Постанова

від 22.02.2022 по справі 352/1710/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 352/1710/18

провадження № 61-2278св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2020 року у складі судді Хоминець М. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2021 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2016 року у справі № 352/1402/15-ц визнано недійсними розпорядження Тисменицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області (далі - Тисменицька РДА) від 22 листопада 2012 року № 1043 «Про надання дозволу ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» та від 28 грудня 2012 року № 1188 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність ОСОБА_3 »; визнано недійсними державні акти на право власності на землю від 28 грудня 2012 року серії ЯМ № 749646, від 28 грудня 2012 року серії ЯМ № 749647, від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 749648, видані ОСОБА_3 на земельні ділянки, площею 0,2001 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0855, площею 1,1121 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0856, площею 0,4101 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0875, в урочищі «Рінь» Загвіздянської сільської ради для ведення особистого селянського господарства; зобов`язано ОСОБА_3 повернути Загвіздянській сільській раді земельні ділянки з кадастровими номерами 2625881100:07:001:0856, 2625881100:07:001:0875; зобов`язано ОСОБА_4 повернути Загвіздянській сільській раді земельну ділянку з кадастровим номером 2625881100:07:001:0855.

Цим судовим рішенням підтверджено факт незаконності вибуття земельних ділянок з комунальної власності без волі Загвіздянської сільської ради як власника землі.

Під час виконання цього судового рішення встановлено, що ОСОБА_3 поділив земельну ділянку, площею 1,1121 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0856, на шість земельних ділянок з такими кадастровими номерами: 2625881100:07:001:0869, 2625881100:07:001:0870, 2625881100:07:001:0871, 2625881100:07:001:0872, 2625881100:07:001:0873, 2625881100:07:001:0874. Після цього згідно з договорами купівлі-продажу від 31 липня 2013 року ОСОБА_3 відчужив зазначені земельні ділянки ОСОБА_2 . У подальшому ці земельні ділянки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 15 вересня 2017 року № 3327 перейшли від ОСОБА_2 у власність ОСОБА_1 .

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 об`єднав належні йому шість земельних ділянок у дві земельні ділянки, зокрема, земельну ділянку, площею 0,5586 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0882, земельну ділянку, площею 0,5534 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0883.

За таких обставин, оскільки спірна земельна ділянка вибула із власності Загвіздянської сільської ради поза її волею, тому відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягає поверненню сільській раді у порядку віндикації. Оскільки Загвіздянською сільською радою з часу набрання законної сили рішенням суду від 11 лютого 2016 року самостійно не вживалися заходи щодо звернення до суду з позовом про повернення незаконно вилученої земельної ділянки, у прокурора Івано-Франківської області наявні правові підстави для реалізації представницьких повноважень у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Ураховуючи викладене, перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області просив суд витребувати на користь держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки, площею 0,5586 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0882, площею 0,5534 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0883.

Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2019 року до участі у справі залучено ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2020 року в задоволенні позову першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що перший заступник прокурора, звернувшися до суду з позовом в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради лише 23 серпня 2018 року, пропустив загальний строк позовної давності. Ні прокурор, ні представник позивача - Загвіздянської сільської ради, не обґрунтували поважності причин пропуску строку позовної давності. Тому суд дійшов висновку про відмову у позові за спливом позовної давності. Прокуратурі та Загвіздянській сільській раді, яка була задіяна у рамках досудового розслідування кримінального провадження за № 12013090250000378 від 26 квітня 2013 року, з 2014 року було відомо про те, що право власності на спірні земельні ділянки набув ОСОБА_2 . Саме до ОСОБА_2 , а не до ОСОБА_3 прокуратура у липні 2015 року мала заявити позовну вимогу про повернення земельної ділянки з чужого незаконного володіння у рамках цивільної справи № 352/1402/15-ц.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2021 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади залишено без задоволення, рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції постановив, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову за спливом строку позовної давності, судом першої інстанції з огляду на положення статті 261 ЦК України правильно встановлено, що прокурор був безпосередньо задіяний у рамках кримінального провадження № 12013090250000378 та з 2013 року йому було відомо, що право власності на спірні земельні ділянки: кадастровий номер 2625881100:07:001:0869, кадастровий номер 2625881100:07:001:0870, кадастровий номер 2625881100:07:001:0871, кадастровий номер 2625881100:07:001:0872, кадастровий номер 2625881100:07:001:0873, кадастровий номер 2625881100:07:001:0874, які пізніше об`єднані в земельну ділянку, площею 0,5586 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0882, та площею 0,5534 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0883, набув ОСОБА_2 .

Право на звернення до суду в інтересах держави виникло у прокурора з 2014 року, а позов пред`явлено у 2018 році - з пропуском строку позовної давності.

При цьому суд першої інстанції правильно не взяв до уваги доводи прокурора про дотримання трирічного строку позовної давності з огляду на те, що прокурору та Загвіздянській сільській раді про порушене право стало відомо з рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2016 року, так як право власності держави на спірну земельну ділянку було порушено, коли земельна ділянка вибула з володіння держави у володіння іншої особи, а не в момент набрання законної сили судовим рішенням, яким підтверджено факт неправомірності вибуття спірної земельної ділянки та порушення права власності держави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду, заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2019 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18) та постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження 61-20952 св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 346/968/17 (провадження № 61-15162св18).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно визначили початок перебігу позовної давності у спірних правовідносинах. На переконання заявника, саме з моменту ухвалення рішення у справі № 352/1402/15-ц, тобто з 11 лютого 2016 року, у прокуратури та Загвіздянської сільської ради з`явилася можливість реально захистити порушені інтереси, заявивши вимогу про витребування земельної ділянки. Суди не встановлювали факт, коли про відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_1 стало відомо власнику - Загвіздянській сільській раді.

У матеріалах справи відсутні докази того, що Загвіздянська сільська рада знала про існування порушеного права власності на спірну ділянку чи могла довідатися про таке. Про факт перебування спірної земельної ділянки у власності ОСОБА_3 було відомо прокуратурі, але відсутні підстави для такого висновку стосовно сільської ради, яка не була заявником у кримінальному провадженні, не визнавалася потерпілою, була позбавлена доступу до кримінального провадження, відповідно, не знала і не могла знати про порушення права власності зі сторони ОСОБА_3 .

Короткий зміст позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 , від імені якого діють адвокати Шургот О. В. та Семенюк С. Я., у відзивах на касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури зазначив, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки не містить належного обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Загвіздянська сільська рада зазначила, що постановами Верховного Суду в аналогічних справах підтверджено те, що Загвіздянська сільська рада не пропустила строк позовної давності для звернення до суду.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2021 року залишено без руху для усунення недоліків.

У березні 2021 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2021 року і витребувано з Тисменицького районного суду Івано-Франківської області цивільну справу № 352/1710/18.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2016 року, у справі № 352/1402/15-ц за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради визнано недійсними розпорядження від 22 листопада 2012 року № 1043 «Про надання дозволу ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» та від 28 грудня 2012 року № 1188 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність ОСОБА_3 »; визнано недійсними державні акти на право власності від 28 грудня 2012 року серії ЯМ № 749646, від 28 грудня 2012 року серії ЯМ № 749647, від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 749648, видані ОСОБА_3 на земельні ділянки, площею 0,2001 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0855, площею 1,1121 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0856, площею 0,4101 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0875, в урочищі «Рінь» Загвіздянської сільської ради для ведення особистого селянського господарства; зобов`язано ОСОБА_3 повернути Загвіздянській сільській раді земельні ділянки з кадастровими номерами 2625881100:07:001:0856, 2625881100:07:001:0875; зобов`язано ОСОБА_4 повернути Загвіздянській сільській раді земельну ділянку з кадастровим номером 2625881100:07:001:0855 в урочищі «Рінь» Загвіздянської сільської ради Тисменицького району.

Цим судовим рішенням підтверджено факт незаконності вибуття земельних ділянок з комунальної власності без волі Загвіздянської сільської ради як власника землі.

Під час виконання цього судового рішення встановлено, що ОСОБА_3 поділив земельну ділянку, площею 1,1121 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0856, на шість земельних ділянок з наступними кадастровими номерами: 2625881100:07:001:0869, 2625881100:07:001:0870, 2625881100:07:001:0871, 2625881100:07:001:0872, 2625881100:07:001:0873, 2625881100:07:001:0874.

09 липня 2013 року ОСОБА_3 отримав свідоцтва про право власності на зазначені шість земельних ділянок та здійснив державну реєстрацію права власності на ці земельні ділянки.

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 31 липня 2013 року за реєстровими № № 1688, 1685, 1691, 1694, 1697, 1700 ОСОБА_3 відчужив зазначені шість земельних ділянок ОСОБА_2 .

У подальшому ці земельні ділянки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 15 вересня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінським В. Д. за реєстровим № 3327, перейшли від ОСОБА_2 у власність ОСОБА_1 .

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 об`єднав належні йому шість земельних ділянок у дві земельні ділянки зокрема, земельну ділянку, площею 0,5586 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0882, земельну ділянку, площею 0,5534 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0883, які знаходяться в урочищі «Рінь» Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області.

08 травня 2019 року представник ОСОБА_1 адвокат Шургот О. В. заявив клопотання про застосування строку позовної давності (т. 1, а. с. 145-149).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо суті спору

Предметом спору у цій справі є вимога про витребування на користь держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області з незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок, площею 0,5586 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0882, площею 0,5534 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0883.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно зі статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено і не спростовано матеріалами справи та відповідачем те, що рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2016 року, у справі № 352/1402/15-ц за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради визнано недійсними розпорядження від 22 листопада 2012 року № 1043 «Про надання дозволу ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» та від 28 грудня 2012 року № 1188 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність ОСОБА_3 »; визнано недійсними державні акти на право власності на землю від 28 грудня 2012 року серії ЯМ № 749646, від 28 грудня 2012 року серії ЯМ № 749647, від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 749648, видані ОСОБА_3 на земельні ділянки, площею 0,2001 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0855, площею 1,1121 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0856, площею 0,4101 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0875, в урочищі «Рінь» Загвіздянської сільської ради для ведення особистого селянського господарства; зобов`язано ОСОБА_3 повернути Загвіздянській сільській раді земельні ділянки з кадастровими номерами 2625881100:07:001:0856, 2625881100:07:001:0875; зобов`язано ОСОБА_4 повернути Загвіздянській сільській раді земельну ділянку з кадастровим номером 2625881100:07:001:0855 в урочищі «Рінь» Загвіздянської сільської ради Тисменицького району.

Отже, рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2016 року підтверджено факт незаконності вибуття земельної ділянки, площею 1,1121 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0856, і з комунальної власності територіальної громади с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області без згоди та волі Загвіздянської сільської ради як власника землі.

Згідно з вимогами частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Під час виконання рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2016 року встановлено, що ОСОБА_3 поділив земельну ділянку, площею 1,1121 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0856, на шість земельних ділянок з наступними кадастровими номерами: 2625881100:07:001:0869, 2625881100:07:001:0870, 2625881100:07:001:0871, 2625881100:07:001:0872, 2625881100:07:001:0873, 2625881100:07:001:0874.

09 липня 2013 року ОСОБА_3 отримав свідоцтва про право власності на зазначені шість земельних ділянок та здійснив державну реєстрацію права власності на ці земельні ділянки.

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 31 липня 2013 року за реєстровими № № 1688, 1685, 1691, 1694, 1697, 1700 ОСОБА_3 відчужив зазначені шість земельних ділянок ОСОБА_2 .

У подальшому ці земельні ділянки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 15 вересня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінським В. Д. за реєстровим № 3327, перейшли від ОСОБА_2 у власність ОСОБА_1 .

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 об`єднав належні йому шість земельних ділянок у дві земельні ділянки, зокрема, земельну ділянку, площею 0,5586 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0882, земельну ділянку, площею 0,5534 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0883, які знаходяться в урочищі «Рінь» Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області.

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, площею 0,5586 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0882, та площею 0,5534 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0883, знаходяться в урочищі «Рінь» Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Натомість можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.

Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано встановлено, що Загвіздянська сільська рада рішення про передачу спірних земельних ділянок, площею 0,5586 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0882, та площею 0,5534 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0883, із земель комунальної власності територіальної громади у приватну власність чи будь-якої іншої юридичної особи не приймала, тому земельна ділянка вибула із володіння територіальної громади Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області не з волі громади, а іншим шляхом, зокрема на підставі розпоряджень Тисменицької районної державної адміністрації, які було скасовано рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2016 року.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Верховний Суд погоджується з тим, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування у ОСОБА_1 спірних земельних ділянок, розташованих в урочищі «Рінь» Загвіздянської сільської ради, які вибули з власності територіальної громади с. Загвіздя Тисменського району Івано-Франківської області поза її волею.

Щодо строку позовної давності

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову за спливом строку позовної давності.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з таких підстав.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Вказаний висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

У своїй касаційній скарзі заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури вказував, що, відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій повинні були встановити, з якого часу власник землі, Загвіздянська сільська рада, дізналася про порушення своїх прав, а висновки судів про пропуск органом місцевого самоврядування (Загвіздянською сільською радою) строків позовної давності ґрунтуються на припущеннях та суперечать положенням статті 77 ЦПК України.

Частинами третьою, четвертою статті 56 ЦПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18): «позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів».

Крім того, у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що обчислення позовної давності у разі звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не спростовано матеріалами справи і відповідачем те, що прокурору було відомо про останнього набувача спірної земельної ділянки ще у 2014 році у межах кримінального провадження, зокрема, ухвалою слідчого судді Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 28 квітня 2014 року, постановленою у кримінальному провадженні № 12013090250000378, яке зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 26 квітня 2013 року, накладено арешт на земельні ділянки, що знаходяться в урочищі «Рінь» с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області, виділені на підставі розпоряджень Тисменицької районної державної адміністрації від 28 грудня 2012 року. Ухвала слідчого судді містить виклад обставин про те, що розпорядженнями Тисменицької районної державної адміністрації від 28 грудня 2012 року неправомірно передані у приватну власність земельні ділянки в урочищі «Рінь», у тому числі ОСОБА_3 передані земельна ділянка, площею 1,1121 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0856. У подальшому цю земельну ділянку поділено на ділянки меншої площі і продано, у тому числі ОСОБА_2 .

Враховуючи, що відомості про те, що останнім набувачем спірної земельної ділянки є ОСОБА_2 мали бути відомі прокурору ще у 2014 році, обґрунтованими є висновки судів про сплив позовної давності, оскільки з позовом про витребування майна прокурор в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради звернувся лише у 2018 році.

Верховний Суд у визначенні перебігу позовної давності у спірних правовідносинах керується вимогами ЦК України та наведеними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) та від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18), за якими позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор у випадках, коли прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Необхідно враховувати, що у справі, яка переглядається, прокурор мав довідатися про порушені права держави в особі сільської ради у межах кримінального провадження, що ним і не заперечується у касаційній скарзі, а тому доводи про те, що Загвіздянська сільська рада не брала участі у цьому кримінальному провадженні не можуть впливати на визначення моменту початку перебігу позовної давності, оскільки за таких фактичних обставин необізнаність територіальної громади про порушення її прав не може спростовувати фактів, що про такі порушення раніше стало відомо прокурору, який мав своєчасно вжити заходів задля захисту прав та інтересів держави в особі певного органу.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 352/467/18 (провадження № 61-1506св20).

У зв`язку з наведеним твердження прокурора про неправильне визначення судами першої та апеляційної інстанцій моменту початку перебігу позовної давності у спірних правовідносинах не відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, а тому не враховуються судом під час касаційного перегляду справи.

В оцінці доводів касаційної скарги про те, що про порушене право Загвіздянської сільської ради стало відомо під час виконання рішення суду про повернення земельної ділянки, Верховний Суд врахував, що помилка в праві не може бути підставою переривання строку позовної давності.

Верховний Суд наголошує, що дотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і пов`язано з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Інститут позовної давності запобігає виникненню стану невизначеності у правових відносинах. Правова визначеність є універсальною правовою категорією, дія якої поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Отже, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк