Рішення

від 16.02.2022 по справі 914/2943/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2022 Справа № 914/2943/21

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Дочірнього підприємства «Львівське спеціалізоване управління «Стальконструкція» Публічного акціонерного товариства «Центрстальконструкція», Львівська область, м.Львів;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Каскадбуд», Львівська область, м.Львів;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 255025,69грн.

Представники:

Позивача: Антонів Н.С. представник, адвокат (ордер від 20.09.2020р. серія ВС №1098623);

Відповідача: Кухарська О.В. представник, адвокат (довіреність від 04.11.2021р. б/н).

ВСТАНОВИВ:

27.09.2021р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Дочірнього підприємства «Львівське спеціалізоване управління «Стальконструкція» Публічного акціонерного товариства «Центрстальконструкція» від 22.09.2021р. вих. №21/265-1 (вх. №3194) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Каскадбуд» про стягнення заборгованості; ціна позову: 255025,69грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає невиконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором на виготовлення і монтаж металоконструкцій від 12.11.2019р. №21/19.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.09.2021р. у цій справі судом постановлено позовну заяву Дочірнього підприємства Львівське спеціалізоване управління Стальконструкція Публічного акціонерного товариства Центрстальконструкція від 22.09.2021р. вих. №21/265-1 (вх. №3194 від 27.09.2021р.) залишити без руху; надати Дочірньому підприємству Львівське спеціалізоване управління Стальконструкція Публічного акціонерного товариства Центрстальконструкція десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: надати докази зазначення у позовній заяві місцезнаходження і відомих номерів засобів зв`язку Відповідача та докази надіслання таких доказів іншим Учасникам справи; надати докази надіслання копії позовної заяви і доданих до неї документів Відповідачу листом з описом вкладення; надати належним чином посвідчені копії доданих до позовної заяви документів.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.10.2021р. у цій справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 09.11.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою суду від 09.11.2021р. у цій справі постановлено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Каскадбуд» від 08.11.2021р. вх. №26127/21 про відкладення розгляду справи відхилити; відкласти підготовче судове засідання на 30.11.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

В судовому засіданні 30.11.2021р. у цій справі судом оголошено перерву до 12:30год. 14.12.2021р., про що представники Учасників справи повідомлялись в судовому засіданні під розписку.

Ухвалою суду від 14.12.2021р. у цій справі суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 18.01.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання для дачі пояснень по суті спору.

В судовому засіданні 18.01.2022р. у цій справі судом оголошено перерву до 13:00год. 03.02.2022р., про що представники Учасників справи повідомлялись в судовому засіданні під розписку.

Ухвалою суду від 03.02.2022р. у цій справі суд постановив додані до пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю «Каскадбуд» від 01.02.2022р. вх.№2732/22 докази, а саме: копію договору №23/19 від 16.12.2019р.; копію Довідки про вартість робіт та Акта виконаних робіт; копію виписки від 18.12.2019р.; копію платіжного доручення від 04.01.2021р.; копію платіжного доручення від 17.03.2021р., до розгляду не приймати та залишити без розгляду.

В судовому засіданні 03.02.2022р. у цій справі судом оголошено перерву до 13:30год. 17.02.2022р., про що представники Учасників справи повідомлялись в судовому засіданні під розписку.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Акорд.

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Представник Відповідача в судове засідання з`явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Відповідача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь 218160,80грн. суми основного боргу з оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором на виготовлення і монтаж металоконструкцій від 12.11.2019р. №21/19, а також 11224,82грн. 3% річних та 25640,07грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку здійснення оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем за Договором робіт.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що 12.12.2019р. між Сторонами укладено Договір на виготовлення і монтаж металоконструкцій №21/19, за умовами якого Позивач за завданням Відповідача здійснює у відповідності до умов Договору роботу по виготовленню і монтажу автобусного боксу з автомобільною мийкою в с.Яворів Турківського району Львівської області, а Відповідач приймає та оплачує її.

Позивачем у грудні 2019р. виконано роботи за Договором на суму 871660,80грн. та передано такі роботи Відповідачу за Актами приймання-передачі. Остаточний розрахунок за виконані Позивачем роботи за Договором повинен був бути здійснений Відповідачем у відповідності до п.4.3. Договору 04.01.2020р., однак, Відповідачем в порушення умов укладеного Договору здійснено часткову оплату виконаних Позивачем робіт, 11.12.2019р. сплачено на користь Позивача 10000грн., 21.12.2019р. 7500грн., 26.12.2019р. 636000грн., що в сумі становить 653600грн.

З наведеного Позивач підсумовує про виконання робіт за Договором на суму 871660,80грн. та їх часткову оплату Відповідачем на суму 653500грн. внаслідок чого утворився борг з оплати робіт за Договором на суму 218160,80грн.

Крім того Позивачем здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до приписів ч.2 ст.625 ЦК України за порушення строку оплати виконаних робіт за Договором.

У поданій 09.12.2021р. за вх. №29733/21 Відповіді на відзив від 06.12.2021р. вих. №21/311-1 Позивач в спростування викладених Відповідачем у відзиві на позовну заяву заперечень проти заявлених позовних вимог зазначає, що Відповідач у поданому відзиві наводить неправдиві твердження з метою введення суду в оману з приводу обставин справи шляхом математичних маніпуляцій, поєднуючи підстави заявленого позову з іншими договірними відносинами, що існують між сторонами та виникли на підставі договору на виготовлення і монтаж металоконструкцій № 24/19 від 12.11.2019р., який стосується зовсім іншого об`єкту, а саме ремонтної станції з гаражем господарської техніки в с. Яворів Турківського району Львівської області.

З наведеного Позивач підсумовує про відсутність правових підстав до об`єднання правовідносин, що виникли на підставі двох окремих правочинів, та розрахунків між Сторонами за такими правочинами.

В спростування доводів Відповідача про здійснення авансового платежу за Договором на виготовлення і монтаж металоконструкцій від 12.11.2019р. №21/19 згідно Платіжного доручення від 21.11.2019р. №6754 Позивач зазначає, що призначенням платежу у вказаному платіжному дорученні зазначено: «За виготовлення металоконструкцій. Згідно рах. №103 від 13.11.2019 р. ПДВ-11666,67.»., а згаданий рахунок стосується Договору на виготовлення та монтаж металоконструкцій від 12.11.2019р. №24/19, а не Договору на виготовлення і монтаж металоконструкцій від 12.11.2019р. №21/19.

З аналогічних підстав Позивач вважає необґрунтованими доводи Відповідача про зарахування в рахунок оплати вартості робіт за Договором на виготовлення і монтаж металоконструкцій від 12.11.2019р. №21/19 здійснену Відповідачем переплату вартості робіт за Договором на виготовлення та монтаж металоконструкцій від 12.11.2019р. №24/19, оскільки одноразовий платіж в сумі 2290542грн. здійснено Відповідачем згідно Платіжного доручення від 26.12.2019р. №6838 на підставі Рахунку від 26.12.219р. №116, котрий також стосувався Договору на виготовлення та монтаж металоконструкцій від 12.11.2019р. №24/19, а не Договору на виготовлення і монтаж металоконструкцій від 12.11.2019р. №21/19.

Крім того Позивач зазначає, що з призначення здійснених Відповідачем 11.12.2019р. платежу у сумі 10000грн. згідно Платіжного доручення від 11.12.2020р. №1051 і 21.12.2019р. платежу у сумі 7500грн. згідно Платіжного доручення від 21.12.2019р. №1058 вбачається, що вони стосувалася виконаних робіт згідно Договору від 16.12.2019р. №23/19, який також немає жодного відношення до спірних правовідносин. Насправді, оплата у сумі 10000грн. здійснена згідно Рахунку від 11.12.2020р. №69, а оплата у сумі 7500грн. здійснена згідно Рахунку від 18.12.2020р. №70.

Поряд з тим, Позивач також вважає безпідставними твердження Відповідача про те, що розмір витрат Позивача на надання професійної правничої допомоги Адвокатським об`єднанням „МТА Партнери є завищеним, оскільки, по-перше сума витрат є лише орієнтовною в силу вимог ч. 1 ст. 124 ГПК України, а по-друге вона є абсолютно співрозмірною із обсягом наданої правничої допомоги.

