Постанова

від 17.02.2022 по справі 910/19236/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 910/19236/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С.К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 у справі

за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМЕСТІОН",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство "ДАРНИЦЬКЕ ЛІСОПАРКОВЕ ГОСПОДАРСТВО",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Жукова Юлія Вікторівна.

про зобов`язання повернути земельні ділянки та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками,

У судовому засіданні взяли участь представники: Генеральної прокуратури України - Голуб Є. В., Київської міської ради - Баранов М. С., відповідача - Лаптєв О. А. (адвокат).

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У грудні 2020 року Перший заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМЕСТІОН" (далі - ТОВ "ДІМЕСТІОН") про зобов`язання повернути Київській міській раді земельні ділянки площею 0,4909 га (кадастровий номер 8000000000:66:099:0039), площею 0,4000 га (кадастровий номер 8000000000:66:099:00375), розташовані на проспекті Броварському у Дніпровському районі міста Києва та про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні зазначеними земельними ділянками шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач, ураховуючи положення статей 13, 14, 131-1, 141 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 16, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", посилався на те, що спірні земельні ділянки відносяться до категорії земель лісогосподарського призначення та їх дійсним власником залишається територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради. Позивач наголошував, що чинне законодавство України обмежує набуття у приватну власність земель лісогосподарського призначення, а забудова такої категорії земель взагалі не передбачена законом.

Також на обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що скасування 06.12.2010 Вищим господарським судом України рішень Господарського суду міста Києва від 12.10.2009 у справах № 44/597 та № 44/598 свідчить, що договори купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,4909 га та 0,4 га між Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектна Компанія "Ярус" та Київською міською радою у встановленому законом порядку не укладалися, а відтак вони не породжують ніяких прав і обов`язків. Крім того, Київською міською радою не приймалось у встановленому законодавством порядку рішення про відчуження земельних ділянок у власність. Відповідно, ТОВ "Проектна Компанія "Ярус" набуло права власності на вказані земельні ділянки незаконно і не мало право їх відчужувати Товариству з обмеженою відповідальністю "Б.Р.К.", а останнє, у свою чергу - ТОВ "ДІМЕСТІОН".

Прокурор також вказував, що факт визнання протиправним та скасування у судовому порядку у справі № 2а-1576/11/2670 рішення Київської міської ради від 27.11.2008 № 747/747 (яким було змінено цільове призначення земель лісогосподарського призначення), свідчить про неможливість набуття права власності ТОВ "ДІМЕСТІОН" на земельні ділянки площею 0,4909 га та 0,4 га з цільовим призначенням для забудови; земельні ділянки не вибули у встановленому порядку із земель лісогосподарського призначення та не втратили зазначеного статусу.

Прокурор стверджував, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність, з метою будівництва всупереч вимогам ЗК України, перехід до них права володіння цими землями є неможливим.

При цьому прокурор зазначив, що повернення земельної ділянки лісового призначення територіальній громаді міста Києва слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.

Ураховуючи, що дійсним власником земельних ділянок лісогосподарського призначення площею 0,4 га (кадастровий номер 8000000000:66:099:0075) та 0,4909 га (кадастровий номер 8000000000:66:099:0039) на проспекті Броварському у Дніпровському районі м. Києва залишається територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, а право власності на такі землі з метою забудови не може виникнути у інших фізичних чи юридичних осіб в силу закону, прокурор просить суд зобов`язати ТОВ "ДІМЕСТІОН" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 0,4909 га (кадастровий номер 8000000000:66:099:0039) на проспекті Броварському у Дніпровському районі м. Києва та земельну ділянку площею 0,4000 га (кадастровий номер 8000000000:66:099:0075) на проспекті Броварському у Дніпровському районі м. Києва.

Прокурор також вказував, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - територіальну громаду м. Києва.

За таких обставин, за доводами прокурора, для забезпечення територіальній громаді міста Києва реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірних земельних ділянок площею 0,4 га (кадастровий номер 8000000000:66:099:0075) та 0,4909 га (кадастровий номер 8000000000:66:099:0039) необхідно усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні ними шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 27.09.2019, індексний номер 48907170 та 48906152 та здійсненої на їх підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ТОВ "ДІМЕСТІОН" на ці ділянки.

1.3. Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що: ТОВ "ДІМЕСТІОН" є добросовісним набувачем земельних ділянок за відплатними договорами купівлі-продажу земельної ділянки від 23.02.2010 № 741, № 744, що також за доводами позивача було встановлено постановами Вищого господарського суду України від 30.04.2013 у справі № 26/133 та від 28.05.2013 у справі № 56/68; ТОВ "ДІМЕСТІОН" є фактичним володільцем, користувачем та розпорядником земельних ділянок та здійснює господарську діяльність, виступає замовником будівництва багатофункціонального громадсько-житлового комплексу; Київська міська рада фактично визнає право власності на земельні ділянки, оскільки з часу прийняття Вищим господарським судом України постанов у справах № 26/133 та № 56/68 Київською міською радою не вживалися заходи цивільно-правового характеру щодо відновлення прав на земельні ділянки, що підтверджується листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 03.09.2020 № 057082-16060 та рішенням Київської міської ради від 24.09.2020 № 465/9544 "Про викуп земельних ділянок на проспекті Броварському у Дніпровському районі міста Києва для суспільних потреб", згідно з яким Київська міська рада вирішила викупити у ТОВ "ДІМЕСТІОН" спірні земельні ділянки для суспільних потреб - для створення майданчика відпочинку; позивачем не може бути поданий негаторний позов, оскільки Київська міська рада не є власником земельних ділянок, а позовні вимоги у частині повернення земельних ділянок Київській міській раді є фактично віндикаційним позовом у розумінні положень статей 387, 388 ЦК України, оскільки між ТОВ "ДІМЕСТІОН" та Київською міською радою відсутні договірні відносини щодо відчуження/придбання земельних ділянок. Також відповідачем заявлено про застосування позовної давності до вимог про повернення земельних ділянок.

1.4. Київська міська рада позовні вимоги прокурора підтримала, посилаючись на те, що оскільки рішення Київської міської ради від 27.11.2008 № 747/747 скасовано у судовому порядку, то таке рішення не має правових наслідків, а спірні земельні ділянки, не вибули у встановленому порядку із земель лісогосподарського призначення та не втратили цей статус. Київська міська рада також зазначила, що законодавство України обмежує набуття у приватну власність земель лісогосподарського призначення. Дійсним власником земельних ділянок площею 0,4 га (кадастровий номер 8000000000:66:099:0075) та площею 0,4909 та (кадастровий номер 8000000000:66:099:0039) на проспекті Броварському у Дніпровському районі міста Києва, які були сформовані із ділянки площею 0,8909 га (зазначеної під № 1 у рішенні Київської міської ради від 27.11.2008 № 747/747), залишається територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.

1.5. Комунальне підприємство "ДАРНИЦЬКЕ ЛІСОПАРКОВЕ ГОСПОДАРСТВО" позовні вимоги прокурора про повернення земельних ділянок та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею підтримало у повному обсязі. На обґрунтування поданих пояснень Комунальне підприємство "ДАРНИЦЬКЕ ЛІСОПАРКОВЕ ГОСПОДАРСТВО" посилалося на те, що: у відповідності до положень земельного та лісового законодавства, землі лісового фонду мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною; законом встановлено пріоритет державної, комунальної власності щодо земель лісогосподарського призначення над приватною; позовна давність на заявлені прокурором вимоги не поширюються.

1.6. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Жукова Юлія Вікторівна у поясненнях щодо позову просила відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 (суддя Турчин С. О.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 (Іоннікова І. А. - головуючий, судді Разіна Т. І., Тарасенко К. В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що рішення судів у справах № 44/597, № 44/598, скасовані постановами Вищого господарського суду України від 06.12.2010, тобто після укладення договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 19.01.2010 та від 23.02.2010 та видачі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 039265 від 29.12.2009, ТОВ "ДІМЕСТІОН" є добросовісним набувачем за відплатними договорами купівлі-продажу земельної ділянки від 23.02.2010. У такому випадку належним способом захисту порушеного права є подання саме віндикаційного позову до добросовісного набувача.

У контексті вище викладеного та з огляду на твердження прокурора, що позов про повернення земельних ділянок територіальній громаді міста Києва слід розглядати як негаторний позов, суд зазначив, що матеріалами справи підтверджується, що у даному випадку відповідач позиціонує себе як добросовісний набувач, оскільки право власності до нього перейшло на підставі правочинів, які не визнано недійсними (тобто на законних підставах), і, незважаючи на те, що в результаті судових рішень у Київської міської ради фактично було поновлено право власності, володільцем спірного майна (земельних ділянок) залишається відповідач (добросовісний набувач), відомості про закріплення права власності за яким містяться у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.11.2020 № 234631172, від 30.11.2020 № 234631376).

З огляду на зміст позовної заяви, поданий прокурором позов у частині вимог про зобов`язання відповідача повернути земельні ділянки є віндикаційним позовом (статті 387, 388 ЦК України), незважаючи на те, що прокурор не обґрунтовував своїх вимог цими нормами.

Місцевий господарський суд, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції наголосив, що оскільки спірні земельні ділянки вибули з володіння власника (Київської міської ради) не з його волі, то у Київської міської ради в порядку статті 388 ЦК України виникли правові підстави для витребування у відповідача земельних ділянок площею 0,4909 га (кадастровий номер 8000000000:66:099:0039) та площею 0,4000 га (кадастровий номер 8000000000:66:099:0075), розташованих на проспекті Броварському у Дніпровському районі міста Києва.

При цьому, суди зауважили, що надана відповідачем копія претензії Департаменту економіки та інвестицій КМДА виконавчого органу Київської міської ради від 23.03.2021 № 050/08-1626 щодо отримання розрахунку та укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва жодним чином не підтверджує визнання Київською міською радою права власності відповідача на земельні ділянки.

Водночас наголосивши, що позовні вимоги про зобов`язання ТОВ "ДІМЕСТІОН" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 0,4909 га (кадастровий номер 8000000000:66:099:0039) на проспекті Броварському у Дніпровському районі м. Києва та земельну ділянку площею 0,4000 га (кадастровий номер 8000000000:66:099:0075) на проспекті Броварському у Дніпровському районі м. Києва заявлені із пропуском позовної давності, суди відмовили у задоволенні зазначених позовних вимог.

Відмовляючи у задоволення позовних вимог з підстав пропуску позовної давності суди, урахували сталу практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду зазначивши при цьому, що початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

Оскільки право власності Київської міської ради на спірні земельні ділянки було порушено в момент його вибуття з власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли Київська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з власності спірного майна у володіння іншої особи.

Суди установили, що наявними матеріалами справи підтверджується, що рішеннями Господарського суду міста Києва від 12.10.2009 у справах № 44/598, № 44/597, залишеними без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2010, вирішено вважати укладеним договір купівлі-продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва, експлуатації та обслуговування накриття відкритої частини Святошино-Броварської лінії метро з обладнанням пішохідними містками, створенням приміщень торговельно-офісного та розважального призначення, паркінгу, супутньої інфраструктури на проспекті Броварському у Дніпровському районі м. Києва між Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектна Компанія "Ярус" (далі - ТОВ "Проектна Компанія "Ярус") та Київською міською радою в редакції, яка підписана ТОВ "Проектна Компанія "Ярус", з часу набрання законної сили судового рішення. Отже, з моменту прийняття таких рішень Київська міська рада була обізнана про вибуття спірного майна з його власності. Однак, постановами Вищого господарського суду України від 06.12.2010 у справах № 44/598 та № 44/597, рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2009 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2010 у справах №44/598 та № 44/597, скасовано. Зазначене свідчить про те, що Київській міській раді було відомо про порушення її прав принаймні на цю дату - 06.12.2010.

Суди зазначили, що як свідчать наявні матеріали справи, із позовом до відповідача про повернення земельних ділянок прокурор звернувся лише у 2020 році, тобто із пропуском позовної давності.

Щодо позовних вимог про усунення перешкод власнику - територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні спірними земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 27.09.2019, індексний номер 48906152, від 27.09.2019, індексний номер 48907170, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ТОВ "ДІМЕСТІОН" на земельні ділянки площею 0,4909 га (кадастровий номер 8000000000:66:099:0039) та площею 0,4000 га (кадастровий номер 8000000000:66:099:0075) на проспекті Броварському у Дніпровському районі м. Києва, суд зазначив таке.

Як підтверджено матеріалами справи 27.09.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жуковою Юлією Вікторівною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.09.2019 № 48907170 та зареєстровано право власності № 33432590 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:099:0075 за ТОВ "ДІМЕСТІОН" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1924825880000).

Також, 27.09.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жуковою Юлією Вікторівною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.09.2019 № 48906152 та зареєстровано право власності № 33431990 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:099:0039 за ТОВ "ДІМЕСТІОН" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1924800180000).

Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця). Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Правовий висновок такого змісту викладено у постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/1279/17, від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17.

Проте, як убачається із матеріалів цієї справи, на час звернення прокурора з даним позовом до суду позивач фактично не володів спірною земельною ділянкою за принципом реєстраційного підтвердження володіння, тобто не мав всіх повноважень власника, визначених у частині 1 статті 317 ЦК України, зокрема й право володіння.

Більш, того суди наголосили, що віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 зазначено про неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого невласника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння).

Ураховуючи викладене суди дійшли висновку, що позовні вимоги про усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, з урахуванням того, що прокурором заявлено віндикаційний позов про повернення земельних ділянок у комунальну власність, задоволенню не підлягають.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 у справі № 910/19236/20, перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3.3. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник наголошує, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права, зокрема положення статей 178, 228, 257, 387, 388, 391 ЦК України, статей 56, 83, 152 ЗК України, статті 12 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) без урахуванням висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3306/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17, від 17.06.2020 у справі № 642/2975/17, від 11.06.2020 у справі № 359/281/18-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 07.10.2020 у справі № 920/728/18.

Скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій не враховано, що власником спірних земельних ділянок є та залишається територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради, а право власності на такі землі з метою забудови не може виникнути у інших фізичних чи юридичних осіб в силу закону, у зв`язку з чим повернення земельних ділянок лісового призначення територіальній громаді слід розглянути як негаторний позов відповідно до положень статті 391 ЦК України, частини 2 статті 152 ЗК України. Скаржник також зауважує, що оскільки у цій справі прокурор звернувся з належним способом захисту порушених прав шляхом пред`явлення в інтересах Київської міської ради негаторного позову, позовна давність на спірні правовідносини не поширюється.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ДІМЕСТІОН" просить прийняти рішення, яким залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 у справі № 910/19236/20 - без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, згідно із рішенням Київської міської ради від 27.11.2008 № 747/747 "Про передачу ТОВ "Проектна Компанія "Ярус" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування накриття відкритої частини Святошино-Броварської лінії метро з обладнанням пішохідними містками, створенням приміщень торговельно-офісного та розважального призначення, паркінгу, супутньої інфраструктури на проспекті Броварському у Дніпровському районі м. Києва", розглянувши проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, відповідно до статей 93, 123, 124 ЗК України Київська міська рада вирішила, зокрема:

- затвердити містобудівне обґрунтування щодо розташування об`єкта містобудування та внесення змін до містобудівної документації окремого об`єкта містобудування - будівництва накриття відкритої частини Святошино-Броварської лінії метрополітену між станціями "Чернігівська" і "Дарниця" з обладнанням пішохідними містками, створенням приміщень торговельно-офісного та розважального призначень, паркінгу, супутньої інфраструктури на станціях метрополітену "Чернігівська", "Дарниця" та вздовж ділянки "Чернігівська" - "Дарниця" у Дніпровському районі м. Києва;

- внести зміни до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, а саме: територію, яка передається відповідно до цього рішення, вилучити із території вулиць і доріг та зони зелених насаджень загального користування та перевести за функціональним призначенням до території громадських будівель і споруд;

- внести зміни до Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 № 806/3381, виключивши з переліку розподілу лісових площ по землекористуваннях станом на 01.01.2003 (таблиця № 15) Дарницького лісопаркового господарства земельні ділянки загальною площею 3,34 га в кварталі 67 Дніпровського лісництва у Дніпровському районі м. Києва, та виключивши з переліку озеленених територій загального користування м. Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця 2, 18), земельні ділянки загальною площею 15,39 га вздовж вул. Андрія Малишка та вул. Попудренка у Дніпровському районі м. Києва;

- віднести частину лісових земель Дарницького лісопаркового господарства площею 3,34 га в кварталі 67 Дніпровського лісництва до земель запасу житлової та громадської забудови з виключенням їх з категорії земель лісового фонду (лист-згода від 24.12.2007 № 831);

