Постанова

від 22.02.2022 по справі 2-403/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 2-403/11

провадження № 61-18215св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Комінтернівської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Лиманського району Одеської області, Відділу Держгеокадастру у Лиманському районі Одеської області, Реєстраційної служби Лиманського районного управління юстиції в Одеській області,

відповідач: ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

У червні 2010 року прокурор Комінтернівського району Одеської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , Відділу Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області, Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України», в якому просив: визнати недійсним виданий ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,100 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010452400210, та скасувати його державну реєстрацію; зобов`язати ОСОБА_3 повернути вказану земельну ділянку до земель комунальної власності у придатному для цільового використання стані. Позов мотивовано тим, що зазначений державний акт було видано ОСОБА_3 на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , однак технічна документація зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку була виготовлена на іншу земельну ділянку, і рішенням Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 21 жовтня 2003 року № 95-ХХІV ОСОБА_3 було передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,100 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 та Одеська регіональна філія Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» заперечили проти позову, посилаючись на те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 була виділена ОСОБА_3 рішенням Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради від 07 квітня 1994 року № 22, передана йому у власність рішенням Фонтанської сільської ради від 21 березня 2003 року № 95-ХХІV, а документи на приватизацію земельної ділянки по АДРЕСА_2 ОСОБА_3 ніколи не подавав.

28 вересня 2010 року до суду надійшла заява ОСОБА_2 про залучення її до участі у справі як третьої особи, мотивована тим, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебувала в її користуванні з 1992 року, а ОСОБА_3 незаконно набув її у власність.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 вересня 2010 року до участі у справі як третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ОСОБА_2 .

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 лютого 2011 року в задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог, так як помилка, допущена в технічній документації зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку і неправильне зазначення адреси спірної земельної ділянки не може бути підставою для визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку. Крім того, прокурор Комінтернівського району Одеської області пред`явив позов з пропуском позовної давності.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 23 липня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено частково, рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 лютого 2011 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що сторони не зверталися до суду із заявою про застосування позовної давності, тому суд першої інстанції необґрунтовано встановив обставини, пов`язані з її дотриманням. При цьому позов не підлягає задоволенню у зв`язку з недоведеністю, так як матеріали справи не містять доказів оскарження чи скасування рішення Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 21 березня 2003 року № 95-ХХІУ, яким земельну ділянку передано у приватну власність ОСОБА_3 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено, рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 лютого 2011 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 23 липня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вказане судове рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ мотивоване тим, що вважаючи, що спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_3 рішенням Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 21 березня 2003 року № 95-XXIУ, суди не звернули уваги на пояснення ОСОБА_3 про те, що заява про передачу йому у власність спірної земельної ділянки була подана 08 серпня 2003 року, тобто не до, а після прийняття сільською радою зазначеного рішення. За відсутності заяви особи про передачу у власність земельної ділянки в ради не було підстав для розгляду такого питання. Саме рішення Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 21 березня 2003 року № 95-XXIУ в матеріалах справи відсутнє. Ухвалою суду першої інстанції від 28 вересня 2010 року було зобов`язано Фонтанську сільську раду Комінтернівського району Одеської області надати належним чином завірені копії рішень сільської ради від 21 березня 2003 року та від 21 жовтня 2003 року. Однак вимоги цієї ухвали не виконані. Зробивши висновок про те, що при виготовленні технічної документації із складання державного акта допущена помилка в адресі місця розташування земельної ділянки, суди не звернули уваги на те, що в додатках до актів встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 20 січня 2004 року та від 14 червня 2004 року суміжними землекористувачами земельної ділянки вказано різних осіб і різні координати зовнішніх меж. Причину таких протиріч судами не з`ясовано. Наведене може свідчити про те, що технічна документація виготовлялася відносно різних земельних ділянок. Тому зроблений у судових рішеннях висновок про недоведеність обставин, на які посилався прокурор в обґрунтування своїх вимог, є передчасним. Суди також вважали, що земельну ділянку по АДРЕСА_1 виділено ОСОБА_3 рішенням Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 07 квітня 1994 року № 22. Однак зазначеного рішення у справі немає. На підтвердження доводів апеляційної скарги щодо незаконності ухваленого судом першої інстанції рішення ОСОБА_2 посилалася на вирок Малиновського районного суду міста Одеси від 14 квітня 2014 року, яким було засуджено голову Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області ОСОБА_4 , однак апеляційний суд не перевірив, за вчинення яких дій була засуджена вказана особа та чи мають вони значення при вирішенні спору в цій справі.

17 травня 2018 року перший заступник керівника Комінтернівської місцевої прокуратури Одеської області уточнив позовні вимоги, пред`явивши їх в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Лиманського району (колишня назва - Комінтернівський район) Одеської області, Відділу Держгеокадастру у Лиманському районі Одеської області, Реєстраційної служби Лиманського районного управління юстиції в Одеській області, до ОСОБА_1 , залучивши ОСОБА_3 третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Уточнена позовна заява мотивована тим, що за договором купівлі-продажу від 20 грудня 2016 року, серія та номер 3737, ОСОБА_3 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_1 . Враховуючи викладене, перший заступник керівника Комінтернівської місцевої прокуратури Одеської області просив: скасувати державну реєстрацію (номер запису 18157746) права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5122786400:0026001:0659, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 20 грудня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , серія та номер 3737; повернути вказану земельну ділянку до земель комунальної власності Фонтанської сільської ради Лиманського району Одеської області.

У відзиві на уточнену позовну заяву представник ОСОБА_1 - адвокат Томашевський Р. М. заперечив проти позову та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була надана ОСОБА_3 в користування ще в 1994 році, а у 2003 році ОСОБА_3 звернувся до сільської ради із заявою про передачу земельної ділянки йому у власність, на його замовлення була виготовлена технічна документація щодо відведення земельної ділянки. Орган місцевого самоврядування в межах своїх повноважень прийняв відповідне рішення про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки у власність, а Відділ Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області та Відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Комінтернівської районної державної адміністрації погодили технічну документацію і не заперечили проти передачі йому у власність спірної земельної ділянки. Межі цієї земельної ділянки були встановлені в натурі (на місцевості) та вона була фактично передана ОСОБА_3 . За таких обставин ОСОБА_3 у встановленому законом порядку набув право власності на земельну ділянку. Крім того, рішенням Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради від 19 жовтня 2007 року № 106 ОСОБА_3 було надано дозвіл на проведення проектно-пошукових робіт по будівництву житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . 26 листопада 2010 року Комінтернівським районним бюро технічної інвентаризації було виготовлено технічний паспорт на житловий будинок готовністю 72 % за вказаною адресою. Всі розбіжності в технічній документації щодо адреси земельної ділянки, яка передавалася у власність ОСОБА_3 , пояснюються тим, що в технічній документації у 2003 році були допущені помилки стосовно адреси земельної ділянки, які були виправлені у 2004 році. За договором дарування земельної ділянки від 14 липня 2016 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідченим приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Денісовою О. А., ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_5 прийняла безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,100 га, кадастровий номер 5122786400:02:001:0659, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), виділену в натурі (на місцевості) в межах згідно з кадастровим планом, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 20 грудня 2016 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Заботкіною Т. Ю., зареєстрованим в реєстрі за номером 3737, ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_1 купила зазначену земельну ділянку. Тобто ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2019 року у складі судді Доброва П. В. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була передана в користування ОСОБА_3 рішенням Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області від 07 квітня 1994 року № 22, що підтверджується довідкою цієї сільської ради від 06 травня 2004 року № 854. У 2003 році ОСОБА_3 звернувся до сільської ради із заявою про передачу вказаної земельної ділянки йому у власність. На його замовлення була виготовлена технічна документації щодо відведення цієї земельної ділянки. Доводи позивача про відсутність у Фонтанської сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області підстав для розгляду 21 березня 2003 року заяви ОСОБА_3 про передачу йому у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 , так як заява ОСОБА_3 про передачу цієї ділянки була складена ним лише 08 серпня 2003 року, не заслуговують на увагу, оскільки в заяві ОСОБА_3 була допущена помилка в адресі земельної ділянки, що підтверджується матеріалами технічної документації, складеної саме на земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Для усунення цієї помилки ОСОБА_3 вже після прийняття рішення Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області від 21 березня 2003 року № 95-ХХІУ оформив 08 серпня 2003 року заяву з правильною адресою - АДРЕСА_1 . Відсутність в матеріалах справи рішення Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області від 21 березня 2003 року № 95-ХХІУ не спростовує того факту, що таке рішення було прийняте, і ОСОБА_3 виділялася спірна земельна ділянка. Крім того до матеріалів справи було долучено витяг з цього рішення, засвідчений підписом сільського голови та печаткою сільської ради, який також міститься в технічній документації на земельну ділянку. Факт виникнення в ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку та визнання цього права Фонтанською сільською радою Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області підтверджується також заявою ОСОБА_3 від 11 жовтня 2007 року про надання дозволу на будівництво житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на приватизованій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , витягом з рішення Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області від 19 жовтня 2007 року № 106, яким ОСОБА_3 надано дозвіл на проведення проектно-пошукових робіт по будівництву житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, та технічним паспортом на житловий будинок готовністю 72 %, виданим 26 листопада 2010 року ОСОБА_3 . Комінтернівським районним бюро технічної інвентаризації. Аргументи позивача про те, що додатки до актів встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від січня 2004 року та від червня 2004 року можуть свідчити про виготовлення технічної документації на різні земельні ділянки, є лише припущеннями, які нічим не підтверджуються. При цьому вирок Малиновського районного суду міста Одеси від 14 квітня 2014 року у кримінальній справі № 1519/1004/12, яким було засуджено голову Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області ОСОБА_4 за вчинення злочинів, не має значення для вирішення спору в цій справі, так як факт передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_3 не був предметом дослідження у вказаній кримінальній справі.

Постановою Одеського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. ОСОБА_2 не надала доказів оформлення права користування чи права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , а також - доказів забудови нею вказаної земельної ділянки. Тому відсутні правові підстави вважати порушеним право ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

04 листопада 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу, а 01 грудня 2021 року - уточнену касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та мотивована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 24 квітня 2013 року у справі № 6-14цс13, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17. Також апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, а саме довідку Комінтернівського відділу Одеської регіональної (міської) філії Центру державного земельного кадастру від 16 серпня 2010 року № 147, в якій зазначено, що ОСОБА_3 є користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 . Тобто цією довідкою спростовуються твердження відповідача щодо помилки в адресі місця розташування земельної ділянки, допущеної при виготовленні технічної документації на земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Крім того, в матеріалах справи відсутні рішення Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області від 07 квітня 1994 року № 22 та від 21 березня 2003 року № 95-ХХІУ щодо передачі спірної земельної ділянки в користування та у власність ОСОБА_3 , однак суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив висновок про існування цих рішень на підставі витягу з рішення Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області від 21 березня 2003 року № 95-ХХІУ та довідки Фонтанської сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області від 06 травня 2004 року № 854, які є недопустимими доказами.

У січні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що ОСОБА_2 не просить скасувати рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2019 року, а чинність цього рішення унеможливлює направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Крім того, рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2019 року та оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені заявником правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, так їх зроблено за інших фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Комінтернівського районного суду Одеської області.

05 січня 2022 року справа № 2-403/11 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1, абзацу 1 пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 07 квітня 1994 року № 22 ОСОБА_3 була виділена земельна ділянка по АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою цієї сільської ради від 06 травня 2004 року № 854.

У 2003 році Державним підприємством «Одеський регіональний центр державного земельного кадастру» було розроблено технічну документацію зі складання державних актів на право власності на земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок) на території Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області.

За матеріалами вищевказаної технічної документації в частині, що стосується земельної ділянки ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , судами встановлено, що у списку громадян, яким передавалися земельні ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (додаток до технічного завдання від 14 листопада 2003 року № 13-04-2542), викреслено запис про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому в технічному завданні, затвердженому начальником Комінтернівського районного відділу земельних ресурсів 02 липня 2004 року за № 13-04-2333, зазначено об`єкт, на який розроблялася технічна документація, - присадибна ділянка ОСОБА_3 загальною площею 0,10 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , замовник - ОСОБА_3 .

Також у вищевказаній технічній документації міститься витяг з рішення Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 21 березня 2003 року № 95-ХХІУ, згідно з яким, розглянувши заяву ОСОБА_3 про передачу земельної ділянки у приватну власність, яка раніше була надана в користування рішенням від 07 квітня 1994 року № 22, вирішено передати безкоштовно у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0,100 га, що знаходиться на території Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області за адресою: АДРЕСА_1 , та видати державний акт на право приватної власності на землю.

Комінтернівський районний відділу земельних ресурсів в листі від липня 2004 року № 13-04-2334 не заперечував проти передачі ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,10 га.

В липні 2004 року Відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Комінтернівської районної державної адміністрації погодив технічну документацію та не заперечував проти передачі ОСОБА_3 у власність вищевказаної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

В акті встановлення в натурі меж земельної ділянки, переданої у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), складеному 20 січня 2004 року представником Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах», начальником Комінтернівського районного відділу земельних ресурсів, головою Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області у присутності ОСОБА_3 , зазначено, що встановлені межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Ця ж земельна ділянка вказана в додатку до акта встановлення в натурі меж земельної ділянки.

17 грудня 2004 року ОСОБА_3 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,100 га, кадастровий номер 5122786400:02:001:0659, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010452400210. В цьому державному акті вказано, що його видано на підставі рішення Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 21 березня 2003 року № 95-ХХІV.

Листом Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 19 жовтня 2010 року № ср17-644 було повідомлено про те, що сільська рада не може надати до суду належним чином засвідчені копії рішення Фонтанської сільської ради від 21 жовтня 2003 року № 95-ХХІУ у зв`язку з тим, що протокол відповідної сесії відсутній в сільській раді з невідомих причин. Зазначені обставини підтверджені протоколом виїмки від 05 березня 2008 року.

Рішенням Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 19 жовтня 2007 року № 106 «Про надання дозволу на проведення проектно-пошукових робіт на будівництво житлових будинків з господарчими спорудами» ОСОБА_3 дозволено проведення проектно-пошукових робіт по будівництву житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

На запит Комінтернівського районного суду Одеської області від 29 вересня 2010 року № 6882 листом Комунального підприємства Комінтернівське районне бюро технічної інвентаризації від 22 жовтня 2010 року № 3846 було повідомлено про те, що надати суду копії інвентаризаційних справ на житлові будинку по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1 неможливо, так як інвентаризація не проводилася, право власності не зареєстровано.

26 листопада 2010 року Комінтернівським районним бюро технічної інвентаризації було виготовлено технічний паспорт на індивідуальний житловий будинок (готовністю 72 %) по АДРЕСА_1 , в якому зазначено, що власником є ОСОБА_3 , будинок двоповерховий, площа 166,6 кв. м, складається з: житлового будинку літ. «А» та прибудови літ. «а» 2010 року побудови; літньої кухні літ. «Б»; прибудови літ. «Б1»; сараю літ. «в»; душу літ. «Г»; вбиральні літ. «Д»; цистерни;, відмостки; воріт»; огорожі 2004 року побудови.

За договором дарування земельної ділянки від 14 липня 2016 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Денісовою О. А., зареєстрованим в реєстрі за № 657, ОСОБА_5 передала, а ОСОБА_3 прийняв безоплатно у власність у власність земельну ділянку площею 0,100 га, кадастровий номер 5122786400:02:001:1647, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), виділену в натурі на місцевості в межах згідно з кадастровим планом, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

За договором дарування земельної ділянки від 14 липня 2016 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідченим приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Денісовою О. А., зареєстрованим в реєстрі за № 660, ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_5 прийняла безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,100 га, кадастровий номер 5122786400:02:001:0659, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), виділену в натурі (на місцевості) в межах згідно з кадастровим планом, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 20 грудня 2016 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Заботкіною Т. Ю., зареєстрованим в реєстрі за номером 3737, ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_1 купила земельну ділянку площею 0,100 га, кадастровий номер 5122786400:02:001:0659, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

15 травня 2018 року ОСОБА_1 отримала будівельний паспорт на будинок по АДРЕСА_1 .

Судами також встановлено, що вищевказані державний акт на право власності на земельну ділянку, договори дарування і купівлі-продажу не скасовані та не визнані недійсними.

Згідно з частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою, другою статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в редакції, чинній на час прийняття рішення Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 21 березня 2003 року № 95-ХХІV, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Згідно з частинами першою, другою, шостою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття рішення Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 21 березня 2003 року № 95-ХХІV, громадяни, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина перша статті 125 ЗК України в редакції, чинній на час видачі ОСОБА_3 державного акта на право власності на земельну ділянку від 17 грудня 2004 року).

Частиною першою статті 126 ЗК України в редакції, чинній на час видачі ОСОБА_3 державного акта на право власності на земельну ділянку від 17 грудня 2004 року, передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

ОСОБА_2 обґрунтовувала порушення своїх прав тим, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебувала в її користуванні з 1992 року, а ОСОБА_3 незаконно набув її у власність. При цьому ОСОБА_2 посилалася на: будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, виданий їй в 1992 році як індивідуальному забудовнику; рішення Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 17 грудня 1992 року № 99 про дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку та видачу паспорта на забудову ОСОБА_2 ; акт виділення в натурі земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Апеляційним судом встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 17 грудня 1992 року № 99 було вирішено припинити подальше прийняття заяв громадян з проханням про виділ земельних ділянок для індивідуального будівництва у зв`язку з відсутністю вільного присадибного фонду, а прийняті до 17 грудня 1992 року заяви громадян зареєструвати та виділити земельні ділянки, керуючись рішенням Фонтанської сільської ради від 25 липня 1990 року після отримання проекту забудови.

ОСОБА_2 не здійснила забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Також в матеріалах справи відсутні рішення Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області про виділення ОСОБА_2 конкретної земельної ділянки та державні акти, які б підтверджували право користування чи право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_3 у встановленому законом порядку набув право власності на спірну земельну ділянку, так як ця ділянка була передана йому в користування ще в 1994 році, а у 2003 році він звернувся до сільської ради із заявою про передачу земельної ділянки йому у власність, та на його замовлення була виготовлена технічна документація щодо відведення земельної ділянки. Оскільки рішенням Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 19 жовтня 2007 року № 106 «Про надання дозволу на проведення проектно-пошукових робіт на будівництво житлових будинків з господарчими спорудами» ОСОБА_3 дозволено проведення проектно-пошукових робіт по будівництву житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , то сільська рада визнала право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку.

Позивач та відповідач не оскаржували рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2019 року в апеляційному порядку.

Встановивши, що ОСОБА_2 не довела наявності в неї права користування чи права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , апеляційний суд дійшов правильного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, так як цим рішенням суду не порушуються права ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

В постанові Верховного Суду України від 24 квітня 2013 року у справі № 6-14цс13, на яку послалася заявник в касаційній скарзі, зроблено правовий висновок про те, що видача державного акта на право власності на земельну ділянку без визначеної законом (частиною першою статті 116 ЗК України) підстави є неправомірною, а державний акт, виданий з порушеннями вимог статей 116, 118 ЗК України, - недійсним. У вказаній справі Верховний Суд України виходив з того, що рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, яке б установлювало право власності на земельну ділянку за відповідачем у справі відсутнє.

При цьому у справі, яка переглядається, судами встановлено, що державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,100 га, кадастровий номер 5122786400:02:001:0659, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010452400210, було видано ОСОБА_3 17 грудня 2004 року на підставі рішення Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 21 березня 2003 року № 95-ХХІV, витяг з якого міститься в матеріалах технічної документації на вказану земельну ділянку.

В постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, на які послалася заявник в касаційній скарзі, викладено правові висновки щодо застосування норм матеріального права про позовну давність і про способи захисту права власності на земельні ділянки водного фонду та землі лісогосподарського призначення. Однак у справі, яка переглядається, в оскаржуваній постанові апеляційний суд не застосовував таких норм матеріального права, а виходив з того, що ОСОБА_2 не довела наявності в неї права користування чи права власності на спірну земельну ділянку, тобто її права не були порушені.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, на яку послалася ОСОБА_2 в касаційній скарзі, було скасовано ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 13 вересня 2017 року, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. За змістом вказаної постанови, предметом розгляду було визнання договорів дарування недійсними у зв`язку з тим, що вони були укладені з метою умисного та свідомого уникнення боржником цивільно-правової конфіскації. Однак у справі, яка переглядається, предметом розгляду є скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки до земель комунальної власності Фонтанської сільської ради Лиманського району Одеської області.

Таким чином, що стосується підстави, з якої відкрито касаційне провадження у справі, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то її обґрунтування, наведене заявником в касаційній скарзі, не свідчить про помилковість застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки викладені в оскаржуваному судовому рішенні в цій справі висновки суду не суперечать правовим висновкам, викладеним у вищенаведених постановах Верховного Суду України та Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що в матеріалах справи відсутні рішення Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області від 07 квітня 1994 року № 22 та від 21 березня 2003 року № 95-ХХІУ щодо передачі спірної земельної ділянки в користування та у власність ОСОБА_3 , однак суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив висновок про існування цих рішень на підставі витягу з рішення Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області від 21 березня 2003 року № 95-ХХІУ та довідки Фонтанської сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області від 06 травня 2004 року № 854, які є недопустимими доказами, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції не приймав і не досліджував нових доказів, а, розглядаючи справу, врахував витяг з рішення Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області від 21 березня 2003 року № 95-ХХІУ та довідку цієї сільської ради від 06 травня 2004 року № 854, які було долучено до матеріалів справи під час розгляду справи місцевим судом. Зазначені докази підтверджують той факт, що внаслідок передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 права ОСОБА_2 не були порушені. Крім того, апеляційним судом переглядалося рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2019 року, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Комінтернівської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Лиманського району Одеської області, Відділу Держгеокадастру у Лиманському районі Одеської області, Реєстраційної служби Лиманського районного управління юстиції в Одеській області до ОСОБА_1 , про скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки. Тобто судовими рішеннями в цій справі не вирішувалися питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 .

З урахування викладеного Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість наведених заявником підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, а саме довідку Комінтернівського відділу Одеської регіональної (міської) філії Центру державного земельного кадастру від 16 серпня 2010 року № 147, в якій зазначено, що ОСОБА_3 є користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, так як наявність помилки щодо адреси в заяві ОСОБА_3 про передачу йому у власність земельної ділянки, раніше наданої йому в користування, була встановлена судом першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, за матеріалами технічної документації, складеної саме на земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Для усунення цієї помилки ОСОБА_3 вже після прийняття рішення Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області від 21 березня 2003 року № 95-ХХІУ оформив 08 серпня 2003 року заяву з правильною адресою - АДРЕСА_1 .

Крім того, враховуючи, що Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі ОСОБА_2 підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи її касаційної скарги про недослідження апеляційним судом наявних в матеріалах справи доказів не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук