Постанова

від 16.03.2022 по справі 924/432/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2022 року Справа № 924/432/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Грязнов В.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МІРА БУДМАТЕРІАЛИ" на рішення господарського суду Хмельницької області від 1 листопада 2021 року в справі № 924/432/21 та на додаткове рішення господарського суду Хмельницької області від 5 листопада 2021 року в справі №924/432/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІРА БУДМАТЕРІАЛИ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВАТ КОЛОР"

про стягнення 59274 грн 31 коп.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю МІРА БУДМАТЕРІАЛИ (надалі - Позивач) звернулось в Господарський суд Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ВІВАТ КОЛОР (надалі Відповідач) про стягнення з Відповідача 25000 грн заборгованості, пені в розмірі 13563 грн 33 коп., трьох відсотків річних в розмірі 2047 грн 30 коп., інфляційних втрат в розмірі 3047 грн 21 коп. та 21221 грн 59 коп. збитків.

В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем обов`язку зі своєчасної оплати вартості товару, поставленого за договором поставки від 1 січня 2019 року б/н. Як на правову підставу позову Позивач посилається на положення статей 11, 525, 526, 549, 625, 627, 712 Цивільного кодексу України, статей 193, 229-231, 265 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 1 листопада 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Відповідача на користь Позивача: заборгованість у розмірі 19252 грн 80 коп.; 6106 грн 67 коп. пені; 1 890 грн 57 коп. 3% річних; 2 929 грн 45 коп. інфляційних втрат. У решті позову відмовлено. Також судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1050 грн 92 коп..

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що із наданих Позивачем у матеріали справи банківських виписок по рахунку, вбачається, що Відповідачем у призначенні платежу зазначено „за матеріали, таким чином, вищезазначені зарахування Позивача коштів на погашення заборгованості, яка виникала в порядку календарної черговості є правомірним.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що до виписки по рахунку за 3 вересня 2020 року в призначенні платежу Відповідачем зазначено „рахунок фактуру від 03.03.2019р., тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що сплата коштів у розмірі 41895 грн повинна зараховуватись саме за рахунок фактуру від 3 березня 2019 року. Зважаючи на викладене, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що зарахування Позивачем коштів у розмірі 41895 грн на погашення заборгованості, яка виникала в порядку календарної черговості є неправомірним.

Щодо виписки по рахунку за 4 липня 2019 року у котрій в призначенні платежу Відповідачем зазначено „рахунок фактуру від 04.07.2019р., то суд першої інстанції прийшов до висновку, що сплата коштів у розмірі 44956 грн 84 коп.. повинна зараховуватись саме за рахунок фактуру від 4 липня 2019 року. Зважаючи на викладене, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що зарахування Позивачем коштів у розмірі 44956 грн 84 коп. на погашення заборгованості, яка виникала в порядку календарної черговості є неправомірним.

В оспорюваному рішенні вказано, що Загальна сума, яку Відповідач сплатив за весь період Договору поставки від 1 січня 2019 року складає 155 461 грн 06 коп., розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем становить 25 000 грн 00 коп..

Також ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 1 листопада 2021 року закрито провадження у справі №924/432/21 в частині стягнення з Відповідача основного боргу у розмірі 5747 грн 20 коп. у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Таким чином, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині сплати заборгованості в сумі 19252 грн 80 коп. заявлені Позивачем обґрунтовано та підлягають задоволенню.

Що ж до позовних вимог про стягнення річних та інфляційних втрат, то місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що при перевірці поданого Позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, аналізуючи видаткові накладні та рахунки на оплату товару, платіжні документи щодо оплати Відповідачем поставленого товару, судом встановлено, що в ньому при здійсненні зарахування отриманих від Відповідача коштів в окремих випадках не було враховано визначене Відповідачем у платіжному документі призначення платежу. Відповідно місцевим господарським судом задоволено позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 2929 грн 45 коп. та трьох відсотків річних в розмірі 1 890 грн 57 коп., у позові в частині стягнення 117 грн 76 коп. інфляційних втрат та 298 грн 81 коп. трьох відсотків річних судом відмовлено.

Що ж до позовних вимог про стягнення пені, то місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що при перевірці поданого Позивачем розрахунку пені, аналізуючи видаткові накладні та рахунки на оплату товару, платіжні документи щодо оплати Відповідачем поставленого товару, судом встановлено, що в ньому при здійсненні зарахування отриманих від Відповідача коштів в окремих випадках не було враховано визначене Відповідачем у платіжному документі призначення платежу. Разом з тим, за наслідками проведення судом перерахунку пені, враховано, що Позивачем частково неправильно здійснено зарахування отриманих коштів, тому заявлена до стягнення пеня підлягає частковому задоволенню в розмірі 6106 грн 67 коп., внаслідок чого у позові в частині стягнення 7 739 грн 86 коп. судом відмовлено.

Що ж до позовних вимог про стягнення з Відповідача збитків у розмірі 21 221 грн 59 коп., то місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, Позивачем має бути доведено саме реальність понесених збитків та неможливість їх уникнення, в свою чергу доказів понесення відповідних збитків Позивачем, до матеріалів справи не надано. Таким чином, суд констатував в оспорюваному рішенні, що Позивачем не доведено наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка відповідача мала прояв у порушенні ним умов договору; наявність збитків - витрат, які позивач здійснив для відновлення свого порушеного права внаслідок відмови відповідача виконати обов`язок за договором; причинно-наслідкового зв`язку між завданими позивачеві витратами та односторонньою і необґрунтованою відмовою відповідача виконати обов`язок за договором.

Додатковим рішенням від 5 листопада 2021 року заяву Позивача задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви Позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. Заяву Відповідача задоволено частково. Стягнуто з Позивача на користь Відповідача 7650 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви Відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у позовній заяві Позивач вказував, що він, на момент подання позову, очікує понести орієнтовні витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 20 000 грн. Відповідач у відзиві на позов вказував, що очікує понести орієнтовні витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 15 000 грн. Суд вказав, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), таким чином, беручи до уваги підтверджений матеріалами справи і не спростований Позивачем та Відповідачем факт надання професійної правничої допомоги у цій справі у суді першої інстанції як Позивачу так і Відповідачу, враховуючи, що 1 листопада 2021 року в даній справі ухвалено рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Тож враховуючи клопотання Відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що: слід стягнути з Відповідача на користь Позивача 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині заяви Позивача відмовити; стягнути з Позивача на користь Відповідача 7650 грн витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині заяви слід відмовити.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 3, а.с. 1-9), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду та додаткове рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовну заяву Позивача та заяву про стягнення судових витрат на правничу допомогу задоволити повністю.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Позивач, зокрема виходив з того, що рішення місцевого господарського суду є необґрунтованим, таким, що прийнято не відповідно до обставин та матеріалів справи. Як зазначає Позивач в рішенні суду жодним чином не зазначено щодо неправомірності зарахування Позивачем оплат проведених 3 вересня 2019 року в сумі 41895 грн та 4 липня 2019 року в сумі 44956 грн 84 коп. в рахунок погашення заборгованості Відповідача за попередніми зобов`язаннями відповідно до Договору поставки від 1 жовтня 2018 року.

Що ж стосується стягнення збитків, то апелянт зазначає про те, що в пункті 8.3 Договору від 1 січня 2019 року, погоджено, що у випадку прострочення оплати понад один календарний місяць, Відповідач відшкодовує Позивачу збитки понад нараховану пеню в розмірі 10 % від неоплаченої суми поставленого Товару.

Крім того, Позивач вказав, що в пункті 8.3 Договору поставки від 1 січня 2019 року мається на увазі не збитки в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, а фактично штраф, який за текстом Договору Сторони назвали збитками.

Що ж стосується додаткового рішення, то апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно прийнято до уваги клопотання Відповідача про зменшення судових витрат на правничу допомогу, яке на думку Позивача, є необгрунтованим та недоведеним. Крім того, апелянт вказав, що представник Відповідача не подав заяви до закінчення судових дебатів про відшкодування судових витрат.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 січня 2022 року справу №924/432/21 прийнято до провадження суду в складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., судді Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б.. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача та запропоновано Відповідачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.

Розпорядженням керівника апарату № 01-05/86 від 16 березня 2022 року, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Бучинської Г.Б., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №924/432/21.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі № 924/432/21 визначено склад колегії суддів: головуюча суддя Василишин А.Р., суддя Грязнов В.В., суддя Філіпова Т.Л..

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України.

Суд констатує, що дана справа № 924/432/21 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з 1 січня 2022 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 2481 грн Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 248100 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду від 24 січня 2022 року повідомлено сторін про те, що розгляд справи №924/432/21 проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 21 березня 2022 року включно.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд першої інстанції прийшов до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

При цьому, апеляційний господарський суд виходив з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 1 жовтня 2018 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір поставки (надалі Договір від 1 жовтня 2018 року; том 1, а.с. 19-20).

Розділом 1 Договору від 1 жовтня 2018 року визначено, що Позивач постачає та передає у власність Відповідача товар, а Відповідач приймає цей товар з метою подальшої реалізації, та сплачує його на умовах даного Договору. Предметом поставки є Товар, асортимент якого зазначений у Специфікаціях, підписаних Позивачем та Відповідачем. Відповідач реалізує товар через свої магазини від свого імені за рекомендованими цінами, що вказані в Специфікаціях які надаються Продавцем та є невід`ємною частиною Договору (Додаток № 1 до договору).

Розділом 2 Договору від 1 жовтня 2018 року передбачено, що ціна товару вказується в накладних і встановлюється в національній валюті України. Загальна вартість, Договору від 1 жовтня 2018 року визначається сумою загальних вартостей товару, що вказані в накладних, які надані на підставі цього Договору. В разі зміни ціни товару, що постачається на підставі Договору від 1 жовтня 2018 року, Позивач повідомляє про це Відповідача не пізніше ніж за 7 (сім) календарних днів.

В силу дії Розділу 3 Договору від 1 жовтня 2018 року: датою постачання і моментом переходу до Відповідача права власності на товар вважається дата передачі товару Відповідачу або його перевізнику по накладній; постачання товару і перехід до Відповідача права власності на товар здійснюється на складі Позивача або Відповідача; Товар вважається зданим Позивачем і прийнятий Відповідачем згідно з кількістю, вказаною в накладних.

Розділом 4 Договору від 1 жовтня 2018 року передбачено, що розрахунки за цим Договором від 1 жовтня 2018 року здійснюються шляхом переказу грошових коштів Відповідачем на поточний рахунок Позивача за фактично проданий товар в день направлення звіту про залишки товару.

Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок Позивача.

У відповідності до пункту 7.1 Договору від 1 жовтня 2018 року, Договір від 1 жовтня 2018 року набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2018 року. По закінченні вищевказаного терміну умови Договору від 1 жовтня 2018 року продовжують діяти по відношенню до всього товару, розрахунок за яким не було проведено. Будь-які зміни і доповнення до цього Договору дійсні лише у тому випадку, якщо вони зроблені в письмовому вигляді і підписані уповноваженими на те представниками на те представниками обох сторін.

На підтвердження здійснення поставки товару для Відповідача на підставі Договору від 1 жовтня 2018 року Позивачем долучено до матеріалів справи наступні видаткові накладні на загальну суму 442 881 грн 22 коп.: видаткову накладну від 10 жовтня 2018 року №ВН-3968 на суму 82452 грн 10 коп.; видаткову накладну від 24 жовтня 2018 року №ВН-4198 на суму 139271 грн; видаткову накладну від 27 грудня 2018 року №ВИ-5131 на суму 131714 грн 54 коп.; видаткову накладну від 27 грудня 2018 року №ВН-5133 на суму 89443 грн 58 коп. (том 1; а.с. 21-24).

Крім того, Позивачем на підтвердження доводів щодо належного виконання своїх договірних зобов`язань щодо поставки Товару для Відповідача долучено до матеріалів справи наступні докази: оригінали товарно-транспортної накладної від 10 жовтня 2018 року №ВН-3968, товарно-транспортної накладної від 24 жовтня 2018 року №ВН-4198, товарно-транспортної накладної від 27 грудня 2018 року №ВН-5131, товарно-транспортної накладної від 27 грудня 2018 року №ВН-5133; копію податкової накладної від 10 жовтня 2018 року №202 з квитанцією про її прийняття; копію податкової накладної від 24 жовтня 2018 року №440 з квитанцією про її прийняття; копію податкової накладної від 27 грудня 2018 року №388 з квитанцією про її прийняття; копію податкової накладної від 27 грудня 2018 року №390 з квитанцією про її прийняття; копію податкової декларації з ПДВ за жовтень 2018 з додатком 5 до неї та квитанціями про їх прийняття; копію податкової декларації з ПДВ за грудень 2018 з додатком 5 до неї та квитанціями про їх прийняття (том 2, а.с. 13-89).

У підтвердження часткової оплати Відповідачем за отриманий товар, Позивачем надано копії виписок по банківському рахунку за листопад - грудень 2018 року на суму 82 452 грн 10 коп..

Водночас, між Позивачем та Відповідачем 1 січня 2019 року укладено договір поставки б/н (надалі Договір від 1 січня 2019 року; том 1, а.с. 11-14).

Відповідно до пункту 1.1 Договору від 1 січня 2019 року, Позивач зобов`язався поставити та передати у власність Відповідача - товар - продукцію торгової марки mira, а Відповідач, в свою чергу, зобов`язався прийняти та оплатити такий товар на умовах, визначених у Договорі. Найменування, обсяг (кількість), асортимент кожної окремої партії товару погоджуються Сторонами додатково (згідно замовлень Відповідача) та фіксуються у накладних, які оформляються на кожну окрему партію товару.

Розділом 5 Договору від 1 січня 2019 року, ціни на Товар визначаються Сторонами в накладній, виходячи із сформованих цін, що склалися на момент передачі партії Товару. Загальна ціна Договору складається з сум, зазначених у видаткових накладних, які надані на підставі Договору. Сторони погодились, що Позивач, у зв`язку з економічно обґрунтованою необхідністю, залишає за собою право змінювати ціни на Товар, попередивши про це Відповідача за 7 (сім) днів. Відповідач зобов`язався реалізовувати товар споживачам за рекомендованими цінами, наданими йому Позивачем.

Розрахунки за кожну окрему партію замовленого Відповідачем товару здійснюються в безготівковому порядку у національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позивача.

У відповідності до пункту 6.2 Договору від 1 січня 2019 року, повна оплата кожної партії товару здійснюється Відповідачем протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з моменту виписки видаткової накладної. Днем розрахунку вважається день надходження грошових коштів на поточний рахунок Позивача. У разі порушення Відповідачем строків оплати за поставлений товар, Позивач має право в односторонньому порядку змінити порядок розрахунків та письмово повідомивши перевести Відповідача на інший порядок оплати.

Пунктом 6.7 Договору від 1 січня 2019 року, у випадку наявності заборгованості Відповідача за декілька партій (по декільком накладним) поставленого йому товару, сплачені Відповідачем грошові кошти зараховуються Позивачем в погашення заборгованості по накладним в порядку черговості їх оформлення починаючи з найдавнішої незалежно від призначення платежу у платіжному дорученні Відповідача на оплату.

Згідно пункту 8.2 Договору від 1 січня 2019 року, у разі порушення строків оплати за товар, Відповідач сплачує Позивачу за кожен день прострочення пеню, яка нараховується з вартості неоплаченого товару у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла протягом строку затримки оплати.

Як визначено пунктом 8.3 Договору від 1 січня 2019 року, у випадку прострочення оплати понад один календарний місяць, Відповідач відшкодовує Позивачу збитки понад нараховану пеню, в розмірі, який за взаємним погодженням Сторін даного Договору становить 10 (десять) відсотків віл неоплаченої суми поставленого товару.

На підтвердження здійснення поставки товару для Відповідача на підставі Договору від 1 січня 2019 року на загальну суму 180 461 грн 06 коп. Позивачем долучено до матеріалів справи наступні докази: видаткову накладну від 5 липня 2019 року №ВН-2475 19 на суму 44 956 грн 84 коп.; видаткову накладну від 6 вересня 2019 року №ВН-3480 на суму 41 895 грн; видаткову накладну від 22 жовтня 2019 року №ВН-4255 на суму 19 252 грн 80 коп.; видаткову накладну від 22 жовтня 2019 року ВН-4256 на суму 74356 грн 42 коп.; оригінал товарно-транспортної накладної (накладної на вантаж відправника) від 5 липня 2021 року №009521778; оригінал акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 8 липня 2019 року №009034531 на підтвердження факту надання послуг перевезення вантажу згідно товарно-транспортної накладної (накладної на вантаж відправника) від 5 липня 2021 року №009521778, оригінал товарно-транспортної накладної від 6 вересня 2019 року №ВН-3480; оригінал товарно-транспортної накладної від 22 жовтня 2019 року №ВН-4255; оригінал товарно-транспортної накладної від 22 жовтня 2019 року №ВН-4256; копію податкової накладної від 4 липня 2019 року №99 з квитанцією про її прийняття; копію податкової накладної від 4 вересня 2019 року №69 з квитанцією про її прийняття; копію податкової накладної від 22 жовтня 2019 року №322 з квитанцією про її прийняття; копію податкової накладної від 22 жовтня 2019 року №323 з квитанцією про її прийняття; копію податкової декларації з ПДВ за липень 2019 з додатком 5 до неї та квитанціями про їх прийняття; копію податкової декларації з ПДВ за вересень 2019 з додатком 5 до неї та квитанціями про їх прийняття; копію податкової декларації з ПДВ за жовтень 2019 з додатком 5 до неї та квитанціями про їх прийняття (том 1, а.с. 15-18).

У підтвердження часткової оплати Відповідачем за отриманий по Договором від 1 жовтня 2018 року, Позивачем надано виписки з банківського рахунку Позивача з 15 січня 2019 року по 21 серпня 2019 року на загальну суму 319 483 грн 88 коп..

При цьому, Позивачем сплачені Відповідачем 4 вересня 2019 року кошти (на суму 41 895 грн) в розмірі 40 945 грн 24 коп. зараховано на погашення заборгованості за Договором від 1 жовтня 2018 року, а залишок - зараховано у рахунок оплати за поставлений товар згідно видаткової накладної від 5 липня 2019 року №ВН-2475 по Договору від 1 січня 2019 року.

Оплата товару за Договором від 1 січня 2019 року Позивачем зараховано Відповідачу наступним чином:

·4 вересня 2019 року на суму 949 грн 76 коп. (загальна сума оплати, яка перерахована 4 вересня 2019 року на користь Позивача складала 41895 грн, сума розміром 40945 грн 24 коп. автоматично зарахована в рахунок погашення заборгованості по попереднім накладним, сума в розмірі 949 грн 76 коп. врахована в рахунок оплати за поставлений товар згідно видаткової накладної від 5 липня 2019 року №2475);

·18 вересня 2019 року на суму 6 50 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

·20 вересня 2019 року на суму 4 800 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

·26 вересня 2019 року на суму 5600 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

·27 вересня 2019 року на суму 5200 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

·30 вересня 2019 року на суму 4750 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

·3 жовтня 2019 року на суму 9 052 грн 08 коп., що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

·8 жовтня 2019 року на суму 30 000 грн 08 коп., що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

Отже, загальна сума сплачених Відповідачем коштів станом на 9 жовтня 2019 року складала 66 851 грн 92 коп..

У подальшому, Відповідачем додатково здійснено оплати за товар:

·23 січня 2020 року на суму 5 000 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

·24 січня 2020 року на суму 5 000 грн 20 коп., що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

· 28 січня 2020 року на суму 5 000 грн 30 коп., що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

·30 січня 2020 року на суму 10 000 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

·31 січня 2020 року на суму 5 000 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

·3 лютого 2020 року на суму 5 000 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

·19 лютого 2020 року на суму 5 000 грн 19 коп., що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

· 24 лютого 2020 року на суму 5 000 грн 24 коп., що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

·27 лютого 2020 року на суму 5 000 грн 27 коп., що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

· 4 березня 2020 року на суму 5 000 грн 40 коп., що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

·5 березня 2020 року на суму 5 000 грн 50 коп., що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

· 10 березня 2020 року на суму 5000 грн 10 коп., що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

·11 березня 2020 року на суму 5000 грн 11 коп., що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

· 9 липня 2020 року на суму 1 000 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

·31 липня 2020 року на суму 1 606 грн 83 коп., що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

·3 серпня 2020 року на суму 1 000 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

·12 серпня 2020 року на суму 1 100 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

·8 вересня 2020 року на суму 8 900 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали;

·12 жовтня 2020 року на суму 5 000 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку із призначенням платежу „за матеріали.

Щодо виписки по рахунку за 4 вересня 2019 року в призначенні платежу Відповідачем зазначено „рахунок фактуру від 03.09.2019р. № 2715.

Як вбачається із змісту рахунку-фактури 3 вересня 2019 року № 2715 Позивач виставив рахунок - одержувачу Відповідачу на суму 41 895 грн..

При цьому, зі змісту видаткової накладної від 6 вересня 2019 року № ВН-3480 вбачається, що Позивач відвантажив Відповідачу товар на суму 41 895 грн..

Щодо виписки по рахунку за 4 липня 2019 року, то суд констатує, що в призначенні платежу Відповідачем зазначено „рахунок фактуру від 04.07.2019р. № 1992.

Як вбачається із змісту Рахунку-фактури № РФ-1992 Позивач виставив рахунок - Відповідачу на суму 44 956 грн 84 коп..

При цьому, зі змісту видаткової накладної від 5 липня 2019 року № ВН-2475 вбачається, що Позивач відвантажив Відповідачу товар на суму 44 956 грн 84 коп..

На думку Позивача, загальна сума, яку Відповідач сплатив за весь період Договору від 1 січня 2019 року, складає 155461 грн. 06 коп., тому розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем становить 25000 грн.

З огляду на неналежне виконання Відповідачем умов Договору від 1 січня 2019 року щодо оплати товару, Позивач звернувся до суду за захистом, порушеного на його думку, права з позовом про стягнення з Відповідача 25000 грн боргу, 13563 грн 33 коп. пені, 2047 грн 30 коп. - 3% річних, 3047 грн 21 коп. інфляційних, 21221 грн 59 коп. збитків.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зважаючи на характер встановлених між сторонами правовідносин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із поставкою товару та відповідальністю за порушення строків оплати, регулювання яких здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України тощо.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено: що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України: суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Водночас, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України: зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В силу дії статті 530 Цивільного кодексу України: якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України вбачається, що: господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Нормами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, тобто відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу дії частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Зважаючи на доводи Позивача щодо того, що він виконав свої зобов`язання щодо поставки Товару, який своєчасно не оплачений Відповідачем, та щодо часткового зарахування проплат, проведених Відповідачем (виписка по рахунку за 3 вересня 2020 року; виписка по рахунку за 4 липня 2019 року) в рахунок погашення заборгованості за Договором від 1 жовтня 2018 року, то колегія суддів дослідивши дані заперечення в площинні доказів долучених до матеріалів справи, зазначає наступне.

Позивачем поданими первинними доказами (а саме: видаткова накладна від 5 липня 2019 року №ВН-2475 19 на суму 44 956 грн 84 коп.; видаткова накладна від 6 вересня 2019 року №ВН-3480 на суму 41 895 грн; видаткова накладна від 22 жовтня 2019 року №ВН-4255 на суму 19 252 грн 80 коп.; видаткова накладна від 22 жовтня 2019 року ВН-4256 на суму 74356 грн 42 коп.), які підписані та скріплені відтисками печаток сторін, підтверджено обставини поставки Товару Відповідачу по Договору від 1 січня 2019 року.

В той же час, Відповідачем оплата вартості отриманого товару за Договором від 1 січня 2019 року здійснювалась частинами, що підтверджується виписками з особового рахунку на загальну суму 155 461 грн 06 коп..

При цьому, зважаючи на доводи апеляційної скарги Позивача щодо часткового зарахування проведених Відповідачем оплат (в сумі 41 895 грн та 44956 грн 84 коп.) в рахунок заборгованості Відповідача за Договором від 1 жовтня 2018 року на підставі пункту 6.7 Договору від 1 січня 2019 року, то колегія суддів зауважує таке.

Платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

В силу дії пункту 3.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 року №22, платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 3 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Згідно з пунктом 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Відповідно до пункту 4.8 Договору від 1 січня 2019 року, сторони погодили, що будь-яка поставка товару, здійснена Позивачем для Відповідача, після укладення даного договору, вважається поставкою товару на умовах встановлених даним договором.

Пунктом 6.7 Договору від 1 січня 2019 року визначено, що: у випадку наявності заборгованості Відповідача за декілька партій (по декільком накладним) поставленого йому товару, сплачені Відповідачем грошові кошти зараховуються Позивачем в погашення заборгованості по накладним в порядку черговості їх оформлення починаючи з найдавнішої незалежно від призначення платежу у платіжному дорученні Відповідача на оплату.

Між тим, пункт 6.7 Договору від 1 січня 2019 року Договору не містить будь-якого посилання чи зазначенні про Договір від 1 жовтня 2018 року, та в цілому про зарахування оплат, проведених на виконання умов Договору від 1 січня 2019 року в рахунок заборгованості, яка існує у Відповідача за Договором від 1 жовтня 2018 року в рахунок неоплачених видаткових накладних (виписаних за поставку товару по Договору від 1 жовтня 2018 року).

Відтак, зважаючи на поставку товару Відповідачу, проведену в часових рамках, уже після укладення Договору від 1 січня 2019 року, в площині дії пункту 4.8 Договору від 1 січня 2019 року, такі поставки Товару вважаються проведеними саме на підставі Договору від 1 січня 2019 року.

Відповідно й оплати, проведені Відповідачем за виставлені Позивачем рахунки-фактури на підставі видаткових накладних виписаних по Договору від 1 січня 2019 року, вважаються такими, що проведені саме на виконання умов Договору від 1 січня 2019 року.

Дослідивши первинні докази, в розрізі заперечень апеляційної скарги Позивача (щодо порядку та черговості зарахування проведених Відповідачем оплат) колегія суддів зазначає, що:

·6 вересня 2019 року Позивачем виписана видаткова накладна №ВН-3480 на суму 41895 грн (том 1, а.с. 18) на підставі якої Відповідачу виставлено рахунок-фактуру №РФ-2715 від 3 вересня 2019 року на суму 41895 грн (том 1, а.с. 191);

·5 липня 2019 року Позивачем виписана видаткова накладна №ВН-3480 на суму 44956 грн 84 коп. (том 1, а.с. 15) на підставі якої Відповідачу виставлено рахунок-фактуру №РФ-1992 від 4 липня 2019 року на суму 44956 грн 84 коп. (том 1, а.с. 190).

Відповідно до виписки по рахунку за 3 вересня 2019 року, Відповідачем проведена оплата на суму 41895 грн, де у призначенні платежу Відповідачем зазначено „рахунок фактуру від 03.03.2019р., відтак, колегія суддів приходить до висновку, що сплата коштів у розмірі 41 895 грн, проведена на підставі рахунку-фактури від 3 вересня 2019 року повинна зараховуватись саме на виконання умов Договору від 1 січня 2019 року. Саме тому, зарахування Позивачем коштів у розмірі 41895 грн на погашення заборгованості, яка виникала в порядку календарної черговості є неправомірним (том 1, а.с. 76).

Відповідно до виписки по рахунку за 4 липня 2019 року, Відповідачем проведена оплата на суму 44956 грн 84 коп., де у призначенні платежу Відповідачем зазначено „згідно рахунку №1992 від 4 липня 2019 у т.ч. ПДВ 20% 7492,81 грн., відтак, колегія суддів приходить до висновку, що сплата коштів у розмірі 44956 грн 84 коп., проведена на підставі рахунку-фактури від 4 липня 2019 року повинна зараховуватись саме на виконання умов Договору від 1 січня 2019 року, зокрема, щодо оплати за поставлений товар відповідно до Видаткової накладної №ВН-2475 від 5 липня 2019 року на суму 44956 грн 84 коп.. Саме тому, зарахування Позивачем коштів у розмірі 44956 грн 84 коп. на погашення заборгованості, яка виникала в порядку календарної черговості є неправомірним.

При цьому Позивачем не доведено, а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції правомірності вчинення таких зарахувань.

В той же час, із наданих Позивачем у матеріали справи банківських виписок по рахунку вбачається, що Відповідачем у призначенні платежу зазначено „за матеріали (том 1, а.с. 25-71). Таким чином, вищезазначені зарахування Позивача коштів на погашення заборгованості, яка виникала в порядку календарної черговості, за даними банківськими виписками є правомірними.

Відтак, загальна сума, яку Відповідач сплатив за весь період по Договору від 1 січня 2019 року, складає 155461 грн 06 коп. з огляду на що розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем, станом на дату подання позову становив 25 000 грн 00 коп..

В той же час апеляційний господарський суд наголошує на тому, що ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 1 листопада 2021 року (том 2, а.с. 155) закрито провадження у справі №924/432/21 в частині стягнення з Відповідача суми основного боргу у розмірі 5 747 грн 20 коп. у зв`язку з відсутністю предмета спору (при цьому Позивачем не оскаржується даний процесуальний документ).

Разом з тим, при прийнятті даної постанови колегією суддів враховується визнання та не заперечення зі сторони Відповідача заборгованості за отриманий товар в сумі 19 252 грн 80 коп..

Отже, враховуючи все вищеописане в даній судовій постанові в площинні існування первинних доказів та доказів фінансової, податкової звітності, колегія суддів прийшла до висновку, що залишок боргу по Договору від 1 січня 2019 року становить 19252 грн 80 коп. (дану заборгованість також не заперечує Відповідач).

Відтак, враховуючи усе вищеописане судова колегія задовольняє позов в частинні стягнення 19252 грн 80 коп. боргу по Договору від 1 січня 2019 року (та відхиляє доводи щодо існування іншої заборгованості по Договору від 1 січня 2019 року).

Дане було вчинено місцевим господарським судом, відповідно, колегія суддів залишає судове рішення без змін в цій частині.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення з Відповідача пені в сумі 13846 грн 53 коп. нарахованої по кожній поставці окремо, згідно видаткових накладних по Договору від 1 січня 2019 року, то колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу дії частини 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, при цьому, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Поряд з тим, частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 липня 2019 року зі справи № 911/1563/18, від 22 серпня 2019 року по справи № 914/508/17, від 11 листопада 2019 року зі справи № 904/1038/19, від 11 лютого 2020 року в справі №916/612/19, від 20 серпня 2020 року в справі №902/959/19).

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою встановлено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Установивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК), зокрема можуть пов`язувати період нарахування пені з подією, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Відповідно до пункту 8.2 Договору від 1 січня 2019 року, сторони передбачили, що у разі порушення строків оплати за Товар, Відповідач сплачує Позивачу за кожен день прострочення пеню, яка нараховується з вартості неоплаченого товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом строку затримки оплати.

Порядок нарахування пені Сторонами врегульовано не лише в пункті 8.2 Договору від 1 січня 2019 року, а і пунктами 8.5 і 8.6 Договору від 1 січня 2019 року.

Зокрема, в пункті 8.5 Договору Сторони, керуючись нормами частини 1 статті 259 Цивільного кодексу України, погодили, що для стягнення неустойки (штрафу, пені) за цим Договором від 1 січня 2019 року, встановлюється строк позовної давності 3 роки.

В той же час, вже в пункті 8.6 Договору від 1 січня 2019 року, Сторони, керуючись нормами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, визначили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за цим Договором від 1 січня 2019 року, припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мали бути виконані.

Колегія суддів перевіривши поданий Позивачем розрахунку пені (том 1, а.с. 168-171) в розрізі первинних облікових документів (видаткових накладних, рахунків на оплату товару, платіжних документів щодо оплати Відповідачем поставленого товару) встановила, що при здійсненні зарахування отриманих від Відповідача коштів саме по видатковій накладній за 5 липня 2019 року на суму 44956 грн 84 коп. та видатковій накладній від 6 вересня 2019 року на суму 41895 грн (що й заперечується Позивачем в поданій апеляційній скарзі), Позивачем не було враховано призначення відповідних коштів у платіжному документі щодо спрямування відповідних оплат, що й стало підставою для зарахування відповідних коштів в рахунок існування заборгованості Відповідача по Договору від 1 жовтня 2018 року (та відповідної відмови в частині стягнення основного боргу, що описано вище в даній постанові).

А саме, щодо виписки по рахунку за 3 вересня 2020 року в призначенні платежу Відповідачем зазначено „згідно рахунку РФ-2715 від 3.09.2019 у сумі 34912.50 грн. ПДВ-20% 6982.50 грн», тому сплата коштів у розмірі 41 895 грн повинна зараховуватись саме по рахунку фактурі від 3 вересня 2019 року, виставленому на підставі видаткової накладної №ВН-3480 від 6 вересня 2019 року на суму 41895 грн.

Також щодо виписки по рахунку за 4 липня 2019 року у призначенні платежу Відповідачем зазначено „ згідно рахунку №1992 від 4 липня 2019 у т.ч. ПДВ 20% 7492,81 грн., тому сплата коштів у розмірі 44956 грн 84 коп. повинна зараховуватись саме по рахунку фактурі № РФ-1992 від 4 липня 2019 року, виписаного на підставі видаткової накладної №ВН-2475 від 5 липня 2019 року на суму 44956 грн 84 коп..

Колегія суддів, дослідивши розрахунок, поданий Позивачем (том 1, а.с. 168-171, який є арифметично невірним), здійснив власний розрахунок за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE (із врахуванням зарахувань коштів у розмірі 41 895 грн по рахунку фактурі від 3 вересня 2019 року, виставленому на підставі видаткової накладної №ВН-3480 від 6 вересня 2019 року на суму 41895 грн. та коштів у розмірі 44956 грн 84 коп. повинна зараховуватись саме по рахунку фактурі № РФ-1992 від 4 липня 2019 року, виписаного на підставі видаткової накладної №ВН-2475 від 5 липня 2019 року на суму 44956 грн 84 коп.) та встановила, що заявлена до стягнення пеня підлягає частковому задоволенню в розмірі 6106 грн 67 коп..

Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд задоволює позовні вимоги в частині стягнення пені та стягує з Відповідача 6106 грн 67 коп. пені. Відтак, у позові в частині стягнення 7 739 грн 86 коп. пені суд апеляційної інстанції відмовляє.

Дане рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних в сумі 2047 грн 30 коп. та інфляційних втрат в розмірі 3047 грн 21 коп., то колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, зважаючи на положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, колегія суддів констатує, нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки становлять способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким кредитор наділений з огляду на нормативне закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Колегія суддів перевіривши поданий Позивачем розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат (том 1, а.с. 144, 172-173) в розрізі первинних облікових документів (видаткових накладних, рахунків на оплату товару, платіжних документів щодо оплати Відповідачем поставленого товару) зазначає, що при здійсненні зарахування отриманих від Відповідача коштів саме по видатковій накладній за 5 липня 2019 року на суму 44956 грн 84 коп. та видатковій накладній від 6 вересня 2019 року на суму 41895 грн (що й заперечується Позивачем в поданій апеляційній скарзі, підставність чого спростовано вище в даній постанові), Позивачем не було враховано призначення відповідних коштів у платіжному документі щодо спрямування відповідних оплат, що й стало підставою для зарахування відповідних коштів в рахунок існування заборгованості Відповідача по Договору від 1 жовтня 2018 року.

Колегія суддів, дослідивши розрахунок, поданий Позивачем (том 1, а.с. 144, 172-173, який є арифметично невірним), здійснив власний розрахунок за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE (із врахуванням зарахувань коштів саме по Договору від 1 січня 2019 року в розмірі 41895 грн по рахунку фактурі від 3 вересня 2019 року, виставленому на підставі видаткової накладної №ВН-3480 від 6 вересня 2019 року на суму 41895 грн. та коштів у розмірі 44956 грн 84 коп. повинна зараховуватись саме по рахунку фактурі № РФ-1992 від 4 липня 2019 року, виписаного на підставі видаткової накладної №ВН-2475 від 5 липня 2019 року на суму 44956 грн 84 коп.) встановила, що заявлені до стягнення три відсотки річних в сумі 2047 грн 30 коп. та інфляційні втрати в розмірі 3047 грн 21 коп. підлягають до задоволення частково.

Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд задоволює позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 2929 грн 45 коп. та трьох відсотків річних в розмірі 1 890 грн 57 коп.. Відтак, у позові в частині стягнення 117 грн 76 коп. інфляційних втрат та 298 грн 81 коп. трьох відсотків річних суд апеляційної інстанції відмовляє.

Дане рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду і в цій частині без змін.

Що ж до позовних вимог про стягнення з Відповідача збитків у розмірі 21 221 грн 59 коп., то колегія суддів зазначає наступне.

В пункті 8.3 Договору від 1 січня 2019 року, погоджено, що у випадку прострочення оплати понад один календарний місяць, Відповідач відшкодовує Позивачу збитки понад нараховану пеню в розмірі 10 % від неоплаченої суми поставленого Товару.

Зважаючи на заперечення Позивача, наведені в апеляційній скарзі щодо того, що в пункті 8.3 Договору від 1 січня 2019 року маються на увазі не збитки в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, а фактично штраф, який за текстом Договору Сторони назвали збитками, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом частини другої статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати штрафу за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали його розміру, то немає підстав для стягнення штрафу у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що пунктом 8.4 Договору від 1 січня 2019 року (про який жодним чином не згадує Позивач) визначено саме сплату штрафу за не проведення звірки розрахунків.

Відтак, позиція Позивача щодо того, що в даному випадку маються на увазі не збитки в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, а фактично штраф, навпаки вказує про не доведення Позивачем всього складу елементів, які є необхідними для стягнення збитків, а й відповідно для застосування до даних правовідносин пункту 8.2 Договору від 1 січня 2019 року.

Поряд з тим апелянт залишає поза увагою і те, що ним не ставилася позовна вимога про стягнення штрафу (за вказаним обгрунтуванням), а відповідно, вона апріорі не могла бути розглянута місцевим господарським судом. Зміна ж позовних вимог в суді апеляційної інстанції чинним ГПК України не передбачена.

Окремо суд зауважує, що статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 4 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Згідно з статтею 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною.

Відшкодування збитків може бути покладено на Відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України.

Обов`язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов`язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблено висновок, що збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Відтак, колегія суддів констатує, що саме на позивача покладено обов`язок доведення факту спричинення збитків, обґрунтування їх розміру, доведення безпосереднього причинного зв`язку між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення зв`язку між протиправною поведінкою та збитками потерпілої сторони.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Також суд апеляційної інстанції констатує, що обов`язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов`язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Крім того, Позивачем має бути доведено саме реальність понесених збитків та неможливість їх уникнення.

В той же час, дослідивши докази, долучені до матеріалів справи, колегія суддів зазначає, що Позивачем не подано доказів понесення відповідних збитків, що свідчить про не доведеність Позивачем наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, зокрема, що: протиправна поведінка відповідача мала прояв у порушенні ним умов договору; наявність збитків - витрат, які позивач здійснив для відновлення свого порушеного права внаслідок відмови відповідача виконати обов`язок за договором; причинно-наслідкового зв`язку між завданими позивачеві витратами та односторонньою і необґрунтованою відмовою відповідача виконати обов`язок за договором.

З урахуванням усього вищеописаного, діючи в правовому полі чинного законодавства України, котре направлене на врегулювання відносин щодо стягнення збитків, колегія суду приходить до висновку, що заявлені до стягнення збитки в сумі 21221 грн 59 коп. нараховані неправомірно, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Дане рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду і в цій частині без змін.

Що ж стосується заяв Позивача та Відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на заперечення апеляційної скарги Позивача щодо безпідставного задоволення клопотання Відповідача про зменшення судових витрат на правничу допомогу, то колегія суддів розглянувши дані заяви зауважує наступне.

Позивач в пункті 3 прохальної частини позовної заяви вказував, що він, на момент подання позову, очікує понести орієнтовні витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 20 000 грн (том 1, а.с. 9).

Відповідач у відзиві на позов вказував, що очікує понести орієнтовні витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 15 000 грн (том 2, а.с.103-105).

Відтак, дане повністю нівелює доводи апеляційної скарги щодо того, що Відповідачем не було подано заяву про стягнення судових витрат.

Приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, зокрема, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд, оцінивши докази, надані у підтвердження судових витрат, вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

За приписами статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суд, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 6 березня 2019 року в справі № 922/1163/18).

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З доказів долучених до матеріалів справи вбачається, що 1 лютого 2021 року між Відповідачем та АО „Адвокатська контора братів Бейликів укладено договір про надання правничої допомоги (том 2, а.с. 195-198).

16 червня 2021 року між сторонами було укладено Додаток № 2 до Договору про надання правничої допомоги від 1 лютого 2021 року (том 2, а.с.198).

В силу дії даного Додатку № 2 до Договору про надання правничої допомоги від 1 лютого 2021 року сторони погодили наступне: за дорученням Відповідача, Об`єднання бере на себе зобов`язання від імені та в інтересах Відповідача здійснити комплекс дій щодо представництва інтересів Відповідача у справі № 924/432/21 за позовом Позивача до Відповідача про стягнення боргу, пені, 3% річних, інфляційних та збитків. Об`єднання також забезпечує судове представництво Відповідача в Господарському суді Хмельницької області. Перелік прав та обов`язків, що здійснює Об`єднання (його адвокати) визначається Договором, даним додатком та нормами чинного законодавства України; Сторони погодили, що гонорар Об`єднання за надання правничої допомоги згідно пункту 1 даного Додатку становить фіксований розмір у сумі 15000 гривень. За наслідками надання правничої допомоги Адвокатом складається Звіт та акт приймання-передачі правової допомоги (послуг) за Договором. Сторони погодили, що гонорар за надання правничої допомоги згідно умов пункту 1-2 даного Додатку та Договору про надання правничої допомоги сплачується (підлягає сплаті) Відповідачем не пізніше ніж через 120 днів з дня укладення акту приймання - передачі правової допомоги (послуг ) до Договору про надання правничої допомоги від 1 лютого 2021 року та Додатку № 2 від 16 червня 2021 року.

Згідно пункту 2.5 Договору про надання правничої допомоги передбачено, що якщо інші вимоги щодо обсягу правничої допомоги не обумовлені Сторонами і не зафіксовані в додатку до Договору, комплекс правничої допомоги включає: підготовку аналітичних висновків з питань застосування законодавства України, експертних висновків стосовно законності вчинення правочинів, розробку проектів нормативно-правових актів, договорів, локальних документів суб`єкта господарювання, участь та/або представлення Замовника у розгляді та вирішенні господарських, цивільних, адміністративних, земельних, трудових, сімейних спорів, зокрема, й представництво у судовому порядку, в тому числі підготовку процесуальних документів (позовних заяв, клопотань, скарг, пояснень тощо), друкування та або копіювання додатків до процесуальних документів, направлення необхідних документів до суду та/або учасникам провадження поштою, електронною поштою. Факсимільним зв`язком. тощо, надання усних та письмових консультант, інформаційних довідок, а також представництво інтересів Замовника у міжнародних комерційних і третейських судах, органах державної влади та місцевого самоврядування, правоохоронних органах».

Відповідно до пункту 4.3 Договору №01/21 від 1 лютого 2021 року, для виконання умов даного Договору Відповідач уповноважує Адвоката підписувати та подавати заяви, клопотання, скарги, позовні заяви, апеляційні скарги, касаційні скарги, відзив, відповідь на відзив, заперечення, письмові пояснення, письмову промову, заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, скарги до Вищої ради правосуддя, скарги до Європейського суду з прав людини тощо».

4 листопада 2020 року між Відповідачем та Об`єднанням складено Акт №1 приймання-передачі наданої правової допомоги (послуг) до Договору про надання правничої допомоги від 1 лютого 2021 року та Додатку № 2 від 16 червня 2021 року. Пунктом 1 акту визначено, що Адвокатом надана правова допомога Відповідачу в розмірі 15000 грн (том 2, а.с. 199-200).

У Пункті 3 вказаного акту визначено, що Відповідач підтверджує, що вказана у Звіті (що є додатком № 1 до даного Акту) правнича допомога, надана Адвокатом у повному обсязі, належної якості, претензій та зауважень щодо об`єму та якості надання правничої допомоги Відповідач до Адвоката не має.

У додатку №1 до акту № 1 наводиться детальний розрахунок наданої Відповідачу правової допомоги у межах справи № 924/432/21:

·отримання від Відповідача позовної заяви з додатками (76 аркушів), заяви про усунення недоліків позовної заяви з додатками на 36 аркушів. Ознайомлення із позовною заявою та додатками (75 додатків) та заявою про усунення недоліків із додатками, аналіз Позову, заяви та додатків -25000 грн;

·зустріч Адвоката з Відповідачем, консультація, надання доручення щодо підготовки та подання клопотання про витребування оригіналів письмових документів. Підготовка та подання клопотання про витребування оригіналів письмових документів -500 грн;

·забезпечення представництва Відповідача Адвокатом у Господарському суді Хмельницької області судовому засіданні по справі №924/432/21;

· за результатами розгляду, було задоволено клопотання про витребування оригіналів документів та відкладено розгляд справи 500 грн;

·підготовка та подання до суду клопотання про ознайомлення із матеріалами справи. Скріплення ЕЦП та направлення на електронну адресу суду 200 грн;

·підготовка Адвоката до судового засідання, перегляд та повторення правової позиції Відповідача, перегляд матеріалів справи та доказів; забезпечення представництва Відповідача адвокатом у Господарському суді Хмельницької області судовому засіданні по справі № 924/432/21. За результатами розгляду справи судом було оголошено перерву. Ознайомлення із матеріалами справи, із заявою Позивача на виконання вимог ухвали суду від 17 червня 2021 року та 43 додатками до заяви. Здійснення фотофіксації усіх матеріалів заяви 2000 грн;

· підготовка відзиву на позовну заяву по справі 924/432/21, друк, підготовка та оформлення додатків до відзиву, підготовка відзиву з додатками для інших учасників справи; скріплення ЕЦП, відправлення копії відзиву Позивачу електронною поштою та подання відзиву до Господарського суду Хмельницької області; Підготовка Адвоката до судового засідання перегляд та повторення правової позиції Сторони Відповідача, перегляд матеріалів справи та доказів, перегляд правової позиції Позивача 4000 грн;

·забезпечення представництва Відповідача Адвокатом у Господарському суді Хмельницької області судовому засіданні по справі № 924/432/21; надання пояснень представником Позивача та Представником Відповідача, поставлення питань сторонами один одному та отримання відповідей. Надання додаткових пояснень- 1000 грн;

·отримання від Представника Позивача відповіді на Відзив у справі № 924/432/21; ознайомлення із відповіддю на відзив, її детальний аналіз. Повідомлення Відповідачу про надходження відповіді на відзив та його обґрунтувань 500 грн;

·підготовка заяви про подання доказів витрат на професійну правничу допомогу, які сторона має понести (сплатити) у зв`язку з розглядом справи після ухвалення рішення у справі № 924/432/21- 300 грн;

· підготовка Адвоката до судового засідання перегляд та повторення правової позиції Сторони Відповідача, перегляд матеріалів справи та доказів, перегляд правової позиції Позивача; забезпечення представництва Відповідача Адвокатом у Господарському суді Хмельницької області судовому засіданні по справі № 924/432/21 1000 грн;

·підготовка додаткових письмових пояснень по справі; здійснення розрахунків пені, 3 % річних та інфляційних; підготовка Додаткових письмових пояснень для Позивача, скріплення ЕЦП та направлення Позивачу електронною поштою. Подання Додаткових письмових пояснень до суду 1500 грн;

·підготовка Адвоката до судового засідання; перегляд та повторення правової позиції Сторони Відповідача, перегляд матеріалів справи та доказів, перегляд правової позиції Позивача; прибуття Адвокатом до приміщення Господарського суду Хмельницької області на судове засідання по справі №924/432/21, що призначено на 30 вересня 2021 року о 16.00 год. 300 грн;

·підготовка зави про ухвалення додаткового рішення та включення до судових витрат Позивача витрат на професійну правничу допомогу, підготовка заяви, копіювання та сканування додатків до неї, підписання заяви та засвідчення усіх додатків, направлення заяви з додатками для ознайомлення Позивачу та до суду електронною поштою 1000 грн.

21 травня 2020 року укладено договір про надання правової допомоги №21-05/20 між Адвокатом Васильчук С.С. та Позивачем (том 2, а.с. 171-172).

За пунктом 1.1 Договору про надання правової допомоги №21-05/20, Позивач доручає та оплачує, а адвокат бере на себе зобов`язання представляти інтереси Позивача в усіх органах державної влади, громадських, господарських та інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування, для чого Позивач надає адвокату право: подавати від імені Позивача будь-які заяви, в тому числі позовні заяви, заяви в порядку окремого провадження, адміністративні позови, апеляційні та касаційні скарги, клопотання, скарги, запити, запити на о гримання публічної інформації, оскаржувати дії або бездіяльність посадових осіб, знайомитись з матеріалами справи, робити з них копії, прослуховувати фіксацію судового процесу, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності бо неповноти, одержувати копії рішень, постанов та ухвал суду, збирати та подавати докази, брати участь у їх дослідженні, ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам:, спеціалістам, подавати клопотання, заяви, подавати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають під час судового розгляду, заперечувати проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, змінювати підстави та предмет позову, визнавати позов повністю та/або частково, укладати мирові угоди тощо, одержувати довідки та документи в будь-яких компетентних органах, вести листування та\або відправляти та отримувати поштову кореспонденцію (цінна, рекомендована) у всіх відділеннях поштового зв`язку на території України, сплачувати державне мито, судовий збір або будь-які інші платежі, розписуватись за Позивача, завіряти копії документів, також виконувати всі інші дії, пов`язані з виконанням цього Договору.

Розділом 6 Договору про надання правової допомоги №21-05/20, сторони передбачили, що вартість послуг за договором розраховується за домовленістю сторін. Оплата послуг здійснюються відповідно до рахунків, які надаються Позивачу. Оплата рахунку вважається прийнятім послуг та фактичним підписанням акту наданих послуг. Обов`язкові платежі до державного бюджету, податки та інші витрати, пов`язані з виконанням предмету договору не включаються до вартості послуг по договору.

2 листопада 2021 року сторонами підписано акт наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 21 травня 2020 року №21-05/20 (том 3, а.с. 173), за яким Адвокат надав Позивачу відповідно до умов Договору про надання правової допомоги від 21 травня 2020 року, а Позивач прийняв наступні послуги:

·аналіз обставин справи та первинних документів по взаємовідносинам з Відповідачем 1000 грн;

·підготовка та подання позовної заяви про стягнення заборгованості з Відповідача (справа №924/432/21) 4000 грн;

·підготовка та подання заяви про усунення недоліків у справі (справа №924/432/21) 2000 грн;

·підготовка та подання заяви про проведення судового засідання 30 липня 2021 року у справі №924/432/21 в режимі відеоконференції, направлення її відповідачу та суду 1000 грн;

·представництво та захист інтересів Позивача у судовому засіданні 30 липня 2021 року по справі №924/432/21;

·підготовка та подання заяви на виконання вимог ухвал Господарського суду Хмельницької області від 17 червня 2021 року в справі №924/432/21 з додатками 3000 грн;

·підготовка та подання заяви про проведення судового засідання 5 серпня 2021 року в справі №924/432/21 в режимі ВКЗ направлення її Відповідачу та суду 1000 грн;

·представництво та захист інтересів Позивача у судовому засіданні 5 серпня 2021 року по справі №924/432/21 1500 грн;

·підготовка та подання заяви про проведення судового засідання 11 серпня 2021 року в справі №924/432/21 в режимі відеоконференції, направлення її Відповідачу та суду 1000 грн;

·представництво та захист інтересів Позивача у судовому засіданні 11 серпня 2021 року по справі №924/432/21 1500 грн;

·підготовка та подання відповіді на відзив у справі №924/432/21 з додатками 300 грн;

·підготовка та подання заяви про проведення судового засідання 23 вересня 2021 року в справі №924/432/21 в режимі відеоконференції, направлення її Відповідачу та суду 1000 грн;

·представництво та захист інтересів Позивача в судовому засіданні 1 листопада 2021 року по справі №924/432/21 1500 грн;

·підготовка та подання заяви про проведення судового засідання 4 листопада 2021 року в справі №924І432/2І в режимі відеоконференції, направлення Відповідачу та суду 1000 грн;

·підготовка та подання заяви про відшкодування витрат на правову допомогу в справї№924/432/21 з додатками -2500 грн;

·підготовка та подання клопотання-заперечення про відшкодування судових витрат Відповідача у справі №924/432/21 2000 грн.

Суд апеляційної інстанції констатує, що Позивачем долучено до матеріалів справи рахунок на оплату від 3 листопада 2021 року за №03/11 на суму 30 000 грн., банківську виписку за 4 листопада 2021 року по поточному рахунку - Васильчук С.С. (том 3, а.с. 174).

Згідно з положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Відповідно, Позивачем подано до суду, заперечення щодо відшкодування Відповідачу судових втрат, у якому наголошено на тому, що позовна заява задоволена частково у зв`язку з добровільним виконанням Відповідачем частини позовних вимог, а тому, на переконання Позивача, необхідно відмовити у задоволенні заяви Відповідача про відшкодування витрат на правову допомогу (том 2, а.с. 175-176).

Відповідачем також надано суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу Позивача, у якому зазначено, що Позивач зазначив вартість витрат за повне супроводження справи в суді першої інстанції у розмірі 20 000 грн., а тому перевищення вказаного в позові орієнтовного розміру витрат на 10 000 грн є незаконним та жодним чином необґрунтованим, а тому у відшкодуванні витрат в частині перевищення їх розміру у сумі 10 000 грн потрібно відмовити (том 2, а.с. 178-182).

Крім того, Відповідач в клопотанні про зменшення судових витрат Позивача зазначив про те, що дана справа (стягнення заборгованості за договором поставки) є не складною, не потребує значного часу для підготовки до справи та складання процесуальних документів, досвід Адвоката Васильчук С.С. з огляду на отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю тільки 15 серпня 2017 року не є значним та не може враховуватись при визначення вартості гонорару. Саме тому, на переконання Відповідача, Позивачем та Адвокатом було завищено розмір вартості правової допомоги та завищено кількість послуг та часу витраченого на виконання тих ти чи інших робіт, що є неспівмірним із ціною позову, складністю справи, обсягом наданих та виконаних робіт/послуг представником, значенням вирішення справи для Позивача, ринковою вартістю адвокатських послуг та не відповідає критеріям розумності, виправданості та необхідності. Відповідач просить суд зменшити розмір витрат Позивача на професійну правничу допомогу.

Зважаючи на вищезазначені заяви щодо зменшення розміру судових витрат, враховуючи заперечення апеляційної скарги Позивача щодо того, що клопотання Відповідача про зменшення судових витрат є необгрунтоване та безпідставне, колегія суддів зазначає наступне.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової.

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката за договором про надання правової допомоги необхідним є як факт їх надання позивачу, так і те, що зміст наданих послуг є необхідним для розгляду справи у господарському суді.

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування судових витрат Позивача за рахунок Відповідача, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати Позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

При цьому, колегія суддів констатує, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Виходячи зі змісту положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Разом з тим поряд зі згаданим принципом змагальності сторін іншими основними засадами (принципами) господарського судочинства також є: верховенство права та пропорційність.

Відповідно до статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Отже, з врахуванням викладеного, виходячи зі змісту норм статей 3, 11, 15 Господарського процесуального кодексу України, питання про співмірність заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

Згідно з частиною 4 статтею 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21 травня 2019 року у справі №903/390/18, від 21 січня 2020 року в справі №916/2982/16, від 7 липня 2020 року в справі №914/1002/19.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 169 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відтак колегія суддів приходить до висновку, що заявлені Позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу не в повній мірі відповідають критеріям співмірності із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг, виконаних робіт та ціною позову.

Таким чином, враховуючи наведені положення процесуального законодавства, беручи до уваги підтверджений матеріалами справи і не спростований Позивачем та Відповідачем факт надання професійної правничої допомоги у цій справі у суді першої інстанції як Позивачу так і Відповідачу, враховуючи, що рішенням у даній справі позовні вимоги задоволено частково, а також враховуючи клопотання Відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, колегія суддів прийшла до висновку про покладення на Відповідача 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу, в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 грн слід відмовити; при цьому покласти на Позивача 7650 грн витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині заяви слід відмовити.

Даний розподіл судових витрат є оптимальним та відповідає критерію необхідності та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, що відповідає вимогам статей вимогам статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України та сталій практиці Європейського суду з прав людини.

З огляду на все вищевказане апеляційний господарський суд залишає без змін і оспорюване додаткове рішення від 5 листопада 2021 року.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Позивача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору та розподілу судових витрат (в тому числі на адвокатські послуги) судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Позивача згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МІРА БУДМАТЕРІАЛИ" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 1 листопада 2021 року в справі № 924/432/21 та на додаткове рішення господарського суду Хмельницької області від 5 листопада 2021 року в справі №924/432/21 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 1 листопада 2021 року в справі № 924/432/21 - залишити без змін.

3. Додаткове рішення господарського суду Хмельницької області від 5 листопада 2021 року в справі №924/432/21 - залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

6. Справу №924/432/21 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Грязнов В.В.