Постанова

від 03.02.2022 по справі 2-381/11

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/886/22

Номер справи місцевого суду: 2-381/11

Головуючий у першій інстанції Вергопуло К.В.

Доповідач Князюк О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого Князюка О. В.,

суддів: Таварткіладзе О.М., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря - Дерезюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 січня 2011 року у справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватного підприємства Омега про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки , -

ВСТАНОВИВ:

ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА

У вересні 2010 року Публічне акціонерне товариство УкрСиббанк (далі - ПАТ УкрСиббанк ) звернулось до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом про стягнення у солідарному порядку з відповідачів суми заборгованості за кредитним договором від 19 липня 2007 року № 11186170000 у розмірі 362 844, 86 дол. США та про звернення стягнення на предмет іпотеки - приміщення кафе-бару, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах за ціною, визначеною експертом на час продажу.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 11 січня 2011 року позов ПАТ УкрСиббанк задоволено, стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватного підприємства Омега (далі - ПП Омега ) на користь банку 2 862 845 ,93 грн; у рахунок погашення зазначеної заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, відмовити у задоволені позовних вимог. При цьому посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 листопада 2014 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції справу призначено до розгляду у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 08 грудня 2014 року здійснено заміну сторони у справі: позивача ПАТ УкрСиббанк у зв`язку з переуступкою права вимоги замінено на правонаступника ОСОБА_4 .

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що ПАТ УкрСиббанк та Публічне акціонерне товариство Дельта Банк (далі - ПАТ Дельта Банк ) уклали договір про передачу прав вимоги за кредитними договорами, у тому числі за договором від 19 липня 2007 року № 11186170000.

Договором від 03 грудня 2014 року ПАТ Дельта Банк передало Товариству з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Сіагал (далі - ТОВ ФК Сіагал ) право вимоги за зазначеним кредитним договором.

Відповідно до договору комісії від 20 листопада 2014 року та акта приймання-передачі права вимоги ТОВ ФК Сіагал та ОСОБА_5 уклали договір, відповідно до умов якого право вимоги за договором від 19 липня 2007 року № 11186170000 перейшло до ОСОБА_5 . Таким чином, за висновком апеляційного суду, право вимоги за наведеним кредитним договором перейшло до ОСОБА_5 , у зв`язку із чим суд здійснив заміну позивача.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 08 грудня 2014 року прийнято відмову позивача ОСОБА_5 від позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ПП Омега ; рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 січня 2011 року скасовано, провадження у справі закрито.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась положеннями частини першої статті 306 ЦПК України, згідно із якими в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ПАТ Дельта Банк просили скасувати ухвали Апеляційного суду Одеської області від 08 грудня 2014 року та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_5 про заміну сторони у справі та відмову від позову.

Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням апеляційним судом норм процесуального права. Заявник посилався на те, що його не було належним чином повідомлено про час та місце судового засідання. Також посилався на те, що відступлення права вимоги не може здійснюватися на підставі договору комісії, а суд не дослідив належним чином перехід права вимоги до ПАТ Дельта Банк , без чого неможливо встановити подальший перехід права вимоги за зазначеним кредитним договором.

Постановою Верховного суду від 07 листопада 2018 року Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Дельта Банк задоволено частково.

Ухвали Апеляційного суду Одеської області від 08 грудня 2014 року про заміну сторони та закриття провадження по справі скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.01.2019 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 січня 2011 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватного підприємства Омега про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки було прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.01.2020 року замінено позивача по справі та залучено правонаступника Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк".

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.01.2020 року за клопотанням ОСОБА_3 у даній цивільній справі призначено судово - товарознавчу експертизу.

30 жовтня 2020 року на адресу Одеського апеляційного суду надійшла цивільна справа за позовом Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватного підприємства Омега про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки без надання висновка експерта.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.11.2020 року цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватного підприємства Омега про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 січня 2011 року- прийнято до провадження.

Поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 січня 2011 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватного підприємства Омега про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Розгляд справи призначено в судовому засіданні в приміщенні Одеського апеляційного суду на „11» березня 2021 р. на 10 год. 00 хв.

11 березня 2021 року розгляд справи було відкладено на 03.02.2022 року о 11:15 год.

В судове засідання 03.02.2022 року сторони з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

03.02.2022 року представником ТОВ "ФК Інвест-Кредо" подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника товариства.

Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у її якнайшвидшому розгляді, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, наявності у справі достатніх матеріалів для її розгляду по суті, колегія суддів ухвалила справу розглянути за відсутності її учасників.

Узагальнені доводи особи, що подали апеляційну скаргу, та інших учасників справи

Апелянт зазначає, що по-перше, судом першої інстанції не було перевірено наявність повноважень у позивача щодо кредитування у іноземній валюті, і як наслідок права заявляти позовні вимоги.

По-друге позовна заява датована 28.09.2010 року, а суму заборгованості позивач розрахував станом на 13.08.2010 року за курсом НБУ на дату розрахунку.

По-третє, ОСОБА_1 вказує, що неодноразово звертався до банку про перегляд відсотків по кредиту та фіксування суми кредиту у гривнях, оскільки виникли істотні умови для цього, але зазначені пропозиції щодо внесення змін до кредитного договору залишилися без уваги.

З огляду на зазначене, вважає рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За правилами, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 19 липня 2007 року було укладено кредитний договір №11186170000, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 350000 доларів США. ОСОБА_1 зобов`язався у встановлені кредитним договором строки повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами (а.с.24-29).

Однак, відповідач ОСОБА_1 не виконує належним чином свої зобов`язання та не дотримується терміну повернення наданого йому кредиту.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ УкрСиббанк та ОСОБА_2 19 липня 2007 року було укладено договір іпотеки нерухомого майна, а саме: кафе-бар, загальною площею 315 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить їй на праві приватної власності.

Також, в забезпечення виконання зобов`язань за даним договором 19 липня 2007 року між ПАТ УкрСиббанк та відповідачами ОСОБА_3 та ПП Омега укладено договори порук №128513 та №128517, згідно з яким поручителі зобов`язуються солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов`язань боржника ОСОБА_1

ПАТ УкрСиббанк просило суд стягнути заборгованість за кредитним договором з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Приватного підприємства Омега 2862845,93 грн., та в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 19 липня 2007 року, а саме кафе-бар, загальною площею 315 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів за ціною визначеною експертом на час продажу.

Станом на 13 серпня 2010 року загальний розмір заборгованості відповідачів становить 362844,86 доларів США, що еквівалентно 2862845,93 грн., з яких заборгованість за кредитом - 317601,60 доларів США, що еквівалентно 2505876,62 грн., заборгованість по відсотках - 41261,70 доларі США, що еквівалентно 325554,81 грн., заборгованість по пені - 774,93 доларів США, що еквівалентно 6114,20 грн., заборгованість по пені за несвоєчасне погашення заборгованості по відсотках - 3206,63 доларів США, що еквівалентно 25300,30 грн. (а.с.13-23).

Згідно зі ст.589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на у утримання заставленого майна, а також витрат, понесених в зв`язку із пред`явленням вимог, якщо інше не встановлено договором.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором у ОСОБА_1 , позивач реалізував своє право на зверненням до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та про звернення стягнення на предмет іпотеки з реалізацією предмета іпотеки за рішенням суду шляхом проведення прилюдних торгів для погашення заборгованості за кредитом та процентами.

Колегія погоджується із вказаним рішенням з огляду на наступне.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У ч. 1 ст. 192, ч. 1 ст. 524, ч. 1 ст. 533 ЦК України визначено, що законним платіжним засобом на всій території України є грошова одиниця України гривня. Грошове зобов`язання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України гривні.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. (правовий висновок у справі за № 6-1672цс16).

Таким чином апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо неправильного розрахунку еквіваленту суми стягнення за курсом НБУ датованою 19.08.2010 року, оскільки даний розрахунок було здійснено на дату невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором № 11186170000 від 19 липня 2007 року, що відповідає чинному законодавству.

Згідно ст. 1 Закону України Про іпотеку , з відповідними змінами та доповненнями, іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язань нерухомим майном, що залишається у володіння і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення свої вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку встановленому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України Про іпотеку .

Відповідно до статті 23 Закону України Про іпотеку у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Положення зазначеної норми визнано таким, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року№ 8-р/2020.

Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується й апеляційний суд, одночасно задовольнив вимоги про стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 03 лютого 2016 року у справі N 6-1080цс15, вважаючи, що це не є подвійним стягненням боргу.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня.

З обставин справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення грошових коштів, процентів за користування, трьох відсотків річних та звернення стягнення на предмет іпотеки, що на думку відповідача свідчить про застосування судом подвійного стягнення.

За приписами статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; чинне законодавство (частина перша статті 598, статті 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)) не пов`язує припинення зобов`язання з прийняттям судового рішення.

Також відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закону про іпотеку), іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону про іпотеку).

Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (стаття 17 Закону про іпотеку).

Відповідне регулювання наведено також у статті 593 ЦК України.

Отже, наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Схожі правові висновки виклав Верховний Суд України у постановах від 03 лютого 2016 року у справі N 22-ц/796/716/2014 (провадження N 6-1080цс15) та від 09 вересня 2014 року у справі N 922/3658/13 (провадження N 3-71гс14).

Згідно із частиною першою статті 7 Закону про іпотеку за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до статті 33 Закону про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Судом першої інстанції вірно врахувано, що позивач звернувся до суду у цій справі в тому числі з вимогою для звернення стягнення на предмет іпотеки у межах забезпечення відповідачем виконання основного зобов`язання, для чого є необхідним судове рішення.

Згідно зі статтею 5 ЦПК суд за вимогою особи має захистити права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Якщо ж закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Під час виконання судового рішення про стягнення з боржника грошової суми в інтересах іпотекодержателя у межах виконавчого провадження звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється з урахуванням відповідних норм Закону України "Про іпотеку" та статті 572 ЦК України, зокрема з урахуванням права стягувача, який є іпотекодержателем, одержати задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки переважне перед іншими стягувачами.

Зазначене співвідноситься із положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

При цьому, з метою забезпечення однозначного розуміння ухваленого рішення у резолютивній частині слід зазначати, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається в рахунок стягнення заборгованості за основним договором, а отже таке звернення стягнення не є додатковим стягненням, яке могло б розумітися як подвійне.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що питання щодо виконання виданого кредитору виконавчого документа у разі, коли такий обов`язок боржника за таким виконавчим документом відсутній повністю або частково у зв`язку з його припиненням (через виконання боржником, іншою особою тощо) підлягають вирішенню в порядку, передбаченому частиною другою статті 432 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги, що позивач не довів а суд не перевіривчи чи мав банк право здійснювати кредитування у іноземній валюті обставин отримання відповідачем коштів, є безпідставними та спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи. Крім того, апеляційним судом встановлено, що відповідач із заявою щодо визнання укладеного договору недійсним та його розірвання в установленому законом порядку не звертався, а також не заперечував самого факту підписання ним договору.

Стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 38 Закону України Про іпотеку передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.

За вимогами частини першої статті 39 Закону України Про іпотеку у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття ціна , як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України Про іпотеку , встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні у розумінні норми статті 39 Закону України Про іпотеку визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

За змістом частини шостої статті 38 Закону України Про іпотеку ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України Про виконавче провадження сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

Так, Велика Палата Верхового Суду у своїй постанові від 21 березня 2018 року № 14-11цс18 дійшла висновку про те, що у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

При цьому, колегія суддів бере до уваги, що неврахування судом вказаної обставини не призвело до ухвалення незаконного остаточного судового рішення у справі, оскільки по суті суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги, а не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Щодо вказівок Верховного Суду викладених у постанові Верховного суду від 07 листопада 2018 року апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до змісту позовних вимог предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 19 липня 2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Шевченко В. М.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року ПАТ УкрСиббанк відступив права вимоги ПАТ Дельта Банк за договором про надання споживчого кредиту від 19 липня 2007 року № 11186170000 та за іпотечним договором, укладеним на його забезпечення.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.01.2020 року замінено позивача по справі та залучено правонаступника Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк".

На підставі договору від 03 грудня 2014 року ПАТ Дельта Банк передало право вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 19 липня 2007 року № 11186170000 ТОВ ФК Сіагал . Зазначений правочин вчинений у простій письмовій формі, відомості щодо передачі права вимоги за іпотечним договором, на який посилається позивач у цій справі, відсутні.

Згідно із актом приймання-передачі права вимоги від 03 грудня 2014 року до договору комісії від 20 листопада 2014 року ТОВ ФК Сіагал передало ОСОБА_5 права вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 19 липня 2007 року № 11186170000.

За ініціативою суду, з метою перевірки доводів апеляційної скарги та з урахуванням зауважень викладених в постанові Верховного суду 07 листопада 2018 року при розгляді касаційної скарги ПАТ Дельта Банк , достатньої інформації для перевірки відомостей наявних в матеріалах справи, у тому числі їх складових, ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.03.2021 року було постановлено:

витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Сіагал оригінал для оглялу та належним чином завірену копію договору про відступлення права вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11186170000 від 19.07.2007 року, зі змінами та доповненнями від 03 грудня 2014 року між Публічним акціонерним товариством Дельта Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Сіагал .

витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Сіагал оригінал оригінал для оглялу та належним чином завірену копію договору комісії № 201114/1 на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором від 20 листопада 2014 року між ТОВ ФК Сіагал та ОСОБА_5 .

Належним чином завірена копія ухвали суду була надіслана сторонам для виконання, проте на момент ухвалення рішення у справі апеляційний судом не виконана.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з Єдиного реєстру судових рішень, та з матеріалів справи вбачаєтьсчя ПАТ "Дельта Банк" звернулося до господарського суду із позовом до ТОВ "Фінансова компанія "Сіагал", (справа № 904/3735/16) в якому просило визнати недійсним укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "Сіагал" договір про відступлення прав вимоги від 03.12.2014; застосувати наслідки недійсності договору шляхом визнання АТ "Дельта Банк" стороною (кредитором) договору про надання споживчого кредиту від 19.07.2007 № 11186170000; шляхом визнання АТ "Дельта Банк" стороною (кредитором) за договором поруки від 19.07.2007 №128517, укладеним з ПП "Омега" та за договором поруки від 19.07.2007 №128513, укладеним з ОСОБА_3 ; шляхом повернення на поточний рахунок ТОВ "ФК "Сіагал", розміщений у АТ "Дельта Банк", грошових коштів у розмірі 20 000,00 грн.; зобов`язати ТОВ "ФК "Сіагал" повернути АТ "Дельта-Банк" оригінали договорів переданих на виконання договору про відступлення прав вимоги від 03.12.2014 року.

Позов обґрунтовано тим, що при перевірці правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, виявлено, що договір відступлення права вимоги від 03.12.2014 є нікчемним в силу ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім того, спірний правочин вчинений АТ "Дельта Банк" без необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Як вбачається з ЄЄДРСР постановою Вищого господарського Суду України від 25 липня 2017 року у справі № 904/3735/16 суд касаційної інстанції встановив, що

19.07.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та громадянином України ОСОБА_1 як позичальником укладено договір про надання споживчого кредиту №11186170000.

В забезпечення зобов`язань за цим договором укладено, зокрема, договір поруки №128517 від 19.07.2007 року, з урахуванням додаткової угоди №1 від 06.02.2009 року, між АКІБ "Укрсиббанк" та ПП "Омега" як поручителем; договір поруки №128513 від 19.07.2007 року, між АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_3 як поручителем.

08.12.2011 року між ПАТ "Укрсиббанк" як продавцем та ПАТ "Дельта Банк" як покупцем укладено договір купівлі-продажу права вимоги за кредитами згідно додатку №1, за яким передано право вимоги, в тому числі, до ОСОБА_1 за зазначеним вище договором про надання споживчого кредиту №11186170000 від 19.07.2007 року.

Постановою правління Національного банку України від 26.02.2014 року №102/БТ ПАТ "Дельта Банк" надано кредит рефінансування та застосовано обмеження у його діяльності, а саме встановлено заборону: здійснювати надання кредитів юридичним особам без забезпечення; проводити операції з кредитування на суму більше 500 тис. грн. без погодження з представником НБУ; змінювати та реалізовувати заставне майно за кредитами за сумами, що перевищують 10 000 грн. без погодження з представником НБУ.

Постановою правління НБУ № 692/БТ від 30.10.2014 року для стабілізації діяльності банку та відновлення його фінансового стану ПAT "Дельта Банк" віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів та запроваджено ряд обмежень у його діяльності, зокрема: заборонено здійснювати кредитні операції, у тому числі бездокументарних операцій (гарантії, авалі, акредитиви), а також надавати поруки та інші зобов`язання; заборонено банку передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку.

03.12.2014 року між ПАТ "Дельта Банк" як первісним кредитором та ТОВ "ФК "Сіагал" як новим кредитором укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов`язань ОСОБА_1 як боржника за договором про надання споживчого кредиту №11186170000 від 19.07.2007 року, а саме право вимоги щодо повернення заборгованості за кредитом в розмірі 317 601,60 доларів США, що еквівалентно станом на 03.12.2014 року - 4 822 978,16 грн.; повернення заборгованості за процентами в розмірі 245 607,64 долари США, що еквівалентно станом на 03.12.2014 року - 3 729 705,03 грн.

Всього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за основним договором на день укладання цього договору складає 563 209,24 долари США, що станом на 03.12.2014 року - складає 8 552 683,19 грн.

За п.1.2 договору про відступлення права вимоги від 03.12.2014 року разом з правом вимоги виконання зобов`язань, що передаються за цим договором, до нового кредитора переходять права вимоги за договорами, що забезпечують виконання зобов`язання, а саме: права банку, що виникають з договору поруки №128517 від 19.07.2007 року між АКіБ "УкрСиббанк" та ПП "Омега"; права банку, що виникають з договору поруки №128513 від 19.07.2007 року між АКіБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 .

Згідно п.1.5 договору про відступлення права вимоги ціна відступлення права вимоги становить 20 000 грн., з яких: 10 000,00 грн. - ціна відступлення права вимоги заборгованості по сплаті процентів за користування нарахованими АТ "Дельта банк" в розмірі 190 304,4 доларів США; 10 000,00 грн. - ціна відступлення права вимоги заборгованості по сплаті процентів в сумі 55 303,24 доларів США та по поверненню отриманого кредиту в розмірі 317 601,6 доларів США, за основним договором, який було передано на баланс АТ "Дельта Банк" згідно договору купівлі-продажу вимоги за кредитами, укладеного між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" 08.12.2011 року.

У пункті 1.6 договору сторони домовилися, що новий кредитор зобов`язаний сплатити на користь первісного кредитора ціну відступлення права вимоги за основним договором, зазначену в п.1.5 цього договору не пізніше 03.12.2014 року.

03.12.2014 року ПАТ "Дельта Банк" як первісним кредитором передано за актом прийому-передачі від 03.12.2014 року ТОВ "ФК "Сіагал" як новому кредитору право вимоги за договором про надання споживчого кредиту №11186170000 від 19.07.2007 року.

Новому кредитору передано оригінали кредитного договору з усіма змінами та доповненнями до нього, а також всі інші документи, що підтверджують видачу кредиту позичальнику за кредитним договором. Цим актом первісний та новий кредитори підтверджують, що новий кредитор сплатив первісному кредитору погоджену сторонами ціну відступлення права вимоги, яка становить 20 000 грн.

З 03.03.2015 року у ПАТ "Дельта Банк" запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.

11.03.2015 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" видано наказ №67 "Про перевірку правочинів (договорів)" в АТ "Дельта Банк" .

Внаслідок проведеної перевірки договір про відступлення права вимоги від 03.12.2014, укладений між АТ "Дельта Банк" та ТОВ ФК "Сіагал", віднесено до нікчемних в розумінні пунктів 1,2, 3, 5, 7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", про що складено протокол №55 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями від 22.09.2015, затверджений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк".

Проведеною перевіркою встановлено, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п.1 ч.1 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим (п.2 ч.3 ст. 38 Закону); здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування майно), оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних, якщо оплата на 20% і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком) або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору (п.3 ч.3 ст. 38 Закону); прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, при тримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (п.5 ч.3 ст. 38 Закону); уклав правочини (у тому числі договору), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п.7 ч.3 ст.38 Закону).

28.09.2015 року направлено ОСОБА_1 , ПП "Омега", ОСОБА_3 , ТОВ ФК Сіагал", ОСОБА_6 , ОСОБА_2 повідомлення про нікчемність, зокрема, договору про відступлення права вимоги від 03.12.2014.

З 05.10.2015 року відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ "Дельта Банк".

Апеляційним судом не розглядалось заяву ОСОБА_5 про заміну сторони по справі з огляду на те, що при повторному перегляді судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції вказаної заяви ОСОБА_5 подано не було.

Крім того 22.03.2021 року на адресу Одеського апеляційного суду від ТОВ ФК Інвест-Кредо надійшла заява про залучення у справі правонаступника.

Заявник зазначив, що 05 серпня 2020 року між ПАТ Дельта Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю ФК Інвест - Кредо було укладено договір № 2299/К про відступлення прав вимоги, за яким, в тому числі. було відступлено право вимоги за Кредитним договором № 11186170001 (11186170000) від 19 липня 2007 року та Іпотечним договором від 05.11.2007 року.

З огляду на вищевказане, ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.02.2022 року ухвалено замінити позивача по справі, а саме: замість Публічного акціонерного товариства Дельта Банк залучити до участі у справі як правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест - Кредо .

Підсумовуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає доводи зазначені в апеляційній скарзі такими, що не спростовують вірного застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, були досліджені колегією суддів, та визнано такими, що не підлягають задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа Гірвісаарі проти Фінляндії , п. 32).

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 375, 381, 383 ЦПК України, колегія суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського районного суду Одеської області від 11 січня 2011 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 лютого 2022 року.

Головуючий: О. В. Князюк

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе