Постанова

від 08.02.2022 по справі 625/357/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 лютого 2022 року

м. Харків

справа № 625/357/19

провадження № 22-ц/818/16/22

провадження № 22-ц/818/23/22

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря - Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Коломацька селищна рада Коломацького району Харківської області, ОСОБА_2 ,

треті особи - Державний реєстратор Коломацької районної державної адміністрації Харківської області Мєдвєдєва Зінаїда Олексіївна, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Коломацької селищної ради Коломацького району Харківської області, ОСОБА_2 , треті особи: Державний реєстратор Коломацької районної державної адміністрації Харківської області Мєдвєдєва Зінаїда Олексіївна, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про скасування рішень, визнання недійсним і скасування державної реєстрації на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Коломацького районного суду Харківської області від 27 жовтня 2020 рокута апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Коломацького районного суду Харківської області від 05 листопада 2020 року, -

в с т а н о в и в:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Коломацької селищної ради Коломацького району Харківської області, ОСОБА_2 , треті особи: Державний реєстратор Коломацької районної державної адміністрації Харківської області Мєдвєдєва Зінаїда Олексіївна, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про скасування рішень, визнання недійсним і скасування державної реєстрації на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Коломацького районного суду Харківської області від 27 жовтня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Різуненківської сільської ради Коломацького району Харківської області ХІІ сесії VІІ скликання від 20 липня 2016 року № 97 Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_2 . Визнано протиправним та скасовано рішення Різуненківської сільської ради Коломацького району Харківської області V сесії ХV скликання від 16 листопада 2016 року № 148 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 . Скасовано державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1128687563232 на ім`я ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2,00 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6323280610:00:000:0004. Стягнуто солідарно з Коломацької селищної ради Коломацького району Харківської області та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2305,20 грн. В задоволенні витрат на відшкодування професійної правничої допомоги відмовлено.

27 жовтня 2020 року позивачкою подана заява про ухвалення додаткового рішення, в якій ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідачів на її користь витрати на правову допомогу у розмірі 20 000 грн., тобто по 10 000 грн. з кожного.

Ухвалою Коломацького районного суду Харківської області від 05 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що ОСОБА_2 у відповідності до вимог закону набув право власності на земельну ділянку площею 2,00 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6323280610:00:000:0004. Відповідач вважає, що позивачкою не доведено, що її житловий будинок із надвірними будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_1 , розташований саме на земельній ділянці, яка була надана йому оспорюваним рішенням Різуненківської сільської ради Коломацького району Харківської області. А докази, на які посилається суд першої інстанції, отримані судом та долучені до справи вже під час судового розгляду, тобто у порушення вимог ст. 83 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Коломацького районного суду Харківської області від 05 листопада 2020 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідачів на її користь витрати на правову допомогу у розмірі 20 000 грн., тобто по 10 000 грн. з кожного.

В обгрунтування апеляційної скарги позивачка зазначає, що витрати на правову допомогу, які вона понесла у зв`язку з розглядом вказаної справи є доведеними. Розмір гонорару адвоката по вказаній справі погоджений договором про надання правничої допомоги від 19 квітня 2019 року та складає 20 000 грн.; при цьому гонорар був визначений у відповідності до Рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних ставок адвокатського гонорару), які затверджені рішенням Ради адвокатів Харківської області №17 від 21 березня 2018 року.

Селищний голова Коломацької селищної ради Богодухівського району Харківської області - Гуртовий Володимир надав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , просив ухвалу Коломацького районного суду Харківської області від 05 листопада 2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу позивачки - залишити без задоволення. Розгляд справи просив проводити без представника Коломацької селищної ради.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , зазначило, що наявні усі правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача, просило скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, щоРізуненківська сільська рада Коломацького району Харківської області винесла оскаржувані рішення незаконно. Позивачка набула право власності на житловий будинок із надвірними будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_1 у відповідності до вимог закону, сплачувала земельний податок за землю, а тому незадоволення позову може викликати непропорційне втручання у право позивачки на мирне володіння своїм майном та унеможливить ефективне використання нею права власності.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником жилого будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке зареєстровано в реєстрі за №651 після смерті її матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8 т.1).

З довідки Різуненківського старостинського округу Коломацької селищної ради від 19 березня 2019 року убачається, що ОСОБА_4 на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) була головою домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 та мала у своєму користуванні земельну ділянку загальною площею 0,99 га ( а.с. 10 т.1).

При цьому, матеріали справи свідчать про те, що рішенням Різуненківської сільської ради Коломацького району Харківської області №17 від 20 липня 2016 року ОСОБА_2 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га із земель житлової та громадської забудови, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20 т.1).

16 листопада 2016 року рішенням Різуненківської сільської ради Коломацького району Харківської області №148 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_2 , площею 2,00 га, яка розташована за адресорю АДРЕСА_1 . Також вказаним рішенням ОСОБА_2 було надано земельну ділянку з кадастровим номером 6323280610:00:000:0004 у власність (а.с. 19 т.1).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20.02.2019 року за ОСОБА_2 зареєстровано земельну ділянку площею 2,00 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6323280610:00:000:0004 (а.с. 21 т.1).

Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилалася на те, що 19 грудня 2018 року вона звернулася до в.о. старости Різуненківського старостинського округу Кісь В.М. з пропозицією огляду належного їй домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , для здійснення приватизації належного їй майна. В подальшому стало відомо, що земельна ділянка, що розташована в АДРЕСА_1 , площею, 2,0 га з кадастровим номером 63232260610:00:000:0004, на даний час перебуває у власності іншої особи, а саме: надана ОСОБА_2 на підставі відповідних рішень Різуненківської сільської ради від 20 липня 2016 року та від 16 листопада 2016 року. Позивачка вважає, що Різунківська сільська рада Коломацького району Харківської області винесла оскаржувані рішення незаконно, так як у неї право на земельну ділянку виникло раніше, ніж у відповідача. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 просила суд визнати протиправним та скасувати рішення Різуненківської сільської ради Коломацького району Харківської області ХІІ сесії VІІ скликання від 20 липня 2016 року №97 Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_2 ; визнати протиправним та скасувати рішення Різуненківської сільської ради Коломацького району Харківської області V сесії ХV скликання від 16 листопада 2016 року №148 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1128687563232 на ім`я ОСОБА_2 земельної ділянки: - площею 2,00 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6323280610:00:000:0004. Також позивачка просила суд стягнути з Коломацької селищної ради Коломацького району Харківської області та з ОСОБА_2 на її користь судові витрати.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

В силу частин першої та другої статті 78, частини першої статті 79 Земельного Кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом частини 1 статті 81 Земельного Кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Крім того правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Підстави виникнення права на земельну ділянку та порядок оформлення речових прав на земельну ділянку передбачені ст. ст. 125 і 126 Земельного кодексу України.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Матеріали справи свідчать про те, що у 1996 році, після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 набула право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с.8 т.1).

При цьому з довідки Різуненківського старостинського округу Коломацької селищної ради від 19 березня 2019 року убачається, що ОСОБА_4 на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) була головою домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 та мала у своєму користуванні земельну ділянку загальною площею 0,99 га ( а.с. 10 т.1).

Згідно із пунктом 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Державний земельний кадастр встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

Таким чином для набуття статусу землекористувача за Земельним Кодексом України, в редакції 1990 року, обов`язковими передумовами були: встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) землевпорядними організаціями; та одержання документа, що посвідчує право власності чи право користування землею.

Частина 5 статті 116 ЗК України (в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваного рішення) передбачала, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

З матеріалів справи убачається, що рішенням Різуненківської сільської ради Коломацького району Харківської області №17 від 20 липня 2016 року ОСОБА_2 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га із земель житлової та громадської забудови, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20 т.1).

16 листопада 2016 року рішенням Різуненківської сільської ради Коломацького району Харківської області №148 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_2 , площею 2,00 га, яка розташована за адресорю АДРЕСА_1 . Також вказаним рішенням ОСОБА_2 було надано земельну ділянку з кадастровим номером 6323280610:00:000:0004 у власність (а.с. 19 т.1).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20.02.2019 року за ОСОБА_2 зареєстровано земельну ділянку площею 2,00 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6323280610:00:000:0004 (а.с. 21 т.1).

У ст.152 Земельного кодексу України передбачені способи захисту прав на земельні ділянки, зокрема за змістом ч.ч.2 та 3 цієї статті власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що належна їй земельна ділянка, що знаходиться в АДРЕСА_1 , безпідставно передана у власність ОСОБА_2 .

Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачкою надано до суду повідомлення-висновок директора ТОВ Армадабудпроект від 10.03.2020 року, з якого убачається, що на замовлення ОСОБА_1 по встановленню меж, параметрів земельної ділянки, визначення її місця розташування та виносу її параметрів в натурі, спеціалістами ТОВ Армадабудпроект проведений виїзд в с. Прядківка Коломацького району Харківської області; оброблено результати геодезичної зйомки території за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, що земельна ділянка за вказаною адресою розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 6323280610:00:000:0004 (а.с.63 т.2).

За клопотанням представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 було призначено судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступне питання: 1.Чи має місце накладення земельної ділянки, площею 2,0000 га з кадастровим номером 6323280610:00:000:0004, на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_4 , а саме: земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ? Якщо так - вказати його площу та межі. Проведення експертизи було доручено експертам Національного наукового центру Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса Міністерства юстиції України (61177, м. Харків, вул. Золочівська, № 8-а).

Проте 01 листопада 2021 року судовим експертом Національного наукового центру Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса Міністерства юстиції України складено повідомлення про неможливість надання висновку експерта через ненадання додаткових матеріалів та забезпечення обстеження спірної земельної ділянки (а.с.14 т.4).

Таким чином відповідачем не надано суду доказів на спростування того, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,99 га, яка знаходиться у користуванні позивача, розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 6323280610:00:000:0004, площею 2 га, переданої у власність відповідача.

Згідно ч.5 ст.116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Даних про припинення прав позивачки на користування вказаною земельною ділянкою, матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.1 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою такий акт визнається недійсним.

Висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуваними рішеннями Різуненківської сільської ради Коломацького району Харківської області порушуються права позивачки як власника спірної земельної ділянки, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не спростовують висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Представник ОСОБА_1 - адвокат Новицький В`ячеслав Васильович подав до суду клопотання про винесення окремої ухвали стосовно судового експерта лабораторії будівельно-технічних досліджень Національного наукового центру Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса Міністерства юстиції України Опара О.С.

Заявник вважає, що судовим експертом у повідомленні про неможливість надання висновку експерта викладені відомості, які не відповідають дійсності.

Згідно із статтею 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 ЦПК України може постановити окрему ухвалу.

Відповідно до ч.1 статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.

Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Суд апеляційної інстанції не встановив порушень, які б давали підстави для постановлення окремої ухвали у цій справі стосовно судового експерта.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення Коломацького районного суду Харківської області від 27 жовтня 2020 року ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

При цьому, постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, оскільки на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду були надані попередній розрахунок понесених судових витрат та орієнтованих витрат Клієнта за Договором про надання правової допомоги від 19 квітня 2020 року, акт виконаних робіт від 19 квітня 2020 року, з якого вбачається, що загальна вартість послуг складає 7000 грн., проте позивачкою не надано жодного доказу, що вказана сума дійсно була сплачена нею її представнику.

Проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає позицію щодо юридичного терміну фактично понесені витрати на правову допомогу, згідно з якою в ситуації, коли заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у Європейському суді з прав людини, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром фактично понесеними . З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах Тогджу проти Туреччини , заява № 27601/95, п. 158, від 31 травня 2005 року; Начова та інші проти Болгарії , заяви №№ 43577/98 і 43579/98, п. 175, ECHR 2005 VII; Імакаєва проти Росії , заява № 7615/02, ECHR 2006 XIII; Карабуля проти Румунії , заява № 45661/99, п. 180, від 13 липня 2010 року; Бєлоусов проти України , заява № 4494/07, п. 116, від 07 листопада 2013 року.

З матеріалів справи убачається, що 19 квітня 2019 року між ОСОБА_1 та адвокатом Танько О.П. було укладено договір про надання правової допомоги (а.с. 58 т.1).

Пунктом 4 вказаного договору погоджено порядок сплати гонорару.

27 жовтня 2020 року ОСОБА_1 та адвокатом Танько О.П. підписано Акт прийому-передачі наданих послуг на загальну суму 20 000 грн. (а.с.37 т.3).

Матеріали справи не містять доказів сплати позивачкою вказаних витрат на правову допомогу. Проте несплата коштів позивачкою станом на час звернення із заявою про стягнення витрат на правову допомогу, не свідчить про відсутність підстав для виконання нею умов договору про надання правової допомоги в частині сплати послуг адвокату.

Статтею 141 ЦПК України передбачено визначення розміру судових витрат як сплачених, так і тих, що мають бути сплачені у зв`язку із розглядом справи.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково дійшов висновку про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення у справі.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 спростовують висновки суду першої інстанції.

Ухвала Коломацького районного суду Харківської області від 05 листопада 2020 року постановлена з порушенням норм процесуального права, які привели до постановлення помилкової ухвали.

Згідно ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

У зв`язку з цим, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 379 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Коломацького районного суду Харківської області від 27 жовтня 2020 року - залишити без змін.

Ухвалу Коломацького районного суду Харківської області від 05 листопада 2020 року - скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повне судове рішення виготовлено 21.02.2022 року.