Постанова

від 02.02.2022 по справі 152/1275/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 152/1275/19

провадження № 61-16994св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Шаргородська районна державна адміністрація Вінницької області, Пасинківська сільська рада Шаргородського району Вінницької області, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 липня 2020 року у складі судді Славінської Н. Л. та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області, Пасинківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області, Пасинківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір позивача ОСОБА_2 . Після її смерті залишилась спадщина. За життя спадкодавець не склала заповіт, тому позивач успадкував спадщину за законом, оскільки інші спадкоємці відсутні, що підтверджується витягом про реєстрацію у спадковому реєстрі від 07 грудня 2017 року № 50175531.

За життя спадкодавець ОСОБА_2 з 1983 року до 2001 року працювала у КСП Зоря с. Пасинки Шаргородського району на різних роботах, зокрема, дояркою, сторожем, фуражиром та різноробочою, відповідно до записів в трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_1 .

Згідно з архівною довідкою від 01 лютого 2019 року № 01-13-47, виданою Шаргородським районним трудовим архівом Шаргородської районної ради Вінницької області, ОСОБА_2 значиться у книзі обліку трудового стажу та книгах обліку праці та розрахунків з членами КСП Зоря с. Пасинки та ПП Зоря с. Пасинки Шаргородського району, де вказано її трудовий стаж.

Позивач вважає, що спадкодавець мала право на земельну частку (пай) на території с. Пасинки Шаргородського району Вінницької області, оскільки державний акт на право колективної власності на землю ВН № 1102128 був зареєстрований та виданий за її життя - 06 січня 1995 року.

Отже, у ОСОБА_2 виникло право на земельну частку (пай) з моменту видачі та реєстрації державного акта на право колективної власності.

З довідки від 13 червня 2019 року № 301 Пасинківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області відомо, що ОСОБА_2 помилково не було включено до списку громадян, які мають право на земельну частку (пай).

Звернувшись до Пасинківської сільської ради Шаргородського району Вінницької областііз заявою, позивач отримав довідку від 19 квітня 2019 року № 255, в якій зазначено, що станом на 19 квітня 2019 року землі резервного фонду загальною площею 39,2469 га знаходяться в оренді ОСОБА_3 на підставі договору оренди землі від 24 вересня 2014 року № 707 строком на 20 років. Вільних земельних ділянок із земель резервного фонду на даний час немає. Разом із тим на території Пасинківської сільської ради Шаргородського району Вінницької областіє в наявності землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), а саме: земельна ділянка площею 39,3607 га з кадастровим номером 0525385800:01:002:0069, що підтверджується інформаційною довідкою із державного земельного кадастру від 11 жовтня 2019 року.

Як зазначає Пасинківська сільська рада Шаргородського району Вінницької областіу своїй довідці від 19 квітня 2019 року № 255, середній розмір земельної частки (паю) на території Пасинківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області становить 2,8448 га, уточнена грошова оцінка одного паю становить 64 797,14 грн.

Спадкодавець ОСОБА_2 у визначений законом спосіб набула право на земельну частку (пай), але не оформила своє право на земельну частку (пай), яке належало їй на підставі державного акта на право колективної власності на землю серії ВН № 1102128 від 06 січня 1995 року.

Позивач вирішив звернутися до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай) після смерті матері, оскільки вона за життя мала право на земельну частку (пай).

Проте, як вбачається із постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 23 серпня 2019 року № 1677/02-31, йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну частку (пай), розташовану на території Пасинківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа.

Позивач просив визнати за ним в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) площею 2,6 умовних кадастрових гектарів на території Пасинківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, яка виділена ОСОБА_2 на підставі державного акта на право колективної власності на землю КСП Зоря серії ВН № 1102128 від 06 січня 1995 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 липня 2020 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що спадкодавець ОСОБА_2 у визначений законом спосіб не набула права на земельну частку (пай). З наведених підстав у позові ОСОБА_1 слід відмовити за недоведеністю позовних вимог. Отже, не підлягають задоволенню заяви представників відповідачів про застосування строків позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Шаргородського районного суду Вінницької області.

08 грудня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 26 січня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 27 січня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц, у постановах Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування , від 16 квітня 2004 року Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ .

В касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що жодного рішення про виключення ОСОБА_2 із додатка № 1 до державного акта на право колективної власності на землю відповідачі суду не надали.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2021 року Шаргородська міська рада Вінницької області надіслала відзив на касаційну скаргу, однак Верховний Суд вказаний відзив до уваги не бере, оскільки Шаргородська міська рада Вінницької області не є стороною у справі та не подала доказів правонаступництва Пасинківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Пасинки Шаргородського району Вінницької області померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (т. 1 а. с. 11).

Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (т. 1 а. с. 10).

Позивач у встановленому цивільним законодавством України порядку та у визначений строк прийняв та оформив спадщину після смерті матері ОСОБА_2 , що відомо з спадкової справи від 07 грудня 2017 року № 841/2017, інформаційної довідки зі спадкового реєстру.

07 грудня 2017 року позивачеві видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого ОСОБА_1 є спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_2 ; спадщина, на яку видано свідоцтво, складається із права на земельну частку (пай) у землі, що перебувала в колективній власності КСП Зоря с. Пасинки Шаргородського району Вінницької області, розміром 2,79 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки у натурі (на місцевості), сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0513053, виданий Шаргородською райдержадміністрацією 15 квітня 1999 року та зареєстрований у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 12 травня 1999 року за № 2, належав ОСОБА_4 , матері спадкодавця, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якої за заповітом, посвідченим виконкомом Пасинківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області 01 березня 1999 року, в реєстрі за № 8, була її донька ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав. Вартість спадкового майна становить 24 508,34 грн (т. 1 а. с. 134).

При цьому, позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем ОСОБА_2 , оскільки дочка померлої - ОСОБА_5 відмовилася від прийняття спадщини після смерті матері на користь ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 104).

23 серпня 2019 року державним нотаріусом Шаргородської державної нотаріальної контори Вінницької області Хлапоніним О. О. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії - у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 на земельну частку (пай), оскільки неможливо перевірити склад спадкового майна в зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документа, сертифіката на право на земельну частку (пай) на ім`я спадкодавця (т. 1 а. с. 13).

З трудової книжки колгоспника № 572 відомо, що ОСОБА_2 з 1975 року до 1983 року працювала свинаркою та дояркою у колгоспі Расцвет Ісаївської сільської ради Миколаївського району Одеської області (т. 1 а. с. 19-21).

Відповідно до трудової книжки колгоспника НОМЕР_4 , ОСОБА_2 у 1983 році прийнята в колгосп Зоря комунізму дояркою (т. 1 а. с. 15).

13 березня 2000 року ОСОБА_2 розраховано з членів КСП Зоря в зв`язку з ліквідацією КСП та 14 березня 2000 року прийнято в члени ПП Зоря різноробочою (т. 1 а. с. 15).

Як відомо із трудової книжки, в ній немає запису про прийняття ОСОБА_2 в члени КСП Зоря , а лише про виключення з членів КСП у 2000 році. ОСОБА_2 брала трудову участь у роботі колгоспу впродовж 1983-1996 років (т. 1 а. с. 17, 18). Вказана обставина підтверджується також архівною довідкою Шаргородського районного трудового архіву Вінницької області від 01 лютого 2019 року за № 01-13-47 (т. 1 а. с. 22).

14 липня 1995 року Пасинківська сільська рада Вінницької області видала КСП Зоря державні акти на право постійного користування землею ІІ-ВН № 002128 та ІІ-ВН № 001227, які знаходяться в розпорядженні Пасинківської сільської ради Вінницької області .

Додатком № 1 до державного акта на право колективної власності на землю є список громадян - членів КСП Зоря , у якому зазначено 651 громадян.

Спадкодавець ОСОБА_2 була включена до списку громадян - членів КСП Зоря під номером 231, але навпроти її прізвища міститься позначка - , як і навпроти прізвищ інших громадян, зокрема, діда позивача ОСОБА_6 (№ 487), що не заперечується позивачем, який стверджував, що дід не отримував земельного сертифіката, оскільки був помилково включений у список, на відміну від баби позивача ОСОБА_4 (№ 488), яка отримала земельний пай, який успадкувала ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини дев`ятої статті 5 ЗК України (в редакції 1990 року) кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

За частинами шостою, сьомою статті 6 ЗК України (в редакції 1990 року) при обчислені розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народних депутатів, враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, установи, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.

Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі.

Згідно з вимогами частини першої статті 22 ЗК України (в редакції 1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Відповідно до частини другої статті 23 ЗК України (в редакції 1990 року) державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільсько-господарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям (далі - Указ Президента України № 720/95) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України № 720/95 право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 635/2831/17 (провадження № 61-19827св19) за загальним правилом особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством такого акта.

При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Суди попередніх інстанцій зазначали, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 була членом КСП Зоря с. Пасинки Шаргородського району Вінницької областіна час проведення паювання земель і видачі сертифікатів на право на земельну частку (пай).

Надані позивачем трудові книжки, в яких немає запису про прийняття ОСОБА_2 в члени КСП Зоря , а також архівна довідка Шаргородського районного трудового архіву Вінницької області від 01 лютого 2019 року за № 01-13-47 підтверджують наявність трудових відносин ОСОБА_2 із КСП Зоря , проте не є достатніми для підтвердження факту членства в КСП на момент видачі державного акта на право колективної власності на землю.

Відповідно до зазначеного доводи щодо помилкового виключення спадкодавця ОСОБА_2 зі списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, є безпідставними.

Тому, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши наявні у справі докази, надавши їм належну оцінку, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_1 у порядку спадкування права власності на вказану земельну частку (пай).

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц, оскільки у справі, на яку посилається заявник, установлено інші фактичні обставини справи, зокрема спадкодавцю було видано сертифікат про право на земельну частку (пай).

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо заміни сторони у справі

Статтею 55 ЦПК України передбачено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

У лютому 2021 року Шаргородська міська рада Вінницької області звернулася до Верховного Суду із клопотанням про заміну відповідача Пасинківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області на правонаступника - Шаргородську міську раду Вінницької області .

Клопотання мотивоване тим, що відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та постанови Верховної Ради України Про утворення та ліквідацію районів від 17 липня 2020 року правонаступником Пасинківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області є Шаргородська міська рада Вінницької області.

Проте з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомо, що Пасинківська сільська рада Шаргородського району Вінницької області перебуває у стані припинення (тобто юридична особа ще не ліквідована). Оскільки Шаргородська міська рада Вінницької області не надала доказів, що на цей час вона є, в розумінні статті 55 ЦПК України, правонаступником відповідача, тому клопотання про заміну сторони у справі задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 55, 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У клопотанні Шаргородської міської ради Вінницької області про заміну відповідача правонаступником відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 липня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: А. І. Грушицький

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук