Рішення

від 12.04.2022 по справі 120/19730/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2022 р. Справа № 120/19730/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 до Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

29.12.2021 до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Дудчика О.М., подана від імені та в інтересах позивачів ОСОБА_1 (позивач 1), ОСОБА_2 (позивач 2), ОСОБА_3 (позивач 3), ОСОБА_4 (позивач 4), ОСОБА_5 (позивач 5), ОСОБА_6 (позивач 6), ОСОБА_7 (позивач 7), ОСОБА_8 (позивач 8), ОСОБА_9 (позивач 9), ОСОБА_10 (позивач 10), ОСОБА_11 (позивач 11), ОСОБА_12 (позивач 12) до Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області (далі Турбівська селищна рада) про:

- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо прийняття рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачів та надання позивачам у власність земельних ділянок площею 2,00 га кожному для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення на території Староприлуцької сільської ради Вінницького (Липовецького) району Вінницької області (за межами населеного пункту);

- зобов`язання відповідача затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачів для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення на території Староприлуцької сільської ради Вінницького (Липовецького) району Вінницької області (за межами населеного пункту);

- зобов`язання відповідача передати безоплатно у власність позивачу 1 земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 0522286600:02:001:0197, яка розташована за межами с. Стара Прилука Вінницького району Вінницької області;

- зобов`язання відповідача передати безоплатно у власність позивачу 2 земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 0522286600:02:001:0196, яка розташована за межами с. Стара Прилука Вінницького району Вінницької області;

- зобов`язання відповідача передати безоплатно у власність позивачу 3 земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 0522286600:02:001:0195, яка розташована за межами с. Стара Прилука Вінницького району Вінницької області;

- зобов`язання відповідача передати безоплатно у власність позивачу 4 земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 0522286600:02:001:0194, яка розташована за межами с. Стара Прилука Вінницького району Вінницької області;

- зобов`язання відповідача передати безоплатно у власність позивачу 5 земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 0522286600:02:001:0193, яка розташована за межами с. Стара Прилука Вінницького району Вінницької області;

- зобов`язання відповідача передати безоплатно у власність позивачу 6 земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 0522286600:02:001:0192, яка розташована за межами с. Стара Прилука Вінницького району Вінницької області;

- зобов`язання відповідача передати безоплатно у власність позивачу 7 земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 0522286600:02:001:0192, яка розташована за межами с. Стара Прилука Вінницького району Вінницької області;

- зобов`язання відповідача передати безоплатно у власність позивачу 8 земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 0522286600:02:001:0188, яка розташована за межами с. Стара Прилука Вінницького району Вінницької області;

- зобов`язання відповідача передати безоплатно у власність позивачу 9 земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 0522286600:02:001:0187, яка розташована за межами с. Стара Прилука Вінницького району Вінницької області;

- зобов`язання відповідача передати безоплатно у власність позивачу 10 земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 0522286600:02:001:0186, яка розташована за межами с. Стара Прилука Вінницького району Вінницької області;

- зобов`язання відповідача передати безоплатно у власність позивачу 11 земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 0522286600:02:001:0185, яка розташована за межами с. Стара Прилука Вінницького району Вінницької області;

- зобов`язання відповідача передати безоплатно у власність позивачу 12 земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 0522286600:02:001:01984, яка розташована за межами с. Стара Прилука Вінницького району Вінницької області.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачі звернулися до відповідача з клопотаннями, в яких просили затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надати їм у власність земельні ділянки площею 2,00 га кожному для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення на території Староприлуцької сільської ради Липовецького (Вінницького) району Вінницької області (за межами населеного пункту). 06.10.2021 на засіданні 18 сесії 8 скликання Турбівської селищної ради проєкт рішення "Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 " не було підтримано більшістю голосів депутатів ради. Позивачі вважають таку бездіяльність відповідача протиправною, а тому за захистом своїх порушених прав та інтересів звертаються до суду.

Ухвалою суду від 04.01.2022 вказану позовну заяву залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ч. 3 ст. 161 КАС України. Так, судом встановлено, що при зверненні до суду позивачі не сплатили судовий збір в загальному розмірі 10896,00 грн. У зв`язку з цим позивачам встановлено строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

18.01.2022 від представника позивачів надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано квитанції про сплату судового збору у вищезазначеному розмірі.

Ухвалою суду від 20.01.2022 відкрито провадження в цій справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

15.02.2022 поштою до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Відповідач зазначає, що 06.10.2021 на розгляд 18 сесії 8 скликання Турбівської селищної ради було винесено та розглянуто проєкт рішення "Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ", але такий проєкт не отримав достатньої кількості голосів депутатів ради. Отже, рада у встановленому законом порядку розглянула клопотання позивачів, а відтак протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень у даному випадку відсутня. Також відповідач звертає увагу на те, що рішення щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у власність громадянина приймається не менш як двома третина голосів депутатів від загального складу ради. При цьому депутати за будь-яке рішення голосують на власний розсуд, керуючись своїми власними переконаннями. Тому позивачі неправомірно ставлять імперативну вимогу про зобов`язання ради прийняти рішення щодо затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ст. 12 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Частинами першою, другою статті 26 вказаного Закону визначено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Водночас законних підстав для зупинення провадження у цій справі не встановлено.

З огляду на викладене та враховуючи, що учасники справи до введення на території України воєнного стану скористалися (або мали можливість скористатися) своїм правом на подання заяв по суті справи, суд доходить висновку про відсутність правових перешкод для ухвалення рішення у цій справі.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності та оцінивши наведені сторонами доводи на підтримку своїх вимог та заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких належать, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу вимог п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, закон гарантує громадянам України право на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Згідно з пунктами "а", "б" статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Як визначено пунктом "б" частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частинами другою статті 116 ЗК України передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт "в" частини третьої статті 116 ЗК України).

Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України визначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що на підставі рішення Староприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області від 31.08.2020 за замовленням позивачів було розроблено проєкт землеустрою щодо відведення у їх власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства на території с. Стара Прилука (за межами населеного пункту) площею по 2,0 га кожному. 06.10.2021 на затвердження Турбівської селищної ради винесено проєкт рішення "Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ", однак таке рішення не було прийняте, оскільки не отримало достатньої кількості голосів депутатів.

Позивачі вважають, що тим самим відповідач допустив протиправну бездіяльність, оскільки не прийняв рішення за результатами розгляду їхнього клопотання про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га кожному.

Втім, під час розгляду справи суд встановив, що відповідач не допустив бездіяльність, яку позивачі оскаржують та яку вважають протиправною.

Так, згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Правовий статус відповідних рад визначається Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі Закон № 280/97-ВР).

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Частинами першою та другою статті 59 Закону № 280/97-ВР установлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, аналізуючи в сукупності норми ч. 9 ст. 118 ЗК України та ч. 1, 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР, суд зазначає, що при вирішенні клопотання громадянина про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки із земель комунальної власності, у місцевої ради виникає обов`язок розглянути таке клопотання у передбачений законом строк (протягом двох тижнів з дня отримання проєкту) і прийняти одне з наступних рішень: 1) про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність; 2) про відмову у передачі земельної ділянки у власність; 3) про залишення відповідного клопотання без розгляду.

Водночас рішення про затвердження проєкту землеустрою вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість депутатів від загального складу ради і, в такому разі, викладається у формі окремого документа.

Натомість проєкт рішення, який не отримав необхідної кількості голосів депутатів на свою підтримку, вважається відхиленим та не викладається у формі окремого документу про відмову у задоволенні клопотання, а відповідний результат голосування фіксується у протоколі, що ведеться на пленарному засіданні ради.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.12.2020 у справі № 300/178/20.

Судом встановлено, що 06.10.2021 на розгляд 18 сесії Турбівської селищної ради 8 скликання було винесено та розглянуто проєкт рішення сесії сільської ради проєкт рішення "Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ", який передбачав затвердження поданого позивачами проєкту землеустрою та передачу у їх власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га кожному на території Староприлуцької сільської ради (за межами населеного пункту).

Разом з тим, як вбачається з протоколу засідання ради від 06.10.2021, вказаний проєкт рішення не був підтриманий депутатами: "за" 4, "проти" 1, "утримались" 13. Рішення не прийнято.

Відсутність необхідної кількості голосів для прийняття рішення є засвідченням факту відмови органу місцевого самоврядування у затвердженні проєкту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність громадянина.

Тобто у даному випадку клопотання позивача вважається відхиленим, а рішення ради не повинно викладатися у формі окремого документу, а фіксується в протоколі пленарного засідання ради.

Отже, беручи до уваги обставини розгляду клопотання позивачів, суд доходить висновку про відсутність у діянні Турбівської селищної ради пасивної поведінки, яка б проявлялася у неприйнятті рішення. Адже внаслідок не набрання проєктом рішення за результатом голосування 06.10.2021 необхідної кількості голосів депутатів, вважається, що позивачам відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою та передачі у їх власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га кожному на території Староприлуцької сільської ради (за межами населеного пункту).

З огляду на викладене безпідставними є доводи позивачів щодо неправомірної бездіяльності відповідача, яка, на думку позивачів, полягає у неналежному розгляді Турбівською селищною радою вищезазначених клопотань про затвердження проєкту землеустрою.

Тому суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивачів щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача.

Однак суд вважає, що у даному випадку невірно обраний позивачами спосіб захисту своїх порушених прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин не може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, оскільки така відмова у наданні судового захисту не буде узгоджуватися із завданнями адміністративного судочинства та принципом верховенства права.

Особливо суд зважає на те, що рішення відповідача про відмову у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення у власність позивачів земельних ділянок не обґрунтовується жодними правовими підставами та обумовлене не є якимось об`єктивними перешкодами, а винятково небажанням депутатів голосувати за його прийняття.

Суд не ставить під сумнів право будь-якого депутата Турбівської селищної ради утриматись під голосування за конкретний проєкт рішення ради, оскільки це є його законним правом.

Між тим, суд зауважує, що не набрання проєктом рішення необхідної кількості голосів свідчить про відмову ради у затвердженні проєкту землеустрою та вважається рішенням суб`єкта владних повноважень, яке відповідно до положень ч. 10 ст. 118 ЗК України та ст.ст. 5, 19 КАС України може бути оскаржене до суду.

Водночас таке рішення органу місцевого самоврядування має ґрунтуватися на підставах, визначених законом, та відповідати критеріям правомірності, що передбачені частиною другою статті КАС України.

Відтак, утримуючись під голосування за позитивний проєкт рішення ради про затвердження проєкту землеустрою, депутат ради повинен усвідомлювати, що у даному випадку така його поведінка матиме конкретні юридичні наслідки у разі не набрання рішенням достатньої кількості голосів, а саме наслідки у вигляді рішення ради про відмову у затвердженні проєкту землеустрою, яке може бути предметом оцінки судом та апріорі вважатиметься невмотивованою відмовою у наданні земельної ділянки у власність, оскільки це рішення не буде обґрунтовуватися жодними підставами для його прийняття.

Наведене додатково підтверджується й тим, що на розгляд сесії ради виноситься проєкт, попередньо погоджений профільною комісією ради, яка вивчає відповідне питання на предмет наявності/відсутності законних підстав для прийняття того чи іншого рішення.

Отже, сам факт винесення на голосування депутатів проєкту рішення ради про затвердження проєкту землеустрою є свідченням того, що законних підстав для відмови у затвердженні проєкту немає.

Тому голосування за принципом "хочу голосую, а хочу ні", з одного боку, не забороняється, але з іншого може мати описані вище правові наслідки у вигляді рішення ради про відмову у затвердженні проєкту землеустрою, яким порушуються законні права та інтереси особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 3 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ, Суд).

Так, у справі "Рисовський проти України", № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Відтак за обставин, коли позивачі дотрималися встановленої законом процедури та подали на затвердження Турбівської селищної ради погоджений проєкт землеустрою щодо відведення у їх власність земельних ділянок комунальної власності, а відповідач, будучи уповноваженим органом влади, без наведення жодних мотивів відмовив у його затвердженні, то, на переконання суду, негативні наслідки від такої поведінки органу влади не можуть перекладатися на приватну особу.

Окрім цього, суд враховує, що прийняте відповідачем рішення про відмову у затвердженні проєкту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність, безсумнівно, має наслідком втручанням у право позивачів на мирне володіння майном. Відтак ця справа охоплюється предметом регулювання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Водночас у практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання держави у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд вважає недопустимою з точки зору верховенства права ситуацію, за якої відповідач відмовив позивачам у затвердженні розробленого та погодженого у встановленому законом порядку проєкту землеустрою не з посиланням на визначені законом підстави для цього, а лише тому, що позитивний проєкт відповідного рішення не був підтриманий більшістю голосів депутатів від загального складу ради.

Відтак втручання у майнові права позивачів за встановлених обставин, на думку суду, не може вважатися пропорційним та становить "індивідуальний та надмірний тягар" для позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

З огляду на викладене та враховуючи очевидність протиправної поведінки відповідача, якою порушуються основоположні права позивачів, суд вважає можливим вийти за межі пред`явлених позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивачів у спірних публічно-правових відносинах та надати оцінку рішенню 18 сесії 8 скликання Турбівської селищної ради, зафіксованому у протоколі пленарного засідання ради від 06.10.2021, про відмову у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення у власність позивачів земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га, розташованих на території Турбівської територіальної громади.

При цьому, на переконання суду, прийняття у даній адміністративній справі рішення про відмову у задоволенні позову лише з мотивів невірного обрання позивачами способу захисту своїх порушених прав та інтересів, коли наявні у справі докази дають можливість вирішити спір по суті, буде свідчити про надмірний формалізм та обмеження права особи на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Європейської конвенції з прав людини.

Відповідно до абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

В силу приписів ч. 9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Таким чином, будучи уповноваженим органом місцевого самоврядування на розпорядження бажаної для позивача земельної ділянки, відповідач був зобов`язаний у двотижневий строк з дня отримання належним чином розробленого та погодженого у встановленому законом порядку проєкту землеустрою щодо відведення у власність позивачів земельних ділянок прийняти рішення про затвердження такого проєкту та передачу у власність позивачів відповідних земель.

Водночас перевірка на відповідність проєкту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проєкту.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 818/1903/17 та від 16 листопада 2020 року справа № 640/5615/19.

Натомість відповідач з непередбачених законом підстав надав позивачам відмову, навіть не обґрунтувавши її з посиланням на підстави, визначені у ч. 7 ст. 118 ЗК України, як-от невідповідність проєкту вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Суд зазначає, що виходячи з аналізу статті 118 ЗК України та інших пов`язаних з нею норм цього Кодексу, можна дійти висновку, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, процедура безоплатного отримання земельних ділянок громадянами чітко регламентується законом. Така процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо вирішення "земельного" питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання зазначеними органами встановленої законом процедури є обов`язковим.

В рішенні у справі № 805/4508/16-а Верховний Суд зазначав, що стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus) заява № 32181/04); пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus) заява № 32181/04; пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria) заява № 38780/02).

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. У рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, ЄСПЛ вказує на те, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Втім, рішення відповідача наведеним критеріям обґрунтованості не відповідає та прийняте з непередбачених законом підстав.

Суд також враховує, що порушення органом місцевого самоврядуванням процедури передачі земельних ділянок у власність, з огляду на дотримання позивачами визначених законодавством вимог, є порушенням конституційного принципу належного урядування, що знайшов закріплення, зокрема у статті 6 (органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України), статті 8 (в Україні визнається і діє принцип верховенства права), статті 19 (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України) Конституції України.

Крім того, згідно зі статтями 3 та 4 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифіковано згідно із Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року) зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго (належного) врядування, прав людини та основоположних свобод відносяться до головних ціннісних орієнтирів для взаємовідносин між Сторонами.

Окремі аспекти принципу належного врядування також були зазначені ЄСПЛ у справах "Армазова проти Республіки Молдова" (Arzamazova v. The Republic of Moldova, заява №38639, п.52), "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia, заява №32457/05, п. 40), "Графов проти України" (заява № 4809/10), "Чакаревич проти Хорватії" (Сakareviс v. Croatia, заява № 48921/13), з аналізу яких можна дійти висновку, що у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика щодо розуміння принципу належного урядування, до змісту якого можна включити п`ять головних складових елементів: 1) покладення на суб`єктів владних повноважень зобов`язання запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок; 2) якщо діяльність суб`єкта владних повноважень впливає на основоположні права людини, такі суб`єкти повинні діяти вчасно, в належний і якомога послідовніший спосіб; 3) ризик будь-якої помилки суб`єкта владних повноважень повинен покладатися на такого суб`єкта, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; 4) застосування принципу належного урядування, як правило, не повинно перешкоджати суб`єкту владних повноважень виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість; 5) потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій суб`єкта владних повноважень.

У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 наголошено, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

Суд також враховує, що відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 року, верховенство права це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. При цьому справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Отже, ця юридична позиція Конституційного Суду України поширюється і на необхідність врегулювання органами публічної влади "правової процедури", яка визначає критерії справедливого ставлення органів публічної влади до особи.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 5-р/2019, Конституція України містить низку фундаментальних положень щодо здійснення державної влади, передбачених статтями 3, 5, 6, 8, 19 Основного Закону. Названі конституційні приписи перебувають у взаємозв`язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов`язують наділених державною владою суб`єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.

Тому, коли йдеться про реалізацію компетенції у межах дискреції суб`єктом владних повноважень, такі суб`єкти зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правова процедура (fair procedure справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Установлена правова процедура як складова частина принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18 та від 8 липня 2021 року у справі № 160/674/19.

Суд також зазначає, що у сталій практиці ЄСПЛ принцип легітимних очікувань пов`язаний з розширеним тлумаченням поняття "майно". Зокрема, ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначає, що поняття "майно" має автономне значення, яке є незалежним від офіційної класифікації у національному законодавстві і не обмежується правом власності на фізичні товари; деякі інші права та інтереси, які складають активи, також можуть розглядатися як "права на майно", і таким чином, як "майно"; питання, яке необхідно розглянути в кожному випадку, полягає в тому, чи обставини справи, якщо їх розглядати в цілому, надавали заявникові право власності на матеріально-правові інтереси, захищені статтею 1 Першого протоколу.

Так, у справі "Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium" (заява № 17849/91, п. 31) ЄСПЛ зазначив, що поняття "майно" (possessions) може означати "існуюче майно" (existing possessions) або активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право.

У рішенні у справі "Kopecку v. Slovakia" (заява № 44912/98, п. 52) ЄСПЛ узагальнив висновок про належне правове підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування у наступний спосіб: якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. також рішення у справах: "Vilho Eskelinen and Others v. Finland", п. 94, заява № 63235/00 [25]; "Haupt v. Austria", п. 47, заява № 9816/82 [26]; "Radomilja and Others v. Croatia", п. 142, заява № 25376/06 [27]; "Draon v. France", п. 65, заяви № 1513/03, №11810/03 [28] та ін.).

Правова позиці ЄСПЛ щодо наявності достатнього правового підґрунтя для виникнення в особи легітимних очікувань неодноразово була застосована у національній судовій практиці.

Наприклад, у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19 Велика палата Верховного Суду зауважила, що особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має легітимне очікування успішної реалізації її права вимоги у сенсі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідач неправомірно відмовив позивачам у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в порядку безоплатної приватизації.

При цьому суд зважає підхід Верховного Суду до вирішення спорів у подібних правовідносинах, що викладений у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 160/5982/19.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що рішення 18 сесії 8 скликання Турбівської селищної ради, зафіксоване у протоколі пленарного засідання ради від 06.10.2021, про відмову у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення у власність позивачів земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га кожному на території Староприлуцької сільської ради (за межами населеного пункту) є протиправним і підлягає скасуванню.

Оцінюючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача затвердити відповідний проєкт землеустрою, суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

За наслідками аналізу вказаних положень суд зазначає, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість у спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 2 липня 2020 року у справі № 825/2228/18 та від 31 липня 2020 року у справі № 810/2474/18.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

У рішенні від 10 квітня 2008 року "Вассерман проти Росії" ЄСПЛ вказав, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.

Відтак, оскільки відповідач без законних підстав відмовив позивачам у затвердженні проєкту землеустрою, жодним чином не вмотивувавши своє рішення, хоча був зобов`язаний прийняти рішення про затвердження проєкту землеустрою у двотижневий строк з дня надходження до нього відповідного проєкту, а під час розгляду справи не встановлено будь-яких інших обставин, що безпосередньо впливали на позитивне вирішення питання про затвердження розробленого за замовленням позивачів проєкту землеустрою, суд приходить до переконання, що обраний позивачами спосіб захисту порушених прав не суперечить вимогам закону та не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

При цьому враховується правовий висновок, наведений у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 160/5982/19.

Факультативно суд враховує, що за обставин коли позитивний проєкт рішення ради про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність особи земельної ділянки не був підтриманий більшістю голосів депутатів без жодних пояснень щодо прийняття такого рішення та без посилання на наявність законних підстав для незатвердження проєкту, або ж наявність інших об`єктивних перешкод для прийняття позитивного рішення, суд вважає, що покладення на відповідача обов`язку повторно розглянути клопотання позивачів про затвердження проєкту землеустрою буде неефективним, не захистить порушених прав позивачів та не вирішить існуючий між сторонами публічно-правовий спір, а лише надалі продовжить невизначеність у правовідносинах між сторонами.

Відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.

Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.

Так, вказаним законом розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей:

5) безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

А оскільки рішення місцевої ради про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки обов`язково супроводжується рішення про надання відповідної земельної ділянки у власність, тобто за своєю суттю є рішення про передачу у приватну власність особи земельної ділянки комунальної власності, суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов`язальній частині, а тому відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України дають підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.

В силу положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме визнати протиправним та скасувати рішення 18 сесії 8 скликання Турбівської селищної ради, зафіксоване у протоколі пленарного засідання ради від 06.10.2021, про відмову у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення у власність позивачів земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га кожному на території Староприлуцької сільської ради (за межами населеного пункту) та зобов`язати Турбівську селищну раду затвердити відповідний проєкт землеустрою.

Водночас виконання рішення суду в зобов`язальній частині належить відстрочити до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України у разі задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Отже, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог немайнового характеру та беручи до уваги неможливість арифметичного визначення частки (пропорції) задоволених позовних вимог, на користь кожного з позивачів підлягає стягненню половина понесених ними витрат зі сплати судового збору, тобто по 454,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 134, 139, 143, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 18 сесії 8 скликання Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області, зафіксоване у протоколі пленарного засідання ради від 06 жовтня 2021 року, про відмову у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 земельних ділянок із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га кожному на території Староприлуцької сільської ради Вінницького (Липовецького) району Вінницької області.

Зобов`язати Турбівську селищну раду Вінницького району Вінницької області затвердити проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 2,0 га за кадастровим номером 0522286600:02:001:0197, яка розташована за межами АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Турбівську селищну раду Вінницького району Вінницької області затвердити проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 2,0 га за кадастровим номером 0522286600:02:001:0196, яка розташована за межами АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Турбівську селищну раду Вінницького району Вінницької області затвердити проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 2,0 га за кадастровим номером 0522286600:02:001:0195, яка розташована за межами АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Турбівську селищну раду Вінницького району Вінницької області затвердити проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_4 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 2,0 га за кадастровим номером 0522286600:02:001:0194, яка розташована за межами АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Турбівську селищну раду Вінницького району Вінницької області затвердити проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_5 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 2,0 га за кадастровим номером 0522286600:02:001:0193, яка розташована за межами АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Турбівську селищну раду Вінницького району Вінницької області затвердити проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_6 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 2,0 га за кадастровим номером 0522286600:02:001:0192, яка розташована за межами АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Турбівську селищну раду Вінницького району Вінницької області затвердити проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_7 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 2,0 га за кадастровим номером 0522286600:02:001:0189, яка розташована за межами АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Турбівську селищну раду Вінницького району Вінницької області затвердити проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_8 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 2,0 га за кадастровим номером 0522286600:02:001:0188, яка розташована за межами АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Турбівську селищну раду Вінницького району Вінницької області затвердити проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_9 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 2,0 га за кадастровим номером 0522286600:02:001:0187, яка розташована за межами АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Турбівську селищну раду Вінницького району Вінницької області затвердити проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_10 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 2,0 га за кадастровим номером 0522286600:02:001:0186, яка розташована за межами АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Турбівську селищну раду Вінницького району Вінницької області затвердити проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_11 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 2,0 га за кадастровим номером 0522286600:02:001:0185, яка розташована за межами АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Турбівську селищну раду Вінницького району Вінницької області затвердити проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_12 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 2,0 га за кадастровим номером 0522286600:02:001:0184, яка розташована за межами с. Стара Прилука Вінницького (колишнього Липовецького) району Вінницької області.

В решті позову відмовити.

Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору в розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_4 витрати зі сплати судового збору в розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_5 витрати зі сплати судового збору в розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_6 витрати зі сплати судового збору в розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_7 витрати зі сплати судового збору в розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_8 витрати зі сплати судового збору в розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_9 витрати зі сплати судового збору в розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_10 витрати зі сплати судового збору в розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_11 витрати зі сплати судового збору в розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_12 витрати зі сплати судового збору в розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач 1: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 );

2) позивач 2: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 );

3) позивач 3: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 );

4) позивач 4: ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 );

5) позивач 5: ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_5 );

6) позивач 6: ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_6 );

7) позивач 7: ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_7 );

8) позивач 8: ОСОБА_8 (РНОКПП НОМЕР_8 , місце проживання: АДРЕСА_6 );

9) позивач 9: ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_9 , місце проживання: АДРЕСА_6 );

10) позивач 10: ОСОБА_10 (РНОКПП НОМЕР_10 , місце проживання: АДРЕСА_8 );

11) позивач 11: ОСОБА_11 (РНОКПП НОМЕР_11 , місце проживання: АДРЕСА_9 );

12) позивач 12: ОСОБА_12 (РНОКПП НОМЕР_12 , місце проживання: АДРЕСА_10 );

13) представник позивачів: адвокат Дудчик Олег Михайлович (РНОКПП НОМЕР_13 , адреса для листування: вул. Хмельницьке шосе, 2, офіс 505, м. Вінниця, 21036);

14) відповідач: Турбівська селищна рада Вінницького району Вінницької області (код ЄДРПОУ 04326230, місцезнаходження: вул. Миру, 42, смт. Турбів, Липовецький район, Вінницька область, 22513).

Повне судове рішення складено 13.04.2022.

Суддя Сало Павло Ігорович