Постанова

від 15.02.2022 по справі 5/31-б-08

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 5/31-Б-08

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

за участю представників сторін:

Фізичної особи - підприємця Острініна В.Б. - Лихопьока Д.П.;

розпорядника майна Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Партизанський елеватор" арбітражного керуючого Косенка С.Г. - Косенка С.Г. (особисто);

Офісу Генерального прокурора - Штін Д.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Острініна Вадима Борисовича

на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 09.02.2021 (щодо закриття провадження у справі)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2021

на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 09.02.2021 (щодо затвердження звіту розпорядника майна про нарахування і виплату грошової винагороди)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2021

у справі № 5/31-Б-08

за заявою кредиторів Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області та Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі

до боржника Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Партизанський елеватор"

про визнання банкрутом, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст обставин справи про банкрутство та заявлених вимог

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 21.12.2007 порушено провадження у справі № 5/31-Б-08 про банкрутство Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Партизанський елеватор" Генічеського району Херсонської області (далі - Підприємство, Боржник).

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 10.04.2014 розпорядником майна Боржника призначено арбітражного керуючого Косенко С.Г.

28.01.2020 арбітражний керуючий Косенко С.Г. звернувся до суду зі заявою про нарахування та виплату грошової винагороди за виконання повноважень розпорядника майна Підприємства за період з 10.04.2014 по 31.12.2019 в сумі 360.392,00 грн.

03.04.2020 арбітражний керуючий Косенко С.Г. звернувся до суду з клопотанням про зобов`язання Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Мінекономіки) надати докази вжиття заходів, направлених на відновлення платоспроможності Підприємства, та пропозиції щодо порядку проведення розрахунків з його кредиторами.

27.04.2020 Мінекономіки звернулось до суду з клопотанням про закриття провадження у справі № 5/31-Б-08 про банкрутство Підприємства.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 09.02.2021 (з урахуванням ухвали від 11.03.2021 про виправлення описки) у справі № 5/31-Б-08, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2021, клопотання розпорядника майна задоволено, затверджено звіт про нарахування і виплату грошової винагороди (оплату послуг) за період з 10.04.2014 по 31.12.2019 у загальному розмірі 360.392,00 грн. Ухвалено стягнути грошову винагороду розпорядника майна Підприємства - арбітражного керуючого Косенка С.Г. у вказаному розмірі пропорційно з кредиторів Боржника.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 09.02.2021 у справі № 5/31-Б-08, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2021, припинено процедуру розпорядження майном Підприємства та повноваження розпорядника майна арбітражного керуючого Косенка С.Г., провадження у справі закрито.

Судові рішення щодо затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди розпорядника майна Боржника обґрунтовані, серед іншого, наступним:

- відсутність встановленого в судовому порядку факту неналежного виконання арбітражним керуючим Косенком С.Г. повноважень розпорядника майна унеможливлює позбавлення його права на одержання плати за надані ним послуги;

- протягом строку процедури розпорядження майном у справі № 5/31-Б-08 скарги на дії (бездіяльність) арбітражного керуючого Косенка С.Г. до суду не подавались, звіти про проведену роботу комітетом кредиторів приймались до відома без зауважень;

- у випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, то така оплата повинна здійснюватися за рахунок коштів кредиторів.

Судові рішення про закриття провадження у справі мотивовані тим, що:

- провадження у справі № 5/31-Б-08 на стадії розпорядження майном триває більше тринадцяти років і за цей період, зокрема, з моменту порушення справи та до моменту набрання чинності Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) (до 21.10.2019) у справі не укладено мирової угоди;

- чинна редакція КУзПБ не передбачає такого інституту у процедурі банкрутства як мирова угода;

- Боржник є підприємством з державною формою власності, міститься в переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, тому застосування до нього процедури санації чи ліквідації не є можливим.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями у цій справі, ФОП Острінін В.Б. (скаржник) подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить:

(1) скасувати Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 та ухвалу Господарського суду Херсонської області від 09.02.2021 щодо закриття провадження у справі № 5/31-Б-08 про банкрутство та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду;

(2) скасувати Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 та ухвалу Господарського суду Херсонської області від 09.02.2021 щодо нарахування і виплати грошової винагороди розпорядника майна в частині її стягнення пропорційно з кредиторів боржника та ухвалити нове рішення, яким визначити грошову винагороду з огляду на фактично виконаний обсяг роботи та покласти вказане стягнення на боржника.

В обґрунтування доводів та підстав касаційного оскарження скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- оскільки законодавчо визначені підстави для закриття провадження у справі відсутні, судові рішення щодо закриття провадження у справі про банкрутство Підприємства ухвалено з порушенням вимог чинного законодавства України;

- судові рішення щодо нарахування і виплату грошової винагороди прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема з підстав не дослідження належним чином та передчасного затвердження звіту арбітражного керуючого Косенка С.Г. про нарахування та виплату основної грошової винагороди за період з 10.04.2014 по 31.12.2019 у розмірі 360.392,00 грн без урахування оцінки фактично виконаної роботи арбітражним керуючим Косенком С.Г., який виконував функції розпорядника майна Боржника протягом вказаного періоду;

- суди не врахували, що ані стаття 115 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), ані стаття 30 КУзПБ не передбачає виплату винагороди арбітражного керуючого за рахунок коштів кредиторів, крім у випадку створення фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат;

- суди попередніх інстанцій під час вирішення питання щодо стягнення основної грошової винагороди арбітражного керуючого за рахунок коштів кредиторів було застосовано судову практику (постанови Верховного Суду від 04.10.2018 у справі №916/1503/17, від 01.08.2018 у справі № 912/1783/16, від 04.10.2018 у справі №916/1503/17 та від 30.01.2019 у справі № 910/32824/15). Натомість, усі вказані судові рішення приймались за результатами розгляду справ, в яких боржник був ліквідований, тобто у таких справах фактично було досягнуто більшість цілей, передбачені законодавством про банкрутство;

- провадження у справі про банкрутство було закрито саме з підстав наявності встановленого законом обмеження щодо застосування процедур санації чи ліквідації до Боржника, який є підприємством з державною формою власності, міститься в переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, тому можливо вважати, що Боржник не є неплатоспроможним підприємством та може за певних умов відновити свою діяльність. Отже, покладення додаткових витрат на кредиторів, а саме стягнення з них основної грошової винагороди, є незаконним.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Інші учасники справи не скористались своїм процесуальним правом щодо подання відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до положень частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду судових рішень.

Касаційне провадження

06.07.2021 до Верховного Суду надійшла вищевказана касаційна скарга.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 5/31-Б-08 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Жуков С.В., Банасько О.О., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 06.07.2021.

Ухвалою Верховного Суду від 21.07.2021 касаційну скаргу ФОП Острініна В.Б. залишено без руху; надано скаржнику строк для усунення недоліків.

До касаційного суду від скаржника надійшли додаткові документи щодо усунення недоліків касаційної скарги, а саме копія квитанції про сплату судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 01.09.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Острініна В.Б на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 09.02.2021 (щодо затвердження звіту розпорядника майна про нарахування і виплату грошової винагороди) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2021, а також на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 09.02.2021 (про закриття провадження у справі) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2021; призначено касаційну скаргу до розгляду на 22.09.2021 о 11:45 год.

Ухвалою Верховного Суду від 22.09.2021 клопотання Боржника задоволено, зупинено касаційне провадження у справі № 5/31-Б-08 за касаційною скаргою до розгляду Верховним Судом у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду справи № 1-24-7-5/297-06-7817 та оприлюднення повного тексту судового рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 10.01.2022 поновлено касаційне провадження у справі № 5/31-Б-08; касаційну скаргу призначено до розгляду на 09.02.2022 о 14:35 год.

Ухвалою Верховного Суду від 09.02.2022 оголошено перерву у судовому засіданні у справі № 5/31-Б-08 з розгляду касаційної скарги до 16.02.2022 о 14:00 год.