- припинити Київському комунальному об`єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" право користування частиною земельних ділянок загальною площею 10,85 га, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 23.02.65 № 230 "Про відвод Управлінню зеленої зони міста Києва земельних ділянок для влаштування парків-скверів в Дарницькому районі м. Києва", та віднести вказані земельні ділянки до земель запасу житлової та громадської забудови (лист-згода від 27.05.2007 № 148-1246);

- затвердити проект землеустрою щодо відведення ТОВ "Проектна Компанія "Ярус" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування накриття відкритої частини Святошино-Броварської лінії метро з обладнанням пішохідними містками, створенням приміщень торговельно-офісного та розважального призначення, паркінгу, супутньої інфраструктури на проспекті Броварському у Дніпровському районі м. Києва;

- передати ТОВ "Проектна Компанія "Ярус", за умови виконання пункту 8 цього рішення, земельні ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування накриття відкритої частини Святошино-Броварської лінії метро з обладнанням пішохідними містками, створенням приміщень торговельно-офісного та розважального призначення, паркінгу, супутньої інфраструктури на проспекті Броварському у Дніпровському районі м. Києва, з них, зокрема, ділянку № 1 площею 0,89 га - у довгострокову оренду на 25 років за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

У подальшому земельну ділянку площею 0,8909 га розділено на дві - площею 0,4 та (кадастровий номер 8000000000:66:099:0075) та 0,4909 га (кадастровий номер 8000000000:66:099:0039).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2009 у справі № 44/598, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2010, вирішено вважати укладеним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення для будівництва, експлуатації та обслуговування накриття відкритої частини Святошино-Броварської лінії метро з обладнанням пішохідними містками, створенням приміщень торговельно-офісного та розважального призначення, паркінгу, супутньої інфраструктури на проспЕКТІ Броварському у Дніпровському районі м. Києва між ТОВ "Проектна Компанія "Ярус" та Київською міською радою в редакції, яка підписана ТОВ "Проектна Компанія "Ярус", з часу набрання законної сили судового рішення на умовах, визначених договором, та зобов`язання Головного управління земельних ресурсів забезпечити підписання, реєстрацію та видачу в установленому порядку державного акта на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:66:099:0039) ТОВ "Проектна Компанія "Ярус" для будівництва, експлуатації та обслуговування накриття відкритої частини Святошино-Броварської лінії метро з обладнанням пішохідними містками, створенням приміщень торговельно-офісного та розважального призначення, паркінгу, супутньої інфраструктури на проспекті Броварському у Дніпровському районі м. Києва у встановленому порядку.

29.12.2009 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2009 у справі № 44/598 ТОВ "Проектна Компанія "Ярус" видано підписаний Київським міським головою державний акт серія ЯЖ № 039264 на право власності на земельну ділянку несільськогосподарського призначення, площею 0,4909 га, кадастровий номер 8000000000:66:099:0039 для будівництва, експлуатації та обслуговування накриття відкритої частини Святошинсько-Броварської лінії метро з обладнанням пішохідними містками, створенням приміщень торговельно-офісного та розважального призначення, паркінгу, супутньої інфраструктури на проспекті Броварському у Дніпровському районі м. Києва.

19.01.2010 між ТОВ "Проектна Компанія "Ярус" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Б.Р.К." укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, площею 0,4909 га, кадастровий номер 8000000000:66:099:0039 для будівництва, експлуатації та обслуговування накриття відкритої частини Святошинсько-Броварської лінії метро з обладнанням пішохідними містками, створенням приміщень торговельно-офісного та розважального призначення, паркінгу, супутньої інфраструктури на проспекті Броварському у Дніпровському районі міста Києва, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гмиря В. В. 19.01.2010 та зареєстрований в реєстрі за реєстровим № 54.

Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєстровано перехід права власності на земельну ділянку за № 09-8-00120, про що 11.02.2010 зроблено відповідну відмітку на державному акті серія ЯЖ № 039264 на право власності на земельну ділянку.

23.02.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Б.Р.К." та ТОВ "ДІМЕСТІОН" укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, площею 0,4909 га, кадастровий номер 8000000000:66:099:0039 для будівництва, експлуатації та обслуговування накриття відкритої частини Святошинсько-Броварської лінії метро з обладнанням пішохідними містками, створенням приміщень торговельно-офісного та розважального призначення, паркінгу, супутньої інфраструктури на проспекті Броварському у Дніпровському районі м. Києва, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Личиною О. В. 23.02.2010 та зареєстрований в реєстрі за реєстровим № 741.

Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєстровано перехід права власності на земельну ділянку за № 09-8-00143, про що 15.06.2010 року зроблено відповідну відмітку на державному акті серія ЯЖ № 039264 на право власності на земельну ділянку.

Також рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2009 у справі № 44/597, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2010, визнано укладеним договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень торговельно-офісного та розважального призначення, паркінгу, супутньої інфраструктури на просп. Броварському у Дніпровському районі м. Києва між ТОВ "Проектна Компанія "Ярус" та Київською міською радою в редакції, яка підписана ТОВ "Проектна Компанія "Ярус", з часу набрання законної сили судового рішення на умовах, визначених договором, а також, зобов`язано Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради Київської міської державної адміністрації) забезпечити підписання, реєстрацію та видачу в установленому порядку державного акта на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 8 000 000 000:66:099:0075) ТОВ "Проектна Компанія "Ярус" для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень торговельно-офісного та розважального призначення, паркінгу, супутньої інфраструктури на проспекті Броварському у Дніпровському районі м. Києва у встановленому порядку.

29.12.2009 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2009 у справі № 44/597 ТОВ "Проектна Компанія "Ярус" видано підписаний Київським міським головою державний акт серія ЯЖ № 039265 на право власності на земельну ділянку несільськогосподарського призначення, площею 0,4000 га, кадастровий номер 8000000000:66:099:0075 для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень торговельно-офісного та розважального призначення, паркінгу, супутньої інфраструктури на проспекті Броварському у Дніпровському районі м. Києва.

19.01.2010 між ТОВ "Проектна Компанія "Ярус", як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Б.Р.К.", як покупцем укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого продавець передає у власність покупця, а покупець приймає і зобов`язується оплатити земельну ділянку загальною площею 0,4000 га, що розташована по проспекті Броварському у Дніпровському районі міста Києва площею 4000,00 кв. м, кадастровий номер 8 000 000 000:66:099:0075, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гмиря В. В. 19.01.2010 та зареєстрований в реєстрі за реєстровим № 59.

Відповідно до пункту 2 договору від 19.01.2010, земельна ділянка, що відчужується належить продавцю на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2009 № 44/597 та Державного актв на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 039265, виданого 29.12.2009 Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 12.10.2009; 44/597 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 09-8/00117.

Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєстровано перехід права власності на земельну ділянку за № 09-8-00121, про що 11.02.2010 зроблено відповідну відмітку на державному акті серія ЯЖ № 039265 на право власності на земельну ділянку.

23.02.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Б.Р.К.", як продавцем та ТОВ "ДІМЕСТІОН", як покупцем укладено договір купівлі - продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти у власність належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,4000 га, що розташована на проспекті Броварському у Дніпровському районі міста Києва, кадастровий номер 8000000000:66:099:0075, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Личиною О. В. 23.02.2010 та зареєстрований в реєстрі за реєстровим № 744.

Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєстровано перехід права власності на земельну ділянку за № 09-8-00144, про що 15.06.2010 року зроблено відповідну відмітку на державному акті серія ЯЖ № 039265 на право власності на земельну ділянку.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2010 у справі № 44/598 рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2010 скасовано; прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Проектна Компанія "Ярус" до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення для будівництва, експлуатації та обслуговування накриття відкритої частини Святошино-Броварської лінії метро з обладнанням пішохідними містками, створенням приміщень торговельно-офісного та розважального призначення, паркінгу, супутньої інфраструктури на проспекті Броварському у Дніпровському районі м. Києва між ТОВ "Проектна компанія "Ярус" та Київською міською радою.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2010 у справі № 44/597 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2010, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ "Проектна Компанія "Ярус" до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень торговельно-офісного та розважального призначення, паркінгу, супутньої інфраструктури на проспекті Броварському у Дніпровському районі м. Києва між ТОВ "Проектна компанія "Ярус" та Київською міською радою.

Судами також установлено, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.04.2011 у справі № 2а-1576/11/2670, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2011 та Вищого адміністративного суду України від 04.10.2012 № К/9991/66697/11 адміністративний позов заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів, задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 27.11.2008 № 747/747 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Проектна Компанія "Ярус" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування накриття відкритої частини Святошинсько-Броварської лінії метро з обладнанням пішохідними містками, створенням приміщень торговельно-офісного та розважального призначення, паркінгу, супутньої інфраструктури на просп. Броварському у Дніпровському районі м. Києва".

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

У справі № 910/19236/20, рішення у якій переглядаються, касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК мотивовано тим, що власником спірних земельних ділянок є та залишається територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради, а право власності на такі землі з метою забудови не може виникнути у інших фізичних чи юридичних осіб в силу закону, у зв`язку з чим повернення земельних ділянок лісового призначення територіальній громаді слід розглянути як негаторний позов відповідно до положень статті 391 ЦК України, частини 2 статті 152 ЗК України. Скаржник наголошує, що оскільки у цій справі прокурор звернувся з належним способом захисту порушених прав шляхом пред`явлення в інтересах Київської міської ради негаторного позову, позовна давність на спірні правовідносини не поширюється. При цьому, скаржник наголошує, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права, зокрема положення статей 178, 228, 257, 387, 388, 391 ЦК України, статей 56, 83, 152 ЗК України, статті 12 ЛК України без урахуванням висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3306/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17, від 17.06.2020 у справі № 642/2975/17, від 11.06.2020 у справі № 359/281/18-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 07.10.2020 у справі № 920/728/18.

Проте Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних у справі судових рішень не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, формуючи висновки щодо належного способу захисту у спорах про витребування земельної ділянки лісового фонду, відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, який також було викладено і в інших постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.02.2020 у справі № 911/3306/17, від 17.06.2020 у справі № 642/2975/17, на які посилається скаржник у якості підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Так, у пунктах 49- 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц сформульовано такий правовий висновок:

"Вирішуючи питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

Велика Палата Верховного Суду нагадує про свої висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки водного фонду, право власності на яку неправомірно зареєстровано за фізичною чи юридичною особою, або якщо земельна ділянка зайнята такою особою.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).

Водночас володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

Вирішуючи питання про відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

У цих постановах Верховний Суд, переглядаючи справу про витребування з незаконного володіння земельних ділянок лісогосподарського призначення, зробив висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим.

Водночас, як зазначено вище, заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у наведених вище постановах помилково ототожнив заволодіння громадянами та юридичними особами землями та перехід до них права володіння цими землями. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. У зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок . Водночас використання у першому реченні слів (тимчасовим володільцем) може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово права у першому реченні є зайвим. З метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступає від наведеного висновку шляхом уточнення, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у разі коли вона відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)). Тобто відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати)" .

Верховний Суд, звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначено, що саме остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду має враховуватися судами під час вирішення тотожних спорів.

За таких обставин колегія суддів вважає, що під час касаційного перегляду рішення та постанови у цій справі врахуванню підлягає наразі остання правова позиція щодо питання ефективного способу захисту права власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які вибули з володіння власника, яку (правову позицію) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, чим спростовується посилання скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги із посиланнями на попередні правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3306/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17 та від 17.06.2020 у справі № 642/2975/17.

Зміст оскаржуваної постанови переконливо свідчить про те, що висновки суду апеляційної не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц. Переглядаючи рішення суду першої інстанції у цій справі, суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що у цьому разі ефективним способом захисту права власності є подання саме віндикаційного позову до добросовісного набувача, чим спростовується посилання скаржника на те, що у цій справі вимоги про повернення земельних ділянок лісового призначення територіальній громаді слід розглянути як негаторний позов до якого не застосовується позовна давність.

Верховним Судом також відхиляються посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 642/2975/17, від 11.06.2020 у справі № 359/281/18-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 із доводами про те, що спірні земельні ділянки є землями з обмеженим оборотом, оскільки у пункті 53 постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц наголошено, що "…..володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності".

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що наразі виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови з цієї підстави.

5.4. Верховний Суд також зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції?.

Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04, п.70) суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia , санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Ураховуючи наведене доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку із суспільним інтересом цієї справи, Верховним Судом відхиляються як безпідставні.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому вимоги касаційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржувані рішення та постанову слід залишити без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 у справі № 910/19236/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