Постанова

від 08.02.2022 по справі 923/829/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 923/829/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Берднік І. С., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокуратури - Шекшеєва В. С.,

позивача - Рибкіна Ю. Є.,

відповідача - Єрема М. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Піфагор-17"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 (судді: Савицький Я. Ф. - головуючий, Діброва Г. І., Принцевська Н. М.) і рішення Господарського суду Херсонської області від 27.04.2021 (суддя Закурін М. К.) у справі

за позовом заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Піфагор-17"

про розірвання договору оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У серпні 2020 року заступник прокурора Херсонської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (далі - Херсонська облдержадміністрація) звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Піфагор-17" (далі - ТОВ "Піфагор-17") про:

- розірвання договору оренди земельної ділянки загальною площею 452,8419 га, кадастровий номер 6522384000:02:001:0296, розташованої за межами населених пунктів на території Новозбур`ївської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, укладеного 06.05.2019 між Херсонською облдержадміністрацією та ТОВ "Піфагор-17" (далі - спірний договір; договір оренди);

- зобов`язання ТОВ "Піфагор-17" повернути Херсонській облдержадміністрації земельну ділянку площею 452,8419 га, кадастровий номер 6522384000:02:001:0296, розташовану за межами населених пунктів на території Новозбур`ївської сільської ради Голопристанського району Херсонської області (далі - спірна земельна ділянка).

1.2. Позовні вимоги з посиланням на положення статті 651 Цивільного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та умови укладеного між сторонами договору обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати, що є підставою для дострокового розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки її власнику.

При цьому, обґрунтовуючи підстави для звернення з цим позовом, прокурор вказував на бездіяльність Херсонської облдержадміністрації, яка не вжила заходів цивільно-правового реагування щодо повернення землі, у зв`язку з чим відповідно до статті 131 1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявні підстави для вжиття прокуратурою Херсонської області заходів представницького характеру шляхом пред`явлення цього позову з метою захисту інтересів держави.

1.3. ТОВ "Піфагор-17", заперечуючи проти позовних вимог, вказувало на їх недоведеність та необґрунтованість, посилаючись на те, що у договорі відсутні реквізити для сплати орендної плати, рахунки про сплату орендної плати товариству не надходили, а наявність заборгованості прокурором не доведена, як і не доведено прокурором наявності підстав для представництва у цьому випадку.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1 . Рішенням Господарського сулу Херсонської області від 27.04.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021, позовні вимоги задоволено, розірвано укладений 06.05.2019 між Херсонською облдержадміністрацією та ТОВ "Піфагор-17" договір оренди земельної ділянки площею 452,8419 га, кадастровий номер 6522384000:02:001:0296, розташованої за межами населених пунктів на території Новозбур`ївської сільської ради Голопристанського району Херсонської області та зобов`язано ТОВ "Піфагор-17" повернути Херсонській облдержадміністрації спірну земельну ділянку.

2.2. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач не сплачуючи орендну плату (у сумі 13 498 623,97 грн) з моменту укладення договору, допустив істотне порушення його умов, чим позбавив позивача матеріальної вигоди, на яку той розраховував при передачі землі в оренду, а тому така обставина є підставою для дострокового розірвання договору та повернення земельної ділянки власникові.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, також дійшов висновку, що Херсонська облдержадміністрація - позивач у справі, є компетентним суб`єктом у спірних правовідносинах, у тому числі державним органом, на який покладено контрольні функції щодо оренди земельних ділянок державної власності, однак внаслідок невжиття позивачем належних та необхідних заходів для захисту своїх інтересів, прокурор, здійснюючи представництво інтересів держави, з метою захисту її економічних інтересів, які полягають у контролі за недопущенням завдання збитків унаслідок несплати орендної плати, правомірно звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Херсонської області від 27.04.2021 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021, ТОВ "Піфагор-17" у касаційній скарзі просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із застосуванням судами норми права без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, відсутності висновку Верховного Суду та порушенні судами норм процесуального права.

3.1.1. Так, ТОВ "Піфагор-17", оскаржуючи судові рішення у справі з підстав, передбачених у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норму права - статтю 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 16.09.2020 у справі № 922/708/19 та від 08.12.2020 у справі № 908/1664/19.

Скаржник вважає, що під час представництва в судах першої та апеляційної інстанцій прокурор не обґрунтував та не довів належними доказами бездіяльність компетентного органу.

При цьому суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної оцінки обставинам стосовно того, які органи можуть бути компетентними для здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах та чи є таким органом виключно Херсонська облдержадміністрація, чи може бути таким органом Новозбур`ївська сільська рада, а отже, чи була обізнана Новозбур`ївська сільська рада про порушення інтересів держави та чи мала відповідні повноваження для їх захисту, однак всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернулася.

Суди, на думку заявника касаційної скарги, не дослідили питання стосовно того, чи дотримано відповідним органом розумні строки для звернення до суду за захистом з урахуванням таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню. Крім того, не досліджено судами питання щодо строку між отриманням Херсонською облдержадміністрацією листа прокурора про подання позову та саме поданням позову в контексті дотримання статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

3.1.2. ТОВ "Піфагор-17", оскаржуючи судові рішення у справі з підстав, передбачених у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зазначаючи, що суди не застосували пункт 24 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України у поєднанні зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Скаржник зазначає, що висновки судів суперечать пункту 24 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, оскільки суди не врахували, що земельна ділянка станом на 27.05.2021 перебувала в державній власності та була розташована поза межами населеного пункту, а тому вважалася/підлягала переданню в комунальну власність відповідної територіальної громади. З`ясування цих обставин, у свою чергу, впливає на визначення належного суб`єкта, який уповноважений на здійснення захисту державних інтересів.

Заявник касаційної скарги також вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а суди порушили "законне сподівання" на отримання "активу", отже, допустили неправильне застосування статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та не врахували цілу низку рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

3.1.3. Скаржник зазначає, що наявність норми, яка передбачає передачу земельної ділянки у комунальну власності, свідчить про наявність правового інтересу до такої земельної ділянки у відповідних органів територіальної громади, у цьому випадку - Новозбур`ївської сільської ради, яку не було залучено до участі у справі.

Суди не взяли до уваги доводи товариства стосовно того, що на несплату заборгованості вплинули пошуки інвестора для будівництва сонячної електростанції, які гальмувалися через поширення світової пандемії, викликаної розповсюдженням коронавірусу.

Отже, скаржник вважає, що суди порушили статті 236, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу Херсонська облдержадміністрація просила відмовити в її задоволенні, а судові рішення залишити без змін, акцентуючи увагу на порушенні відповідачем умов договору щодо слати орендної плати за користування земельною ділянкою, вказуючи на те, що процес пошуку інвестора не звільняє відповідача від обов`язку виконувати умови договору та сплати коштів за земельну ділянку.

Крім того, Херсонська облдержадміністрація зазначила про необґрунтованість доводів касаційної скарги щодо недоведення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в цьому випадку.

3.3. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу, заперечуючи проти її задоволення, також просив залишити судові рішення без змін, вказуючи на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника.

3.4. Ухвалою від 22.12.2021 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Дроботової Т. Б. - головуючого, суддів Багай Н. О., Чумака Ю. Я. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Піфагор-17" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 і рішення Господарського суду Херсонської області від 27.04.2021 у справі № 923/829/20, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 01.02.2022.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2022 у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Багай Н. О. визначено такий склад суду: Дроботова Т. Б. - головуючий, судді: Берднік І. С., Чумак Ю. Я.

У судовому засіданні 01.02.2022 за клопотанням представника скаржника розгляд справи відкладено на 08.02.2022.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1.Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Піфагор-17" на судові рішення у справі, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а з підстав касаційного оскарження, передбачених у пунктах 3, 4 зазначеної норми - касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

4.3. Як установили господарські суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 06.05.2019 між Херсонською облдержадміністрацією в особі голови Голопристанської районної державної адміністрації (орендодавець) та ТОВ "Піфагор-17" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 452,8419 га (кадастровий номер 6522384000:02:001:0296), яка розташована за межами населених пунктів на території Новозбур`ївської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування фотоелектричної станції потужністю 300 МВт, строком на 30 років.

Відповідно до пункту 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 449 954 132,34 грн.

За змістом пунктів 9, 11 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 13 498 623,97 грн за 1 (один) рік. Орендна плата вноситься у строки, передбачені положеннями статей 285- 287 Податкового кодексу України.

У пункті 29 договору сторони погодили, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку.

Сторони встановили, що дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи - орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом (пункт 30 договору).

Згідно з пунктом 31 договору його дія припиняється шляхом розірвання останнього за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

За невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору (пункт 34 договору).

Пунктом 36 договору встановлено, що він набирає чинності з моменту його підписання та державної реєстрації права оренди.

Договір оренди землі від 06.05.2019 підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

4.4. Суди попередніх інстанцій також установили, що відповідно до акта приймання-передачі орендованої земельної ділянки від 06.05.2019 орендодавець передав, а орендар прийняв об`єкт оренди - земельну ділянку, кадастровий номер 6522384000:02:001:0296, загальною площею 452,8419 га, розташовану на території Новозбур`ївської сільської ради (за межами населеного пункту) Голопристаньського району Херсонської області, для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.07.2020 № 214633405, 10.06.2019 зареєстровано право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6522384000:02:001:0296, площею 452,8419 га, орендарем якої є ТОВ "Піфагор-17".

Відповідно до листа Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 16.07.2020 № 5830/9/21-22-04-04-07 ТОВ "Піфагор-17" до податкового органу не звітує та не сплачує зобов`язання з орендної плати за договором оренди землі.

Згідно з листом Новозбур`ївської сільської ради від 17.02.2020 за вих. № 02-18/36 сплата за оренду земельної ділянки за кадастровим номером 6522384000:02:001:0296 не надходила.

26.03.2020 та 07.05.2020 Херсонська облдержадміністрація звернулася до ТОВ "Піфагор-17" з вимогою (листи № 4112/0-20/39/328, № 4112-1-20/39/328.3-4518) щодо необхідності оплати заборгованості з орендної плати.

Суди установили, що докази про сплату відповідачем орендної плати у матеріалах справи відсутні.

4.5. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога прокурора в інтересах держави в особі Херсонської облдержадміністрації до ТОВ "Піфагор-17" про розірвання договору оренди земельної ділянки загальною площею 452,8419 га, кадастровий номер 6522384000:02:001:0296, та зобов`язання товариства повернути позивачеві земельну ділянку, з посиланням на положення статті 651 Цивільного кодексу України у зв`язку із систематичною несплатою відповідачем орендної плати за земельну ділянку.

4.6. За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Положеннями статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі" визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Згідно із частинами 3, 4 статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Частиною 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно із частиною 1 статті 626 та частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 610 зазначеного Кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

4.7. Суди попередніх інстанцій установили, що на виконання умов спірного договору, зокрема, пунктів 9 та 11, відповідач мав сплачувати орендну плату, сума якої становить 13 498 623,97 грн за 1 рік, у строки, встановлені Податковим кодексом України, а саме щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

За умовами договору оренди землі та положень чинного законодавства сплата орендної плати у встановлений строк є обов`язком відповідача, а тому, починаючи з дати державної реєстрації договору оренди землі, він зобов`язаний був сплачувати орендну плату.

Проте, як установили суди попередніх інстанцій, ТОВ "Піфагор-17" орендну плату за землю з дати державної реєстрації спірного договору не сплачував і на час звернення прокурора з позовом до суду сума заборгованості відповідача за договором оренди становила 13 498 623,97 грн, що визнано судами достатньою підставою для розірвання договору та зобов`язання ТОВ "Піфагор-17" повернути земельну ділянку власнику.

4.8. Як вже зазначалося, оскаржуючи судові рішення у справі, ТОВ "Піфагор-17" не погоджується з висновками судів про дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та наявності законних підстав для представництва інтересів держави в особі Херсонської облдержадміністрації, та зазначає про неврахування судами висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 16.09.2020 у справі № 922/708/19 та від 08.12.2020 у справі № 908/1664/19.

4.9. Колегія суддів з приводу зазначених доводів зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131 1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131 1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким є Закон України "Про прокуратуру".

За змістом абзаців 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом у квітні 2020 року) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень частин 3- 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131 1 Конституції України з урахуванням практики ЄСПЛ свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має вияв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має вияв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

4.10. Як свідчать матеріали справи, звертаючись до суду з позовом та обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави у цьому випадку, прокурор вказував на бездіяльність Херсонської облдержадміністрації, яка не вжила заходів цивільно-правового реагування щодо повернення землі, у зв`язку з чим відповідно до статті 131 1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявні підстави для вжиття прокуратурою Херсонської області заходів представницького характеру шляхом пред`явлення даного позову з метою захисту інтересів держави.

4.11. Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, надсилання прокурором повідомлення на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів щодо порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

4.12. Як свідчать матеріали справи та установив суд апеляційної інстанції, Херсонська облдержадміністрація відповідно до договору оренди землі від 06.05.2019 як орендодавець земельної ділянки та відповідно до частини 1 статті 24 Закону України "Про оренду землі" має право вимагати сплати відповідачем орендних платежів, а згідно зі статтею 32 зазначеного Закону має право на дострокове розірвання договору.

Отже, Херсонська облдержадміністрація є компетентним суб`єктом у спірних правовідносинах, у тому числі державним органом, на який покладено контрольні функції щодо оренди земельних ділянок державної власності.

28.02.2020 Голопристанська районна державна адміністрація (лист № 01-35-452/0/20/608-4) повідомила Херсонську облдержадміністрацію про наявність заборгованості ТОВ "Піфагор-17" з орендної плати.

Тобто позивачу з 28.02.2020 стало відомо про несплату відповідачем орендної плати за спірним договором оренди, однак ним не було вжито належних заходів щодо захисту порушених прав та інтересів.

Разом з тим суд апеляційної інстанції установив, що 26.06.2020 Херсонська облдержадміністрація направила на адресу прокуратури Херсонської області лист № 9531/0-20/39/328-6089 щодо забезпечення представництва в суді, в якому поінформувала прокурора про направлення на адресу відповідача листів з вимогами про погашення заборгованості, а також необхідності розгляду питання щодо подання позову прокурором з метою захисту інтересів держави.

Суд апеляційної інстанції з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, дійшов висновку, що зазначений лист Херсонської облдержадміністрації не можна розцінювати як здійснення компетентним органом належного захисту інтересів у розумні строки, оскільки сам факт незвернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що такий суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці ЄСПЛ.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду, з огляду на встановлені обставини та з урахуванням правових висновків Верховного Суду, установив, що зверненню прокурора з позовом у цій справі передувало відповідне листування між Голопристанською районною державною адміністрацією, Херсонською облдержадміністрацією та прокуратурою, що свідчить про те, що Херсонська облдержадміністрація знала про порушення інтересів держави, мала повноваження для захисту, але не зверталась до суду з відповідним позовом у розумний строк, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про доведення прокурором наявності підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави.

Зазначене спростовує доводи заявника касаційної скарги щодо застосування судами норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, і такі доводи у цьому випадку зводяться до незгоди з висновками судів, а тому, зважаючи на те, що наведена скаржниками підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Піфагор-17" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 і рішення Господарського суду Херсонської області від 27.04.2021 у справі № 923/829/20.

4.13. Щодо оскарження ТОВ "Піфагор-17" судових рішень у справі з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме стосовно того, що суди не застосували пункт 24 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України у поєднанні зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", колегія суддів зазначає таке.

Скаржник зазначає, що висновки судів суперечать пункту 24 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, оскільки суди не врахували, що земельна ділянка станом на 27.05.2021 перебувала у державній власності і була розташована поза межами населеного пункту, а тому вважалася/підлягала переданню в комунальну власність відповідної територіальної громади, у той же час з`ясування цих обставин, на думку заявника касаційної скарги, впливає на визначення належного суб`єкта, який уповноважений на здійснення захисту державних інтересів.

Суд апеляційної інстанції установив, що, як вбачається з договору оренди землі, спірна земельна ділянка загальною площею 452,8419 га (кадастровий номер 6522384000:02:001:0296) розташована за межами населених пунктів на території Новозбур`ївської сільської ради Голопристанського району Херсонської області та відноситься до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення державної власності.

Статтею 122 Земельного кодексу України передбачені повноваження органів виконавчої влади, Верховного Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність чи користування та встановлено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність чи користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Суд апеляційної інстанції установив, що станом на час укладення між Херсонською облдержадміністрацією та ТОВ "Піфагор-17" спірного договору від 06.05.2019 щодо оренди земельної ділянки загальною площею 452,8419 га, кадастровий номер 6522384000:02:001:0296, розташованої за межами населених пунктів на території Новозбур`ївської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, земельна ділянка належала до земель державної власності та розпорядження нею належало до повноважень Херсонської облдержадміністрації.

При цьому пункт 24 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, на відсутність висновку щодо якого зазначає заявник касаційної скарги, передбачає, зокрема, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, визначених у цьому пункті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що розділ Х Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено пунктом 24 згідно із Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", який набрав чинності 27.05.2021.

Водночас з огляду на зміст вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Однак касаційна скарга ТОВ "Піфагор-17" обмежується фактично незгодою товариства із оскаржуваними судовими рішеннями про задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі Херсонської облдержадміністрації про розірвання договору оренди земельної ділянки державної форми власності, розташованої за межами населених пунктів на території Новозбур`ївської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, укладеного між Херсонською облдержадміністрацією та ТОВ "Піфагор-17", та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку у зв`язку із встановленням обставин порушення відповідачем умов договору та несплату ним орендної плати за землю, чого відповідачем спростовано не було. Касаційна скарга містить лише посилання на неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 24 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, проте не містить належного обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми, яка набрала чинності після виникнення спірних правовідносин у справі та звернення прокурора з позовом до суду.

Стосовно посилань скаржника на порушення судами "законного сподівання" на отримання "активу", а отже, і неправильне застосування судами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", з приводу чого відсутній висновок Верховного Суду, колегія суддів також зазначає, що формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних правовідносин, а враховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини щодо порушення відповідачем умов договору та несплати орендної вплати за договором оренди землі, колегія суддів вважає відсутніми підстави для формування висновку Верховного Суду з питань, заявлених заявником касаційної скарги.

З огляду на встановлені судами обставини справи колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди скаржника із судовими рішеннями. Жодних аргументованих посилань на порушення судами норм матеріального чи процесуального права скаржником не наведено.

4.14. Щодо оскарження ТОВ "Піфагор-17" судових рішень у справі з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України з посиланням на те, що суди порушили статті 236, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суди не взяли до уваги, що наявність норми, яка передбачає передачу земельної ділянки у комунальну власність, свідчить про наявність правового інтересу до такої земельної ділянки у відповідних органів територіальної громади, у цьому випадку - Новозбур`ївської сільської ради, яку не було залучено до участі у справі, а також не взяли до уваги доводи товариства стосовно того, що на несплату заборгованості вплинули пошуки інвестора для будівництва сонячної електростанції, які гальмувалися через поширення світової пандемії, викликаної розповсюдженням корона вірусу, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про ненадання судами оцінки посиланням відповідача за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на зазначене наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних у справі судових рішень з цієї підстави.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки під час здійснення касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Піфагор-17" у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених скаржником, Верховним Судом не було встановлено допущених судами порушень норм процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то і підстав для зміни чи відміни оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування постанови, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Піфагор-17" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 і рішення Господарського суду Херсонської області від 27.04.2021 у справі № 923/829/20, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Піфагор-17" залишити без задоволення.

3.Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 і рішення Господарського суду Херсонської області від 27.04.2021 у справі № 923/829/20 залишити без змін.

4.Поновити дію постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 та рішення Господарського суду Херсонської області від 27.04.2021 у справі № 923/829/20, зупинену згідно з ухвалою Верховного Суду від 22.12.2021.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді І. С. Берднік

Ю. Я. Чумак