Рішення

від 15.06.2021 по справі 191/1515/20

СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 191/1515/20

Провадження № 2/191/456/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2021 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Гречко Ю.В.

при секретарі - Омельченко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 , до Синельниківського професійного ліцею, представник ОСОБА_3 , про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що з 03 січня 2017 року вона бела переведена на посаду майстра виробничого навчання Синельниківського професійного ліцею. З 16 березня 2020 року до 01 квітня 2020 року вона перебувала на лікарняному у стаціонарному відділенні лікарні. 19 березня 2020 року її чоловіком на пошті була отримана трудова книжка позивача, яка надіслана Синельниківським професійним ліцеєм на її домашню адресу із записом про звільнення позивача з займаної посади з 17 березня 2020 року на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін на підставі наказу №31-к/тр від 17 березня 2020 року. Особисто позивач трудову книжку від роботодавця не отримувала. Зазначає, що, перебуваючи під тиском керівництва ліцею у зв`язку з виниклим конфліктом, 03 березня 2020 року позивач була змушена написати заяву про її звільнення з посади з 03 березня 2020 року за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, однак з невідомих причин в обумовлений день 03 березня 2020 року її звільнено не було, у зв`язку з чим вона продовжила працювати, усвідомлюючи, що наказу про її звільнення немає. Згоди на її звільнення з 17 березня 2020 року вона не надавала, у зв`язку з чим таке звільнення не може розцінюватися як звільнення за згодою сторін. Трудові відносини з 17 березня 2020 року позивач припиняти не бажала, з наказом про її звільнення вона на даний час не ознайомлена, трудову книжку у передбачений законом спосіб вона від роботодавця не отримувала, у зв`язку з чим вважає таке звільнення незаконним. Згідно наданої відповідачем довідки про доходи №71 від 22 вересня 2020 року заробітна плата позивача за останні 6 місяців складала: за жовтень 2019 року - 13093,46 грн.; за листопад 2019 року - 13098,64 грн.; за грудень 2019 року - 8498,64 грн.; за січень 2020 року - 14268,11 грн.; за лютий 2020 року - 11611,25 грн.; за березень 2020 року - 21171,84 грн. Оскільки на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, зо передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, то загальний розмір оплати праці за лютий і березень 2020 року склав 32783,09 грн. Загальна кількість відпрацьованих протягом останніх двох місяців днів складає 31 день, тобто 20 днів у лютому і 11 днів у березні 2020 року. Отже, шляхом ділення заробітної плати на кількість відпрацьованих днів середньоденна заробітна плата позивача складає 1057,52 грн. Позивач також зазначила, що у зв`язку із запровадженням карантину і перебування на лікарняному вона була позбавлена можливості належним чином захистити свої права і отримати належну правову допомогу, оскільки лише з 11 травня 2020 року згідно Постанови Кабінету Міністрів України №343 від 04 травня 2020 року відбувся перший етап пом`якшення карантину і коли було дозволено працювати адвокатам, тому вважає, що передбачений законом місячний строк для звернення з зазначеним позовом нею пропущений з поважних причин. Свою згоду на пересилання трудової книжки поштою позивач не надавала, у зв`язку з чим такі дії роботодавця є незаконними і суперечать ст.47 КЗпП України, а також п.4.2 спільного Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту3 України №58 від 29 липня 1993 року Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників . З урахуванням вищевикладеного, позивач просить суд визнати причини пропущення нею строку для звернення до суду з позовом поважними і поновити його, визнати незаконним і скасувати наказ про її звільнення з займаної посади №31-к/тр від 17 березня 2020 року, поновити її на роботі майстра виробничого навчання Синельниківського професійного ліцею з 17 березня 2020 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 18 березня 2020 року з розрахунку 1057,52 грн. за кожний день вимушеного прогулу.

Представник відповідача надав суду відзив на позов, де зазначив, що позов подано з порушенням передбаченого законом місячного строку, а посилання позивача на введення карантину є необґрунтованими, оскільки карантин не завадив позивачеві у квітні місяці звернутися до Синельниківського центру зайнятості і отримувати допомогу по безробіттю, а 18 травня 2020 року звернутися за правовою допомогою і 22 травня 2020 року подати позов до суду. Також посилається на те, що 02 березня 2020 року позивач подала заяву про її звільнення з роботи з 03 березня 2020 року, однак з позивачем роботодавцем було узгоджено дату звільнення з 17 березня 2020 року, що підтверджується резолюцією на заяві позивача від 04 березня 2017 року, а також Актом від 04 березня 2020 року. Жодних заяв від позивача про небажання звільнятися 17 березня 2020 року відповідач не отримував. Анулювання домовленості про звільнення можливе лише за взаємною згодою роботодавця і працівника. Крім того, заява про звільнення була складена позивачем особисто і без будь-якого тиску з боку керівництва Синельниківського професійного ліцею. Прохання зі сторони позивача щодо отримання копії наказу про звільнення до відповідача не надходило. Просить суд у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав у повному обсязі і просив їх задовольнити. Також зазначив, що наданий відповідачем Акт щодо домовленості з позивачем про її звільнення саме з 17 березня 2020 року не відповідає дійсності, він не підписаний позивачем і є неналежним доказом.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, підтримав викладені у відзиві на позов обставини, зазначив, що після звільнення позивача з роботи остання працевлаштувалася на іншу роботу і просив у задоволенні позову відмовити.

