Рішення

від 15.02.2022 по справі 554/1547/18

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 16.02.2022 Справа № 554/1547/18

Провадження № 2/554/1336/2022

Рішення

іменем України

16 лютого 2022 року місто Полтава

Суддя Октябрського районного суду м. Полтави Тімошенко Н.В. розглянувши в порядку загального провадження цивільну справу

за позовною заявою ОСОБА_1 до Київської духовної академії свідомості Крішни в Україні, третіх осіб: приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Святецької Ірини Вікторівни, Полтавської районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення частки, визнання договору пожертви частково недійсним та визнання права власності на спадкове майно,

за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 ,

встановив:

22.03.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 ,Київської духовної академії свідомості Кріштив Україні, визначивши третіми особами приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Святецьку І.В., Полтавську районну державну нотаріальну контору, про визнання спільного сумісного майна подружжя, визнання частки, визнання договору пожертви недійсним та визнання права власності на спадкове майно.

У позовній заяві просив визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 Ѕ частину житлового будинку з надвірними спорудами та1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1100 га, кадастровий номер 5310137000:18:005:0004, які розташовані за адресою : АДРЕСА_1 ;

визнати, що частка померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 у праві спільної сумісної власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними господарськими спорудами та Ѕ частини земельної ділянками, що знаходяться за адресою : АДРЕСА_1 , - становить ј частину;

визнати за ним, ОСОБА_1 право власності порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 на ј частину житлового будинку з надвірними господарськими спорудами та ј частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 ;

визнати договір пожертви,укладений 02.10.2017 р. між ОСОБА_4 та Киїївською духовною академією Крішти в Україні , посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Святецькою І.В. частково недійсним в частині передання безоплатно у власність обдарованого 1/5 частини будинку з надвірними господарськими спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 від пожертвувача ОСОБА_4 .

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_5 , тому після його смерті відкрилася спадщина. У встановленому законом порядку ОСОБА_1 подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, однак оформити право на спадщину не зміг, оскільки спадкове майно, а саме частина житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , було зареєстровано на його дружину (матір позивача) ОСОБА_4 , хоч і було придбано у період шлюбу. Позивач зазначає, що як з`ясувалося після смерті батька ОСОБА_4 подарувала 1/5 частину вищевказаного будинку Київській духовній академії свідомості Крішни в Україні. Позивач вважає, що ОСОБА_4 не мала права розпоряджатися вказаним майном на власний розсуд , оскільки Ѕ частини житлового будинку та Ѕ частини земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю майном подружжя - ОСОБА_4 та померлого ОСОБА_5 , як такі, що придбані під час перебування у шлюбі, згідно договору купівлі-продажу від 09.07.2004 року..

Позивач вважає, що він є єдиним спадкоємцем після смерті батька, а тому є всі підстави для визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на ј частину житлового будинку з надвірними господарськими спорудами та ј частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Позивач вказує, що 02.10.2017 р. ОСОБА_4 уклала з Київською духовною академією свідомості Крішни в Україні договір пожертви, згідно якого подарувала останньому 1/5 частину житлового будинку з надвірними господарськими спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що ОСОБА_4 уклала вище вказаний договір пожертви без належних повноважень, так як предмет пожертви не належав їй на праві приватної власності, а є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та померлого ОСОБА_5 . Отже, договір пожертви від 02.10.2017 р. підлягає визнанню частково недійсним в частині передання безоплатно у власність обдарованого 1/5 частини житлового будинку з надвірними господарськими спорудами, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 від пожертвувача ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 27.03.2018 р. відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_4 ,Київської духовної академії свідомості Кріштив Україні, визначивши третіми особами приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Святецьку І.В., Полтавську районну державну нотаріальну контору, про визнання спільного сумісного майна подружжя, визнання частки, визнання договору пожертви недійсним та визнання права власності на спадкове майно за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 06.06.2018 року до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 ,Київської духовної академії свідомості Кріштив Україні, визначивши третіми особами приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Святецьку І.В., Полтавську районну державну нотаріальну контору, про визнання спільного сумісного майна подружжя, визнання частки, визнання договору пожертви недійсним та визнання права власності на спадкове майно за правилами загального позовного провадження у якості третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору залучено ОСОБА_2 .

21.08.2018 р. від представника відповідача Київської духовної Академії свідомості Крішни в Україні- Бесараба О.Б. до суду надійшов відзив на позовну заяву у якому зазначив, що позовні вимоги не визнають у повному обсязі. У відзиві представник відповідача вказав, що 09.07.2004 р. ОСОБА_4 та ОСОБА_2 придбали житловий будинок та приватизовану земельну ділянку в АДРЕСА_1 площею 1100 кв.м. на вказаній земельній ділянці розташований А-1 житловий будинок дерев`яний пл.. 46.8 кв.м.; Г-вбиральня, К-колодязь, № 1.2.3. - огорожа, З - гос-пблок/фундамент, Б - погреб. Дана нерухомість була зареєстрована в державному реєстрі як спільна часткова власність , де ОСОБА_9 та ОСОБА_2 належать рівні частки по Ѕ. Представник відповідача зазначає, що зі слів позивача його батько померІНФОРМАЦІЯ_5. В доданих до позовної заяви додатках відсутні докази того, що позивач прийняв спадщину, яка відкрилася після смерті батька.

За умови, що позивач прийняв спадщину після смерті батька він має право тільки на частку, яка належала померлому на момент його смерті, тобто на частку житлового будинку А-1 площею 46.8 кв.м.; Г-вбилальня, К- колодязь, № 1.2.3. - огорожі, З-госплок/фундаменту, Б- погребу.

Будинок В-3 частку договору пожертви, якого позивач хоче визнати недійсною був побудований та введений в експлуатацію в 2015 році, а державна реєстрація прав власності на нерухоме майно зареєстровано тільки 24.05.2016 року.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, спірний будинок В-3 по АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , з рівним розміром часток кожної по Ѕ.

Право власності на це майно у ОСОБА_2 та ОСОБА_4 виникло в момент державної реєстрації 24.05.2016 року. Таким чином, на момент смерті батька позивача, спірний будинок В-3 ще не існував і тому ніякого права власності у померлого на нього не існувало і тому не могло перейти у спадок сину. Представник відповідача зазначає, що ОСОБА_4 була єдиним власником своєї Ѕ частки в спірному будинку АДРЕСА_2 і мала всі повноваження на відчуження своєї частки за договором пожертви 02.10.2017 р. Представник відповідача вважає. що вказаним договором пожертви ніякі права позивача не були порушені, тому його вимоги є незаконними та безпідставними.

21.08.2018 р. до суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_10 , ОСОБА_2 , Київської духовної академії свідомості Крішни в Україні про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на нерухоме майно та виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності.

У позовній заяві ОСОБА_3 прохав встановити факт будівництва, ним ОСОБА_3 , приміщень та будівель у домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 : гаражу НОМЕР_1 площею 32.1 м2 в житловому будинку лі. «В-3», гаражу літ. «в1» та сараю літ. «Ж»;

визнати за ним, ОСОБА_3 , право власності на 1/10 частину домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 ;

виділити в натурі , як об`єкт нерухомого майна 1/10 частину у праві спільної часткової власності, до складу якого входить: гараж НОМЕР_1 площею 32.1 м2 в житловому будинку літ. «В-3», гаражу літ. «в1» та сараю літ. «Ж», що розташоване по АДРЕСА_1

Позов обґрунтовує тим, що у домоволодінні , що розташоване за адресою АДРЕСА_1 та яке на праві спільної власності належить відповідачам у справі ним , починаючи з 2012 р. здійснено будівництво наступних приміщень та будівель: гараж НОМЕР_1 площею 32.1 м2 в житловому будинку літ. «В-3», гараж літ. «в1», сарай літ. «Ж». ОСОБА_3 зазначив, що даними приміщеннями користується особисто, будівництво цих приміщень здійснено ним за домовленістю з відповідачами.

Згідно висновку експерта № 61-18 будівельно - технічного дослідження житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, які розташовані по АДРЕСА_1 від 17.08.2018 р., вартість вище зазначених приміщень і будівель становить 646421 грн., крім того, частка цих приміщень складає 1/10 частину у домоволодінні по АДРЕСА_1 .

Також вище зазначеним висновком експерта № 61-18 будівельно-технічного дослідження визначено, що гараж 2 площею 32.1 м2 в житловому будинку літ. «В-3», гараж літ. «в1», сарай літ. «Ж» в домоволодінні по АДРЕСА_1 , якими користується ОСОБА_3 мають окремі виходи і можуть бути виділеними. Враховуючи викладене , керуючись ст.ст. 328, 392, ч.ч. 1,3 ст. 364 ЦК України звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 21.08.2018 р. залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_3 по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Київської духовної академії свідомості Крішни в Україні, терті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Святецька І.В., Полтавська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення частки, визнання договору пожертви частково недійсним та визнання права власності на спадкове майно

Ухвалою суду від 21.08.2018 р. позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Київської духовної академії свідомості Крішни в Україні, терті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Святецька І.В., Полтавська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення частки, визнання договору пожертви частково недійсним та визнання права власності на спадкове майно об`єднано з позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Київської духовної академії свідомості Крішни в Україні про визнання факту, що має юридичне значення, визнання права власності на нерухоме майно та виділ частки з майна, що є спільною частковою власністю.

21.08.2018 р. до суду надійшли пояснення від третьої особи ОСОБА_2 у яких остання вказала, що 09.07.2004 р. вона та ОСОБА_4 придбали житловий будинок та приватизовану земельну ділянку в АДРЕСА_1 площею 1100 кв.м., що підтверджується копією договору купівлі-продажу. На зазначеній земельній ділянці розташовані : А-1 житловий будинок дерев`яний пл.. 44.5 кв.м. (з яких житлова 22.6. кв.и., підсобна-29.1 кв.м.), побудований у 1932 році із земельною підлогою і пічним опаленням; Г-вбиральня, К- колодязь, № 1.2.3. - огорожа З-госпюлок/фундамент, Б-погреб. Згідно Витяга про право власності на нерухоме майно № 5132 158 від 20.10.2004 р.: форма власності приватна, спільна часткова, де ОСОБА_11 та ОСОБА_2 належить рівні частки по Ѕ Згідно Державного акта про право власності на земельну ділянку віл 26.10.2005 р. список власників ОСОБА_2 - Ѕ, ОСОБА_4 - Ѕ.

Зі слів позивача ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько. В додатках до позову відсутні докази того, що позивач прийняв спадщину, яка відкрилася після смерті його батька.

Таким чином, за умови, що позивач прийняв спадщину після смерті батька він має право тільки на частку, яка належить померлому на момент його смерті, тобто на частку в житловому дудинку А-1 площею 44.5 кв.м., Г-вбирвльні, К-колодязя,Ю №1.2.3. - огорожі, З - госпблок/фундаменту, Б-погребу.

Будинок В-3 частку договору пожертви, якого позивач хоче визнати недійсною , в державному реєстрі права власності на нерухоме майно був зареєстрований 27.05.2016 р. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ,спірний будинок В-3 по АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , з рівним розміром частки кожної по Ѕ частині. Право власності на це майно виникло за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в момент державної реєстрації 24.05.2016 р.

Таким чином, на момент смерті батька позивача спірний будинок В-3 ще не існував і тому права власності у померлого на нього не існувало, а тому не могло перейти у спадок сину. ОСОБА_2 вважає, що відповідач ОСОБА_4 була єдиним власником своєї1/2 частки в спірному будинку В-3 по АДРЕСА_1 і мала всі повноваження від відчуження своєї частки за договором пожертви 02.10.2017 р.

21.08.2018 року ухвалою суду провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Київської духовної академії свідомості Крішни в Україні, терті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Святецька І.В., Полтавська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення частки, визнання договору пожертви частково недійсним та визнання права власності на спадкове майно, зупинено до виявлення правонаступників, у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 .

15.01.2019 р. від представника ОСОБА_12 - ОСОБА_13 до суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення частки, визнання договору пожертви частково недійсним та визнання права власності на спадкове майно та позовну заяву ОСОБА_3 про встановлення факту що має юридичне значення, визнання права власності на нерухоме майно, у якому просив суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовити за безпідставністю .

У відзиві зазначено, що у 2012 році ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ,як власниками нерухомого майна було укладено з ОСОБА_3 договір оренди нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 строком дії до 16 вересня 2015 року.

Відповідно до умов вказаного договору (п.1.1), власники нерухомого майна передали у строкове користування (на 2 роки 11 місяців) технічне нежитлове приміщення площею 30,45 та 57 кв.м. по АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_3 з метою здійснення останнім підприємницької діяльності.

Згідно п.1.1 договору, орендар взяв на себе зобов`язання зі сплати орендної плати та повернення орендодавцю наданого йому в оренду приміщення після припинення дії договору.

Пунктом 4 вказаного договору встановлено, що в якості (за рахунок) орендної плати орендар проводить ремонтні роботи з поліпшення орендованого приміщення та всі проведені орендарем поліпшення (як від`ємні так і не від`ємні) безкоштовно переходять у власність орендодавця після закінчення терміну дії договору.

У свою чергу позивач ОСОБА_3 після закінчення дії договору відмовився звільняти надане йому в оренду приміщення та замість узгодження питання щодо продовження оренди, звернувся до суду з позовом про визнання права власності на орендовані приміщення.

В супереч твердженням ОСОБА_3 щодо надання йому згоди на будівництво, власники приміщень надали йому згоду на поліпшення орендованого приміщення в рахунок орендної плати, що підтверджується наданим договором оренди від 2012 року. При цьому, приміщення на які просить визнати право власності ОСОБА_3 , згідно технічного паспорту від 19.03.2015 року та декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 24.11.2015 року побудовані у 2007-2010 роках.

Наданий ОСОБА_3 до суду висновок експерта від 17.08.2018 року про будівельне технічне дослідження житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 не доводить наявність у позивача підстав щодо визнання за ним права власності на орендовані приміщення, а лише констатує факт,що дослідженні приміщення можуть конструктивно бути виділені в окремий об`єкт права власності. При цьому питання щодо виділення в окремий об`єкт права власності згідно норм цивільного законодавства має право підіймати лише власник приміщення, яким ОСОБА_3 не являється та ніколи не був. Позивач вважає, що доводи викладені у позовній заяві ОСОБА_3 не відповідають дійсності, а позовні вимоги є безпідставними та такими що не ґрунтуються на нормах закону.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 представник ОСОБА_2 - ОСОБА_13 зазначив, що у 2004 році ОСОБА_14 та ОСОБА_4 придбали житловий будинок та земельну ділянку у АДРЕСА_1 .

До складу домоволодіння входили житловий будинок позначений в технічному паспорті літерою А-1 площею 44,5 кв.м., вбиральня - літера Г, колодязь - літера К, господарський блок - літера З, погреб - літера Б та огорожа.

Основної двоповерхової будівлі під літерою В-3 площею 672,2 кв.м., яку було пожертвувано власниками Київській духовній академії на той час не існувало.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав №60071445 від 27.05.2016 року, основний двоповерховий будинок який було пожертвувано духовній академії було зареєстровано в реєстрі прав власності лише у 2016 році на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 24.11.2015 року.

Таким чином, на момент смерті батька позивача ОСОБА_1 у 2012 році, такого об`єкту права власності як двоповерховий будинок позначений літерою В-3 площею 672,2 кв.м. з приводу якого і виник спір, не існувало, а тому позивач не міг його успадкувати після смерті батька.

Крім того, позивачем ОСОБА_1 не надано жодних доказів прийняття у встановленому законом порядку спадщини після смерті батька, як і не надано доказів відмови його матері від частки у спадковому майні на користь позивача.

ОСОБА_13 зазначив, що з моменту смерті батька позивача пройшло більше п`яти років і на протязі усього часу позивач знав про наміри ОСОБА_2 та його матері ОСОБА_4 пожертвувати частину домоволодіння духовній академії після закінчення її будівництва та реєстрації у встановленому законом порядку, однак не скористався наданим законом правом на визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_15 частину домоволодіння. Також не скористався у передбачений законом строк правом подання позову про визначення часток померлого батька у праві спільної сумісної власності та визнання за собою права власності на частку майна батька у порядку спадкування, а тому вважає, що строк звернення до суду з вказаними позовними вимогами ОСОБА_1 безпідставно пропустив. Представник ОСОБА_13 просив суд застосувати до вимог позивача строк позовної давності відповідно до ст. 267 ЦК України.

Ухвалою суду від 14.02.2019 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської духовної академії свідомості Крішни в Україні, терті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Святецька І.В., Полтавська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення частки, визнання договору пожертви частково недійсним та визнання права власності на спадкове майно відновлено за клопотанням позивача, який надав до суду довідку державного нотаріуса Полтавської районної державної нотаріальної контори Махринської О.В. , відповідно до якої ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем ОСОБА_16

21.11.2019 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, зобов`язання вчинити дії та стягнення збитків.

У позовній заяві ОСОБА_2 просила : усунути перешкоди у користуванні майном, а саме: нежитловими приміщеннями які знаходяться у АДРЕСА_1 , позначеними в технічному паспорті від 19.03.2015 року літерами «Ж», «в-1» та гаражем НОМЕР_1 площею 32.1 кв.м. який знаходиться в приміщенні будівлі «В-3», шляхом зобов`язання ОСОБА_3 звільнити вказані приміщення;

стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень;

стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

Позов обґрунтовує тим, що у 2012 році між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (померла у 2018 році) як власниками нерухомого майна та ОСОБА_3 було укладено трьохсторонній договір оренди нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 строком дії до 16 вересня 2015 року.

Відповідно до умов вказаного договору (п.1.1), власники нерухомого майна передали у строкове користування (на 2 роки 11 місяців) технічне нежитлове приміщення площею 30,45 та 57 кв.м. по АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_3 з метою здійснення останнім підприємницької діяльності.

Згідно п.1.1 договору, орендар взяв на себе зобов`язання зі сплати орендної плати та повернення орендодавцю наданого йому в оренду приміщення після припинення дії договору.

Пунктом 4 вказаного договору було встановлено, що в якості (за рахунок) орендної плати орендар проводить ремонтні роботи з поліпшення орендованого приміщення та всі проведені орендарем поліпшення (як від`ємні так і не від`ємні) безкоштовно переходять у власність орендодавця після закінчення терміну дії договору.

Після закінчення дії договору, ОСОБА_3 відмовився звільняти надане йому в оренду приміщення та продовжив здійснювати в ньому підприємницьку діяльність облаштувавши його під станцію технічного обслуговування, використовуючи його по теперішній час.

Позивач вважає, що ОСОБА_3 незаконно заволодівши її майном (приміщенням) з кінця 2015 року перешкоджає їй користуватися та розпоряджатися ним здійснюючи в ньому підприємницьку діяльність. При цьому, договір оренди приміщення від 2012 року сторонами не продовжувався та нових договорів не укладалося.

Згідно висновку експерта №94 від 24 вересня 2019 року ринкова вартість оренди приміщень, якими незаконно володіє відповідач складає 3700 грн. в місяць.

ОСОБА_2 зазначила, що у травні 2014 року від ПП ОСОБА_17 , який на той час орендував у неї житлове приміщення по АДРЕСА_1 , отримала комерційну пропозицію щодо оренди приміщень гаражів які на той час орендував ОСОБА_3 строком на 5 років за 3000 грн. щомісяця.

Прийнявши вказану комерційну пропозицію, 21.05.2014 року сторони уклали протокол про наміри, згідно якого, після спливу договору оренди зі ОСОБА_3 повинні були укласти договір оренди гаражів на умовах визначених комерційною пропозицією та протоколом. Однак, у зв`язку із тим, що ОСОБА_3 безпідставно відмовся звільняти ї приміщення в строк передбачений договором від 16.10.2012 року, договір з ПП ОСОБА_17 укладено не було.

Позивач вважає, що за умови повернення відповідачем майна 16.09.2015 року, як це передбачалося договором оренди від 16.10.2012 року №1/2012, від здачі його в оренду інший особі (ПП ОСОБА_17 ) вона могла б отримати щонайменш 150 000 грн. (50 місяців х3000 грн./місяць).

ОСОБА_2 вважає, що у даному випадку повинна бути відшкодована і моральна шкода яку їй було завдано ОСОБА_3 внаслідок порушення моїх прав як власника майна, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї з боку відповідача та яку я оцінюю у 10000 грн..

Ухвалою суду від 18.12.2019 року відкрито спрощене позовне провадження за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, зобов`язання вчинити дії та стягнення збитків.

Ухвалою суду від 06.03.2020 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, зобов`язання вчинити дії та стягнення збитків до набрання законної сили рішення Октябрського районного суду м. Полтави у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Київської духовної академії свідомості Крішни в Україні про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання частки, визнання договору пожертви частково недійсним та визнання права власності на спадкове майно, а також за позовом ОСОБА_3 (третьої особи, яка не заявляє самостійних вимого щодо предмету спору) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Київської духовної академії свідомості Крішни в Україні про встановлення факту , що має юридичне значення, визнання права власності на нерухоме майно та виділ частки із майна.

06.05.2020 р. постановою Полтавського апеляційного суду вище вказану ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 06.03.2020 р. про зупинення провадження у справі скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 11.06.2020 року цивільну справу за позовом ОСОБА_10 до Київської духовної академії свідомості Крішни в Україні, терті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Святецька І.В., Полтавська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення частки, визнання договору пожертви частково недійсним та визнання права власності на спадкове майно об`єднано з позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, зобов`язання вчинити дії та стягнення збитків.

25.02.2021 р. до суду надійшла заява ОСОБА_3 про призначення у справі будівельно - технічної експертизи.

Ухвалою суду від 11.03.2021 р. ОСОБА_3 про призначення будівельно-технічної задоволено.

Призначено по об`єднаній цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської духовної академії свідомості Крішни в Україні, треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Святецька І.В., Полтавська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення частки, визнання договору пожертви частково недійсним та визнання права власності на спадкове майно, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , та позовом ОСОБА_3 (третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Київської духовної академії свідомості Крішни в Україні про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на нерухоме майно та виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, - будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручити експертам Полтавського НДЕКЦ МВС України, адреса: пров. Рибальський, 8, м. Полтава, провадження по справі зупинено.

11.08.2021 р. від Т.в.о. директора полтавського НДКЦ МВС України Рой В. до суду надійшло повідомлення про неможливість проведення судової будівельно-технічної експертизи по справі № 554/1547/18, провадження № 2/554/795/2021у зв`язку з неоплатою рахунку її проведення.

11.08.2021 р. ухвалою суду відновлено провадження у вказаній справі.

07.12.2021 р. до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про роз`єднання позовних вимог у якому просив позовні вимоги :

ОСОБА_1 до Київської духовної академії свідомості Крішни в Україні, треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Святецька І.В., Полтавська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення частки, визнання договору пожертви частково недійсним та визнання права власності на спадкове майно,

ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкоду користуванні майном,

ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Київської духовної академії свідомості Крішни в Україні про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на нерухоме майно та виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності роз`єднати. Виділити позовні вимоги ОСОБА_1 до Київської духовної академії свідомості Крішни в Україні, треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Святецька І.В., Полтавська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення частки, визнання договору пожертви частково недійсним та визнання права власності на спадкове майно в самостійне провадження.

Ухвалою суду від 07 грудня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про роз`єднання позовних вимог відмовлено.

Ухвалою суду від 16.12.2022 р. позовну заяву ОСОБА_3 (третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Київської духовної академії свідомості Крішни в Україні про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на нерухоме майно та виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності залишено без розгляду , у зв`язку повторною неявкою позивача та його представника.

Від ОСОБА_1 до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі. У заяві зазначив, що свої позовні вимоги до Київської духовної академії свідомості Крішни в Україні, треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Святецька І.В., Полтавська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення частки, визнання договору пожертви частково недійсним та визнання права власності на спадкове майно підтримує в повному обсязі прохає їх задовольнити. Зазначив, що при розгляді зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 (третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Київської духовної академії свідомості Крішни в Україні про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на нерухоме майно та виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності покладається на розсуд суду.

Від представника відповідача Київської духовної академії свідомості Крішни в Україні адвоката Бесарабова О.Б. до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_13 надіслав до суду заяву у якій просив проводити судове засідання без його участі. У заяві зазначив. що позов ОСОБА_2 підтримує у повному обсязі, у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 просив відмовити у повному обсязі за безпідставністю .

Від в.о. завідувача Полтавської державної нотаріальної контори Косик В. до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника нотаріальної контори , при вирішення справи по суті покладаються на розсуд суду.

Від приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Святецької І.В. до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі.

На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали об`єднаної справи, дослідивши та оцінивши подані сторонами належні та допустимі докази окремо та в їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суддя дійшла наступного висновку .

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., зокрема, в ст.1 Першого протоколу до неї (ратифіковано законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР), яка є складовою правової системи відповідно до ст. 9 Конституції України, а також у вітчизняному законодавстві.

Так, відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст.16 Цивільного кодексу України).

Суддею встановлено, що 2 травня 1971 року між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис № 111, дружині присвоїно прізвище « ОСОБА_15 », що підтверджується копіє свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 .

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_1 , батьками якого являються ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

09.07.2004 року укладено договір-купівлі продажу , посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Колотіловим О.М. відповідно до якого ОСОБА_19 продала, а ОСОБА_4 , ОСОБА_2 купили (в рівних частках кожна)житловий будинок приватизовану земельну ділянку на якій він розташований, площею 1100 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 . На земельній ділянці розташовано: А-1 - житловий будинок, дерев`яний, пл.. 46,8 кв.м., Г-вбиральня, К - колодязь, №1-2,4 огорожа, З- госпблок/фундамент, б- погріб.

З копії Витяга про реєстрацію права власності на нерухоме майно №5132158 від 20.10.2004 р. вбачається , що за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстровано право приватної спільної часткової власності на будинок, розташований у АДРЕСА_1 , по Ѕ частині, номер запису 13538, в книзі 98.

З копії державного акту на земельну ділянку серії ПЛ № 180896 вбачається, що ОСОБА_4 є співвласником Ѕ земельної ділянки площею 1100 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_1 , співвласником Ѕ частини земельної ділянки є ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , про що 09.03.2012 р. виконкомом Надержиншинської сільської ради Полтавського району Полтавської області видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_6 .

З копії повідомлення державного нотаріуса Полтавської районної державної нотаріальної контори Махринської О.В. вбачається, що після померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_20 відкрито спадкову справу № 339/2012 за заявою про прийняття спадщини від дружини ОСОБА_4 віл 07.06.2012 р. Також до полтавської державної нотаріальної контори надійшла заява сини померлого ОСОБА_21 .. Відомості про наявність інших спадкоємців відсутні. Свідоцтво про право на спадщину не видавалось.

З декларації про готовність об`єкта до експлуатації триповерхового будинку загальною площею 672,2 кв.м. , що розташований за адресою АДРЕСА_1 вбачається, що дана декларація зареєстрована 24.11.2015р.

У березні 2015 р. ТОВ Бюро технічної інвентаризації «Міжрегіональне» видано технічний паспорт на садибний (індивідувальний) житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав №60071445 від 27.05.2016 року, вбачається, що в реєстрі прав власності у 2016 році на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 24.11.2015 року зареєстровано право приватної спільної часткової власності на два житлові будинки з господарськими будинками та спорудами за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 по Ѕ частині.

З копії договору пожертви від 02.10.2017 року посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Святецькою І.В. вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 духовна академія свідомості Крішни в Україні уклали договір пожертви згідно якого ОСОБА_2 передає безоплатно у власність Київській духовній академії свідомості Крішни в Україні (обдаровувана) 4/25 часток, ОСОБА_4 1/5 частку майна. Предметом пожертви за даним договором є наступне майно: 9/25 двох житлових будинків з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці надані для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 5310137000:16:005:0172. На зазначеній земельній ділянці розташований житловий будинокА-1 загальною площею 64,4 кв.м., житловою площею 22.4 кв.м., житловий будинок В-3житловою площею 672,2 кв.м., житловою площею 105.6 кв.м., альтанка Д, колодязь К, госпблок 3, прибудова з, сарай Ж, сарай Е, гараж в1, зливна яма 3, огорожа 5, огорожа 6.

В користування обдаровуваної переходить частина житлового будинку літ. В-3у складі приміщень: умивальник № 1-3 площею 2.1кв.м., хол № 1-4 площею 104.8 кв.м., вбиральня № 1-5 площею 2,4 кв.м., умивальник № 1-6 площею 4,5 кв.м., коридор № 1-7 пощею 11,3 кв.м., кімната № 1-8 площею 15,3 кв.м., кладова № 1-9 площею 2,9 кв.м., коридор №2-1 площею 2,6 кв.м., кухні № 1-10 площею 19,4 кв.м., сходи № 1-15 площею 9,7 кв.м., зимовий сад №1-26 площею 149,9 кв.м., сарай «Е» крім цього сходи № 1-11 площею 12,2 кв.м., котельня 1-2 площею 3,8 кв.м., сходи № 1-9 площею 10,2 кв.м., коридор № 1-23 площею 1,5 кв.м. у спільному сумісному користуванні з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 : альтанка Д, у спільному користуванні з ОСОБА_2 , колодязь - К- спільному користуванні з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

З повідомлення державного нотаріуса Полтавської Державної нотаріальної контори вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 заведена спадкова справа № 289/2018, згідно якої єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , згідно заповіту на все її майно є син ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 прохав визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 Ѕ частину житлового будинку з надвірними спорудами та1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1100 га, кадастровий номер 5310137000:18:005:0004, які розташовані за адресою : АДРЕСА_1 та визнати за ним, ОСОБА_1 право власності порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 на ј частину житлового будинку з надвірними господарськими спорудами та ј частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1

За змістом ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

З правової позиції Великої палати Верховного суду у справі №372/504/17 від 21.11.2018 року, діє абсолютна презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до абз.3 п.5постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 р. № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, звернення стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою частки визначається рівними.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 7 від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», у разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ч.1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Зі змісту ч.ч.1,2 ст. 1220 ЦК України слідує, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

За змістом ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ст.ст. 1222, 1223, 1261, 1262 ЦК України спадкоємці визначаються за законом і за заповітом, у разі відсутності заповіту, право на спадкування за законом в першу чергу мають діти спадкодавця, той з подружжя, хто його пережив, та батьки.

Згідно ст.1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Як вбачається із доданих до матеріалів справи документів батько позивача ОСОБА_5 , згідно свідоцтва про смерть помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач звернувся до суду із даним позовом 22.03.2018 року.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Положеннями ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі документів, зазначених у статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З системного аналізу зазначених норм права випливає, що державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

Згідно ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час проведення державних реєстрацій спірного майна), реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який присвоюється кожному індивідуально визначеному об`єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об`єкта.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на житловий будинок В-3 , житлова площа 672,2 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 24.11.2015 р. та технічного паспорту від 19.03.2015 р. зареєстровано за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_8 , тобто після смерті батька позивача ОСОБА_1 .

Щодо позовної вимоги про визнання договору пожертви укладеного 02.20.2017 р. між ОСОБА_4 та Київською духовною академією свідомості Крішни в Україні частково недійсним в частині передання безоплатно у власність обдаровуваного 1/5 частини житлового будинку з надвірними господарськими спорудами , що розташовані за адресою АДРЕСА_1 від пожертвувача ОСОБА_4 суд вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що при укладенні оспорюваного договору порушено його права, а також не наведено фактичних даних на спростування встановленої законом презумпції правомірності правочину, а відтак відсутні підстави для задоволення вказаної позовної вимоги.

Згідно ст.729 ЦК України пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам, встановленим частиною першою статті 720 цього Кодексу, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети. Договір про пожертву є укладеним з моменту прийняття пожертви. До договору про пожертву застосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 719 ЦК України). Право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч. 1 ст. 722 ЦК України).

Договори дарування належать до безоплатних правочинів, за їх умовами обдаровані не мають перед дарувальником зобов`язань матеріального характеру.

Договір дарування є особливою формою договорів, який опосередковує безоплатну передачу майна у власність від однієї сторони (дарувальника) до іншої сторони (обдарованого).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у ст. 203 ЦК України.

Згідно вимог ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі справа N 638/13880/17 провадження N 61-10398св20.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі N 369/11268/16-ц, провадження N 14-260цс19.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Обов`язок доведення заявлених позовних вимог лежить на позивачу, оскільки відповідно до статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Враховуючи вище викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не конкретизовано , оскільки як вбачається з матеріалів справи за вказаною адресою розташовано два будинки та право власності на вказане майно виникло у його матері ОСОБА_4 в різні періоди часу. Суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_22 слід відмовити за недоведеністю.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006р. N3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950р.та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

За ст.6 Європейської конвенції з прав людини визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст.13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

У рішенні від 30 листопада 2004 року у справі "Case of Oneryildis v. Turkey" (справа відкрита за заявою № 48939/99 та розглянута Великою палатою) Європейський суд визнав, що поняття "майно" охоплює не лише річ, яка реально існує (матеріальна складова), але також стосується засобів праводомагання (юридична складова), включаючи право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що вона має принаймні "законне сподівання" стосовно ефективного здійснення права власності.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 ,стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень та стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень слід зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власнику надано право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Як вбачається із копії договору оренди нежитлового приміщення № 1/2012 його укладено 16.10.2012 р. між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 з однієї строни та ОСОБА_3 з іншої. Предметом даного договору є строкове платне користування технічним нежитловим приміщенням площею 30,45 та 57 кв.м. по АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_3 , з метою здійснення останнім підприємницької діяльності.

Згідно ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, крім договору, предметом якого є майно державної або комунальної власності, який підлягає нотаріальному посвідченню у разі, якщо він укладений за результатами електронного аукціону строком більше ніж на п`ять років.

Відповідно ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Позивач ОСОБА_2 зазначає, що неодноразово зверталась до ОСОБА_3 з вимогою про звільнення приміщення, однак останній ніяким чином не реагував, у зв`язку з чим вона зазнала збитків у вигляді упущеної вигоди та моральну шкоду, яку оцінює у 10 000 грн.

До позовної заяви ОСОБА_2 додано копію поштового опису вкладення, з якого вбачається, що відповідачу ОСОБА_3 направлено вимогу про звільнення приміщення, однак доказів отримання поштового відправлення адресатом до матеріалів справи не додано.

Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування.

В силу ч.1, 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно ч.3 ст. 22 цього Кодексу збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Поняттю «збитки» дається різне тлумачення відповідними законодавчими нормами. Велика Палата Верховного Суду у справі №920/715/17 виходила з того, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Суд вважає, що позивачем ОСОБА_2 не доведено факту понесення нею збитків у вигляді упущеної вигоди.

Достатніми доказами у відповідності до ст. 80 ЦПК України є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року за №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема у приниженні честі та гідності, у порушенні права власності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків, інших цивільних прав. Відповідно до п.9 вищевказаної постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно зі ст. 46 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (в редакції Протоколу № 11), рішення Європейського суду є обов`язковими для держав-учасниць Конвенції. При цьому Україна офіційно визнала юрисдикцію Європейського суду з питань тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Отже, суду необхідно враховувати в своїй діяльності прецеденту практику Європейського суду з прав людини.

Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Згідно практики Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Так рішенням від 27.07.2004 р. по справі "Ромашов проти України" Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, який не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.

Ураховуючи те, що стороною позивача ОСОБА_2 не надано суду належних доказів заподіяння діями відповідача ОСОБА_3 позивачу моральної шкоди та протиправної поведінки відповідача, внаслідок чого позивачу могло б бути завдано моральної шкоди, підстави для задоволення позову відсутні.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Київської духовної академії свідомості Крішни в Україні, треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Святецька І.В., Полтавська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення частки, визнання договору пожертви частково недійсним та визнання права власності на спадкове майно та позовні вимогі ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 не підлягають задоволенню.

Керуючись ч. 6 ст. 259, ст. ст. 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київської духовної академії свідомості Крішни в Україні, третіх осіб: приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Святецької Ірини Вікторівни, Полтавської районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення частки, визнання договору пожертвичастково недійсним та визнання права власності на спадкове майно - відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 - відмовити.

Копію повного судового рішення направити учасникам справи протягом 2 (двох) днів з дня його складання.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду через Октябрський районний суд міста Полтави протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду виготовлено в нарадчій кімнаті в єдиному примірнику.

З текстом рішення суду можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання:, АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП)- НОМЕР_7 .

Відповідач: Духовної академії свідомості Крішни в Україні, ЄДРПОУ 24588954, юридична адреса: м. Київ, пров. Зячий,16.

Третя особа: ОСОБА_2 , місце проживання : АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП)- НОМЕР_3 .

Третя особа: ОСОБА_3 місце проживання:, АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП)- НОМЕР_2 .

Третя особа: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Святецька І.В., місце знаходження: м. Полтава, вул. Артема,13.

Третя особа: Полтавська районна державна нотаріальна контора, місце знаходження: м. Полтава, вул. Сешенка,6.

Повне рішення виготовлено 24.02.2022 року.

Суддя Н.В.Тімошенко