Постанова

від 11.04.2022 по справі 466/8600/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 466/8600/18

провадження № 61-3011св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, Тростянецька сільська рада Тростянецької об`єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області,

треті особи: Фермерське господарство «Орсан», Товариство з обмеженою відповідальністю «Медовий Блюз», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 17 березня 2020 року у складі судді Карбовнік І. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру

у Львівській області), Тростянецької сільської ради Тростянецької об`єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області (далі - Тростянецька сільська рада), треті особи: Фермерське господарство «Орсан» (далі - ФГ «Орсан»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Медовий Блюз» (далі - ТОВ «Медовий Блюз»), ОСОБА_2 , з позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

- визнати за ним право оренди (користування) на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: Львівська область, Миколаївський район,

с. Луб`яна в периметрі земельної ділянки площею 20,64 га згідно державного акту від 12 квітня 2001 року;

- визнати за ним право на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що знаходиться за адресою: Львівська область, Миколаївський район, с. Луб`яна в периметрі земельної ділянки площею 20,64 га згідно державного акту від 12 квітня 2001 року;

- визнати дії ГУ Держгеокадастру у Львівській області щодо не надання дозволу ОСОБА_1 на розробку технічної документації про встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , в частині земельної ділянки, що знаходиться за межами населеного пункту в периметрі земельної ділянки площею 20,64 га згідно державного акту

від 12 квітня 2001 року, згідно листа/відмови від 19 липня 2018 року протиправними;

- зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14 червня 2018 року та зобов`язати

ГУ Держгеокадастру у Львівській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку технічної документації про встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , в частині земельної ділянки, що знаходиться за межами населеного пункту в периметрі земельної ділянки площею 20,64 га згідно державного акту від 12 квітня 2001 року, що позначена на картографічних матеріалах червоним чотирикутником;

- визнати дії Тростянецької сільської ради щодо не надання дозволу

ОСОБА_1 на розробку технічної документації про встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , в частині земельної ділянки, що знаходиться за межами населеного пункту

в периметрі земельної ділянки площею 20,64 га згідно державного акту

від 12 квітня 2001 року, згідно листа/клопотання від 14 червня 2018 року протиправними;

- зобов`язати Тростянецьку сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14 червня 2018 року та зобов`язати Тростянецьку сільську раду надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку технічної документації про встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , в частині земельної ділянки, що знаходиться в межах населеного пункту в периметрі земельної ділянки площею 20,64 га згідно державного акту

від 12 квітня 2001 року, що позначена на картографічних матеріалах червоним чотирикутником.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Бродківської сільської ради Миколаївського району Львівської області за № 67 від 12 квітня 2001 року Агрофірмі «Орсан» надано право на користування земельною ділянкою для обслуговування викупленої ферми. У подальшому ТОВ СГ «Агрофірма Орсан» виготовило державний акт від 12 квітня 2001 року, і на підставі зазначених документів здійснювало користування земельною ділянкою розміром 20,64 га з метою провадження фермерської діяльності.

ТОВ СГ «Агрофірма Орсан» здійснював користування земельною ділянкою з метою провадження фермерської діяльності до того моменту допоки не втратив право власності на зазначену ферму (будівлю).

Позивач набув право власності на ферму (будівлю) на підставі Свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 05 травня 2011 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 квітня 2014 року.

З 18 квітня 2014 року ОСОБА_1 є абсолютним власником всієї ферми (будівлі). Нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці площею

20,64 га. Таким чином юридично існує земельна ділянка площею 20,64 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

14 червня 2018 року ОСОБА_1 , оформивши право власності на будівлю з метою документально оформити право користування (оренди) земельною ділянкою під набутою у власність будівлею, змушений був звернутися до

ГУ Держгеокадастру Львівської області з клопотанням про дозвіл на розробку технічної документації про встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , в частині земельної ділянки, що знаходиться за межами населеного пункту в периметрі земельної ділянки площею 20,64 га згідно державного акту від 12 квітня 2001 року, оскільки державний акт на право постійного користування залишається станом на теперішній момент бути оформленим на ТОВ СГ «Агрофірма Орсан».

Указував, що право на користування земельною ділянкою для

ФГ «Орсан» припинилося ще у 2011 році в силу положень частини першої статті 377 ЦК України, а згідно до частини другої статті 120 ЗК України позивач автоматично набув права на користування (оренду) даною земельною ділянкою.

14 червня 2018 року аналогічне клопотання з тих самих підстав, лише в частині земельної ділянки, що знаходиться в межах населеного пункту в периметрі земельної ділянки площею 20,64 га згідно державного акту

від 12 квітня 2001 року, він подав до Тростянецької сільської ради.

Листом ГУ Держгеокадастру Львівської області від 19 липня 2018 року позивачу було відмовлено у наданні дозволу оскільки ТОВ СГ «Агрофірма Орсан» є користувачем земельної ділянки, а також з тих підстав, що вже

з 01 грудня 2018 року землями за межами населеного пункту буде розпоряджатися не відповідач, а Тростянецька сільська рада.

Від Тростянецької сільської ради позивач отримав відповідь про те, що його питання на сесії не розглядалося, і передано на розгляд комісії сільської ради з питань земельних відносин, будівництва, архітектури, просторового планування, природних ресурсів та екології для детального вивчення ситуації.

Відмова ГУ Держгеокадастру Львівської області та Тростянецької сільської ради позивач вважав порушенням його прав, оскільки він набув право власності на будівлі, а тому «ТОВ «Орсан» в силу статей 120 ЗК України,

377 ЦК України право на користування втратив автоматично, а позивач, як наслідок, автоматично дане право користування (оренди) набув.

Указував, що однією із підстав припинення права користування є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Факт припинення права користування земельною ділянкою ТОВ «Орсан» встановлений в силу закону. У нового ж власника будівлі - позивача право оренди набувається шляхом внесення змін до існуючого договору оренди землі.

Оскільки, право попереднього користувача було набуто на підставі державного акту а не договору оренди, відомості про зміну особи, яка має право на подальше користування вносяться до державного акту.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області

від 17 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що застосування норм статей 377 ЦК України та 120 ЗК України є неможливе, оскільки ці норми можуть бути застосовані лише для земель з іншим цільовим

призначенням, відмінних від земель, наданих для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Крім того, припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб врегульовано статтею 412 ЦК України, відповідно до якої, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі: поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; спливу строку, на який було надано право користування; викупу земельної ділянки у зв`язку із суспільною необхідністю, або ж право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом. Таких підстав для припинення права користування земельною ділянкою матеріали справи не містять.

Постановою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 17 березня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Миколаївського районного суду Львівської області

від 17 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, у справі ухвалити нове рішення, яким позов

ОСОБА_1 задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від: 03 березня 2018 року

у справі № 904/6296/17; 10 квітня 2018 року у справі № 915/672/17; 17 квітня 2018 року у справі № 922/2883/17; від 04 квітня 2018 року у справі

№ 910/14212/17; 18 квітня 2019 року у справі № 913/210/18.

Наголошено, що у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі № 913/210/18, конкретно встановлюється чітка міра реагування на приписи частини другої статті 120 ЗК України та частини третьої

статті 7 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої наведені норми слід розуміти таким чином, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами.

Доводи інших учасників справи

ФГ «Орсан» подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Зазначає, що судові рішення судів касаційної інстанції, на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, прийняті у різних правовідносинах, оскільки предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин є відмінними від справи, що переглядається. Крім того, правовідносини мали місце у різні часові періоди, в які діяло інше матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Також зауважено, що заявник не повідомив суд касаційної інстанції про те, що питання припинення права постійного землекористування ФГ «Орсан» за ініціативою ОСОБА_1 було предметом неодноразового судового розгляду.

Так, рішенням апеляційного суду Львівської області від 16 лютого

2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня

2016 року, у справі № 447/919/15 відмовлено в задоволенні позову

ОСОБА_1 до ФГ «Орсан», треті особи: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Луб`яна», Управління Держземагенства у Миколаївському районі Львівської області, Бродківська сільська рада Миколаївського району Львівської області, про припинення права постійного користування земельною ділянкою та визнання державного акту на право постійного користування землею таким, що втратив чинність.

Рішенням господарського суду Львівської області від 23 січня 2018 року, залишеним без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 07 травня 2018 року та Верховного Суду від 19 липня 2018 року

у справі № 914/2211/17, визнано недійсним рішення Тростянецької сільської ради № 1372 від 31 серпня 2017 року, яким було припинено право постійного користування ФГ «Орсан» земельною ділянкою площею 20,64 га у с. Лубяне, та вирішено вважати таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування виданий ПСГП Агрофірма «Орсан».

ФГ «Орсан» також указало, що вживає заходів спрямованих на виділення земельної ділянки ОСОБА_1 для обслуговування належної йому на праві приватної власності будівлі.

Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 23 лютого

2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року поновлено

ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 17 березня 2020 року та постанови Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, касаційну скаргу

залишено без руху.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

За договором купівлі-продажу №3 від 29 березня 2000 року ПСП «Агрофірма Орсан» придбала у КСП «Луб`яна» телятник по АДРЕСА_1 .

Рішенням Бродківської сільської ради Миколаївського району Львівської області № 58 від 28 грудня 2000 року ПСП «Агрофірма Орсан» отримала дозвіл на реконструкцію купленого у КСП «Луб`яна» телятника під зерновий склад.

У подальшому, 13 березня 2001 року, на підставі свідоцтва про право власності, ПСП «Агрофірма Орсан» зареєструвало право власності на куплений та в подальшому реконструйований телятник, але вже як на зерновий склад «А-1» по АДРЕСА_1 .

Рішенням Бродківської сільської ради Миколаївського району Львівської області за № 67 від 12 квітня 2001 року, ПСП «Агрофірма Орсан»

передано у користування земельну ділянку площею 20,64 га для ведення

товарного сільськогосподарського виробництва, про що в подальшому

ПСП «Агрофірма Орсан» було видано державний акт від 12 квітня 2001 року.

Відповідно до свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів

від 05 травня 2011 року, виданого приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області, Лалак А. М. 27 квітня 2011 року придбав з прилюдних торгів будівлі зернового складу «А-1», загальною площею 1 629,7 кв. м, що складає 92/100 ідеальної частини будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , які належали ТОВ СП «Агрофрма Орсан».

Відповідно до витягу про державну реєстрацію № 29949222 від 13 травня 2011 року, виданого Стрийським МБТІ, за ОСОБА_1 зареєстровано будівлі та споруди по АДРЕСА_1 .

Розпорядженням Миколаївської районної державної адміністрації № 300

від 06 червня 2012 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2 га в АДРЕСА_2 за межами населеного пункту з метою надання в оренду для обслуговування будівель та споруд.

За договором поділу будівель і споруд та припинення спільної часткової власності, укладеного 13 квітня 2014 року між СТОВ «Луб`яна» та

ОСОБА_1 , проведено розподіл спільної часткової власності, зокрема, будівлі зернового складу присвоєно нову адресу - АДРЕСА_1 .

Реєстраційною службою Миколаївського районного управління юстиції Львівської області 18 червня 2014 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 на об`єкт - зерновий склад за адресою: АДРЕСА_1 , форма власності - приватна, розмір частки - 1.

Питання про припинення права постійного користування ФГ «Орсан» земельною ділянкою площею 20,64 га на території Бродівської сільської ради Миколаївського району Львівської області були предметом інших судових спорів.

Згідно рішення Миколаївського районного суду Львівської області

від 28 травня 2015 року у справі № 447/919/15 задоволено позов

ОСОБА_1 до ФГ «Орсан», третіх осіб: СТОВ «Луб`яна», Управління Держземагентва у Миколаївському районі Львівської області, Бродківської сільської ради Миколаївського району Львівської області про припинення права постійного користування ФГ «Орсан» земельною ділянкою площею 20,64 га на території Бродківської сільської ради Миколаївського району Львівської області.

Згідно рішення Тростянецької сільської ради Тростянецької об`єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області було припинено право постійного користування ФГ «Орсан» земельною ділянкою площею 20,64 га в с. Луб`яне Тростянецької сільської ради на підставі пункту «е» частини 1 статті 141 ЗК України. Державний акт на право постійного користування виданий ПСП Агрофірма «Орсан» від 12 квітня

2001 року визнано таким, що втратив чинність. Зобов`язано голову

ФГ «Орсан» ОСОБА_4 повернути державний акт на право постійного користування від 12 квітня 2001 року у Відділ Держгеокадастру у Миколаївському районі Львівської області.

Запропоновано ФГ «Орсан» у зв`язку із зміною площі земельної ділянки, що була у постійному користуванні, та необхідністю формування нової земельної ділянки переоформити право користування (оренду) на решту площі земельної ділянки яка знаходиться в межах населеного пункту, виготовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та укласти договір оренди землі в порядку, встановленому законодавством.

Зобов`язано ОСОБА_1 виготовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та укласти договір оренди землі, до укладення договору оренди земельної ділянки сплачувати плату за землю (земельний податок) за площу земельної ділянки 5,1 га, що необхідна для обслуговування будівлі зерноскладу, відповідно до розробленого та затвердженого детального плану території ФГ «Медовий блюз».

16 лютого 2016 року Апеляційним судом Львівської області було скасовано рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 28 травня 2015 року у справі № 447/919/15 та відмовлено у задоволенні позову

ОСОБА_1 .

У мотивувальній частині рішення Апеляційного суду Львівської області від 16 лютого 2016 року зазначено, що спірна земельна ділянка (площею

20,64 га), на якій знаходиться будівля зернового складу, призначена

для сільськогосподарських потреб і передана в постійне користування відповідачу, основною метою діяльності якого відповідно до

статті 2.1 Статуту є господарська діяльність, спрямована на виробництво сільськогосподарської продукції з використанням земельної ділянки, наданої для цих цілей, а також переробка, зберігання, транспортування і реалізація виробленої сільськогосподарської продукції.

ФГ «Орсан» на підставі державного акру на право постійного користування від 12 квітня 2001 року користується земельною ділянкою площею 20,64 га, з них 17,5 га - рілля, 2,64 га- господарський двір.

Позивач набув у власність будівлю зернового складу, що розташована на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні ФГ «Орсан» та знаходиться на площі земель господарського двору, що становить 2,64 га.

Тому відсутні підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою ФГ «Орсан» на території Бродківської сільської ради Миколаївського району площею 20,64 га.

Залишаючи без змін рішення Апеляційного суду Львівської області від 16 лютого 2016 року Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 21 вересня 2016 року зазначив, що позивач не позбавлений права звернутись до органів місцевого самоврядування в порядку передбаченому положеннями статтею 149 ЗК України щодо вилучення земельної ділянки, необхідної для обслуговування будівель та споруд (зерноскладу), які належить йому на праві власності.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07 травня 2018 року та постановою Верховного Суду від 19 липня 2018 року, визнано недійсним рішення Тростянецької сільської ради, Тростянецької об`єднаної територіальної громади № 1372 від 31 серпня

2017 року.

Судами встановлено, що частина спірної земельної ділянки розташована за межами населеного пункту, а дана земельна ділянка є єдиним цілісним об`єктом, право розпорядження якою, відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України, належить центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальним органам.

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Львівській області із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 20,64 га на території Бродківської сільської ради Миколаївського району.

Згідно відповіді Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 18 липня 2018 року такий дозвіл неможливо надати, оскільки зазначена вище земельна ділянка перебуває у постійному користуванні АСГП Агрофірма «Орсан» на підставі державного акту від 12 квітня

2001 року, реєстраційний номер 1.

Відомості про припинення права постійного користування земельною ділянкою та про скасування державного акту відсутні.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

У справі, яка переглядається, змістом правовідносин є припинення

права постійного землекористування земельною ділянкою у зв`язку із відчуженням розташованої на ній будівлі на підставі статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

ФГ «Орсан» користується земельною ділянкою площею 20,64 га, з них 17,5 га - рілля, 2,64 га - господарський двір на підставі державного акту на право постійного користування від 12 квітня 2001 року.

Відповідно до положень частини 1 статті 27 ЗК України (у редакції

від 13 березня 1992 року, яка діяла до 01 січня 2002 року) право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: добровільної відмови від земельної ділянки; закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; нераціонального використання земельної ділянки; використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; використання землі не за цільовим призначенням; невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Пункт 6 Перехідних положень ЗК України визначає, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у п. 6 Перехідних положень ЗК України, визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного Суду України

від 22 вересня 2005 року.

Отже право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за новим ЗК України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства як за правонаступником такого землекористувача.

27 квітня 2011 року позивач ОСОБА_1 придбав з прилюдних торгів будівлі зернового складу «А-1», загальною площею 1 629,7 кв. м, які належали

ТОВ СП «Агрофрма Орсан», про що 05 травня 2011 року видано свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів.

Відповідно до витягу про державну реєстрацію № 29949222 від 13 травня 2011 року, виданого Стрийським МБТІ, за ОСОБА_1 зареєстровано будівлі та споруди по АДРЕСА_2 .

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЦК України та ЗК України.

Так, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (частина перша статті 377 ЦК України в редакції, чинній на момент набуття позивачем права власності на будівлю).

Тобто при застосуванні положень статті 377 ЦК України зміна цільового призначення земельної ділянки не допустима.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були

у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України

в редакції, чинній на момент набуття позивачем права власності на будівлю).

Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 цього Кодексу в редакції, чинній на момент набуття позивачем права власності на будівлю).

Цільове призначення спірної земельної ділянки площею 20,64 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб урегульовано положеннями статті 412 ЦК України.

За змістом положень частини першої вказаної статті право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; 2) спливу строку, на який було надано право користування; 3) викупу земельної ділянки у зв`язку із суспільною необхідністю.

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, визначені статтею 412 ЦК України, суди попередніх інстанцій не встановили.

Право ФГ «Орсан» на користування спірною земельною ділянкою не припинено, ні в добровільному порядку, ні за рішенням суду.

Навпаки, рішенням Апеляційного суду Львівської області від 16 лютого

2016 року, яке набрало законної сили, встановлено відсутність підстав

для припинення права постійного користування земельною ділянкою

ФГ «Орсан» на території Бродківської сільської ради Миколаївського району площею 20,64 га.

Крім того, позивач набув у власність будівлю зернового складу, що розташована на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні ФГ «Орсан», знаходиться на площі земель господарського двору, що становить 2,64 га.

Перевірка і переоцінка доказів та встановлення по новому фактичних обставин справи в силу положень статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши,

що позивач бажає набути право користування земельною ділянкою

для обслуговування будівлі із земель з цільовим призначенням для

ведення товарного сільськогосподарського виробництва в порядку

статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, дійшов правильного висновку про неможливість застосування вказаних положень до цих правовідносин, оскільки вони стосуються земель з іншим цільовим призначенням, відмінних від земель, наданих для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постановах

від: 03 березня 2018 року у справі № 904/6296/17; 10 квітня 2018 року

у справі № 915/672/17; 17 квітня 2018 року у справі № 922/2883/17;

від 04 квітня 2018 року у справі № 910/14212/17; 18 квітня 2019 року

у справі № 913/210/18.

У пунктах 96-98 постанови від 12 жовтня 2021 року у справі

№ 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.

Так, у постанові від 03 березня 2018 року № 904/6296/17 предметом доказування було встановлення факту використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

У постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 915/672/17 Верховний Суду погодився з висновком суду першої інстанції про не доведеність позивачем наявності усіх підстав для розірвання договору, перелік яких наведений у статті 32 Закону України «Про оренду землі».

Постановою від 17 квітня 2018 року у справі № 922/2883/17 Верховний Суд погодився з позицією суддів першої та апеляційної інстанції про те, що перехід права власності на нерухоме майно до третьої особи, розташоване на частині орендованої відповідачем земельної ділянки, не є підставою для розірвання договору оренди в цілому, враховуючи також, що на іншій частині цієї ділянки розміщене нерухоме майно, яке належить відповідачу на праві приватної власності, тому ці обставини можуть бути підставою для внесення змін до договору оренди, однак не є підставою для розірвання цього договору.

Постановою від 04 квітня 2018 року у справі № 910/14212/17 Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про визнання права оренди земельної ділянки та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, оскільки нерухоме майно неодноразово відчужувалось та жодним новим власником нерухомого майна не було оформлено права на земельну ділянку, яка була надана у користування першому власнику за договором оренди. Крім того, цільове призначення земельної ділянки у цій справі - для реконструкції нежитлового будинку під заклад громадського харчування, його подальшої експлуатації та обслуговування

Постановою від 18 квітня 2019 року у справі № 913/210/18 Верховний Суд відмовив у задоволенні позовних вимог Керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Сєвєродонецької міської ради Луганської області про стягнення безпідставно збережених коштів, як розмір орендної плати за землю. Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що: що з дати набуття відповідачем права власності на будівлі та споруди, які були розташовані на орендованій ТОВ «РБФ «РЕМ» земельній ділянці, договір оренди землі припинився повністю; виникнення права власності на об`єкт нерухомості в даному випадку не є підставою для автоматичного переходу до відповідача прав та обов`язків за раніше укладеним договором оренди попереднього землекористувача та автоматичного виникнення права оренди земельної ділянки, оскільки останнє виникає лише з моменту його державної реєстрації; наявності факту використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Детальний аналіз судових рішень, на які містить посилання в касаційній скарзі, не дає підстави вважати, що ухвалені у справі судові рішення протирічать наведеній судовій практиці.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 17 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 17 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня

2020 року залишити без змін

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк