Постанова

від 01.03.2022 по справі 201/6810/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2325/22 Справа № 201/6810/19 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2022 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Пищиди М.М.

суддів Ткаченко І.Ю., Демченко Е.Л.

за участю секретаря судового засідання Піменової М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2020 року у справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Добровольбуд", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенська І.Р., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання недійсним договору дарування, свідоцтва про право власності, скасування запису про державну реєстрацію права власності та визнання спадщини відумерлою, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Добровольбуд", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенська І.Р., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання недійсним договору дарування, свідоцтва про право власності, скасування запису про державну реєстрацію права власності та визнання спадщини відумерлою.

20 січня 2020 року представником позивача з посиланням на ч. 3 ст. 49 ЦПК України подано заяву про зміну предмета позову та позовних вимог.

В обґрунтування зміненого позову представник позивача у позовній заяві посилався на те, що з рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2013 року по справі № 412/15620/12 Дніпропетровській міській раді стало відомо, що за ОСОБА_4 на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 1979 року було зареєстровано право власності на 9/20 частин зруйнованого домоволодіння АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку (літ. А-1), вбиральні (літ. Ж) та частки інженерних та господарських споруд (воріт, вимощення, підпірних стін, огорожі, сходів, хвіртки).

У 1980 році ОСОБА_4 здійснив самочинне будівництво прибудови (літ А1-1), прибудови (літ а1-1), гаражу (літ. К), а також сараїв (літ Е та И). Право власності на вищезазначені самобудови належним чином не оформлено.

З рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2013 року по справі №201/1817/13-ц позивачу стало відомо що, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно запису акту про смерть № 8894 від 25 листопада 2001 року, після смерті якого відкрилася спадщина. Спадкоємцем є син померлого ОСОБА_5 , який був офіційно зареєстрований за спірною адресою, та фактично проживав зі спадкоємцем на момент смерті, а тому фактично прийняв спадщину. Однак спадкова справа не відкривалася, а тому останній не оформив належним чином право власності на спірне майно. З цього ж рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області стало відомо що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , згідно запису № 2127 від 24 березня 2010 року, після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме 9/20 частин зруйнованого домоволодіння АДРЕСА_1 .

Рішенням Жовтневого районного суду м Дніпропетровська від 22 квітня 2013 року в цивільній справі № 201/1817/13 позовну заяву ОСОБА_3 до ДМР , треті особи ОСОБА_6 , перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора про встановлення факту боргового зобов`язання, визнання права власності на будівельні матеріали і визнання права власності на частину домоволодіння задоволено частково.

Встановлено факт боргового зобов`язання ОСОБА_5 перед ОСОБА_3 на суму 79 930 грн., що станом на 29 січня 2013 рік відповідає 10 000 доларів США.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які складаються з 9/20 частин будинку по АДРЕСА_1 , а саме - напівзруйнованого пожежею житлового будинку літ. А-1 (інвентаризаційною вартістю 7118 грн.), напівзруйнованої житлової прибудови літ. А1-1 (інвентаризаційною вартістю 3991 грн.), прибудови літ. а1-1 (інвентаризаційною вартістю 2245 грн.), гаража літ. К (інвентаризаційною вартістю 7342 грн.), сараїв літ. Е (інвентаризаційною вартістю 4083 грн.) та літ. И (інв. вартістю 386 грн.), вбиральні літ. Ж (інвентаризаційною вартістю 814 грн.), а також господарських та інженерних споруд (воріт, вимощення, підпірних стін, огорожі, сходів, хвіртки), на загальну суму 25979 грн. 00 коп., розташованих на території домоволодіння АДРЕСА_1 , котрі були отримані ОСОБА_5 в натурі після смерті його батька ОСОБА_4 .

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на будівельні матеріали і права власності на частину домоволодіння відмовлено.

На підставі вищезазначеного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2013 року в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Дніпропетровського міського управління юстиції Новіковою А.В. 14 жовтня 2013 року зареєстровано право власності за ОСОБА_3 на вказане нерухоме майно, номер запису про право власності 3183419.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2013 року скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2013 року.

Проте 08 листопада 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р. та зареєстровано в реєстрі за № 5591, за умовами якого ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_2 отримав у дар спірний об`єкт нерухомості майна.

Право власності за ОСОБА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08 листопада 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р. номер запису 3301836. На момент укладення договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 рішення суду яким було визнано право власності за ОСОБА_3 було скасовано.

23 квітня 2014 року державним реєстратором Дніпропетровського міського управління юстиції Іванченко Л.І. зареєстровано за ТОВ «Добровольбуд» право власності на спірне майно та згодом 03 жовтня 2014 року державним реєстратором Дніпропетровського міського управління юстиції Базою Д.А. номер запису 73763456 право власності на дане майно зареєстровано за ОСОБА_1 , який і є власником спірного майна на теперішній час.

Спірний договір дарування та наступні свідоцтва про реєстрацію права власності порушують інтереси Дніпропетровської міської ради, які випливають з встановленого ст. 1277 ЦК України порядку визнання спадщини відумерлою.

Отже представник позивача посилаючись на норми ст.203, 328, 215, 236, 1277 ЦК України просив:

Визнати недійсним договір дарування 9/20 частин житлового будинку загальною площею 20,3 кв.м., по АДРЕСА_1 від 08 листопада 2013 року серія та номер № 5591, ВТО № 392154, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Петрушевською І.Р.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на 9/20 частин напівзруйнованого будинку загальною площею 20,3 кв.м., по АДРЕСА_1 , серія та номер 21786078, виданого 19 травня 2014 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області .

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на 9/20 частин напівзруйнованого будинку загальною площею 20,3 кв.м., по АДРЕСА_1 , серія та номер САК 508765, номер: 28266332 виданого 17 жовтня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Базою Д.А.

Скасувати записи про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 9/20 частин напівзруйнованого будинку загальною площею 20,3 кв.м., по АДРЕСА_1 :

-За ОСОБА_3 номер запису права власності 3183419 від 14 жовтня 2013 року, внесений державним реєстратором Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Новіковою А.В.

-За ОСОБА_2 номер запису права власності 3301836 від 08 листопада 2013 року, внесений приватним нотаріусом ДМНО Петрушенською І.Р

-За ТОВ «Добровольбуд» номер запису права власності 5691808 від 23 квітня 2014 року, внесений державним реєстратором Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Іванченко Л.І.

-За ОСОБА_1 номер запису права власності 7376356 від 03 жовтня 2014 року, внесений державним реєстратором Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Базою Д.А.

Визнати спадщину відумерлою після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , що складається з 9/20 частин будинку по АДРЕСА_1 , а саме напівзруйнованого пожежею житлового будинку літ А-1, напівзруйнованої житлової прибудови літ А1-1, господарських та інженерних споруд та передати її у власність територіальній громаді міста Дніпра, в особі Дніпропетровської міської ради (т. 1 а.с. 176-183).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2020 року позов Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Добровольбуд», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 треті особи приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенська І.Р., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання недійсним договору дарування, свідоцтва про право власності, скасувати запис про державну реєстрацію права власності та визнати спадщину відумерлою залишено без задоволення.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2020 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ДМР, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Зокрема, апелянт зазначив, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, не врахував, що ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично прийняв спадщину після смерті батька, ОСОБА_4 , що свідчить про обґрунтованість позовних вимог Дніпровської міської ради про визнання спадщини відумерлою і визнання недійсними договорів по її відчуженню.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Жовтневого РВК № 865/8 від 08 жовтня 1963 року визнано право власності на домоволодіння, розташоване на земельній ділянці під АДРЕСА_1 , яке складається: з будинку під літ. Б-1 з 3-х кімнат, житловою площею, 27,1 кв.м, корисною площею 33,1 кв.м, що становить 11/20 частин від всього домоволодіння за ОСОБА_7 ; з будинку під літ. А-1 із 4х кімнат, житловою площею 36,6 кв.м, корисною площею 47,2 кв.м , що становить 9/20 частин від всього домоволодіння - за ОСОБА_4 та ОСОБА_8 . Закріплено у безстрокове користування співвласників ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 земельний участок під АДРЕСА_2 на площі 800 кв.м.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2013 року у справі № 201/1817/13 за позовом ОСОБА_3 до Дніпропетровської міської ради, треті особи: ОСОБА_6 , Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту боргового зобов`язання, визнання права власності на будівельні матеріали і визнання права власності на частину домоволодіння, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково та встановлено факт боргового зобов`язання ОСОБА_5 перед ОСОБА_3 на суму 79 930,00 грн, що станом на 29 січня 2013 року відповідає 10 000,00 доларів США. Визнано за ОСОБА_3 право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які складаються з 9/20 частин будинку по АДРЕСА_2 , а саме - напівзруйнованого пожежею житлового будинку літ. А-1 (інвентаризаційною вартістю 7 118 грн.), напівзруйнованої житлової прибудови літ. А1-1 (інвентаризаційною вартістю 3 991 грн.), прибудови літ. а1-1 (інвентаризаційною вартістю 2 245 грн.), гаража літ. К (інвентаризаційною вартістю 7 342 грн.), сараїв літ. Е (інвентаризаційною вартістю 4 083 грн.) та літ. И (інв. вартістю 386 грн.), вбиральні літ. Ж (інвентаризаційною вартістю 814 грн.), а також господарських та інженерних споруд (воріт, вимощення, підпірних стін, огорожі, сходів, хвіртки), на загальну суму 25 979 грн, розташованих на території домоволодіння АДРЕСА_2 , котрі були отримані ОСОБА_5 в натурі після смерті його батька ОСОБА_4 .

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2013 року у справі № 201/1817/13 скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

На підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2013 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Дніпропетровського міського управління юстиції Новіковою А. В. 14 жовтня 2013 року було зареєстровано право власності за ОСОБА_3 на спірне нерухоме майно, номер запису про право власності 3183419.

08 листопада 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р. та зареєстрований у реєстрі за № 5591, за умовами якого ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_2 отримав у дар спірний об`єкт нерухомості майна.

Право власності за ОСОБА_2 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08 листопада 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р. номер запису 3301836.

23 квітня 2014 року державним реєстратором Дніпропетровського міського управління юстиції Іванченко Л. І. зареєстровано за ТОВ «Добровольбуд» право власності на спірне майно та згодом 03 жовтня 2014 року державним реєстратором Дніпропетровського міського управління юстиції Базою Д. А. номер запису 73763456 право власності на дане майно зареєстровано за ОСОБА_1 , який і є власником спірного майна на теперішній час.

Звертаючись до суду з позовом, Дніпровська міська рада посилалася на те, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно запису акту про смерть № 8894 від 25 листопада 2001 року, фактично спадщину після смерті батька прийняв його син, ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після його смерті спадкова справа не відкривалась і жоден спадкоємець не звернувся за прийняттям спадщини, що є підставою для визнання спадщини відумерлою. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, на підставі якого відбулося відчуження спірного об?єкту нерухомого майна, було скасовано судом апеляційної інстанції, тому договір дарування, укладений 08 листопада 2013 року, є недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради про визнання відумерлою спадщини після смерті ОСОБА_5 , оскільки останній був зареєстрований та проживав у спірному домоволодінні, але після смерті батька до нотаріальної контори не звертався, спадкова справа не відкривалася, своїх спадкових прав на нерухоме майно не оформив, у зв?язку з чим суд першої інстанції вважав, що оспорюваними договорами відчуження спірного нерухомого майна не порушено право міської ради.

Однак колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із такого.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є розуміння відкриття спадщини як настання певних юридичних фактів, зумовлюють виникнення спадкових правовідносин. При цьому як юридичний факт відкриття спадщини характеризується двома параметрами: (1) часом відкриття; (2) місцем відкриття. Час відкриття спадщини має важливе значення, оскільки на час відкриття спадщини визначаються, зокрема: склад спадщини; коло спадкоємців; матеріальний закон, який буде застосовуватись до спадкових відносин.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина третя статті 5 ЦК України).

Правила статті 1277 ЦК України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом спливло не менше одного року (абзац 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Тлумачення статті 5 та абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Проте із загального правила про застосування актів цивільного законодавства до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ними чинності абзацом 2 пункту 5 Прикінцевих пунктом передбачається виняток і допускається застосування ЦК України до прав та обов`язків, які продовжують існувати після набрання ним чинності.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини (частина перша та друга статті 1277 ЦК України).

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (частини перша та друга статті 548 ЦК УРСР).

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша та друга статті 549 ЦК УРСР).

Аналіз змісту статей 548, 549 ЦК УРСР свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подача державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.

Спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави: 1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; 2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; 3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини; 4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу); 5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини. Якщо хто-небудь з спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна, належна цьому спадкоємцеві. Якщо при відсутності спадкоємців за законом заповідана тільки частина майна спадкодавця, решта майна переходить до держави (частини перша-третя статті 555 ЦК УРСР).

Системне тлумачення частини другої статті 549, частини першої статті 555 ЦК УРСР та абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що: у ЦК УРСР законодавець, на відміну від ЦК України та існування конструкції «відумерлої спадщини», передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. Держава при існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 555 ЦК УРСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися; оскільки держава не мала права відмовитися від прийняття спадщини, то у випадку, коли спадкоємці за законом або за заповітом не прийняли спадщину або відмовилися від спадщини, спадщина вважалася прийнятою державою; з урахуванням того, що в частині першій статті 555 ЦК УРСР закріплювався автоматичний перехід спадщини до держави, та існував строк шість місяців для прийняття спадщини іншими спадкоємцями, то абзац 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України може застосовуватися тільки, якщо спадщина відкрилась після 01 липня 2003 року, проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мали право спадкування відповідно до норм ЦК УРСР. Тому однорічний строк, який встановлений частиною другою статті 1277 ЦК України та в абзаці 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, може підлягати обчисленню, починаючи не раніше 01 липня 2003 року.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 671/22/19 (провадження № 61-9511сво19).

Встановлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_5 , син спадкодавця, був зареєстрований та проживав у спірному домоволодінні.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції зробив неправильний висновок про обов?язковість звернення ОСОБА_5 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки такий висновок не узгоджується з нормами статті 549 ЦК УРСР, згідно якої визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Оскільки ОСОБА_5 в силу вимог статті 549 ЦК УРСР є таким, що прийняв після смерті ОСОБА_4 спадщину, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , то на спірні правовідносини поширюються правила ЦК України 2004 року, у тому числі щодо визнання спадщини відумерлою, що не було враховано судом першої інстанції.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у ст. 1219 ЦК України (ст. ст. 1218, 1231 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, а якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини.

Відповідно до ст. 334 ЦПК України, заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, встановлених Цивільним кодексом України, подається до суду за місцем відкриття спадщини або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.

Відповідно до положень статі 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування.

Таким чином, спірним договором купівлі-продажу порушуються інтереси держави в особі Дніпровської міської ради, яка є представницьким органом територіальної громади м.Дніпра і через яку остання реалізує свою цивільну та господарську компетенцію набуває права та обов`язки, у тому числі ті, що випливають з встановленого статтею 1277 ЦК України порядку визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що спадщина, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , та складається з з 9/20 частин будинку по АДРЕСА_2 , а саме напівзруйнованого пожежею житлового будинку літ А-1, напівзруйнованої житлової прибудови літ А1-1, господарських та інженерних споруд є відумерлою, тому відповідно до правил ст. 1277 ЦК України має бути передана територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК).

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Враховуючи те, що апеляційним судом встановлені обставини щодо наявність підстав для визнання спадщини відумерлою, тому наявні підстави для задоволення вимог про визнання договору дарування 9/20 частин житлового будинку загальною площею 20,3 кв.м., по АДРЕСА_2 від 08 листопада 2013 року серія та номер № 5591, ВТО № 392154, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Петрушевською І.Р.

Щодо вимог позивача про визнання недійсними свідоцтва про право власності та скасування записів про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на спірне нерухоме майно, колегія суддів зазначає наступне.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою КМУ від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі Порядок).

Згідно пункту 6 Порядку державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком. Пунктом 9 Порядку визначено, що разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідні для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору.

Видача свідоцтва про право власності передбачена Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р. № 868 (в редакції чинній на момент видачі спірних свідоцтв), що визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, в пункті 24 якого встановлено, що у випадках, встановлених законом, державний реєстратор органу державної реєстрації прав після прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, відкриття відповідного розділу Державного реєстру прав та/або внесення записів до зазначеного Реєстру формує свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Суть державної реєстрації прав офіційне визнання й підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

З огляду на вищевикладене, свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто свідоцтво про право власності не породжує виникнення у власника відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Таким чином, для скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно має бути визнано недійсним та скасовано рішення органу на підставі якого було видано вказане свідоцтво. Вказане кореспондується зі сталою практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 27 червня 2018 року № 925/797/17; від 05 лютого 2020 року № 904/750/19; від 06.05.2020 року у справі № 120/4617/18-а; від 27 травня 2020 року № 442/2771/17 (ЄДРСРУ № 89675420); від 16 вересня 2020 року № 278/657/18 (ЄДРСРУ № 91854991).

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання недійсними свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно задоволенню не підлягають, з вищевикладених підстав.

В пункті 5.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18) викладено правовий висновок про те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування) (частина друга статті 26 Закону № 1952).

Вищевказаний правовий висновок також наведено в пункті 5.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14-536цс18) зазначено, що під час розгляду справи суди мають врахувати висновок Великої Палати Верховного Суду стосовно того, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права (пункт 5.17 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18).

Відповідно до статті 11 Закону № 1952 державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частинідругій статті26Закону №1952в редакції, чиннійдо 16січня 2020року, яка діяла на час звернення позивача до суду з позовом в цій справі, було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

За змістом зазначеної правової норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Законом України від 05 грудня 2019 року № 340-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону № 1952 викладено в новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952 в редакції, чинній з 16 січня 2020 року, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної правової норми в чинній редакції, на відміну від положень статті 26 Закону України № 1952 в попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Викладене дає підстави для висновку про те, що з 16 січня 2020 року, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права Закон № 1952 не передбачає.

У пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» встановлено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

За змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Тому, починаючи з 16 січня 2020 року, вказаний спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

Подібні правові висновки наведені в постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 03 лютого 2021 року у справі №278/3367/19 (провадження № 61-13586св20).

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом й підставами позову.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З викладеного випливає, що предмет позову це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку про те, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

З огляду на викладене та зважаючи на істотну зміну з 16 січня 2020 року матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, ефективним способом захисту порушених прав позивача у цій справі є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги щодо скасування записів про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на спірне нерухоме майно підлягають частковому задоволенню шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Водночас, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу судових витрат та стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір за розгляд справи в суді першої, апеляційної інстанції та касаційної інстанції, в сумі по 9 459 грн, з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Добровольбуд", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенська І.Р., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання недійсним договору дарування, свідоцтва про право власності, скасування запису про державну реєстрацію права власності та визнання спадщини відумерлою задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування 9/20 частин житлового будинку загальною площею 20,3 кв.м., по АДРЕСА_2 від 08 листопада 2013 року серія та номер № 5591, ВТО № 392154, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Петрушевською І.Р.

Скасувати рішення державного реєстратора Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Новікової Анастасії Володимирівни від 15 жовтня 2013 року, індексний № 6818125, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на 9/20 частин напівзруйнованого будинку загальною площею 20,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , (номер запису про право власності 3183419, дата та час державної реєстрації 14 жовтня 2013 року 12:00:33).

Скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Петрушенської Інни Романівни від 08 листопада 2013 року, індексний № 7764045, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) на 9/20 частин напівзруйнованого будинку загальною площею 20,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , (номер запису про право власності 3301836, дата та час державної реєстрації 08 листопада 2013 року 16:29:57).

Скасувати рішення державного реєстратора Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Іванченко Лариси Іванівни від 19 травня 2014 року, індексний № 1312831, про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю Добровольбуд (ЄДРПОУ 39061707) на 9/20 частин напівзруйнованого будинку загальною площею 20,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , (номер запису про право власності 5691808, дата та час державної реєстрації 23 квітня 2014 року 15:47:24).

Скасувати рішення державного реєстратора Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Бази Дмитра Анатолійовича від 17 жовтня 2014 року, індексний № 16567035, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на 9/20 частин напівзруйнованого будинку загальною площею 20,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , (номер запису про право власності 7376356, дата та час державної реєстрації 03 жовтня 2014 року 16:24:16).

Визнати спадщину відумерлою після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , що складається з 9/20 частин будинку по АДРЕСА_2 , а саме напівзруйнованого пожежею житлового будинку літ А-1, напівзруйнованої житлової прибудови літ А1-1, господарських та інженерних споруд та передати її у власність територіальній громаді міста Дніпра, в особі Дніпропетровської міської ради.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стянути з ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Добровольбуд", правонаступника ОСОБА_2 - ОСОБА_10 , ОСОБА_3 на користь Дніпровської міської ради судовий збір в сумі по 9 459 грн, з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

Судді: