Рішення

від 21.03.2022 по справі 903/108/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 березня 2022 року Справа № 903/108/22

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участю секретаря судового засідання Русинчук М.М., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ТАРА", Волинська область, Ковельський район, с. Тойкут

до відповідача: Головного управління національної поліції у Волинській області, м.Луцьк

про стягнення 161067,91 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Скрипчук Ольга Петрівна;

від відповідача: Добродій Алла Ростиславівна;

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ТАРА" звернулось з позовом до Головного управління національної поліції у Волинській області, в якому просить:

- стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ТАРА" майнову шкоду, що виникла внаслідок неправомірних дій Головного управління Національної поліції у Волинській області в розмірі 161 067,91 грн. та 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 5280,00 грн. витрат на проведення експертизи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що через бездіяльність, а саме незабезпечення відповідальними працівниками поліції відповідних умов зберігання вилученого та арештованого майна зокрема деревини, яка в кримінальному провадженні №12020030110000483 була речовим доказом, остання втратила свої істотні ознаки та властивості, у зв`язку з чим позивачеві було завдано матеріальної шкоди на суму 161 067,91 грн., дана сума визначена згідно висновку експерта №СЕ-25 від 20.10.2021, як середньо ринкова вартість деревини.

Ухвалою суду від 04.02.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача через відділ діловодства суду подав клопотання за вх.№01-71/2299/21 від 15.02.2022, у якому просить залучити співвідповідачем ДП "Ковельське лісове господарство" та здійснювати розгляд справи №903/108/22 в спрощеному провадженні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 17.02.2022 постановлено перейти до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін по справі, судове засідання призначено на 22.03.2022.

Представник позивача, в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просить суд задоволити позов, через відділ діловодства суду подав відповідь на відзив за вх.№01-547/1252/222 у якій вказує, що за збереження доказів винна покладається на відповідача, а не на зберігача ДП «Ковельське ЛГ», та також звертає увагу суду на те, що відповідач не позбавлений звертатися до ДП «Ковельське ЛГ», а також до відповідальних осіб з метою відшкодування шкоди в порядку регресу.

Представник відповідача в судовому засіданні у позові просить суд відмовити з підстав викладених у відзиві.

Суд, розглянувши клопотання відповідача, в порядку статті 48 Господарського процесуального кодексу України, зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 1 частини 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Частиною1 статті 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Отже, право подати клопотання про залучення відповідача має виключно позивач відповідно до ч. 1 ст. 48 ГПК України, а відтак у клопотанні відповідача про залучення співвідповідачем ДП "Ковельське лісове господарство", слід відмовити як безпідставно заявленому.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений позивачем до відповідача позов безпідставний та не підлягає до задоволення, з огляду на таке:

16.12.2020, в межах кримінального провадження №12020030110000483 від 11.03.2020, слідчим Ковельського відділу поліції ГУНП у Волинській області Долінко Б.В. за погодженням із прокурором Ковельської місцевої прокуратури Волинської області Чабаном А.С. подано до Ковельського міськрайонного суду Волинської області клопотання про дозвіл на проведення обшуку на території майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 , з метою виявлення та вилучення незаконно вирубаної деревини та завідомо підробленої документації, в тому числі чипів, які незаконно зберігаються за вказаною адресою.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16.12.2020 дане клопотання задоволено та надано дозвіл на обшук за вищевказаною адресою. (а.с. 63)

23.12.2020 слідчим Ковельського відділу поліції ГУНП у Волинській області, на підставі ухвали Ковельського міськрайонного суду Волинської області 16.12.2020, проведено обшук на території майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1. За результатами проведеного обшуку було вилучено деревину породи сосна звичайна різних класів.

24.12.2020 слідчим було винесено постанову про визнання і передачу на відповідальне зберігання речових доказів по кримінальному провадженні №12020030110000483 від 11.03.2020 та вирішено вилучену під час обшуку деревину передати на відповідальне зберігання на нижній склад ДП «Ковельське лісове господарство», що по вул. Кутузова у м. Ковель, Волинської області. (а.с. 64-65)

Як слідує із матеріалів справи, слідчим, за погодженням із процесуальним керівником, було подано клопотання про накладення арешту на вилучене майно, за результатами розгляду якого, ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29.12.2020, накладено арешт на вилучене майно. (а.с. 66-67)

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 13.01.2021, апеляційну скаргу представника ТзОВ «ЕКО-ТАРА» залишено без задоволення, а ухвалу слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 грудня 2020 року про накладення арешту на майно - без змін. (а.с. 71)

03.09.2021 позивачем було подано до Ковельського міськрайонного суду Волинської області клопотання про скасування арешту у кримінальному провадженні №12020030110000483 від 11.03.2020 щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України.

Ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного судді Волинської області від 08.09.2021 дане клопотання було задоволено та вирішено скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29.12.2020 на вилучену під час обшуку, який проводився в період з 09 год. 50 хв. 23.12.2020 до 18 год. 35 хв. 24.12.2020 на території майнового комплексу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, деревину, яку повернути представнику ТЗОВ «ЕКО-ТАРА». (а.с. 15-19)

Позивач доводить, що при огляді даної деревини, представником ТзОВ «ЕКО-ТАРА» було виявлено, що деревина, яка була передана на відповідальне зберігання ДП «Ковельське лісове господарство» згідно постанови слідчого СВ Ковельського відділу поліції ГУ Національної поліції у Волинській області від 24.12.2020 значно пошкоджена та її не можна в подальшому використовувати в господарській діяльності.

З метою встановлення завданих збитків на замовлення позивача проведено судово товарознавчу експертизу вказаної лісопродукції, яка була вилучена слідчим управління ГУ Національної поліції у Волинській області в кількості 38,932 м 3, та зберігалася на території нижнього складу Ковельського ЛГ, за адресою вул. Кутузова, м. Ковель, Волинська обл.

На вирішення судово - товарознавчої експертизи поставлено питання:

1. Яка якість вилученої продукції на дату огляду товару ти придатність їх для подальшого використання?

2. Чи відповідали умови зберігання виробів нормативним вимогам на дату огляду товару? Якщо ні, чи могли вплинути конкретні умови зберігання виробів на зниження їх якості?

3. Яка середньо ринкова вартість вилученої лісопродукції з сосни звичайної загальним об`ємом 38,932 м3 діаметром від 15 до 39 см., на дату огляду товару?

Згідно висновку експерта №СЕ -25 від 20.10.2021 надано наступні відповіді:

- по першому питанню на дату огляду, а саме 23.09.2021, якість вилученої лісо продукції (брусів) слідчим управління ГУ Національної поліції у Волинській області та яка зберігалася на території нижнього складу Ковельського ЛГ, за адресом вул. Кутузова, м.Ковель, Волинська обл., не відповідає вимогам нормативних документів, не придатна для подальшого використання з цільовим призначенням.

- по другому питанню умови зберігання виробів не відповідали встановленим вимогам нормативних документів та вплинули на зниження їх якості.

- по третьому питанню загальна вартість вилученої лісопродукції з сосни звичайної загальним об`ємом 38,932 м3 становить 161 067,91 грн. (а.с. 23-33)

Позивач доводить, що у зв`язку з такими обставинами вважає правомірними відшкодування йому збитків в сумі 161 067,91 грн., що становить середню ринкову вартість арештованої лісопродукції , яка передана згідно постанови слідчого СВ Ковельського відділу поліції ГУ Національної поліції у Волинській області від 24.12.2020 на відповідальне зберігання деревини - ДП « Ковельське ЛГ» на підставі ст.130 КПКУ, п.2 ,ч.2 ст. 1167, ст.ст. 1176, 1173, 1174, ЦК України за змістами яких визначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд дійшов висновку про відмову у позові. При цьому враховано наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Згідно п. п. 6, 7, ст. 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1)втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Суд зазначає, що основною формою компенсації заподіяної шкоди потерпілої особи є відшкодування збитків. Можливість використовувати відшкодування збитків як засобу захисту порушених прав виникає у громадян і юридичних осіб із самого факту невиконання обов`язку, порушення цивільних прав, тобто незалежно від того, чи є вказівка в тій чи іншій нормі ЦК про таке право.

Дії (бездіяльність) ГУНП у Волинській області, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (статті 11 ЦК України).

Обов`язок уповноваженої службової особи забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, визначений частиною четвертою статті 168 КПК України та встановлені відповідно до Правил вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів цінностей та іншого майна на стадії дізнання, досудового слідства і судового слідства і судового розгляду, а також Порядку виконання рішень органів досудового слідства дізнання і суду щодо речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна, які регулюються Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, яка затверджена Наказом від 27.08.2010 за №51/401/649/471/23/125.

Відповідно до п.14 Інструкції відповідальним за зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна, вилученого у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи і яке зберігається окремо від справи, є співробітник установи, який призначається спеціальним наказом прокурора, керівника органу служби безпеки, начальника органу внутрішніх справ, підрозділу податкової міліції або керівника апарату суду. Підставою для поміщення речових доказів на зберігання є постанова працівника органу дізнання, слідчого, прокурора, судді.

Згідно з п.33 Інструкції забороняється розміщення на зберігання речових доказів та інших об`єктів в умовах і стані, що може призвести до їх пошкодження та неможливості подальшого дослідження та використання як доказів. У разі необхідності, повинні вживатися невідкладні заходи щодо приведення вилучених об`єктів у стан, який дозволяє їх подальше зберігання.

Порядком №1104 затвердженим постановою КМУ від 19.11.2012 визначені правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.

Відповідно до пункту 27 Порядку №1104 схоронність тимчасово вилученого майна до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно, забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку.

Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).

Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом (постанова Верховного Суду України від 12.02.2014р. у справі № 6-168цс13).

Судом досліджено та встановлено, що у діях ГУНП у Волинській області протиправна поведінка при накладенні арешту та передання майна (лісопродукції) на відповідальне зберігання ДП «Ковельське лісове господарство» відсутня.

Дана обставина підтверджується ухвалою Волинського апеляційного суду від 13.01.2021, якою апеляційну скаргу представника ТзОВ «ЕКО-ТАРА» залишено без задоволення, а ухвалу слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 грудня 2020 року про накладення арешту на майно - без змін.

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа «Брумареску проти Румунії», п. 61).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Отже, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами і наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою ГУНП у Волинській області та завданою шкодою

В подальшому, слідчим, на виконання пункту першого частини 6 статті 100 КПК України, у зв`язку із відсутністю у територіальних підрозділах ГУНП у Волинській області належних умови для зберігання деревини, винесено постанову про передачу на відповідальне зберігання вилученої деревини до ДП «Ковельське лісове господарство», як спеціалізованого підприємства, яке має належні умови зберігання деревини.

Отже, наявність вини в діях відповідача щодо передання майна на відповідальне зберігання відсутня, оскільки майно в установленому законом порядку було передане ДП «Ковельське лісове господарство».

Крім того, за змістом ст. 1192 ЦКУ визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Між тим, на підтвердження факту понесення майнової шкоди позивач надав до суду висновок експерта №СЕ -25 від 20.10.2021 з якого слідує, що загальна вартість вилученої лісопродукції з сосни звичайної загальним об`ємом 38,932 м3 становить середньо ринкову вартість у розмірі 161 067,91 грн. (а.с. 23-33)

Ринкова вартість - це вірогідна ціна, за яку товар може бути продано на дату оцінки на відкритому конкурентному ринку за відсутності додаткових інвестиційних умов, угоди між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонам. Дослідження на етапі визначення ринкової вартості передбачають аналіз цінової інформації, що міститься в різних офіційних джерелах інформації. У разі відсутності інформації щодо ціни на досліджуваний об`єкт фахівцем проводяться маркетингові дослідження аналогічного товару, який пропонується на даний момент часу. Під час вибору аналога враховуються відповідність властивостей аналога з об`єктом дослідження, технічна характеристика, країна походження. Якщо таке питання не ставиться перед фахівцем з оцінки майна, то в дослідній частині обов`язково має бути зазначено, чи відповідали аналоги, обрані як джерело цінової інформації, характеристикам оцінюваного товару. В результаті проведених досліджень визначається середня ринкова ціна досліджуваного товару на ринку в заданий період часу.

Отже, позивач визначив збитки в сумі 161 067,91 грн., які становлять середню ринкову вартість деревини, водночас, у ст. 1192 ЦК України визначено, що такі збитки мають бути обчисленні виходячи із реальної вартості товару.

Однак, в порушення зазначених вимог, позивач не обґрунтував та не підтвердив належними та допустимим доказами, яка вартість майна була при передачі на зберігання та яка його залишкова вартість, а відтак визначити суму реальних завданих, збитків, як це передбачено ст. 1192 ЦК України у суду не має можливості.

Крім того, не може залишитись поза увагою суду експертний висновок, який наданий позивачем, як доказ, що встановлює суму завданих збитків, оскільки останній складений із порушення загальних норм щодо проведення досліджень, а тому не може враховуватись судом при ухваленні рішення. Зокрема, як слідує із висновку експертом під час проведення даного дослідження, було перевірено лише одне джерело, що є порушенням вимог до проведення даного дослідження на визначення середньо ринкової вартості.

З врахуванням вищевикладеного в задоволенні позову слід відмовити з мотивів безпідставності та необґрунтованості вимог.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати належить покласти на позивача та не стягувати.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення складено

31.03.2022.

Суддя В. М. Дем`як