Рішення

від 28.03.2022 по справі 914/3779/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2022 Справа № 914/3779/21

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Західземлепроект Плюс, Львівська область, м.Львів;

до Відповідача: Бродівської міської ради Львівської області, Львівська область, м.Броди;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 7041,60грн.

Представники:

Позивача: не з`явився;

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

10.12.2021р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Західземлепроект Плюс від 06.12.2021р. б/н (вх. №4114) до Бродівської міської ради Львівської області про стягнення заборгованості; ціна позову: 7041,60грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів від 13.11.2019р. №29.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.12.2021р. у цій справі судом постановлено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Західземлепроект Плюс від 06.12.2021р. б/н (вх. №4114 від 10.12.2021р.) залишити без руху; надати Товариству з обмеженою відповідальністю Західземлепроект Плюс десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у цій справі від 13.01.2022р. судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 08.02.2022р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у цій справі від 08.02.2022р. суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 01.03.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у цій справі від 01.03.2022р. судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 29.03.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

В порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання не з`явився, 22.03.2022р. за вх. №6596/22 надіслав на електронну адресу суду заяву від 03.03.2022р. б/н, у якій зазначає про вручення Позивачу 23.02.2022р. ухвали Господарського суду Львівської області від 14.02.2022р. про відкладення судового засідання у цій справі на 01.03.2022р. та зазначає, що, повністю підтримуючи позовні вимоги та керуючись ч.3 ст.196 ГПК України, і просить розгляд даної справи здійснювати без участі представника ТзОВ «Західземлепроект плюс», зважаючи на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію РФ проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р.,підтвердивши, що «...зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності. Вказану заяву оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Аналогічні за змістом доводи викладено Позивачем в надісланій до суду засобами поштового зв`язку заяві від 17.03.2022р. вх. №6528/22. Вказану заяву оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Окрім того, 11.02.2022р. за вх. №3971/22 від Позивача до суду засобами поштового зв`язку надійшла заява від 10.02.2022р. б/н, у якій просить суд долучити до матеріалів справи оригінали документів, копії яких додано до позовної заяви, повернути оригінали документів після огляду в судовому засіданні, здійснювати розгляд справи за відсутності повноважного представника Позивача за наявними у справі матеріалами та задоволити позов у повному обсязі. Вказану заяву оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

В судових засіданнях 01.03.2022р. та 29.03.2022р. судом оглянуто оригінали документів, долучених Позивачем до заяви від 10.02.2022р. б/н (вх.№ 3971/22 від 11.02.2022р.).

Ухвалою Господарського суду Львівської області у цій справі від 29.03.2022р. суд постановив: заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Західземлепроект Плюс від 10.02.2022р. б/н (вх.№ 3971/22 від 11.02.2022р.) задоволити; повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Західземлепроект Плюс оригінали доказів, долучених до заяви від 10.02.2022р. б/н (вх.№ 3971/22 від 11.02.2022р.), а саме: Договору від 13.11.2019р. №29 проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів з додатками: (№1 Технічне завдання; №2 Протокол погодження договірної ціни на надання послуг; №3 Кошторис; Календарний план роботи) та Акту від 08.05.2020р. №5 здачі-приймання робіт (надання послуг) згідно Договору від 13.11.2019р. №29.

Також суд звертає увагу на те, що у поданій позовній заяві від 06.12.2021р. б/н (вх. №4114 від 10.12.2021р.) Позивачем викладено клопотання про здійснення розгляду справи за відсутності повноважного представника Позивача з підстав запровадження карантину в Україні через спалах коронавірусної інфекції.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, 28.03.2022р. за вх.№6752/22 надіслав на електрону адресу суду Заяву про визнання позовних вимог від 27.03.2022р. б/н, у якій визнає позовні вимоги Позивача в повному обсязі і просить суд проводити розгляд справи за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі документами. Крім того Відповідач зазначає, що наслідки визнання позову Відповідачу відомі та зрозумілі. Вказану заяву оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно із п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).

Приписами п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2020р. у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Пунктом 6 резолютивної частини ухвали Господарського суду Львівської області від 13.01.2022р. про відкриття провадження у даній справі судом постановлено Відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали, відповідно до ст. 165 ГПК України надати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду); одночасно надіслати (надати) Позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого надіслання (надання) надати суду.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалу суду від 13.01.2022р. про відкриття провадження у цій справі надіслано судом 13.01.2022р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 80600, Львівська область, м.Броди, пл.Ринок, буд.20(адреса зазначена Позивачем у позовній заяві та відповідає даним ЄДРЮОФОП та ГФ), що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 13.01.2022р., та вручено Відповідачу 26.01.2022р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414318773 Трекінг з інтернет-порталу АТ Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.02.2022р. у цій справі надіслано судом 10.02.2022р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 80600, Львівська область, м.Броди, пл.Ринок, буд.20(адреса зазначена Позивачем у позовній заяві та відповідає даним ЄДРЮОФОП та ГФ), що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 10.02.2022р., та вручено Відповідачу 18.02.2022р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414421914 Трекінг з інтернет-порталу АТ Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.03.2022р. у цій справі надіслано судом 01.03.2022р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 80600, Львівська область, м.Броди, пл.Ринок, буд.20(адреса зазначена Позивачем у позовній заяві та відповідає даним ЄДРЮОФОП та ГФ), що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 01.03.2022р., та вручено Відповідачу 25.03.2022р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414461886 Трекінг з інтернет-порталу АТ Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Згідно ч.ч.3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі№10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021р. у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, «право на публічний розгляд», передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на «усне слухання». І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (пункт 97 та інші рішення у справі «Schmidt v. Latvia» від 27 квітня 2017 року). У § 87 у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. «Ruiz-Mateos v. Spain», рішення від 23 червня 1993 року, серія A, № 262, с. 25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands», рішення від 27 жовтня 1993 року, серія A, № 274, с. 19, параграф 33, та «Ankerl v. Switzerland», рішення від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, параграф 38).

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Судові рішення, пов`язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу Відповідача, отримувались ним (зокрема ухвали від 13.01.2022р., від 08.02.2022р. та від 01.03.2022р. у цій справі), а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб, а також надання Учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.02.2018р. у справі №910/33054/15.

Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, беручи до уваги встановлені ст.248 ГПК України строки розгляду спору в порядку спрощеного позовного провадження суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважних представників Сторін за наявними у справі документами.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 7041,60грн. суми основного боргу з оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів від 13.11.2019р. №39.

Позиція Відповідача:

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

28.03.2022р. за вх. №6752/22 Відповідач надіслав на електрону адресу суду Заяву про визнання позовних вимог від 27.03.2022р. б/н, у якій визнає позовні вимоги Позивача в повному обсязі і просить суд проводити розгляд справи за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі документами. Крім того Відповідач зазначає, що наслідки визнання позову Відповідачу відомі та зрозумілі.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно ч.4 ст.191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Сторін за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів, наведених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

Рішенням ІІ сесії VIII демократичного скликання Бродівської міської ради Золочівського району Львівської області від 15.12.2020 року №23 «Про реорганізацію сільських рад, шляхом приєднання до Бродівської міської ради» керуючись статтями 25, 59, пунктом 6-1 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до статей 104, 105, 107 Цивільного кодексу України, статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», на підставі рішення Бродівської міської ради 26.11.2020 №2 «Про визнання повноважень депутатів Бродівської міської ради», вирішено почати реорганізацію сільських рад, зокрема, Поникв`янської сільської ради, шляхом приєднання до Бродівської міської ради (ЄДРПОУ 26525941); Бродівська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків, зокрема, Поникв`янської сільської ради.

Як встановлено судом із безкоштовного запиту з ЄДРЮОФОП та ГФ, розміщеного на веб-порталі Міністерства юстиції України (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search) 15.11.2021р. до Реєстру внесено запис №1003931120011000554 про припинення на підставі рішення щодо реорганізації юридичної особи із повним найменуванням Поникв`янська сільська рада Бродівського району Львівської області (місцезнаходження:80644, Львівська область, Бродівський район, с.Пониква; ідентифікаційний код: 36056105).

13.11.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Західземлепроект Плюс» (надалі Позивач, Виконавець) Поникв`янською сільською радою, правонаступником якої згідно з рішенням ІІ сесії VIII демократичного скликання Бродівської міської ради Золочівського району Львівської області від 15.12.2020 року №23 «Про реорганізацію сільських рад, шляхом приєднання до Бродівської міської ради» є Бродівська міська рада Львівської області (надалі Відповідач, Замовник) укладено Договір проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів №29 (надалі Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується надати з дотриманням вимог законодавства послуги з проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, надалі послуги у межах території с.Видра Поникв`янської сільської ради Бродівського району Львівської області.

Відповідно до п.1.2. Договору технічні, економічні та інші вимоги до Послуг передбачені у технічному завданні, що є невід`ємною частиною договору (додаток 1).

Отримана за результатами виконання цього договору технічна документація з проведення нормативної грошової оцінки земель є власністю Замовника(п.1.3. Договору).

Відповідно до п.2.1. Договору загальна вартість послуг за цим договором становить 7041,60грн.без ПДВ.Загальна вартість Послуг визначається протоколом погодження договірної ціни (додаток 2), що складається на підставі погодженого сторонами кошторису(додаток 3) що розрахований за допомогою програмного комплексу АС-4ПИРверсія 10.18.1.002.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що оплата Послуг здійснюється на підставі оформлених належним чином актів приймання-здавання.

Відповідно до п.2.3. Договору остаточна оплата вартості послуг щодо розроблення технічної документації з проведення нормативної грошової оцінки земель здійснюється Замовником протягом десяти банківських днів з дня підписання акта приймання-здавання послуг.

Згідно п.3.1. Договору після надання Послуг Виконавець передає Замовнику акт приймання-здавання робіт у 2-х примірниках. Матеріали з грошової оцінки земель населених пунктів передаються Замовнику та в відділ Держгеокадастру у Бродівському районі Львівської області.

Замовник протягом 5-ти банківських днів з дня одержання технічного звіту зобов`язаний підписати та направити Виконавцеві акт або мотивовану відмову від приймання робіт з надання послуг (п.3.2. Договору).

Пунктом 4.1. Договору визначено, що початок робіт листопад 2019р.; закінчення робіт травень 2020р.

Виконавець має право надати послуги достроково (п.4.2. Договору).

Додатком №1 до Договору Сторонами затверджено Технічне завдання на розробку технічної документації з нормативної грошової оцінки земель с.Видра Поникв`янської сільської ради Бродівського району Львівської області.

Протоколом погодження договірної ціни на надання послуг (Додаток №2 до Договору) Сторонами досягнуто згоди про розмір договірної ціни за Договором в розмірі 7041,60грн. без ПДВ.

Кошторисом на виготовлення технічної документації з нормативної грошової оцінки земель с.Видра Поникв`янської сільської ради(Додаток №3 до Договору) визначено вартість послуг за Договором.

Вказаний Договір та додатки до нього підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 08.05.2020р. №5 Позивачем передано, а Відповідачем прийнято послуги з проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів с.Видра на суму 7041,60грн. без ПДВ.

Вказаний Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач покликається на те, що Відповідачем взяті на себе договірні зобов`язання з оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором не виконано, внаслідок чого утворився борг в розмірі 7041,60грн., який Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача.

28.03.2022р. за вх. №6752/22 Відповідач надіслав на електрону адресу суду Заяву про визнання позовних вимог від 27.03.2022р. б/н, у якій визнає позовні вимоги Позивача в повному обсязі і просить суд проводити розгляд справи за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі документами. Крім того Відповідач зазначає, що наслідки визнання позову Відповідачу відомі та зрозумілі.

Щодо відсутності правових підстав до залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача Поникв`янської сільської ради Бродівського району Львівської області суд зазначає, що, попри те, що Позивачем у поданій до господарського суду позовній заяві від 06.12.2021р. б/н (вх. №4114 від 10.12.2021р.) клопотання про залучення вказаної третьої особи до участі у справі Позивачем до суду не заявлено та не подано. В матеріалах справи таке клопотання відсутнє.

При цьому, як встановлено судом та вбачається із безкоштовного запиту з ЄДРЮОФОП та ГФ, розміщеного на веб-порталі Міністерства юстиції України (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search) 15.11.2021р. до Реєстру внесено запис №1003931120011000554 про припинення на підставі рішення щодо реорганізації юридичної особи із повним найменуванням Поникв`янська сільська рада Бродівського району Львівської області (місцезнаходження: 80644, Львівська область, Бродівський район, с.Пониква; ідентифікаційний код: 36056105).

В той же час, рішенням ІІ сесії VIII демократичного скликання Бродівської міської ради Золочівського району Львівської області від 15.12.2020 року №23 «Про реорганізацію сільських рад, шляхом приєднання до Бродівської міської ради» керуючись статтями 25, 59, пунктом 6-1 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до статей 104, 105, 107 Цивільного кодексу України, статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», на підставі рішення Бродівської міської ради 26.11.2020 №2 «Про визнання повноважень депутатів Бродівської міської ради», вирішено почати реорганізацію сільських рад, зокрема, Поникв`янської сільської ради, шляхом приєднання до Бродівської міської ради (ЄДРПОУ 26525941); Бродівська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків, зокрема, Поникв`янської сільської ради.

Відповідно до ст. 50 ГПК України: 1. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи; 3. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі; 4. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі; 5. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки, встановлені статтею 42 цього Кодексу; 6. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що рішення у справі може вплинути на права або обов`язки Поникв`янської сільської ради Бродівського району Львівської області щодо однієї із сторін.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно вимог ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується, а Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставина укладення між Сторонами Договору, надання Позивачем Відповідачу послуг за ним та прийняття таких послуг Відповідачем.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг)від 08.05.2020р. №5 підписано повноважними представниками Сторін, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору, а відтак, з врахуванням передбаченого Сторонами у п.2.3.Договору та недоведеності Учасниками справи станом на час вирішення спору по суті належними засобами доказування обставини здійснення Відповідачем повного чи часткового погашення заборгованості з оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором, а відтак, права Позивача на оплату наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг, за захистом яких він звернувся до суду, порушені.

З врахуванням наведеного, беручи до уваги визнання Відповідачем позову у повному обсязі, здійснивши перерахунок суми заборгованості, стягнення якої є предметом спору у даній справі, суд встановив, що сума заборгованості Відповідача перед Позивачем з оплати наданих послуг за Договором складає 7041,60грн., а відтак, позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 7041,60грн. суми основного боргу з оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором є підставними та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

При цьому суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні, а Учасниками справи не подані та не наведені докази в обґрунтування того, що визнання Відповідачем позову у цій справі суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, в тому числі держави.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на balance of probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт укладення між Сторонами Договору, виконання Позивачем взятих на себе зобов`язань щодо надання Відповідачу послуг за ним, порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг у встановлені Договором порядку та строк, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо несплати вартості послуг згідно умов Договору, відсутність доказів повного чи часткового погашення суми боргу, стягнення якого є предметом спору у даній справі, а також визнання Відповідачем позову у повному обсязі суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 7041,60грн. суми основного боргу є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2270грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 08.12.2021р. №144 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2270грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №4 до позовної заяви.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2270грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2270грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та стягнути з Відповідача на користь Позивача 2270грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76-79, 80, 81, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 180, 193Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530,599, 610-612, 614,627, 629, 638, 901, 902, 903Цивільного кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з Бродівської міської ради Львівської області (80600, Львівська область, Золочівський район, м.Броди, пл.Ринок, буд.20; ідентифікаційний код: 26525941) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Західземлепроект Плюс» (79041, Львівська область, м.Львів, вул.Героїв УПА, буд.73; ідентифікаційним код: 41027977) 7041,60грн.суми основного боргу та 2270грн. судового збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 04.04.2022р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.