Під час судового розгляду справи по суті судом були оглянуті письмові докази по справі.

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши і оцінивши в сукупності матеріали справи, приходить до наступного.

Копією трудової книжки підтверджується факт того, що позивач ОСОБА_1 з 03 січня 2017 року вона бела переведена на посаду майстра виробничого навчання Синельниківського професійного ліцею.

Згідно копії наказу в.о. директора Синельниківського професійного ліцею №31-к/тр від 17 березня 2020 року позивач була звільнена з посади з 17 березня 2020 року на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, тобто за угодою сторін.

З 16 березня 2020 року до 01 квітня 2020 року позивач перебувала на лікарняному у стаціонарному відділенні лікарні, що доводиться копією листка непрацездатності.

Згідно довідки про доходи №71 від 22 вересня 2020 року заробітна плата позивача за останні 6 місяців склала: за жовтень 2019 року - 13093,46 грн.; за листопад 2019 року - 13098,64 грн.; за грудень 2019 року - 8498,64 грн.; за січень 2020 року - 14268,11 грн.; за лютий 2020 року - 11611,25 грн.; за березень 2020 року - 21171,84 грн.

Як зазначено позивачем і що було визнано відповідачем у відзиві на позов, а також представником відповідача у судовому засіданні, позивач 02 березня 2020 року подала до керівництва Синельниківського професійного ліцею письмову заяву про її звільнення з роботи з 03 березня 2020 року.

Отже, як зазначає позивач, між нею і роботодавцем була досягнута домовленість про її звільнення з роботи за угодою сторін саме з 03 березня 2020 року, однак в подальшому вона продовжила працювати і її звільнення в обумовлену дату (03 березня 2020 року) не відбулося, у зв`язку з чим вона вважала трудові відносини продовженими.

В подальшому з 16 березня 2020 року до 01 квітня 2020 року вона перебувала на лікарняному і 17 березня 2020 року її було звільнено з роботи за угодою сторін, про що вона дізналася 19 березня 2020 року після отриманні трудової книжки її чоловіком на пошті.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі №359/5905/18 при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

У даному випадку судом встановлено, що між позивачем, тобто працівником, і роботодавцем була досягнута домовленість про її звільнення з роботи за угодою сторін саме з 03 березня 2020 року, однак в подальшому звільнення не відбулося і позивач продовжила працювати.

17 березня 2020 року роботодавцем був винесений наказ про звільнення позивача з роботи за угодою сторін з 17 березня 2020 року.

Отже, позивач була звільнена з роботи в інший більш пізній строк, ніж у строк, який був визначений сторонами, у зв`язку з чим таке звільнення є незаконним.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання наказу про звільнення позивача незаконним, його скасування і поновлення позивача на роботі є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Посилання відповідача про те, що між ним і позивачем була досягнута домовленість про звільнення позивача з роботи з 17 березня 2020 року є недоведеними.

Так, відповідач зазначив, що вказаний факт підтверджується відповідною резолюцією роботодавця на заяві позивача про її звільнення від 04 березня 2020 року, однак вказаної заяви з резолюцією відповідач суду не надав.

Крім того, вказана резолюція не є належним доказом по справі, оскільки вона може бути зроблена пізніше без відома позивача, як працівника ліцею.

Також відповідач посилається на Акт від 04 березня 2020 року, зі змісту якого вбачається, що за взаємною згодою між позивачем і відповідачем було встановлено дату звільнення позивача з роботи 17 березня 2020 року.

Однак вказаний Акт не містить підпису позивача і його дійсність представник позивача у судовому засіданні заперечував.

Акт містить лише прізвища і підписи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які є працівниками ліцею і можуть бути зацікавлені в результатах розгляду справи на користь роботодавця, тобто відповідача по справі.

Будь-яких інших доказів з приводу досягнення домовленостей з позивачем про її звільнення з роботи саме з 17 березня 2020 року відповідач суду не надав.

Судом також було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про допит в якості свідків працівників ліцею, які підписували вищезазначений Акт, з тих підстав, що самі по собі показання працівників роботодавця без надання будь-яких належних і допустимих письмових доказів по справі не можуть бути належними доказами, а відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, наведені відповідачем обставини в обґрунтування відзиву на позов є недоведеними.

Обґрунтованими суд вважає і посилання позивача на невручення позивачеві у передбаченому законом порядку трудової книжки.

Так, відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Як зазначено в п.4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, роботодавець у цей день має надіслати йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримати трудову книжку, пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника. Тільки виконавши цю вимогу роботодавець звільняється від відповідальності за затримку у видачі трудової книжки.

Судом встановлено і відповідачем не оспорено той факт, що позивач отримала на руки трудову книжку 19 березня 2020 року по пошті, тобто відповідачем не надсилалося жодного повідомлення позивачеві про необхідність отримання трудової книжки і відразу після винесення наказу про її звільнення, не маючи її письмової згоди, відповідач по пошті переслав позивачеві трудову книжку, чим порушив вищезазначені вимоги діючого законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

В той же час, згідно ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Про запровадження на території України карантину є загальновідомий факт і дійсно лише з 11 травня 2020 року згідно Постанови Кабінету Міністрів України №343 від 04 травня 2020 року відбувся перший етап пом`якшення карантину і коли було дозволено працювати адвокатам, тому суд вважає, що передбачений законом місячний строк для звернення з зазначеним позовом позивачем пропущений з поважних причин і він підлягає поновленню.

Посилання відповідача на те, що введення карантину не позбавило позивача можливості стати на облік до центру зайнятості є необґрунтованими, оскільки для звернення до суду з відповідним позовом передує отримання відповідної правової допомоги фахівця у галузі права, що унеможливлювало здійснити під час дії карантину, а звернення до центру зайнятості є правом позивача, яка не потребує правової допомоги.

Позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають частковому задоволенню.

Так, відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два повністю відпрацьованих місяці роботи, що передують події, з якої пов`язана відповідна виплата.

Згідно наданої довідки сума нарахованої заробітної плати позивача за січень і лютий 2020 року становить 25879,36 грн. (14268,11 грн. + 11611,25 грн.).

Кількість робочих днів у січні 2020 року становило 21 день, а у лютому 2020 року - 20 днів, усього 41 день.

Отже, середньоденна заробітна плата становить 631,20 грн. (25879,36 : 41).

Отже, у даному випадку підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 17 березня 2020 року до дня ухвалення рішення у справі, тобто до 15 червня 2021 року включно.

Кількість робочих днів за період з 17 березня 2020 року до 15 червня 2021 року становить 310 днів.

Шляхом помноження розміру середньоденної заробітної плати позивача на кількість робочих днів, коли позивач вимушено не працювала, визначається середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача і який становить 195672,00 грн. (631,20 х 310 = 195672).

Зроблений позивачем розрахунок середнього заробітку з урахуванням двох календарних місяців лютий і березень 2020 року є невірним, оскільки у березні позивач була звільнена і розрахунок повинен обчислюватися саме за два календарні місяці, що передували тому місяцю, в якому таке звільнення відбулося.

Таким чином, суд вважає наявність фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, встановленою частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, суд вважає за необхідне судовий збір в розмірі 1681,60 грн. стягнути з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.36, 47, 231, 232, 233, 234, 235 КЗпП України, ст.ст.4, 5, 12, 13, 141, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 , до Синельниківського професійного ліцею, представник ОСОБА_3 , про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати наказ Синельниківського професійного ліцею №31-к/тр від 17 березня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін.

Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , на посаді майстра виробничого навчання Синельниківського професійного ліцею.

Стягнути з Синельниківського професійного ліцею, ЄДРПОУ: 05536082, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м.Синельникове, вул.Центральна,185, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу за період з 17 березня 2020 року до 15 червня 2021 року включно в розмірі 195672 (сто дев`яносто п`ять тисяч шістсот сімдесят дві) грн. 00 коп.

Рішення в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

Стягнути з Синельниківського професійного ліцею, ЄДРПОУ: 05536082, на користь держави держави (УК у Дніпропетровській обл/м.Син/22030101, код за ЄДРПОУ: 37988155; банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат), код банку отримувача: 899998; рахунок отримувача: UA368999980313131206000004587, код класифікації доходів бюджету: 22030100), судовий збір в розмірі 1681 грн. 60 коп.

На рішення протягом 30 (тридцяти) днів з дня його повного складення може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Ю. В. Гречко