Постанова

від 08.02.2022 по справі 902/1706/13

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року Справа № 902/1706/13(902/658/21)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Савченко Г.І., суддя Демидюк О.О. , суддя Павлюк І.Ю.

секретар судового засідання Соколовська О.В.

за участю представників:

відповідача - адвокат Ліфанова Л.М.

інші учасники провадження у справі - не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Вінницької області від 16.12.2021 у справі №902/1706/13 (902/658/21) (повний текст складений 23.12.2021, суддя С.С. Тісецький)

за позовом : Арбітражного керуючого Микитьона Віктора Васильовича в інтересах банкрута - ФОП Бойдаченка Антона Павловича

до : ОСОБА_1

про витребування майна

в межах справи № 902/1706/13

за заявою : Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк"

до : Фізичної особи-підприємця Бойдаченка Антона Павловича

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 16.12.2021 у справі №902/1706/13 (902/658/21) задоволений позов ліквідатора ФОП Бойдаченка А.П. - арбітражного керуючого Микитьона В.В. б/н від 07.05.2021 (вх. № 01-36/519/21) до ОСОБА_1 про витребування майна у справі № 902/1706/13(902/658/21), в межах справи № 902/1706/13, повністю.

Витребувано від ОСОБА_1 у власність Бойдаченка Антона Павловича житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 264663105101.

Витребувано від ОСОБА_1 у власність Бойдаченка Антона Павловича земельну ділянку кадастровий номер 0510136300:01:010:0023, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 264593905101.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Бойдаченка Антона Павловича 11350,00 грн.

Судом першої інстанції встановлені факти неправомірності перебування у власності ОСОБА_3 оспорюваних земельної ділянки та житлового будинку, які належать боржнику - Бойдаченку А.П. та їх відчуження у власність відповідача за вказаними вище договорами купівлі-продажу від 19.02.2021, в зв`язку з чим, набуті ОСОБА_1 відповідні оспорювані об`єкти нерухомості підлягають витребуванню у власність Боржника - Бойдаченка А.П .

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 16.12.2021 у справі №902/1706/13 (902/658/21) та відмовити в задоволенні позову ліквідатора ФОП Бойдаченка А.П. арбітражного керуючого Микитьона В.В. до ОСОБА_1 про витребування майна у справі № 902/1706/13(902/658/21).

Обґрунтовуючи довди апеляційної скарги, скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, рішення від 16.12.2021 є незаконним та підлягає скасуванню.

Зокрема, скаржник звертає увагу суду, що правочини, що в подальшому визнані недійсними, були вчинені боржником з метою ухилення від виконання боргових зобов`язань перед кредитором. Місцевим господарським судом не застосовано положення статті 330 ЦК України, де визначено якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не застосовано строків позовної давності до позовних вимог позивача.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Вінницької області від 16.12.2021 у справі №902/1706/13 (902/658/21). Розгляд апеляційної скарги призначений на 08.02.2022.

08.02.2022 на адресу суду від скаржника надійшли пояснення до апеляційної скарги, в яких зазначено про постанову Верховного Суду у справі №902/1706/13 (902/959/20).

В судовому засіданні 08.02.2022 представник відповідача заперечила доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

В судове засідання 08.02.2022 арбітражний керуючий не з`явився.

Однак, 08.02.2021 на адресу суду від арбітражного керуючого Микитьона В.В. надійшло клопотання, в якому останній просить зобов`язати скаржника надіслати копію апеляційної скарги та доданих до неї документів на адресу арбітражного керуючого та зобов`язати скаржника надати до суду апеляційної інстанції докази надсилання копії апеляційної скарги на вказану адресу. Перенести дату розгляду апеляційної скарги та дату для подання відзиву на апеляційну скаргу на іншу дату з урахуванням дати виконання скаржником п. 1 прохальної частини даного клопотання.

Відповідно до ст. 259 ГПК України особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.

Як вбачається з матеріалів справи, апелянт надав докази направлення копії апеляційної скарги листом з описом вкладенням на адресу арбітражного керуючого Микитьона Віктора Васильовича, яка зазначена у позовній заяві та апеляційній скарзі.

Таким чином, апелянт виконав усі вимоги, встановлені ст. 259 ГПК України, тому відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про зобов`язання апелянта повторно направляти на адресу позивача копію апеляційної скарги.

У даному випадку, не отримання копії апеляційної скарги відбулося не з вини апелянта, оскільки апелянт вжив всіх заходів, передбачених процесуальним законом, для її направлення іншій стороні у справі.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвала про призначення справи до розгляду вручена арбітражному керуючому Микитьону В.В. 28.01.2022, тобто завчасно, а отже арбітражний керуючий не був позбавлений можливості ознайомитись з матеріалами справи та надати відзив на апеляційну скаргу.

Також колегія суддів зазначає, що арбітражний керуючий, отримавши 28.01.2022 ухвалу суду про призначення справи до розгляду, звернувся із вищевказаним клопотання лише 08.02.2022, тобто в день судового засідання.

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що розгляд апеляційної скарги за обов`язковою участю представників сторін процесуальним законом не передбачений, а також не було визнано судом явку представників сторін обов`язковою, а тому зважаючи на достатність обсягу матеріалів для розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Щодо перенесення дати для подання відзиву на апеляційну скаргу на іншу дату колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з приписами ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

В свою чергу, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (ч. 2 ст. 119 ГПК України).

Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена.

При цьому, оскільки у тих випадках, коли суду процесуальним законом надано право встановити строк в межах певного строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, суд також не може продовжити строк понад встановлений Господарським процесуальним кодексом України строк. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16.

Тобто процесуальний строк, встановлений судом, на відміну від строків передбачених законодавством, може бути продовжений як за заявою учасника справи, за умови її подання до його закінчення, так і з ініціативи суду.

Як вбачається із ухвали про відкриття провадження у справі запропоновано учасникам справи подати відзив на апеляційну скаргу до 04.02.2022. Як зазначалося вище, ухвалу про відкриття провадження у справі арбітражний керуючий отримав 28.01.2022.

Клопотання, в якому арбітражний керуючий просить перенести дату для подання відзиву на апеляційну скаргу на іншу дату, подане арбітражним керуючим 08.02.2022, тобто після закінчення строку, встановленого судом для подання відзиву на апеляційну скаргу - 04.02.2022.

Таким чином, клопотання про перенесення дати для подання відзиву на апеляційну скаргу на іншу дату не підлягає задоволенню.

Суд, заслухавши представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/1706/13 за заявою АТ "ОТП Банк" про банкрутство ФОП Бойдаченка Антона Павловича. Провадження у даній справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури боржника.

Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05.08.2015 у справі №902/1706/13, зокрема, визнано недійсними договір дарування земельної ділянки кадастровий номер: 0510136300:01:010:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що був посвідчений 11.01.2014 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Курановою О.О. та зареєстрований в реєстрі за №30 та договір дарування житлового будинку, що розташований за адресою : АДРЕСА_1 , що був посвідчений 11.01.2014 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Курановою О.О. та зареєстрований в реєстрі за №31.

Згідно матеріалів справи №902/1706/13, відповідна ухвала суду в апеляційному порядку не оскаржувалася на набула законної сили.

Зазначеною вище ухвалою суду були встановлені такі обставини.

Згідно укладених 11.01.2014 договору дарування житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та договору дарування земельної ділянки кадастровий номер: 0510136300:01:010:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 їх власником стала ОСОБА_4 .

В подальшому, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки (зареєстровано в реєстрі за №2500), укладеного 09.10.2014 між ОСОБА_4 (Продавець) та ОСОБА_3 (Покупець) Продавець продав, а покупець купив земельну ділянку площею 0,0793 га, кадастровий номер 0510136300:01:010:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, відповідно до договору дарування житлового будинку (зареєстровано в реєстрі за №2499) укладеного 09.10.2014 між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдаровуваний) дарувальник передав у власність обдаровуваного житловий будинок з прибудованими, господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 .

При цьому, в ухвалі від 05.08.2015 у справі №902/1706/13, суд дійшов висновку, що боржник - ФОП Бойдаченко А.П. напротязі року до порушення справи про банкрутство №902/1706/13 та після порушення даної справи, на підставі договорів безоплатно здійснив відчуження нерухомого майна за рахунок якого можливе виконання боргових зобов`язань боржника перед кредитором та прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, в зв`язку з чим, наявні правові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним з врахуванням заяви про уточнення вимог.

Окрім того, за змістом вищевказаної ухвали суду, розглянувши вимогу кредитора щодо витребування з володіння ОСОБА_3 зазначених у заяві про уточнення вимог земельних ділянок, приміщень та житлового будинку, суд звернув увагу на те, що відповідачем за вимогою стосовно витребування майна у даному спорі є фізична особа.

За цих обставин, в ухвалі від 05.08.2015 суд дійшов висновку про припинення провадження у справі №902/1706/13 в частині заяви щодо витребування з володіння ОСОБА_3 земельних ділянок, приміщень та житлового будинку на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, якою було визначено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Водночас, судом встановлено, що арбітражний керуючий Василик Віталій Валентинович звернувся до Вінницького міського суду з позовом до ОСОБА_3 за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача ПАТ "ОТП Банк" та на стороні відповідача ОСОБА_4 про витребування майна.

Так, згідно наявного в матеріалах цієї справи заочного рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 до справі №127/5621/16-ц за позовом арбітражного керуючого Василика Віталія Валентиновича до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача ПАТ "ОТП Банк" та на стороні відповідача ОСОБА_4 про витребування майна, вирішено: витребувати від ОСОБА_3 у власність Бойдаченка Антона Павловича , зокрема, земельну ділянку, кадастровий номер 0510136300:01:010:0023, площею 0,0793 га, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 264593905101 та житловий будинок, загальною площею 305,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 264663105101.

Відтак, зазначеним вище судовим рішенням було вирішено питання щодо витребування майна у власність Бойдаченка А.П. , в т.ч. оспорюваних земельної ділянки та житлового будинку.

При цьому, цим заочним рішенням суду встановлено, що сторонами договорів дарування були Бойдаченко А.П. та ОСОБА_4 , особа, яка незаконно отримала у власність від Бойдаченка А.П. майно. Тобто, на момент відчуження майна Бойдаченко А.П. був власником, однак втратив своє право власності внаслідок укладення договорів дарування, які в подальшому були визнані недійсними ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05.08.2015 р. у справі №902/1706/13.

Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 30.03.2017 у справі №127/5621/16-ц, заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 скасовано та ухвалено нове рішення, яким: у задоволені позову арбітражного керуючого Василика Віталія Валентиновича до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" та на стороні відповідача ОСОБА_4 про витребування майна відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №127/5621/16-ц, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 30.03.2017 скасовано, а заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 - залишено в силі.

У вищевказаній постанові Верховного Суду зазначено, що розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що останній власник спірного майна, яке належало ФОП Бойдаченку А.П. , ОСОБА_3 не є добросовісним набувачем, оскільки є рідним сином Бойдаченка А.П. та онуком ОСОБА_4 , а тому знав чи міг знати про процедуру банкрутства ФОП Бойдаченка А.П. та необхідність включення такого майна до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів. До того ж, як свідчать наявні в матеріалах справи відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_3 набув права власності на спірне майно на підставі договорів дарування, тобто на безоплатній основі. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для витребування від ОСОБА_3 у власність ФОП Бойдаченка А.П. спірних об`єктів нерухомості та земельних ділянок. Суд першої інстанції правильно встановив обставини, що мають значення для справи, та надав їм відповідну юридичну оцінку, а тому ухвалене ним рішення про задоволення позову арбітражного керуючого Василика В. В. є законним і обґрунтованим.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до положень 4, 5 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Факти, передбачені наведеною нормою, мають для суду преюдиційний характер.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність судового акта, який вступив в законну силу.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. (Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17.05.2021 у справі №917/804/20).

Отже, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Таким чином, факти встановлені в рішеннях судів, що набрали законної сили та описані вище є встановленими та не підлягають доказуванню.

Отже, встановлені вказаним вище заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 по справі №127/5621/16-ц обставини щодо витребування від ОСОБА_3 у власність Бойдаченка А.П. оспорюваної земельної ділянки та житлового будинку, є преюдиціальними в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України під час розгляду позовної заяви ліквідатора боржника у справі №902/1706/13(902/658/21).

Поряд з цим, судом встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 0510136300:01:010:0023, площею 0,0793 га, яка розташована за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 , була продана ОСОБА_3 . Відповідачу - ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 19.02.2021, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. за реєстраційним номером 299, що підтверджується наявним у матеріалах справи відповідним договором.

Також, матеріалами справи підтверджено, що житловий будинок, загальною площею 305,1 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був проданий ОСОБА_3 . Відповідачу - ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу будинку від 19.02.2021, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. за реєстраційним номером 298.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 251161657 від 02.04.2021 житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 305,1 кв.м. разом з надвірними спорудами був проданий громадянці ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу, серія та номер: 298, виданий 19.02.2021, видавник: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 251159627 від 02.04.2021 земельна ділянка, КН №0510136300:01:010:0023 за адресою : АДРЕСА_1 загальною площею 0,0793 га, була продана громадянці ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу, серія та номер: 299, виданий 19.02.2021, видавник: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В.

Отже, на станом на дату ухвалення рішення право власності на оспорюванні земельну ділянку та житловий будинок зареєстровано за відповідачем - ОСОБА_1 .

Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги про витребування нерухомого майна від Відповідача у власність банкрута - Бойдаченка А.П. , в інтересах якого ліквідатором боржника заявлено відповідний позов.

Підставами позовних вимог зазначено, що у власності Боржника - Бойдаченка А.П. перебуває земельна ділянка, кадастровий номер 0510136300:01:010:0023, площею 0,0793 га та житловий будинок, загальною площею 305,1 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується заочним рішенням Вінницького міського суду від 21.06.2016 по справі №127/5621/16-ц.

Поряд з цим, у позові повідомляється, що ні банкрут - Бойдаченка А.П. , ні ліквідатор боржника не відчужували та не укладали із відповідачем вищевказаних договорів купівлі-продажу.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що встановлені факти неправомірності перебування у власності ОСОБА_3 оспорюваних земельної ділянки та житлового будинку, які належать Боржнику - Бойдаченку А.П. та їх відчуження у власність Відповідача за вказаними вище договорами купівлі-продажу від 19.02.2021, дають підстави витребувати набуті ОСОБА_1 відповідні оспорювані об`єкти нерухомості у власність боржника - Бойдаченка А.П .

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, що оспорювані об`єкти нерухомості підлягають витребуванню у власність боржника - Бойдаченка А.П. , з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Велика Палата Верховного Суду відзначає, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц (провадження №14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (провадження №14-436цс19).

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №922/3537/17 (провадження №12-127гс19, пункти 37, 38), від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (провадження №14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (провадження №12-44гс20, пункти 7.15, 7.16).

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 12-35гс21).

Судом встановлено, що ухвалою господарського суду Вінницької області від 05.08.2015 у справі №902/1706/13, зокрема, визнано недійсними договір дарування земельної ділянки кадастровий номер: 0510136300:01:010:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що був посвідчений 11.01.2014 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Курановою О.О. та зареєстрований в реєстрі за №30 та договір дарування житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що був посвідчений 11.01.2014 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Курановою О.О. та зареєстрований в реєстрі за №31.

Встановлено, що згідно укладених 11.01.2014 договору дарування житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та договору дарування земельної ділянки кадастровий номер: 0510136300:01:010:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 їх власником стала ОСОБА_4 .

В подальшому, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки (зареєстровано в реєстрі за №2500), укладеного 09.10.2014 між ОСОБА_4 (Продавець) та ОСОБА_3 (Покупець) Продавець продав, а покупець купив земельну ділянку площею 0,0793 га, кадастровий номер 0510136300:01:010:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, відповідно до договору дарування житлового будинку (зареєстровано в реєстрі за №2499) укладеного 09.10.2014 між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдаровуваний) дарувальник передав у власність обдаровуваного житловий будинок з прибудованими, господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 .

Водночас, постановою Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №127/5621/16-ц, встановлені обставини неправомірності перебування у власності ОСОБА_3 , зокрема, оспорюваної земельної ділянки і житлового будинку та наявність підстав для їх витребування у власність Бойдаченка А.П. , оскільки останній власник спірного майна, яке належало ФОП Бойдаченку А.П. , ОСОБА_3 не є добросовісним набувачем, так є рідним сином Бойдаченка А.П. та онуком ОСОБА_4 , а тому знав чи міг знати про процедуру банкрутства ФОП Бойдаченка А.П. та необхідність включення такого майна до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів.

В подальшому, земельна ділянка площею 0,0793 га, кадастровий номер 0510136300:01:010:0023 та житловий будинок, загальною площею 305,1 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , перебували у власності ОСОБА_3 неправомірно, відтак подальше відчуження останнім у власність ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 19.02.2021 та за договором купівлі-продажу будинку від 19.02.2021 відповідного нерухомого майна, суперечить вищевказаним судовим рішенням, які були чинними на момент укладення цих договорів купівлі-продажу

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач - ОСОБА_1 , не знала, що ОСОБА_3 не мав права відчужувати оспорюване нерухоме майно, а тому відповідач є добросовісним набувачем цього майна.

Водночас, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, що відчуження ОСОБА_3 у власність ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 19.02.2021 та за договором купівлі-продажу будинку від 19.02.2021 відповідного нерухомого майна, суперечить судовим рішенням у справі №902/1706/13 та №127/5621/16-ц , які були чинними на момент укладення цих договорів купівлі-продажу.

Крім того, суд не погоджується із висновком місцевого господарського суду, що існування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про власника спірного майна ОСОБА_3 , та в подальшому внесення запису про нового власника - ОСОБА_1 , на підставі укладених між цими особами договору купівлі-продажу земельної ділянки та договору купівлі-продажу будинку від 19.02.2021, не є підставами, які підтверджують набуття відповідачем права власності на оспорюване нерухоме майно, оскільки згідно пріоритет над вказаним записом має правовстановлюючий документ, яким спростовується такий запис, а саме - заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 у справі №127/5621/16-ц.

Так, ОСОБА_1 не була учасником справи №127/5621/16-ц, і судом не встановлено, що їй було відомо про наявність спору, який розглядався у зазначеній справі, та про результати розгляду справи.

Крім того, на час укладення договору купівлі-продажу від 19.02.2021 було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

Задовольняючи позов про витребування спірного нерухомого майна з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, місцевий господарський суд наведеного не врахував, поклавши на відповідача додатковий обов`язок, крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна, зокрема, обставини вибуття майна з володіння позивача ФОП Бойдаченка А.П.

Таким чином, в контексті висновків ЄСПЛ та Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи критерій пропорційності та добросовісність набувача майна ОСОБА_1, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому слід відмовити в задоволенні позову ліквідатора ФОП Бойдаченка А.П. арбітражного керуючого Микитьона В.В. б/н від 07.05.2021 (вх. №01-36/519/21) до ОСОБА_1 про витребування майна у справі №902/1706/13(902/658/21), в межах справи № 902/1706/13.

Щодо твердження представника відповідача про застосування до заявлених позовних вимог строків позовної давності, яке міситься у відзиві на позов б/н від 29.11.2021.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

При цьому, колегія суддів також звертає увагу на те, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, крім випадків, коли суд визнає поважними причини пропущеного строку та захистить порушене право.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право).

Таким чином, за змістом названих норм, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц (провадження №14-96цc18), від 31.10.018 у справі №367/6105/16-ц (провадження №14-381цс18), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункт 73), від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 80), від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (провадження №14-132цс18, пункт 61), №522/2201/15-ц (провадження №14-179цс18, пункт 62) та №522/2110/15-ц (провадження №14-247цс18, пункт 61), від 07.08.2019 у справі №2004/1979/12 (провадження №14-194цс19, пункт 71), від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 (провадження №14-27-цс19, пункт 134), від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц (провадження №14-396цс-19, пункт 51), від 07.07.2020 у справі №712/8916/17-ц (провадження №14-448цс19, пункт 28).

Враховуючи, що позовні вимоги у даній справі є необґрунтованими, а в задоволенні позову ліквідатора ФОП Бойдаченка А.П. відмовлено, суд апеляційної інстанції не застосовує позовну давність.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, враховуючи, що покупець ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про задоволення апеляційних вимог ОСОБА_1 на рішення господарського суду Вінницької області від 16.12.2021 у справі №902/1706/13 (902/658/21), скасування рішення суду з прийняттям нового рішення про відмову в позові в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на Бойдаченка Антона Павловича .

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Вінницької області від 16.12.2021 у справі №902/1706/13 (902/658/21) задоволити.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 16.12.2021 у справі №902/1706/13 (902/658/21) скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

3. Стягнути з Бойдаченка Антона Павловича ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 17025,00 грн.

4. Господарському суду Вінницької області видати відповідний наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

6. Справу №902/1706/13 (902/658/21) повернути до господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "10" лютого 2022 р.

Головуючий суддя Савченко Г.І.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Павлюк І.Ю.