Постанова

від 06.04.2022 по справі 2-2692/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 2-2692/11

провадження № 61-20175св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Остапулею Наталією Петрівною, на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2021 року у складі судді Бондаренко В. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна зава мотивована тим, що з 19 лютого 2005 року сторони перебували у шлюбі. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2011 року шлюб між подружжям було розірвано.

За час шлюбу подружжям придбано будівельні матеріали, які складають незакінчене будівництво житлового будинку готовністю 66 %, розташоване на АДРЕСА_1 за 27 280 грн та земельну ділянку площею 0,1 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розташовану на АДРЕСА_1 за 1 000 грн.

Вказував, що придбання будівельних матеріалів та земельної ділянки здійснено за рахунок спільних коштів, а також від продажу належної йому квартири вартістю 8 970 грн, з реєстрацією права власності на дружину - ОСОБА_2 .

До 01 січня 2011 року подружжя добудову будинку здійснювали сумісно, а після фактичного припинення подружніх стосунків - він особисто.

Зазначав, що будівництво будинку на даний час закінчено, проте його ще не зареєстровано. Враховуючи, що будівництво житлового будинку закінчено, будинок фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але відповідач не приймає його до експлуатації, право власності не оформлене, будинок є об`єктом незавершеного будівництва, тому підлягає поділу між сторонами та визнання за кожним із співласників права на відповідну частку.

Враховуючи особистий вклад у купівлю будівельних матеріалів на суму 8 970 грн та самостійне здійснення після 01 січня 2011 року будівельних робіт до готовності житлового будинку, відповідно до висновків судових будівельно-технічних експертиз, вважав, що частки сторін розподілилися так: за ним право на 83/125 часток об`єкту незавершеного будівництва, а за відповідачем - 42/125.

Крім того, у період шлюбу ним придбаний легковий автомобіль марки CHERY TIGGO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на підставі кредитно-заставного договору, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» від 23 січня 2008 року на суму 81 404 грн, з яких частина кредиту у розмірі 79 000 грн надавалась на придбання автомобіля. Відповідно до висновку експерта-автотоварознавця від 21 липня 2016 року № 034/16 ринкова вартість зазначеного автомобіля складає 130 433,21 грн.

До фактичного припинення шлюбних відносин, а саме до 01 січня 2011 року, кредит за автомобіль погашався за рахунок спільних коштів подружжя. Станом на 29 травня 2019 року заборгованість за кредитом становить 237 996,52 грн.

Оскільки автомобіль є неподільною річчю, відповідачу слід присудити грошову компенсацію за автомобіль, а за ним визнати право особистої власності. Грошова компенсація за 1/2 частину вартості автомобіля становить 65 216,61 грн, але, враховуючи кредитні зобов`язання, вважав, що з відповідача підлягає стягненню на його користь 109 675,50 грн.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд: визнати за ним право на 83/125 частки об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 право на 42/125 частки об`єкту незавершеного будівництва; виділити йому та визнати за ним право власності на легковий автомобіль марки CHERY TIGGO T11, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на його користь у порядку врахування кредитного зобов`язання 109 675,5 грн.

У травні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно, в якому, з урахуванням уточнень, просила визнати за нею право особистої приватної власності на будівельні матеріали, зокрема, на силікатну цеглу у кількості 13 665 штук, перемички у кількості 22 штуки, віконні блоки у кількості 12 штук, двірні блоки у кількості 11 штук, двері у кількості 11 штук, гаражні ворота у кількості 1 штука, лістнічні марші у кількості 4 штуки, які складають незавершений будівництвом будинок готовністю 66 %, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Зустрічні позовні вимоги мотивувала тим, що перебуваючи у шлюбі з відповідачем, за власні кошти, які були позичені нею у її матері - ОСОБА_2 , згідно з договором позики грошей у сумі 30 000 грн від 14 січня 2004 року, тобто до укладення шлюбу з відповідачем, придбала собі у власність будівельні матеріали, які складають незавершений будівництвом будинок готовністю 66 %, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Тому, вважала, що зазначені будівельні матеріали є її особистою приватною власністю.

Зустрічний позов ОСОБА_2 було об`єднано судом з позовом ОСОБА_1 для спільного розгляду.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право на 14/25 частин незавершеного будівництвом житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право на 11/25 частин незавершеного будівництвом житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Знято арешт з будівельних матеріалів, які складають незакінчене будівництво житлового будинку готовністю 66%, розташованих на приватизованій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу будівельних матеріалів від 30 серпня 2005 року, накладений на підставі ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2011 року.

Знято арешт із земельної ділянки площею 0,1 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 серпня 2005 року, накладений на підставі ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2011 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спірне домоволодіння не є самочинним, збудовано на приватизованій земельній ділянці, його готовність визначена висновком судової будівельно-технічної експертизи, як 100 відсотків, за ознаками є спільним сумісним майном подружжя, придбано в інтересах сім`ї, а тому підлягає поділу. Крім того, суд вказав, що матеріали справи не містять даних про внесення грошової суми ОСОБА_1 на депозит суду, як компенсації, у зв`язку з пред`явленням позовних вимог щодо визнання за останнім права власності на автомобіль придбаний у шлюбі.

При цьому, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , суд виходив з того, що отримана останньою сума 30 000 грн у борг, без цільового призначення, була здійснена нею до шлюбних відносин з ОСОБА_1 , та чи була зазначена сума особистим внеском ОСОБА_2 у купівлю будівельних матеріалів відповідно до договору купівлі-продажу від 30 серпня 2005 року нею не доведено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Остапуля Н. П., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо врахування внеску його особистих коштів на придбання спірного недобудованого будівництвом житлового будинку при визначенні розміру його частки в праві на дане майно; в частині щодо розрахунку та визнання судом розміру часток позивача і відповідача в праві на цей об`єкт скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити.

У решті судові рішення судів попередніх інстанцій учасниками справи не оскаржуються, тому відповідно до положень статті 400 ЦПК України Верховним Судом не перевіряються.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно встановили обставини справи та неправильно оцінили подані стороною позивача за первісним позовом докази, а також показання свідків.

Вважає доведеним факт вкладу ОСОБА_1 у придбання спірного недобудованого будинку особистих коштів у розмірі 8 970,00 грн, які були отримані від продажу квартири, яка перебувала в його особистій приватній власності.

Посилається на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц та вважає, що суд повинен був чітко визначити частки вкладення сторін у придбання та будівництво житлового будинку.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є необґрунтованими та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, тому просить залишили касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судового рішення визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Остапулі Н. П. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 402 ЦПК Українивизначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, врахувавши, врахувавши та оцінивши всі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про поділ спірного незавершеного будівництвом житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами у пропорції 14/ 25 ОСОБА_1 та 11/25 ( ОСОБА_2 ) частин.

Доводи касаційної скарги з посиланням на необхідність поділу вказаного майна в іншій пропорції ОСОБА_1 доведено не було, тобто ним не спростовано презумпцію спільності вказаного майна подружжя на час припинення шлюбу.

Статтею 65 СК України передбачено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України укладений одним із подружжя договір створює обов`язки для другого з подружжя лише в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сім`ї, а майно, одержане за цим договором, використане для задоволення потреб сім`ї.

Судами було встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 01 серпня 2005 року дійсно продав за 8 970 грн належну йому квартиру АДРЕСА_2 .

Однак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що доказів того, що він вклав вказану суму грошових коштів у придбання спірного недобудованого житлового будинку позивачем не надано, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

При цьому, ОСОБА_2 не оскаржує судові рішення в частині відступу від рівності часток на користь ОСОБА_1 , тому Верховний Суд вказаному оцінки не надає та правильність такого відхилення від рівності часток не перевіряє.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій постанови Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, є безпідставними, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать наведеним у вказаній постанові Верховного Суду правовим висновкам.

Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі позивача доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Остапулею Наталією Петрівною - залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року в частині визнання прав на незавершений будівництвом житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк