Ухвала

від 18.09.2023 по справі 156/327/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

18 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 156/327/21

провадження № 61-3776св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Іваничівська селищна рада Володимир-Волинського району Волинської області, ОСОБА_2 ,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 19 жовтня 2021 року у складі судді Малюшевської І. Є. та постанову Волинського апеляційного суду від 23 березня 2022 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Карпук А. К., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Іваничівської селищної ради Володимир-Волинського району Волинської області (далі - Іваничівська селищна рада), ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, про визнання недійсним і скасування рішення селищної ради, скасування запису про право власності та державної реєстрації.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартиру набув на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня

2017 року, який укладений між ним і ОСОБА_3 . Це право зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 липня 2017 року, номер запису про право власності 21540230.

Позивач вказував, що згідно з пунктом 1 договору купівлі-продажу квартири предметом договору є трикімнатна квартира загальною площею 67,5 кв. м, житловою площею 39,2 кв. м. До квартири відносяться такі надвірні будівлі: хлів - Б1, хлів-прибудівка - б, гараж Г-1. Відомості про надвірні будівлі відображені

у витязі із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 липня 2017 року, а також у технічному паспорті на квартиру, який виготовлений

19 серпня 2019 року.

Зазначеним гаражем тимчасово користувався відповідач ОСОБА_2

з дозволу попереднього власника квартири ОСОБА_3 . Після укладення договору купівлі-продажу квартири він звернувся до ОСОБА_2 з вимогою звільнити гараж, оскільки він є новим власником квартири та усіх надвірних будівель. Проте ОСОБА_2 відмовився виконати цю вимогу в добровільному порядку.

У вересні 2018 року він звернувся до суду з позовом про усунення перешкод

у користуванні приміщенням гаража. Постановою Волинського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року позов задоволено, зобов`язано ОСОБА_2 не чинити позивачу перешкод у користуванні власністю, а саме гаражем за адресою: АДРЕСА_2 , що відноситься до квартири

АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25 липня

2017 року.

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Іваничівської селищної ради про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради від 28 січня 1999 року № 7 в частині узаконення ОСОБА_4 1/5 частини гаража за адресою:

АДРЕСА_2 , та визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 25 липня 2017 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , в частині продажу гаража Г-1.

Під час розгляду вказаної справи ОСОБА_1 стало відомо, що на підставі рішення Іваничівської селищної ради від 21 червня 2019 року № 36/9

ОСОБА_2 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0024 га, кадастровий номер 0721155100:00:003:0190, для будівництва індивідуального гаража з земель житлової та громадської забудови селищної ради, розташованих на АДРЕСА_2 , та передано ОСОБА_2 у власність вказану ділянку. Право власності на цю земельну ділянку було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08 липня 2019 року, номер запису про право власності 32333629.

19 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Іваничівської селищної ради та до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області із заявою щодо проведення перевірки законності передання у власність земельної ділянки ОСОБА_2 , на якій знаходиться гараж, який належить йому на праві приватної власності.

16 січня 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Волинській області повідомило, що державна реєстрація земельної ділянки площею 0,0024 га, кадастровий номер 0721155100:00:003:0190, проведена державним кадастровим реєстратором відділу Держгеокадастру в Іваничівському районі міськрайонного управління в Іваничівському районі та м. Нововолинську Головного управління Держгеокадастру у Волинській області відповідно до статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та за заявою ОСОБА_2 (особи, якій за рішенням органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою), що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель комунальної власності.

20 січня 2020 року Іваничівська селищна рада повідомила, що жителі будинку за адресою: АДРЕСА_3 та депутат селищної ради цього округу підтвердили актом обстеження, що гаражем, який розміщений за цієї адресою, користується ОСОБА_2 . Селищна рада не брала участі у судових засіданнях

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні гаражем, їм не було відомо про цей спір. Оскільки за ОСОБА_1 не було оформлено права на земельні ділянки під будівлями (квартири та гаража), то ці обставини призвели до такої ситуації.

24 березня 2021 року Іваничівська селищна рада надала копію заяви

ОСОБА_2 щодо надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою,

в якій він вказував, що спірна земельна ділянка розташована за адресою:

АДРЕСА_3 (біля його житлового будинку).

Позивач зазначав, що оскільки ОСОБА_2 не є власником житлових приміщень у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 , то він не має права на виділення земельної ділянки з прибудинкової території цього житлового будинку.

Згідно з викопіюванням із картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) на земельній ділянці, право власності на яку було передано ОСОБА_2 , уже розташовані надвірні споруди, зокрема, і гараж, який належить ОСОБА_1 на праві власності.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 було виділено земельну ділянку, на якій розташований гараж, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, він є правомірним землекористувачем, адже земля для будівництва цього гаража була виділена попередньому власнику ОСОБА_4 . Тому позивач вважав, що рішення Іваничівської селищної ради від 21 червня 2019 року № 36/9 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

у власність ОСОБА_2 прийнято з порушенням норм законодавства та підлягає скасуванню.

ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним та скасувати рішення Іваничівської селищної ради від

21 червня 2019 року № 36/9 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_2 », яким передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,0024 га, кадастровий номер 0721155100:00:003:0190, для будівництва індивідуального гаража із земель житлової та громадської забудови селищної ради, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , та застосувати наслідки скасування рішення;

скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 32333629, вчинений 08 липня 2019 року державним реєстратором Іваничівської районної державної адміністрації у Волинській області Єдинак О. О.;

скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0024 га, кадастровий номер 0721155100:00:003:0190, проведену 27 травня 2019 року державним кадастровим реєстратором відділу в Іваничівському районі міськрайонного управління в Іваничівському районі та м. Нововолинську Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, та скасувати запис у поземельній книзі на таку ділянку.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 19 жовтня

2021 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від

23 березня 2022 року,позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним та скасовано рішення Іваничівської селищної ради Іваничівського району Волинської області від 21 червня 2019 року № 36/9 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

у власність громадянину ОСОБА_2 », яким було передано ОСОБА_2

у власність земельну ділянку площею 0,0024 га, кадастровий номер 0721155100:00:003:0190, для будівництва індивідуального гаража із земель житлової та громадської забудови селищної ради, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 32333629, вчинений 08 липня 2019 року державним реєстратором Іваничівської районної державної адміністрації у Волинській області Єдинак О. О.

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0024 га, кадастровий номер 0721155100:00:003:0190, проведену 27 травня 2019 року державним кадастровим реєстратором відділу в Іваничівському районі міськрайонного управління в Іваничівському районі та м. Нововолинську Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, та скасовано запис у поземельній книзі на таку ділянку.

Стягнено з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 908,00 грн

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 липня 2017 року, а також технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 , який виготовлений 19 серпня 2019 року, до квартири відносяться такі господарські надвірні будівлі та споруди: хлів - Б-1, хлів-прибудівка - б, гараж - Г-1. Отже, ОСОБА_1 є власником гаража Г-1, який належить до квартири (основної будівлі).

Постановою Волинського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні власністю,

а саме гаражем, розташованим біля будинку АДРЕСА_4 , та відноситься до квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року.

Попередній власник квартири ОСОБА_4 набула у власність гараж відповідно до законодавства, чинного станом на 1999 рік. На цей гараж були виготовлені інвентаризаційні матеріали у квітні 1999 року. Таким чином, спірний гараж не можна вважати тимчасовою спорудою, оскільки у передбаченому порядку проведено його технічну інвентаризацію. Доказів, які підтверджують те, що гараж є тимчасовою спорудою, переміщення якого можливе без його знецінення та зміни призначення, відповідач не надав.

30 серпня 2018 року Іваничівська селищна рада склала акт обстеження проживання жителів смт Іваничі, згідно з яким встановлено, що

ОСОБА_2 користується спірним гаражем, який він придбав

у ОСОБА_3 . На підставі цього акта обстеження рішенням Іваничівської селищної ради від 20 вересня 2018 року № 29/57 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

у власність для індивідуального гаражного будівництва орієнтовною площею 0,0030 га за адресою: АДРЕСА_2 з земель житлової та громадської забудови селищної ради, які знаходяться у її користуванні. Тобто, рішенням селищної ради ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою для індивідуального гаражного будівництва, хоча на цій земельній ділянці гараж уже було побудовано.

Іваничівська селищна рада під час вирішення питання про виділення земельної ділянки не переконалася, чи дійсно ОСОБА_2 є власником гаража, а лише на підставі акта обстеження виділила у власність спірну земельну ділянку. При цьому листом від 20 січня 2020 року Іваничівська селищна рада повідомила суд, що їй не було відомо про наявний спір щодо встановлення належного власника гаража, і що виділення земельної ділянки призвело до такої ситуації.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є власником гаража, який розташований на спірній земельній ділянці, і будівництво цього гаража відбулося відповідно до закону, надання у власність ОСОБА_2 цієї земельної ділянки порушує принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою.

Таким чином, суди попередніх інстанцій зробили висновок, що рішення органу місцевого самоврядування від 21 червня 2019 року про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2

є неправомірним і таким, що порушує законні права та інтереси ОСОБА_1

як належного власника нерухомого майна, що знаходиться на спірній земельній ділянці. Оскільки позовна вимога про скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо передання земельної ділянки ОСОБА_2 , яке стало підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, підлягає задоволенню та є основною, то і реєстрація також підлягає скасуванню, адже вона є похідною від рішення, яке скасовано.

Додатковим рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від

04 листопада 2021 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані

з професійною правничою допомогою адвоката, в розмірі 3 800,00 грн.

У задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат, пов`язаних з професійною правничою допомогою адвоката, в розмірі 5 200,00 грн відмовлено.

Стягнено з Іваничівської селищної ради на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою адвоката, в розмірі 4 500,00 грн.

Аргументи учасників справи

У квітні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

всупереч нормам частин сьомої, дев`ятої, десятої статті 79-1 ЗК України суди попередніх інстанцій зробили висновок, що позивач набув право на земельну ділянку до моменту формування самої земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, винесення в натурі її меж та її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі;

суди порушили норму частини другої статті 120 ЗК України, оскільки вона не передбачає перехід права власності (користування) на земельну ділянку, якщо право власності чи право користування на спірну земельну ділянку не було оформлено попереднім власником майна. Крім того, суди помилково не застосували норми статей 125, 126 ЗК України;

суди проігнорували норми статей 120 ЗК України, 182, 331 ЦК України,

5, 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки в рішенні суду першої інстанції зазначено, що суд не оцінював ознаки гаража, а саме, чи містить він ознаки нерухомого майна.

Тобто з позиції суду незалежно від того, містить гараж ознаки нерухомого майна, чи ні, набуття прав на нього має своїм наслідком набуття прав і на земельну ділянку. Спірний гараж не є окремим об`єктом нерухомого майна;

квартира і гараж є відокремленими і віддаленими спорудами. Земельна ділянка під багатоквартирним будинком і земельна ділянка під гаражем чи іншою надвірною спорудою не є однією і тією ж земельною ділянкою. Це різні земельні ділянки, з різним місцезнаходженням та цільовим призначенням. Суди не врахували, що набуття прав на квартиру в будинку на одній земельній ділянці не означає автоматичного набуття прав на іншу земельну ділянку, на якій такий об`єкт нерухомого майна відсутній;

право на земельну ділянку за договором купівлі-продажу квартири від

25 липня 2017 року не набувалось, оскільки він не містить таких істотних умов,

як кадастровий номер земельної ділянки та її розміри. Посилання суду першої інстанції на те, що договір купівлі-продажу квартири не визнаний судом недійсним, не передбачає набуття прав на земельну ділянку, оскільки умови набуття прав на земельну ділянку містяться в частині шостій статті 120 ЗК України. Вказана норма є спеціальною (має пріоритет у застосуванні) та імперативно вказує, що набуття прав відбувається виключно за договором, який містить такі істотні умови договору, як кадастровий номер земельної ділянки та її розміри;

надана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка попередньо перебувала у власності Іваничівської селищної ради, у користування нікому не передавалась, землевпорядна документація на неї не виготовлялась, її межі не встановлювались та кадастровий номер не присвоювався, отже, земельна ділянка як об`єкт цивільного права не була сформована. Таким чином, вона

не могла бути надана у користування власникам придбаної квартири. Лише після формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав вона була передана ОСОБА_2 ;

суди зробили необґрунтований висновок про те, що судові витрати

у цій справі слід стягнути лише з ОСОБА_2 , оскільки іншим відповідачем

у справі є Іваничівська селищна рада. Позов ОСОБА_1 задоволено як

у частині вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 , так і вимог, пред`явлених до Іваничівської селищної ради, тому суди порушили статті 133, 137, 141 ЦПК України.

У липня 2022 року від представника ОСОБА_1 надійшов відзив, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а суди попередніх інстанцій ухвалили законні та обґрунтовані рішення.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2022 року касаційну скаргу

ОСОБА_2 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2022 рокувідкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 910/12366/18, від 19 травня 2020 року у справі № 127/10011/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 914/1658/15, від 03 грудня 2020 року у справі № 161/13645/16-а, від 28 травня 2020 року у справі № 644/3036/17. Крім того, вказано, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Іваничівської селищної ради від 28 січня 1999 року № 7 вирішено узаконити ОСОБА_4 будівництво господарських будівель за адресою: АДРЕСА_5 , а саме 1/8 частини хліва, 1/5 частини гаража та хліва-прибудівки.

Відповідно до листа КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» Волинської обласної ради від 02 липня 2019 року № 2052 з матеріалів інвентаризаційної справи на квартиру за адресою:

АДРЕСА_5 встановлено, що

ОСОБА_4 і ОСОБА_5 зверталися в бюро із замовленнями

про виготовлення технічної документації.

ОСОБА_6 є власником квартири

АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року.

Право власності на цю квартиру зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 липня 2017 року, номер запису про право власності 21540230.

Відповідно до пункту 1 договору купівлі-продажу предметом договору

є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальна площа 67,5 кв. м, житлова площа 39,2 кв. м. До квартири відносяться такі надвірні будівлі: хлів - Б-1, хлів-прибудівка - б, гараж - Г.

Відомості про надвірні будівлі також відображені у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 липня 2017 року, а також у технічному паспорті на квартиру, який виготовлений 19 серпня 2019 року.

До моменту купівлі-продажу ОСОБА_6 квартири за усною угодою із колишнім власником ОСОБА_3 гаражем користувався ОСОБА_2 , який після зміни власника квартири тривалий час відмовлявся на вимогу позивача добровільно звільнити приміщення гаража.

Постановою Волинського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у користуванні власністю, а саме гаражем біля будинку АДРЕСА_2 . У вказаній постанові апеляційний суд встановив, що згідно з договором купівлі-продажу від 25 липня 2017 року позивач

ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , до якої відносяться надвірні будівлі: хлів - Б-1, хлів-прибудівка - б, гараж - Г. Право власності позивача на придбане майно, у тому числі і на гараж, зареєстроване у встановленому законом порядку. Також суд апеляційної інстанції встановив похідний характер права ОСОБА_2 від прав колишнього власника ОСОБА_3 на користування гаражем.

Згідно з висновком сектору містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Іваничівської районної державної адміністрації від

14 травня 2019 року № 28 ОСОБА_2 погоджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів загальною площею 0,0024 га, яка знаходиться на АДРЕСА_2 .

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22 квітня 2021 року № НВ-9900180782021 відділ у Іваничівському районі міськрайонного управління в Іваничівському районі та м. Нововолинську Головного управління Держгеокадастру у Волинській області 27 травня 2019 року на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок здійснив державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0024 га, кадастровий номер 0721155100:00:003:0190, для будівництва індивідуальних гаражів, що знаходиться на АДРЕСА_2 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 22 квітня 2021 року № 254004014 27 травня 2019 року відділ у Іваничівському районі міськрайонного управління в Іваничівському районі та м. Нововолинську Головного управління Держгеокадастру у Волинській області зареєстрував за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,0024 га, кадастровий номер 0721155100:00:003:0190.

Відповідно до викопіювання із картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) на земельній ділянці, право власності на яку було передано ОСОБА_2 , уже розташовані надвірні споруди.

Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 16 січня 2020 року державна реєстрація земельної ділянки площею 0,0024 га, кадастровий номер 0721155100:00:003:0190, проведена реєстратором відділу Держгеокадастру в Іваничівському районі міськрайонного управління в Іваничівському районі та м. Нововолинську Головного управління Держгеокадастру у Волинській області відповідно до статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та за заявою ОСОБА_2 (особи, якій за рішенням органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою), що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель комунальної власності.

Відповідно до листа Іваничівської селищної ради від 20 січня 2020 року жителі будинку та депутат селищної ради цього округу підтвердили актом обстеження, що гаражем, який розміщений на АДРЕСА_3 , користується ОСОБА_2 . Констатовано, що селищна рада не брала участі у судових засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні гаражем, їм не було відомо про спір, який існує між вказаними особами. Оскільки за позивачем не було оформлено земельні ділянки під будівлями (квартири та гаража), вказані обставини призвели до такої ситуації.

24 березня 2021 року Іваничівська селищна рада надала копію заяви

ОСОБА_2 від 17 вересня 2018 року стосовно надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, в якій він вказував, що спірна земельна ділянка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (біля його житлового будинку).

Позиція Верховного Суду

У пункті 5 частини першої статті 396 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений

у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі

№ 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) конкретизовано вищевказаний висновок та зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають

у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним

і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, однаковими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі

№ 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зроблено висновок, що під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається

з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

У справі № 910/12366/18 заступник прокурора міста Києва звернувся до суду

з позовом до Київської міської ради, третя особа - Промислово-технічна компанія у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «Агромат», про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування. Позовні вимоги прокурор мотивував тим, що відповідач при прийнятті оскарженого рішення не врахував того, що площа земельної ділянки, яка надана третій особі в користування, перевищує площу майна, розташованого на ній, і при цьому розмір земельної ділянки (0,1255 га) ніяк не обґрунтований. Крім цього, прокурор стверджував, що право оренди на частину земельної ділянки, яка вільна від забудови, третя особа могла набути лише на конкурентних засадах, як передбачено частиною першою статті 134 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення). Більше того, прокурор вказав, що на момент прийняття оспорюваного рішення право власності чи право користування на земельну ділянку не було оформлено попереднім власником нерухомого майна, а тому в подальшому не могло виникнути переходу такого права до третьої особи відповідно до статті 120 ЗК України.

У справі № 127/10011/18 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Вінницької міської ради про визнання права власності на земельну ділянку,

у якому просили: визнати за ними право власності за кожним по Ѕ частці земельної ділянки загальною площею 0,8302 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, під належними ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві власності по Ѕ частці об`єктами нерухомості - комплекс будівель та споруд. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачі є власниками комплексу будівель та споруд, що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна від 21 січня

2016 року, який укладений з ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Сухановою Т. О. та зареєстрований в реєстрі № 70. Цей комплекс будівель та споруд розташований на земельній ділянці площею 0,8302 га з кадастровим номером 0510100000:01:020:0109. Оскільки вони набули права власності на будівлі та споруди, то мають право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу, якщо інше не передбачено

у договорі відчуження нерухомості. Отже, земельна ділянка повинна належати їм на праві власності, однак Вінницька міська рада вважає, що ця земельна ділянка не належить позивачам на праві власності, і у зв`язку з її використанням необхідно укласти договір з департаментом комунального господарства на комплексне опорядження, утримання і зовнішній благоустрій.

У справі № 914/1658/15ТОВ «Львівський автоцентр «Камаз» звернулося до суду

з позовом до ПП «Львівський автоцентр «Камаз», Львівської міської ради, третя особа - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, про визнання недійсною ухвали Львівської міської ради від 15 грудня 2011 року № 1057, договору оренди земельної ділянки від 28 грудня 2011 року

№ 3-1891 та визнання права постійного користування земельною ділянкою. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу належить право постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га за АДРЕСА_1 згідно з актом на право користування землею серії Б № 083115 як правонаступнику обласного автоцентру «Камаз». За твердженням позивача, в період з 2008 року до 2014 рік він зазнав незаконного усунення директора ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків та неправомірної зміни учасників товариства, що призвело до незаконного відчуження його активів та позбавлення права користування, зокрема, спірною земельною ділянкою. Щоб позбавити позивача права користування земельною ділянкою, проводився неодноразовий продаж об`єкта незавершеного будівництва, який розташований на вказаній ділянці. Зокрема,

29 жовтня 2009 року позивач в особі директора ОСОБА_2 продає гр. ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу об`єкт незавершеного будівництва, а саме адміністративний будинок готовністю 6 % та склад готовністю 8 %, що розташований: АДРЕСА_1. У подальшому ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 лютого 2010 року у справі № 2-2689/10 було затверджено мирову угоду між гр. ОСОБА_3 та гр.-кою ОСОБА_4, згідно з якою право власності на згаданий об`єкт незавершеного будівництва перейшло до ОСОБА_4. 17 березня 2010 року гр.-ка ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу відчужила цей об`єкт незавершеного будівництва ПП «Львівський автоцентр «Камаз». Ухвалою Львівської міської ради від 15 грудня 2011 року

№ 1057 припинено право користування виробничою фірмою «Камазавтоцентр» земельною ділянкою площею 1,504 га на АДРЕСА_6 та передано ПП «Львівський автоцентр «Камаз» земельну ділянку площею 2,9668 га за АДРЕСА_1 в оренду терміном на 10 років для завершення будівництва та обслуговування будівель та споруд. На виконання вказаної ухвали між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки від 28 грудня 2011 року № 3-1891, який 23 січня 2012 року зареєстровано

в Державному реєстрі земель. Позивач вважав, що земельна ділянка площею 1,504 га за АДРЕСА_1 неправомірно передана в оренду ПП «Львівський автоцентр «Камаз», без належного її вилучення у ТОВ «Львівський автоцентр «Камаз», без проведення будь-яких аукціонів та виготовлення технічної документації. А тому позивач просить визнати недійсними ухвалу Львівської міської ради від 15 грудня 2011 року № 1057 та договір оренди земельної ділянки від 28 грудня 2011 року

№ 3-1891. Крім цього, у зв`язку з тим, що відповідачами оспорюється право на земельну ділянку площею 4,1 га по АДРЕСА_1, позивач просив визнати право постійного користування землею згідно з актом на право користування землею серії Б № 083115.

У справі № 161/13645/16-а фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Луцької міської ради, Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету від 07 жовтня 2016 року № 620-1. Позов обґрунтовано тим, що торговий кіоск не є малою архітектурною формою, оскільки наявний будівельний паспорт, який виготовив попередній власник нерухомості, згідно з яким об`єктом будівництва є кіоск, що за АДРЕСА_1. Вказаний техпаспорт затверджений начальником управління архітектури та містобудування 11 червня 1995 року. Крім того, департамент підприємництва Луцької міської ради 22 березня 2007 року видав їй дозвіл на розміщення об`єкта торгівлі безстроково та без обмежень. Вважала, що об`єкт нерухомості встановлений законно, оскільки на момент його будівництва усі норми чинного законодавства були дотримані, а тому застосування правил демонтажу до цього торгового кіоску як до тимчасової споруди є безпідставним та незаконним, оскільки він не являється МАФом.

У справі № 644/3036/17 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, виконавчого комітету Харківської міської ради, третя особа - Адміністрація Холодногірського району Харківської міської ради, про визнання частково протиправними та скасування рішень. Позов мотивований тим, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 18 липня

2014 року ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купив металоконструкцію - кіоск металевий розбірний 2 м х 3 м. Кіоск знаходиться за АДРЕСА_1. Попередній власник ОСОБА_3 здійснював торгівлю в торговельному місці (кіоск за АДРЕСА_2) на підставі ордера, виданого Управлінням споживчого ринку Головного управління економіки та комунального майна, та ордера на право здійснення торгівлі, виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради Управління споживчого ринку на підставі рішення. Кіоск розташований на земельній ділянці комунальної власності площею 0,0022 га, кадастровий номер 6310137200:04:021:0003, цільове призначення - для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, що перебувала в оренді в КП «ЮНА» на підставі рішення міської ради від 28 вересня 2005 року № 169/05. Проте рішенням Харківської міської ради від 22 листопада 2006 року № 166/06 у зв`язку з добровільною відмовою КП «ЮНА» від користування земельною ділянкою скасовано рішення міської ради від 28 вересня 2005 року № 169/05 та припинено право оренди.

З листа Управління містобудування та архітектури Харківської міської ради від

24 січня 2017 року відомо, що дозвільні документи (паспорт прив`язки) на розміщення згаданого кіоску не надавалися. Рішення про присвоєння, зміну та впорядкування адреси не приймалось. Вихідні дані, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для проектування кіоску, будівельні паспорти забудови земельної ділянки не надавались. 08 лютого 2017 року Департамент територіального контролю Харківської міської ради виніс припис

№ 39 про усунення порушень шляхом демонтажу об`єкта - кіоску (тимчасова споруда) за АДРЕСА_3. Отримавши припис, ОСОБА_1 подав до Департаменту відповідь, в якій висловив незгоду з приписом. Виконавчий комітет Харківської міської ради прийняв рішення від 15 лютого 2017 року № 91 про звільнення території міста Харкова від самовільно розміщених малих архітектурних форм та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного та іншого призначення шляхом демонтажу зазначених об`єктів згідно з додатком. Згідно з пунктом 2 додатка до рішення від 15 лютого 2017 року № 91 до переліку самовільно розміщених об`єктів, від яких слід звільнити територію, належить тимчасова споруда (кіоск) за АДРЕСА_6. З огляду на викладене позивач просив суд визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 15 лютого 2017 року № 91 «Про звільнення території м. Харкова від самовільно розміщених об`єктів» в частині звільнення та демонтажу тимчасових споруд, зазначених в пункті 2 додатка до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 15 лютого 2017 року № 91 - «Перелік самовільно розміщених об`єктів, від яких звільняється територія м. Харкова».

У справі, що переглядається, спір існує між особою (позивачем) та селищною радою, іншою особою (відповідачем) стосовно визнання недійсним та скасування рішення селищної ради щодо передання земельної ділянки відповідачу, скасування державної реєстрації, запису про право власності. Позивач

є власником квартири, до якої відносяться надвірні будівлі: хлів - Б1, хлів-прибудівка - б, гараж Г-1. Зазначеним гаражем тимчасово користувався відповідач з дозволу попереднього власника квартири. Після придбання квартири позивач (новий власник) звернувся до відповідача з вимогою звільнити гараж, проте той відмовився виконати цю вимогу.Надалі на підставі рішення селищної ради відповідачу затверджено проєкт землеустрою щодо відведення

у власність земельної ділянки площею 0,0024 га, кадастровий номер 0721155100:00:003:0190, для будівництва індивідуального гаража із земель житлової та громадської забудови селищної ради та передано йому у власність вказану ділянку. Право власності на цю земельну ділянку було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Водночас позивач не оформив прав на земельні ділянки під будівлями (квартири та гаража). Позивач наголошував, що оскільки відповідач не є власником житлових приміщень

у житловому будинку, то він не має права на виділення земельної ділянки

з прибудинкової території цього житлового будинку. Крім того, згідно

з викопіюванням з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) на земельній ділянці, право власності на яку було передано відповідачу, уже розташовані надвірні споруди, зокрема і гараж, який належить позивачу на праві власності. У зв`язку з тим, що відповідачу було виділено земельну ділянку, на якій розташований гараж, що належить позивачу на праві приватної власності, саме він є правомірним землекористувачем, адже земля для будівництва цього гаража була виділена попередньому власнику. Тому, на переконання позивача, рішення селищної ради про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу прийнято з порушенням норм законодавства та підлягає скасуванню.

Таким чином, спірні правовідносини у справах № 910/12366/18, № 127/10011/18,

№ 914/1658/15, № 161/13645/16-а, № 644/3036/17, на висновки Верховного Суду

у яких як на підставу касаційного оскарження посилається ОСОБА_2 , та

у справі, що переглядається, за предметом, підставами позову, фактичними обставинами справи та матеріально-правовим регулюванням спірних відносин не є подібними.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції стягнув витрати на професійну правничу допомогу лише з ОСОБА_2 , є безпідставними, оскільки за змістом додаткового рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 04 листопада 2021 року ці витрати стягнено з обох відповідачів -

ОСОБА_2 та Іваничівської селищної ради.

Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на пункт 1 частини третьої статті

411 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження є неспроможними, оскільки така підстава може застосовуватись за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, проте обґрунтованості такої підстави суд не встановив.

Колегія суддів наголошує, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (частина перша статті

400 ЦПК України): підстави відкриття касаційного провадження зазначаються

в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України), в окремих випадках непідтвердження підстав касаційного оскарження може мати наслідком закриття касаційного провадження (пункти 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04,

§ 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 910/12366/18, від 19 травня 2020 року

у справі № 127/10011/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 914/1658/15, від

03 грудня 2020 року у справі № 161/13645/16-а, від 28 травня 2020 року у справі

№ 644/3036/17 та на які посилається ОСОБА_2 у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, що не є подібними до правовідносин у справі, яка переглядається, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Керуючись статтями 260, 389, 396, 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження у справі № 156/327/21 за позовом ОСОБА_1 до Іваничівської селищної ради Володимир-Волинського району Волинської області, ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, про визнання недійсним та скасування рішення селищної ради, скасування запису про право власності та державної реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 19 жовтня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 березня 2022 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар