Рішення

від 09.02.2022 по справі 461/34/22

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/34/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2022 року м.Львів

Галицький районний суд м.Львова в складі:

головуючого судді Романюка В.Ф.

з участю:

секретаря судового засідання Цюпака В.І.

представника відповідача Живко О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 ) до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області (адреса: 79008, м.Львів, вул. Валова, 31, код ЄДРПОУ: 38369958) про визнання незаконним і скасування наказу,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області, в якому просить: визнати незаконним та скасувати наказ Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області № 153-к від09.12.2021 Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ; Зобов`язати Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час неправомірного відсторонення від роботи у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи; Зобов`язати Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 грн.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 09.12.2021 позивача ознайомлено з наказом Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області № 153-к Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Відповідно до цього наказу ОСОБА_1 - начальника відділу організаційної роботи, юридичного забезпечення та розвитку інфраструктури Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області відсторонено від роботи з 09.12.2021 у зв`язку з відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID - 19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення і отримання допуску до роботи за результатами контролю.

Відсторонення відбулося без збереження заробітної плати.

Позивач вважає, що наказ Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області № 153-к від 09.12.2021 Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 суперечить Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Кодексу законів про працю України, Цивільному кодексу України, Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні , Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , у зв`язку з чим є незаконним і підлягає скасуванню.

Окрім цього, відсторонення від посадипозбавило позивача не лише звиклих життєвих контактів, в т. ч. робочих зв`язків з колегами, з якими спільно виконували свої професійні обов`язки під час усього часу проголошеного незаконного карантину, а й взагалі можливості реалізовувати свої професійні навики для отримання винагороди за свою працю з метою забезпечення звичайних потреб для організації свого життя, тобто елементарних життєвих потреб, що завдало позивачу значної моральної шкоди і відчуття несправедливості.

З врахуванням наведеного, просить позов задоволити.

Ухвалою суду від 06 січня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання. /а.с.11/

27 січня 2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить суд відмовити у задоволенні позову. /а.с.15-47, 60-80/.

28 січня 2022 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач позовні вимоги підтримує та просить суд позов задоволити. /а.с.54-57, 84-86/.

Позивач у судове засідання не з`явився, оскільки 04 лютого 2022 року від нього надійшла заява про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю та просить суд такі задоволити. /а.с.82-83/.

У судовому засіданні представник відповідача Живко Л. позовні вимоги заперечила, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Просила суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.43 Конституції України , кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Статтею 2-1 КЗпП України проголошено рівність трудових прав громадян України та заборону будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників.

Статтею 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Суд встановив, що наказом Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області від 18.09.2015 року №126-к ОСОБА_1 прийнято на посаду начальника відділу організаційної роботи, юридичного забезпечення діяльності та інформації Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області.

Відповідно до доручення в.о. директора Координаційного центру з надання правової допомоги О.Баранова №001/05.1-15/2369 від 23.11.2021 року виданого на підставі доручення Міністра юстиції України Малюськи Д.Л. №610/1/48-21 від 17.11.2021 року (далі Доручення), доведених листом №001/05.1-15/2371 від 23.11.2021р., зобов`язано керівників регіональних центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги та їх заступників довести до відома працівників наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням , зареєстрований у Міністерстві юстиції України 07.10.2021 року за №1306/36928, в редакції наказу Міністерства охорони здоров`я від 01 листопада №2393, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.11.2021 року за №1452/3704, який набрав чинності 09 грудня 2021 року (далі - Наказ МОЗУ), а саме під особистий підпис (аркуш-ознайомлення).

З Наказом МОЗУ та Дорученням ОСОБА_1 ознайомлений 24.11.2021 року, про що свідчить підписаний ним відповідний аркуш-ознайомлення. Окрім цього, ним зазначено незгоду з вказаними нормативними актами.

09 грудня 2021 року позивачем подано на ім`я директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області (надалі РЦБВПД) ОСОБА_3 заяву, якою повідомлено про відмову від вакцинації проти COVID-19.

У цей же день складено акт, затверджений директором РЦБВПД та засвідчений підписами працівників РЦБВПД, про відмову ОСОБА_1 від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19.

Наказом №153-к від 09.12.2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року у зв`язку з відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення іотримання допуску до роботи за результатами контролю, - без збереження заробітної плати.

З наказом про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ознайомлений 09.12.2022 року, про що свідчить його підпис.

Оспорюючи даний наказ, позивач покликається на те, що такий суперечить Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Кодексу законів про працю України, Цивільному кодексу України, Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні , Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , у зв`язку з чим, на думку позивача,є незаконним і підлягає скасуванню.

Згідно із ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 46 Кодексу законів про працю України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Стаття 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб від 6 квітня 2000 року № 1645-III встановлює, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щепленьу порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, статтею 12 Закону до обов`язкових віднесено щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу і вони включаються до календаря щеплень; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є загальнообов`язковим і не включене до календаря щеплень. Згідно зі зазначеним законом хвороба COVID-19 не є карантинною. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Відповідно до ч.1-2 ст.27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , - профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Підпунктами 1-2 пункту 41-6постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 (в редакції, чинній на 08 листопада 2021 року) Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153), відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України , частини другоїстатті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"та частини третьоїстатті 5 Закону України "Про державну службу" , крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 р. № 1096 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , відповідно до яких контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та питання відсторонення від роботи (а не від виконання певних видів робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 покладено на керівників державних органів, керівників підприємств, установ та організацій, з врахуванням того, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України Про оплату праці .

Власне таким формулюванням зазначеним у законі поняттю відсторонення від роботи додано неправомірне підзаконне роз`яснення, що у такому випадку мається на увазі - без збереження з/п .

Відповідно до статті 43 Конституції України , - кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другоїстатті 43 Конституції України , крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

Проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, та зазначені норми закону, суд приходить до висновку, що стаття 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб від 6 квітня 2000 року № 1645-III встановлює, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у частині 6 статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , в якій вказано, що якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Окрім цього, відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , - обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Враховуючи викладене, винесення відповідачем оскаржуваного наказу на підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, від респіраторної, є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини 2 статті 27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , відсторонивши позивача від роботи з порушенням вимог законодавства, відповідач порушив законне право позивача на працю.

Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції , включено до розділу ІІ Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.

За статтею 64 Конституції , - конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією .

Зокрема, пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

У своєму рішенні від 28 серпня 2020 року Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення" Закону України Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" наголосив:

п. 3.2. Конституційний Суд України зазначає, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України ; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 4 , 25 , 27 , 28 , 29 , 40 , 47 , 51 , 52 , 55 , 56 , 57 , 58 , 59 , 60 , 61 , 62 , 63 Конституції України .

Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України . Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1 , 3 , 6 , 8 , 19 , 64 Конституції України .

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (ст. 76 Конституції ).

Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції , - Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами.

Частинами другою, третьою, шостою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України , суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України , як норми прямої дії.

Оскільки наказ про відсторонення позивача прийнято у спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону Про захист населення від інфекційних хвороб , суд доходить висновку про необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43 , 64 , 92 Конституції , з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти респіраторної хвороби COVID-19.

Крім того, суд звертає увагу на те, що Парламентською Асамблеєю Ради Європи було закликано держави-члени та Європейський Союз утриматися від дискримінації громадян, у зв`язку з тим, що він/вона не був вакцинований і на 5-му засіданні Парламентської Асамблеї Ради Європи прийнято Резолюцію № 2361 (2021) Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування , основними тезами якої стали:

- п.7.3.1 забезпечити, щоб громадяни були проінформовані про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не зазнає політичного, соціального чи іншого тиску на вакцинацію, якщо вони цього не хочуть;

- п. 7.3.2 забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації у зв`язку з тим, що він/вона не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися.

За таких обставин, вимоги позивача про визнання незаконним і скасування наказу відповідача від 09.12.2021 №153-к про відсторонення позивача від роботи, підлягають задоволенню.

Щодо вимог про зобов`язання Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час неправомірного відсторонення від роботи у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно роз`яснень, викладених у п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 № 13 зазначено, що якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП ).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати вона застосовується, серед іншого, у випадках вимушеного прогулу.

Згідно п. 2 вказаної постанови середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 вказаної постанови нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З метою ефективного захисту порушених прав позивача, виконуючи завдання цивільного судочинства щодо справедливого вирішення справ по суті, суд вважає необхідним зобов`язати відповідача допустити ОСОБА_1 до роботи та виплатити на його користь заробітну плату за час неправомірного відсторонення від роботи у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи. Тому позовна вимога про стягнення заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи обґрунтована та підлягає до задоволення у повному обсязі.

Що ж стосується позовної вимоги про зобов`язання Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 грн., суд звертає увагу на наступне.

Незаконне відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати і страхового стажу, саме по собі призвело до завдання йому душевних переживань і моральної шкоди.

Відповідно до ст. 23 ЦК України , особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Виходячи з обставин цієї справи та приймаючи до уваги характер порушення прав і тривалість порушення, суд присуджує позивачу відшкодування моральної шкоди в сумі 1 грн..

Відповідно до п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 1 ст.5 ЗУ Про судовий збір визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Враховуючи, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, відповідно до ст.141 ЦПК України , з відповідача підлягають стягненню:в дохід держави - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн.

Керуючись ст.ст.43, 64, 92 Конституції України, ст.ст.5, 10, 13, 141, 258, 259, 263-265, 351-355, 430 ЦПК України, ст.ст.23, 1167 ЦК України, ст.2-1, 3, 46 КУпП, Законом України Про захист населення від інфекційних хвороб , суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 ) до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області (адреса: 79008, м.Львів, вул. Валова, 31, код ЄДРПОУ: 38369958) про визнання незаконним і скасування наказу,- задоволити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області № 153-к від 09.12.2021 Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Зобов`язати Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час неправомірного відсторонення від роботи у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області (адреса: 79008, м.Львів, вул. Валова, 31, код ЄДРПОУ: 38369958) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , паспорта НОМЕР_2 ) моральну шкоду в розмірі 1 грн.

Стягнути з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області (адреса: 79008, м.Львів, вул. Валова, 31, код ЄДРПОУ: 38369958) на користь ДСА України судовий збір у сумі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 14 лютого 2022 року.

Головуючий суддя Романюк В.Ф.