Постанова

від 14.02.2022 по справі 918/983/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2022 року Справа № 918/983/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Юрчук М.І. , суддя Дужич С.П.

секретар судового засідання Олійник Т.М.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача: Найдича М.А., адвоката за довіреністю б/н від 22.11.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "НОЙ" на рішення Господарського суду Рівненської області, ухваленого 16.12.21р. суддею Романюк Ю.Г. о 15:19 у м.Рівному, повний текст складено 21.12.21р. у справі № 918/983/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас"

до Фермерського господарства "НОЙ"

про стягнення заборгованості в сумі 384 380,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року ТОВ "Агрозахист Донбас" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до фермерського господарства "НОЙ" про стягнення заборгованості в сумі 384 380,48 грн.

В обґрунтування позову вказує, що між ТОВ "Агрозахист Донбас" та ФГ "НОЙ" було укладено договір поставки від 21.04.2017 №ЮМ 06/17.

Зауважує, що позивачем на виконання умов договору було поставлено, а відповідачем отримано товарів на загальну суму 1 209 085,69 грн. Разом з тим, відповідачем було здійснено оплату за вказаний товар з порушенням строків оплати визначених договором. А тому позивачем було нараховано 13 476 грн 00 коп. - інфляційних нарахувань, 82 887 грн 43 коп. - 48% річних, 46 199 грн 91 коп. - пені, 241 817 грн 14 коп. - 20 % штрафу.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.12.21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" задоволено. Стягнуто з Фермерського господарства "НОЙ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" 13 476 (тринадцять тисяч чотириста сімдесят шість) грн. 00 коп. - інфляційних нарахувань, 82 887 (вісімдесят дві тисячі вісімсот вісімдесят сім) грн. 43 коп. - 48% річних, 46 199 (сорок шість тисяч сто дев`яносто дев`ять) грн. 91 коп. - пені, 241 817 (двісті сорок одну тисячу вісімсот сімнадцять) грн. 14 коп. - 20 % штрафу та 5 765 (п`ять тисяч сімсот шістдесят п`ять) грн. 72 коп. - витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування рішення, суд з посиланням на ст.ст. 11, 258, 259, 509, 525, 526, 527, 530, 546, 549, 610, 611, 612, 625, 626, 655, 662, 712 ЦК України, ст.ст. 174, 193, 230, 231, 232 ГК України, ст. 75 ГПК України, постанови Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 08.09.2021 у справі 915/107/20, постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 16.09.2021 у справі №915/2222/19, ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996, докази наявні в матеріалах справи, вказав, що відповідач повинен був сплатити позивачу кошти у розмірі 1 209 085,69 грн, в т.ч. ПДВ, в наступні строки: за додатками №1-5 на загальну суму 1 154 126,13 грн до 16.10.2017 та за додатком №6 на загальну суму 44 959,56 грн до 15.11.2017. Однак, всупереч умовам договору відповідачем, суми 1 154 126,13 грн та 44 959,56 грн, сплачено з порушенням строків оплати, визначених договором, а саме 405 200,00 грн, в т.ч. ПДВ - 01.12.2017; 414 000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 04.12.2017; 90 000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 08.12.2017; 299 885,69 грн, в т.ч. ПДВ - 28.12.2017, що підтверджується банківською випискою на підтвердження вказаних оплат. За наведеного, суд прийшов до висновку про правомірність нарахування відповідачу 48% річних, 20% штрафу, пені.

Щодо інфляційних суд з посиланням на ст. 625 ЦК України, додатки 1-6 до договору, постанови Верховного Суду №910/15951/18 від 11.11.19, №910/15714/18 від 04.12.19 прийшов до висновку, що нарахування інфляційних втрат на суму курсової різниці вартості товару є правомірним.

Разом з тим, з посиланням на ст. ст. 257, 258, 259 ЦК України, п. 7.9. договору, постанову КМУ №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", Закон України від 30.03.2020 №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" суд вказав, що вищевказаним законом строк позовної давності, встановлений ст.ст. 257, 258 ЦК України, продовжено на строк дії карантину, а тому прийшов до висновку, що строк позовної давності щодо вищевказаних вимог не сплинув.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Не погодившись з ухваленим рішенням, скаржник звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 16.12.2021 у справі №918/983/21. Прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» до Фермерського господарства «НОЙ» про стягнення 13 476 (тринадцять тисяч чотириста сімдесят шість) грн 00 коп. - інфляційних нарахувань, 82 887 (вісімдесят дві тисячі вісімсот вісімдесят сім) грн 43 коп. - 48% річних, 46 199 (сорок шість тисяч сто дев`яносто дев`ять) грн 91 коп. - пені, 241 817 (двісті сорок одну тисячу вісімсот сімнадцять) грн 14 коп. - 20 % штрафу.

Вказав, що не погоджується із висновком суду першої інстанції, з посиланням на постанови Верховного Суду №910/15951/18 від 11.11.19, №910/15714/18 від 04.12.19 про те, що нарахування інфляційних втрат на суму курсової різниці вартості товару є правомірним.

Так, на підтвердження своєї позиції звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц у якій було відступлено від висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2019 року у справі № 910/15951/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15714/18 та зроблено висновок, що грошове зобов`язання покупця хоча і виражене у гривні, проте має прив`язку до еквіваленту в іноземній валюті. У такому разі стягнення інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості, суперечить частині другій статті 625 ЦК України. Таким чином, враховуючи зміст договірних відносин та правові позиції Верховного Суду, інфляційні втрати у даному випадку стягненню не підлягають.

Крім того, з посиланням на ст.ст. 257, 258, 259, 267 ЦК України, п. 7.9 договору, пункт 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України вказує, що не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що строк позовної давності щодо заявлених вимог не сплинув, оскільки у наведених нормах йдеться лише про продовження строків, що визначені певними статтями ЦК України, зокрема статтями 257 (загальна позовна давність) та 258 (спеціальна позовна давність), а не продовження строків, визначених за домовленістю сторін.

Також на переконання скаржника, якщо сторони договору на свій розсуд визначили збільшені строки спеціальної давності згідно з ч. 1 ст. 259 ЦК України, то саме ці збільшені строки є для них обов`язковими. Однак на ці збільшені строки не поширюються положення пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, оскільки у пункті 12 не зазначено про продовження строків давності, які визначені згідно статті 259 ЦК України. А тому вважає, що вимоги позивача про стягнення неустойки, а саме: пені у розмірі 46 199,91 грн та штрафу у розмірі 241 817,14 грн є такими, що не підлягають задоволенню у зв`язку із закінченням строку позовної давності щодо стягнення такої неустойки. Однак, судом не застосовано ч.4 ст. 267 ЦК України як підставу для відмови у позові в частині стягнення пені та штрафу.

Разом з тим, скаржник звертає увагу, що самим позивачем було поставлено товар з порушенням договору, а саме не здійснено поставку всього товару, а в частині поставленого товару було допущено прострочення поставки. При цьому, відповідач повністю оплатив товар у грудні 2017 року.

Так, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та постанову Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №922/4294/19 зазначає, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Також щодо надмірного розміру санкцій, який слугує надмірним тягарем для відповідача та необхідністю дотримання розумного балансу сторін посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11 липня 2013 року.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить апеляційну скаргу Фермерського господарства НОЙ залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 16.12.21 у справі №918/983/21 - без змін.

Позивач не скористався правом участі під час апеляційного перегляду справи та не забезпечив явку свого представника у судове засідання апеляційного господарського суду, хоча про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлявся заздалегідь та належним чином, про, що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Таким чином, враховуючи норми ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представника позивача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, а тому, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника останнього, за наявними у справі доказами.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить апеляційну скаргу задоволити.

Заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

21.04.2017 між товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОЗАХИСТ ДОНБАС" (далі - позивач, постачальник) та Фермерським господарством "НОЙ" (далі - покупець, відповідач), було укладено договір поставки № ЮМ 06/17 (далі - договір) (а.с. 15-18)

За умовами п.1.1. договору, в терміни, визначені договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

За договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються додатками та/або накладними, що є невід`ємною частиною цього договору (п.2.1 договору).

За змістом п.2.2. договору, ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Міндобрива та Мікродобрива). Для товару (ЗЗР, Насіння та Мікродобрив) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США або Євро.

Порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до договору (п.3.1 договору).

Пунктом 6.1. договору передбачено, що поставка продукції здійснюється на умовах визначених у додатках до цього договору. Підписання видаткових накладних, що виписані в період дії даного договору, засвідчує факт передачі разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується, в тому числі рахунків для оплати, сертифікату, інструкції щодо використання та застосування даного товару (п.п. 6.2, 6.3 договору).

На виконання умов договору 21.04.2017 між позивачем та відповідачем було укладено додаток №1 до договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 751 8080,60 грн, в т.ч. ПДВ. (а.с. 19).

На виконання Додатку №1 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 716 045,27 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №3431 від 21.04.2017 та 5483 від 25.05.2017 (а.с.20-21).

24 квітня 2017 року між позивачем та відповідачем було укладено додаток №2 до договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 215 978,80 грн, в т.ч. ПДВ (а.с. 22).

Водночас, відповідач зобов`язався здійснити оплату 100% вартості товару до 16.10.2017.

На виконання додатку №2 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 215 798,80 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №3716 від 26.04.2017 (а.с. 23).

25 травня 2017 року між позивачем та відповідачем було укладено додаток №3 до Договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 62 418,12 грн, в т.ч. ПДВ (а.с. 24).

Водночас, відповідач зобов`язався здійснити оплату 100% вартості товару до 16.10.2017.

На виконання додатку №3 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 62 418,12 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №5482 від 25.05.17 (а.с. 25).

20 червня 2017 року між позивачем та відповідачем було укладено додаток №4 до договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 57 356,88 грн, в т.ч. ПДВ (а.с. 26).

Водночас, відповідач зобов`язався здійснити оплату 100% вартості товару до 16.10.2017.

На виконання додатку №4 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 57 356,88 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №6659 від 20.06.2017 (27).

30 червня 2017 року між позивачем та відповідачем було укладено додаток №5 до договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 112 327,06 грн, в т.ч. ПДВ (а.с. 28).

Водночас, відповідач зобов`язався здійснити оплату 100% вартості товару до 16.10.2017.

На виконання додатку №5 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 112 327,06 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №6991 від 30.06.2017 (а.с. 29).

30 серпня 2017 року між позивачем та відповідачем було укладено додаток №6 до договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 44 959,56 грн, в т.ч. ПДВ (а.с. 30).

Водночас, відповідач зобов`язався здійснити оплату в розмірі 100% вартості товару в строк до 15.11.2017.

На виконання додатку №6 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 44 959,56 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №8365 від 01.09.2017 (а.с. 31).

Всього на виконання умов договору, додатків №1-6 позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товарів на загальну суму 1 209 085,69 грн., в т.ч. ПДВ.

Отже, відповідач повинен був сплатити позивачу кошти у розмірі 1 209 085,69 грн, в т.ч. ПДВ, в наступні строки: за додатками №1-5 на загальну суму 1 154 126,13 грн до 16.10.2017 та за додатком №6 на загальну суму 44 959,56 грн до 15.11.2017 року.

Однак, всупереч умовам договору відповідачем, суми 1 164 126,13 грн та 44 959,56 грн, сплачено з порушенням строків оплати, визначених договором.

Розділом 7 договору за порушення передбачених договором зобов`язань встановлено, що покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення (п.7.1.1. договору); у разі прострочення покупцем платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, покупець сплачує додаткового штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого товару (п.7.8 договору); у разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати товару та невиконання зобов`язань, передбачених розділом 3 договору покупець, відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, 48% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої заборгованості(п.7.7 договору).

Пунктом 7.9 договору передбачено, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за договором відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо їх стягнення, у відповідності до ст.259 ЦК України, продовжується до 3-х років.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем сплачено за поставлені товари: 405 200,00 грн, в т.ч. ПДВ - 01.12.2017; 414 000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 04.12.2017; 90 000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 08.12.2017; 299 885,69 грн, в т.ч. ПДВ - 28.12.2017, що підтверджується банківською випискою на підтвердження вказаних оплат (а.с. 33).

У зв`язку з цим, у відповідності до статті 7 договору, позивач нарахував відповідачу: пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення (п.7.1.1. договору) в розмірі 46 199,91 грн; штрафи (п.7.8 договору) в розмірі 241 817,14 грн; 48% річних від простроченої суми (п.7.7 договору) в розмірі 82 887,43 грн; суму інфляційних втрат (інфляційної складової) (ч.2 ст.625 ЦК України) - 13 476,00 грн.

