Постанова

від 13.03.2022 по справі 640/21750/20

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 640/21750/20

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Д.М.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

14 березня 2022 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕТТІ" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕТТІ" до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправними та скасування приписів,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕТТІ" звернулось до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати припис від 16.06.2020 №419-ДК/0161Пр/03/01/-20 Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, складений державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у Житомирській області Захлібним Віктором Андрійовичем;

- визнати протиправним та скасувати припис від 03.12.2020 №1177-ДК/0532/ПР/03/01/-20 Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, складений державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель у Житомирській області Захлібним Віктором Андрійовичем .

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Так, в обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Оскільки предметом оскарження є рішення суду першої інстанції ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 311 КАС України.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Судом встановлено наступні обставини справи.

Позивач, ТОВ "СЕТТІ", 02.07.2020 засобами поштового зв`язку отримав акт обстеження земельної ділянки від 16.06.2020 №419-ДК/107/А0/10/01/-20, акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельна ділянка, та припис від 16.06.2020 №419-ДК/0161Пр/03/01/-20 складений державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель у Житомирській області Захлібним В.А. (а.с.8-13).

У приписі зазначено, що позивач без зареєстрованого права використовує земельну ділянку кадастровий номер 1820310100:05:000:0468, загальною площею 2,2348 га, за цільовим призначенням - землі промисловості, на площі 1,5306 га знаходиться частина цілісного майнового комплексу власником якого є позивач, а іншу частину земельної ділянки площею 0,7042 га прилеглу до будівель і споруд, позивач використовує для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

За висновком відповідача, на разі відсутнє рішення органу виконавчої влади про передачу вказаних земельних ділянок у власність або користування (оренду) ТОВ "СЕТТІ", що у відповідності до ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" свідчить про факт самовільного зайняття земельної ділянки.

Не погоджуючись із вказаним приписом, позивач звернувся із скаргою від 10.07.2020 №10/07-20 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з вимогою визнати протиправним та скасувати припис від 16.06.2020 №419-ДK/0161Пp/03/01/-20, складений державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у Житомирській області Захлібним В.А. (а.с.17-21).

Листом від 12.08.2020 №28-6-0.43-5995/2-20 відповідач повідомив позивача про відмову в задоволенні вказаної заяви (а.с.22-24).

03.12.2020 державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у Житомирській області Захлібним В.А. було здійснено перевірку виконання позивачем оскаржуваного у даній справі припису №419-ДК/0161Пр/03/01/-20 від 16.06.2020, результат якої було оформлено актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки №1177-ДК/930/АП/09/01/-20 та складено новий припис №1177-ДК/0532/ПР/03/01/-20 від 03.12.2020 (а.с.68-69).

Позивач, не погоджуючись з винесеними приписами, звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на підтвердження заявлених доводів, не надано суду жодного доказу, який би міг спростувати встановлені в ході розгляду справи обставини.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, відзначає наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 2 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до частин першої, другої статті 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 83 ЗК України визначено, що у комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з нормами ст.126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до положень статті 211 ЗК України, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення: а) укладення угод з порушенням земельного законодавства; б) самовільне зайняття земельних ділянок; в) псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами; г) розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об`єктів, що негативно впливають на стан земель; ґ) невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням; д) порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов`язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; е) знищення межових знаків; є) приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок; ж) непроведення рекультивації порушених земель; з) знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень; и) невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту; і) відхилення від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою; використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; ї) ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них; й) порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок; к) порушення строку видачі державного акта на право власності на земельну ділянку.

Водночас, законом може бути встановлено відповідальність і за інші порушення земельного законодавства.

Так, під час проведеної перевірки був встановлений факт самовільного використання ТОВ "СЕТТІ" земельної ділянки за кадастровим номером 1820310100:05:000:0468 державної форми власності загальною площею 2,2348 га, цільове призначення - землі промисловості, яка знаходиться за межами населеного пункту м.Андрушівка на південний захід в 240 м ліворуч від вулиці Лисенка.

У відповідності до матеріалів справи, на вказаній земельній ділянці розміщена частина цілісного майнового комплексу, загальною площею 1,5306 га, що належить на праві власності згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно індексний номер запису 15679652 від 29.07.2016 ТОВ "СЕТТІ", що знаходиться за адресою: 09634, Київська область, Рокитнянський район, село Синява, вулиця Шевченка, будинок 101.

За даними викопіювання, наданого відділом земельних ресурсів в Андрушівському районі від 05.06.2020, земельну ділянку ТОВ "СЕТТІ" надано із земель запасу категорія земель - землі промисловості, цільове призначення 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості надану згідно розпорядження Житомирської облдержадміністрації №121 від 07.04.2017 на умовах - надання в оренду.

Зі змісту акту обстеження вбачається, що на момент обстеження земельної ділянки право власності або право користування (оренди) земельною ділянкою під об`єктом нерухомого майна у ТОВ "СЕТТІ" відсутнє, що свідчить про факт використання вказаної земельної ділянки під обумовленим нерухомим майном площею 1,5306 га без зареєстрованого права.

Також, перевіркою встановлено, що ТОВ "СЕТТІ" використовує прилеглу до господарських будівель та дворів земельну ділянку загальною площею 0,7042 га державної форми власності для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

На момент перевірки право власності або право користування земельною ділянкою прилеглою до господарських будівель площею 0,7042 га за ТОВ "СЕТТІ" не зареєстровано, що є порушенням статей 125, 126 Земельного кодексу України. Рішення органу виконавчої влади про передачу вказаних земельних ділянок у власність або користування (оренду) ТОВ "СЕТТІ" відсутнє, що у відповідності до ст.1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель свідчить про факт самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,7042 га.

Відомості про вищезазначену земельну ділянку у Публічній кадастровій карті України відсутні у зв`язку з перенесенням її до архівного шару.

В даному випадку, позивач, заперечуючи факт самовільного використання вказаної земельної ділянки, відзначає про наявність розпорядження Житомирської обласної державної адміністрації №121 від 07.04.2017 року, згідно з яким, земельну ділянку ТОВ "СЕТТІ" надано із земель запасу категорія земель - землі промисловості, цільове призначення 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Однак, як встановлено судом першої інстанції, в акті перевірки земельна ділянка площею 1,5306 га, яка знаходиться під будівлею, не відзначена, як самовільно зайнята, а зазначено, що вона є такою, що використовується особою без зареєстрованого права, тобто за відсутності правовстановлюючих документів. Самовільне ж зайняття земельної ділянки було зафіксовано інспектором на земельній ділянці, прилеглій до об`єкту нерухомого майна.

Суд першої інстанції вірно відзначив, що саме власник об`єктів нерухомого майна, має вжити заходи щодо реєстрації земельної ділянки, на якій знаходяться його будівлі.

Відповідно до частини 3 статті 7 Закону України від 6 жовтня 1998 року №161-XIV "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Частиною 2 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що якщо будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно із положеннями статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель " самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочинну щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що будь-які дії, направлені на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на земельну ділянку або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є самовільним заняттям земельної ділянки.

Під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, позивачем не доведено, що спірна земельна ділянка відводилася або надавалася у користування позивачу.

У матеріалах справи відсутні також докази належного оформлення права користування чи власності щодо спірної земельної ділянки.

Судова колегія відхиляє посилання позивача на той факт, що фактичне користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують право на неї, не є достатньою підставою для визнання самовільності зайняття ділянки.

Колегія суддів враховує ту обставину, що матеріали справи також не містять будь-яких відомостей про звернення позивача до органу місцевого самоврядування або виконавчої влади чи вчинення інших дій для надання йому у користування земельної ділянки на якій знаходяться його будівлі.

Згідно ч.2 ст.92 ЗК України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; е) оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі.

Вказаний перелік суб`єктів права постійного користування землею є вичерпним.

Отже, позивач, як особа якій на праві приватної власності належить нерухоме майно, що розташовано за адресою: Житомирська область, м. Андрушівка, вул. Лисенка, буд. 6 , не відноситься до кола осіб, які згідно ст.92 ЗК України, можуть набувати права постійного користування земельною ділянкою.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 р. у справі №921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Тому, з переходом права власності на нерухоме майно до позивача у останнього виникло право на оформлення відповідного права користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.10.2020 р. у справі №927/57/19).

Колегія суддів вважає, що не реалізація позивачем свого права на оформлення відповідного права користування земельною ділянкою, свідчить про порушення ним вимог земельного законодавства, відповідно до яких, як уже було зазначено, право постійного користування земельної ділянки виникає саме з моменту державної реєстрації такого права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, де Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, позаяк зводяться виключно до переоцінки доказів та є незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті до уваги апеляційною інстанцією.

Відповідно до вимог ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕТТІ" залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.