У зв`язку з перебуванням судді Банаська О.О. на лікарняному, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Ткаченко Н.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 15.02.2022.

Судове засідання 16.02.2022 відбулось за участі представника ФОП Острініна В.Б. (скаржника), прокурора Офісу Генерального прокурора та розпорядника майна Підприємства арбітражного керуючого Косенка С.Г., які надали пояснення у справі. інші учасники справи явку повноважного представника не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином.

Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників інших учасників справи.

При цьому, суд враховує приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України, за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 300 ГПК України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції дійшов наступних висновків.

Щодо оскарження судових рішень про закриття провадження у справі

Як встановлено судами попередніх інстанцій та зазначалося вище, у цій справі про банкрутство Підприємства, в якій провадження порушено ухвалою суду від 21.12.2007 та застосовано судову процедуру розпорядження майном, предметом розгляду стали вимоги Мінекономіки про закриття провадження у справі.

Судами також встановлено, що:

(1) відповідно до довідки Херсонського обласного управління статистики Державного комітету статистики України № 9993, затвердженої наказом Держкомстату України від 21.11.1997 № 55 Підприємство включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України із загальнодержавною формою власності;

(2) Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Деякі питання управління Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства об`єктами державної власності" від 09.10.2019 № 954-р повноваження з управління корпоративними правами держави ДАК "Хліб України" були передані із сфери управління Мінагрополітики до сфери управління Мінекономіки.

(3) ухвалою Господарського суду Херсонської області від 28.02.2008 введено процедуру розпорядженням майном Підприємства, яка станом на 09.02.2021 триває вже 13 років.

Пунктом 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закон України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (далі - Закону № 145-ІХ), який набрав чинності з 20.10.2019, визначено, що у справах про банкрутство державних підприємств, у тому числі казенних підприємств, або акціонерних товариств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків (далі - Державні підприємства), не застосовуються судова процедура санації, крім тих, що задіяні у виконанні державного оборонного замовлення, виробництві, розробленні, модернізації, ремонті, обслуговуванні озброєння та військової техніки, та судова процедура ліквідації, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Судами з`ясовано, що згідно зі Статутом Підприємства метою та діяльністю, зокрема є:- заготівля та зберігання зерна, його обробка і технологічна переробка;- виробництво борошна, крупів, хлібобулочних і макаронних виробів, комбікормів та інших харчових та кормових продуктів; - забезпечення потреб населення, установ і підприємств будь якої форми власності сільськогосподарською продукцією, продуктами її переробки.

Отже, Боржник не відноситься до переліку підприємств, що задіяні у виконанні державного оборонного замовлення, виробництві, розробленні, модернізації, ремонті, обслуговуванні озброєння та військової техніки, або ж ліквідуються за рішенням власника протягом трьох років з дня набрання чинності Законом № 145-ІХ.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що застосування відносно Боржника судової процедури санації чи ліквідації з урахуванням приписів Закону № 145-ІХ є неможливим.

Суд звертається до правової позиції щодо застосування пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ, сформульованої Верховним Судом у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 18.11.2021 у справі № 1-24-7-5/297-06-7817, до розгляду якої зупинялось касаційне провадження у цій справі.

Так, у вказаній постанові судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернула увагу, що положення пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону №145-ІХ не містять прямої вказівки на закриття провадження у справах про банкрутство.

Водночас ці положення допускають закриття провадження у такій справі на стадії судової процедури розпорядження майном із застосуванням наведених положень.

Суд, зауважив, що положеннями частини 4 Прикінцевих та Перехідних положень КУзПБ, який введено в дію 21.10.2019, запроваджений порядок подальшого здійснення провадження у справах про банкрутство за правилами цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

Водночас, відповідно до статті 6 КУзПБ законодавець не передбачив застосування у справі про банкрутство будь-яких інших процедур, окрім процедур розпорядження майном, санації боржника та ліквідації, на відміну від Закону про банкрутство, що передбачав окрім наведених процедур також і процедуру (можливість) укладення мирової угоди.

Щодо передбачених КУзПБ процедур, то відповідно до його преамбули цим нормативним актом встановлюються умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Такий порядок забезпечується, зокрема, застосуванням у справі про банкрутство окремих, однак послідовних та пов`язаних між собою судових процедур (стаття 6 КУзПБ ).

Судова процедура розпорядження майном боржника, згідно із положеннями КУзПБ, повинна забезпечити збереження активів, ефективне їх використання, аналіз фінансового стану боржника та прийняття рішення про щодо наступної процедури - санації або ліквідації (частина перша статті 44).

Відповідно до частини першої статті 49 цього Кодексу у підсумковому засіданні суду у процедурі розпорядження майном боржника здійснюється перехід до наступної судової процедури (процедури санації, ліквідації) або закривається провадження у справі.

Частиною третьою статті 49 КУзПБ визначено, що у підсумковому засіданні господарський суд ухвалює, зокрема, рішення про закриття провадження у справі про банкрутство.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 90 КУзПБ, господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство, окрім наведених у цій статті, і в інших випадках, передбачених законом.

У зв`язку з викладеним Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 1-24-7-5/297-06-7817 дійшла висновку, що:

- факт перебування боржника - державного підприємства у справі про банкрутство в процедурі розпорядження майном, незалежно від того за правилами Закону про банкрутство або КУзПБ було застосовано цю процедуру;

- обставини неможливості завершення цієї справи про банкрутство на стадії розпорядження майном із застосуванням спеціальних норм законодавства про банкрутство (у разі їх встановлення);

- заборона на застосування судових процедур санації чи ліквідації, -

в сукупності вказують на існування передбаченої пунктом 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ підстави для закриття провадження у цій справі про банкрутство - через законодавчі обмеження щодо застосування подальших - після розпорядження майном (стаття 49 КУзПБ) процедур санації та ліквідації до державних підприємств (крім тих, для яких пунктом 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ встановлені винятки у забороні щодо застосування цих процедур).

Отже, хоча норми пункту 9 частини першої статті 90 КУзПБ та пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України (відсутній предмет спору) і не містять прямої вказівки на закриття провадження у справі про банкрутство з підстав обмеження у застосуванні подальших (після процедури розпорядження майном) процедур санації/ліквідації, проте застосування цих норм як підстав для закриття провадження у справі про банкрутство узгоджується із передбаченою законодавцем в частині першій статті 49 КУзПБ можливістю закрити провадження у справі про банкрутство у процедурі розпорядження майном через встановлені в пункті 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ обмеження у застосуванні подальших (після процедури розпорядження майном) судових процедур (стаття 49 КУзПБ).

Аналогічної правової позиції, щодо можливості закриття судами провадження у справах про банкрутство боржників - Державних підприємств, наведена у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 917/1230/15 з посиланням на висновки в постанові Верховного Суду, ухваленій у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 10.12.2019 у справі № 906/1290/15.

У цьому висновку Суд також врахував сталу судову практику з відповідними висновками та правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 05.11.2019 у справі № 910/3704/13, від 12.12.2019 у справі №923/382/14, від 19.12.2019 у справі № 50/155, від 26.05.2020 у справі №922/1200/18, від 07.10.2020 у справі № 917/1230/15, від якої Судова палата не знайшла підстав відступати.

Колегія суддів також звертає увагу, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Сюрмелі проти Німеччини" від 08.06.2006 визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції тривалість судового провадження, яке продовжувалося у судах понад 16 років та відсутність ефективних засобів оскарження затяжного характеру триваючого розгляду цивільної справи в національному законодавстві Німеччини.

Отже, у разі тривалого здійснення провадження у справі про банкрутство через неможливість його завершення із застосуванням спеціальних норм законодавства про банкрутство, суд має право застосувати загальні процесуальні норми, з метою забезпечення права на справедливий суд в розумінні строків розгляду справи і забезпечення балансу інтересів кредиторів та боржника під час судового провадження.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду ЄСПЛ у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Таким чином, враховуючи встановлені у цій справі обставини щодо того, що:

- провадження у справі 5/31-Б-08 про банкрутство Підприємства триває понад 13 років на стадії розпорядження майном і за цей період, зокрема, з моменту порушення справи та до моменту набрання чинності КУзПБ (тобто до 21.10.2019) у справі не укладено мирової угоди в процедурі розпорядження майном, а чинна редакція цього Кодексу не передбачає такого інституту у процедурі банкрутства як мирова угода;

- боржник не був виключений з переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації і це унеможливлює застосування щодо нього процедур санації чи ліквідації;

- для забезпечення принципів розгляду справи впродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом і гарантування правової певності кредиторів, вимоги яких визнані судом і включені до реєстру вимог кредиторів, -

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про необхідність закриття провадження у справі про банкрутство Підприємства на підставі пункту 9 частини першої статті 90 КУзПБ та пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

Наведеним спростовуються доводи скаржника щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження у справі через відсутність законодавчо визначених для цього підстав.

Щодо оскарження судових рішень про затвердження звіту розпорядника майна про нарахування і виплату грошової винагороди

Предметом судового розгляду є клопотання арбітражного керуючого Косенка С.Г. про стягнення грошової винагороди за виконання ним обов`язків розпорядника майна Боржника за період процедури розпорядження майном.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, процедура розпорядженням майном Підприємства введена ухвалою господарського суду від 28.02.2008 та припинена ухвалою від 09.02.2021 (ухвала про закриття провадження у справі).

Тобто виконання арбітражним керуючим Косенком С.Г. обов`язків розпорядника майна Підприємства відбувалось у процедурі, врегульованій як нормами Закону про банкрутство (до 21.10.2019), так і нормами КУзПБ.

Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 98 Закону про банкрутство арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора відповідно до законодавства та має право, зокрема, отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Законом.

Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) виконує повноваження за грошову винагороду (частина перша статті 115 Закону про банкрутство).

Розмір та порядок сплати грошової винагороди арбітражного керуючого визначені нормами частини другої статті 115 Закону про банкрутство. Зокрема, сплата грошової винагороди арбітражному керуючому (розпоряднику майна) здійснюється шляхом її авансування заявником (кредитором або боржником) у розмірі, зазначеному у цій частині.

Разом з тим, нормами частини шостої статті 115 Закону про банкрутство передбачено, що кредитори можуть створювати фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Формування фонду та порядок використання його коштів визначаються рішенням комітету кредиторів та затверджуються ухвалою господарського суду.

Звіт арбітражного керуючого про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат доводиться кредиторам до відома та повинен бути схвалений або погоджений комітетом кредиторів (абзац 2 частини сьомої статті 114 Закону про банкрутство).

21.10.2019 набрав чинності КУзПБ.

Відповідно до частини другої Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу визнано такими, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

Згідно з частиною четвертою Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.

Арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Кодексом (пункт 3 статті 12 КУзПБ).

Питання винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого врегульовано положеннями статті 30 КУзПБ.

Частиною першої вказаної статті КУзПБ передбачено, що арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Грошова винагорода арбітражного керуючого складається з основної та додаткової грошових винагород.

Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна або ліквідатора визначається в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останніх 12 місяців його роботи до відкриття провадження у справі, але не менше трьох розмірів мінімальної заробітної плати за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень (абзац 1 частини другої статті 30 КУзПБ).

За приписами абзацу 6 частини другої статті 30 КУзПБ сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень, зокрема, розпорядника майна здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відновлення відкриття провадження у справі.

У разі якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів, основна винагорода арбітражного керуючого сплачується за рахунок коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває у заставі (абзац 7 частини другої статті 30 КУзПБ).

Кредитори можуть створювати фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Порядок формування фонду та порядок використання його коштів визначаються рішенням комітету кредиторів та затверджуються ухвалою господарського суду (абзац 1 частини п`ятої статті 30 КУзПБ).

Нормами абзацу 2 частини шостої статті 30 КУзПБ), серед іншого, визначено, що звіт арбітражного керуючого про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат має бути схвалений комітетом кредиторів у процедурі банкрутства юридичної особи, а в частині витрат, що стосуються заставного майна, - забезпеченим кредитором.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій:

- звіт арбітражного керуючого Косенка С.Г. про нарахування та виплату грошової винагороди за період процедури розпорядження майном Підприємства був схвалений на засіданні комітету кредиторів та містить відповідні розрахунки оплати послуг арбітражного керуючого;

- заявлена до оплати ліквідатором сума складає передбачений та встановлений законодавством мінімальний розмір оплати послуг арбітражного керуючого за період виконання ним обов`язків розпорядника;

- заборгованість із оплати грошової винагороди арбітражного керуючого із розрахунку двох мінімальних заробітних плат за кожен місяць у період з 10.04.2014 по 31.10.2019 та із розрахунку трьох мінімальних заробітних плат за листопад - грудень 2019 року складає 360 392,00 грн;

- комітет кредиторів фонд для авансування грошової винагороди арбітражного керуючого не створив;

- відповідно до звіту розпорядника майна станом на 27.01.2020 у Підприємства майнові активи відсутні, що виключає можливість здійснення виплати грошової винагороди арбітражного керуючого за рахунок реалізації майна боржника;

- протягом строку процедури розпорядження майном у справі № 5/31-Б-08 скарги на дії (бездіяльність) арбітражного керуючого Косенка С.Г. до суду не подавались, звіти про проведену роботу комітетом кредиторів приймались до відома без зауважень.

З огляду на вищенаведені положення законодавства та встановлені судами обставини справи, Верховний Суд вважає правомірними та обґрунтованими висновки попередніх судових інстанцій в частині затвердження звіту розпорядника майна про нарахування і виплату грошової винагороди, а відтак визнає помилковими доводи скаржника про неправильне застосуванням норм права, зокрема з підстав неналежного дослідження обставин та передчасного затвердження вказаного звіту без урахування оцінки фактично виконаної роботи арбітражним керуючим протягом вказаного періоду.

Поряд з цим, дослідивши законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в частині стягнення грошової винагороди розпорядника майна у загальному розмірі 360.392,00 грн пропорційно з кредиторів боржника, Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Як зазначалось, висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний господарський суд, ґрунтуються на тому, що у випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, то така оплата повинна здійснюватися за рахунок коштів кредиторів.

Судами враховано правові висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 04.10.2018 у справі № 916/1503/17, від 01.08.2018 у справі № 912/1783/16, від 30.01.2019 у справі № 910/32824/15, згідно яких ініціюючи провадження у справі про банкрутство, кредитори, як споживачі послуг арбітражного керуючого, котрі очікують на результат його діяльності, мають усвідомлювати, що надавши на свій ризик згоду на участь у справі про банкрутство, однак не знайшовши майна, як джерела своїх доходів і покриття видатків, арбітражний керуючий правомірно очікує покриття забезпечення процедури, яке у такому випадку лягає тягарем на кредиторів (кредитора) неплатоспроможного боржника.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає помилковим врахування судами попередніх інстанцій наведеної правової позиції для цієї конкретної справи саме в частині покладення оплати грошової винагороди за рахунок коштів кредиторів, оскільки встановлені фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними (ключовою відмінністю є те, що у наведених справах предметом розгляду було питання про затвердження звіту ліквідатора про нарахування та виплату грошової винагороди за підсумками ліквідаційної процедури банкрута, тобто боржник був ліквідований, натомість у цій справі провадження у справі про банкрутство закрито не за результатом завершення процедури банкрутства, а боржник продовжує існувати).

При цьому, Верховний Суд погоджується з висновком про те, що відмову від оплати винагороди арбітражному керуючому можна розцінювати як примушування до безоплатної праці, що забороняється та прирівнюється до рабства в контексті ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних актів (зокрема, Конвенції 1926 року про заборону рабства, Конвенції Міжнародної організації праці про примусову чи обов`язкову працю 1930 року ратифіковану Україною 10.08.1956, Конвенції Міжнародної організації праці №105 про скасування примусової праці 1957 року ратифіковану Україною 05.10.2000), резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) 1996 року тощо) та суперечить статті 43 Конституції України.

Отже, надання послуг арбітражного керуючого як суб`єкта незалежної професійної діяльності повинно відбуватися на платній основі.

Колегія суддів враховує, що провадження у цій справі про банкрутство Підприємства було закрито з підстав (1) наявності встановленого законом обмеження щодо застосування процедур санації чи ліквідації до боржника, який є підприємством з державною формою власності, міститься в переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, (2) здійснення провадження на стадії розпорядження майном понад 13 років, (3) відсутністю визначення нормами КУзПБ такого інституту у процедурі банкрутства як мирова угода.

Тобто провадження у цій справі закрито не за наслідком здійснення процедури банкрутства боржника із досягненням основних цілей цієї процедури (як то відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів), натомість Боржник як юридична особа продовжує існувати та за певних умов може відновити свою діяльність.

З наведеного колегія суддів вважає, що найбільш доцільним у цій конкретній справі розглядати саме боржника як належного суб`єкта для відшкодування грошової винагороди арбітражного керуючого-розпорядника майна. Такий підхід виглядає обґрунтованим з огляду на специфіку справ про банкрутство, а також принципи справедливості, добросовісності і розумності господарського судочинства.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає частково обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами скаржника, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

- залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення (пункт 1);

- скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3).

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).

Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків:

- що ухвала Господарського суду Херсонської області від 09.02.2021 та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 щодо закриття провадження у справі № 5/31-Б-08 є законними та обґрунтованими, а тому касаційна скарга в цій частині не підлягає задоволенню;

- про необхідність часткового задоволення касаційної скарги щодо оскарження ухвали Господарського суду Херсонської області від 09.02.2021 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 щодо затвердження звіту розпорядника майна про нарахування і виплату грошової винагороди;

- щодо зміни оскаржуваного судового рішення в частині стягнення на користь арбітражного керуючого грошової винагороди.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Острініна Вадима Борисовича в частині оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 та ухвали Господарського суду Херсонської області від 09.02.2021 щодо закриття провадження у справі №5/31-Б-08 залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 та ухвалу Господарського суду Херсонської області від 09.02.2021 щодо закриття провадження у справі № 5/31-Б-08 залишити без змін.

3. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Острініна Вадима Борисовича в частині оскарження ухвали Господарського суду Херсонської області від 09.02.2021 (щодо затвердження звіту розпорядника майна про нарахування і виплату грошової винагороди) та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 у справі № 5/31-Б-08 задовольнити частково.

4. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 та ухвалу Господарського суду Херсонської області від 09.02.2021 в частині стягнення на користь арбітражного керуючого грошової винагороди змінити.

Викласти пункт 3 ухвали Господарського суду Херсонської області від 09.02.2021 в наступній редакції:

"Стягнути з Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Партизанський елеватор" (75550, Херсонська обл., Генічеський р-н, селище міського типу Рикове, вул. 50 років Жовтня, буд. 1) на користь арбітражного керуючого Косенка Сергія Георгійовича (свідоцтво № 645 від 26.03.2013, РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошову винагороду розпорядника майна боржника за період з 10.04.2014 по 31.12.2019 у розмірі 360 392 (триста шістдесят тисяч триста дев`яносто дві) гривні 0 коп.".

В решті ухвалу Господарського суду Херсонської області від 09.02.2021 (щодо затвердження звіту розпорядника майна про нарахування і виплату грошової винагороди) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 у справі № 5/31-Б-08 залишити без змін.

5. Доручити Господарському суду Херсонської області видати наказ на виконання постанови Верховного Суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

Н.Г. Ткаченко