Враховуючи викладені обставини та у зв`язку з відмовою відповідача в добровільному порядку сплатити вказану заборгованість, ТОВ "АГРОЗАХИСТ ДОНБАС" звернулося до господарського суду з даним позовом про стягнення вищезазначеної заборгованості за договором поставки № ЮМ 06/17 від 21.04.2017.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ч.1 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з відповідальністю за несвоєчасну оплату поставленого товару відповідно до договору поставки № ЮМ 06/17 від 21.04.2017 року, регулювання яких здійснюється ГК України, ЦК України тощо.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За нормами ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України,ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, судом апеляційної інстанції було встановлено, що позивач поставив товар згідно укладеного договору на загальну суму 1 209 085,69 грн, а відповідач здійснив оплату за отриманий товар в повному обсязі, однак, з порушенням строків, встановлених договором, що підтверджується випискою з банківського рахунку про рух коштів, яка міститься в матеріалах справи. При цьому вказана обставина сторонами не заперечується.

Отже, на переконання колегії суддів, відповідач порушив умови договору щодо своєчасної оплати зі сторони останнього за отриманий товар.

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов договору № ЮМ 06/17 від 21.04.2017 та додатків до нього № 1 від 21.04.2017, № 2 від 24.04.2017, № 3 від 25.05.2017, №4 від 20.06.2017, №5 від 30.06.2017 та № 6 від 30.08.2017, згідно видаткових накладних №3431 від 21.04.2017, № 5483 від 25.05.2017, №3716 від 26.04.2017, №5482 від 25.05.17, №6659 від 20.06.2017, №6991 від 30.06.2017 та №8365 від 01.09.2017 поставив, а Покупець прийняв товарів на загальну суму 1 209 085,69 грн, в т.ч. ПДВ.

Відповідач повинен був сплатити позивачу кошти у розмірі 1 209 085,69 грн, в т.ч. ПДВ, в наступні строки: за додатками №1-5 на загальну суму 1 154 126,13 грн до 16.10.2017 та за додатком №6 на загальну суму 44 959,56 грн до 15.11.2017.

Однак, всупереч умовам договору відповідачем, суми 1 154 126,13 грн та 44 959,56 грн, сплачено з порушенням строків оплати, визначених договором, а саме 405 200,00 грн, в т.ч. ПДВ - 01.12.2017; 414 000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 04.12.2017; 90 000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 08.12.2017; 299 885,69 грн, в т.ч. ПДВ - 28.12.2017, що підтверджується банківською випискою на підтвердження вказаних оплат.

Таким чином, позивачем було нараховано відповідачу 48% річних, пеню, 20 % штрафу та інфляційні втрати.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені ст. 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України, 230 ГК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), іншими видами забезпечення встановленими договором або законом. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019р. у справі №917/194/18, від 08.09.2021р. у справі 915/107/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021р. у справі №910/12876/19).

За правилами ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, при цьому, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 258 ЦК України та ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано та стягуються такі санкції протягом строку позовної давності в один рік, при цьому позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України.

За змістом ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, суд апеляційної інстанції, перевіривши на відповідність нараховані позивачем у порядку передбаченому у п.п.7.1.1, 7.7, 7.8 договору на прострочену суму боргу пеню, 48% річних та штрафу вважає правильними та арифметично вірними 48% річних у розмірі 82 887,43 грн, пені в розмірі 46 199,91 грн та 20% штрафу у розмірі 241 817,14 грн.

Щодо доводів відповідача викладених, як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції про пропуск позивачем позовної давності в частині стягнення штрафу та пені колегія суддів зауважує таке.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Як зазначалося судом вище, сторонами було збільшено позовну давність за вимоги про стягнення пені і штрафу до 3 років (п. 7.9. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, що відповідач повинен був сплатити позивачу кошти у розмірі 1 209 085,69 грн, в т.ч. ПДВ, в наступні строки: за додатками №1-5 на загальну суму 1 154 126,13 грн до 16.10.2017 та за додатком №6 на загальну суму 44 959,56 грн до 15.11.2017.

Відповідачем сплачено за поставлені товари: 405 200,00 грн, в т.ч. ПДВ - 01.12.2017; 414 000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 04.12.2017; 90 000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 08.12.2017; 299 885,69 грн, в т.ч. ПДВ - 28.12.2017, що підтверджується банківською випискою на підтвердження вказаних оплат (а.с. 33).

Таким чином, зважаючи на умови договору щодо розрахунків, строк позовної давності слід відраховувати за додатками №1-5 на загальну суму 1 154 126,13 грн від 17.10.2017 по 27.12.2017 (період нарахування) та за додатком №6 на загальну суму 44 959,56 грн від 16.11.2017 по 27.12.2017 (період нарахування).

11.03.2020 у зв`язку з розповсюдженням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Вказаною постановою на всій території України запроваджено карантин в період з 12.03.2020 по 03.04.2020. В подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611, від 11.08.2021 №855, від 22.09.2021 №981 карантин неодноразово продовжувався. Постановою Кабінету Міністрів України №981 від 22.09.2021 строк дії карантину продовжено до 31.12.2021.

Законом України від 30.03.2020 №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Вказаний закон набрав чинності 02.04.2020 року.

Таким чином, вищевказаним законом строк позовної давності, встановлений ст.ст. 257, 258 ЦК України, продовжено на строк дії карантину.

Враховуючи, що закінчення строку позовної давності за додатками №1-5 на загальну суму 1 154 126,13 грн в разі відрахування позовної давності від 17.10.2017 по 27.12.2017 (період нарахування) та за додатком №6 на загальну суму 44 959,56 грн в разі відрахування позовної давності від 16.11.2017 по 27.12.2017 (період нарахування) за усіма вимогами позивача (з огляду на продовження строку позовної давності за вимогами про стягнення пені і штрафу до трьох років) припало на строк дії карантину та після набрання чинності положенням ЦК України, яким строк позовної давності на період карантину продовжено, на переконання суду апеляційної інстанції строк позовної давності щодо вищевказаних вимог не сплинув.

Доводи скаржника про те, що у пункті 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України йдеться лише про продовження строків, що визначені певними статтями ЦК України, зокрема статтями 257 (загальна позовна давність) та 258 (спеціальна позовна давність), а не продовження строків, визначених за домовленістю сторін, а якщо ж сторони договору на свій розсуд визначили збільшені строки спеціальної давності згідно з ч. 1 ст. 259 ЦК України, то саме ці збільшені строки є для них обов`язковими. Однак на ці збільшені строки не поширюються положення пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, оскільки у пункті 12 не зазначено про продовження строків давності, які визначені згідно статті 259 ЦК України не беруться судовою колегією до уваги, так як на переконання колегії суддів є власною позицією скаржника, оскільки відсутність зазначення ст. 259 ЦК України у вказаному розділі ЦК України, не спростовує наявність посилання на ст. 258 ЦК України щодо продовження строків спеціальної давності та факту того, що закінчення продовжених строків припало на період дії такого карантину.

Щодо позовних вимог в частині нарахування інфляційних втрат у розмірі 13 476,00 грн на суму боргу за період з жовтня по грудень 2017 року, то на переконання колегії суддів відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки за ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Як встановлено нормами Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Тому норми ч.2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, яке визначене у гривні.

Офіційний індекс інфляції - це знецінення, зниження купівельної спроможності грошової одиниці України - гривні, а не іноземної валюти, тому долар США у борговому зобов`язанні індексації не підлягає (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2020 року по справі №638/10417/15-ц).

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти (позиції викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2018 року по справі № 905/192/18, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2018 року по справі №761/1617/15-ц).

Договором та додатками до нього передбачено визначення ціни товару у гривнях з урахуванням ціни у доларах США або ЄВРО, алгоритм визначення ціни та підстави застосування, про що зазначено судом вище.

Отже, захист майнових інтересів позивача в аспекті ймовірного знецінення грошових коштів забезпечено можливістю стягнення курсової різниці відносно вартості поставленого товару, однак лише з дотриманням погоджених сторонами умов та підстав.

Зміни до договору та додатків у цій частині не внесено, тому дані положення підлягають застосуванню.

Разом з тим, місцевий господарський суд задовольняючи вимоги щодо стягнення інфляційних втрат послався на постанови Верховного Суду №910/15951/18 від 11.11.19, №910/15714/18 від 04.12.19. Проте, суд апеляційної інстанції зауважує, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц було відступлено від висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2019 року у справі № 910/15951/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15714/18 та вказано, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Таким чином, враховуючи зміст договірних відносин та правові позиції Верховного Суду, колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції, про задоволення вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та вважає, що такі вимоги у даному випадку стягненню не підлягають.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зменшити розмір нарахованих до стягнення річних, пені та штрафу на 80 %, з огляду на таке.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною третьою статті 551 ЦК України.

Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, частини першої статті 78, частини першої статті 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18).

Разом з тим, щодо можливості зменшення річних, колегія суддів зазначає таке.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві колегія суддів дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

До аналогічного висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення як штрафних санкцій так і відсотків річних. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення штрафних санкцій, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, №924/754/18 від 18.06.2019, №912/1703/18 від 27.03.2019, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.20 у справі 909/1240/19 (909/1076/19), від 30.09.20 у справі №922/3667/19.

Зокрема, суд апеляційної інстанції вирішуючи питання про зменшення штрафних санкцій так і відсотків річних бере до уваги наступне.

Відповідно до додатку №1 до договору поставки поставці підлягав товар на загальну суму 751 808,60 грн. з ПДВ. Поставити товар за даним додатком постачальник мав в строк до 30.04.2017. Однак з порушенням покладених на себе зобов`язань позивач поставив товар на меншу суму ніж передбачено даним додатком, а саме загальною вартістю 716 045,27 грн з ПДВ та з порушенням строків поставки, а саме 21.04.2017 на суму 687 781,25 грн з ПДВ та 25.05.2017 на суму 28 264,02 грн з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №3431 від 21.04.2017 та №5483 від 25.05.2017. Отже, поставка всього обсягу товару згідно додатку №1, так і не була здійснена позивачем.

Крім того, згідно додатку №5 до договору поставки поставці підлягав товар на загальну суму 112 327,06 грн з ПДВ. Поставити товар за даним додатком постачальник мав в строк до 20.06.2017. Однак з порушенням строків товар поставив лише 30.06.2017.

Отже, безпосередньо і самим позивачем було допущено порушення умов договору та не здійснено поставку всього товару, а в частині поставленого товару було допущено прострочення поставки.

В той же час, як убачається із матеріалів справи, відповідач повністю оплатив товар у грудні 2017 року. Заборгованість за отриманий від позивача товар мала місце не більше двох місяців та була добровільно повністю оплачена відповідачем. При цьому, позивач заявив вимогу про стягнення в судовому порядку 384 380,48 грн неустойки та інших нарахувань, що становить понад третину у порівнянні із загальною вартістю отриманого відповідачем товару (1 209 085,69 грн).

З огляду на те, що позивачем так і не здійснено поставку всього товару, а в частині поставленого товару було допущено прострочення поставки, враховуючи повне виконання відповідачем свого основного зобов`язання щодо оплати товару та незначний період прострочення оплати, з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум відсотків у вигляді 48% річних, пені та штрафу, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, колегія суддів прийшла до висновку про зменшення розміру нарахованих до стягнення річних, пені та штрафу на 80 %.

Таким чином, до стягнення із відповідача на користь позивача належить 16 577,49 грн - 48% річних, 9239,98 грн - пені, 48 363,43 грн - 20 % штрафу.

За наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Рівненської області від 16.12.2021 у справі №918/983/21 скасуванню в частині стягнення інфляційних та зміні в частині стягнення 48% річних, пені та 20 % штрафу.

Згідно із п.2 ч.1 ст.275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Крім того, в силу вимог ст. 129 ГПК України у зв`язку із частковим задоволенням, як позову, так і апеляційної скарги судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "НОЙ" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.12.21 у справі № 918/983/21 задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 16.12.21 у справі № 918/983/21 в частині стягнення з відповідача 13 476 грн 00 коп. інфляційних нарахувань, 66 309, 94 грн - 48% річних, 36959,92 грн - пені, 193453,71 грн - 20 % штрафу - скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення.

В позові відмовити.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 16.12.21 у справі № 918/983/21 в частині стягнення з відповідача 82 887 грн 43 коп. - 48% річних, 46 199 грн 91 коп. - пені, 241 817 грн 14 коп. - 20 % штрафу, - змінити.

"Стягнути з фермерського господарства "НОЙ" (35613, Рівненська обл., Дубенський р-н, с. Озеряни, вул. Нова, 15, ЄДРПОУ 37993123) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЗАХИСТ ДОНБАС" (08162, Київська обл., Києво-Святошинський район, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, 4В, ЄДРПОУ 30048570) 16 577,49 грн - 48% річних, 9239,98 грн - пені, 48 363,43 грн - 20 % штрафу та 5563,57 грн - витрат по сплаті судового збору."

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЗАХИСТ ДОНБАС" (08162, Київська обл., Києво-Святошинський район, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, 4В, ЄДРПОУ 30048570) на користь фермерського господарства "НОЙ" (35613, Рівненська обл., Дубенський р-н, с. Озеряни, вул. Нова, 15, ЄДРПОУ 37993123) 303,21 грн. - судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Видачу наказів доручити господарському суду Рівненської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

6. Справу №918/983/21 повернути до господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "18" лютого 2022 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Дужич С.П.