Постанова

від 25.07.2022 по справі 903/108/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2022 року Справа № 903/108/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Саврій В.А. , суддя Коломис В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ТАРА" на рішення Господарського суду Волинської області, ухваленого 22.03.22р. суддею Дем`як В.М. о 11:21 у м.Луцьку, повний текст складено 31.03.22р. у справі № 903/108/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ТАРА"

до Головного управління Національної поліції у Волинській області

про стягнення 161 067,91 грн

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ТАРА" звернулось з позовом до Головного управління національної поліції у Волинській області, в якому просить стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ТАРА" майнову шкоду, що виникла внаслідок неправомірних дій Головного управління Національної поліції у Волинській області в розмірі 161 067,91 грн та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 5280,00 грн витрат на проведення експертизи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що через бездіяльність, а саме незабезпечення відповідальними працівниками поліції відповідних умов зберігання вилученого та арештованого майна зокрема деревини, яка в кримінальному провадженні №12020030110000483 була речовим доказом, остання втратила свої істотні ознаки та властивості, у зв`язку з чим позивачеві було завдано матеріальної шкоди на суму 161 067,91 грн., дана сума визначена згідно висновку експерта №СЕ-25 від 20.10.2021, як середньо ринкова вартість деревини.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 22.03.2022 у справі № 903/108/22 в позові відмовлено.

В обґрунтування рішення суд з посиланням на ст. ст. 19, 55, 56 Конституції України, ст. ст. 11, 22, 1166, 1176, 1192 ЦК України, п.п 14, 33 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої Наказом від 27.08.2010 за №51/401/649/471/23/125, п. 27 порядку 1104, затвердженим постановою КМУ від 19.11.2012, постанову Верховного Суду України від 12.02.2014 у справі № 6-168цс13, ухвалу Волинського апеляційного суду від 13.01.2021 вказав, що у діях ГУНП у Волинській області протиправна поведінка при накладенні арешту та передання майна (лісопродукції) на відповідальне зберігання ДП «Ковельське лісове господарство» відсутня.

Крім того, з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», «Брумареску проти Румунії», постанову про передачу на відповідальне зберігання вилученої деревини до ДП «Ковельське лісове господарство», як спеціалізованого підприємства, яке має належні умови зберігання деревини зауважив, що наявність вини в діях відповідача щодо передання майна на відповідальне зберігання відсутня, оскільки майно в установленому законом порядку було передане ДП «Ковельське лісове господарство».

Разом з тим, суд першої інстанції не взяв до уваги поданий позивачем висновок експерта №СЕ -25 від 20.10.2021, відповідно до якого загальна вартість вилученої лісопродукції з сосни звичайної загальним об`ємом 38,932 м3 становить середньо ринкову вартість у розмірі 161 067,91 грн, оскільки позивач не обґрунтував та не підтвердив належними та допустимим доказами, яка вартість майна була при передачі на зберігання та яка його залишкова вартість, а відтак визначити суму реальних завданих, збитків, як це передбачено ст. 1192 ЦК України у суду не має можливості.

За наведеного, суд прийшов до висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню.

Не погодившись із ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ТАРА" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 22.03.2022 по справі № 903/108/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ТАРА" до Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування шкоди у розмірі 161 067,91 грн та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.

Вказує, що бездіяльність відповідача полягала в незабезпечені відповідальними працівниками поліції відповідних умов зберігання вилученого та арештованого майна, зокрема деревини, яка була визнана речовим доказом, що призвело до завдання позивачеві збитків (шкоди).

Зазначає, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості майна на момент розгляду справи або виконання робіт необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З посиланням на ст.ст. 22, 611, 623, 1166, 1173, 1174, 1176, 1192 ЦК України зауважує, що протиправна поведінка Головного управління національної поліції у Волинській області полягає у бездіяльності, що виражається в недотримані працівниками відповідача КПК України, Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженим постановою КМУ від 19 листопада 2012 року №1104, Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженою наказом від 27.08.2010 N 51/401/649/471/23/125.

Зауважує, що забороняється зберігання речових доказів в умовах, що можуть призвести до їх знищення чи псування. Безпосередньо протиправна поведінка працівників відповідача полягає в тому, що ними в силу бездіяльності не було дотримано вимог Порядку, що призвело до пошкодження деревини у зв`язку з неналежними умовами зберігання.

Вказує, що згідно висновку експерта, палетна заготовка не може бути використана, а отже позивачу (апелянту) було завдано збитки.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками полягає у бездіяльності, а саме незабезпечення відповідальними працівниками поліції відповідних умов зберігання вилученої та арештованої деревини, яка в даному провадженні була визнана речовим доказом, остання втратила свої істотні ознаки та властивості, тому не може бути використана у тій господарській діяльності Товариства для якої вона придбавалась.

Вина відповідача полягає у недотримані імперативних норм нормативно - правових актів, а саме Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженим постановою КМУ від 19 листопада 2012 року №1104 та Кримінально процесуального кодексу України, відповідно до яких забороняється зберігання речових доказів в умовах, що можуть призвести до їх знищення чи псування. Тобто вина ГУНП у Волинській області полягає у не забезпечені зберігання речових доказів у відповідних умовах, що призвело до їх псування (втрати їх істотних умов та властивостей), пошкодження та втрати.

Зазначене вище підтверджується висновком експерта № СЕ-25 від 20.10.2021 за результатами проведення товарознавчої експертизи, в резолютивній частині якого зазначено, що серед дефектів на деревині було виявлені численні грибкові ураження, а саме: цвіль та зовнішня порохнява гнилизна. Палетна заготовка, що представлена на дослідження, не може бути використана для подальшого виготовлення європіддонів ЕРАL (по невідповідності вимогам технічного регламенту).

Крім того, з посиланням на Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, ст. 100 КПК України, Інструкцію про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженою наказом від 27.08.2010 N 51/401/649/471/23/125 зауважує, що саме слідчий орган є відповідальною особою за зберігання речей, які тимчасово вилучені, незважаючи на те, кому саме на відповідальне зберігання передано майно, а не ДП «Ковельське лісове господарство». Аналогічна думка викладена в рішенні Господарського суду Херсонської області від 14.12.2021 по справі № 923/761/21.

Також, звертає увагу, що відповідачем не надано жодного доказу, того, що ДП «Ковельське лісове господарство» саме на нижньому складі по вул. Кутузова в м. Ковель, мало можливість забезпечити вилученій деревині належні умови зберігання.

Вважає, що відповідач має право регресу до ДП «Ковельське лісове господарство» відповідно до ст. 1191 ЦК України, якщо вважає, що саме ДП «Ковельське лісове господарств» мало забезпечити належні умови зберігання для вилученої деревини.

Разом з тим, вважає, що твердження суду, про ненадання належних та допустимих доказів вартості майна, на момент передачі його на зберігання необґрунтованим, оскільки Позивачем було надано для суду копії договорів купівлі продажу деревини породи сосна. Також для суду надавалися копії товаро-транспортних накладних, в котрих зазначалося вартість деревини що передається.

Крім того, зазначає, що згідно норм чинного законодавства, продаж необробленої деревини здійснюється на аукціонах, де підприємствами здійснюється продаж постійним лісокористувачам окремих партій необробленої деревини. Позивачем надавалися такі договори та товаро-транспортні накладні, як доказ того, що деревина котра передавалася відповідно до укладених договорів, відповідає ДСТУ та-ТУУ, відповідно до яких, деревина не має містити гнилі, цвілі, корозії, грибкових уражень та ін. Судом не було взято до уваги такі документи та не було надано оцінку таким доказам.

Крім того, від апелянта надійшли письмові пояснення у яких вказує додаткові підстави щодо незаконності рішення суду першої інстанції. Просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 22.03.2022 по справі № 903/108/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ТАРА" до Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування шкоди у розмірі 161 067,91 грн та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду. Просить рішення Господарського суду Волинської області від 22.03.2022 у справі №903/108/22 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).

Від апелянта 27.05.2022 надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з викликом сторін.

Ухвалою суду від 30.05.2022 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ТАРА» про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи №903/108/22.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги ТОВ «ЕКО-ТАРА» на рішення господарського суду Волинської області від 22.03.2022 у справі №903/108/22 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла до наступного висновку.

16.12.2020, в межах кримінального провадження №12020030110000483 від 11.03.2020, слідчим Ковельського відділу поліції ГУНП у Волинській області Долінко Б.В. за погодженням із прокурором Ковельської місцевої прокуратури Волинської області Чабаном А.С. подано до Ковельського міськрайонного суду Волинської області клопотання про дозвіл на проведення обшуку на території майнового комплексу за адресою: Волинська область, Ковельський район, село Тойкут, вулиця Шосейна, буд. 41 , що належить ОСОБА_1 , з метою виявлення та вилучення незаконно вирубаної деревини та завідомо підробленої документації, в тому числі чипів, які незаконно зберігаються за вказаною адресою.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16.12.2020 дане клопотання задоволено та надано дозвіл на обшук за вищевказаною адресою. (а.с. 63)

23.12.2020 слідчим Ковельського відділу поліції ГУНП у Волинській області, на підставі ухвали Ковельського міськрайонного суду Волинської області 16.12.2020, проведено обшук на території майнового комплексу за адресою: Волинська область, Ковельський р-н, село Тойкут, вул. Шосейна, 41. За результатами проведеного обшуку було вилучено деревину породи сосна звичайна різних класів.

24.12.2020 слідчим було винесено постанову про визнання і передачу на відповідальне зберігання речових доказів по кримінальному провадженні №12020030110000483 від 11.03.2020 та вирішено вилучену під час обшуку деревину передати на відповідальне зберігання на нижній склад ДП «Ковельське лісове господарство», що по вул. Кутузова у м. Ковель, Волинської області. (а.с. 64-65)

Як слідує із матеріалів справи, слідчим, за погодженням із процесуальним керівником, було подано клопотання про накладення арешту на вилучене майно, за результатами розгляду якого, ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29.12.2020, накладено арешт на вилучене майно. (а.с. 66-67)

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 13.01.2021, апеляційну скаргу представника ТОВ «ЕКО-ТАРА» залишено без задоволення, а ухвалу слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 грудня 2020 року про накладення арешту на майно - без змін. (а.с. 71)

03.09.2021 позивачем було подано до Ковельського міськрайонного суду Волинської області клопотання про скасування арешту у кримінальному провадженні №12020030110000483 від 11.03.2020 щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України.

Ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного судді Волинської області від 08.09.2021 дане клопотання було задоволено та вирішено скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29.12.2020 на вилучену під час обшуку, який проводився в період з 09 год. 50 хв. 23.12.2020 до 18 год. 35 хв. 24.12.2020 на території майнового комплексу, який знаходиться за адресою: Волинська область, Ковельський р-н, село Тойкут, вул. Шосейна, 41, деревину, яку повернути представнику ТОВ «ЕКО-ТАРА». (а.с. 15-19)

Позивач доводить, що при огляді даної деревини, представником ТОВ «ЕКО-ТАРА» було виявлено, що деревина, яка була передана на відповідальне зберігання ДП «Ковельське лісове господарство» згідно постанови слідчого СВ Ковельського відділу поліції ГУ Національної поліції у Волинській області від 24.12.2020 значно пошкоджена та її не можна в подальшому використовувати в господарській діяльності.

З метою встановлення завданих збитків на замовлення позивача проведено судово - товарознавчу експертизу вказаної лісопродукції, яка була вилучена слідчим управління ГУ Національної поліції у Волинській області в кількості 38,932 м 3, та зберігалася на території нижнього складу Ковельського ЛГ, за адресою вул. Кутузова, м. Ковель, Волинська обл.

На вирішення судово - товарознавчої експертизи поставлено питання:

1. Яка якість вилученої продукції на дату огляду товару та придатність їх для подальшого використання?

2. Чи відповідали умови зберігання виробів нормативним вимогам на дату огляду товару? Якщо ні, чи могли вплинути конкретні умови зберігання виробів на зниження їх якості?

3. Яка середньо ринкова вартість вилученої лісопродукції з сосни звичайної загальним об`ємом 38,932 м3 діаметром від 15 до 39 см., на дату огляду товару?

Згідно висновку експерта №СЕ -25 від 20.10.2021 надано наступні відповіді:

- по першому питанню на дату огляду, а саме 23.09.2021, якість вилученої лісо продукції (брусів) слідчим управління ГУ Національної поліції у Волинській області та яка зберігалася на території нижнього складу Ковельського ЛГ, за адресом вул. Кутузова, м.Ковель, Волинська обл., не відповідає вимогам нормативних документів, не придатна для подальшого використання з цільовим призначенням.

- по другому питанню умови зберігання виробів не відповідали встановленим вимогам нормативних документів та вплинули на зниження їх якості.

- по третьому питанню загальна вартість вилученої лісопродукції з сосни звичайної загальним об`ємом 38,932 м3 становить 161 067,91 грн (а.с. 23-33).

Позивач доводить, що у зв`язку з такими обставинами вважає правомірними відшкодування йому збитків в сумі 161 067,91 грн, що становить середню ринкову вартість арештованої лісопродукції , яка передана згідно постанови слідчого СВ Ковельського відділу поліції ГУ Національної поліції у Волинській області від 24.12.2020 на відповідальне зберігання деревини - ДП « Ковельське ЛГ» на підставі ст.130 КПКУ, п.2 ,ч.2 ст. 1167, ст.ст. 1176, 1173, 1174 ЦК України за змістами яких визначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

В силу приписів статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Суд зазначає, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

За таких обставин питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 14.04.2020 у справі №925/1196/18.

Наявність сукупності всіх вищезазначених умов є обов`язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

При цьому причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки тієї особи, яка заподіяла шкоду.

За таких обставин саме на позивача покладається обов`язок довести обґрунтованість своїх вимог, зокрема, наявність шкоди, протиправність поведінки того, хто заподіяв шкоду, та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою, і для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку статті 1173 ЦК України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена .

Аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду від 23.12.2019 у справі № 914/1221/17.

Так, колегія суддів зауважує, що предметом розгляду у цій справі є вимоги про стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ТАРА" майнової шкоди, що виникла внаслідок неправомірних дій Головного управління Національної поліції у Волинській області в розмірі 161 067,91 грн та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 5280,00 грн витрат на проведення експертизи.

Отже, дії (бездіяльність) ГУНП у Волинській області, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки.

Відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Приписами статті 7 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції. Здійснення заходів, що обмежують права та свободи людини, має бути негайно припинене, якщо мета застосування таких заходів досягнута або немає необхідності подальшого їх застосування.

Статтею 8 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.

Відповідно до частини сімнадцятої статті 3 КПК України слідчий - службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Засади кримінального провадження, передбачені главою 2 КПК України, встановлюють, зокрема, верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, недоторканність права власності. За змістом статті 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом. На підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення.

Згідно зі статтею 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

За змістом статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов`язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 4 статті 168 КПК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 № 1104 затверджено "Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження" (далі - Порядок № 1104).

Пунктом 5 Порядку №1104 визначено, що умовою зберігання речових доказів повинне бути забезпечення збереження їх істотних ознак та властивостей. Забороняється зберігання речових доказів в умовах, що можуть призвести до їх знищення чи псування. У разі потреби необхідне вжиття невідкладних заходів для приведення таких речових доказів до стану, що дає змогу забезпечити їх подальше зберігання.

Пунктом 8 Порядку N 1104 встановлено, що відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий дізнавач, який здійснює таке провадження. Відповідальною за зберігання речових доказів в обладнаному приміщенні чи спеціальному сейфі є посадова особа органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, що призначається наказом керівника такого органу або слідчого підрозділу відповідно до повноважень (далі - відповідальна особа). Згідно із зазначеним наказом з числа посадових осіб органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, призначається також особа, яка заміщує відповідальну особу в разі її відпустки, відрядження чи тривалої відсутності з інших причин, та особа, в якої на відповідальному зберіганні знаходиться дублікат ключів від обладнаного приміщення чи спеціального сейфа.

Відповідно до п. 16 Порядку, перевірка стану та умов зберігання речових доказів, правильності ведення документів щодо їх приймання та обліку проводиться щокварталу керівником слідчого підрозділу, підрозділу дізнання.

Аналогічна норма міститься і в п.82 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженою наказом від 27.08.2010 N 51/401/649/471/23/125, де зазначається, що прокурори, начальники слідчих підрозділів, начальники органів дізнання, керівники апаратів судів, за обов`язковою участю особи, відповідальної за збереження речових доказів, зобов`язані не рідше одного разу на рік перевіряти стан та умови зберігання речових доказів, правильність ведення документів по їх прийому, обліку, передачі відповідно до цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 27 Порядку № 1104 схоронність тимчасово вилученого майна до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно, забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку.

Крім того, згідно із п.33 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженою наказом від 27.08.2010 N 51/401/649/471/23/125 забороняється розміщення на зберігання речових доказів та інших об`єктів в умовах і стані, що може призвести до їх пошкодження та неможливості подальшого дослідження та використання як доказів. У разі необхідності повинні вживатися невідкладні заходи щодо приведення вилучених об`єктів у стан, який дозволяє їх подальше зберігання.

Відповідно до статті 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

За змістом частини першої статті 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною 5 статті 171, частиною 5 статті 173 цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту.

Отже, обов`язок належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути тимчасово вилучене майно після скасування ухвали про накладення арешту на майно прямо передбачений чинним законодавством.

Як зазначалося вище, та убачається із матеріалів справи, 23.12.2020 слідчим Ковельського відділу поліції ГУНП у Волинській області, на підставі ухвали Ковельського міськрайонного суду Волинської області 16.12.2020, проведено обшук на території майнового комплексу за адресою: Волинська область, Ковельський р-н, село Тойкут, вул. Шосейна, 41. За результатами проведеного обшуку було вилучено деревину породи сосна звичайна різних класів.

24.12.2020 слідчим було винесено постанову про визнання і передачу на відповідальне зберігання речових доказів по кримінальному провадженні №12020030110000483 від 11.03.2020 та вирішено вилучену під час обшуку деревину передати на відповідальне зберігання на нижній склад ДП «Ковельське лісове господарство», що по вул. Кутузова у м. Ковель, Волинської області. (а.с. 64-65)

В подальшому, слідчим, за погодженням із процесуальним керівником, було подано клопотання про накладення арешту на вилучене майно, за результатами розгляду якого, ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29.12.2020, накладено арешт на вилучене майно. (а.с. 66-67)

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 13.01.2021, апеляційну скаргу представника ТОВ «ЕКО-ТАРА» залишено без задоволення, а ухвалу слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 грудня 2020 року про накладення арешту на майно - без змін. (а.с. 71)

03.09.2021 позивачем було подано до Ковельського міськрайонного суду Волинської області клопотання про скасування арешту у кримінальному провадженні №12020030110000483 від 11.03.2020 щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України.

Ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного судді Волинської області від 08.09.2021 дане клопотання було задоволено та вирішено скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29.12.2020 на вилучену під час обшуку, який проводився в період з 09 год. 50 хв. 23.12.2020 до 18 год. 35 хв. 24.12.2020 на території майнового комплексу, який знаходиться за адресою: Волинська область, Ковельський р-н, село Тойкут, вул. Шосейна, 41, деревину, яку повернути представнику ТОВ «ЕКО-ТАРА». (а.с. 15-19)

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частинами 1 та 2 статті 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень Цивільного кодексу України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким органом у цій справі є Головне управління Національної поліції у Волинській області як особа, відповідальна у спірний період за збереження та повернення тимчасового вилученого майна.

При цьому, згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеного в постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Таким чином колегія суддів зауважує, що з урахуванням зазначених приписів та встановлених у справі обставин, відповідач був зобов`язаний належно зберігати тимчасово вилучене майно та повернути майно (лісопродукцію (деревину породи сосна звичайна різних класів)), тимчасово вилучене з території майнового комплексу за адресою: Волинська область, Ковельський р-н, село Тойкут, вул. Шосейна, 41 і переміщене на нижній склад ДП «Ковельське лісове господарство», що по вул. Кутузова у м. Ковель, Волинської області позивачу - ТОВ «ЕКО-ТАРА», у зв`язку із скасуванням ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08.09.2021 у справі №159/1265/20 (провадження 1-кс/159/1874/21) арешту, який був накладений ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29.12.2020 на вилучену під час обшуку, в період з 09 год. 50 хв. 23.12.2020 до 18 год. 35 хв. 24.12.2020 на території майнового комплексу, який знаходиться за адресою: Волинська область, Ковельський р-н, село Тойкут, вул. Шосейна, 41, деревину.

Разом з тим, як зазначає позивач, ГУНП у Волинській області не забезпечило зберігання речових доказів у відповідних умовах, що призвело до їх псування та підтверджується висновком експерта № СЕ-25 від 20.10.2021 за результатами проведення товарознавчої експертизи, в резолютивній частині якого зазначено, що серед дефектів на деревині було виявлені численні грибкові ураження, а саме: цвіль, зовнішня порохнява гнилизна та почорніння, синява, біла волокниста гниль.

На вирішення судово - товарознавчої експертизи поставлено питання:

1. Яка якість вилученої продукції на дату огляду товару та придатність їх для подальшого використання?

2. Чи відповідали умови зберігання виробів нормативним вимогам на дату огляду товару? Якщо ні, чи могли вплинути конкретні умови зберігання виробів на зниження їх якості?

3. Яка середньо ринкова вартість вилученої лісопродукції з сосни звичайної загальним об`ємом 38,932 м3 діаметром від 15 до 39 см., на дату огляду товару?

Згідно висновку експерта №СЕ -25 від 20.10.2021 надано наступні відповіді:

- по першому питанню на дату огляду, а саме 23.09.2021, якість вилученої лісо продукції (брусів) слідчим управління ГУ Національної поліції у Волинській області та яка зберігалася на території нижнього складу Ковельського ЛГ, за адресою вул. Кутузова, м.Ковель, Волинська обл., не відповідає вимогам нормативних документів, не придатна для подальшого використання з цільовим призначенням.

- по другому питанню умови зберігання виробів не відповідали встановленим вимогам нормативних документів та вплинули на зниження їх якості.

- по третьому питанню загальна вартість вилученої лісопродукції з сосни звичайної загальним об`ємом 38,932 м3 становить 161 067,91 грн.

Колегія суддів приймає вказаний висновок №СЕ -25 від 20.10.2021 як належний доказ у справі, що підтверджує факт наявності дефектів деревини, а також факт неналежних умов зберігання лісопродукції, що призвело до зниження її якості та непридатності для подальшого використання.

Відтак, на переконання колегії суддів, такі дії (бездіяльність) органу досудового розслідування щодо незабезпечення належного збереження тимчасово вилученого майна свідчать про невиконання відповідачем покладеного на цей орган законом обов`язку щодо забезпечення схоронності тимчасово вилученого майна, що призвели до негативних наслідків, які зазнав позивач, пов`язаних із пошкодженням (знищенням) його майна.

Зважаючи на наведені обставини (факт завданої позивачу шкоди, неправомірні дії щодо незабезпечення належного збереження тимчасово вилученого майна, що призвели до негативних наслідків, пов`язаних із пошкодженням майна), колегія судів вважає наявність в діях слідчого органу прямого наслідкового зв`язку між незаконними діями слідчого органу та негативними наслідками, яких зазнав позивач, а відтак - про наявність законодавчо визначених підстав для задоволення позову.

Разом з тим, позивач зазначив збитки у розмірі 161067,91 грн, які становлять середню ринкову вартість деревини.

Ринкова вартість - це вірогідна ціна, за яку товар може бути продано на дату оцінки на відкритому конкурентному ринку за відсутності додаткових інвестиційних умов, угоди між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонам. Дослідження на етапі визначення ринкової вартості передбачають аналіз цінової інформації, що міститься в різних офіційних джерелах інформації. У разі відсутності інформації щодо ціни на досліджуваний об`єкт фахівцем проводяться маркетингові дослідження аналогічного товару, який пропонується на даний момент часу. Під час вибору аналога враховуються відповідність властивостей аналога з об`єктом дослідження, технічна характеристика, країна походження. Якщо таке питання не ставиться перед фахівцем з оцінки майна, то в дослідній частині обов`язково має бути зазначено, чи відповідали аналоги, обрані як джерело цінової інформації, характеристикам оцінюваного товару. В результаті проведених досліджень визначається середня ринкова ціна досліджуваного товару на ринку в заданий період часу.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Колегія суддів зауважує, що у зв`язку із тим, що нормами чинного законодавства немає конкретного механізму визначення реальної вартості товару, слід застосувати за аналогією права норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до п.4 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», вартість майна визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди. У разі пошкодження майна завдана шкода відшкодовується повністю.

Так, на підтвердження понесення збитків позивач надає висновок експерта № СЕ-25 від 20.10.2021 відповідно до якого, загальна вартість вилученої лісопродукції з сосни звичайної загальним об`ємом 38,932 м3 становить 161 067,91 грн та докази того, що він здійснює закупівлю деревини в державних підприємств лісового господарства, відповідно до умов договорів яких є жорсткі вимоги щодо сировини виготовлення (палетні заготовки мають бути найвищої якості та не містити жодних корозій, цвилі та інших недоліків). А саме, що деревина була придбана в наступних контрагентів: КП «Плужне», згідно договору №28/20 від 03.11.2020. Передача деревини підтверджується товарно-транспортною накладною №135 від 03.11.2020 та специфікацією на відпуск лісоматеріалів необроблених №135 від 03.11.2020; товарно-транспортною накладною №173 від 30.11.2020 та специфікацією на відпуск лісоматеріалів необроблених №173 від 30.11.2020; товарно-транспортною накладною №172 від 30.11.2020 та специфікацією на відпуск лісоматеріалів необроблених №172 від 30.11.2020; ДП «Заріченське лісове господарство», згідно договору купівлі-продажу необробленої деревини №1638/1638 від 10.06.2020; ДП «Острозьке лісове господарство», згідно договору купівлі-продажу необробленої деревини №2776/2776 від 08.11.2020; ДП «Старовижівське лісове господарство», згідно договору купівлі-продажу необробленої деревини №1007/1007/л/2020 від 23.05.2020.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, у зв`язку із незабезпеченням збереження вилученого майна, позивач поніс збитки у розмірі 161067,91 грн, які становлять середню ринкову вартість деревини, відтак, позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди у розмірі 161067,91 грн визнаються судом апеляційної інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

До аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у своїй постанові від 02.02.2022 у справі №911/448/21, та Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від №920/715/17 від 21.03.2019.

За наведеного, висновок суду першої інстанції про відсутність з боку відповідача вини, протиправної поведінки та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою є помилковим та спростовується наведеним вище.

Згідно із п.2 ч.1 ст.275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ТАРА" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Волинської області від 22.03.2022 у справі №903/108/22 - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн та витрати на проведення експертиза у розмірі 5280,00 грн слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, при визначенні суми відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Окрім цього, суд має також враховувати: складність справи та складність виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи викладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Така правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Як убачається із матеріалів справи, факт надання позивачу професійної правничої допомоги під час розгляду даної справи підтверджується наданими документами, а саме: копією договору про надання правової допомоги від 28 грудня 2021 року, копією рахунку фактури від 10.01.2022 №00000078, Акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 10.01.2022 №1-00000078, квитанцією на суму 10000,00 грн №10/01, копією Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 22 березня 2019 року.

Отже, слід зауважити, що між адвокатом Скрипчук О.П. та ТОВ «ЕКО-ТАРА» було укладено договір про надання правової допомоги (надалі - договір) від 28 грудня 2021 року, у відповідності до пункту 1.1. адвокат зобов`язується надати клієнтові правову допомогу у справі про відшкодування шкоди завданої неправомірними діями працівниками СВ Ковельського ВП ГУНП у Волинській області.

Пунктом 3.2. договору за правову допомогу передбачену цим договором клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 10.01.2022 №1-00000078, адвокатом було надано клієнту таку правову допомогу: ознайомлення з документами, консультування клієнта з приводу спору, узгодження правової позиції, підготовка та подання позовної заяви про відшкодування шкоди, участь у судових засіданнях щодо розгляду справи.

Вартість послуг за даним актом становить 10 000 грн.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що надані докази в їх сукупності підтверджують надання позивачу його адвокатом послуг професійної правничої допомоги при розгляді цієї справи у заявленому обсязі на загальну суму 10 000 грн.

Разом з тим, частиною 5 ст.126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання заявником вимог частини 4 вказаної статті щодо співмірності розміру заявлених до відшкодування витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням сторони. Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказана правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог ч.5 ст. 126 ГПК України за наявності клопотання іншої сторони.

Так, відповідач заперечував проти витрат позивача на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі. Вказує, що витрати мають бути обґрунтованими, а саме визначеними з урахуванням обсягу часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення, а також, що позивач не надав суду доказів фактичної сплати позивачем вказаних коштів.

Здійснивши аналіз предмета та підстав позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, кількість сторін та інших учасників справи, значення для суспільного інтересу, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією відповідача про те, що заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу не відповідає складності справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зазначено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

За таких обставин, враховуючи наявність заперечень відповідача щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правничу допомогу; відсутність складних арифметичних розрахунків під час підготування позову; незначний обсяг доказів у справі, малозначність справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на правову допомогу до 5 000 грн відповідно, заява позивача про стягнення витрат на правову допомогу підлягає частковому задоволенню.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до п.2 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно із ст. 127 ГПК України визначено, що експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов`язану із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, на підтвердження витрат на проведення експертизи позивач надав копію платіжного доручення №1472 від 30.09.2021 на суму 5280,00 грн, акту надання послуг №4741 від 22.10.2021, рахунку на оплату №2788 від 28.09.2021.

Відповідач не подавав клопотання про зменшення розміру витрат на оплату послуг експерта.

За наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що заява про стягнення витрат на проведення експертизи підлягає задоволенню в повному обсязі у розмірі 5280 грн.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ТАРА" на рішення Господарського суду Волинської області від 22.03.22 у справі № 903/108/22 задоволити.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 22.03.22 у справі № 903/108/22 скасувати. Прийняти нове рішення. Позов задоволити.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ТАРА" (45021, Волинська обл., Ковельський р-н, с. Тойкут, вул. Шосейна, буд. 41, код ЄДРПОУ 37986357) майнову шкоду, що виникла внаслідок бездіяльності Головного управління Національної поліції у Волинській області у розмірі 161 067,91 грн, 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 5280,00 грн витрат на проведення експертизи.

4. Місцевому суду видати наказ на виконання даної постанови.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.

6. Справу №903/108/22 повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "25" липня 2022 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.