Рішення

від 14.02.2022 по справі 902/1030/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" лютого 2022 р.Cправа № 902/1030/21

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Пшегорської О.Я.,

представників сторін

позивача - Стригунова О.М., Стефановського В.С.,

відповідача 2 - Кучерявої І.П.,

за відсутності представника відповідача 1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (вул. Алма-Атинська, 37, м. Київ, 02092)

до: Іванівської сільської ради (вул. Свинаря, буд. 17, с. Іванів, Калинівський район, Вінницька область, 22432)

до: Приватного акціонерного товариства "Іванівський спеціалізований кар`єр" (вул. Заводська, буд. 1, с. Іванів, Калинівський район, Вінницька область, 22432)

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В :

Приватним акціонерним товариством "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" подано позов до Іванівської сільської ради (відповідач 1) та Приватного акціонерного товариства "Іванівський спеціалізований кар`єр" (відповідач 2) про:

- визнання незаконним та скасування рішення 10 сесії 6 скликання Іванівської сільської ради від 13.07.2012 в частині передачі в оренду ПрАТ "Іванівський спеціалізований кар`єр" земельної ділянки за кадастровим номером 0521682800:03:001:0070, на якій розташовані під`їзні колії ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ";

- визнання недійсним договору оренди землі №24 від 27.09.2012, укладеного між Іванівською сільською радою та ПрАТ "Іванівський спеціалізований кар`єр".

Ухвалою суду від 21.10.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/1030/21 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09.11.2021.

Під час підготовчого провадження у справі, строк якого протокольною ухвалою від 30.11.2021 продовжено на 30 днів на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України, учасники справи скористалися правом на подання заяв по суті спору: відповідачами подано відзиви на позовну заяву (а.с. 97-192, т. 1; а.с. 135-144, т. 2), відповідачем 2 - заперечення на відповідь на відзив ( а.с. 117-134, т. 2); заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с. 91-96, т. 1); позивачем - відповідь на відзив відповідача 1 (а.с. 186-200, т. 2); відповідь на відзив відповідача 2 (а.с. 213-282, т. 1).

Окрім того, позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи ряду додаткових доказів (а.с. 2-78, т. 2).

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію судового процесу та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.01.2022, про що постановлено відповідну ухвалу від 13.01.2022 у протокольній формі. При цьому протокольною ухвалою від 27.01.2022 в межах розгляду справи по суті оголошено перерву до 15.02.2022.

Окрім того, ухвалою від 27.01.2022 залишено без розгляду клопотання представника позивача (вих. №217 від 20.01.2022) про призначення у справі №902/1030/21 судової земельно-технічної експертизи.

На визначену дату та час у судове засідання з`явилися представники позивача та відповідача 2, відповідач 1 правом участі у судовому засіданні не скористався.

Іванівську сільську раду про дату, час та місце розгляду повідомлено належним чином ухвалою суду від 27.01.2022, яку направлено на адресу електронної пошти останньої, вказану у відзиві на позовну заяву.

Окремо слід зазначити, що представникам позивача забезпечено участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Представник позивача заявлений позов підтримав у повному обсязі з підстав та обставин, викладених у позовній заяві та відповідях на відзиви.

Представник відповідача 2, в свою чергу, щодо позову заперечила, посилаючись на викладене у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив. При цьому просила застосувати наслідки спливу позовної давності.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує про те, що земельна ділянка під належними йому залізничними коліями протизаконно та поза межами компетенції відповідача 1 передана без згоди ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" в оренду відповідачу 2 на підставі оспорюваного рішення Іванівської сільської ради, що слугувало підставою для звернення позивача із відповідним позовом до суду.

Суть заперечень відповідача 1 (Іванівської сільської ради), викладених у відзиві на позовну заяву, зводиться до такого.

Рішенням Вінницької обласної ради №1120 від 25.10.2010 "Про зміну меж с. Іванів, Слобідка Іванівської сільської ради Калинівського району" було вирішено затвердити проект землеустрою щодо зміни меж с. Іванів та Слобідка Іванівської сільської ради Вінницької області, включити в межі населених пунктів Іванівської сільської ради 238,64 га земель за рахунок земель окремих землекористувачів та власників земельних ділянок, затвердити межі сіл Іванівської сільської ради Калинівського району.

На підставі цього рішення, в межі населеного пункту села Іванів було включено землі землекористувачів, в тому числі землекористувача ПрАТ "Іванівський спеціалізований кар`єр".

Рішенням 10 сесії 6 скликання Іванівської сільської ради від 13.07.2012 "Про надання земельної ділянки в оренду ПрАТ "Іванівський спецкар`єр" вирішено надати в оренду земельну ділянку площею 31,47 га, в межах населеного пункту для розробки родовища граніту.

На підставі цього рішення 27.09.2012 між орендодавцем - Іванівською сільською радою та орендарем - ПАТ "Іванівський спеціалізований кар`єр" укладено Договір оренди землі №24, який 20.11.2012 зареєстровано у Калинівському відділі Вінницької регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах у державному реєстрі земель за №052168284005944.

До цього земельна ділянка площею 31,47 га для розробки родовища граніту перебувала в оренді ПрАТ "Іванівський спеціалізований кар`єр" на підставі договору оренди землі, укладеного між орендодавцем - Калинівською районною державною адміністрацією та орендарем - ПАТ "Іванівський спеціалізований кар`єр".

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР).

Згідно положень статті 25 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

У п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону №280/97-ВР передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин

Також повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 Земельного кодексу України.

Зокрема, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно із ст. 144 Конституція України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України.

Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст. 83 ЗК України (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

За приписами п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України ( у редакції на 2012) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами наcелених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

З вищенаведеного слідує, що Іванівська сільська рада при прийнятті рішення 10 сесії 6 скликання діяла в межах передбачених законом повноважень з розпорядження земельними ділянками в межах населеного пункту.

При прийнятті Рішення 10 сесії 6 скликання Іванівської сільської ради від 13.07.2012 розглянуто заяву землекористувача, враховано висновки державних органів, прийнято рішення на сесії за результатами проведеного голосування. Документи, що стосуються прийняття цього рішення, передано в державний архів.

Позивачем наведено той факт, що наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом. При цьому, за твердженням відповідача 1, ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" не доведено належне користування земельною ділянкою, а також відсутні докази по сплаті позивачем земельного податку за земельну ділянку на якій розміщені відповідні колії.

Окрім того, у поданому відзиві на позовну заяву Іванівська сільська рада просить розглядати справу без участі представника відповідача 1.

У відзиві на позовну заяву відповідача 2 (ПрАТ "Іванівський спеціалізований кар`єр") останній вказує, що 27.09.2012 між Іванівською сільською радою та ПАТ "Іванівський спеціалізований кар`єр" укладено Договір оренди землі №24 від 27.09.2012, за яким передано в оренду земельну ділянку для розробки родовища граніту, що знаходяться на території Іванівської сільської ради в межах населеного пункту, загальною площею 31,4771 га.

Право оренди (володіння та користування) вищевказаною земельною ділянкою зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформацією з ДРРПНР №263019309 від 24.06.2021.

Тобто, на підставі вищевказаного договору ПрАТ "Іванівський спеціалізований кар`єр" належить право оренди земельної ділянки з 2012 року, договір оренди землі укладено на 49 років з правом пролонгації.

На цій же земельній ділянці знаходяться під`їзні залізничні колії, які побудовано відповідачем та які перебувають на балансі Бродецької філії ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту".

Земельна ділянка комунальної власності, надана в користування ПрАТ "Іванівський спеціалізований кар`єр", яке здійснює діяльність з користування надрами та не є підприємством залізничного транспорту, не відноситься до земель залізничного транспорту. При цьому оскаржуваним рішенням Іванівська сільська рада передала у користування (оренду) землі комунальної власності в межах населеного пункту, а спірність розмежування земель та належність спірної земельної ділянки до комунальної власності не є предметом позову.

Окрім того, позивачем не надано належного правовстановлюючого документу, який би підтверджував набуття позивачем права власності на залізничні під`їзні колії, що свідчить про відсутність порушеного права останнього.

У відповіді на відзив відповідача 1 ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" зазначає, що відносини щодо передачі земельних ділянок у користування (оренду) із земель комунальної власності та укладення відповідних договорів оренди регулюються спеціальними нормами законодавства закріпленими, зокрема, в ЗК України та Законі України "Про оренду землі". Саме спеціальні норми підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що виключає можливість передачі спірних земель в оренду відповідачем 1, а наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Так, на думку позивача, ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" в повній мірі доведено факт наявності у нього права власності на залізничну під`їзну колію, доказами чого є акт введення в експлуатацію та встановлення залізницею порядку обслуговування залізничних під`їзних колій для новозбудованої залізничної колії, масштабний план, технічний паспорт, повздовжній та поперечний профілі залізничних колій, креслення штучних споруд.

У відповіді на відзив відповідач 2 вказує щодо того, що у 2020 році технічний паспорт був оновлений та у позивача наявний технічний паспорт 2005 року, який подано до матеріалів справи.

Щодо аргументу, що позивачем не доведено належність спірної земельної ділянки до земель залізничного транспорту, то відповідно до висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц про те, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України. До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина друга статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт"). Наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Згідно із частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Пунктом "б" частини четвертої статті 84 ЗК України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Відповідно до ст. 6 статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" (в редакції на момент винесення рішення сільською радою та укладання договору оренди) землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України "Про транспорт". До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Для забезпечення у межах смуги відведення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній електропостачання та зв`язку, інших пристроїв та об`єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небезпечних впливів, встановлюються охоронні зони. Охоронні зони - ділянки землі, прилеглі до земель залізничного транспорту загального користування і необхідні для забезпечення збереження, міцності та стійкості споруд, пристроїв та інших об`єктів залізничного транспорту. Порядок встановлення охоронних зон, їх розміри і режим користування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Спірна земельна ділянка, де розміщені колії та майно позивача, належить до земель залізничного транспорту, тому Іванівська сільська рада не мала повноважень на розпорядження нею.

Позивач добровільно не відмовлявся від права постійного користування земельною ділянкою та не надавав згоду на її вилучення.

Крім того, при прийняті рішення від 13.07.2012 не встановлено обставин, які б могли бути підставою для припинення позивачу прав на спірну земельну ділянку, визначених ст. 141, 143 Земельного кодексу України.

У поданому запереченні на відповідь на відзив ПрАТ "Іванівський спеціалізований кар`єр" акцентує увагу, що використання під`їзних колій для обслуговування підприємства, іншим словами, внутрішньозаводських залізничних під`їзних колій, не потребує окремого виду діяльності.

Як уже зазначалось у відзиві, у статті 5, ч. 7 ст. 10, ст. 21 Закону України "Про залізничний транспорт", пункту 64 Статуту залізниць України, зокрема, під`їзні колії призначено для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування. З наведених норм видно відокремлення законодавцем загальної мережі залізничних колій від залізничних під`їзних колій підприємств.

Також у Постанові Верховного Суду від 25.07.2019р. у справі № 923/609/17 зроблено такий висновок: "Системний аналіз норм дозволяє зробити висновок про можливість перебування залізничних колій, зокрема під`їзних колій, які призначаються для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств, у власності підприємств, підприємців, організацій та установ різних форм власності".

Щодо твердження позивача, що наведені у позові залізничні під`їзні колії №№ 8, 9, 10, 11, 14, 16, 18, 18а, 19, 20, 21, 22а, 26а, 28а, 25/26 належать позивачу та перебувають на земельній ділянці відповідача, то позивачем не надано належного правовстановлюючого документу, який би підтверджував набуття позивачем права власності на залізничні під`їзні колії, які знаходяться на території відповідача.

Згідно зі статтею 67 Статуту залізниць України відкриття для постійної експлуатації новозбудованої залізничної під`їзної колії і подання на цю колію рухомого складу допускається після прийняття цієї залізничної колії в експлуатацію комісією за участю представника Держнаглядохоронпраці і встановлення залізницею порядку обслуговування під`їзної колії.

У Постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 923/609/17 викладено такий висновок: " Отже, доказами наявності у особи права власності на залізничну під`їзну колію є акт введення в експлуатацію та встановлення залізницею порядку обслуговування залізничних під`їзних колій для новозбудованої залізничної колії, масштабний план, технічний паспорт, повздовжній та поперечний профілі залізничних колій, креслення штучних споруд".

З урахуванням ст.ст. 316, 328, 331, 334 ЦК України, ст. 67 Статуту залізниць, перебування майна на балансі не є підтвердженням права власності.

Як підсумок, відповідач 2 зазначає, що:

- спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0521682800:03:001:0070 площею 28,09238 га має цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств, що пов`язані з користуванням надрами;

- спірна земельна ділянка належить до комунальної власності;

- спірна земельна ділянка не перебувала у користуванні позивача;

- спірна земельна ділянка, надана в користування ПрАТ "Іванівський спеціалізований кар`єр", яке здійснює діяльність з користування надрами та не є підприємством залізничного транспорту, не відноситься до земель залізничного транспорту.

Відтак, посилання позивача, що спірна земельна ділянка належить до земель залізничного транспорту - безпідставне.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Відповідно до наказу Міністерства транспорту та зв`язку України №396 від 26.04.2006 реорганізовано відкриті акціонерні товариства промислового залізничного транспорту, в т.ч. Відкрите акціонерне товариство "Бродецьке підприємство промислового залізничного транспорту", шляхом приєднання до ВАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту".

Матеріали справи містять Передавальний акт від 17.07.2006 (а.с. 247, т. 1), за змістом якого ВАТ "Бродецьке ППЗТ" передає, а ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" приймає у власність майно, права та обов`язки за статтями передавального балансу станом на 17.07.2006, в т.ч. дві залізничних колії у смт Іванів (інв. № 103122005 та №103122007).

Як підтверджується змістом Договору від 14.09.1989 (а.с. 182, т. 1), на замовлення Іванівського спецкар`єру, правонаступником якого є відповідач 2, "Бродецкое ППЖТ" як підрядник взяло на себе зобов`язання побудувати 0,35 км тупику та виконати роботи з укладки стрілочного переводу.

Так, відповідно до "Акта приемочной комиссии о приемке в эксплуатацию законченного реконструкцией внутризаводских ж/д путей Ивановского спецкарьера" Іванівським спецкар`єром, правонаступником якого є відповідач 2, прийнято в експлуатацію реконструйовані внутрішньозаводські залізничні колії: I колія - 610 м; ІІ колія - 465 м (а.с. 177-178, т. 1).

ПрАТ "Іванівський спеціалізований кар`єр" скеровано позивачу лист вих. №11/08-1 від 11.08.2021, відповідно до якого відповідач 2 вимагав демонтувати та вивезти залізничні колії, що належать ПрАТ "КДМППЗТ" та розміщені в межах земельної ділянки 0521682800:03:001:0070 за адресою: с. Іванів, вул. Заводська, 1, Калинівського району, Вінницької області.

Право користування відповідача земельною ділянкою кадастровий номер 0521682800:03:001:0070 загальною площею 28,0938 га за адресою: с. Іванів, вул. Заводська, 1, Калинівського району, Вінницької області підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 53-55, том 1).

Вказана земельна ділянка перебуває у комунальній власності, власник - Іванівська сільська рада, користувачем виступає відповідач, за яким зареєстровано право оренди на 49 років з правом пролонгації на підставі Договору оренди землі №24 від 27.09.2012.

В свою чергу, позивач заперечує правомірність рішення Іванівської сільської ради, за яким відповідачу передано в оренду земельну ділянку за кадастровим номером 0521682800:03:001:0070, на якій розташовані під`їзні колії ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" з підстав перевищення повноважень відповідачем 2 на розпорядження землями державної власності. При цьому позивач стверджує що спірна земельна ділянка (її частина) належить до земель державної власності, а саме до земель, на яких розташоване господарське товариство, у статутному капіталі якого державі належить частка у 100%, які не можуть передаватися у комунальну власність.

Окрім того, з підстав визнання незаконним рішення, за яким відповідачу 2 передано в оренду земельну ділянку, ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" просить визнати недійсним договір оренди землі №24 від 27.09.2012, укладений між Іванівською сільською радою та ПрАТ "Іванівський спеціалізований кар`єр".

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18 та, зокрема, підтримана у постанові КГС ВС від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19.

Суд враховує, що Велика Палата ВС відступила від Постанови ВСУ по справі 21-405а14 від 11.11.2014, визначивши, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу, позивача, з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами, не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення. Така позиція висловлювалася Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 923/466/17.

За змістом статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Таким чином, в контексті доведення наявності порушеного права позивача у даному спорі є встановлення того, що оспорюваними актом та договором порушено право позивача на володіння, користування та розпорядження його власністю (залізничними коліями), за умови підтвердження такого права власності.

Згідно зі статтею 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статей 182, 334 Цивільного кодексу України основною умовою для визначення статусу нерухомого майна будь-якого об`єкта нерухомості (у тому числі й тих об`єктів, правовий статус яких законодавчими актами не визначено, зокрема під`їзних колій) є державна реєстрація прав на нього.

Разом з тим частиною четвертою статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

Отже, підтвердження права власності на залізничні колії повинно здійснюватися іншими способами визначеними законом.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про залізничний транспорт" магістральні залізничні лінії загального користування та розміщені на них технологічні споруди, передавальні пристрої, що безпосередньо використовуються для забезпечення процесу перевезень, а саме: залізничні станції та колії загального користування, тягові підстанції, контактна мережа та інші пристрої технологічного електропостачання, системи сигналізації, централізації, блокування та управління рухом поїздів, об`єкти і майно, призначені безпосередньо для виконання аварійно-відновлювальних робіт, є державною власністю, закріплюються за АТ "Укрзалізниця" на праві господарського відання та не підлягають приватизації.

Згідно з положеннями статті 21 Закону України "Про залізничний транспорт" відносини підприємств залізничного транспорту з власниками залізничних під`їзних колій, порядок і умови експлуатації цих колій, обігу рухомого складу, що не належить до залізничного транспорту загального користування, визначаються Статутом залізниць України та укладеними на його основі договорами.

Власники залізничних під`їзних колій, споруди та устаткування, вантажно-розвантажувальних комплексів, які не належать до залізничного транспорту загального користування за своїми пропускними і вантажопереробними можливостями, повинні забезпечувати необхідні обсяги перевезень, навантаження і розвантаження транспортних засобів, їх зберігання та ефективне використання.

Власники залізничних під`їзних колій здійснюють їх утримання на рівні, що забезпечує безпеку виконання робіт, ефективне використання рухомого складу, збереження вагонного парку та вантажу, який перевозиться.

За змістом частини сьомої статті 10 Закону України "Про залізничний транспорт" будівництво і реконструкція залізничних станцій та інших об`єктів залізничного транспорту, пов`язаних з будівництвом або реконструкцією промислових підприємств, здійснюються за рахунок коштів підприємств або коштів, передбачених у Державному бюджеті України на зазначені цілі.

Статтею 64 Статуту залізниць України визначено, що до залізничних під`їзних колій належать колії, що з`єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією і які належать підприємствам, підприємцям, організаціям та установам незалежно від форм власності, а також громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності. Під`їзні колії призначено для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

Таким чином, системний аналіз цих норм дозволяє зробити висновок про можливість перебування залізничних колій, зокрема під`їзних колій, які призначаються для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств, у власності підприємств, підприємців, організацій та установ різних форм власності. При цьому їх утримання, здійснюються за рахунок коштів підприємств.

Аналогічної позиції притримується КГС ВС у постанові від 25.07.2019 у справі № 923/609/17.

У даному ж спорі, мова йде саме про під`їзні колії, що сторонами не заперечується.

За приписами пунктів 1.3., 1.4., 1.5. Правил обслуговування залізничних під`їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 відкриття для постійної експлуатації новозбудованої залізничної під`їзної колії і подача на цю колію рухомого складу допускається після прийняття її в експлуатацію комісією за участю представника Міністерства праці та соціальної політики і встановлення залізницею порядку обслуговування під`їзної колії. Відповідність під`їзної колії узгодженому з залізницею проекту засвідчується актом, який складається комісією за участю уповноважених представників залізниці і власника під`їзної колії, яка призначається залізницею відповідно до статті 67 Статуту залізниць. Підписання акта свідчить про прийняття даної під`їзної колії в експлуатацію.

На кожну під`їзну колію після закінчення її будівництва і здачі в експлуатацію підприємством складається Інструкція про порядок обслуговування і організації руху на під`їзній колії, яка затверджується залізницею відповідно до статті 67 Статуту залізниць.

Інструкція вміщує необхідні дані для організації руху на під`їзній колії (про довжину і профіль перегонів, вагову норму і довжину передач, допустимі швидкості руху, типи локомотивів, порядок виконання маневрової роботи, нормальне положення стрілок, наявність і розташування сигналів).

До затвердження Інструкції подача вагонів на під`їзну колію забороняється.

У разі зміни технічного оснащення під`їзної колії і технології її роботи до цієї Інструкції вносяться відповідні зміни та доповнення.

Власник під`їзної колії має технічний паспорт, масштабний план під`їзної колії, поздовжній та поперечний профілі залізничних колій і креслення штучних споруд. У технічному паспорті та в додатках до нього вказується характеристика рейок, шпал, баласту, земляного полотна, штучних споруд, вагових приладів, пристроїв і механізмів, призначених для навантаження, вивантаження, очищення, промивання і підготовки для навантаження залізничних вагонів, маневрових пристроїв, лебідок, локомотивного і вагонного господарства, промислових станцій, гірок, напівгірок, витяжних колій, засобів СЦБ і зв`язку, які використовуються у поїзній і маневровій роботі, та інших пристроїв і механізмів, призначених для роботи з вагонами і локомотивами залізниць. Один примірник цієї документації передається залізниці при прийнятті під`їзної колії в експлуатацію.

Після здачі в експлуатацію нових об`єктів або їх ліквідації в технічний паспорт вносяться відповідні зміни, про що власники під`їзних колій повідомляють залізницю у декадний термін.

Так, матеріали справи містять копії з Технічних паспортів під`їзних залізничних колій Холонівської дільниці Бродецької філії ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" 2005 (а.с. 218-242, том 1) та 2020 року (а.с. 26-46, том 1).

Позивач, з посиланням на бухгалтерську довідку №79 від 10.02.2022, стверджує, що в січні 2012 року головним бухгалтером Бродецької філії здійснено розподілення двох залізничних колій (інв. № 103122005 та №103122007), які були передані в результаті реорганізації 2006 року, на чотирнадцять з відображенням відповідної операції в регістрах бухгалтерського обліку.

Разом з тим із наявних у матеріалах справи документів, зокрема, інвентарних карток залізничних колій (а.с. 6-16, т. 2) неможливо достеменно встановити, що відображені у Технічних паспортах позивача 2005 року, з урахуванням переданих в результаті реорганізації 2006 року залізничних колій інв. № 103122005 та №103122007, це ті ж самі під`їзні колії, що визначені у Технічному паспорті 2020 року.

З огляду на різницю у документації, яка міститься у матеріалах справи щодо довжини двох залізничних колій інв. № 103122005 та №103122007, які були передані позивачу в результаті реорганізації 2006 року та чотирнадцяти колій, які, за твердженням позивача, утворені з тих самих двох колій, зазначені колії не можуть бути ідентифіковані. При цьому з інвентарних карток залізничних колій неможливо встановити їх місцезнаходження.

Актів введення в експлуатацію, які б підтверджували відповідність під`їзних колій узгодженому з залізницею проекту, як і Інструкції про порядок обслуговування і організації руху на під`їзній колії (що передбачено приписами пунктів 1.3., 1.4. Правил обслуговування залізничних під`їзних колій) на кожну з 14 колій, які позивач позиціонує як колії інв. № 103122005 та №103122007 (до їх розподілу у 2012 році) матеріали справи не містять.

Більше того, матеріалами справи підтверджується, зокрема "Актом приемочной комиссии о приемке в эксплуатацию законченного реконструкцией внутризаводских ж/д путей Ивановского спецкарьера", що Іванівським спецкар`єром, правонаступником якого є відповідач 2 (реорганізації й перейменування відповідача 2 відображено в довідці від 22.11.2021 - а.с. 103, т. 2), прийнято в експлуатацію реконструйовані внутрішньозаводські залізничні колії: I колія - 610 м; ІІ колія - 465 м. Колії виготовлені на замовлення Іванівського спецкар`єру ВАТ "Бродецьке ППЗТ" та стосуються укладки 0,35 км тупику, а також стрілочного переводу.

Тобто, у володінні відповідача 2 також перебували під`їзні колії, виготовлені на його замовлення та прийняті в експлуатацію.

В свою чергу, наявність у власності позивача будівлі гаража з прибудовами загальною площею 171,2 кв.м за адресою: вул. Заводська, 1б, с. Іванів, Калинівського району (а.с. 41-42, т. 2) не ставить у пряму залежність наявність порушеного права Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" переданням в оренду відповідачу 2 земельної ділянки за кадастровим номером 0521682800:03:001:0070 загальною площею 28,0938 га, що знаходиться за адресою: Вінницька обл., Калинівський р-н, с. Іванів, вул. Заводська.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Тобто в разі, якщо в межах спірної земельної ділянки зареєстровано нерухоме майно позивача загальною площею 171,2 кв.м, то останній вправі претендувати на площу земельної ділянки під такою будівлею та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для її обслуговування, однак укладений договір оренду земельної ділянки загальною площею 28,0938 га в цілому не порушує права позивача.

Окрім того, Приватним акціонерним товариством "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" не надано доказів, які б підтверджували площу зайнятої відповідачем 2 під`їзними залізничними коліями, що перебувають у власності позивача.

Окремо суд звертає увагу, що передана в оренду відповідачу 2 земельна ділянка має цільове призначення "для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані із користуванням надрами" (а.с. 53, т. 1), а не відноситься до земель залізничного транспорту. Будь яких доказів, що спірна земельна ділянка раніше була віднесена до земель залізничного транспорту матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За змістом ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи із оцінки наявних у справі доказів, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, позаяк позивачем не доведено порушення його права оспорюваними рішенням та договором.

Щодо заяви відповідача 2 про застосування строку позовної давності суд вважає необхідним зазначити таке.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Саме такої позиції притримується Верховний суд відповідно до постанов Великої Палати Верховного Суду: від 22.05. 2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, постанови КГС ВС від 26.03.2018 у справі № 922/273/17 тощо).

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову в позові з підстав його необґрунтованості, що не встановлює наявності порушеного права позивача, тому відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

У зв`язку із відмовою в задоволенні позову витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 4540 грн відповідно до ст. 129 ГПК України залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 4540 грн залишити за позивачем.

3. Згідно з приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та на відповідні адреси електронної пошти: позивача - mppzt@mppzt.com.ua; strigynov@gmail.com; відповідача 1 - ivaniv.rada@ukr.net; відповідача 2 - iskarer2017@ukr.net.

Повне рішення складено 03 березня 2022 р.

Суддя А.А. Тварковський

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу - вул. Алма-Атинська, 37, м. Київ, 02092;

3 - відповідачу 1 - вул. Свинаря, буд. 17, с. Іванів, Калинівський район, Вінницька область, 22432;

4 - відповідачу 2 - вул. Заводська, буд. 1, с. Іванів, Калинівський район, Вінницька область, 22432.