Постанова

від 03.04.2022 по справі 521/6304/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3289/22

Номер справи місцевого суду: 521/6304/21

Головуючий у першій інстанції Бобуйок І. А.

Доповідач Дришлюк А. І.

Категорія: 57

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,

при секретарі судового засідання Павлючук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 05 травня 2021 року про забезпечення позову по справі за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування Одеської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

30 квітня 2021 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування Одеської міської ради звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки (а.с.3-13).

30 квітня 2021 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування Одеської міської ради подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на земельну ділянку, загальною площею 0,0904 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137300:68:002:0028 (а.с.69-77).

05 травня 2021 року ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси заяву заступника керівника Одеської обласної прокуратури - Вербицького Д. про забезпечення позову по цивільній справі за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування Одеської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки - задоволено. Накладено арешт на земельну ділянку, загальною площею 0,0904 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137300:68:002:0028. Вказано, що зустрічне забезпечення не застосовується (а.с.79-81).

11 червня 2021 року ОСОБА_1 направив засобами поштового зв`язку апеляційну скаргу на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 05 травня 2021 року про забезпечення позову. Апелянт вважає, що при вирішенні питання забезпечення позову суд, першої інстанції не посилався на жодний доказ, в результаті дослідження якого можна дійти висновку про необхідність застосування обмежень, а також вказує, що відсутні докази ймовірного відчуження майна ОСОБА_1 . На думку апелянта, судом не враховано, що заявником не доведено факту необхідності застосування заходів забезпечення позову, не обґрунтовано як буде утруднено виконання судового рішення по справі в разі відсутності забезпечення позову, не наведено аргументів щодо співмірності заходу забезпечення позову в заявлених вимогах. Також, апелянт наголошує, що судом першої інстанції не враховано інтереси ОСОБА_1 , та не забезпечено збалансованості сторін. Апелянт акцентує увагу на тому, що в оскаржуваній ухвалі судом не аргументовано вирішення питання суд прийшов до такого висновку та чому не було враховано права ОСОБА_1 на відшкодування збитків спричинених забезпеченням позову. Апелянт наголошує, що копію позовної заяви, копію заяви про забезпечення позову ним, на момент подання апеляційної скарги, отримано не було та зазначає, що цим було порушено його права, адже він не мав змоги надати свої заперечення проти забезпечення позову. Тому, апелянт просить суд скасувати ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 05 травня 2021 року про забезпечення позову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову (а.с.100-105).

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Сторони в судове засідання не з`явились. Про розгляд справи повідомлялись належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Клопотань про відкладення судового засідання або про розгляд справи в режимі відеоконференції сторони не подавали.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів по забезпеченню позову може мати наслідком подальше відчуження відповідачем земельної ділянки третім особам, привести щодо порушення прав територіальної громади м. Одеса в особі Одеської міської ради на захист права власності щодо земельної ділянки та ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду якщо воно буде прийнято на користь позивача (в.м. а.с. 87).

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції вважає за потрібне зазначити наступне.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Статтею 158 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Тобто, суд наділений правом скасувати заходи забезпечення позову лише за умови, коли відпали підстави, з якими закон пов`язує можливість застосування таких заходів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Таким чином, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, зокрема в частині безпідставного обмеження прав власника та відповідної практики Європейського суду суд апеляційної інстанції зауважує, що вони стосуються розгляду справи по суті, та не враховують, що спір не вирішено по суті, предметом спору є майно, щодо якого заявлені вимоги щодо віндикації, відповідач є титульним власником та має правоустановчі документи, тобто може здійснити відчуження спірного майна, а тому невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду. При цьому власник не позбавляється права власності, а лише тимчасово обмежується у можливості його відчуження. Також відхиляються посилання апелянта на незастосування судом зустрічного забезпечення, оскільки за виключенням встановленими ч. 3 ст. 154 ЦПК України (обов`язкове застосування зустрічного забезпечення), застосування зустрічного забезпечення відноситься до дискреційних повноважень суду. В той самий час у суду першої інстанції підстав для застосування зустрічного забезпечення в порядку ч. 3 ст. 154 ЦПК України не було.

Щодо інших доводів апеляційної скарги апеляційний суд вважає за потрібне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія А, №303-А, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних по суті висновків суду першої інстанції, апеляційний суд на підставі ст. 375 ЦПК України відмовляє в задоволенні апеляційної скарги та залишає без змін оскаржувану ухвалу суду першої інстанції.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 05 травня 2021 року - відхилити.

Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 05 травня 2021 року - залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький

04.04.2022 року м. Одеса