Рішення

від 05.04.2023 по справі 489/877/21

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 489/877/21

Провадження № 2/489/510/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

05 квітня 2023 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Костюченко Г.С.,

із секретарем судових засідань Ревицькою Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків в порядку регресу

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2021 року представник позивача звернувся до суду з позовом, яким просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 , Міського територіального центру соціального обслуговування на користь позивача завдані збитки в порядку регресу у розмірі 74000,00 грн.; судовий збір у розмірі 908,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 22848,80 грн.

23 листопада 2021 року від представника позивача надійшло клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Миколаївської області. Посилаючись на те, що йому безпосередньо в суді стало відомо про те, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з Міським територіальним центром соціального обслуговування.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2021 року в задоволенні клопотання фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про передачу справи за підсудністю до ОСОБА_2 , Міського територіального центру соціального обслуговування відмовлено.

Провадження у справі за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Міського територіального центру соціального обслуговування про стягнення збитків в порядку регресу закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2021 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків в порядку регресу скасовано. Справу в цієї частині направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В інший частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

В судове засідання представник позивача, позивач не з`явилися, повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. На адресу суду 29.11.2022 року надійшла заява позивача про розгляд справи за його відсутності. Не заперечує проти винесення заочного рішення.

Раніше в судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги до ОСОБА_2 , вказував, що матеріали справи не містять доказів перебування останнього в трудових відносинах з Міським територіальним центром соціального обслуговування, а тому просив стягнути саме з ОСОБА_2 на свою користь завдані збитки в порядку регресу у розмірі 74000,00 грн.; судовий збір у розмірі 908,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 22848,80 грн.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін,на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позовуз ухваленням заочного рішення відповідно до ст. ст. 280-283 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

8 грудня 2017 року у м. Миколаєві по вул. 8 Березня в районі перехрестя з вул. Поперечною сталася дорожньо транспортна пригода за участю транспортного засобу «ЗАЗ 1103 0742», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 » під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Ford Kuga», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 » під керуванням ОСОБА_3 . Після чого ОСОБА_2 залишив місце дорожньо транспортної пригоди, до якої він був причетний.

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 січня 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст.ст. 122-4, 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Так судом було встановлено, що дійсно водій ОСОБА_2 залишив місце дорожньо транспортної пригоди.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право регресного позову до страхувальника або водія транспортного засобу , який спричинив ДТП якщо він після дорожньо транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.

10 квітня 2017 року між ПрАТ «СК «ВУСО» та Міським територіальним центром соціального обслуговування укладено договір обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за яким страховик зобов`язується відшкодувати шкоду заподіяну страхувальником життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу «ЗАЗ 1103 0742».

11 грудня потерпіла ОСОБА_3 повідомила ПрАТ «СК «ВУСО» про дорожньо транспортну пригоду та співробітниками ПрАТ «СК «ВУСО» складено акт огляду транспортного засобу.

31 січня 2018 року ОСОБА_3 подала заяву про виплату страхового відшкодування.

ПрАТ «СК «ВУСО» 06 березня 2018 року сплатило страхове відшкодування у сумі 99000 грн. за шкоду заподіяну ОСОБА_2

16 листопада 2020 року між ПрАТ «СК «ВУСО» та ФОП ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги, за яким новий кредитор отримав право вимоги відшкодування збитків у порядку регресу у тому числі за договором обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 10 квітня 2017 року.

ОСОБА_2 спричинив ДТП 08.12.2017 на транспортному засобі «ЗАЗ 1103 0742», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », який належав Міському територіальному центру соціального обслуговування. Але у суду на час розгляду справи відсутні будь які докази того що ДТП була скоєна відповідачем під час виконання службових обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч.1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічний висновок викладено у постанові ВС № 205/5571/15-к (не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки у зв`язку з трудовими відносинами з володільцем цього джерела).

В даній справівстановлено,що ОСОБА_2 дійсно керувавтранспортним засобомналежним Міському територіальному центру соціального обслуговування,але відсутнідокази керуванняпід час виконанням нимсвоїх трудових(службових)обов`язків,а такожвідсутні доказиперебування водіяв трудовихвідносинах начас скоєнняДТП з Міським територіальним центром соціального обслуговування.

На час розгляду справи позивач наполягав на необхідності покладення відповідальності по відшкодуванню шкоди в порядку регресу на ОСОБА_2 .

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі ст. 993 ЦК України, ст.. 27 Закону України «Про страхування» та п. 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішення спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.20213 року № 4, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до п. 9.4 ст. 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Відповідно до ст. 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну майну потерпілого.

Забезпеченим транспортним засобом є транспортний засіб, зазначений у чинному договорі ОСЦПВВНТЗ та експлуатований особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована (п. 1.7 ст. 1 Закону № 1961-IV).

Особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду (п. 1.4 ст. 1 Закону № 1961-IV).

У зв`язку із настанням страхового випадку страхова компанія здійснила страхове відшкодування ОСОБА_3 збитків внаслідок вчинення ДТП у розмірі 99000 грн.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 добровільно проводив відшкодування суми збитку страховику ПрАТ «СК «ВУСУ» виплатив 25000 грн.

Таким чином сума яка підлягає відшкодуванню складає 74000 грн.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 22848,80 грн, суд приходить до наступного.

Положеннямист.59 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч.2ст.137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч.3ст.141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.ч.3,4ст.137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5ст.137 ЦПК Українивстановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.6ст.137 ЦПК Україниобов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до ч.4ст.263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Таким чином, опис наданих послуг та наявні в матеріалах справи докази на підтвердження їх сплати не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу надано договір від 08.09.2020 р. між ФОП ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням «АДВОКАТУС» про надання правової допомоги; Додаткова угода № 4 від 08.09.2020 р.; Акт приймання передачі Витяг з розрахунком суми гонорару за надану правову допомогу.

За таких обставин, суд вважає, що позовна вимога позивача, у частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 22848,80 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

З урахуваннямвищевикладеного судвважає занеобхідне задовольнити позовнівимоги фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків в порядку регресу у повному обсязі.

Також підлягають задоволенню вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 908 грн.

Керуючись ст. ст. 993, 998, 1194, ч. 1 ст. 1187, ЦК України, ст. 4,12,89,259,263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків в порядку регресу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 74000 грн. в рахунок відшкодування завданої шкоди в порядку регресу.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 22848 грн. 80 коп. компенсацію витрат на правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору 908 грн.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Повний текст судового рішення складено 05 квітня 2023 року.

Суддя Г.С. Костюченко