Ухвала

від 02.03.2022 по справі 161/20380/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

03 березня 2022 року справа №161/20380/19 Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича

та за відсутності представників сторін у зв`язку з їх неявкою в судове засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

заяву ОСОБА_1 від 17.02.2022р.

про забезпечення позову

по справі

за позовом ОСОБА_1 , м. Луцьк

до відповідачів: Волинської обласної спілки споживчих товариств, м. Луцьк

Волинського оптово-торгового об`єднання "Облкооплісбудгоспторг", м. Луцьк

Державного реєстратора - приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Веремчука Сергія Володимировича, м. Луцьк

про визнання протиправним та скасування розпорядження голови правління Волинської обласної спілки споживчих товариств №6/1-р від 19.02.2018р.; визнання недійсним і скасування запису проведення державної реєстрації змін до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №11981070007003776 від 03.05.2018р. про зміну керівника юридичної особи, здійсненого державним реєстратором - приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Веремчуком С.В.; поновлення повноважень директора Волинського оптово-торгового об`єднання "Облкооплісбудгоспторг" ОСОБА_1 з 03.05.2018р.

встановив: ухвалою Господарського суду Волинської області від 08.02.2022р., поруч з іншим, залучено до участі у справі в якості співвідповідача державного реєстратора - приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Веремчука С.В., постановлено здійснювати подальший розгляд справи виходячи:

з наступного суб`єктного складу: позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: Волинська ОССТ, ВОТО "Облкооплісбудгоспторг", державний реєстратор - приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Веремчук С.В.,

з наступного предмета спору:

визнання протиправним та скасування розпорядження голови правління Волинської обласної спілки споживчих товариств №6/1-р від 19.02.2018р.;

визнання недійсним і скасування запису проведення державної реєстрації змін до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №11981070007003776 від 03.05.2018р. про зміну керівника юридичної особи, здійсненого державним реєстратором - приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Веремчуком С.В.;

поновлення повноважень директора ВОТО "Облкооплісбудгоспторг" ОСОБА_1 з 03.05.2018р.,

закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 03.03.2022р.

18 лютого 2022 року відділом документального забезпечення та контролю суду була зареєстрована заява ОСОБА_1 від 17.02.2022р. про вжиття заходів забезпечення позову відповідно до котрої позивач просив суд вжити відповідних заходів та заборонити суб`єктам державної реєстрації, визначеним Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", вчиняти реєстраційні дії а саме, вносити запис про припинення юридичної особи в результаті ліквідації щодо ВОТО "Облкооплісбудгоспторг" (код ЄДРПОУ 05384258).

В обґрунтування заяви зазначив, що в процесі розгляду клопотань про відкладення підготовчого засідання у справі, а саме 24.12.2021р., державним реєстратором бізнесу виконавчого комітету Ковельської міської ради до ЄДР внесено рішення Ковельської ОТБ Волинської облспоживспілки (засновника) про припинення ВОТО "Облкооплісбудгоспторг" шляхом ліквідації та встановлено строк розгляду вимог кредиторів - до 25.02.2022р. Відтак, позивач вважає, що після спливу вказаного строку ВОТО "Облкооплісбудгоспторг" може бути виключене з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зауважує, що ймовірною метою подачі клопотань про відкладення розгляду справи, є затягування судового процесу задля можливості ліквідації ВОТО "Облкооплісбудгоспторг" та виключення з ЄДР, і, як наслідком ліквідації сторони відповідача, буде закриття провадження у даній справі (ст. 231 ГПК України). Вчинення реєстраційної дії про ліквідацію ВОТО "Облкооплісбудгоспторг" відповідно до ч. 4 ст. 91 ЦК України буде припиненням її цивільної правоздатності, отже провадження у справі буде закрите без ухвалення рішення.

Ухвалою суду від 21.02.2022р. заяву про вжиття заходів забезпечення позову було призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.02.2022р., зобов`язано позивача направити заяву на електроні адреси Волинської ОССТ (ІНФОРМАЦІЯ_4), представника ВОТО "Облкооплісбудгосптогр" адвоката Сороки В.Г. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Веремчука С.В. ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), докази направлення надати суду, запропоновано учасникам судового процесу надати суду в строк до 24.02.2021р. включно письмові пояснення по суті викладених у заяві обставин, документи в їх обґрунтування.

22 лютого 2022 року судом було зареєстровано супровідний лист ОСОБА_1 про долучення до матеріалів справи доказів в підтвердження виконання ухвали від 21.02.2022р.

На офіційному сайті Господарського суду Волинської області 24.02.2022р. учасники справи №161/20380/19 були повідомлені про те, що 24.02.2022р. судове засіданні у справі не відбудеться.

У визначений ухвалою від 08.02.2022р. для розгляду даної справи по суті день та час сторони в засідання суду представників не направили.

Із клопотанням про здійснення судового розгляду справи за відсутності позивача/ його представника ОСОБА_1. звернувся до суду 03.03.2022р. При цьому заяву від 17.02.2022р. про забезпечення позову позивач підтримує, просить суд її задовольнити.

Із клопотанням від 02.03.2022р. за підписом адвоката Сороки В.Г. про відкладення розгляду справи ВОТО "Облкооплісбудгоспторг" звернулось до суду 03.03.2022р.

Із клопотанням від 17.02.2022р. №42/01-16 про здійснення судового розгляду справи за відсутності сторони приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Веремчук С.В. звернувся до суду 01.03.2022р.

Волинська ОССТ про неможливість явки в засідання суду свого представника не повідомила.

З огляду на положення ст. 140 ГПК України, частинами 1 та 4 котрої визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи, та у виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін, враховуючи підтримувальну позицію стосовно забезпечення позову, висловлену позивачем та невиявлення відповідачами бажання надати суду відповідні пояснення, судом прийнято рішення стосовно можливості розгляду заяви ОСОБА_1 по суті в даному судовому засіданні.

Оцінюючи заяву позивача та її обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що відповідна заява підлягає до задоволення. Викладена позиція суду пов`язана з наступними обставинами:

Згідно ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову (ч. 3 ст. 137 ГПК України).

Згідно з ч. 4 наведеної ст. 137 ГПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з ч. 11 ст. 137 ГПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Забезпечення позову є однією з найважливіших гарантій захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб, певним заходом для створення можливості реального виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог; прийняття передбачених законом заходів щодо забезпечення позову є правом суду, який розглядає спір. Заходи про забезпечення позову застосовується судом, виходячи з обставин справи, змісту заявлених позовних вимог.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018р. у справі №910/19256/16, від 14.05.2018р. у справі №910/20479/17, від 14.06.2018р. у справі №916/10/18, від 23.06.2018р. у справі №916/2026/17, від 16.08.2018р. у справі №910/5916/18, від 11.09.2018р. у справі №922/1605/18, від 14.01.2019р. у справі №909/526/18, від 21.01.2019р. у справі №916/1278/18, від 25.01.2019р. у справі №925/288/17, від 26.09.2019р. у справі №904/1417/19.

Згідно п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до п. 3 вказаної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості. У позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

Суд засвідчує, що при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2006р. у справі "Пантелеєнко проти України", засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Що стосується оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу слід вказати, що такий захід забезпечення, як накладення арешту на земельні ділянки, жодним чином не порушує законних інтересів відповідача, в той же час дозволить уникнути непорозумінь на період вирішення спору і запобігти порушенню прав позивачів.

Щодо наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, суд зазначає, що обраний позивачем захід забезпечення позову спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, оскільки у разі незастосування такого заходу забезпечення позову, до вирішення спору наявні у відповідача активи можуть бути ним відчужені.

Також, суд враховує, що заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Суд, оцінивши подану заяву про забезпечення позову, встановив, що обрані заявником способи забезпечення позову співвідносяться з предметом позову, а отже існує конкретний зв`язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, однак не є тотожними з позовними вимогами, що забезпечить фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову. Такий спосіб забезпечення позову відповідає обставинам справи та, водночас, вжиття таких заходів забезпечення позову не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища сторін до розгляду справи по суті.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2020р. у справі №910/13709/19 з якої слідує, що за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2020р. та ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.01.2020р. про забезпечення позову у справі за позовом ТОВ "Консалтингова група "Гектар-Херсон", ТОВ НВФ "Перлина Поділля" до Міністерства юстиції України, про визнання протиправним та скасування наказу дійшов висновку про можливість забезпечення позову зупинення, до набрання законної сили рішенням у даній справі, дії наказу Міністерства юстиції України від 31.07.2019 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень", шляхом заборони Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України, а також будь-яким іншим суб`єктам державної реєстрації (державним реєстраторам, нотаріусам усіх нотаріальних округів та іншим суб`єктам) проводити державну реєстрацію спірного наказу.

Згідно витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ВОТО "Облкооплісбудгоспторг" з 24.12.2021р. перебуває в стані припинення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", державна реєстрація юридичних осіб - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно ст. 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі: документів, що подаються заявником для державної реєстрації; судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, враховуючи що припинення юридичної особи (в даному випадку відповідача) може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду у даній справі (за умови задоволення позову), суд дійшов висновку, що заявником доведено необхідність вжиття, визначених ним заходів забезпечення позову, а подана останнім заява містить обґрунтовані мотиви та посилання на докази, які зумовлюють необхідність задоволення заяви про забезпечення позову.

Спосіб забезпечення позову, який просить позивач, відповідає предмету позову, принципам розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, не порушують права та законні інтереси осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно ст. 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010р. №4241/03 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00, суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235, 255, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 від 17.02.2022р. про забезпечення позову - задовольнити.

2. Заборонити суб`єктам державної реєстрації, визначеним Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", вчиняти реєстраційні дії а саме, вносити запис про припинення юридичної особи в результаті ліквідації щодо Волинського оптово-торгового об`єднання "Облкооплісбудгоспторг" (код ЄДРПОУ 05384258).

3. Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання, тобто з 03 березня 2022 року.

4. Дана ухвала підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому для виконання судових рішень, та є виконавчим документом відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

5. Строк пред`явлення ухвали про вжиття заходів до забезпечення позову до виконання становить три роки, тобто - до 04 березня 2025 року.

Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання відповідно до ч. 2 ст. 235 ГПК України.

Ухвала про забезпечення позову підлягає оскарженню в апеляційному порядку до Північно-західного апеляційного господарського суду в строки та порядку, визначені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Оскарження ухвали про вжиття заходів до забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Ухвала підписана 03.03.2022р.

Суддя В. А. Войціховський