Постанова

від 10.02.2022 по справі 489/877/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

10.02.22

22-ц/812/320/22

Провадження №22-ц/812/320/22

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2022 року м. Миколаїв

Справа № 489/877/21

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Шаманської Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Кушнірової Т.Б.

із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом

фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до

ОСОБА_2 , Міського територіального центру соціального обслуговування

про відшкодування збитків в порядку регресу

за апеляційною скаргою

фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва, постановлену суддею Рум`янцевою Н.О., 16 грудня 2021 року в приміщенні цього ж суду, повний текст ухвали складено 21 грудня 2021 року

у с т а н о в и в:

У лютому 2021 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та Міського територіального центру соціального обслуговування про стягнення збитків в порядку регресу.

В обґрунтування позову зазначав, що 8 грудня 2017 року у м. Миколаєві по вул. 8 Березня в районі перехрестя з вул. Поперечною сталась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу ЗАЗ 1103 0742 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля Ford Kuga під керуванням ОСОБА_3 . Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 січня 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 122-4, 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності.

10 квітня 2017 року між ПрАТ СК ВУСО та Міським територіальним центром соціального обслуговування укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за яким страховик зобов`язується відшкодувати шкоду заподіяну страхувальником життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу ЗАЗ 1103 0742 .

11 грудня 2017 року потерпіла ОСОБА_3 повідомила ПрАТ ВУСО про дорожньо-транспортну пригоду та співробітниками ПрАТ ВУСО складено акт огляду транспортного засобу.

31 січня 2018 року ОСОБА_3 подала заяву про виплату страхового відшкодування.

ПрАТ СК ВУСО 6 березня 2018 року сплатило страхове відшкодування у сумі 99 000 грн. за шкоду заподіяну ОСОБА_2

16 листопада 2020 року між ПрАТ СК ВУСО та ФОП ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги, за яким новий кредитор отримав право вимоги відшкодування збитків у порядку регресу у тому числі і за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 10 квітня 2017 року.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 та Міського територіального центру соціального обслуговування 74000 грн. завданих збитків в порядку регресу та судові витрати.

У листопаді 2021 року представник позивача подав клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Миколаївської області посилаючись на те, що позивачу стало відомо про те, що ОСОБА_2 на момент вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з Міським територіальним центром соціального обслуговування.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання, провадження у справі закрито на підставі п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_1 просив скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити клопотання та направити справу на розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що судом першої інстанції безпідставно закрито провадження у справі, оскільки позивач не заявляв такого клопотання. Вказував, що суд вийшов за межі позовних вимог та неправомірно відмовив у задоволенні клопотання про передачу справи за підсудністю.

У судове засідання позивач не з`явився, про день, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином ( а.с. 138), у зв`язку з чим суд розглядав справу у відсутність позивача відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Представник міського територіального центру соціального обслуговування Ліптуга Т.І. у судовому засіданні вважала, що справа з таким складом учасників повинна розглядатися за правилами цивільного судочинства.

ОСОБА_2 у судовому засіданні просив вирішити питання щодо юрисдикції спору на розсуд суду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачів, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того що спір виник між суб`єктами господарювання, а тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України).

Проте, колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду виходячи з наступного.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які спори, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом з тим при визначенні юрисдикційної належності справи, окрім предмета спору, приймається до уваги також його суб`єктивний склад.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридична особа та (або) фізичні особи- підприємці.

Не допускається обєднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом ( ст. 20 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачами у даній справі є фізична особа ОСОБА_2 та юридична особа Міський територіальний центр соціального обслуговування, а предметом спору є стягнення з відповідачів збитків у порядку регресу.

ФОП ОСОБА_1 , заявляючи клопотання про передачу справи на розгляд до господарського суду, посилався на те, що відповідач ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах з Міським територіальним центром соціального обслуговування, у зв`язку з чим відшкодування збитків покладено саме на юридичну особу чи фізичну особу в порядку ч.1 ст.1172 ЦК України, якщо шкоду завдано їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З врахуванням викладеного, суд першої інстанції правильно вважав, що спір між двома суб`єктами господарювання повинен вирішуватися за правилами іншого виду судочинства (господарського) оскільки солідарне стягнення страхового відшкодування в порядку регресу з відповідачів за встановленими судом обставинами справи є неможливим.

Таким чином висновок суду першої інстанції про наявність підстав, встановлених пунктом 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України , для закриття провадження у справі в частині позовних вимог ФОП ОСОБА_1 до Міського територіального центру соціального обслуговування, є вірним, оскільки спір між юридичними особами не може розглядатися в порядку цивільного судочинства та підлягає розгляду за правилами господарського процесуального закону.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції стосовно закриття провадження у справі в частині вирішення позовних вимог ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , оскільки вирішення цього спору за суб`єктним складом учасників повинен розглядатися за правилами цивільного процесуального закону.

До того ж, закриваючи провадження у справі в вищезазначений частині, суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що в разі встановлення обставин, які свідчать про те, що відповідач у справі не є належним, то це є підставою для відмови у задоволенні позову до такого відповідача, а не закриття провадження у справі.

За такого, колегія суддів вважає, що відповідно до п.п. 1,4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, ухвала суду в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків в порядку регресу, підлягає скасуванню, а справа в цій частині направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи позивача про те, що суд вийшов за межі позовних вимог та неправомірно відмовив у задоволенні клопотання про передачу справи за підсудністю, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд до іншого суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.

Територіальна юрисдикція (підсудність) визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції.

Чинним цивільним процесуальним законодавством не передбачено такої можливості як передача цивільної справи до господарського суду за підсудністю у зв`язку з неналежністю спору до цивільної юрисдикції.

За такого, у суду першої інстанції відсутні повноваження щодо передачі справи на розгляд до господарського суду.

Закриття провадження у справі, не перешкоджає позивачу у зверненні для захисту своїх прав до належного суду, а тому права позивача на судовий захист не є порушеними.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали з цих підстав.

Керуючись ст. ст. 367, 379, 381, 382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2021 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків в порядку регресу скасувати. Справу в цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Н.О. Шаманська

Судді: В.В. Коломієць

Т.Б.Кушнірова

Повний текст постанови складено 15 лютого 2022 року.