Постанова

від 22.03.2022 по справі 156/327/21

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 156/327/21 Головуючий у 1 інстанції: Малюшевська І. Є. Провадження № 22-ц/802/82/22 Категорія: 16 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2022 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Карпук А.К., Осіпука В.В.,

з участю секретаря судового засідання Савчук Т.Ф.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Іваничівської селищної ради Володимир-Волинського району Волинської області, ОСОБА_4 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, про визнання недійсним та скасування рішення селищної ради, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 19 жовтня 2021 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Іваничівської селищної ради Володимир-Волинського району Волинської області, ОСОБА_4 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання недійсним та скасування рішення селищної ради Іваничівської селищної ради Іваничівського району Волинської області №36/9 від 21 червня 2019 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_4 , яким було передано ОСОБА_4 у власність земельну ділянку з кадастровим номером земельної ділянки 0721155100:00:003:0190 для будівництва індивідуального гаража площею 0,0024 га з земель житлової та громадської забудови селищної ради розташованих в АДРЕСА_1 та застосувати наслідки скасування рішення.

Вказує, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року. Право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 липня 2017 року, номер запису про право власності 21540230.

Позивач зазначає, що згідно з п. 1 Договору квартира трьохкімнатна, загальна площа квартири становить 67,5 кв.м., житлова площа - 39,2 кв.м. До квартири відносяться такі надвірні будівлі: хлів Б1, хлів-прибудівка - б, гараж Г-1. Відомості про надвірні будівлі також відображені у Витязі із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 липня 2017 року, а також у технічному паспорті на квартиру АДРЕСА_1 , який виготовлений 19 серпня 2019 року.

Даним гаражем тимчасово користувався відповідач ОСОБА_4 з дозволу попереднього власника квартири ОСОБА_5 .

Після укладення договору купівлі-продажу він звернувся до ОСОБА_4 з вимогою звільнити гараж, оскільки він є новим власником квартири та усіх надвірних будівель. ОСОБА_4 в добровільному порядку відмовився виконати цю вимогу.

У вересні 2018 року він звернувся до Іваничівського районного суду Волинської області з позовом про усунення перешкод в користуванні приміщенням гаража. Постановою Волинського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року позов було задоволено повністю, зобов`язано ОСОБА_4 не чинити йому перешкоди у користуванні власністю, а саме - гаражем, розташованим по АДРЕСА_1 , що відноситься до квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року.

11 жовтня 2019 року ОСОБА_4 звернувся до Іваничівського районного суду Волинської області із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та до Іваничівської селищної ради про визнання незаконним та скасування рішення Іваничівської селищної ради від 28 січня 1999 року № 7 в частині узаконення ОСОБА_6 - 1/5 частини гаража по АДРЕСА_1 та визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 25 липня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ,що посвідчений державним нотаріусом Іваничівської державної нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі №1111, в частині продажу гаража Г-1.

Ухвалою Іваничівського районного суду від 6 листопада 2019 року було відкрито провадження у справі № 156/1089/19, справу призначено до судового розгляду. ОСОБА_3 , як відповідачу у даній справі, було вручено позовні матеріали. Із позовної заяви та долучених доказів до неї, ОСОБА_3 стало відомо, що на підставі рішення Іваничівської селищної ради №36/9 від 21 червня 2019 року ОСОБА_4 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаража з кадастровим номером земельної ділянки 0721155100:00:003:0190 площею 0,0024 га з земель житлової та громадської забудови селищної ради розташованих в АДРЕСА_1 та передано ОСОБА_4 у власність земельну ділянку з кадастровим номером земельної ділянки 0721155100:00:003:0190 площею 0,0024 га з земель житлової та громадської забудови селищної ради розташованих в АДРЕСА_1 .

Право власності на земельну ділянку було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 8 липня 2019 року, номер запису про право власності 32333629.

19 грудня 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Іваничівської селищної ради та до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області із зверненням щодо проведення перевірки законності передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_4 , на якій знаходиться гараж, який належить позивачу на праві приватної власності.

16 січня 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Волинській області повідомило, що державна реєстрація земельної ділянки площею 0,0024 га з кадастровим номером 0721155100:00:003:0190 проведена державним кадастровим реєстратором відділу Держгеокадастру в Іваничівському районі міськрайонного управління в Іваничівському районі та м. Нововолинську ГУ Держгеокадастру у Волинській області відповідно до ст. 24 Закону України Про Державний земельний кадастр та за заявою ОСОБА_4 - особи, якій за рішенням органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель комунальної власності. При цьому, зазначили, що у відповідності до ст. 71 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

20 січня 2020 року Іваничівська селищна рада повідомила, що жителі будинку АДРЕСА_1 та депутат селищної ради даного округу підтвердили Актом обстеження, що гаражем, який розміщений за зазначеною адресою користується ОСОБА_4 .. Селищна рада не брала участі у судових засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 щодо усунення перешкод у користуванні гаражем, їм не було відомо про даний спір, та оскільки за ОСОБА_3 не було оформлено земельні ділянки під будівлями (квартири та гаража), тому дані обставини призвели до даної ситуації.

На адвокатський запит 24 березня 2021 року Іваничівська селищна рада надала копію заяви ОСОБА_4 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, в якій він вказує, що спірна земельна ділянка знаходиться в в АДРЕСА_1 біля його житлового будинку.

Позивач зазначає, що оскільки ОСОБА_4 не є власником житлових приміщень у житловому будинку по АДРЕСА_1 , тому він не має права на виділення земельної ділянки з прибудинкової території даного житлового будинку.

Із Викопіювання із картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) вбачається, що на земельній ділянці, право власності на яку було передано ОСОБА_4 , уже розташовані надвірні споруди, зокрема, і гараж, що належить ОСОБА_3 на праві власності.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_4 було виділено земельну ділянку, на якій розташований гараж, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, він є правомірним землекористувачем так, як земля для будівництва даного гаражу була виділена попередньому власнику ОСОБА_6 , тому вважає, що рішення Іваничівської селищної ради від 21 червня 2019 року № 36/9 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_4 було прийнято з порушенням законодавства та підлягає скасуванню.

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 19 жовтня 2021 року позов задоволено.

Ухвалено визнати недійсним та скасувати рішення Іваничівської селищної ради Іваничівського району Волинської області №36/9 від 21 червня 2019 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_4 , яким було передано ОСОБА_4 у власність земельну ділянку з кадастровим номером земельної ділянки 0721155100:00:003:0190 для будівництва індивідуального гаража площею 0,0024 га з земель житлової та громадської забудови селищної ради розташованих по АДРЕСА_1 .

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 32333629 зареєстрований 8 липня 2019 року державним реєстратором Єдинак О.О. Іваничівської районної державної адміністрації у Волинській області.

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0024 га з кадастровим номером 0721155100:00:003:0190 проведену державним кадастровим реєстратором відділу в Іваничівському районі міськрайонного управління в Іваничівському районі та м. Нововолинську Головного управління Держгеокадастру у Волинській області проведено 27 травня 2019 року та скасувати запис у поземельній книзі на таку ділянку.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити.

Заслухавши представника позивача, представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема й безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Згідно з частинами першою і другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. (ч.6 ст. 118 ЗК України).

Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання (стаття 123 ЗК України).

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу особа має право звернутися до суду (ст. 16 ЦК України).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення;7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказаний перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За змістом положень зазначених норм права розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Суд забезпечує захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються, шляхом здійснення провадження у справах.

При цьому суд має встановити наявність в особи суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких особа звернулася до суду, адже на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Крім того, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Для ефективного судового захисту цивільного права або інтересу важливим також є обраний зацікавленою особою спосіб захисту, який має відповідати природі такого права або охоронюваного законом інтересу, характеру незаконного посягання та бути ефективним.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Іваничівської селищної ради від 28.01.1999 року № 7 вирішено узаконити ОСОБА_6 , АДРЕСА_1 , в тому числі 1/5 частини гаража (а.с.42).

Відповіддю КП Волинського обласного бюро технічної інвентаризації Волинської обласної ради № 2052 від 02.07.2019 року повідомило, що з матеріалів інвентаризаційної справи на квартиру за адресою АДРЕСА_1 встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_8 зверталися в бюро із замовленнями про виготовлення технічної документації (а.с.45-55).

ОСОБА_9 є власником квартири, що знаходиться АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року (а.с.14-15).

Право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 липня 2017 року, номер запису про право власності 21540230, що підтверджено Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 92754208 від 25.07.2017 року (а.с.16).

Відповідно до п. 1 Договору квартира АДРЕСА_1 є трьохкімнатною, загальною площею квартири - 67,5 кв.м., житловою площею - 39,2 кв.м. До квартири відносяться такі надвірні будівлі: хлів Б1, хлів- прибудівка - б, гараж - Г.

Відомості про надвірні будівлі також відображені у Витязі із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 липня 2017 року, а також у технічному паспорті на квартиру АДРЕСА_1 , який виготовлений 19 серпня 2019 року (а.с.17-19).

Судом встановлено, що до моменту купівлі-продажу ОСОБА_9 квартири, за усною угодою із колишнім власником ОСОБА_5 , гаражем користувався відповідач ОСОБА_4 , який після зміни власника квартири тривалий час, на вимогу позивача, відмовлявся добровільно звільнити приміщення гаража.

Постановою Волинського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року позов ОСОБА_3 було задоволено та зобов`язано ОСОБА_4 не чинити йому, перешкод у користуванні власністю, а саме - гаражем, розташованим біля будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25.07.2017 року (а.с.20-21).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, у постанові Волинського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року по справі № 156/822/18, яка набрала законної сили 26.09.2019 року, апеляційним судом встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 25.07.2017 року позивач ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 , до якої відносяться надвірні будівлі: хлів - Б1, хлів-прибудівка - б, гараж - Г і право власності позивача на придбане майно, у тому числі і на гараж, зареєстроване у встановленому законом порядку. Також, судом апеляційної інстанції було встановлено похідний характер права ОСОБА_4 від прав колишнього власника - ОСОБА_5 на користування гаражем.

Відтак, в ході розгляду даної цивільної справи не підлягають доказуванню обставини належності позивачу права власності на надвірну будівлю - гараж по АДРЕСА_1 в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

Згідно з висновком сектору містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Іваничівської районної державної адміністрації № 28 від 14.05.2019 року ОСОБА_4 було погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів, загальною площею 0,0024 га, яка знаходиться в межах АДРЕСА_1 (а.с.115).

Із Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-9900180782021 від 22.04.2021 року вбачається, що відділом у Іваничівському районі міськрайонного управління в Іваничівському районі та м. Нововолинську Головного управління Держгеокадастру у Волинській області 27.05.2019 року на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0024 га для будівництва індивідуальних гаражів з кадастровим номером 0721155100:00:003:0190, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с.38-39).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 254004014 від 22.04.2021 року вбачається, що 27.05.2019 року відділом у Іваничівському районі міськрайонного управління в Іваничівському районі та м. Нововолинську Головного управління Держгеокадастру у Волинській області за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0721155100:00:003:0190 площею 0,0024 га (а.с.40-41).

Із Викопіювання із картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) вбачається, що на земельній ділянці, право власності на яку було передано ОСОБА_4 , уже розташовані надвірні споруди (а.с.44).

Із відповіді Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 16 січня 2020 року вбачається, що державна реєстрація земельної ділянки площею 0,0024 га з кадастровим номером 0721155100:00:003:0190 проведена державним кадастровим реєстратором відділу Держгеокадастру в Іваничівському районі міськрайонного управління в Іваничівському районі та м. Нововолинську ГУ Держгеокадастру у Волинській області відповідно до ст. 24 Закону України Про Державний земельний кадастр та за заявою ОСОБА_4 - особи, якій за рішенням органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель комунальної власності. При цьому, зазначено, що у відповідності до ст. 71 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження (а.с.34).

Із відповіді Іваничівської селищної ради від 20 січня 2020 року вбачається, що жителі будинку та депутат селищної ради даного округу підтвердили Актом обстеження, що гаражем, який розміщений за адресою АДРЕСА_1 користується ОСОБА_4 . Констатовано, що селищна рада не брала участі у судових засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 щодо усунення перешкод у користуванні гаражем, їм не було відомо про даний спір, та оскільки за позивачем не було оформлено земельні ділянки під будівлями (квартири та гаража), тому дані обставини призвели до даної ситуації (а.с.35).

На адвокатський запит 24 березня 2021 року Іваничівська селищна рада надала копію заяви ОСОБА_4 від 17.09.2018 року щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, в якій він вказує, що спірна земельна ділянка знаходиться в АДРЕСА_1 біля його житлового будинку (а.с.28, 36).

Статтею 186 ЦК України передбачено, що річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, приналежність не має самостійного значення та за призначенням без головної речі використовуватись не може, а тому, є залежною від головної речі і має допоміжний статус. За загальним правилом, приналежність наслідує долю головної речі. Визначення речі приналежністю визначається її природними властивостями, а також характером відносин, що виникають з приводу господарського призначення речі.

І приналежність, і головна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне значення, а приналежність - допоміжне і служить найбільш повному і найкращому використанню головної речі. Головна та приналежна речі утворюють одне ціле, яке передбачає їх використання за єдиним призначенням, а тому вони розглядаються як одна річ.

Частиною 4 статті 5 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

Згідно з Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року № 127, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 10 липня 2001 року за № 582/5773, сараї (хліви), гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції, сміттєзбірники тощо визначені господарськими будівлями.

Частиною 4 розділу І глави II вказаної Інструкції передбачено, що господарські (допоміжні) будівлі (сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, сміттєзбірники тощо) та споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо) підлягають технічній інвентаризації в складі основної будівлі.

Відповідно до п. 20 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1141 від 26 жовтня 2011 року (в редакції на день укладення договору купівлі-продажу) до Державного реєстру прав вносяться такі відомості про нерухоме майно, зокрема, 2) щодо об`єкту нерухомого майна: тип об`єкту нерухомого майна (житловий будинок, будівля, споруда, квартира, житлове приміщення, нежитлове приміщення тощо); призначення об`єкта нерухомого майна (житловий або нежитловий); площа об`єкта нерухомого майна (загальна та (за наявності) житлова); відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна (найменування та/або присвоєння літера, загальна та (за наявності) житлова площа об`єкта нерухомого майна, який є складовою частиною складної речі та призначений для обслуговування іншої (головної) речі, пов`язаний з нею спільним призначенням та є її приналежністю), інші відомості.

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 липня 2017 року, а також технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , який виготовлений 19 серпня 2019 року, до квартири відносяться такі господарські надвірні будівлі та споруди - хлів Б-1, хлів-прибудівка - б, гараж Г-1.

Отже, ОСОБА_3 в силу наведених норм є власником гаража Г-1, який є приналежністю до квартири (основної будівлі).

Постановою Волинського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року зобов`язано ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_3 перешкод у користуванні власністю, а саме - гаражем, розташованим біля будинку АДРЕСА_2 , та відноситься до квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року.

Відповідно до ч.ч. З, 4 ст. З ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Попередній власник квартири - ОСОБА_6 набула у власність гараж відповідно до вимог законодавств чинного станом на 1999 рік.

Також, судом було встановлено, що на даний гараж були виготовлені інвентаризаційні матеріали в квітні 1999 року.

Враховуючи викладене, спірний гараж не можна вважати тимчасовою спорудою, оскільки у передбаченому порядку проведена його технічна інвентаризація. Жодних доказів, підтверджуючих те, що гараж є тимчасовою спорудою, переміщення якого можливе без їх знецінення та зміни призначення відповідачем не надано.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

30 серпня 2018 року Іваничівською селищною радою було складено акт обстеження факту проживання жителів смт. Іваничі, згідно якого було встановлено, що ОСОБА_4 користується спірним гаражем, який він придбав у ОСОБА_5 .

На підставі даного акту обстеження, рішенням Іваничівської селищної ради №29/57 від 20 вересня 2018 року було надано ОСОБА_4 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального гаражного будівництва орієнтовною площею 0,0030 га в АДРЕСА_1 з земель житлової та громадської забудови селищної ради, які знаходяться у користуванні вище згаданого громадянина.

Отже, рішенням ради ОСОБА_4 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою для індивідуального гаражного будівництва, хоча на даній земельній ділянці гараж уже було побудовано.

Іваничівська селищна рада під час вирішення питання про виділення земельної ділянки не переконалася чи ОСОБА_4 дійсно є власником даного гаража, а лише на підставі акту обстеження виділила спірну земельну ділянку.

При цьому, у відповіді від 20 січня 2020 року відповідач Іваничівська селищна рада повідомила, що їй не було відомо про наявний спір щодо встановлення належного власника гаража, виділення земельної ділянки призвело до даної ситуації.

Застосовуючи положення ст. 120 ЗК України у поєднанні із ст. 125 ЗК України, необхідно виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Крім того, пунктом «є» частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Вказаний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду України від 12.10.2016 у справах за № 6-2225цс16 та № 6-2099цс16, 6-2цс15 від 11.02.2015 року, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими норами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та земельної ділянки та передбачає механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Оскільки ОСОБА_3 є власником гаража, який розташований на спірній земельній ділянці, будівництво даного гаражу на земельній ділянці відбулося відповідно до закону, тому надання у власність ОСОБА_4 порушує принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою.

Таким чином суд першої інстанції підставно вважав, що рішення органу місцевого самоврядування від 21 червня 2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу ОСОБА_4 є неправомірним та таким, що порушує законні права та інтереси позивача, як належного власника нерухомого майна, що знаходиться на спірній земельній ділянці.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Оскільки судом задоволено позов в частині скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки відповідачу ОСОБА_4 , що стало підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, то така реєстрація також підлягає скасуванню, оскільки є похідною від рішення, яке скасовано.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

З врахуванням викладеного рішення про задоволення вимог позивача у повній мірі забезпечить права ОСОБА_3 , гарантовані йому Конституцією України, з врахуванням норм права, які регулюють дані правовідносини, при цьому буде виконане основне завдання цивільного судочинства закріплене в ст. 1 ЦПК України, яке полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 268 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 19 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - суддя:

Судді: