Рішення

від 11.04.2022 по справі 546/1150/21

РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

єдиний унікальний номер справи 546/1150/21

номер провадження 2/546/118/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2022 року м. Решетилівка

Решетилівський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Романенко О.О.,

за участі секретаря судового засідання Захарченко Л.Я.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Мороз С.В.,

представника позивача адвоката Лазаренко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Решетилівка в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи цивільну справу № 546/1150/21 за позовом ОСОБА_1 до Глибокобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом Решетилівської міської ради Полтавської області, Відділу освітиРешетилівської міськоїради Полтавськоїобласті про визнання незаконним та скасування наказу «Про відсторонення від роботи», поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу ,

в с т а н о в и в :

25.11.2021 ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач, із посиланням на ст. ст. 3, 19, 21, 28, 43, 60, 64 Конституції України, ст. ст. 2, 2-1, 3, 4, 32, 46, 94, 103, 233, 235 КЗпП України, ст. 12, 29 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», ЗУ «Про освіту», зазначає, що вона працює на посаді вчителя початкових класів Глибокобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Решетилівської міської ради Полтавської області на підставі наказу № 133 від 25.08.2015. 11 серпня 2021 року нею було пройдено медичний огляд, згідно з яким протипоказань щодо виконання обов`язків вчителя не встановлено, наступна дата медичного огляду визначена 11.08.2021. 01 листопада 2021року директором Глибокобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом Решетилівської міської ради Полтавської області позивачу вручено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19. Наказом № 71-К від 08.11.2021 її відсторонено від роботи.

Вважає, що зміст наказу суперечить положенням Конституції України,якими гарантованіправо наповагу до її гідності та неможливість піддавати катуванню і недопустимість проведення без її згоди піддання медичним, науковим та іншим дослідам, оскільки усі запроваджені до використання в Україні вакцини та інші медичні імунобіологічні препарати проти короновірусної хворобиCOVID-19не пройшли всіх стадій клінічних випробувань, щепленняпротиCOVID-19не внесені до Календаря профілактичних щеплень в Україні, а відтак такі щеплення не можуть відноситися до обов`язкових профілактичних щеплень, що не відповідає вимогам ст. 12 «Про захист населення від інфекційних хвороб», де передбачено правовідмови особи відобов`язковихпрофілактичних щеплень.Посилання внаказі напідзаконні актисуперечить вимогамКонституції України, наказпорушує її право на працю, тобто можливість заробляти собі на життя, а встановлення обмежень трудових прав позивача порівняно з іншими працівниками залежно віднаявності документів щодо вакцинації проти COVID-19 є дискримінаційним.

Зазначає, щопостанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(зі змінами) танаказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»порушують права працівників закладів освіти та безпосередньо її права на працю, а тому є протиправними та не підлягають застосуванню судом, оскільки суперечать Конституції України, міжнародним правовим актам та спеціальним законам, які регулюють спірні питання. Посилається наст. 43 Конституції Українита зазначає, що відсторонення від роботи невакцинованих проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 працівників освіти без збереження заробітної плати є порушенням права на працю та оплату праці. Відповідно дост. 2-1 КЗпП Українибудь-яка дискримінація у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників не допускається. У пункті 7.3.1 Резолюції 2361 (2021) Парламентська асамблея Ради Європи рекомендує забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію.

Зауважує, що вакцинація є добровільною та щеплення здійснюється за направленням лікаря. Також вважає, що відсутні жодні підстави віднесення щеплення від COVID-19 до обов`язкових профілактичних щеплень, оскільки вакцинація не забезпечує несприйнятності організму людини до даної хвороби.

Окрім того, зазначає, що частиною 1статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»визначено виключний перелік обов`язкових щеплень: від туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюку, правця та кору, а профілактичне щеплення (вакцинація) проти коронавірусної хвороби COVID-19 цією нормою не передбачено.

Вважає, щонаказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153за змістом не відповідає ч. 2ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», яка передбачає можливість запровадження обов`язкових профілактичних щеплень проти інших інфекційних хвороб для працівників інших професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, оскільки встановлює обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної (а не інфекційної) хвороби для працівників закладів (а не професій) та зазначена норма може розширити лише Перелік професій і не стосується конкретизації яких саме.

Таким чином, на думку позивача, оскаржуваний наказ суперечить положеннямст. 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб»в частині наданих повноважень Міністерству охорони здоров`я України здійснювати регулювання правових відносин щодо встановлення обов`язкових профілактичних щеплень саме з урахуванням категорії працівників, які належать до певних професій відповідно до класифікатора професій. Посилається наст. 64 Конституції Українита зазначає, що обмеження конституційних прав та свобод людини може встановлюватися виключноКонституцієюУкраїни і законами України, зокрема, в умовах воєнного або надзвичайного стану. Зазначає, щост. 46 КЗпП Українине передбачено право роботодавця відсторонити працівника через відмову вакцинуватися від COVID-19.

Окрім того, вказує на порушення процедури відсторонення позивача від роботи, оскільки її не було повідомлено за два місяці про зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення відповідно дост.103 КЗпП України.

Також зазначає, що в разі встановлення судом порушенняст. 46 КЗпП Україниз роботодавця підлягає стягненню середня заробітна плата за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП України).

Таким чином, позивач вважає, що оскаржуваний наказ грубо порушує Конституцію України, норми законодавства України і міжнародного законодавства, а тому підлягає скасуванню.

З наведених підстав просить задовольнити наступні позовні вимоги:

- визнати незаконним та скасувати наказ директора Глибокобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом Решетилівської міської ради Полтавської області № 71-К від 08.11.2021 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ;

- поновити з 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 на посаді вчителя початкових класів Глибокобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом Решетилівської міської ради Полтавської області;

- стягнути з Глибокобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом Решетилівської міської ради Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року до дня поновлення на роботі;

- стягнути з відповідача сплачений судовий збір у розмірі 1816 гривень.

Ухвалою судді від 29 листопада 2021 року позовну заяву залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 24 грудня 2021 року, після усунення недоліків, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

24.01.2022 позивачем подано клопотання про залучення до участі у справі у якості співвідповідача Відділ освіти Решетилівської міської ради Полтавської області. Клопотання обґрунтоване тим, що саме Відділ освіти Решетилівської міської ради Полтавської області здійснює виплату заробітної плати, тому позовна вимога про зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення позивача від роботи має бути пред`явлена саме до останнього.

Ухвалою суду від 24.01.2022 клопотання позивача задоволено, залучено до участі у справі в якості співвідповідача Відділ освіти Решетилівської міської ради Полтавської області.

16 лютого 2022 року від відповідача Глибокобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом Решетилівської міської ради Полтавської області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач в особі директора, позовні вимоги заперечив, просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. В обґрунтуванням відзиву посилається на безпідставність пред`явлених вимог з огляду на те, що керівник навчального закладу діяв у відповідності до вимог постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 та наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 та з дотриманням процедури повідомлення, а також норми ст. 46 КЗпП України, тобто у відповідності норм чинного законодавства.

16 лютого 2022 року від відповідача Відділу освіти Решетилівської міської ради Полтавської області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач в особі начальника відділу, позовні вимоги заперечив, просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. В обґрунтування відзиву посилається на безпідставність пред`явлених вимог з огляду на те, що керівник навчального закладу діяв у відповідності до вимог постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 та наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 та з дотриманням процедури повідомлення, а також норми ст. 46 КЗпП України, тобто у відповідності норм чинного законодавства.

23 лютого 2022 року від представника позивача адвоката Лазаренко О.М. надійшли відповіді на відзиви Глибокобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом Решетилівської міської ради Полтавської області та Відділу освіти Решетилівської міської ради Полтавської області, у яких доводи ґрунтуються на твердженнях, аналогічних викладеним у позовній заяві. Просить задовольнити вимоги у повному обсязі.

У судове засідання з`явилися позивач та її представники адвокати Мороз С.В. та Лазаренко О.М.

Відповідачі у судове засідання явку своїх представників не забезпечили, надали суду заяви про розгляд справи у їх відсутності.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Лазаренко О.М. доповіла зміст позовних вимог, обґрунтувавши їх доводами, викладеними у позовній заяві та відповідях на відзиви. Просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача адвокат Мороз С.В. повністю підтримав висловлене представником позивача адвокатом Лазаренко О.М., просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Додатково зазначив, що держава фактично визнала неправомірність відсторонення через відсутність щеплення від СОVID-19 шляхом скасування наказу МОЗ № 2153 від 04.10.2021.

Позивачка ОСОБА_1 в повному обсязі підтримала своїх представників, просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши позивача та її представників, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до частин 1, 3статті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною 3статті 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Судом встановлено, що відповідно до наказу по відділу освіти № 133 від 25.08.2015 позивача ОСОБА_1 прийнято на посаду вчителем початкових класів Глибокобалківської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Решетилівської районної ради Полтавської області, про що в трудовій книжці здійснено запис 01.09.2015 за № 3 (а.с.11, 37).

Відповідно до рішення Решетилівської районної ради за № 99-5-VII від 28.04.2016 Глибокобалківську ЗОШ І-ІІ ступенів реорганізовано в Глибокобалківський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів дитячий садок», який з 01.01.2021 на підставі рішення Решетилівської міської ради Полтавської області № 1316-43- VII від 04.12.2020 прийнято в комунальну власність Решетилівської територіальної громади в особі міської ради та змінено його назву на «Глибокобалківський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом Решетилівської міської ради Полтавської області» (а.с.11,37,124).

Згідно з особистої медичної книжки ОСОБА_1 вбачається, що медичний огляд нею було пройдено 11.08.2021 із визначенням дати наступного медичного огляду 11.08.2022 (а.с.14,40).

01 листопада 2021 року під особистий підпис ОСОБА_1 отримала від директора Глибокобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом Решетилівської міської ради Полтавської області повідомлення № 01-16/46 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, в якому зазначено надати в строк до 05 листопада 2021 року документ, що підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення такого щеплення (а.с.13,39).

Відповідно до наказу директора Глибокобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом Решетилівської міської ради Полтавської області № 71-К від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » ОСОБА_1 , вчителя початкових класів відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Наказ винесений на підставіст. 46 КЗпП України, ч. 2ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-ІІІ, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», пункту 41-6постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236. Підставою до наказу вказано повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_3 від 01.11.2021 №01-16/46. Позивач ознайомилась з наказом під особистий підпис 08.11.2021 (а.с.12,38).

Згідно з довідкою № 87 від 17.11.2021 Відділу освіти Решетилівської міської ради загальна сума доходу позивача за період з 01.05.2021 по 31.10.2021 становить 78627,07 грн (а.с.15,41).

Відповідно до наказу директора Глибокобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом Решетилівської міської ради Полтавської області № 30-К/тр від 28.02.2022 «Про допуск на роботу ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , вчителя початкових класів Глибокобалківського ЗЗСО І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом допущено до роботи з 01.03.2022. Наказ винесений на підставінаказу МОЗ від 25.02.2022 № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153». Підставою до наказу вказано наказ МОЗ від 25.02.2022 № 380 (а.с.116).

Частиною третьою статті 2 Закону України «Про освіту» визначено, що суб`єкт освітньої діяльності має право самостійно приймати рішення з будь-яких питань у межах своєї автономії, визначеної цим Законом, спеціальними законами та/або установчими документами, зокрема з питань, не врегульованих законодавством.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про освіту» керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти. Частина третя цієї статті передбачає, зокрема, що керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень: організовує діяльність закладу освіти; сприяє здоровому способу життя здобувачів освіти та працівників закладу освіти.

Згідно зі статтею 46КЗпП Українивідсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством.

За змістом даної статті допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18).

Суд вважає за необхідне зауважити, що поняття «в інших випадках, передбачених законодавством» тлумачиться саме законодавством як сукупністю нормативно-правових актів, та не може тлумачитися у вузькому сенсі лише Законом, як різновидом нормативного-правових актів.

Офіційне тлумачення терміну «законодавство» надано Конституційним Судом у рішенні від 09.07.1998 №12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3ст. 21 КЗпП України(справа про тлумачення терміну «законодавство»). Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство» потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно доКонституції Україниі законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні.

Відповідно до частини 1статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-ІІІ від 06.04.2000 (далі Закон № 1645-ІІІ), як обов`язкові і такі, що включені до календаря щеплень, визначені профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу.

Водночас, частина 2 цієї статті передбачає, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

При цьому, частиною 3 цієї статті закріплено, що у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Отже, з аналізустатті 46 КЗпП Україниу системному логічному зв`язку з частиною 2статті 12 Закону № 1645-ІІІ, вбачається, що частина 2статті 12 вказаного Законусаме і є тим іншим випадком, передбаченим законодавством, коли допускається відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень в порядку, встановленому законом.

Виходячи із зазначеного, посилання позивача на те, щостаття 46 КЗпП Українине передбачає право роботодавця відсторонити працівника через відмову вакцинуватися від COVID -19, суд визнає необґрунтованими.

Окрім того, суд не погоджується з доводами позивача про те, що частиною 1статті 12 Закону № 1645-ІІІ не передбачено обов`язкового щеплення проти короновірусної хвороби COVID-19, оскільки частина 2 цієї ж статті визначає, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Водночас, гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19 відповідно до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2020 №521 «Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб», внесена до цього переліку як особливо небезпечна інфекційна хвороба.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36926, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності (п.3).

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021№ 1096були внесені зміни та доповнення допостанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до п. 41-6 якої зобов`язано керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 р. № 2153(далі Перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України, частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першоїстатті 94 Кодексу законів про працю України, частини першоїстатті 1 Закону України «Про оплату праці»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки застаттею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення«Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами,посадові особи можуть бути притягнені до адміністративної відповідальності.

Наказом МОЗвід 04.10.2021року №2153«Про затвердженняПереліку професій,виробництв таорганізацій,працівники якихпідлягають обов`язковимпрофілактичним щепленням» (чинним на момент винесення оскаржуваного наказу, тобто станом на 08.11.2021) на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року № 2070).

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Відтак, вказаний вище наказ МОЗнеобхідну процедуру введення його в дію пройшов.

Отже, Міністерство охорони здоров`я України мало всі підстави запровадити обов`язкову вакцинацію проти нових інфекційних хвороб.

Таким чином, щеплення для працівників з наведеного вище переліку наказу МОЗ № 2153 є обов`язковим, не робити його можуть лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації (щеплення) може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі.

Позивач ОСОБА_1 ні роботодавцю, ні суду не надала доказів, що вона має такий стан здоров`я, що є перешкодою для щеплення.

Преамбуланаказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»містить посилання на статтю 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»,статтю 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Статтею 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» визначено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, у тому числі й позивача. До таких обов`язків віднесено, зокрема, піклування про своє здоров`я та, у передбачених законодавством випадках, проходження профілактичних медичних оглядів і необхідність робити щеплення.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України. У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

Як вже зазначалося судом,стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»передбачає обов`язковість профілактичних щеплень проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу, що включаються в календар обов`язкових профілактичних щеплень, але водночас і містить вимогу щодо обов`язковості профілактичних щеплень від інших відповідних інфекційних хвороб для працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб та відсторонення таких працівників від роботи у разі ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень.

Доводам позивача щодо невідповідності постанов Кабінету Міністрів України та наказу Міністерства охорони здоров`я УкраїниКонституції Українита законам України, а також того, що вказані нормативно-правові акти є протиправними, порушують права працівників закладів освіти та підлягають скасуванню, суд не надає юридичної оцінки, виходячи з такого.

Відповідно до приписівстатті 125 Конституції Українисудоустрій в Україні базується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Згідно зістаттею 147 Конституції УкраїниКонституційний Суд України вирішує питання про відповідністьКонституції Українизаконів України та у передбачених цієюКонституцієювипадках інших актів, здійснює офіційне тлумаченняКонституції України, а також інші повноваження відповідно до цієїКонституції.

Відповідно достатті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»місцеві суди є першою ланкою (інстанцією) системи судоустрою. Повноваження місцевого суду визначеністаттею 22 цього Закону, до яких, серед іншого, відноситься розгляд цивільних, кримінальних, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення у випадку та порядку, визначених процесуальним законом.

За приписамистатті 27 КАС Україниоскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади вирішується окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Таким чином, у даному спорі загальний місцевий суд не може вирішувати питання протиправності рішень Кабінету Міністрів України і наказу Міністерства охорони здоров`я України, що стали підставою для відсторонення позивача від роботи.

Окрім того, загальний місцевий суд не наділений повноваженнями визнання певних нормативно-правових актів повністю чи частково такими, що не відповідають вимогам Конституції України, тобто визнавати їх неконституційними.

Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 у справі № 10-р/2020 суд не бере до уваги, оскільки даним рішенням не визнано неконституційними норми постанови Кабінету Міністрів України про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Провадження в цій частині закрито.

Окрім того, жодного судового рішення, яке набрало законної сили, судом адміністративної юрисдикції у спорах щодо визнання нечинними та скасування як постанов КМУ, так і наказів МОЗ України, винесених щодо встановлення та запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 як станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і станом на момент розгляду справи не ухвалено. Прийняття рішень що стосуються забезпечення позову у даній категорії спорів не є вирішенням спору по суті.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин (08.11.2021) рішення щодо визнання протиправними, нечинними чи неконституційними Постанови КМУвід 20.10.2021№1096 та наказу МОЗ від 04.10.2021 №2153 компетентними органами із дотриманням встановленої законодавством процедури не приймалися.

Щодо доводів позивача про виключну компетенцію головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної республіки Крим, головних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя ухвалювати рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях суд зазначає таке.

Відповідно до частини 3статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Проте, враховуючи, що вказані норми Закону передбачають випадки необхідності прийняття рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показниками лише на відповідних територіях та об`єктах, а не на всій території України, то вказані норми Закону не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що статтею 1 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»визначено поняття, що карантин це адміністративні та медико - санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб. Відповідно до статті 29 цього Закону,карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Постанова Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2»(як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи) є чинною.

Відповідно достатті 6 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»визначено повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я щодо захисту населення від інфекційних хвороб, до який серед іншого, закріплено, що даний орган затверджує санітарно-протиепідемічні правила і норми, методи обстеження та лікування хворих, діагностики та профілактики інфекційних хвороб, розробляє санітарні норми, методи профілактики інфекційних хвороб, інші нормативно-правові акти у межах повноважень, визначених законом.

Міністерством охорони здоров`я України (центральним органом виконавчої влади), було затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, а Кабінетом Міністрів України (вищим органом виконавчої влади) була прийнята постанова від 20.10.2021 року № 1096, яка внесла зміни та доповнення допостанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», яка передбачає певні обмежувальні заходи з метою запобігання поширенню на всій території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, у тому числі контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працює на посаді вчителя початкових класів Глибокобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом Решетилівської міської ради Полтавської області, а тому діянаказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153поширюється, на неї як працівника закладу загальної середньої освіти.

Відповідно достатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

З огляду на обов`язковість виконання органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами постанов Кабінету Міністрів України, наказів міністерств та відомств, які є нормативно-правовими актами, директор Глибокобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом Решетилівської міської ради Полтавської області при відстороненні позивача від роботи діяв в межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачений законом та як керівник був зобов`язаний відсторонити від роботи працівників, які входять до переліку, але відмовляються або ухиляються від щеплень проти COVID-19, за винятком осіб, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень.

Оскільки позивачем не було надано у визначений відповідачем термін жодного документу на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про наявність у неї абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення, то директор Глибокобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом Решетилівської міської ради Полтавської області мав законні підстави для винесення наказу № 71-К від 08.11.2021, яким відсторонено позивача від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивач також обґрунтовує незаконність наказу про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати зміною діючих умов оплати праці в бік погіршення, а тому вважає, що про такі зміни мала бути повідомлена відповідно дост.103 КЗпП Україниза два місяці.

Проте суд не погоджується з вказаними доводами позивача, виходячи з такого.

Відповідно достатті 103 КЗпП Українипро нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Статтею 97 КЗпП Українипередбачено, що власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Таке погіршення можливо виключно за погодженням із первинною профспілковою організацією або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Відповідно до частини 3статті 32 КЗпП Українисистеми та розміри оплати праці є істотними умовами праці.

У разі, якщо працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6статті 36 КЗпП України.

Оскільки на час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується.

Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є зміною умов праці, а є лишетимчасовим заходом і має чітко визначені умови подальшого допуску до роботи, відбувається не в результаті чи внаслідок змін в організації виробництва та праці чи змін істотних умов праці. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце, посада, система та розмір оплати праці.

Таким чином, суд вважає, що правило, передбаченестаттею 103 КЗпП України, на спірні правовідносини не поширюється.

При зверненні до суду позивач послалась також на ті обставини, що вакцинація від COVID-19 є добровільною, а відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати порушує її право на працю.

Аналізуючи вказані доводи позивача суд прийшов до наступних висновків.

Положеннями статей3,27,49 Конституції Українирегламентовано, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань. Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Позивач вважає, з-поміж іншого, що спірний наказ про її відсторонення від роботи порушує приписи статті 43 Конституції України. Зокрема такі її положення як, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Водночас згадана стаття містить припис, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Тобто будь-хто інший, окрім позивача, також має права на безпечні і здорові умови праці.

Права будь-якої людини є універсальними (тобто, вони належать усім людям в будь-яких ситуаціях незалежно від соціального становища), вродженими (тобто, вони вже належать кожній людині лише за фактом народження) і невід`ємними (це означає неможливість позбавити індивіда цих прав чи неможливість його добровільної відмови від цих прав). Разом з тим, будучи фундаментальними, права людини не є абсолютними і можуть зазнавати певних обмежень. Права однієї людини припиняються там, де починаються права іншої людини. Окрім фундаментальних прав у людини існують також фундаментальні обов`язки і відповідальність.

Конституція України у статті 3 визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Також Конституція України у статті 27 передбачає невід`ємне право кожної людини на життя.

Конституційне право людини на працю є менш значущим правом людини порівняно із правом на життя, правом на здоров`я, правом на безпеку. Тобто в ієрархії природніх прав людини право на працю є "нижчим" вказаних прав.

Відсторонення позивача від роботи за своєю сутністю з одного боку має характер санкції (відповідальності) щодо позивача, а з іншого - захисний характер для інших учасників навчального процесу: педагогічного колективу та учнів. Відповідне обмеження прав позивача є пропорційним загальноприйнятним захисним заходом як юридичний обов`язок, задля убезпечення життя і здоров`я інших учасників навчального процесу від ризику зараження чи поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, обов`язок щодо яких несе держава і який домінує перед правом на працю.

В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Аргументи проекспериментальність чиумовність відповіднихщеплень,не доведені.При цьомусуд звертаєувагу нате,що вакцинупроти COVID-19дійсно розробили досить оперативно. Разом з цим, на тлі пандемії та зростання смертності від недуги розробка вакцини стала міжнародним пріоритетом. Регулятори медикаментів і на міжнародному, і на національному рівні пришвидшили процес ліцензування вакцини, щоб швидше запустити процес порятунку людських життів. Окрім того, відповідно допостанови Кабінету Міністрів України від 08.02.2021 №95 «Деякі питання державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування», передбачено реєстрацію вакцин для профілактики COVID-19 під зобов`язання для екстреного медичного застосування.

Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів держави.

Згідно зістаттею 9 Конституції Україничинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечатьКонституції України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006передбачено, що суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст. 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Проте, такі втручання цілком припустимі.

Європейський суд з прав людини дотримується послідовності практики, за якою обмеження прав особи дійсно допускається, але будь-які втручання мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті, тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Європейський суд з прав людини в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) зазначає, що в контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань.

При цьому ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб в контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З цих підстав Європейський Суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

У цьому ж рішенні ЄСПЛ зазначив, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

У даній справі, суд вважає, що обов`язкова вакцинація для позивача з подальшим її відстороненням через відсутність щеплення від COVID-19 або абсолютних протипоказань до такого щеплення, тимчасово обмежила її право на працю з огляду саме на суспільні інтереси.

Так, згідно ізстаттею 43 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на працю, яке включає в себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Отже, позивач не позбавлена можливості обирати професію чи заняття, які не вимагають обов`язкової вакцинації.

Верховний Суд у своїй практиці цілком послідовно стверджує наступне (постанова від 10.03.2021 у справі №331/5291/19).

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Отже, право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Судом достовірно встановлено, що позивач не надала відповідачу та суду доказів або проведення щеплення, або наявності у неї абсолютних протипоказань до щеплення проти COVID-19 на момент прийняття директором закладу освіти рішення про відсторонення її від роботи шляхом винесення оспорюваного наказу.

Відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував в порядку, передбаченому ст. 46 КЗпП України, відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено нормами законодавства.

Подібна позиція суду викладена у постановах ВС від 04.10.2021 у справі № 336/1368/20, від 01.04.2020 у справі № 761/12073/18, від 23.01.2019 у справі № 755/6458/15-ц.

Таким чином суд прийшов до переконання, що відсутнє порушення права позивача на працю, передбаченестаттею 43 Конституції України, оскільки трудові відносини між ОСОБА_1 та Глибокобалківським закладом загальної середньої освіти І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом Решетилівської міської ради Полтавської області не були припинені, а обмеження цього права було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення життя, здоров`я і безпеки, як працівників закладу освіти, так і дітей, які відвідують цей заклад.

Доводи позивача про порушення її права на працю та дискримінацією є безпідставними, оскільки позивач не позбавлена права на працю та з роботи не звільнена, а лише відсторонена від виконання своїх функціональних обов`язків через відсутність щеплення за відсутності абсолютних протипоказань до такого щеплення з метою непоширення гострої респіраторної хвороби СОVID-19 та яке в силу професійної діяльності позивача є обов`язковим для позивача і яке позивач не позбавлений зробити.

Реалізація позивачем свого права не є правовою підставою для порушення права інших осіб на охорону здоров`я.

Доводи представникапозивача адвокатаМороза С.В.,висловлені підчас судовогозасідання проте,що державафактично визналанеправомірність відстороненнячерез відсутністьщеплення відСОVID-19шляхом скасуваннянаказу МОЗ№ 2153від 04.10.2021,суд небере доуваги,виходячи знаступного.

На території України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Тобто, на момент розгляду справи в Україні триває воєнний стан.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2022 № 380 (набрав чинності 01.03.2022) зупинено дію Наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» до завершення воєнного стану в Україні. Таким чином, всі накази (розпорядження) про відсторонення від роботи невакцинованих працівників у зв`язку з відмовою або ухиленням від вакцинації мають бути такими, що втратили чинність, а всі відсторонені особи допускаються до виконання завдань за посадою.

Судом під час розгляду справи встановлено, що відповідно до наказу директора Глибокобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом Решетилівської міської ради Полтавської області № 30-К/тр від 28.02.2022 «Про допуск на роботу ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , вчителя початкових класів Глибокобалківського ЗЗСО І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом допущено до роботи з 01.03.2022. Наказ винесений на підставінаказу МОЗ від 25.02.2022 № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153».

Суд звертає увагу на те, що наказ МОЗ від 25.02.2022 № 380 носить тимчасовий характер та діє лише у певний проміжок часу до завершення воєнного стану в України та поняття «зупинення дії» не є тотожним поняттю «скасування». Тобто зазначеним наказом остаточно не скасовано вимоги Наказу МОЗ від 04.10.2021 № 2153 з підстав його неправомірності.

Таким чином, твердження представника позивача адвоката Мороза С.В. в цій частині суд не бере до уваги, оскільки його доводи ґрунтуються на власному тлумаченні нормативних актів законодавства, прийнятих та діючих під час воєнного стану.

Окрім того, суд вважає, що допуск позивача до роботи на підставі наказу МОЗ від 25.02.2022 № 380 не свідчить про те, що підстави позову, якими обґрунтовуються позовні вимоги, змінилися таким чином, що вказувало б на те, що предмет спору перестав існувати. У зв`язку з чим, спір розглядається судом по суті із наданням відповідної правової оцінки встановленим у справі фактичним обставинам у системному зв`язку із нормами матеріального права, які регулюються вирішення даного спору.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент (VandeHurk v. theNetherlands, 19 April 1994, §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (Boldea v. Romania, 15 February 2007 §30). При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija v. Spain від 09 грудня 1994 року, № 303-A, §29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04, §58).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно відхарактеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить відрізних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також відрізних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи позивача щодо незаконності оскаржуваного наказу, в тому числі викладені у відповідях на відзиви, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Виходячи з вище викладеного, суд вважає безпідставними вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу директора Глибокобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом Решетилівської міської ради Полтавської області № 71-К від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 », оскільки підстав для визнання його незаконним та скасування судом не встановлено.

З урахуванням відсутності підстав для визнання незаконним та скасування наказу директора Глибокобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом Решетилівської міської ради Полтавської області № 71-К від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 », позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.

Також, суд вважає безпідставним пред`явлення вимоги щодо поновлення на роботі, оскільки позивача було відсторонено від роботи, а не звільнено із займаної посади, що в свою чергу є різними поняттями. Окрім того, судом встановлено, що позивачка відповідно до наказу директора Глибокобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом Решетилівської міської ради Полтавської області № 30-К/тр від 28.02.2022 «Про допуск на роботу ОСОБА_1 » допущена до роботи з 01.03.2022.

З огляду на зазначене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не підтверджені належними та допустими доказами, які є достовірними і достатніми для задоволення позовних вимог, тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.

На підставі вище викладеного та керуючисьКонституцією України,ст.ст.46,233КЗпП України,ст.1,6,12,29ЗУ«Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. ст. 10, 30 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. ст. 4, 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Глибокобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом Решетилівської міської ради Полтавської області, Відділу освіти Решетилівської міської ради Полтавської області про визнання незаконним та скасування наказу «Про відсторонення від роботи», поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу відмовити за безпідставністю.

Судові витрати, понесені позивачем у справі, покласти на позивача ОСОБА_1 .

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 18 квітня 2022 року.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ;

представник позивача адвокат Лазаренко Оксана Михайлівна, адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ;

представник позивача адвокат Мороз Сергій Вікторович, адреса місцезнаходження: вул. Шевченка, буд. 95, с. Коломацьке Полтавського району Полтавської області, пошт. інд. 38742;

відповідач Глибокобалківський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом Решетилівської міської ради Полтавської області, ЄДРПОУ 21065831, адреса місцезнаходження: вул. Молодіжна, буд. 29, с. Глибока Балка Полтавського району Полтавської області, пошт. інд. 38425;

відповідач Відділ освіти Решетилівської міської ради, ЄДРПОУ 44147212, адреса місцезнаходження: вул. Шевченка, буд. 3-а, м. Решетилівка Полтавського району Полтавської області, пошт. інд. 38400.

Суддя О.О. Романенко