Ухвала

від 17.02.2022 по справі 8/300

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 8/300

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Уркевича В.Ю., Краснова Є.В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2022

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полі-Пак"

до : 1. Компанії "Riverside Іnvest Inc. Limited", м. Лондон Об`єднаного королівства Великої Британії та Північної Ірландії,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "БСГ",

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Донець-СТО",

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Полі-Пак",

5. Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй-де-Люкс",

6. Товариства з обмеженою відповідальністю "Стимул",

7. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сплав-10"

про стягнення 10 510 670,70 грн,

ВСТАНОВИВ:

04.02.2022 (відповідно до відбитку штампу Верховного Суду "Скриня" на першому аркуші касаційної скарги) ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі у справі) звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 про закриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Луганської області від 05.02.2010.

За наслідками перевірки матеріалів поданої касаційної скарги, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 05.02.2010 позов задоволено.

Судове рішення мотивоване тим, що позивач належним чином довів наявність вини кожного з відповідачів у невиконанні умов договору, відтак ТОВ "БСГ", ТОВ "Донець-СТО", ТОВ "ТД "Полі-Пак", ТОВ "СТРОЙ-ДЕ-ЛЮКС", ТОВ "Стимул" та ТОВ "Сплав-10" є солідарними боржниками за зобов`язаннями Компанії "Riverside Invest INC. Limited" перед позивачем, які виникли з контракту від 22.12.08 за №22/12/08.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Господарського суду Луганської області від 05.02.2010, ОСОБА_1 (особа, яка не була залучена до участі у справі, вказуючи, що оскаржуване рішення вплинуло на його права та обов`язки у спірних правовідносинах) звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати це рішення та прийняти нове, яким у позові відмовити.

В обґрунтування права на апеляційне оскарження скаржник зазначив, що в зв`язку з виходом у 2005 році ОСОБА_2 (правонаступником якого є ОСОБА_1 ) зі складу учасників ТОВ "Стимул" у останнього відповідно до статті 54 Закону України "Про господарські товариства" виникло зобов`язання зі сплати вартості частки майна пропорційно частці у статутному капіталі ТОВ "Стимул" ОСОБА_2 на суму 4 100 439,00 грн, що встановлено рішенням Брянківського міського суду Луганської області від 27.12.2007, відтак, на час укладання 22.12.2008 договору поруки із сумою 11 500 000 грн, ТОВ "Стимул" не мало реальної можливості розрахуватися перед кредитором такою сумою, тому з боку ТОВ "Стимул" договір поруки від 22.12.2008 було укладено не з метою настання реальних наслідків, отже цей правочин є фіктивним.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Луганської області від 05.02.2010.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не створює ні для ОСОБА_2 , ні для ОСОБА_1 жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення їх прав та не породжує для них будь-яких обов`язків; оскаржуваним рішенням суду питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, а тому ОСОБА_1 не є суб`єктом оскарження у розумінні статті 254 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у зв`язку з чим апеляційне провадження за її апеляційною скаргою підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про те, що оскаржувана ухвала постановлена апеляційним господарським судом з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Приписами статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 254 цього Кодексу учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

З наведеного слідує, що особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статті 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

При цьому, згідно з усталеною практикою Верховного Суду, рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може бути правовою підставою щоб вважати, що судове рішення прийнято про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи.

Так, у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, від 10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 09.06.2018 у справі № 910/18705/17, від 11.07.2018 у справі № 910/2635/17, від 19.06.2018 у справі №904/1192/16 неодноразово зазначено, що судове рішення, оскаржуване не залученою собою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Таким чином ГПК України зобов`язує апеляційний господарський суд з`ясувати обставини наявності або відсутності правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі та дослідити, чи вирішено місцевим господарським судом питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням. Відтак, якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 264 ГПК України, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження, оскільки у такому випадку немає правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, а отже, немає і суб`єкта апеляційного оскарження.

Зважаючи на те, що скаржником не підтверджено наявності правового зв`язку між ним та оскаржуваним судовим рішенням, обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 - особа, яка не брала участі у справі, - не є належним суб`єктом апеляційного оскарження в розумінні процесуального закону, у зв`язку з чим закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

У поданій касаційній скарзі скаржник не навів жодного переконливого доводу щодо помилковості наведених висновків апеляційного господарського суду чи неправильного застосування ним статей 17, 254, 264 ГПК України, оскільки не підтвердив існування будь-якого правового зв`язку із оскаржуваним судовим рішенням у даній справі.

З огляду на зазначене, доводи викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм права під час прийняття оскаржуваної ухвали.

Відповідно до частини другої статті 293 ГПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Суд зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими ЄСПЛ у справах "Levages Prestations Services v. France" ("Леваж Престасьон Сервіс проти Франції") та "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" ("Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії"), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 та про наявність правових підстав для відмови у відкритті касаційного провадження на підставі частини другої статті 293 ГПК України, оскільки правильне застосовування норм права судом апеляційної інстанції є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Відповідно до положень частини шостої статті 293 ГПК України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 234, 235, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №8/300 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2022.

2. Копію цієї ухвали та касаційну скаргу разом з доданими до скарги матеріалами направити заявнику.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді В.Ю. Уркевич

Є.В. Краснов