Постанова

від 23.03.2022 по справі 191/1515/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/371/22 Справа № 191/1515/20 Суддя у 1-й інстанції - Гречко Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу Синельниківського професійного ліцею

на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2021 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Синельниківського професійного ліцею про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2020 року до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до Синельниківського професійного ліцею про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 03 січня 2017 року вона переведена на посаду майстра виробничого навчання Синельниківського професійного ліцею. З 16 березня 2020 року до 01 квітня 2020 року перебувала на лікарняному у стаціонарному відділенні лікарні. 19 березня 2020 року її чоловіком на пошті отримана трудова книжка позивача, яка надіслана Синельниківським професійним ліцеєм на її домашню адресу із записом про звільнення позивача з займаної посади з 17 березня 2020 року на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін на підставі наказу №31-к/тр від 17 березня 2020 року. Особисто позивач трудову книжку від роботодавця не отримувала. Перебуваючи під тиском керівництва ліцею у зв`язку з виниклим конфліктом, 03 березня 2020 року позивач була змушена написати заяву про її звільнення з посади з 03 березня 2020 року за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, однак з невідомих причин в обумовлений день 03 березня 2020 року її звільнено не було, у зв`язку з чим продовжила працювати, усвідомлюючи, що наказу про її звільнення немає. Згоди на її звільнення з 17 березня 2020 року ОСОБА_1 не надавала, у зв`язку з чим таке звільнення не може розцінюватися як звільнення за згодою сторін. Трудові відносини з 17 березня 2020 року позивач припиняти не бажала, з наказом про її звільнення вона на даний час не ознайомлена, трудову книжку у передбачений законом спосіб від роботодавця не отримувала, у зв`язку з чим вважає таке звільнення незаконним. Згідно наданої відповідачем довідки про доходи №71 від 22 вересня 2020 року заробітна плата позивача за останні 6 місяців складала: за жовтень 2019 року 13093,46 грн.; за листопад 2019 року 13098,64 грн.; за грудень 2019 року 8498,64 грн.; за січень 2020 року 14268,11 грн.; за лютий 2020 року 11611,25 грн.; за березень 2020 року 21171,84 грн. Оскільки на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, то загальний розмір оплати праці за лютий і березень 2020 року склав 32783,09 грн. Загальна кількість відпрацьованих протягом останніх двох місяців днів складає 31 день, тобто 20 днів у лютому і 11 днів у березні 2020 року. Отже, шляхом ділення заробітної плати на кількість відпрацьованих днів середньоденна заробітна плата позивача складає 1057,52 грн. Позивач також зазначила, що у зв`язку із запровадженням карантину і перебування на лікарняному вона була позбавлена можливості належним чином захистити свої права і отримати належну правову допомогу, оскільки лише з 11 травня 2020 року згідно Постанови Кабінету Міністрів України №343 від 04 травня 2020 року відбувся перший етап пом`якшення карантину і коли було дозволено працювати адвокатам, тому вважає, що передбачений законом місячний строк для звернення з зазначеним позовом нею пропущений з поважних причин. Свою згоду на пересилання трудової книжки поштою позивач не надавала, у зв`язку з чим такі дії роботодавця є незаконними і суперечать ст.47 КЗпП України, а також п.4.2 спільного Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту України №58 від 29 липня 1993 року «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників». З урахуванням вищевикладеного, позивач просить суд визнати причини пропущення нею строку для звернення до суду з позовом поважними і поновити його, визнати незаконним і скасувати наказ про її звільнення з займаної посади №31-к/тр від 17 березня 2020 року, поновити її на роботі майстра виробничого навчання Синельниківського професійного ліцею з 17 березня 2020 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 18 березня 2020 року з розрахунку 1057,52 грн. за кожний день вимушеного прогулу.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 , до Синельниківського професійного ліцею, представник Малютов С.В., про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано наказ Синельниківського професійного ліцею №31-к/тр від 17 березня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді майстра виробничого навчання Синельниківського професійного ліцею.

Стягнуто з Синельниківського професійного ліцею на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу за період з 17 березня 2020 року до 15 червня 2021 року включно в розмірі 195672,00 грн.

Стягнуто з Синельниківського професійного ліцею на користь держави судовий збір в розмірі 1681 грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі Синельниківського професійного ліцею на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2021 року, Синельниківський професійний ліцей просить рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2021 року у справі №191/1515/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Синельниківського професійного ліцею про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити у повному обсязі.

Відзиви на апеляційну скаргу Синельниківського професійного ліцею на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2021 року від учасників справи до апеляційного суду не надходили.

Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч.5 ст.272 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що копією трудової книжки підтверджується факт того, що позивач ОСОБА_1 з 03 січня 2017 року переведена на посаду майстра виробничого навчання Синельниківського професійного ліцею.

Згідно копії наказу в.о. директора Синельниківського професійного ліцею №31-к/тр від 17 березня 2020 року позивач звільнена з посади з 17 березня 2020 року на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, тобто за угодою сторін.

З 16 березня 2020 року до 01 квітня 2020 року позивач перебувала на лікарняному у стаціонарному відділенні лікарні, що доводиться копією листка непрацездатності.

Згідно довідки про доходи №71 від 22 вересня 2020 року заробітна плата позивача за останні 6 місяців склала: за жовтень 2019 року - 13093,46 грн.; за листопад 2019 року - 13098,64 грн.; за грудень 2019 року - 8498,64 грн.; за січень 2020 року - 14268,11 грн.; за лютий 2020 року - 11611,25 грн.; за березень 2020 року - 21171,84 грн.

Як зазначено позивачем і що було визнано відповідачем у відзиві на позов, а також представником відповідача у судовому засіданні, позивач 02 березня 2020 року подала до керівництва Синельниківського професійного ліцею письмову заяву про її звільнення з роботи з 03 березня 2020 року.

Отже, як зазначає позивач, між нею і роботодавцем була досягнута домовленість про її звільнення з роботи за угодою сторін саме з 03 березня 2020 року, однак в подальшому вона продовжила працювати і її звільнення в обумовлену дату (03 березня 2020 року) не відбулося, у зв`язку з чим вона вважала трудові відносини продовженими.

В подальшому з 16 березня 2020 року до 01 квітня 2020 року вона перебувала на лікарняному і 17 березня 2020 року її було звільнено з роботи за угодою сторін, про що вона дізналася 19 березня 2020 року після отриманні трудової книжки її чоловіком на пошті.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі №359/5905/18 при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

У даному випадку судом встановлено, що між позивачем (працівником) і роботодавцем досягнута домовленість про її звільнення з роботи за угодою сторін саме з 03 березня 2020 року, однак в подальшому звільнення не відбулося і позивач продовжила працювати.

17 березня 2020 року роботодавцем був винесений наказ про звільнення позивача з роботи за угодою сторін з 17 березня 2020 року.

Отже, позивач була звільнена з роботи в інший більш пізніший строк, ніж у строк, який був визначений сторонами, у зв`язку з чим таке звільнення є незаконним.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання наказу про звільнення позивача незаконним, його скасування і поновлення позивача на роботі є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 була звільнена з роботи в інший більш пізніший строк (з17 березня 2020року), ніж у строк, який був визначений сторонами(з 03 березня 2020 року), у зв`язку з чим таке звільнення є незаконним.

Посилання відповідача на те, що між ним і позивачем була досягнута домовленість про звільнення позивача з роботи з 17 березня 2020 року є недоведеними.

Так, відповідач зазначив, що вказаний факт підтверджується відповідною резолюцією роботодавця на заяві позивача про її звільнення від 04 березня 2020 року, однак вказаної заяви з резолюцією відповідач суду не надав.

Крім того, вказана резолюція не є належним доказом по справі, оскільки вона може бути зроблена пізніше без відома позивача, як працівника ліцею.

Також відповідач посилається на Акт від 04 березня 2020 року, зі змісту якого вбачається, що за взаємною згодою між позивачем і відповідачем було встановлено дату звільнення позивача з роботи 17 березня 2020 року.

Однак вказаний Акт не містить підпису позивача і його дійсність представник позивача у судовому засіданні заперечував(а.с.64-65).

Акт містить лише прізвища і підписи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які є працівниками ліцею і можуть бути зацікавлені в результатах розгляду справи на користь роботодавця, тобто відповідача по справі.

Будь-яких інших доказів з приводу досягнення домовленостей з позивачем про її звільнення з роботи саме з 17 березня 2020 року відповідач суду не надав.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до п.4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, роботодавець у цей день має надіслати йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримати трудову книжку, пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника. Тільки виконавши цю вимогу роботодавець звільняється від відповідальності за затримку у видачі трудової книжки.

Судом встановлено і відповідачем не оспорено той факт, що позивач отримала на руки трудову книжку 19 березня 2020 року по пошті, тобто відповідачем не надсилалося жодного повідомлення позивачеві про необхідність отримання трудової книжки і відразу після винесення наказу про її звільнення, не маючи її письмової згоди, відповідач по пошті переслав позивачеві трудову книжку, чим порушив вищезазначені вимоги діючого законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

В той же час, згідно ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що передбачений законом місячний строк для звернення з зазначеним позовом позивачем пропущений з поважних причин і підлягає поновленню, оскільки лише з 11 травня 2020 року згідно Постанови Кабінету Міністрів України №343 від 04 травня 2020 року відбувся перший етап пом`якшення карантину коли було дозволено працювати адвокатам та позивач змогла отримати відповідну правову допомогу фахівця у галузі права, що унеможливлювало здійснити зазначене під час дії карантину.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два повністю відпрацьованих місяці роботи, що передують події, з якої пов`язана відповідна виплата.

Згідно наданої довідки сума нарахованої заробітної плати позивача за січень і лютий 2020 року становить 25879,36 грн. (14268,11 грн. + 11611,25 грн.).

Кількість робочих днів у січні 2020 року становило 21 день, а у лютому 2020 року - 20 днів, усього 41 день.

Отже, середньоденна заробітна плата становить 631,20 грн. (25879,36 : 41).

Кількість робочих днів за період з 17 березня 2020 року до 15 червня 2021 року становить 310 днів.

Шляхом помноження розміру середньоденної заробітної плати позивача на кількість робочих днів, коли позивач вимушено не працювала, визначається середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача і який становить 195672,00 грн. (631,20 х 310 = 195672).

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у даному випадку підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 17 березня 2020 року до дня ухвалення рішення у справі, тобто до 15 червня 2021 року включно, а зроблений позивачем розрахунок середнього заробітку з урахуванням двох календарних місяців лютий і березень 2020 року є невірним, оскільки у березні позивач була звільнена і розрахунок повинен обчислюватися саме за два календарні місяці, що передували тому місяцю, в якому таке звільнення відбулося.

Доводи апеляційної скарги, що позовну заяву подано з пропуском строку для звернення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з 12.03.2020 року по всій території України встановлено карантин із дією відповідних обмежень (Постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 N 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"). На усій території України карантин установлено з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року (Постанова КМУ №211 та №255). Право на вчинення процесуальної дії у позивача виникло під час дії карантину (19 березня 2020 року), перебіг процесуального строку починається у день, наступний після закінчення дії карантину. На період дії карантину обчислення процесуальних строків зупиняється. Таким чином, останній день звернення до суду 25 травня 2020 року. Позивач звернулася із позовом 22 травня 2020 року.

У поданій заяві позивач зазначає, що у зв`язку із запровадженням карантину та перебуванням на лікарняному була позбавлена можливості належним чином захистити свої порушені права і отримати кваліфіковану правову допомогу. Лише з 11 травня 2020 року відбувся перший етап пом`якшення карантину коли було дозволено працювати адвокатам. Отже, причини пропуску строку звернення до суду є поважними, обґрунтованими та мають взаємозв`язок із обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Доводи апеляційної скарги, що позивача звільнено з дотриманням норм трудового законодавства, так як сторони дійшли порозуміння та взаємної згоди на звільнення ОСОБА_1 з 17 березня 2020 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наданий Акт "взаємної домовленості" (а.с.65) складений в односторонньому порядку, у відсутності позивача ОСОБА_1 , яка заперечувала його дійсність. Акт містить лише прізвища і підписи працівників ліцею, які можуть бути зацікавлені в результатах розгляду справи на користь роботодавця, тобто відповідача по справі.

Будь-яких інших доказів з приводу досягнення домовленостей з позивачем про її звільнення з роботи саме з 17 березня 2020 року відповідач суду не надав.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Синельниківського професійного ліцею - залишити без задоволення.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова