Постанова

від 20.02.2022 по справі 686/4440/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2022 року

м. Хмельницький

Справа № 686/4440/21

Провадження № 22-ц/4820/127/22

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Талалай О. І. (суддя-доповідач), Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

секретар судового засідання Гриньова А. М.,

з участю позивача і представників сторін

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 і Державного підприємства «Новатор» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2021 року (суддя Павловська А. А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Новатор» про визнання незаконними і скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд

у с т а н о в и в :

У лютому 2021 року ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаним позовом та уточнивши вимоги зазначав, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 січня 2021 року задоволено його позов про поновлення на роботі на посаді інженера з нормування праці 1 категорії відділу головного технолога (підр. № 62) з 10 березня 2020 року і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 63728,65 грн. Рішення суду фактично не було виконано. 19 січня 2021 року за наказом керівника № 46-ВПРП він повторно звільнений за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Звільнення вважає незаконним, внаслідок чого заподіяна моральна шкода, оскільки отримав стрес, переніс моральні переживання та приниження, погіршився стан здоров`я.

Тому позивач просив: визнати незаконним і скасувати наказ про поновлення на роботі № 8 від 15 січня 2021 року в частині встановлення з 15 січня 2021 року регламенту роботи з 16.00-00.15 год та поновлення на посаді поза штатом; визнати незаконним і скасувати наказ № 46-ВПРП від 19 січня 2021 року про звільнення за прогули; поновити на роботі на посаді інженера з нормування праці 1 категорії відділу головного технолога ДП «Новатор» з 19 січня 2021 року; стягнути з ДП «Новатор» середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 січня 2021 року по 03 вересня 2021 року в сумі 59339,28 грн і моральну шкоду в розмірі 60000 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2021 року позов задоволено частково. Визнано незаконним і скасовано наказ ДП «Новатор» № 8 від 15 січня 2021 року в частині встановлення ОСОБА_1 з 15 січня 2021 року регламенту роботи з 16.00-00.15 год, а також поновлення на вказаній посаді поза штатом. Визнано незаконним і скасовано наказ ДП «Новатор» № 46-ВПРП від 19 січня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 за прогули». Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера з нормування праці 1 категорії відділу головного технолога ДП «Новатор» з 19 січня 2021 року. Стягнуто з ДП «Новатор» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 26093,60 грн, з якого підлягають вирахуванню обов`язкові платежі та внески, 15000 грн моральної шкоди, 2724 грн судового збору, всього 43817,60 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його змінити в частині відмови в позові про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнути середній заробіток у сумі 70378,88 грн, з якого підлягають вирахуванню обов`язкові платежі та внески. Посилається на незаконність судового рішення у цій частині. Вважає, що при вирішенні цих позовних вимог мав би враховуватись п`ятиденний робочий день, а не триденний, оскільки такий регламент роботи був запроваджений на підприємстві після його звільнення.

ДП «Новатор», не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, в апеляційній скарзі просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди в повному обсязі. Посилається на незаконність і необґрунтованість судового рішення. Суд не взяв до уваги відомості про заробітну плату ОСОБА_1 перед звільненням і невірно визначив розмір середнього заробітку 501,80 грн. У попередній справі про поновлення на роботі середній заробіток позивача був визначений невірно і не повинен враховуватися при розгляді цієї справи. Преюдиція не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні, шляхом отримання та дослідження інших доказів. У дійсності середній заробіток ОСОБА_1 складає 364,26 грн. Позивач не довів належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральної шкоди та її розмір. Рішення в цій частині ґрунтується виключно на припущеннях. Визначений судом розмір морального відшкодування є завищеним.

Рішення суду не оскаржується в частині вирішення вимог про визнання незаконними і скасування наказів, поновлення на роботі, а тому не переглядається апеляційним судом у цій частині.

У відзивах сторони заперечують проти доводів апеляційної скарги один одного з підстав, наведених вище.

У засіданні апеляційного суду кожна із сторін підтримала свою апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, апеляційну скаргу ДП «Новатор» потрібно задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно до пунктів 1, 3 і 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції правильно установив, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 січня 2021 року задоволено позов ОСОБА_1 та визнано незаконним і скасовано наказ ДП «Новатор» № 1 від 07 лютого 2020 року про оголошення догани ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Новатор» № 209-ВК від 10 березня 2020 року про припинення трудового договору з ОСОБА_1 з 10 березня 2020 року на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України. Поновлено позивача на роботі на посаді інженера з нормування праці 1 категорії відділу головного технолога (підр. № 62) з 10 березня 2020 року. Стягнуто з ДП «Новатор» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 63728,65 грн. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання (а. с. 16-19, т. 1).

Згідно з наказом від 15 січня 2021 року № 8 «Про поновлення на роботі» поновлено позивача на роботі поза штатом. Встановлено ОСОБА_1 з 15 січня 2021 року регламент роботи з 16.00-00.15 год. Головного технолога ОСОБА_2 зобов`язано визначити для позивача робоче місце та обсяг роботи із тими ж виконуваними обов`язками, як до звільнення (а. с. 26, 47 т. 1).

Актами від 15 і 18 січня 2021 року зафіксовано, що ОСОБА_1 15 і 18 січня 2021 року був відсутній на роботі з 16.00 до 00.15 год (а. с. 52-53, т. 1).

На підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 січня 2021 року позивачу 18 січня 2021 року був виданий виконавчий лист (а. с. 23, т. 1).

У цей же день ОСОБА_1 звернувся до Другого відділу ДВС у місті Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) із заявою про прийняття вказаного виконавчого листа до примусового виконання (а. с. 22, т. 1).

19 січня 2021 року позивач звернувся із заявою до директора ДП «Новатор» про виконання рішення суду та поновлення його на роботі і виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а. с. 27, т. 1).

Відповідно до акту від 19 січня 2021 року ОСОБА_1 ознайомлений з наказом № 8 від 15 січня 2021 року про поновлення його на роботі, від підпису відмовився (а. с. 54, т. 1).

Згідно зі службовою запискою в.о. начальника ВПРП Николаєва Є. С. звернулася до директора ДП «Новатор» про звільнення ОСОБА_1 за прогули (а. с. 56, т. 1).

На підставі наказу ДП «Новатор» № 46-ВПРП від 19 січня 2021 року позивач звільнений з роботи 19 січня 2021 року за прогули без поважних причин за пунктом 4 статті 40 КЗпП України (а. с. 55, т. 1).

Відповідно до акту від 19 січня 2021 року ОСОБА_1 ознайомлений з наказом від 19 січня 2021 року про звільнення з роботи, отримав трудову книжку, від надання пояснення своєї відсутності на роботі відмовився (а. с. 80, т. 1).

За змістом довідки-розрахунку ДП «Новатор» від 30 червня 2021 року № 073/2448 за період з 20 січня 2021 року по 26 травня 2021 року позивачу нарахований середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 18941 грн 52 коп., виплачено на руки 15247 грн 93 коп. (а. с. 92, 131 т. 1).

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.

Задовольняючи частково позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди, суд виходив з того, що у зв`язку з порушенням прав позивача, поновленням його на роботі, необхідно стягнути з відповідача середній заробіток за 52 дні вимушеного прогулу в розмірі 26093,60 грн і на відшкодування моральної шкоди 15000 грн.

Такий висновок суду не в повній мірі відповідає обставинам справи та вимогам закону.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина 2 статті 235 КЗпП України).

При вирішенні спору суд вважав, що розмір середнього заробітку позивача 501,80 грн встановлений рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 січня 2021 року.

Проте колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно застосував преюдицію у цій справі.

Частиною 4 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

При цьому, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, учасники процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

Водночас, для спростування преюдиційних обставин учасник процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами визначеними процесуальним законодавством.

До такого висновку прийшов Верховний Суд у постановах у справах № 826/11557/18, № 753/10236/14-ц, які апеляційний суд на підставі частини 4 статті 263 ЦПК України враховує при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Суд, що розглядав справу, надані відповідачем докази щодо розміру заробітної плати позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню, належним чином не оцінив.

Пунктами 2, 5 і 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про доходи № 93 від 19 липня 2021 року нарахована заробітна плата ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню, складає: січень 2020 року - 3822 грн 16 коп., лютий 2020 року - 4920,00 грн, фактична кількість відпрацьованих днів - 24, середньоденна заробітна плата - 364 грн 26 коп. (а. с. 125, т. 1).

Саме з урахуванням цієї середньоденної заробітної плати має оплачуватися час вимушеного прогулу.

Тому апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача щодо доведеності у цій справі зазначеного розміру середньоденної заробітної плати позивача, який не був врахований судом першої інстанції, та відсутності підстав для застосування преюдиції.

Зі змісту уточнених позивачем 02 вересня 2021 року вимог (а. с. 139-144) вбачається, що він просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 січня 2021 року по 03 вересня 2021 року.

Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Крім того, потрібно врахувати, що за період з 20 січня 2021 року по 26 травня 2021 року ОСОБА_1 був виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 15247 грн 93 коп. (нарахована сума складає 18941 грн 52 коп.).

Отже, оплаті позивачу підлягає час вимушеного прогулу за період з 27 травня 2021 року по 03 вересня 2021 року.

Відповідно до наказу № 468 від 22.12.2020 введено в дію «Регламент роботи ДП «Новатор» на 2020 рік». Наказами ДП «Новатор» № 6 від 14.01.2021, № 26 від 28.01.2021, № 73 від 26.02.2021, № 133 від 31.03.2021, № 167 від 27 квітня 2021, № 180 від 30 квітня 2021, № 203 від 28.05.2021, № 233 від 23.06.2021 з метою забезпечення охорони праці і здоров`я працівників і запобіганню виникненню, поширенню масових інфекційних захворювань та з метою оптимізації витрат на оплату праці на підприємстві введений 3-х денний робочий тиждень (а. с. 50-51, 99-106, т. 1).

З урахуванням регламенту роботи підприємства кількість робочих днів для обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період з 27 травня 2021 року по 03 вересня 2021 року складає 38 днів.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про необхідність врахування для обрахунку 5-ти денного робочого тижня, що був запроваджений до його звільнення, не заслуговують на увагу, оскільки накази щодо регламенту роботи підприємства є чинними і ним не оскаржувалися. Перевірка їх законності не є предметом дослідження у цій справі.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 13841 грн 88 коп. (364 грн 26 коп. х 38 днів).

Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та не встановив, що позивач у період з 27 травня 2021 року по 03 вересня 2021 року мав заробіток за іншим місцем роботи у Благодійному фонді «Розвиток рідного Поділля» у сумі 9942 грн 12 коп, що підтверджується довідкою фонду № 1 від 16 лютого 2022 року та відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 17.02.2022.

Зазначені докази надані відповідачем до суду апеляційної інстанції, але колегія суддів вважає за необхідне їх прийняти, так як має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав та виконанні обов`язків щодо доказів.

Заробіток за іншим місцем роботи має бути зарахований при вирішенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 32 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

З огляду на викладене стягнуту з відповідача на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно зменшити до 3899 грн 76 коп. (13841 грн 88 коп. - 9942 грн 12 коп.).

За змістом частини 1 статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При вирішенні питання щодо відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт завдання моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони завдані, в якій грошовій сумі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

На думку апеляційного суду визначення розміру морального відшкодування 15000 грн не відповідає характеру заподіяння моральної шкоди, характеру та обсягу моральних страждань позивача, їх тривалості, засадам розумності, виваженості і справедливості.

Доводи апеляційної скарги ДП «Новатор» про завищення розміру морального відшкодування є обґрунтованими.

Судове рішення у частині задоволення позову про стягнення моральної шкоди потрібно змінити і зменшити розмір стягнутої з роботодавця моральної шкоди до 5000 грн.

На підставі частини 1 статті 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог (7,5%) зменшенню підлягає також стягнута з відповідача на користь позивача сума судового збору до 89 грн 50 коп.

Відповідно загальну суму до стягнення необхідно зменшити до 8989 грн 26 коп.

Керуючись статтями 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Новатор» задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2021 року змінити і зменшити стягнуті з Державного підприємства «Новатор» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 3899 грн 76 коп (три тисячі вісімсот дев`яносто дев`ять грн 76 коп.), суму морального відшкодування до 5000 грн (п`ять тисяч грн), суму судового збору до 89 грн 50 коп. (вісімдесят дев`ять грн 50 коп.), загальну суму до стягнення до 8989 грн 26 коп. (вісім тисяч дев`ятсот вісімдесят дев`ять грн 26 коп.).

У решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 лютого 2022 року.

Суддя-доповідач О. І. Талалай

Судді А. П. Корніюк

І. В. П`єнта