Постанова

від 09.02.2022 по справі 910/16018/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 910/16018/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. - головуючий, Губенко Н.М., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

позивача - Гавкалюка В.В.,

відповідача-1 - не з`явились,

відповідача-2 - Карнаухової І.М., Чекмарьова О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 (головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Демидова А.М., Сулім В.В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 (суддя Бондарчук В.В.)

у справі №910/16018/18

за позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснова",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Баланс Груп"

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1.Публічне акціонерне товариство "Центренерго" (далі - ПАТ "Центренерго") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснова" (далі - ТОВ "Транснова") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Баланс Груп" (далі - ТОВ "Баланс Груп") про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 06.11.2018 №11-2018.

1.2.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний правочин є таким, що укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені ним (є фіктивним); ТОВ "Баланс Груп" не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення такого правочину, оскільки вказане Товариство за договором про відступлення права вимоги є фактором, проте не має статусу фінансової установи; договір укладений щодо арештованого майна у виконавчому провадженні згідно з судовим рішенням про стягнення з ТОВ "Транснова" на користь Публічного акціонерного товариства "Київоблгаз" заборгованості, що в силу приписів частини шостої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" є підставою для визнання його недійсним.

1.3.В обґрунтування порушеного права, що стало підставою для звернення з позовом до суду, позивач посилався на те, що ПАТ "Центренерго" не є стороною оспорюваного правочину, однак щодо останнього порушено справу про банкрутство (конкурсними кредиторами визнано, зокрема ТОВ "Транснова" та ТОВ "Баланс Груп"), і укладення оспорюваного правочину в порушення процедури, передбаченої приписами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній до 19.01.2013), призводить до зміни пропорційності голосів у складі комітету кредиторів позивача, оскільки ТОВ "Баланс Груп" отримує абсолютну більшість голосів у складі комітету. Враховуючи повноваження, якими наділений комітет кредиторів позивача, зміна його складу у непередбачений законодавством спосіб, участь у комітету кредиторів позивача одного з членів, кількість голосів якого, внаслідок укладення спірного договору, дозволяє одноособово приймати рішення за весь комітет кредиторів, безпосередньо порушує права позивача і створює загрозу порушення його майнових прав.

2.Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 06.11.2018 між першим відповідачем, як первісним кредитором, та другим відповідачем, як новим кредитором, укладено договір №11-2018 про відступлення права вимоги, відповідно до якого перший відповідач передає (відступає), а другий відповідач приймає на себе право вимоги до боржника - позивача, на загальну суму 45242876,37 грн, а другий відповідач зобов`язується сплатити на користь першого відповідача грошову суму у розмірі 45242876,37 грн, та право вимоги всіх пов`язаних з зобов`язанням платежів (3% річних, інфляційні та інші).

2.2.Згідно з пунктом 1.2 договору сума переведених боргових зобов`язань, зазначена в пункті 1.1 цього договору, виникла на підставі основних договорів та підтверджується рішеннями судів у наступних розмірах:

- сума 126103,21 грн за рішенням Арбітражного суду міста Києва від 04.03.1999 у справі №19/117;

- сума 112427,85 грн за рішенням Арбітражного суду міста Києва від 24.03.1999 у справі №19/161;

- сума 176985,70 грн за рішенням Арбітражного суду міста Києва від 21.04.1999 у справі №19/249;

- сума 465859,50 грн за рішенням Арбітражного суду міста Києва від 08.06.1999 у справі №19/296;

- сума 630523,69 грн за рішенням Арбітражного суду міста Києва від 28.09.1999 у справі №21/382;

- сума 99235,28 грн за рішенням Арбітражного суду міста Києва від 14.06.2000 у справі №19/241;

- сума 36046 736,65 грн за рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2001 у справі №22/274 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2002;

- сума 2771457,40 грн за рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2002 у справі №19/353;

- сума 4 811 604,09 грн за рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2004 у справі №15/113;

- сума 1818,00 грн, яка виникла внаслідок сплати заявником державного мита та витрат по інформаційно-технічному забезпеченню у справі №7/443, оспорювана заборгованість по якій була сплачена ПАТ "Центренерго" до вирішення справи по суті;

- сума 125,00 грн, яка виникла внаслідок сплати заявником державного мита та витрат з інформаційно-технічного забезпеченню по поданню заяви про визнання вимоги Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" кредитором у справі №15/76-6-43/624-6 про банкрутство.

2.3.Відповідно до пунктів 1.3 та 1.4 договору до другого відповідача переходять права першого відповідача за зобов`язаннями та правами, що є кредиторськими вимогами першого відповідача до ПАТ "Центренерго" у справі про банкрутство №15/76-б-43/624-б, в обсязі, зазначеному в пункті 1.1 цього договору. Відступлені права вимоги першого відповідача за цим договором підтверджуються ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі №15/76-б-43/624-б про банкрутство ПАТ "Центренерго".

2.4.Пунктом 2.3 договору сторони погодили, що другий відповідач розраховується з першим відповідачем у наступному порядку: впродовж 15 банківських днів другий відповідач сплачує на користь першого відповідача суму у розмірі 1% від суми відступленого права вимоги за цим договором, що становить 452428,76 грн; впродовж 90 банківських днів другий відповідач передає на користь першого відповідача акції, векселі чи інші цінні папери на суму у розмірі 99% від суми відступленого права вимоги за цим договором, що становить 44790447, 61 грн.

2.5.Господарським судом міста Києва ухвалою від 09.02.2004 порушено провадження у справі №15/76-б-43/624-б за заявами державного підприємства "Ровенькиантрацит" Міністерства палива та енергетики України та Полтавського акціонерного банку "Полтава-банк" про визнання банкрутом відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго".

2.6.Ухвалою Господарського судом міста Києва від 19.08.2019, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019, провадження у справі №15/76-б-43/624-б про банкрутство ПАТ "Центренерго" закрито, дію мораторію припинено.

3.Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1.Господарський суд міста Києва рішенням від 12.04.2021 у справі №910/16018/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2021, у задоволенні позовних вимог ПАТ "Центренерго" відмовив.

3.2.Судові рішення обґрунтовані тим, що:

- ураховуючи закриття провадження у справі про банкрутство ПАТ "Центренерго", є безпідставним посилання позивача на невідповідність оспорюваного правочину приписам Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній до 19.01.2013), з обґрунтуванням на отримання другим відповідачем абсолютної більшості голосів у складі комітету кредиторів;

- позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що перший та другий відповідачі, вчиняючи оспорюваний правочин, заздалегідь мали намір, умисел його не виконувати, тобто мали інші цілі, ніж передбачені оспорюваним договором, та відповідно воля відповідачів була іншою, ніж об`єктивне волевиявлення;

- ціна відступлення права вимоги за договором №11-2018 від 06.11.2018 відповідає номінальній ціні права вимоги, яке є предметом такого договору, з огляду на що відсутні підстави вважати, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором факторингу;

- безпідставним є посилання позивача на наявність арешту рухомого майна першого відповідача, оскільки як зазначає сам позивач, таке обтяження №17074079 із забороною відчуження рухомого майна зареєстровано 17.09.2018 Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при виконанні рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2017 у справі №910/21624/16 про стягнення з першого відповідача грошових коштів на користь ПАТ "Київоблгаз", оскільки ці обставини, в тому числі, які заявлені позивачем як підстави позову фактично можуть стосуватись інтересу ПАТ "Київоблгаз", власне в інтересах якого, за твердженням позивача, зареєстровано публічне обтяження. Однак, позивач при цьому жодним чином не обґрунтовує, як вказана обставина порушує його права та законні інтереси.

4.Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи

4.1.ПАТ "Центренерго" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 у справі №910/16018/18 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ "Центренерго" в повному обсязі.

4.2.Підставою касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій у цій справі скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктами 1, 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що:

- судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.09.2018 у справі №909/968/16, від 18.04.2019 у справі №911/218/18 щодо застосування статей 203, 215, 227, 1079 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 1, 4, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг";

- відсутній висновок Верховного Суду з питань застосування статті 17 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" (в редакції Закону, який діяв на момент укладення оспорюваного договору);

- судами не досліджено зібраних у справі доказів (пункт 1 частина третя статті 310 ГПК України).

4.3.Скаржник вказує, що договір №11-2018 від 06.11.2018 є правочином щодо цінних паперів, але укладений без участі чи посередництва професійного торговця цінними паперами, з огляду на що, такий договір, в силу вимог частини дев`ятої статті 17 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" (тут і надалі, в редакції, яка діяла на момент укладення спірного правочину), є нікчемним. Скаржник також вказує, що у складі спірного зобов`язання визначено сплату коштів у розмірі 1818,00 грн та у розмірі 125,00 грн, які за своєю правовою природою є сумами, сплаченими в якості державного мита та витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу (справи №№ 7/443, 15/76-6-43/624-6). Водночас, сплата зазначених сум державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу не є зобов`язанням в розумінні положень статті 509 ЦК України, а тому вони не могли бути предметом як набуття відповідних прав ТОВ "Транснова", так і подальшим предметом відступлення за договором. Крім того, скаржник зазначає, що спірний договір містить ознаки договору факторингу, в якому новий кредитор виступає фактором, проте не є банком чи фінансовою установою і не мав права здійснювати факторингові операції, а відтак спірний договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства як такий, що суперечить статті 1079 ЦК України, пункту 1 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 та статті 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", що є підставою для визнання договору недійсним на підставі частини першої статті 227, частини першої статті 215, частин першої, другої статті 203 ЦК України

4.4.Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

5.Позиція Верховного Суду

Щодо доводів про порушення прав позивача та про фіктивність оспорюваного договору

5.1.Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

5.2.Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

5.3.Частиною другою статті 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.4.Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

5.5.Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

5.6.Так, договір про відступлення права вимоги №11-2018 від 06.11.2018 укладений між першим та другим відповідачами і встановлює права і обов`язки саме цих осіб.

5.7.Разом з тим, частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

5.8.Крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

5.9.Натомість, позивач не є стороною договору, правомірність укладення якого ним оспорюється, однак позивач зазначає, що є боржником перед першим та другим відповідачами відповідно до ухвал Господарського суду міста Києва від 17.11.2015 та від 01.12.2015 у справі №15/76-б-43/624-б, тоді-як перший та другий відповідачі входять до складу комітету кредиторів позивача, а тому, у зв`язку з укладанням оспорюваного договору кількість голосів одного з членів комітету зросла, що порушує права позивача.

5.10.Попередніми судовими інстанціями встановлено, що Господарським судом міста Києва ухвалою від 19.08.2019, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 та постановою Верховного Суду від 03.12.2019, провадження у справі № 15/76-б-43/624-б про банкрутство ПАТ "Центренерго" закрито, дію мораторію припинено.

5.11.Отже, ураховуючи закриття провадження у справі про банкрутство ПАТ "Центренерго", є безпідставним посилання позивача на невідповідність оспорюваного правочину приписам Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній до 19.01.2013), з обґрунтуванням отримання другим відповідачем абсолютної більшості голосів у складі комітету кредиторів.

5.12.Відповідно до частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

5.13.Згідно зі статтею 234 ЦК Україн, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законом.

5.14.У постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі №6-1873цс16 викладено правову позицію, відповідно до якої для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

5.15.Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

5.16.Відповідно до пункту 2.3 договору другий відповідач розраховується з першим відповідачем у наступному порядку: впродовж 15 банківських днів новий кредитор сплачує на користь первісного кредитора суму у розмірі 1% від суми відступленого права вимоги за цим договором, що становить 452428,76 грн; впродовж 90 банківських днів новий кредитор передає на користь первісного кредитора акції, векселі чи інші цінні папери на суму у розмірі 99% від суми відступленого права вимоги за цим договором, що становить 44790447,61 грн.

5.17.При цьому, позивачем не надано судам першої та апеляційної інстанцій належних та допустимих доказів на підтвердження того, що перший та другий відповідачі, вчиняючи оспорюваний правочин, заздалегідь мали намір, умисел його не виконувати, тобто мали інші цілі, ніж передбачені оспорюваним договором, та відповідно воля відповідачів була іншою, ніж об`єктивне волевиявлення.

Щодо доводів про те, що оспорюваний правочин є договором факторингу

5.18.Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

5.19.Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

5.20.Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

5.21.За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

5.22.Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

5.23.Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

5.24.Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

5.25.Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

5.26.Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

5.27.Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

5.28.Згідно зі статтею 1048 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.

5.29.Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.

5.30.Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

5.31.Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.

5.32.Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

5.33.З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

5.34.Розмежовуючи правочини відступлення права вимоги та договору факторингу, слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.

5.35.Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

5.36.Неведена правова позиція щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу сформована Великою Палатою Верховного Суду при вирішенні відповідної виключної правової проблеми у постанові від 16.03.2021 у справі №906/1174/18.

5.37.Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що визначальною ознакою для розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, є встановлення правової природи виникнення первісного зобов`язання боржника, право вимоги до якого переходить до нового кредитора у зв`язку з укладенням договору. Якщо вказане зобов`язання не виникло у зв`язку з наданням боржнику фінансової послуги старим кредитором, право надання якої належить обмеженому, законодавчо визначеному колу суб`єктів, подальше відчуження старим кредитором права вимоги до такого боржника не можна кваліфікувати як відносини, що склались у сфері надання фінансових послуг, а укладений відповідний договір відчуження таких прав - як договір факторингу.

5.38.Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оспорюваний правочин не є договором факторингу, оскільки первісні зобов`язання боржника у спірних правовідносинах виникли не в наслідок надання фінансових послуг, а також враховуючи, що предметом спірного договору є відступлення прав вимоги за плату (купівля-продаж), а не здійснення фінансування клієнта та отримання фактором плати за користування клієнтом грошовими коштами, які надаються під відступлення права вимоги. Крім того, позивачем у попередніх судових інстанціях не доведено систематичного здійснення другим відповідачем фінансування інших юридичних осіб з метою отримання прибутку, що свідчило б про діяльність на фінансовому ринку.

5.39.Колегія суддів касаційного суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів позивача про те, що відступлення права вимоги за оспорюваним договором щодо стягнення з позивача 3% річних та інфляційних втрат є оплатою за наданіфінансові послуги, оскільки нарахування цих сум здійснюється на підставі вимог закону, зокрема статті 625 ЦК України, внаслідок неналежного виконання боржником грошового зобов`язання.

5.40.З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на неврахування попередніми судовими інстанціями висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.09.2018 у справі №909/968/16, від 18.04.2019 у справі №911/218/18, оскільки під час вирішення справи №910/16018/18 суди не встановили існування обставин, наявність яких давала б підстави кваліфікувати спірний договір як договір факторингу.

Щодо доводів про нікчемність договору №11-2018 від 06.11.2018 з огляду на те, що вказаний договір є правочином щодо цінних паперів, який укладений без участі чи посередництва професійного торговця цінними паперами

5.40.Так, у пункті 2.3 договору сторони погодили, що другий відповідач розраховується з першим відповідачем у наступному порядку: впродовж 15 банківських днів другий відповідач сплачує на користь першого відповідача суму у розмірі 1% від суми відступленого права вимоги за цим договором, що становить 452428,76 грн; впродовж 90 банківських днів другий відповідач передає на користь першого відповідача акції, векселі чи інші цінні папери на суму у розмірі 99% від суми відступленого права вимоги за цим договором, що становить 44790447, 61 грн.

5.41.Відповідно до пункту 11 частини першої статті 1 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" обіг цінних паперів - вчинення правочинів, пов`язаних з переходом прав на цінні папери і прав за цінними паперами, крім договорів, що укладаються у процесі емісії, при викупі цінних паперів їх емітентом та купівлі-продажу емітентом викуплених цінних паперів.

5.42.Відповідно до частин восьмої, дев`ятої статті 17 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" правочини щодо цінних паперів повинні вчинятися за участю або посередництвом торгівця цінними паперами, крім випадків: розміщення емітентом власних цінних паперів; викупу та продажу емітентом власних цінних паперів; проведення розрахунків з використанням неемісійних цінних паперів; розміщення казначейських зобов`язань України; внесення цінних паперів до статутного (складеного) капіталу юридичних осіб; дарування цінних паперів; спадкування та правонаступництва цінних паперів; вчинення правочинів, пов`язаних з виконанням судових рішень; вчинення правочинів у процесі приватизації. Правочини щодо цінних паперів, вчинені без участі (посередництва) торговця цінними паперами, крім випадків, передбачених частиною восьмою цієї статті, є нікчемними.

5.43.Поряд з цим, оскаржуваний договір не є правочином, пов`язаним з переходом прав на цінні папери в розумінні положень Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", а є договором щодо заміни кредитора у грошовому зобов`язанні відповідно до статей 512, 513, 514 ЦК України, за приписами яких, кредитор у зобов`язання може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

5.44.Колегія суддів зазначає, що додержання наведених вище вимог законодавства щодо обов`язкової участі або посередництва торгівця цінними паперами могло б бути необхідним для вчинення безпосередньо правочину, пов`язаного з переходом прав на такі цінні папери з метою проведення розрахунку за договором про відступлення права вимоги, втім не для укладення останнього.

5.45.Крім того, колегія суддів зазначає, що в пункті 2.3 оспорюваного договору не вказано, що розрахунок з використанням векселів може проводитися лише шляхом видачі саме новим кредитором векселя на користь первісного кредитора на суму боргу, та не виключає використання новим кредитором векселів, держателем яких він є.

5.46.Відповідно до статті 163 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) суб`єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також придбавати цінні папери інших суб`єктів господарювання.

5.47.Таким чином, положення пункту 2.3 оспорюваного договору в частині умов щодо можливості проведення розрахунку цінними паперами, зокрема векселями, відповідає положенням Закону України "Про обіг векселів в Україні" та Уніфікованому закону про переказні векселі та прості векселі, що спростовує відповідні доводи позивача.

Щодо доводів про неможливість включення до оспорюваного договору умов щодо стягнення державного мита та витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу

5.48.Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

5.49.Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

5.50.Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

5.51.Колегія суддів зазначає, що після стягнення судом на користь особи державного мита та витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу, вказана особа, з огляду на приписи статей 3, 6, 627 ЦК України, вправі розпоряджатися своїми правами щодо стягнення вказаних сум з боржника, в тому числі й відступати право вимоги сплати таких коштів іншій особі. Зазначене спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

5.52.Колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на неврахування попередніми судовими інстанціями висновків Верховного Суду викладених у постанові від 28.03.2018 у справі №906/110/16, від 03.07.2019 у справі №910/9549/15, від 21.01.2019 у справі №916/65/18, оскільки правовідносини у вказаних справах стосувались питання заміни стягувача у виконавчому провадженні, тоді як у справі №910/16018/18 предметом спору є визнання недійсним договору відступлення права вимоги. Отже, правовідносини у наведених скаржником постановах та у цій справі не є подібними.

5.53.При цьому Судом враховано, що відповідач належним чином не обґрунтував того, яким чином включення до умов договору відступлення прав вимоги зазначених сум порушує його права, адже останній не оспорює існування таких зобов`язань взагалі, та не доводить того, що вказані суми стягувались або стягуються з нього іншими кредиторами.

6.Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судових витрат

6.1.Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3.Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).

6.4.Таким чином, перевіривши рішення та постанову судів попередніх інстанцій в межах вимог та доводів касаційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для її задоволення.

6.5.З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" залишити без задоволення.

2.Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 у справі №910/16018/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді Н.М. Губенко

О.А. Кролевець