Постанова

від 24.01.2022 по справі 187/1788/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/895/22 Справа № 187/1788/19 Суддя у 1-й інстанції - Іщенко І. М. Суддя у 2-й інстанції - Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2022 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Красвітної Т.П.,

суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А,

при секретарі Гулієву М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , треті особи: Петриківська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Петриківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Єгор Володимирович, Відділ з питань надання адміністративних послуг та державної реєстрації Петриківської районної державної адміністрації, про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на частку майна,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 25 липня 1962 року був укладений шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_1 . На початку 1990 року ОСОБА_5 отримав земельну ділянку під забудову будинку по АДРЕСА_1 , збудував житловий будинок і набув на нього права власності. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, відкрилась спадщина на земельний пай та вказаний будинок. Але позивачі дізнались, що будинок на підставі договору дарування від 05 грудня 2001 року належить ОСОБА_4 . На час укладення договору дарування ОСОБА_5 був одружений і будинок був спільною власністю його та дружини ОСОБА_2 , однак вона такої згоди не надавала і вважає, що будинок є їх сумісною власністю, а договір дарування від 05 грудня 2001 року ОСОБА_4 є недійсним. Відомості про наявність вищевказаного договору дарування позивачам стали відомі в лютому 2019 році. Тому, уточнивши позовні вимоги, позивачі просили визнати частково недійсним договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 від 05.12.2001 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з подальшим внесенням відповідної зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; визнати право власності за ОСОБА_2 на 1\2 частину вказаного житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Встановлено судомта стверджуєтьсязібраними усправі доказами,щоОСОБА_5 знаходився в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 з 25 липня 1962 року, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого 25.07.1962 року Новопавлівським сільським ЗАГС Межівського району Дніпропетровської області (а.с. 14 т.1, а.с. 2 т.2). Шлюб вказаних осіб до смерті ОСОБА_5 розірвано не було.

21листопада 2001року ОСОБА_5 Виконавчим комітетом Іванівської сільської ради було видане свідоцтво про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконкому №8 від 20.11.2001 року та акту прийому в експлуатацію ( а.с.71 т.1).

Згідно копії паспорту серії НОМЕР_2 , ОСОБА_5 із 16 листопада 1978 року був зареєстрований по АДРЕСА_2 (а.с.132 т.1).

Відповідно до виписки із домової книги по АДРЕСА_2 , відповідачка ОСОБА_4 зареєстрована по вказаній адресі із 18.08.1979 року по теперішній час ( а.с. 1, 46 т.1).

05грудня 2001року між дарувальником ОСОБА_5 та обдарованою ОСОБА_4 був укладений договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 , житловою площею 54,7 кв.м., що посвідчений державним нотаріусом Петриківського району Метлицька Л.Г. за реєстровим №3450 ( а.с.127); будинок розташований на земельній ділянці площею 0,693 га, де розташовані: літ. А-1 житловий будинок цегла, літ. Б-1 літня кухня цегла, б-1 навіс, В-1 гараж шлакоблоковий, Г-1 сарай шлакоблоковий, Д-1 навіс, Є-1 вбиральня, №1 свердловина.

У пункті 5 вказаного договору, зокрема, зазначено, що дарувальник гарантує, що житло, яке є предметом цього договору, на момент його укладення нікому іншому не продане, прав щодо цього майна у третіх осіб немає.

Згідно довідки Іванівської сільради Петриківського району Дніпропетровської області від 03.12.2020 року №585, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 дійсно проживає по АДРЕСА_1 з 29.11.1979 року по теперішній час (а.с. 123 т.1).

Як вбачається із вказаної вище довідки, в серпні 2015 року ОСОБА_4 зверталась до Петриківського РС ГУДМС України в Дніпропетровській області з метою уточнення реєстрації місця проживання, так як в паспорті місце її реєстрації було зазначене: АДРЕСА_2 ; в Дніпродзержинському БТІ за №3/539 зареєстровано житловий будинок по АДРЕСА_1 , який належить їй на праві власності; у звязку з наведеним в паспорті ОСОБА_4 був поставлений штамп реєстрації місця проживання з уточненою адресою: АДРЕСА_2 ( а.с. 46, 123 т.1).

Відповідно до листа Обласного бюро технічної інвентаризації Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації від 23.09.2019 року №1079, право власності на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_3 було зареєстроване за ОСОБА_4 , на підставі договору дарування від 05.12.2001 року, реєстр №3450, посвідченого Петриківською державною нотаріальною конторою ( а.с.17 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Петриківським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській області 18.04.2019 року (а.с.16 т.1).

Згідно повної копії спадкової справи №02-14, заведеної приватним нотаріусом Петриківського районного нотаріального округу Лимарем Є.В. після ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , із заявами про прийняття спадщини звернулись 25.04.2019 року позивач ОСОБА_1 (а.с. 8 т.2) та 14.05.2019 року ОСОБА_6 (а.с. 10 т.2).

Позивачка ОСОБА_2 25.04.2019 року подала нотаріусу заяву, якою відмовляється від належної їй по закону частки у спадщині на користь ОСОБА_1 (а.с. 9 т.2).

Крім того, ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса із заявою від 23.05.2019 року про прийняття спадщини після ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , на підставі статті 1241 ЦК України, як непрацездатної особи, яка має право на обов`язкову частку в спадковому майні (а.с. 11 т.2).

Позивач ОСОБА_1 є сином спадкодавця ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого Новопавлівським сільським ЗАГС Петропавлівського району Дніпропетровської області 04.12.1963 року (а.с. 15 т.1, 16 зворот т.2).

За життя, ОСОБА_5 25 листопада 2016 року склав заповіт, що посвідчений секретарем Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області та зареєстровано в реєстрі за №78, відповідно до якого на випадок своєї смерті земельну ділянку, площею 3,990 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровими номерами №1223781400:01:308:0486, №1223781400:02:528:0486, №1223781400:02:441:0486, заповідає у власність ОСОБА_6 (а.с. 20, 30 т.2).

23 вересня 2019 року приватним нотаріусом Петриківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимарем Є.В. були видані:

- свідоцтво про право на спадщину за заповітом №891 на ім`я ОСОБА_6 , яке складається з 3/4 часток земельної ділянки, площею 2,7100 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер №1223781400:01:308:0486 (а.с. 52 зворот т.2);

- свідоцтво про право на спадщину за заповітом №892 на ім`я ОСОБА_6 , яке складається з 3/4 часток земельної ділянки, площею 0,7900 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер №1223781400:02:441:0486 (а.с. 54 т.2);

- свідоцтво про право на спадщину за заповітом №893 на ім`я ОСОБА_6 , яке складається з 3/4 часток земельної ділянки, площею 0,4900 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер №1223781400:02:528:0486 (а.с. 56 т.2).

11 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Петриківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимарем Є.В. були видані:

- додаткове свідоцтво про право на спадщину за законом №966 на ім`я ОСОБА_2 , яке складається з 1/4 частки земельної ділянки, площею 2,7100 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер №1223781400:01:308:0486 (а.с. 67 зворот т.2);

- додаткове свідоцтво про право на спадщину за законом №967 на ім`я ОСОБА_2 , яке складається з 1/4 частки земельної ділянки, площею 0,7900 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер №1223781400:02:441:0486 (а.с. 69 т.2);

- додаткове свідоцтво про право на спадщину за законом №968 на ім`я ОСОБА_2 , яке складається з 1/4 частки земельної ділянки, площею 0,4900 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер №1223781400:02:528:0486 (а.с. 71 т.2).

Згідно листа Васильківського відділу ДРАЦС у Синельниківському району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (окремо приміщення №1 смт. Межова) від 18.08.2021 року №20.7-31, в архіві вказаного відділу та за данимиДержавного реєструактів цивільногостану громадян,актовий записпро розірванняшлюбу нагр. ОСОБА_5 та ОСОБА_2 відсутній (а.с. 1 т.2).

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень чинний Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності; згідно п.1 Прикінцевих положень Сімейний кодекс України набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України. До спірних правовідносин застосовуються норми Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року та положення Кодексу про шлюб та сім`ю України.

За положеннями статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (який був чинним на час видачі ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок 21 листопада 2001 року) встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

У статті 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України (який був чинним на час видачі ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок 21 листопада 2001 року) закріплено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, встановлена презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того, хто її спростовує.

Як встановлено судом, на час видачі 21листопада 2001року ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , останній перебував з 25 липня 1962 року у зареєстрованому шлюбі з позивачкою ОСОБА_2 до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Доказів розірвання шлюбу зазначених вище осіб за життя ОСОБА_5 , встановлення у передбаченому законом порядку факту припинення шлюбних відносин, доказів на спростування презумпції права спільної сумісної власності подружжя щодо зазначеного вище будинку, - суду не надано; клопотання про витребування відповідних доказів судом не заявлено.

Таким чином, житловий будинок по АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , частка кожного складає по 1/2; судом не встановлено підстав для відступлення від рівності часток кожного з подружжя.

Твердження відповідачки про те, що вона протягом тривалого часу перебувала з ОСОБА_5 у фактичних сімейних стосунках та витрачала свої кошти на облаштування спірного будинку є недоведеними, належних та допустимих доказів на підтвердження такої позиції суду не надано, клопотання про витребування доказів судом не заявлено; з відповідними позовами до суду, на захист своїх прав, відповідач не зверталась.

Статтею 243 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, визначено, що за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування є реальним і вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Згідно ч. 1 ст. 48 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону.

Частиною першою статті 236 ЦК Української РСР (1963року)передбачено,що угода,визнана недійсною,вважається недійсноюз моментуїї укладення.

Апеляційним судомвстановлено,що приукладенні 05грудня 2001року оспорюваногодоговору даруванняпродавець повідомив,що правна будинок по АДРЕСА_1 утретіх осібнемає (п.5зазначеного договору);нотаріусом згодадружини продавця-позивачки ОСОБА_2 -на відчуженняспірного будинкуне запитувалась.Наведене свідчить,що відчуженнябудинку,який перебуваву спільнійсумісній власностіподружжя,було здійсненобез погодженняз позивачкою ОСОБА_2 , якасвоєї згодина відчуженняне надавала.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; враховуючи, що судом не встановлено підстав для відступлення від рівності часток у праві спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , - колегія дійшла висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного договору дарування №3450 недійсним в частині дарування 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_3 (літ. А-1 житловий будинок цегла, літ. Б-1 літня кухня цегла, б-1 навіс, В-1 гараж шлакоблоковий, Г-1 сарай шлакоблоковий, Д-1 навіс, Є-1 вбиральня, №1 свердловина).

Крім того, за ОСОБА_2 підлягає визнанню право власності на 1/2 частку спірного житлового будинку, як половини майна, набутого подружжям у період шлюбу, а за ОСОБА_4 підлягає визнанню право власності на 1/2 частку житлового будинку, на підставі договору дарування від 05 грудня 2001 року №3450, який в частині дарування 1/2 частки будинку є правомірним.

Згідно листа Іванівської сільради Петриківського району Дніпропетровської області від 04.11.2019 року №519, земельна ділянка площею 0,25 га, що розташована за адресою по АДРЕСА_3 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1223781400:05:003:0087, знаходиться у власності гр. ОСОБА_4 відповідно до даних Кадастрової карти України; відповідно до рішення 17 сесії 21 скликання від 22.12.1993 року вказана земельна ділянка була передана у власність гр. ОСОБА_5 (а.с. 83 т.1).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 27.01.2020 року №197806512, право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1223781400:05:003:0087 не зареєстроване (а.с.84т.1).

Враховуючи, що позовні вимоги з приводу оспорювання правовстановлюючого документу на земельну ділянку площею 0,25 га, що розташована за адресою по АДРЕСА_3 (кадастровий номер 1223781400:05:003:0087) не заявлені, відповідний правовстановлюючий документ ні місцевому, ні апеляційному суду не представлений, клопотання про витребування відповідного письмового доказу не заявлене; встановивши, що зазначена у позовній заяві земельна ділянка з кадастровим номером1223781400:05:003:0087має площу 0,25га (а.с.83т.1),а,відповідно дооспорюваного договорударування,житловий будинокрозташований наземельній ділянціплощею 0,693га (а.с.127); встановивши, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1223781400:05:003:0087 не зареєстроване, - колегія дійшла висновку про передчасність та необгрунтованість позовної вимоги ОСОБА_2 щодо визнання за нею права власності на 1/2 частину вказаної земельної ділянки.

Колегія також звертає увагу, що позивачем ОСОБА_1 не заявлено будь-якої вимоги на свою користь, тому підстав для задоволення позову ОСОБА_1 немає.

Крім того, згідно зістаттею76ЦК УкраїнськоїРСРперебіг строкупозовної давностіпочинається здня виникненняправа напозов.Право напозов виникаєз дня,коли особадізналася абоповинна буладізнатися пропорушення свогоправа.Аналогічним чиномпитання початкуперебігу позовноїдавності визначеніі встатті261ЦК України,згідно зякою перебігпозовної давностіпочинається віддня,коли особадовідалася абомогла довідатисяпро порушеннясвого праваабо особу,яка йогопорушила.

Вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогою про визнання недійсним договору дарування, суд апеляційної інстанції виходить з того, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права.

Враховуючи, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі до часу смерті чоловіка; приймаючи до уваги, що при оформленні оспорюваного договору згода позивачки на його укладення не запитувалась; враховуючи відсутність доказів, які б підтверджували заперечення права позивачки ОСОБА_2 на набутий у період шлюбу спірний будинок, - колегія приймає до уваги доводи позивачки, що про укладення оспорюваного договору дарування будинку вона дізналась лише після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 її чоловіка ОСОБА_5 , під час вчинення дій щодо прийняття спадщини. Звернувшись до суду з даним позовом у жовтні 2019 року, що підтверджується відбитком поштового штемпелю на відповідному конверті та відбитком штампу вхідної кореспонденції місцевого суду на першому аркуші позовної заяви (а.с. 2, 26 т. 1), позивачкою дотримано трирічний строк позовної давності.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 задовольнити частково.

Договір дарування житлового будинку, розташованого за адресою по АДРЕСА_3 , укладений 05.12.2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідчений Петриківською державною нотаріальною конторою за реєстровим №3450, визнати частково недійсним, в частині дарування 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_3 (літ. А-1 житловий будинок цегла, літ. Б-1 літня кухня цегла, б-1 навіс, В-1 гараж шлакоблоковий, Г-1 сарай шлакоблоковий, Д-1 навіс, Є-1 вбиральня, №1 свердловина).

Визнати право власності за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_3 (літ. А-1 житловий будинок цегла, літ. Б-1 літня кухня цегла, б-1 навіс, В-1 гараж шлакоблоковий, Г-1 сарай шлакоблоковий, Д-1 навіс, Є-1 вбиральня, №1 свердловина).

Визнати право власності за ОСОБА_4 на 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_3 (літ. А-1 житловий будинок цегла, літ. Б-1 літня кухня цегла, б-1 навіс, В-1 гараж шлакоблоковий, Г-1 сарай шлакоблоковий, Д-1 навіс, Є-1 вбиральня, №1 свердловина).

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді І.А. Єлізаренко

О.В. Свистунова