Постанова

від 16.03.2022 по справі 569/20951/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2022 року

м. Рівне

Справа № 569/20951/19

Провадження № 22-ц/4815/319/22

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.,

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна Компанія Авангард",

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку письмового позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Компанія Авангард" - адвоката Рубель О.М. на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 жовтня 2021 року, ухвалене в складі судді Остапчук Л.В., повний текст якого складено 21 жовтня 2021 року у справі № 569/20951/19,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна Компанія Авангард" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що 01 березня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Авангард" та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір оренди № 01-03/2015, згідно якого позивач передав у оренду відповідачу нежитлове приміщення площею 100 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідач зобов`язувався щомісячно сплачувати орендну плату на протязі 5 днів після отримання рахунку про оплату, і у випадку прострочення орендних платежів сплатити штраф у розмірі суми заборгованості. У зв`язку з неналежним виконанням договірних зобов`язань станом на 01 жовтня 2019 року у відповідача утворилася заборгованість в сумі 15000 грн. Вимогу про сплату вказаної заборгованості відповідач залишив без задоволення.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог товариство просить суд стягнути з відповідача 24000 грн. орендної плати за період вересень 2019р. - грудень 2020 р. та 204000 грн. штрафу.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 25 травня 2021 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Компанія Авангард" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено повністю за недоведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити.

Зазначає, що відповідачем не було здійснено жодних дій, спрямованих на дострокове припинення договору з його ініціативи.

Покликається на те, що обов`язок зі сплати орендної плати в ОСОБА_1 виник в силу закону та не залежить від факту виставлення йому рахунків на оплату.

Окрім того, зазначає, що відповідачем не вчинено жодних дій на виконання п. 8.1 договору, яким передбачено передачу орендованого майна орендодавцю. Вказує, що покази свідків не є належними доказами у даній справі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує доводи останньої просить рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Установлено, що 01 березня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Авангард" (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (Орендар) було укладено договір оренди № 01-03/2015 предметом якого є оренда нежитлового приміщення площею 100 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.1.1 договору об`єкт оренди повинен бути переданий Орендодавцем та прийнятий Орендарем протягом двох днів з дня підписання даного договору.

Пунктом 4.1 договору визначено строк його дії з 01 березня 2015 року до 31 грудня 2017 року, який був пролонгований до 31.10.2020 року.

Згідно п. 4.2 договору кожна сторона вправі розірвати даний договір в будь який час попередивши про це другу сторону за один місяць, при цьому сплачена наперед орендна плата орендарю не повертається.

Даний договір вважається поновленим на тих же умовах на той самий термін, з дня наступного за днем закінчення строку даного договору, якщо з моменту закінчення строку дії даного договору оренди на протязі 10 днів, були відсутні письмові заперечення орендодавця (п. 4.3 договору).

За умовами пунктів 5.1, 5.2 договору розмір орендної плати за весь об`єкт, що орендується складає 500 грн. без ПДВ за один місяць. Орендна плата сплачується на перед в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Орендодавця на протязі 5-ти днів після отримання рахунку про оплату.

Пунктами 8.1, 8.2 договору визначено, що сторони повинні призначити своїх представників у двосторонню комісію та приступити до передання об`єкта, що орендується за два дні до закінчення терміну оренди. Протягом терміну за пунктом 8.2 договору орендар зобов`язаний виїхати з об`єкта, що орендується та підготувати його до передачі орендодавцю.

Згідно з пунктом 9.1 договору орендар несе наступну відповідальність: - у випадку прострочення по сплаті орендних платежів Орендар сплачує штраф у розмірі суми заборгованості, - у випадку прострочення терміну звільнення об`єкта, що орендується після закінчення строку дії договору (розірвання договору), або відмови від підписання акту здачі Орендар сплачує штраф в розмірі річної суми орендної плати.

Даний договір може бути розірваний в односторонньому порядку попередивши про це другу сторону за один місць (п. 10.1 договору).

01 травня 2018 між між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Авангард" (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (Орендар) укладено додаткову угоду згідно якого сторони виклали пункт 5.1 договору оренди наступній редакції: «5.1 розмір орендної плати за весь об`єкт, що орендується, вцілому складає 1500 грн. без ПДВ за один місяць. Крім цього, Орендар компенсує пропорційно займаній площі плату за опалення, електроенергію, водопостачання та телекомунікаційні послуги (інтернет) згідно виставлених орендодавцем рахунків.».

Предметом спору є заборгованість по оплаті орендної плати та штрафу за період з 06.09.2019 року по 06.12.2020 року.

01 жовтня 2019 року ТОВ "Будівельна компанія Авангард" надіслало ОСОБА_1 лист-попередження про наявність заборгованості по орендній платі станом на 01.10.2019 року в сумі 13500 грн., який він отримав 04 жовтня 2019 року.

У судовому засіданні позивач визнав, що ОСОБА_1 оплатив орендну плату за серпень-вересень 2019 року.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За вимогами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з положеннями ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а згідно ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальними положеннями про найм (оренду) передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 ЦК України).

Частиною третьою статті 653 ЦК України встановлено, що в разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

За правилами статті 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню в разі, якщо його укладено строком на три і більше років.

Відповідно до статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 127/14633/16-ц від 16.05.2018 року зазначено, що актом початку та відповідно припинення орендних правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди. У разі відсутності відповідних актів приймання-передачі визначальним для правильного застосування положень статті 629 і частини другої статті 795 ЦК України та стягнення орендної плати є встановлення періоду фактичної можливості користування орендованим приміщенням орендарем.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки в матеріалах справи немає відповідних актів приймання-передачі орендованого приміщення - ФОП ОСОБА_1 , а також повернення спірного майна позивачу, у зв`язку із чим у цьому випадку визначальним для правильного застосування положень статті 629 і частини другої статті 795 ЦК України та стягнення орендної плати є встановлення періоду фактичної можливості користування орендованим приміщенням відповідачем.

Встановлено, що 03.09.2019 року ОСОБА_1 відповідно до пункту 4.2 договору, повідомив директора товариства ОСОБА_2 , про те що буде звільняти орендоване приміщення. А із 23.09.2019 відповідач, фактично звільнив орендоване приміщення і передав ключі від нього ОСОБА_2 . Вказані обставини позивачем не спростовано.

Будь-які належні та достатні докази того, що орендар продовжив користуватися приміщенням після 23.09.2019 року матеріали справи не містять. Навпаки, із показань свідків: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 вбачається, що на наступний день в приміщенні були змінені замки і відповідач не мав до нього вільного доступу, а з жовтня 2019 року приміщення було передано іншому орендарю.

За наведеного, не можна стверджувати про наявність вини орендаря, а також факту зволікання з його боку щодо повернення майна, оскільки позивач не довів, що орендар не виконав свого обов`язку щодо передання майна. Доказів відмови відповідача від підписання акту здачі відповідно до п. 9.1 договору матеріали справи не містять.

Крім того, колегія судді звертає увагу на те, що доказів звернення позивача до відповідача із пропозицією прибути для повернення орендованого приміщення, а саме для виконання пункту 8.1 договору суду також не надано. А отже є підстави вважати, що орендодавець ухилився від прийняття майна після повідомлення про припинення договору.

Суд зауважує, що умовами Договору не встановлений обов`язок саме орендаря складати акт здачі приміщення при поверненні його орендодавцю.

Враховуючи наведене, Апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач сповістив позивача про дострокове розірвання договору оренди за один місяць, протягом якого позивачем не заявлено жодної претензії до відповідача стосовно подальшої дії договору, тобто позивач фактично погодився на дострокове розірвання договору оренди.

Таким чином, за результатами розгляду спору у даній справі суд прийшов до висновків, що, по-перше, договір оренди № 01-03/2015 від 01.03.2015 р. припинився з 24.09.2019 р. в зв`язку з достроковим розірванням відповідно до п. 10.1 договору, по-друге, орендар не маючи вільного доступу до приміщення припинив користування майном з 24.09.2019р., про що вчасно повідомив орендодавця; по-третє, в силу ст. 613 ЦК України позивач є таким, що прострочив прийняття належного виконання з приймання майна, що виключає виконання відповідачем обов`язку із сплати орендних платежів та експлуатаційних витрат за період жовтень 2019 року - листопад 2020 року, а відповідно і виключає можливість нарахування штрафу за несвоєчасну сплату таких платежів.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

У зв`язку з викладеним, суд вважає, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження позовних вимог.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

За вимогами п.2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Компанія Авангард" - адвоката Рубель О.М. залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 жовтня 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 17 березня 2022 року.

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Шимків С.С.