В судовому засіданні 17.02.2022р. представник Позивача зазначав, що подані Позивачем копії Рахунків-фактур виготовлені головним бухгалтером Позивача з оригіналів відповідних документів під час їх відправки Відповідачу.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданому 19.11.2021р. за вх.№37752/21 Відзиві на позовну заяву від 19.11.2021р. б/н проти позову заперечує, вважає його частково безпідставним та необґрунтованим, вважає позовні вимоги про стягнення заборгованості такими, що підлягають до задоволення частково з підстав того, що між Сторонами існували договірні правовідносини на підставі інших укладених правочинів, зокрема, Договору на виготовлення та монтаж металоконструкцій від 12.11.2019р. №24/19, предметом якого є виготовлення і монтаж металоконструкцій ремонтної станції з гаражем господарської техніки в с.Яворів Турківського району Львівської області. Вартість робіт за Договором №24/19 складала 2864784, а пунктом 4.2. вказаного Договору визначено, що ціна Договору №24/19 визначається сумою усіх виконаних робіт відповідно до Актів приймання-передачі виконаних робіт.

Відповідач зазначає, що 26.12.2019р. сплатив на користь Позивача 2290542грн. згідно виставленого Позивачем рахунку за виконані роботи в той час, як згідно Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2019р. №2 та Актом приймання-передачі виконаних робіт за грудень 2019р. №2 Позивачем виконано роботи за Договором на виготовлення та монтаж металоконструкцій від 12.11.2019р. №24/19 на суму 2268622,80грн.

З наведеного Відповідач підсумовує про здійснення переплати виконаних Позивачем за Договором на виготовлення та монтаж металоконструкцій від 12.11.2019р. №24/19 робіт на суму 21919,20грн. внаслідок виставлення Позивачем рахунку на оплату та оплати такого Відповідачем.

Також Відповідач вказує на те, що умовами п.4.1. Договору на виготовлення і монтаж металоконструкцій від 12.11.2019р. №21/19, стягнення заборгованості за яким є предметом позову у цій справі, передбачено сплату авансового платежу в розмірі 30% від суми Договору, а саме 70000грн., який було сплачено Відповідачем згідно Платіжного доручення від 21.11.2019р. №6754. Крім того Відповідач визнає факт здійснення часткових оплат виконаних робіт за Договором на виготовлення і монтаж металоконструкцій від 12.11.2019р. №21/19 на суму 653600грн., про які зазначає Позивач у позовній заяві.

Відповідач наводить стан розрахунків між Сторонами і зазначає, що сума заборгованості Відповідача перед Позивачем за Договором на виготовлення і монтаж металоконструкцій від 12.11.2019р. №21/19 складає 126241,60грн., а сума нарахованих Відповідачу 3% річних та інфляційних втрат не відповідає дійсним обставинам справи.

Окрім того Відповідач у поданому відзиві зазначає про Позивачем не подано доказів в обґрунтування обставини понесення судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, а заявлений попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є завищеним та неспівмірним до складності справи та фактично витраченого адвокатом часу, оскільки предмет спору, а саме, стягнення заборгованості, у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних та документів, підготовка до розгляду не потребує аналізу великої кількості норм чинного законодавства, значних затрат часу та зусиль, зокрема щодо аналізу судової практики, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним. Крім того, в розрахунку також заявлено до відшкодування оплату гонорару успіху, який складає 5% від суми позовних вимог, що є необґрунтовано, оскільки у випадку задоволення судом клопотання позивача в цій частині, такий гонорар мав би розраховуватись від суми стягненої заборгованості, а не від суми позовних вимог. Підсумовуючи Відповідач вказує на те, що із врахуванням того, що позов є обґрунтованим лише в частині, судовий збір та витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню також частково.

Відповідач у поданому 14.12.2021р. за вх. №30157/21 Запереченні від 13.12.2021р. б/н в доповнення до викладених у відзиві на позовну заяву доводів та міркувань з приводу заявлених позовних вимог зазначає, що у нього не збереглись примірники виставлених Позивачем Відповідачу Рахунків на оплату, однак ставить під сумнів надані Позивачем копії вказаних рахунків. При цьому Відповідач зазначає, що рахунки на оплату не є первинними документами бухгалтерського обліку та не можуть підтверджувати факт оплати і призначення платежу.

Крім того, Відповідач зазначає, що часткові оплати здійснювались Відповідачем на банківські рахунки за стандартом IBAN, а в наданих Позивачем копіях Рахунків застосовано інший стандарт номеру рахунку Позивача. Крім того, надані копії завірено особою без підтвердження повноважень.

В доповнення до викладеного Відповідач зазначає, що Сторонами було погоджено зарахування 21919,20грн. сплачених за Договором №24/19 коштів в рахунок оплати робіт за Договором №21/19.

Аналогічні за змістом доводи викладено Відповідачем у поданих до суду Поясненнях від 17.01.2022р. вх. №1140/22.

У поданих 01.02.2022р. за вх. №2732/22 Поясненнях Відповідач в доповнення до викладених доводів в обґрунтування свої заперечень проти заявлених позовних вимог зазначає, що обидві сторони у поданих до суду заявах по суті спору визнають обставину здійснення Відповідачем оплати згідно Платіжних доручень від 11.12.2020р. №1051 на суму 10000грн., від 21.12.2020р. №1058 на суму 7500грн. на користь Позивача за Договором від 12.11.2019р. №21/19.

Окрім того, з врахуванням дати укладення Договору №23/19 (16.12.2019р.) оплата в розмірі 70000грн. згідно Платіжного доручення від 21.11.2019р. №6754 не могла відбуватись на його виконання.

Також, згідно доводів Відповідача, виконані Позивачем роботи за Договором №23/19 на суму 148250грн. прийнято Відповідачем за Актом приймання-передачі виконаних робіт від 16.12.2019р.

Щодо доводів Позивача про те, що сплачені Відповідачем згідно Платіжного доручення від 21.11.2019р. №6754 кошти в розмірі 70000грн. є оплатою за Договором №24/19, то такі, на думку Відповідача, не підтверджені належними засобами доказування.

В судовому засіданні 17.02.2022р. представник Відповідача зазначала, що подані Позивачем копії Рахунків-фактур виготовлені з копій документів та посвідчені особою без підтвердження повноважень на завіряння копій документів від імені юридичної особи Позивача.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 ГПК України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

12.11.2019р. між Дочірнім підприємством «Львівське спеціалізоване управління «Стальконструкція» Публічного акціонерного товариства «Центрстальконструкція» (надалі Позивач, Підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Каскадбуд» (надалі Відповідач, Замовник) укладено Договір на виготовлення і монтаж металоконструкцій №21/19 (надалі Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) Підрядник за завданням Замовника здійснює у відповідності до умов цього Договору роботу по виготовленню і монтажу металоконструкцій Автобусного боксу з автомобільною мийкою в с. Яворів, Турківського р-ну., Львівської обл., а Замовник приймає та оплачує її.

Відповідно до п.2.1. Договору виконання робіт буде проводитись ресурсами Замовника (металопрокат).

Згідно п.2.4. Договору Підрядник приступає до виконання робіт у строки погоджені сторонами, за п`ять днів до початку проведення монтажних робіт Замовник передає буд готовність (фундаменти).

Пунктом 3.1. Договору Сторонами погоджено, що Підрядник зобов`язується виконати будівельні роботи вказані у 1.1. даного Договору у періоді з дати підписання договору, отримання авансу - згідно погодженого графіку виконання робіт.

Вартість робіт згідно прикладеної договірної ціни становить 871660,80грн., в тому числі ПДВ-20% - 145276,80грн., після підписання Договору Замовник сплачує аванс в розмірі 30% від вартості робіт в сумі 70000,00грн. в т.ч. ПДВ-20%. (п.4.1. Договору).

Відповідно до п.4.2. Договору ціна Договору визначається сумою усіх виконаних робіт відповідно до Актів приймання передачі виконаних робіт.

Пунктом 4.3. Договору передбачено, що розрахунки за виконані роботи здійснюються щомісячно на основі акту виконаних робіт по формі №2В і довідки по формі №3КБ, оплата їх здійснюється Замовником не пізніше, ніж через три дні після підписання місячних актів виконаних робіт шляхом перерахування коштів за виконані роботи на поточний рахунок Підрядника.

Згідно п.5.1.1. Підрядник зобов`язувався виконати визначені цим Договором роботи якісно, у встановлені строки, відповідно до вимог ДБН України та БНІП.

Відповідно до п.5.3.4. та 5.3.5. Договору Замовник зобов`язувався підписувати надані Підрядником Акти прийому-передачі виконаних робіт відповідно до фактично виконаних обсягів робіт, у випадку відсутності зауважень; здійснювати оплату фактично виконаних робіт на умовах визначених Договором.

Пунктом 6.1. Договору Сторонами погоджено, що факт виконання Робіт і прийняття їх Замовником засвідчується Актами прийому-передачі виконаних робіт, які складаються за результатами виконання робіт згідно даного Договору.

Акти прийому-передачі виконаних за Договором робіт складаються Підрядником і направляються Замовнику для розгляду та підписання не пізніше 5 календарних днів після закінчення виконання робіт (п.6.2. Договору).

Відповідно до п.6.3. Договору акт прийому-передачі виконаних робіт повинен бути розглянутий і підписаний Замовником або останній може висловити свої зауваження до нього на протязі 5 календарних днів з моменту надходження на його адресу акту від Підрядника.

Згідно п.8.1. Договору Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 30.06.2020р., але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

Вартість виконаних Підрядником робіт по об`єкту «автобусний бокс з автомобільною мийкою» за Договором складає 871660,80грн., що підтверджується Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2019р. (форма КБ-3) від 31.12.2019р. б/н.

Актом виконаних будівельних робіт за грудень 2019р. (форма КБ-2в) від 31.12.2019р. б/н Позивач передав, а Відповідач прийняв роботи за Договором загальною вартістю 871660,80грн.

Вказані Довідку та Акт підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

Згідно позовної заяви Позивачем виставлено Відповідачу до оплати Рахунок від 11.12.2020р. №69 на оплату виготовлення та монтажу металоконструкцій на суму 10000грн. за Договором та Рахунок від 18.12.2020р. №70 на оплату виготовлення і монтажу металоконструкцій на суму 7500грн. за Договором.

Окрім того, в матеріалах справи наявні копії Рахунку від 13.11.2019р. №103 на оплату виготовлення металоконструкцій на суму 124290грн. за Договором №24/19 від 12.11.2019р.; Рахунку від 26.12.2019р. №116 на оплату виготовлення металоконструкцій на суму 2290542грн. за Договором №24/19 від 12.11.2019р.

Платіжним дорученням від 21.11.2019р. №6754 Відповідачем перераховано на користь Позивача 70000грн. Призначення платежу: «за виготовлення металоконструкцій. Згідно рах. №103 від 13.11.2019р. ПДВ 11666,67.».

Платіжним дорученням від 26.12.2019р. №6838 Відповідачем перераховано на користь Позивача 2290542грн. Призначення платежу: «за надані послуги. Згідно рах.№116 від 26.12.2019р. ПДВ 381757грн.».

Платіжним дорученням від 26.12.2019р. №6842 Відповідачем перераховано на користь Позивача 636000грн. Призначення платежу: «за виконані роботи. Згідно дог. 23/19 від 16.12.2019р. у т.ч. ПДВ 20% - 1666,67грн. ».

Платіжним дорученням від 11.12.2020р. №1051 Відповідачем перераховано на користь Позивача 10000грн. Призначення платежу: «за надані послуги. Згідно рах.№117 від 26.12.2019р. ПДВ 106000грн.».

Платіжним дорученням від 21.12.2020р. №1058 Відповідачем перераховано на користь Позивача 7500грн. Призначення платежу: «за виконані роботи. Згідно дог. 23/19 від 16.12.2019р. у т.ч. ПДВ 20% - 1250грн.».

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.09.2019р. у справі №924/831/17.

Верховний Суд у справі №924/1022/17 (постанова від 06.11.2019 року) констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що у випадку, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ч.1 ст.846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до ч.4 ст.882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Суд звертає увагу на те, що рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за одержаний товар, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє Відповідача від обов`язку оплатити товар. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 28.03.2018р. у справі №910/32579/15, від 22.05.2018р. у справі №923/712/17, від 21.01.2019р. у справі №925/2028/15, від 02.07.2019р. у справі №918/537/18, від 29.08.2019р. у справі №905/2245/17, від 26.02.2020р. у справі №915/400/18, від 29.04.2020р. у справі №915/641/19.

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до п.1.4. Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012р. 578/5 (надалі Перелік) Перелік є нормативно-правовим актом, призначеним для використання всіма організаціями при визначенні строків зберігання документів, їх відборі на постійне та тривале (понад 10 років) зберігання (далі - архівне зберігання) або для знищення.

Відповідно до п.2.10. Переліку обчислення строків зберігання документів проводиться з 01 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством. Наприклад, обчислення строку зберігання справ, завершених діловодством у 2011 році, починається з 01 січня 2012 року.

Згідно п.334, 336, пп.г) п.352 та 1007 розділу І «ДОКУМЕНТИ, ЩО СТВОРЮЮТЬСЯ В УПРАВЛІНСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ» строк зберігання документів (акти, процентовки, довідки, рахунки) про приймання виконаних робіт; первинних документів і додатків до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах (касові, банківські документи, ордери, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, корінці квитанцій, банківських чекових книжок, наряди на роботу, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури, авансові звіти тощо); регістрів рахунків до оплати; книги, журналів, карток обліку касових документів (рахунків, касових ордерів, довіреностей, платіжних документів, накладних тощо); Документів (картки, комірні й амбарні книги, описи, прибуткові й видаткові накладні, ордери, лімітно-забірні картки, рахунки, вимоги, розпорядження) з обліку прибутку, витрат, наявності, залишків матеріалів (сировини), продукції і обладнання на складах, базах складає 3 роки.

Окрім того суд зазначає, що згідно п.6.10. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, у разі пропажі або знищення первинних документів, облікових регістрів і звітності керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення. Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, охорони і державного пожежного нагляду. Результати роботи комісії оформляються актом, який затверджується керівником підприємства, установи. Копія акта надсилається органу, в сфері управління якого перебуває підприємство, установа, а також територіальному органу центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, - підприємствами та місцевому фінансовому органу - установами, в 10-денний строк.

Суд також звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2018р. у справі №911/3685/17 та від 10.09.2019р. у справі №916/2403/18, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків. який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування стати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

З приводу доводів Відповідача суд зазначає, що, з врахуванням передбачених п.334, 336, пп.г) п.352 та 1007 розділу І «ДОКУМЕНТИ, ЩО СТВОРЮЮТЬСЯ В УПРАВЛІНСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ» Переліку строків зберігання рахунків на оплату, а також відсутності в матеріалах справи та неподання Учасниками справи станом на час вирішення спору по суті суду доказів в обґрунтування обставини письмового повідомлення керівником Відповідача правоохоронним органам про втрату виставлених Позивачем рахунків на оплату та прийняття наказу про призначення комісії для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення, суд відхиляє доводи Відповідача про відсутність у нього примірників виставлених Позивачем рахунків та сумніви Відповідача в достовірності поданих Позивачем копій таких рахунків.

Суд звертає увагу на те, що, не зважаючи на призначення платежів у Платіжних дорученнях від 26.12.2019р. №6842 на суму 636000грн. («за виконані роботи. Згідно дог. 23/19 від 16.12.2019р. у т.ч. ПДВ 20% - 1666,67грн. »); від 11.12.2020р. №1051 на суму 10000грн. («за надані послуги. Згідно рах.№117 від 26.12.2019р. ПДВ 106000грн.»); від 21.12.2020р. №1058 на суму 7500грн. («за виконані роботи. Згідно дог. 23/19 від 16.12.2019р. у т.ч. ПДВ 20% - 1250грн.») Сторонами, в тому числі в судовому засіданні 17.02.2022р., визнається обставина сплати коштів в сумі 636000грн., 10000грн. та від 7500грн. в рахунок оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором.

Приписами ст.202, 203 ГК України визначено, що зобов`язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

Відповідно до ст.601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

При цьому, суд вважає слушними покликання Відповідача на те, що рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за одержаний товар, тобто, носить інформаційний характер, однак, з врахуванням відсутності у Договорі погоджених Сторонами умов щодо оплати Відповідачем виконаних Позивачем робіт за Договором на підставі рахунків, а також поданих Позивачем копій рахунків та зазначених Відповідачем у Платіжних дорученнях від 21.11.2019р. №6754, від 26.12.2019р. №6838, від 26.12.2019р. №6842, від 11.12.2020р. №1051 та від 21.12.2020р. №1058 призначень відповідних платежів суд зазначає, що Відповідачем не доведено належними засобами доказування факту звернення до Позивача із пропозицією про зарахування здійснених Відповідачем за Договором на виготовлення та монтаж металоконструкцій від 12.11.2019р. №24/19, а також за Договором №23/19 платежів в рахунок часткової оплати заборгованості за Договором чи здійснення такого зарахування Позивачем за власною ініціативою.

Проте, вказане не позбавляє Відповідача права на звернення до Позивача із відповідними пропозиціями про зарахування здійснених Відповідачем переплат за іншими договорами в рахунок часткового погашення заборгованості з оплати виконаних робіт за Договором в майбутньому.

Суд же, з врахуванням визначених Позивачем підстав та предмету позову, самостійно позбавлений можливості змінювати призначення здійснених Відповідачем на користь Позивача платежів.

Також суд зазначає, що, з врахуванням визначених Позивачем підстав та предмета позову, обставини укладення між Сторонами інших правочинів, в тому числі Договорів №23/19 та №24/19, а також виконання Сторонами зобов`язань за ними не входять до кола обставин, які підлягають встановленню у цій справі.

При цьому, суд зазначає, що обставина часткового здійснення Відповідачем оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт саме за Договором згідно Платіжних доручень від 21.11.2019р. №6754 та від 26.12.2019р. №6838 не доведена Відповідачем належними засобами доказування у справі.

З врахуванням встановлених судом обставин, наведених Учасниками справи доводів, поданих доказів, а також обставин, які визнаються Сторонами щодо укладення між Сторонами Договору, виконання Позивачем робіт за Договором на суму 871660,80грн., часткової оплати Відповідачем виконаних робіт за Договором та порушення Відповідачем порядку оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором, встановлення факту наявності заборгованості з оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором та її розміру, перевіривши здійснений Позивачем розрахунок суми заборгованості суд встановив, що сума заборгованості Відповідача з оплати наданих Позивачем за Договором робіт становить 218160,80грн., а відтак, позовні вимоги про стягнення 218160,80грн. суми основного боргу з оплати наданих за Договором послуг є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 11224,82грн. 3% річних та 25640,07грн. інфляційних втрат за період з 04.01.2020р. по 22.09.2021р. суд зазначає наступне.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», а також постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.

Окрім того, суд зазначає і аналогічні правові позиції викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі №686/21962/15-ц, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст.254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення Позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок Позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного Позивачем періоду часу, протягом якого, на думку Позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного Позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.03.2018р. у справі №927/467/17, від 21.05.2018р. у справі №904/10198/15, від 22.01.2019р. у справі №905/305/18, від 28.01.2019р. у справі №922/3782/17, від 14.02.2019р. у справі №922/1019/18, від 05.03.2019р. у справі №910/1389/18, від 27.05.2019р. у справі №910/20107/17.

Обставина виникнення 04.01.2020р. прострочення оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором визнається Сторонами, в тому числі Відповідачем у доданому до поданого 19.11.2021р. за вх. №27752/21 Відзиву на позовну заяву контррозрахунку розміру штрафних санкцій, однак, представник Відповідача в судовому засіданні 17.02.2022р. зазначила, що їй не відома вказана обставина.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період з врахуванням встановлених судом обставин, суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано дат виникнення боргу, його суми, та періодів існування з врахуванням приписів ч.5 ст.254 ЦК України. Відтак, сума належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних за порушення порядку і строку оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором за заявлений Позивачем період становить 11739,62грн., інфляційних втрат 28002,35грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 11224,82грн. трьох відсотків річних та 25640,07грн. за період з 04.01.2020р. по 22.09.2021р. є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог.

При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 3% річних та інфляційних втрат за порушення порядку і строку оплати виконаних робіт Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.

Перевірка розміру заявлених до стягнення з Відповідача на користь Позивача сум 3% річних та інфляційних втрат здійснювалась судом за допомогою програми «ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2022».

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на balance of probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги обставини, що визнаються Сторонами, а також доведеність належними, достатніми, допустимими, достовірними та вірогідними доказами факту укладення між Сторонами Договору, виконання умов Договору зі сторони Позивача, порушення Відповідачем його умов щодо оплати виконаних за Договором робіт, доведеність розміру суми основного боргу, беручи до уваги відсутність заперечення Відповідача як щодо факту виникнення між Сторонами договірних правовідносин і виконання робіт за Договором, часткову сплату Відповідачем суми боргу, перевіривши розрахунок суми основного боргу, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за вказаний Позивачем період суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 218160,80грн. суми основного боргу, 11224,82грн. трьох 3% річних 25640,07грн. інфляційних втрат є підставними та обґрунтованими, а позов підлягає до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 31578,47грн. судових витрат на оплату судового збору та послуг професійної правничої допомоги в розрахунку 1000грн. за одну годину роботи адвоката.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 21.09.2021р. №1204 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 3825,39грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.

Позивачем до позовної заяви долучено Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивачем понесено судові витрати на оплату судового збору на суму 3825,39грн., а також витрати, пов`язані з розглядом справи на професійну правничу допомогу (в розрахунку 1000грн. за одну годину роботи адвоката) на суму 27753,08грн., з яких:

-зустріч, попереднє вивчення наданих матеріалів (2 родини роботи адвоката) на сум 2000грн.;

- повторна зустріч, консультація за результатами дослідження нормативної бази та актуальної судової практики відносно подібних спірних правовідносин (2 години роботи адвоката) на суму 2000грн.;

-узгодження остаточних правової позиції, тактики захисту, позовних вимог (1 година роботи адвоката) на суму 1000грн.;

-підготовка, коригування, оформлення для подання до Господарського суду Львівської області позовної заяви (5 годин роботи адвоката) на суму 5000грн.;

-здійснення та оформлення для подання в сукупності із позовною заявою до Господарського суду Львівської області розрахунку заборгованості з урахуванням інфляційного збільшення суми боргу за час прострочення (2 години роботи адвоката) на суму 2000грн.;

-супровід розгляду справи в т.ч. забезпечення представництва в судових засіданнях Господарського суду Львівської області, подання необхідних доказів, пояснень, заперечень, скарг, заяв, відповідей тощо (5 годин роботи адвоката) на суму 3000грн.

-витрати на оплату гонорару успіху (5 відсотків позовних вимог) на суму 12753,08грн.

Антонів Назар Степанович є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Ордеру від 20.09.2021р. серії ВС №1098623.

Згідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно ч.2 вказаної статті за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 (текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/85211544), відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався, однак у поданому 19.11.2021р. за вх. №37752/21 Відзиві на позовну заяву від 19.11.2021р. б/н зазначає, що Позивачем не подано доказів в обґрунтування обставини понесення судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, а заявлений попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є завищеним та неспівмірним до складності справи та фактично витраченого адвокатом часу, оскільки предмет спору, а саме, стягнення заборгованості, у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних та документів, підготовка до розгляду не потребує аналізу великої кількості норм чинного законодавства, значних затрат часу та зусиль, зокрема щодо аналізу судової практики, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним. Крім того, в розрахунку також заявлено до відшкодування оплату гонорару успіху, який складає 5% від суми позовних вимог, що є необґрунтовано, оскільки у випадку задоволення судом клопотання позивача в цій частині, такий гонорар мав би розраховуватись від суми стягненої заборгованості, а не від суми позовних вимог. Підсумовуючи Відповідач вказує на те, що із врахуванням того, що позов є обґрунтованим лише в частині, судовий збір та витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню також частково.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В судовому засіданні представником Позивача зроблено усну заяву про подання доказів в обґрунтування розміру понесених Позивачем судових витрат у справі протягом пяти днів після ухвалення рішення суду в порядку ч.8 ст.129 ГПК України.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що відповідно до ч.ч.1-3 ст.221 ГПК України у випадку, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог; у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Рішення суду складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат. (ч.1, п.5 ч.6 ст.238 ГПК України).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.3 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також неподання Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України доказів іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 3825,39грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 3825,39грн. слід розподілити між Сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 3825,39грн. судового збору.

Також суд дійшов висновків про наявність правових підстав до призначення судового засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 11:10год. 03.03.2022р. і встановлення Позивачу п`ятиденного строку з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 551, 599, 610, 612, 614, 625, 837, 846, 882 Цивільного кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Каскадбуд» (82436, Львівська область, Стрийський район, с.Конюхів, вул.Гасина, буд.106М; ідентифікаційний код: 34814707) на користь Дочірнього підприємства «Львівське спеціалізоване управління «Стальконструкція» Публічного акціонерного товариства «Центрстальконструкція» (79026, Львівська область, м.Львів, вул.Козельницька, буд.4; ідентифікаційний код: 37801347) 218160,80грн. суми основного боргу, 11224,82грн. 3% річних, 25640,07грн. інфляційних втрат та 3825,39грн. судового збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 03.03.2022р. о 11:10год.

Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 128. Інформація про номер зали судового засідання буде розміщена на дошці оголошень суду.

5.Встановити Дочірньому підприємству «Львівське спеціалізоване управління «Стальконструкція» Публічного акціонерного товариства «Центрстальконструкція» п`ятиденний строк з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

6.Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 28.02.2022р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.