Постанова

від 22.02.2022 по справі 357/8081/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2022 року м. Київ

Справа №357/8081/21

Провадження № 22-ц/824/3150/2022

Резолютивна частина постанови оголошена 23 лютого 2022 року

Повний текст постанови складено 12 квітня 2022 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Журавльова Д.Д.

учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Лефор Галини Іванівни на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та відсотків за прострочення грошового зобов?язання,-

В С Т А Н О В И В:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

16 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та сплату відсотків за прострочення грошового зобов?язання.

Позов мотивовано тим, що 19 липня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики грошових коштів, який було нотаріально посвідчено. Розмір позики становив 518 603,14 грн, що за погодженням сторін в еквіваленті становило 20 000,00 доларів США. Відповідачка зобов`язалася повернути кошти не пізніше 19 липня 2018 року, а також, сторони погодили, що в разі порушення строку повернення боргу, позичальнику нараховується 5 % від простроченої суми за кожен день прострочення та позивач має право вимагати повернення позики з урахуванням індексу інфляції.

Відповідачка порушила умови договору, та станом на 19 липня 2018 року не повернула борг, на претензії не реагувала.

ОСОБА_1 просив стягнути із ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 546 094,00 грн, штрафні санкції за прострочення зобов?язання (1095 днів) в розмірі 29 898 646,50 грн та судові витрати по справі.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та сплату відсотків за прострочення грошового зобов?язання у порядку загального провадження. Призначено по справі підготовче засідання.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 серпня 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено.

Накладено арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 :

- квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 06 серпня 2003 року;

- земельну ділянку площею 3,13 га, кадастровий номер 3220480500:05:002:0006, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в Київській області, Білоцерківському районі, Биково-Гребельська сільська рада, яка належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 15 травня 2013 року;

- земельну ділянку площею 3,1934 га, кадастровий номер 3220480500:05:002:0005, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в Київській області, Білоцерківському районі, Биково-Гребельська сільська рада, яка належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 15 травня 2013року.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення із ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 546 094,00 грн залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 257 ЦПК України.

Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову.

05 жовтня 2021 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, із занесенням до протоколу судового засідання, вирішено закрити підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Аргументи відповідача

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, представник ОСОБА_2 - адвокат Лефор Г. І. подала до суду відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позовних відмовити.

Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_2 погасила заборгованість за договором позики, а заявлена сума штрафних санкцій є неспівмірною з сумою основного боргу. У відзиві сторона відповідача вказує на правила частини третьої статті 551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Крім того, вказує, що відповідно до пункту 1 частини першої статі 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Додаткові аргументи позивача

Заперечуючи проти аргументів, наведених у відзиві на позовну заяву, представник ОСОБА_1 - Дідич П. В. подала до суду відповідь на відзив, у якому вказує, що аргументи наведені у відзиві є надуманими, позовні вимоги підтримує в частині стягнення штрафних санкцій та судових витрат, просить їх задовольнити.

ОСОБА_1 вказує, що частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено право суду зменшити розмір неустойки, а не відмовити у повному обсязі. Неспівмірність штрафних санкцій із сумою основного боргу не є підставою для відмови в позовній вимозі про стягнення штрафних санкцій

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року, з урахуванням ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2021 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за прострочення грошового зобов?язання задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування штрафних санкцій 273 047,00 грн та судові витрати по справі в сумі 107,77 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що у зв?язку із порушенням основного зобов?язання щодо повернення грошових коштів за договором позики, у відповідача, відповідно до умов договору (пункт 5.2) виникло право на отримання штрафних санкцій (пені) за прострочення виконання зобов?язання у розмірі 29 898 646,50 грн.

У зв?язку із заявленим клопотанням про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення неустойки, суд вважав за можливе застосувати строк позовної давності, та вважав, що до стягнення підлягає штрафні санкції (пеня) згідно умов договору за один рік в розмірі 9 966 215,50 грн.

Разом з тим, суд першої інстанції застосував правила частини третьої статті 551 ЦК України та зменшив розмір штрафних санкцій (пені), які підлягають стягненню з

ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 до 273 047,00 грн, що є 50 % від простроченої суми боргу, оскільки розмір нарахованих штрафних санкцій (пені) згідно умов договору позики більш ніж у 10 разів перевищує суму боргу.

Відтак суд першої інстанції вважав, що до стягнення підлягає саме 273 047,00 грн штрафних санкцій (пені) та задовільнив позов частково.

Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2021 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката

Дідич П. В. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат на правову допомогу - задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу в сумі 3 000,00 грн.

Додаткове рішення мотивовано тим, що під час розгляду справи 27 жовтня

2021 року представником позивача було зроблено заву про стягнення витрат на правничу допомогу. 04 листопада 2021 року до суду надійшла заява представника позивача про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу по справі в розмірі 7 000,00 грн. При цьому, вирішуючи стягнути з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу в сумі 3 000,00 грн, суд першої інстанції виходив із критерію реальних витрат, що понесла сторона, а також, з критерію розумності їх розміру та враховує розумний баланс між інтересами сторін, ціну позову, складність справи, час необхідний для вчинення тих чи інших дій.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

26 листопада 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Лефор Г. І. через засоби поштового зв?язку подала до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування штрафних санкцій 273 047,00 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у заяві від 10 серпня 2021 року

ОСОБА_1 вказав, що будь-яких матеріальних претензій, які б стосувалися розрахунку за вищевказаним договором, до ОСОБА_2 не має. Тобто, беручи до уваги те, що пунктом 5.3 договору позики було передбачено забезпечення виконання зобов?язань позичальника за цим договором щодо повернення не тільки позики, але й можливих штрафних санкцій, заявник вважає, що позивач визнав повне виконання зобов?язань відповідачки за договором, в тому числі і щодо можливих штрафних санкцій. Заявник зазначає, що заявою від 10 серпня 2021 року про зняття заборони відчуження нерухомого майна та вилучення запису про іпотеку, якою було забезпечено виконання зобов?язань за договором позики від 19 липня 2017 року щодо «повернення позики, можливих штрафних санкцій та інших платежів, передбачених цим договором» (пункт 5.4 договору позики), ОСОБА_1 відмовився від можливості у випадку невиконання іпотекодавцем зобов?язань за договором позики задоволення своїх вимог за рахунок переданого в іпотеку майна.

Рух апеляційної скарги та матеріалів справи

13 грудня 2021 року матеріали цивільної справи № 357/8081/21 разом з апеляційною скаргою надійшли до Київського апеляційного суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 13 грудня 2021 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Лефор Г. І. на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року залишено без руху, та встановлено строк для усунення недоліків, викладених у мотивувальній частині ухвали, протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

Ухвала мотивована тим, що заявником до апеляційної скарги, у порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України, не додано документу, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку та розміру, або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору.

За ухвалою суду заявнику необхідно було сплатити судовий збір у розмірі

4 095,70 грн.

На виконання вимог ухвали судупро залишення апеляційної скарги без руху, представник ОСОБА_2 - адвокат Лефор Г. І. 29 грудня 2021 року через засоби поштового зв?язку подала до Київського апеляційного суду квитанцію про сплату судового збору у розмірі 4 095,70 грн.

Вказана заяву отримана судом 31 грудня 2021 року, що підтверджується відтиском штемпеля вхідної кореспонденції Київського апеляційного суду (вх № 150248/21).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 січня 2022 року відкрито апеляційне провадження у цій справі.

Копію ухвали про відкриття провадження разом з копією апеляційної скарги та доданими до неї матеріалами надіслано учасникам справи і встановлено їм строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу тривалістю десять днів з моменту отримання копії цієї ухвали.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 31січня 2022 року справу призначено до розгляду з викликом учасників справи.

Доводи інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Позиція Київського апеляційного суду

За правилами частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Лефор Г. І. підтримала доводи апеляційної скарги.

Належним чином повідомлений про дачу, час та місце розгляду справи позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з?явився. До суду подав клопотання про перенесення розгляду справи в зв`язку з хворобою адвоката Дідич П.В. Разом з тим будь-яких письмових доказів про неможливість явки в судове засідання адвоктат Дідич П.В. суду не надано.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За викладених обставин, Київський апеляційний суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи № 357/8081/21за відсутності позивача ОСОБА_1 та його авдокта Дідич П.В .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року оскаржується в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 штрафних санкцій (пені).

В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року не оскаржується, а відтак судом апеляційної інстанції відповідно до правил частини першої статті 367 ЦПК України в апеляційному порядку не перевіряється.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 19 липня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно умов якого відповідачка отримала 518 603,14 грн, що за погодженням сторін було еквівалентно 20 000,00 доларів США. Даний договір було нотаріально посвідчено (пункт 2.1 договору позики).

Пунктом 3.2 договору позики від 19 липня 2017 року визначено, що позичальник своїм підписом під цим договором підтверджує факт передачі йому грошової позики позикодавцем у розмірі зазначеному у пункті 2.1 договору.

Відповідно до пункту 5.4 договору позики від 19 липня 2017 року, забезпечення виконання зобов?язань позичальника за цим договором, повернення позики, штрафних санкцій та інших платежів, передбачене Договором, є квартира

АДРЕСА_1 .

В забезпечення вимог за договором позики, 19 липня 2017 року між сторонами укладено договір іпотеки, за яким в забезпечення вимог за договором позики від 19 липня 2017 року, ОСОБА_2 передала в іпотеку ОСОБА_1 квартиру

АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого

06 серпня 2003 року державним нотаріусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Київської області Магдич Т. І. за реєстровим № 1-3637 та зареєстрованого 09 квітня 2004 року у Білоцерківському МБТІ.

Пунктом 5.2 договору позики від 19 липня 2017 року передбачено, що остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 19 липня

2018 року. При неповерненні всієї суми позики до 19 липня 2018 року, позивач має право пред`явити цей договір до стягнення в строки та у порядку, передбачені чинним законодавством України, та вимагати при цьому повернення позики, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплату 5% від простроченої суми за кожен день прострочення.

Встановлено, що станом на 16 липня 2021 року відповідачка не повернула борг, що слугувало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом.

Після відкриття провадження у даній справі, відповідачка ОСОБА_2 повернула борг за договором позики, що не заперечує позивач. В підтвердження наведеного суду надано нотаріально завірену заяву позивача про отримання коштів (а. с.63).

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 вересня 2021 року за заявою ОСОБА_1 позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення із ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 546 094,00 грн залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 257 ЦПК України.

Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми матеріального права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в оскаржуваній частині відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Надаючи правову оцінку виниклим між сторонам правовідносинам, Київський апеляційний суд виходить із такого.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від

16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.

Установивши, що між сторонами 19 липня 2017 року було укладено договір позики, згідно умов якого ОСОБА_2 отримала у борг 518 603,14 грн, що за погодженням сторін договору еквівалентно 20 000,00 доларів США, зі строком повернення до 19 липня 2018 року, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується і апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про наявність між сторонами договірних зобов?язань, що регулюється Книгою п?ятою ЦК України.

З матеріалів справи відомо, що у пункті 5.2 договору позики від 19 липня

2017 року, сторони узгодили що остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 19 липня 2018 року. При неповерненні всієї суми позики до

19 липня 2018 року, позивач має право пред`явити цей договір до стягнення в строки та у порядку, передбачені чинним законодавством України, та вимагати при цьому повернення позики, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплату 5 % від простроченої суми за кожен день прострочення.

Матеріалами справи підтверджується, що станом на 19 липня 2018 року сума боргу ОСОБА_1 повернута не була, остаточний розрахунок ОСОБА_2 із ОСОБА_1 здійснила лише 10 серпня 2021 року, що підтверджується заявою позивача (а. с. 63).

Згідно заявлених позовних вимог, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь штрафні санкції (пеню) у розмірі 5 % від простроченої суми за 1095 днів (період вказаний у позовній заяві) прострочення.

Таким чином предметом розгляду цієї справи є стягнення з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 штрафних санкцій (пені), визначених умовами договором позики (пункт 5.2), у розмірі 5 % від простроченої суми за кожен день прострочення.

Тобто невиконання відповідачем зобов`язання з повернення суми позики плати за користування нею, яку сторони у договорі встановили у процентному співвідношенні до суми позики, і є підставою позову.

Надаючи правову оцінку правовідносинам із стягнення плати за користування позикою, яку сторони у договорі встановили у процентному співвідношенні до суми позики, Київський апеляційний суд зазначає таке.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (частина перша статті 19 Конституції України).

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 ЦК України). Ці приписи визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором. За змістом частини третьої статті 6 ЦК України сторони у договорі на власний розсуд можуть урегулювати у договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства та не можуть відступати від імперативних його положень.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (абзац перший частини першої статі 1046 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 ЦК України).

Установлено, що розмір процентів від суми позики, сторонами визначено у пункті 5.2 договору позики від 19 липня 2017 року, за умовами якого при неповерненні всієї суми позики своєчасно (тобто до дев?ятнадцятого липня дві тисячі вісімнадцятого року) Позикодавець вправі буде пред?явити цей договір до стягнення в строки та у порядку, передбачені чинним законодавством України, та вимагати при цьому повернення позики, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати п?яти відсотків від простроченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки ОСОБА_2 своєчасно та в строки, визначені пунктом 4.1 договору позики від 19 липня 2017 року, суму позики не повернула, ОСОБА_1 , з огляду на вищенаведені норми матеріального права, правомірно нарахував, згідно 5.2 договору позики, пеню.

Київський апеляційний суд визнає неприйнятними аргументи апеляційної скарги про те, що написанням заяви від 10 серпня 2021 року, ОСОБА_1 підтвердив повний розрахунок за договором позики і відсутність у нього будь-яких претензій до ОСОБА_2 , тобто повне припинення зобов`язань ОСОБА_2 за договором позики від 19 липня

2017 року, оскільки аналіз заяви ОСОБА_1 від 10 серпня 2021 року свідчить про те, що позивач своєю заявою вказав про повернення повної суми боргу і відсутність претензій, але в цій же заяві ОСОБА_1 деталізована інформація про суму повернутої позики, і жодним чином не вказано про повне припинення зобов`язань, взагалі не зазначено про відшкодування позивачу сум штрафних санкцій чи прощення боргу з неустойки, при тому, що відповідачу було достовірно відомо про існуючий судовий спір і про вимогу про стягнення штрафних санкціях за договором позики. При цьому, слід зазначити, що у своєму відзиві на даний позов, що поданий був у вересні 2021 року, відповідач просить зменшити суму штрафних санкцій, вказує на непропорційність нарахованої суми, просить застосувати строки позовної давності.

Київський апеляційний суд також зазначає, що зняття іпотечної заборони, не позбавляє права ОСОБА_1 на отримання процентів від суми позики, оскільки повернення суми позики відповідачкою 10 серпня 2021 року та, у зв?язку із цим, зняття відповідачем іпотечного застереження, не звільняє ОСОБА_2 від її обов?язку щодо сплати штрафних санкцій (пені) за несвоєчасне повернення позики, обов?язок по сплаті яких сторонами визначено у пункті 5.2 договору позики від 19 липня 2017 року, а несвоєчасне повернення позики у строки, визначені умовами договору позики, свідчить про недобросовісність (недобросовісна поведінка) боржника.

У свою чергу, добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно, у разі вчинення дій, які не врегульовані нормами цивільного законодавства, перед судом може постати завдання оцінки таких дій.

Виходячи з формулювання статті 11 ЦК України, можна зробити висновок, що такі дії повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, які закріплені в статті 3 ЦК України.

Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного.

Аргументи наведені в апеляційній скарзі, викладено у власному трактуванні умов договору, що у свою чергу нівелює інститут забезпечення виконання зобов?язаня за договором.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо розміру стягнутих штрафних санкцій (пені), а відтак Київський апеляційний суд, в силу частини першої статті 367 ЦПК України, згідно правил якої суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не здійснює перевірку правильності нарахування суми, яка стягнута за рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від

27 жовтня 2021 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від

18 липня 2006 року).

Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має правозалишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Лефор Г. І. без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 штрафних санкцій (пені) - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення в цій частині відсутні.

Керуючись ст.ст. 136, 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Лефор Галини Іванівни залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 штрафних санкцій (пені) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції .

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна