Постанова

від 17.04.2022 по справі 320/11614/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 квітня 2022 року

Київ

справа №320/11614/20

адміністративне провадження № К/9901/28191/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В.М.,

суддів: Калашнікової О.В., Мартинюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 320/11614/20

за позовом ОСОБА_1 до Обухівської районної державної адміністрації Київської області (з 19 травня 2021 року правонаступник Миронівської районної державної адміністрації Київської області) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року (суддя - Лисенко В. І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року (головуючий суддя - Вівдиченко Т. Р., судді: Безименна Н. В., Оксененко О. М)

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Обухівська райдержадміністрація, відповідач), у якому просила:

- визнати протиправною відмову Обухівської райдержадміністрації у виплаті їй грошової компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки як «одинокій матері» за 2012- 2019 робочі роки;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, за статусом «одинока матір» за 2012- 2019 робочі роки, загальним терміном 80 календарних днів;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити вказану компенсацію.

2. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що з 2012 року вона мала право на соціальну відпустку як одинока матір, оскільки на її утриманні знаходиться дитина і з моменту розлучення з чоловіком, батько дитини не приймав участі у її вихованні. Водночас, звернувшись в день свого звільнення до відповідача з заявою про нарахування та виплату компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки за період з 2012 по 2020 роки, вона отримала компенсацію лише за 10 днів невикористаної додаткової соціальної відпустки за 2020 рік, оскільки, на переконання відповідача, саме у цьому році вона повідомила про наявність свого статусу одинокої матері та надала відповідні документи. Вважаючи незаконною відмову відповідача у здійсненні виплати компенсації за статусом «одинока матір» за 2012-2019 робочі роки у кількості 80 днів, позивачка звернулась до суду за захистом свого порушеного права.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року, у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

4. Приймаючи означене судове рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що жодного документу для підтвердження свого статусу «одинокої матері» позивач під час перебування у трудових відносинах з Миронівською районною державною адміністрацією Київської області, у період з 2012 по 2019 роки, не надавала, із заявою про надання такої відпустки не зверталася, а тому, в неї відсутнє право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, за статусом «одинока матір» за цей період.

5. Крім того, суд першої інстанції підкреслив, що одержання жінкою аліментів від батька дитини позбавляє статусу одинокої матері.

6. В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно правової позиції Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 21 грудня 2020 року у справі № 520/2226/19, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є виховання та утримування дитини без участі батька. Одержання жінкою аліментів від батька дитини, ведення з ним спільного господарства позбавляє статусу одинокої матері.

7. Апеляційний суд зауважив, що такі висновки узгоджуються із пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 та правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 818/779/16, де зазначено , що Суд не може взяти до уваги посилання позивача на те, що вона є одинокою матір`ю, оскільки при визначенні, чи є жінка, яка сама виховує дитину, одинокою матір`ю, визначальним є сплата батьком дитини аліментів на утримання дитини.

8. З огляду на це, суди дійшли висновку, що позивачка не має права на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки за статусом «одинока матір» за 2012-2019 роки, оскільки отримує аліменти на дитину.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

9. Не погодившись із рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати вказані рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

10. Підставою касаційного оскарження позивач зазначила пункт 1, 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме, неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

11. Аргументуючи свою позицію скаржник зазначає, що надані нею документи достатньо підтверджують відсутність участі батька у вихованні дитини та є беззаперечним підтвердженням її статусу як одинокої матері. Крім того, надані документи охоплюють період з 2012 по 2020 роки, а не тільки 2020 рік.

12. Вважає, що правові висновки, щодо визначення «одинокої матері» як жінки, яка виховує дитину без батька відповідно до пункту 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки» викладено у постанові Верховного Суду від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18, однак апеляційний суд при розгляді справи не врахував його.

13. Водночас на переконання позивача необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 520/2226/19, оскільки факт утримання дитини (сплата аліментів) жодним чином не впливає на факт виховання дитини без батька який є основним критерієм для визначення статусу «одинокої матері» відповідно до приписів Закону України «Про відпустки».

14. Скаржник зазначає, що доводи відповідача про те, що вона не зверталася із проханням надати соціальну відпустку як одинокій матері у попередні роки не впливає на право, у разі звільнення одинокої матері, отримати компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки «на дітей» які накопичились за попередні роки.

15. Відтак вважає, що її незаконно позбавили права на отримання невикористаної за минулі роки додаткової відпустки, яку у разі звільнення можна компенсувати грошима.

16. Ухвалою від 11 серпня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року у справі № 320/11614/20 з підстави, визначеної пунктами 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Допустив заміну відповідача Миронівську районну державну адміністрацію Київської області на його правонаступника - Обухівську районну державну адміністрацію Київської області.

17. На касаційну скаргу відповідач подав відзив, у якому просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначає, що саме факт сплати батьком дитини аліментів є обставиною, що автоматично позбавляє ОСОБА_1 статусу одинокої матері.

18. Ухвалою від 15 квітня 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини

19. З трудової книжки вбачається, що ОСОБА_1 у період з 2006 року по 2020 рік перебувала у трудових відносинах з Миронівською районною державною адміністрацією Київської області.

20. Розпорядженням Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 01 грудня 2011 року № 678 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу у справах сім`ї та молоді райдержадміністрації по переводу за її згодою, як таку, що пройшла стажування.

21. З 01 лютого 2013 року позивачку переведено на посаду головного спеціаліста служби у справах дітей та сім`ї райдержадміністрації.

