Рішення

від 17.01.2022 по справі 826/11426/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2022 року м. Київ № 826/11426/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Комплектсервіс-2017

до відокремлений підрозділ ДПС України Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування наказу № 5919 від 06.04.2018 року та податкових повідомлень-рішень від 11.05.2018 року,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Комплектсервіс-2017 (далі також - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі також - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ № 5919 від 06.04.2018 року та податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №№0023841404 та 0023851404 від 11.05.2018 року.

Адміністративний позов обґрунтовано процесуальними порушеннями, допущеними відповідачем при проведенні перевірки. На переконання позивача, наказ про проведення перевірки є протиправним, оскільки контролюючим органом вже здійснено перевірку господарських відносин позивача з ТОВ Глобалстронг та ТОВ Метпроінвест-Груп , що підтверджується направленням запитів протягом січня-серпня 2017 року, на які ТОВ Комплектсервіс-2017 надано відповідні пояснення та копії первинних документів. Крім того, виїзна перевірка за місцезнаходженням платника податків не проводилась, а проведення такого виду перевірки у приміщенні податкового органу чинне законодавство не передбачає.

Висновки контролюючого органу про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Глобалстронг та ТОВ Метпроінвест-Груп у періоді, що перевірявся, є помилковими та спростовуються належним чином оформленими первинними документами, які підтверджують дійсність господарських операцій, їх економічну та ділову мету.

Враховуючи викладене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2019 року у задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю Комплектсервіс-2017 відмовлено повністю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2019 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Комплектсервіс - 2017 - задоволено; рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2019 року - скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Комплектсервіс - 2017 - задоволено; визнано протиправним наказ Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 06.04.2018 року № 5919 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Комплектсервіс - 2017 ; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 11.05.2018 року № 0023841404 та № 0023851404.

Постановою Верховного Суду від 16.12.2020 року касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві, правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві, задоволено частково; рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2019 року у справі № 826/11426/18 скасовано в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.05.2018 року № 0023841404, № 0023851404 та в частині розподілу судових витрат, а справу №826/11426/18 в цій частині позовних вимог направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва; постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2019 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним наказу від 06.04.2018 року № 5919 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Комплектсервіс-2017 та залишено в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2019 року в частині відмови в задоволенні цих позовних вимог.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2020 року визначено суддю Маруліну Л.О. для розгляду адміністративної справи №826/11426/18.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2021 року прийнято адміністративну справу до свого провадження суддею Маруліною Л.О.; розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження; призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 01.03.2021 року; зобов`язано відповідача подати до суду відзив з урахуванням висновків Верховного Суду.

Через канцелярію суду 27.01.2021 року відповідачем подані пояснення з урахуванням постанови Верховного Суду.

Відповідачем підтримано позицію, викладену у первісному відзиві на позовну заяву, зазначено, що спірну перевірку призначено на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, оскільки податковим органом виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків - позивачем, а надані позивачем пояснення та документи на запити відповідача не усунули сумніви останнього.

Так, відповідачем призначено позапланову виїзну документальну перевірку позивача, та 10.04.2018 року, згідно відомостям, які містяться у спірному акті перевірки, заступника директора ТОВ Комплектсервіс - 2017 Плітшка Д.В. ознайомлено та вручено останньому наказ та направлення на проведення перевірки, зокрема, в журналі реєстрації перевірок позивача вчинено запис від 10.04.2018 року під №2, позаяк виїзна перевірка відбулася.

Щодо підстав прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, відповідачем зазначено, що під час перевірки податковим органом встановлено фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ Глобалстронг , ТОВ Метропромінвест - груп , які не містять ознак реальності господарських операцій, оскільки до перевірки позивачем не надано товарно-транспортних накладних чи іншого документального підтвердження транспортування товару, поставленого від ТОВ Глобалстронг та ТОВ Метпромінвест-груп . Крім того, ТОВ Глобалстронг у періоді, що перевірявся, надавало послуги з ремонту будівлі і приміщень, проте, довідка про вартість виконаних робіт та витрат за формою №КБ-3 в не надавалась. Також контролюючий орган наголошує на відсутності у вказаних контрагентів трудових ресурсів, транспортних засобів, складських приміщень для виконання обумовленого договорами обсягу робіт та постачання товарів, та на невідповідності номенклатури придбаного та реалізованого товару.

Зокрема, у Єдиному державному реєстрі судових рішень містяться відомості про існування кримінальних проваджень щодо створення з метою прикриття незаконної діяльності ТОВ Глобалстронг , а також ТОВ Авент Лімітед та ТОВ Арон Компані (контрагенти-постачальники ТОВ Метпромінвест-груп ).

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Через канцелярію суду 28.01.2021 року відповідачем подано заяву про виклик свідка, а саме, директора ТОВ Глобалстронг ОСОБА_1 з метою підтвердження або спростування ведення господарської діяльності ТОВ Глобалстронг .

Через канцелярію суду 03.02.2021 року позивачем подано відповідь на відзив, в якій проти пояснень, наданих відповідачем заперечує, оскільки з 09.04.2018 року по термін завершення перевірки посадові особи відповідача не прибували за місцезнаходження позивача, що, в свою чергу, підтверджується записом, здійсненим в журналі реєстрації перевірок ТОВ Комплектсервіс-2017 , копію якого долучено до цієї процесуальної заяви.

Крім того, позивач наполягає на тому, що підстав для призначення перевірки на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України не було, оскільки запити податкового органу дублювали один одного, зокрема, взаємовідносини з ТОВ Глобалстронг за запитуваний період попередньо були предметом перевірки ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві. В свою чергу, позивачем як платником податку надано на запити податкового органу усі документи та пояснення на власний розсуд, що відповідає положенням Податкового кодексу України.

Зокрема, по суті висновків, викладених у акті перевірки щодо взаємовідносин позивача із контрагентами, останній заперечує, оскільки: норми податкового законодавства України не ставлять платника податків у залежність від дотримання податкової дисципліни його контрагентом; товарно-транспортні накладні не є первинною документацію з виконання послуг за договорами поставки; усі складені позивачем первинні документи та бухгалтерська звітність відповідає вимогам законодавства України та підтверджує реальність спірних операцій.

У підготовче засідання 01.03.2021 року прибув представник відповідача. Належним чином повідомленим про дату, час та місце проведення підготовчого провадження позивачем участь уповноваженого представника не забезпечено.

З огляду на першу неявку представника позивача у підготовче засідання, судом відкладено підготовче засідання на 25.03.2021 року та встановлено сторонам строк до 19.03.2021 року надати свої міркування щодо правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 року.

Через канцелярію суду 09.03.2021 року позивачем подано пояснення щодо виклику свідків, в якому останній не заперечує проти виклику в судове засідання в якості свідків директорів контрагентів, господарські операції з якими були предметом оспорюваної у цій справі перевірки, оскільки останні є зареєстрованими та діючими.

У підготовче засідання 25.03.2021 року прибув представник відповідача.

Судом зафіксовано повторну неявку представника позивача, ураховуючи належне повідомлення позивача про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

Судом оголошено про відкладення підготовчого засідання на 08.04.2021 року.

Через канцелярію суду 06.04.2021 року представником позивача подано клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Відповідно до Довідки секретаря судового засідання від 08.04.2021 року зважаючи на перебування судді на лікарняному, справу 826/11426/18 знято з розгляду.

Про наступну дату підготовчого засідання, призначену на 14.06.2021 року, сторін повідомлено у встановленому Кодексом адміністративного судочинства України порядку.

У підготовче засідання 14.06.2021 року прибув представник відповідача.

Судом зафіксовано неявку представника позивача втретє, ураховуючи належне повідомлення позивача про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

В порядку статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України судом здійснено заміну відповідача правонаступником, а саме замінено ГУ ДПС у місті Києві на відокремлений підрозділ ДПС України Головне управління ДПС у місті Києві.

З огляду на неявку представника позивача та відсутність заяв та клопотань щодо поважності причин неявки у підготовчі засідання, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання на 18.08.2021 року.

У підготовче засідання 18.08.2021 року прибув представник відповідача.

Належним чином повідомленим про дату, час та місце проведення підготовчого засідання, позивачем участь уповноваженого представника не забезпечено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2021 року запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю Комплектсервіс-2017 у строк до 01.09.2021 року подати до Окружного адміністративного суду міста Києва письмові пояснення щодо актуальності позовних вимог на причин систематичної неявки уповноваженого представника позивача у підготовчі засідання 01.03.2021 року, 25.03.2021 року, 14.06.2021 року та 18.08.2021 року. Роз`яснено Товариству з обмеженою відповідальністю Комплектсервіс-2017 , що у разі неподання зазначених пояснень у строк до 01.09.2021 року включно, судом буде застосовано до позову наслідки, встановлені частиною п`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України. Наступне підготовче засідання призначено на 15.09.2021 року.

Через канцелярію суду 28.08.2021 року директором ТОВ "Комплектсервіс-2017" подані пояснення про актуальність позовних вимог для позивача, водночас просить розглядати справу без участі уповноваженого представника позивача у письмовому провадженні.

У підготовче засідання 15.09.2021 року прибув представник відповідача.

Судом повідомлено про надходження пояснень позивача та поставлено на обговорення питання про закриття підготовчого провадження, проти чого представник відповідача не заперечує.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2021 року закрито підготовче провадження; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 08.11.2021 року.

У судове засідання 08.11.2021 року прибув представник відповідача.

На підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України судом продовжено розгляд справи у порядку письмового провадження.

Щодо заяви відповідача про виклик свідків, та, зокрема, висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.12.2020 року у справа №826/11426/18, згідно з якими, направляючи справу на новий розгляд в частині позовних вимог, судом касаційної інстанції зауважено, що суди попередніх інстанцій не скористались наданими їм процесуальними можливостями щодо допиту відповідних посадових осіб контрагентів позивача як свідків з метою підтвердження або спростування реальності господарських відносин з позивачем, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з статтею 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 92 КАС України виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи.

Так, з матеріалів справи встановлено, що позивачем оскаржується податкові повідомлення-рішення, винесені за результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Комплектсервіс-2017 з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами-постачальниками ТОВ Глобалстронг (код 40846092) за грудень 2016 року та ТОВ Метпромінвест-груп (код 40834291) за травень 2017 року.

З аналізу підпункту 75.1.2. пункту 75.1. статті 75 ПК України висновується, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Отже, враховуючи правову природу документальної перевірки, належними доказами у цій справі є документи, складені за результатами спірних господарських операцій, тобто письмові докази.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що згідно з актом перевірки, пояснень директорів контрагентів, зокрема директора ТОВ Глобалстронг , відповідачем не відбиралося та не досліджувалося, тобто, у разі допиту посадових осіб контрагентів в якості свідків, судом буде встановлено обставини, які не досліджувалися контролюючим органом в рамках спірної перевірки, в той час, як в межах розгляду справи судом здійснюється оцінка, аналіз та перевірка обґрунтованості висновків контролюючого органу та прийняття спірних рішень на підставі цих висновків.

Водночас, відповідно до частини другої статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На переконання суду, в межах дослідження правомірності винесених податкових повідомлень-рішень, свідчення директорів контрагентів не є належним засобом доказування у справі.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для виклику свідків в межах предмета справи №826/11426/18.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно з наказом ГУ ДФС у м. Києві від 06.04.2018 року №5919, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України у зв`язку із ненаданням пояснень та документальних підтверджень на письмові запити ГУ ДФС у м. Києві від 29.03.2017 року №6799/10/26-15-14-04-04-14 та від 04.08.2017 року №4325/10/26-15-14-04-04-14, призначено провести документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Комплектсервіс-2017 (код 38578491) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами-постачальниками ТОВ Глобалстронг (код 40846092) за грудень 2016 року та ТОВ Метпромінвест-груп (код 40834291) за травень 2017 року, тривалістю 5 робочих днів з 10.04.2018 року по дату завершення перевірки (далі також - спірна перевірка).

Про результати спірної перевірки ГУ ДФС у м. Києві складено Акт від 23.04.2018 року №409/26-15-14-04-04/38578491 (далі також - Акт перевірки), за висновками якого встановлено порушення ТОВ Комплектсервіс-2017 вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 674 109, 00 грн., у тому числі: за грудень 2016 року на суму 384 784, 00 грн., за травень 2017 року на суму 289 325, 00 грн. та завищення суми від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту за травень 2017 року на суму 18 959 грн.

На підставі Акта перевірки ГУ ДФС у м. Києві винесено:

- податкове повідомлення-рішення від 11.05.2018 року №0023841404, яким застосовано суму штрафних санкцій з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 18 959, 00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 11.05.2018 року №0023851404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1 011 163 грн. (+674 109 грн. та 337 054 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

За наслідками адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень ТОВ Комплектсервіс-2017 рішенням Державної фіскальної служби України від 04.07.2018 року №22439/6/99-99-11-01-01-25 залишено податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 11.05.2018 року 30023841404 та №0023851404 без змін, а скаргу ТОВ Комплектсервіс-2017 - без задоволення.

Вважаючи дії контролюючого органу з проведення перевірки протиправними, та, як наслідок, вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Згідно з резолютивною частиною постанови Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі №826/11426/18 (далі також - постанова Верховного Суду від 16.12.2020 року), Окружним адміністративним судом міста Києва здійснюється новий розгляд справи лише в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у м. Києві від 11.05.2018 року №0023841404 та №0023851404.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, додаткові пояснення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами і доповненнями) (далі також - ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 75.1. статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до підпункту 75.1.2. пункту 75.1. статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Згідно з підпунктом 78.1.4 пункту 78.1. статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Відповідно до пункту 78.4. статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Згідно з пунктом 78.5. статті 78 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Відповідно до частини п`ятої статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

З матеріалів справи судом встановлено, що документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Комплектсервіс-2017 проведено відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України з огляду на ненадання платником податків пояснень та документальних підтверджень на письмові запити ГУ ДФС від 29.03.2017 року №6799/10/26-15-14-04-04-14 та від 04.08. 2017 року №24325/10/26-15-14-04-04-14.

Так, згідно з мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 16.12.2020 року: Зазначені у підпункті 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України обставини є юридичним фактом, з настанням якого законодавець пов`язує подальшу реалізацію контролюючим органом свого права на проведення документальної позапланової перевірки.

При цьому, факти, які свідчать про недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями.

За таких обставин, платник податків зобов`язаний подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження, а у контролюючого органу є право на їх відповідну оцінку. Якщо ці пояснення не обґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена.

<…>

Водночас, за усталеною практикою Верховного Суду запит контролюючого органу про надання інформації повинен містити підстави та чітко окреслені обставини, які свідчать про порушення податкового законодавства, оскільки неповідомлення вказаних фактів унеможливлює надання таким платником податків вичерпних пояснень з приводу запитуваної інформації та їх документального підтвердження.

З установлених судами обставин справи слідує, що на Запит №1 (прим. Запит ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 26.01.2017 року №1143/10/26-58-12-01-27), який, серед іншого, стосувався і господарських відносин позивача з ТОВ Глобалстронг за грудень 2016 року, позивач надав витребувані податковим органом документи. У зв`язку з цим ТОВ Комплектсервіс-2017 відмовилось надавати первинні документи по указаному контрагенту, на чому наполягало ГУ ДФС у Запиті №2 (прим. Запит ГУ ДФС у м. Києві від 29.03.2017 року №6799/10/26-15-14-04-04-14). Щодо господарських операцій з ТОВ Метпромінвест-груп (Запит №3 (прим. Запит ГУ ДФС у м. Києві від 04.08.2017 року №24325/10/26-15-14-04-04-14)) позивачем надано пояснення та документальні підтвердження частково.

Оцінюючи вказані обставини, суди попередніх інстанцій звернули увагу лише на факт надання/надання не в повному обсязі/ненадання запитуваних документів, проте, не дослідили, чи усував наданий позивачем обсяг пояснень та їх документального підтвердження відповідні сумніви податкового органу в контексті визначеної підстави направлення таких запитів . У разі неусунення обґрунтованого сумніву саме по собі подання відповідних документів не може свідчити про відсутність підстав для призначення та проведення перевірки. .

Враховуючи висновки Верховного Суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 72.1. статті 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла: від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація: що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, звітах про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово - господарські операції платників податків; про застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Положеннями пункту 73.3. статті 73 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити: 1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків.

Платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом).

Так, отримання податкової інформації та направлення запитів контролюючими органами регламентовано статтею 73 ПК України та постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 року №1245 Про затвердження Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом (далі також - Порядок). Зокрема, чітко визначено перелік підстав для направлення суб`єкту господарювання запиту про подання інформації, а також вимоги до його оформлення.

За змістом пункту 10 Порядку встановлено, що запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу. У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують. У разі, коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому пункту 73.3 статті 73 Кодексу, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

Положення цього пункту Порядку, узгоджується з пунктом 73.3 статті 73 ПК України, яким також встановлено, що у разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п`ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

Виходячи з аналізу наведених норм, вимоги, які висуваються до змісту запиту, є нормативно визначеними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 року у справі №813/932/17.

Дослідивши та проаналізувавши зміст письмових запитів відповідача (від 29.03.2017 року №6799/10/26-15-14-04-04-14 та від 04.08.2017 року №24325/10/26-15-14-04-04-14), суд дійшов висновку, що такі складено відповідно до вимог вищенаведених норм податкового законодавства. Зокрема, на переконання суду, ці запити містить підстави їх направлення, а також обставини, які свідчать про наявність у відповідача сумнівів щодо реальності господарських операцій позивача із його контрагентом-постачальниками послуг та, відповідно, достовірності внесених позивачем до податкової звітності.

За таких обставин, враховуючи, що запити відповідача відповідають вимогам пункту 73.3 статті 73 ПК України, суд дійшов висновку, що у платника податку виник обов`язок щодо надання інформації та її документального підтвердження.

Суд критично оцінює доводи позивача про те, що у контролюючого органу були відсутні підстави для винесення оскаржуваного наказу, оскільки позивачем серед іншого було надано письмові пояснення по суті господарських операцій та первинні документи на їх підтвердження, з огляду на наступне.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 27.01.2015 року у справі №21-425а14, виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями.

Однією з підстав для проведення документальної позапланової перевірки, згідно підпунктів 78.1.1,78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, є ненадання (надання не в повному обсязі) платником податків обґрунтованого пояснення та відповідних документів на обов`язковий запит контролюючого органу.

З наведеної норми вбачається, що виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями.

За таких обставин у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення не обґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена.

В свою чергу, суб`єкт господарювання має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді. У такому спорі суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести обґрунтованість свого рішення з посиланням на недоліки пояснень суб`єкта господарювання та їх документальне обґрунтування.

Суд зауважує, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 року у справі №816/228/17, оскарження наказу про проведення перевірки не є належним способом захисту порушеного права платника податків у разі якщо контролюючий орган був допущений до перевірки, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач від відповідей на запити контролюючого органу не ухилявся, та відповіді на обидва запити надано вчасно.

На поставлене Верховним Судом питання: чи усував наданий позивачем обсяг пояснень та їх документального підтвердження відповідні сумніви податкового органу в контексті визначеної підстави направлення таких запитів , суд дійшов висновку, що усунення чи не усунення обґрунтованого сумніву є суб`єктивним поняттям, право на оцінку якого належить безпосередньо уповноваженому на таку оцінку суб`єкту.

В межах спірних правовідносин, уповноваженим суб`єктом, у якого може виникнути сумнів, та, який за результатами отримання (зокрема, не в повному обсязі) чи неотримання документів та пояснень від платника податків, може дійти висновку про не усунення такого сумніву та необхідність призначення перевірки, є ГУ ДФС у м. Києві, що унеможливлює оцінку судом сумнівів податкового органу, які залишилися у останнього після отримання відповідей позивача на вищевказані запити.

Крім того, з аналізу ПК України судом встановлено відсутність обов`язку податкового органу оформлювати у документальний спосіб обґрунтування сумніву, що могло б стати предметом оцінки в межах справи №826/11426/18.

За таких обставин суд вважає, що при винесенні спірного наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені податковим законодавством.

Крім того, суд не приймає посилань позивача на те, що копії первинних документів по контрагенту ТОВ Глобалстронг вже направлялися податковому органу в межах іншої перевірки, оскільки запит від 26.01.2017 року №1143/10/26-58-12-01-27 направлено позивачу не ГУ ДФС у м. Києві, а ДПІ у Солом`янському районі, крім того, податкове законодавство не обмежує контролюючі органи у направленні запитів межах збирання податкової інформації. Зокрема, позивачем не доведено, що перевірку, проведено ДПІ у Солом`янському районі на підставі відомостей, поданих на вищезгаданий запит, є камеральною, що, в такому випадку, дійсно свідчило би про відсутність підстав для призначення документальної позапланової перевірки через не надання позивачем документів на запит ГУ ДФС у м. Києві від 29.03.2017 року №6799/10/26-15-14-04-04-14 в порядку абзацу 2 пункту 78.2 статті 78 ПК України.

Щодо доводів позивача про фактичне здійснення перевірки відповідачем не за місцезнаходженням платника податків в супереч наказу від 06.04.2018 року №5919 про її проведення, суд, з урахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 16.12.2020 року, зазначає наступне.

Так, наказом ГУ ДФС у м. Києві від 06.04.2018 року №5919 призначено провести документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Комплектсервіс-2017 .

Виїзна перевірка має проводитись за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. У разі ж, якщо перевірка проводиться в приміщенні контролюючого органу, то така перевірка є невиїзною.

Аналогічну позицію викладено і в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 22.09.2020 року у справі №520/8836/18.

Згідно з пунктом 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Згідно з пункту 81.2. статті 81 ПК України у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.

Посадова (службова) особа платника податків (його представник або особа, яка фактично проводить розрахункові операції) має право надати свої письмові пояснення до складеного контролюючим органом акта.

У разі відмови платника податків та/або його посадових (службових) осіб (представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) підписати акт, що засвідчує факт відмови у допуску до проведення перевірки, посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує факт відмови в отриманні акта та/або наданні письмових пояснень до нього.

Згідно з відомостей Акту перевірки: копію наказу від 06.04.2018 року №5919 вручено під розписку 10.04.2018 року заступнику директора ТОВ Комплектсервіс-2017 Плішку Димитру Володимировичу; з направленням на право проведення позапланової виїзної документальної перевірки ознайомлено під підпис 10.04.2018 року заступника директора ТОВ Комплектсервіс-2017 Плішка Димитра Володимировича, та зазначено, що у журналі реєстрації перевірок платника податків ТОВ Комплектсервіс-2017 вчинено запис 10.04.2018 року під №2.

Разом з тим, позивачем категорично заперечуються вказані в Акті перевірки обставини прибуття контролюючого органу для проведення виїзної перевірки за місцезнаходження ТОВ Комплектсервіс-2017 та вручення наказу та направлення саме 10.04.2018 року, оскільки копію наказу від 06.04.2018 року №5919 отримано представником позивача 09.04.2018 року, та з цієї дати посадові особи ГУ ДФС у м. Києві не з`являлися за місцезнаходженням платника податків.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Судом досліджено матеріали справи та встановлено, що матеріали, які стосувалися процедури спірної перевірки, подано лише позивачем, а саме, наказ від 06.04.2018 року №5919, Акт перевірки та спірні податкові повідомлення-рішення.

В свою чергу, відповідачем доказів, які б підтверджували зазначені в Акті перевірки твердження щодо вручення обов`язкових документів контролюючого органу, проти чого заперечує позивач, а саме, копій: розписки про вручення наказу посадовій особі позивача саме 10.04.2018 року, направлення на перевірку, на якому міститься підпис посадової особи позивача про ознайомлення із направленням саме 10.04.2018 року, суду не надано ні до, ні під час нового розгляду судом першої інстанції справи №826/11426/18.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 року зауважено, що суди попередніх інстанцій не врахували, що наказом Держкомпідприємництва від 10.08.1998 року №18, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 10.10.1998 року за №619/3059, затверджено Порядок ведення Журналу відвідання суб`єктів підприємницької діяльності контролюючими органами (Журнал реєстрації перевірок).

Відповідно до пунктів 2, 3 вказаного Порядку журнал реєстрації перевірок ведеться суб`єктами підприємницької діяльності всіх форм власності з метою недопущення несанкціонованих перевірок. Журнал реєстрації перевірок знаходиться за місцем здійснення підприємницької діяльності.

Таким чином, ведення та зберігання журналу реєстрації перевірок здійснюється саме платником податків, у зв`язку з чим безпідставними є посилання апеляційного суду на ненадання останнього відповідачем. Разом з тим, копія такого журналу з відповідним записом у матеріалах справи відсутня, а суди попередніх інстанцій не вчинили дій задля витребування у позивача вказаного журналу з метою підтвердження або спростування позицій сторін у цій справі в частині проведення перевірки за місцезнаходженням платника податків.

На виконання висновків Верховного Суду в цій частині позивачем до відповіді на відзив від 03.02.2021 року долучено копію журналу реєстрації перевірок №1 ТОВ Комплектсервіс-2017 , згідно із змістом якого, останній містить два заповнених пункти, водночас, ні один ні другий не датовані 10.04.2018 року та не свідчать про прибуття для здійснення виїзної документальної позапланової перевірки головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за ризиковими платниками управління спеціального аудиту Департаменту аудиту ГУ ДФС у м. Києві, Артикматової Наталії Борисівни, яку уповноважено на її проведення.

На виконання частини дев`ятої статті 79 КАС України позивачем надано суду докази направлення копій журналу реєстрації перевірок на адресу відповідача, проте жодних заперечень щодо належності та достовірності цього доказу відповідачем суду не надано, письмових чи усних заяв/клопотань відповідачем (його уповноваженим представником під час судових засіданнях) не заявлено.

Таким чином, позивачем надано належні докази спростування відомостей, зазначених у Акті перевірки щодо відомостей журналу реєстрації.

Суд зауважує, що хоча й нормами ПК України не передбачено обов`язку перевіряючих розписуватися у журналі реєстрації перевірок, проте з метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність та відповідно до пункту 4 розділу XV Перехідні положення Конституції України пунктом 7 указу Президента України від 23.07.1998 року № 817/98 Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності постановлено рекомендувати підприємствам, установам і організаціям усіх форм власності ведення журналів відвідання їх та їх структурних підрозділів представниками контролюючих органів з обов`язковим зазначенням у цих журналах строків та мети відвідання, посади і прізвища представника, який обов`язково ставить свій підпис у цьому журналі. Відмова представника контролюючого органу від підпису в журналі є підставою для недопущення його до проведення перевірки. Про факт цієї відмови суб`єкт підприємницької діяльності повідомляє письмово у триденний строк контролюючому органу, в якому працює такий представник. Форма та порядок ведення журналу встановлюються Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва.

В свою чергу, доказів повідомлення позивачем контролюючого органу, в якому працює такий представник про факт відмови його від підпису в журналі у триденний строк, суду не надано.

Крім іншого, Верховним Судом у постанові від 16.12.2020 року зауважено, що при цьому колегія суддів також зазначає, що у пункті 86.7 статті 86 ПК України закріплено право платника податків у разі незгоди з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом п`яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Разом з тим, суди попередніх інстанцій не з`ясовували, чи подавались позивачем відповідні заперечення із вказівкою на викладення у акті перевірки недостовірних даних про вчинення спірного запису.

З матеріалів справи та процесуальних заяв по суті судом встановлено, що заперечень на Акт перевірки в порядку, встановленому статтею 86 ПК України позивачем не подавалося.

Разом з тим, позивач скористався правом адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, складених на підставі висновків Акта перевірки, в порядку статті 56 ПК України.

Суд зауважує, що згідно з пунктом 56.4. статті 56 ПК України під час процедури адміністративного оскарження обов`язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.

Обов`язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом.

Так, дослідивши зміст скарги позивача від 14.05.2018 року №72 (вх. ДФС від 15.05.2018 року №40338/6), судом встановлено, що позивачем повідомлено ДФС обставини, які ТОВ Комплектсервіс-2017 продубльовано у позовній заяві, а саме зазначено про прибуття посадової особи ГУ ДФС у м. Києві та вручення копії наказу від 06.04.2018 року №5919 тільки 09.04.2018 року, зокрема зауважено на факті неприбуття посадових осіб у жоден з днів, зазначених в Акті перевірки, як період перевірки.

Разом з тим, у рішенні ДФС від 04.07.2018 року №22439/6/99-99-11-01-01-25 Про результати розгляду скарги органом адміністративного оскарження не надано оцінки та не вказано доводів щодо спростування вказаних позивачем у скарзі обставин щодо фактичного не проведення виїзної перевірки та не прибуття посадових осіб на підприємство у визначений наказом період перевірки. Зокрема, із змісту рішення взагалі не вбачається, що такі обставини взято ДФС до уваги під час розгляду скарги позивача.

Крім зазначеного, в призмі питання дотримання відповідачем процедури проведення виїзної перевірки, та, взагалі проведення спірної перевірки як виїзної, дослідивши Акт перевірки, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до підпункту 20.1.6. пункту 20.1. статті 20 ПК України контролюючі органи мають право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Також, згідно з підпунктом 16.1.5 пункту 16.1 статті 16 ПКУ платник податків зобов`язаний подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов`язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.

При цьому платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки (пункт 85.2 статті 85 ПК України) та не пов`язаний безпосередньо з оформленням будь-яких додаткових запитів.

Водночас платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом (підпункт 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПКУ).

Крім того, під час проведення документальних перевірок, згідно з підпунктом 11 пункту 3 розділу ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків-юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Мінфіну від 20.08.2015 року №727, зареєстрованим у Мінюсті 26.10.2015 (зі змінами) (далі - Порядок), передбачено, у разі необхідності, надання (надіслання) посадовим особам платника податків (керівнику платника податків або уповноваженій ним особі) запитів щодо надання для проведення перевірки документів (копій документів), пояснень, довідок, інформації тощо. Інформація про такі запити наводиться у загальних положеннях акту (довідки) документальної перевірки.

Такі запити підписуються посадовими особами, що проводять документальну перевірку, та вручаються платнику податків (керівнику платника податків або уповноваженій ним особі) під підпис. У разі неможливості вручити запит безпосередньо посадовим особам платника податків (керівнику платника податків або уповноваженій(им) ним особі(ам)) такі запити можуть бути підписані керівником контролюючого органу (його заступником або уповноваженою особою) та надіслані платнику податків у порядку, встановленому статтею 42 глави 1 розділу II ПКУ (абзац 2 підпункту 11 пункту 3 розділу ІІІ Порядку).

Отримані пояснення додаються до акту (довідки) документальної перевірки (абзац 7 пункту 1 Розділу ІV Порядку).

Також, згідно з абзацом 11 пункту 1 Розділу ІV Порядку у разі ненадання платником податків документів (їх копій), пояснень, довідок, інформації тощо, які необхідні для проведення перевірки у визначений у запиті строк (у разі його складання), складається відповідний акт: акт про ненадання платником податків, відмови від надання або надання не в повному обсязі документів (їх копій), пояснень, довідок та інформації, якій додається до акту документальної перевірки.

Отже, під час перевірки (документальної планової або позапланової, виїзної або невиїзної, фактичної) посадові особи контролюючих органів для отримання пояснень мають право надавати письмові запити платникам податків.

Водночас, згідно з пунктами 2.7, 2.8 розділу ІІ Акта перевірки, контролюючим органом запити щодо інформації про складені акти про ненадання у визначений у запиті строк (відмови від надання) або надання не в повному обсязі документів (їх копій), пояснень, довідок та інформації, актів відмови керівника платника податків або уповноваженої ним особи від підписання зазначених актів, реєстру направлених запитів/отриманих результатів проведених зустрічних звірок з питань підтвердження отриманих від платника податків відомостей стосовно відносин з суб`єктами господарювання - контрагентами,- не направлялися.

Зокрема, під час спірної виїзної перевірки, перевіряючий ГУ ДФС у м. Києві, начебто перебуваючи за місцезнаходженням платника податку, згідно Акта перевірки керувався матеріалами, що надійшли на адресу контролюючого органу під час збирання податкової інформації до початку проведення перевірки за вищезгаданими запитами, відомостями з Єдиного реєстру податкових накладних, Єдиного державного реєстру судових рішень та ІС Податковий блок .

Таким чином, посилання відповідача на те, що позивачем під час перевірки не надано належного, повного переліку первинної документації та письмових пояснень щодо встановлених відповідачем порушень, є необґрунтованими, необ`єктивними та безпідставними.

Враховуючи викладене в сукупності, у суду наявні обґрунтовані сумніви щодо проведення відповідачем саме виїзної перевірки, вид якої визначено наказом ГУ ДФС у м. Києві від 06.04.2018 року №5919 та підстави вважати не спростованими відповідачем доводів та доказів позивача про порушення процедури її проведення.

Щодо суті встановлених відповідачем порушень податкового законодавства позивачем, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.12.2020 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункт 14.1 статті 14 ПК України).

Пункт 44.1 статті 44 ПК України передбачає, зокрема, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, а відповідно до пункту 44.2 вказаної статті для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Абзац перший пункту 198.2 цієї статті передбачає, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Абзацом першим пункту 198.6. статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, а згідно абзацу третього цього пункту податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пункт 200.4 вказаної статті визначає, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 201.3 статті 201 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця.

Пункт 201.8 вказаної статті передбачає, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до першого та другого абзаців пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов`язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними). При цьому, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов`язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об`єктивний предметний зв`язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (із змінами і доповненнями) (в редакції, чинній на момент здійснення господарський операцій між позивачем та контрагентом) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис ( 852-15 ), або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Накладна - документ, що використовується при передачі товарно-матеріальних цінностей від однієї особи іншій. Є декілька видів накладних, наприклад, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, тощо. Видаткова накладна фіксує факт отримання/передачі товарів або послуг і по суті завершує купівлю-продажу між продавцем і покупцем. Видаткова накладна може бути замінена актом здачі-приймання. Товарно-транспортна накладна використовується, якщо в процесі купівлі-продажу бере участь транспортна (експедиторська) компанія, що займається перевезенням товару від продавця до покупця.

Суд зауважує, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Таким чином, висновки контролюючого органу мають базуватися за результатами проведеної перевірки безпосередньо на підставі дослідження наданих первинних документів, тим паче, що платником податку були пред`явлені необхідні первинні документи, які є підставою для належного формування складу податкового кредиту.

Відповідно до Акта перевірки, дослідження господарських операцій відповідачем відбулося за:

- Договором поставки від 14.12.2016 року №14/12-16, укладеним між ТОВ Комплектсервіс-2017 (далі - Покупець) та ТОВ Глобалстронг (далі - Постачальник) (далі також - Договір від 14.12.2016 року), згідно умов якого Постачальник постачає та продає, а покупець купує товар партіями та у кількості, яка вказується у видатково-прибуткових накладних. Кожна окрема партія товару формується на підставі заявки покупця. Доставка та транспортування даного товару здійснюється Постачальником за його власні кошти;

- Договором про надання послуг від 20.12.2016 року №20/12-16, укладеним між ТОВ Комплектсервіс-2017 (далі - Покупець) та ТОВ Глобалстронг (далі - Постачальник) (далі також - Договір від 20.12.2016 року), згідно умов якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання протягом дії даного Договору виконувати інформаційні, аналітичні та будь-які інші послуги згідно Актів надання послуг;

- Договором про надання послуг від 06.05.2017 року №06/05-17, укладеним між ТОВ Комплектсервіс-2017 (далі - Замовник) та ТОВ Метпромінвест-груп (далі - Виконавець) (далі також - Договір від 06.05.2017 року), згідно умов якого, Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання протягом дії даного Договору виконувати інформаційні, аналітичні та будь-які інші послуги згідно Актів надання послуг;

- Договором про виконання роботи від 05.05.2017 року №05/05-17, укладеним між ТОВ Комплектсервіс-2017 (далі - Замовник) та ТОВ Метпромінвест-груп (далі - Виконавець) (далі також - Договір від 05.05.2017 року №05/05-17), згідно з умов якого, Виконавець зобов`язується за завдання Замовника виконати, відповідно до умов цього Договору, комплекс послуг, що включає в себе обслуговування волоконно-оптичної мережі ТОВ Мерлин-Телеком за наступними адресами: вул. Леонтовича, 9 - вул. Ревуцького, 42Г; вул. Ревуцького, 42-Г - вул. Світла, 6; вул. Будівельників, 6 - вул. Лебедєва, 6; вул. Будівельників, 6 - пров. Карельський, 5;

- Договором поставки від 03.05.2017 року №03/05-17, укладеним між ТОВ Комплектсервіс-2017 (далі - Покупець) та ТОВ Метпромінвест-груп (далі - Постачальник) (далі також - Договір від 03.05.2017 року №03/05-17, згідно з умов якого Постачальник постачає та продає, а Покупець купує Товар партіями та у кількості, яка вказується у видатково-прибуткових накладних, що узгоджуються Сторонами при кожному конкретному постачанні та є невід`ємною частиною даного Договору.

В свою чергу, відповідачем досліджено первинні документи, надані останнім на запити податкового органу, та які подано позивачем до матеріалів справи. Вказаними документами є: видаткові накладні, акти прийому-передачі, специфікації, платіжні доручення, податкові накладні, які є зареєстрованими, рахунки-фактури, договори, складання яких відповідачем не заперечується.

Судом повторно звертається увага, що під час спірної виїзної перевірки, перевіряючий ГУ ДФС у м. Києві, згідно Акта перевірки, керувався відомостями з Єдиного реєстру податкових накладних, Єдиного державного реєстру судових рішень та ІС Податковий блок , відомостями з яких останній і обґрунтовує нереальність спірних операцій між позивачем та його контрагентами.

Водночас, на переконання суду, необхідно зазначити, що процес аналізу інформаційних баз даних ДПС України та ЄРПН є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов`язань й податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці.

Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджується податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку.

Так, будь-яке автоматизоване співставлення чи дані, отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема, задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким, чином докази не можуть визнаватись належними. Отож, виявлення розбіжностей під час співставлення даних, що містяться в податкових деклараціях платника податків, і даних ЄРПН не доводять склад податкового правопорушення, яке за своєю суттю може бути встановлене на підставі дослідження первинних документів податкового та бухгалтерського обліку та податкової звітності, оскільки самим контрагентом-постачальником або по ланцюгу постачання могло б бути не відображено сум ПДВ у Деклараціях з ПДВ за відповідні періоди. При цьому, колегія суддів зазначає, що наявна податкова інформація є лише підставою для поглибленої документальної перевірки платників податків на предмет фактичності їх правовідносин. З огляду на обумовлені положення законодавства, суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання або по ланцюгу постачання, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 року у справі № 811/2154/13-а, від 04.06.2020 року у справі №340/422/19, від 16.09.2020 року у справі № 520/4150/19, від 18.06.2020 року у справі №826/10624/18.

Податковий орган як орган державної влади зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Таким чином, твердження відповідача, викладене у Акті перевірки, зокрема стосовно відсутності у контрагента позивача ТОВ Глобалстронг трудових ресурсів не підтверджено належними та допустимими доказами, та є висновком ГУ ДФС у м. Києві за результатами опрацювання бази даних ІС Податковий блок та Єдиного реєстру податкових накладних.

Суд зауважує, що твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, не свідчить про безтоварність операцій з позивачем. В межах перевірки позивача відповідачем не досліджено можливість залучення постачальниками позивача матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод або іншій не забороненій законом формі у перевіряємий період. Більш того, законодавство не ставить у обов`язок суб`єкту господарювання наявності працівників саме у штаті такого суб`єкту для можливості здійснення ним господарської діяльності. Так, працівники можуть працювати на умовах найму, аутсорсингу, на підставі цивільно-правових та інших договорів тощо. Зазначені факти також не перевірені податковим органом, отже не є підтвердженою їх відсутність.

Зокрема, твердження відповідача про придбання контрагентами позивача товарів відмінних за номенклатурою від реалізованих позивачу, що ГУ ДФС у м. Києві встановлено з аналізу даних Єдиного реєстру податкових накладних та отриманої податкової інформації по контрагентам, також ґрунтується лише на податковій інформації.

Суд зауважує, що платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (статті 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (статті 129 Конституції України).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення у постановах Верховного Суду України від 06.04.2004 року у справі 8/140, від 29.10.2010 року у справі 21-14-а10, від 31.01.2010 року у справі № 21-47а10, у яких встановлено, якщо контрагент платника податку не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це не тягне відповідальності та негативних наслідків для самого платника податку.

В свою чергу, податковий орган не посилається навіть на результати перевірки контрагентів, а наводить, як докази нереальності операцій лише податкову інформацію, повністю ігноруючи первинні документи платника податку у їх сукупності та взаємозв`язку.

Щодо посилання ГУ ДФС у м. Києві на не подання позивачем до спірної перевірки товарно-транспортних накладних чи інших документальних підтверджень транспортування товарів, поставлених та проданих позивачу за Договорами поставок від 14.12.2016 року №14/12-16 та від 03.05.2017 року №03/05-17, суд зазначає наступне.

Так, у постанові від 06.10.2021 року у справі №120/847/20-а Верховним Судом досліджено питання щодо наслідків, зокрема, відсутності товарно-транспортних накладних при податкових перевірках.

Верховним Судом зауважено, що за своєю правовою природою, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

Товарно-транспортні накладні чи подорожні листи не є винятковими первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують факт реальності здійснення господарської операції за договором та за відсутності яких платник позбавляється права на формування податкового кредиту, а також віднесення до складу доходів і витрат сум за договорами у разі наявності інших первинних бухгалтерських документів, оформлених відповідно до положень чинного законодавства, а саме: договорів, видаткових накладних, податкових накладних, регістрів бухгалтерських документів, платіжних доручень, відомостей про рух активів, товару та інших документів (Аналогічна правова позиція вказана постанові Верховного Суду від 27.05.2021 року у справі № 815/3170/16).

Тобто, оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій та бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічний правий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.08.2021 року у справі № 640/18984/18 та від 06.02.2018 року у справі № 816/166/15-а.

Більше того, Верховним Судом звернуто увагу, що чинним законодавством України не встановлено обов`язку суб`єкта господарювання здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів. Відсутність в товарно-транспортних накладних конкретної адреси пункту навантаження, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, якщо обов`язок щодо перевезення товару був покладений на контрагентів, то відповідно заповнення контрагентами чи перевізниками товарно - транспортних накладних з недоліками не може свідчити про відсутність господарських операцій з поставки товару.

Аналогічну правову позицію також викладено у постановах Верховного Суду від 06.07.2021 року у справі № 816/149/16, від 06.08.2021 року у справі № 640/18984/18, від 12.02.2021 року у справі №804/2317/18, від 02.02.2021 року у справі №808/412/16, від 04.06.2020 року у справі №340/422/19.

Таким чином, товарно-транспортною накладною підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, а отже недоліки в її заповненні та й взагалі її відсутність, за наявністю первинно - бухгалтерських документів, є належним підтвердженням здійснення фінансово - господарської операції.

Враховуючи викладене, посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних у позивача за результатами операцій поставки є необґрунтованим та безпідставним.

Щодо зібраної відповідачем інформації по контрагентах, суд зазначає наступне.

Згідно з Актом перевірки (с.9, 16) відповідачем встановлено, що 11.12.2017 року анульовано свідоцтво платника ПДВ ТОВ Глобалстронг у зв`язку з ненаданням декларацій протягом року, крім того за період діяльності до органів ДФС не подано жодного звіту; остання податкова декларація з ПДВ ТОВ Метпромінвест - груп подана за липень 2017 року, фінансовий звіт не подано.

Водночас, згідно сталої судової практики, невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі № 815/3526/17).

В свою чергу, спірні господарські операції, досліджені податковим органом в межах перевірки здійснено між позивачем та контрагентом ТОВ Глобалстронг за грудень 2016 року, а з ТОВ Метпромінвест - груп за травень 2017 року, коли останнім виконувалися зобов`язання з ведення та подання податкової звітності, що відповідачем не спростовано та не заперечується, що підтверджується відомостями з Акта перевірки.

Крім того, суд зауважує, що звітування контрагентів до контролюючих органів, а також перебування господарюючих суб`єктів за юридичною адресою не є критерієм правового статусу платника податків (позивача) щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

Такий правовий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.06.2018 року у справі № 2а-1484/12/1370.

Зокрема, відповідачем з бази даних ІС Податковий блок та Єдиного реєстру податкових накладних встановлено, що ТОВ Метпромінвест - груп мало контрагента ТОВ Арон Компані та ТОВ Авент Лімітед , які, за відомостями наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 22.05.2017 року у справі №757/27805/17-к, створені з метою лише видимості здійснення легальних операцій з постачання товарно-матеріальних цінностей суб`єктам підприємницької діяльності.

Також, відповідач у Акті перевірки посилається на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 17.10.2017 року у справі №755/15458/16-к, згідно якої, в межах розгляду клопотання прокурора, останнім повідомлено суду, що ТОВ Арон Компані та ТОВ Авент Лімітед є учасниками злочинної схеми кримінального правопорушення.

Щодо зазначених посилань, суд звертає увагу відповідача на наступне.

Так, Вищим адміністративним судом України, у справі № К/800/61969/13 (ухвала від 27.07.2015 року) зазначено, що відомості, отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства, не є доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків до їх закріплення процесуальним шляхом, зокрема. Також, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку ...Щодо посилань відповідача на матеріали кримінального провадження <…>, відкритого за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, щодо невстановленої групи осіб, яка створила документальне оформлення купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей по ланцюгу постачання за участю ряду підприємств, слід зазначити, що результати оперативно- розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. А відтак, отримана у ході досудового слідства про кримінальній справі інформація, на яку посилається податковий орган, на обґрунтування своїх доводів про недобросовісність учасників спірних правочинів, не може слугувати належним підтвердженням фактів, зафіксованих в акті перевірки. .

В той же час, зазначені операції з відомостей кримінального провадження, на які посилається відповідачем у Акті перевірки, не мають відношення до позивача та предмета спірної перевірки.

Крім того, правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин (постанова Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 804/2551/13-а).

Зокрема, відповідачем не доведено, що треті особи, із якими взаємодіяв контрагент позивача, перебували у ланцюгу постачання по операціях, досліджуваних в межах спірної перевірки позивача.

Крім вищезазначеного, суд звертає увагу на наступне.

В ухвалі від 26.03.2018 року у справі № 826/19939/16 (провадження № 11-279апп18) Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що суд має надавати правову оцінку встановленим фактичним обставинам справи щодо дефекту податкового повідомлення-рішення та наявності вироку суду в кожній конкретній справі.

Разом з тим, відповідачем не надано суду жодного вироку за результатами кримінальних проваджень, на які посилається відповідач у Акті перевірки.

Крім того, ознайомившись із вказаними ухвалами, на які посилається відповідач, суд зауважує, що останні стосуються розгляду слідчим суддею клопотань органів досудового розсування та прокуратури в межах досудових розслідувань, відкритих за кримінальними провадженнями за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, зокрема статті 205 Кримінального кодексу України.

Разом з тим, в ухвалі від 23.06.2021 року у справі № 160/3364/19, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ураховуючи аналіз кримінальної складової усіченого складу злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, злочин фіктивного підприємництва вважається закінченим у момент реєстрації/перереєстрації юридичної особи, що не має нічого спільного з господарською діяльністю такої юридичної особи, зокрема підписанням первинних документів і сплатою податків.

У Акті перевірки відповідач також посилається на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 15.03.2018 року у справі №761/7829/18, згідно витягу з якої, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою, статті 205, частини третьої статті 212, частини другої статті 209 Кримінального кодексу України стосовно невстановлених слідством осіб, якими створено , зокрема, ТОВ Глобалстронг з метою прикриття незаконної діяльності .

Суд відхиляє такі посилання відповідача з огляду на вищезазначені судом мотиви, та зауважує, що факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Аналогічну правову позиція викладено в постановах Верховного Суду від 06.11.2018 року у справі №822/551/18, від 08.08.2018 року у справі №820/4428/17 від 26.06.2018 року у справі №808/2360/17.

Зокрема, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду також неодноразово висловлював позицію, що відповідальність має індивідуальний характер і платник податків не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб (постанови від 04.06.2020 року у справі № 340/422/19, від 10.07.2020 року у справі № 120/4723/18-а, від 13.08.2020 року у справі № 520/4829/19, від 27.08.2020 року у справі № 820/1379/16, від 17.09.2020 року у справі № 826/16705/17, від 20.10.2020 року у справі № 806/705/15 тощо).

Отже, порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Тому невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Водночас, докази проведення зустрічної звірки контрагентів позивача в межах спірної перевірки суду не надано, у Акті перевірки відсутні.

Відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Судова практика свідчить про те, що сама по собі наявність чи відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформлені не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших документів вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язання платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Так, усі первинні документи, що підтверджують факт здійснення господарських операцій - договори, видаткові та податкові накладні, інші документи, що підтверджують отримання та використання продукції, надані податковому органу та містяться у матеріалах справи.

Проте, доводи та висновки відповідача ґрунтуються лише на припущеннях та не мають під собою жодного документального підґрунтя або мотивування.

Щодо Акту перевірки слід підкреслити, пунктами 2, 3, 4 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 року № 727, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 року за № 1300/27745 (є чинним) визначено, що акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Таким чином, висновки контролюючого органу мають ґрунтуватися на результатах проведеної перевірки безпосередньо на підставі дослідження наданих первинних документів, тим паче, що платником податку були пред`явлені необхідні первинні документи, які є підставою для належного формування складу податкового кредиту.

Враховуючи вищенаведені висновки суду в сукупності, як щодо недодержання процедури проведення виїзної перевірки, так і щодо суті висновків Акта перевірки, відповідач на виконання наведених вимог Кодексу, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності винесених на підставі Акту перевірки від 23.04.2018 року №409/26-15-14-04-04/38578491 оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Суд при вирішенні даної справи також враховує правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , яке згідно із Законом України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Так, у пункті 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

Враховуючи вищевикладене, податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №0023841404 та №0023851404 від 11.05.2018 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У матеріалах справи міститься платіжне доручення від 05.08.2018 року №540 на суму 15 451,83 грн., яким підтверджується сплата позивачем судового збору за подання позовної заяви в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

З огляду на задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі які розглянуто судом на стадії нового розгляду справи, суд дійшов висновку про стягнення сплаченої суми судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у місті Києві на користь ТОВ Комплектсервіс-2017 в повному обсязі.

Керуючись статтями 6, 9, 73-80, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Комплектсервіс-2017 задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 11.05.2018 року №0023841404 та №0023851404.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Комплектсервіс-2017 (код ЄДРПОУ 38578491, адреса: 03186, м. Київ, вул. А. Антонова, 5-Б, кв. 701-1) суму сплаченого судового збору у розмірі 15 451, 83 грн. (п`ятнадцять тисяч чотириста п`ятдесят одна грн. 83 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань відокремленого підрозділу ДПС Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП:44116011, адреса: 04160, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Комплектсервіс-2017 (код ЄДРПОУ 38578491, адреса: 03186, м. Київ, вул. А. Антонова, 5-Б, кв. 701-1);

Відповідач: відокремлений підрозділ ДПС України Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Повне судове рішення складено 17.01.2022 року.

Суддя Л.О. Маруліна