22. 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 переведено на посаду начальника відділу організаційно-кадрової роботи апарату районної державної адміністрації за її згодою, як таку, що успішно прийшла стажування.

23. Розпорядженням Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 15 липня 2016 року №43-к ОСОБА_1 з 01 травня 2016 року переведено на посаду начальника відділу з питань управління персоналом та організаційної роботи апарату районної державної адміністрації.

24. Розпорядженням Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 04 жовтня 2016 року №57-к позивачку призначено на посаду заступника голови Миронівської районної державної адміністрації, як таку, що успішно пройшла за конкурсом.

25. 22 вересня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника голови Миронівської районної державної адміністрації Київської області за пунктом 2 статті 36 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), статтями 6, 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на підставі розпорядження Миронівської районної державної адміністрації Київської області № 34-к від 22 вересня 2020 року.

26. Напередодні звільнення позивачка звернулася із заявою про виплату їй компенсації за невикористані нею дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки як одинокій матері за 2012-2020 робочі роки.

27. На підтвердження свого статусу одинокої матері ОСОБА_1 надала:

- копію свідоцтва про народження дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 серії НОМЕР_1 від 23 грудня 2009 року;

- копію рішення Миронівського районного суду Київської області від 11 травня 2012 року у справі № 1017/5189/12 про розірвання шлюбу;

- довідку виконавчого комітету Миронівської міської ради № 02-50/2685 від 15 вересня 2020 року про те, що ОСОБА_1 разом зі своєю дитиною ОСОБА_2 проживають у м. Миронівка Київської області з 22 травня 2012 року по день надання відповіді;

- довідку Миронівського Центру розвитку дитини «Зернятко» від 15 вересня 2020 року № 94 про те, що дитина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відвідувала цей центр у період з 01 вересня 2011 року по 31 серпня 2015 року та у цей час батько не займався дитиною і не цікавився її успіхами;

- довідку Миронівського академічного ліцею ім. Т.Г. Шевченка Миронівської міської ради від 17 серпня 2020 року № 71 про те, що донька ОСОБА_1 - ОСОБА_2 навчається у цьому закладі, мати самостійно виховує та матеріально забезпечує доньку, за період навчання батько навчанням доньки не займався і не цікавився.

28. Відповідач листом від 06 жовтня 2020 року №б/н надав відповідь, у якій зазначив, що з 2012 року ОСОБА_1 не інформувала роботодавця та не надавала підтверджуючих документів щороку, не заявляла про наявність в неї статусу одинокої матері, у зв`язку з цим, Миронівською райдержадміністрацією не вівся облік невикористаних днів її соціальної відпустки. Однак, оскільки, вона повідомила про те, що має право на соціальну відпустку як жінка, яка виховує і утримує дитину сама у 2020 році, у зв`язку зі звільненням, їй була виплачена грошова компенсація за невикористану соціальну відпустку кількістю 10 днів за 2020 рік.

29. З довідки Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 22 вересня 2020 року вбачається, що станом на день звільнення ОСОБА_1 - заступник голови Миронівської районної державної адміністрації Київської області має 99 календарних днів невикористаної відпустки, які складаються з 72 календарних днів щорічної основної відпустки та 17 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби.

30. Не погоджуючись із відмовою відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, за статусом «одинока матір» за всі робочі роки, позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом.

V. Нормативне регулювання

31. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

32. Право на відпустку працівника закріплене у статті 45 Конституції України.

33. Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво - важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

34. Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

35. Статтею 4 Закону № 504/96-ВР унормовано види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16 1 цього Закону);

4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18 1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

36. Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.

37. Пунктом 5 частини тринадцятої статті 10 Закону № 504/96-ВР передбачено, що щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.

38. Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

39. Відповідно до частини сьомої статті 20 Закону № 504/96-ВР додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

40. За приписами частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

41. Водночас, відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

42. Статтею 74 КЗпП України встановлено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

43. Частиною першою статті 83 КЗпП України, чітко визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

44. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

45. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

46. Розрахунок середнього заробітку для оплати компенсації відпускних, яку потрібно виплатити працівникові (компенсації за невикористану відпустку) здійснюють за правилами, передбаченими у Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року (далі - Постанова № 100).

VІ. Позиція Верховного Суду

47. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

48. Приписами частин першої та другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

49. Надаючи оцінку правильності застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

50. Ураховуючи, що основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримування дитини без участі батька, а одержання жінкою аліментів від батька дитини, ведення з ним спільного господарства позбавляє статусу одинокої матері, суд першої та апеляційної інстанції дійшли висновків, що факт сплати батьком дитини аліментів автоматично позбавляє позивачку статусу одинокої матері.

51. Відтак суди попередніх інстанцій вказали, що ОСОБА_1 не має право на компенсацію за невикористані дні соціальної відпустки за статусом «одинока матір», оскільки позивачка не надала беззаперечних та достовірних доказів на підтвердження наявності у неї в період з 2012 по 2019 рік статусу одинокої матері та отримує аліменти на дитину.

52. Суди зазначили, що такі висновки узгоджуються із пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 та правовою позицією Верховного Суду у справі № 520/2226/19.

53. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що термін «одинока матір» на законодавчому рівні не визначено, водночас 06 листопада 1992 року поняття «одинокої матері» було визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Згідно з пунктом 9 цієї постанови одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує та утримує дитину сама.

54. За цим визначенням для визнання статусу «одинокої матері» було необхідно встановити дві ознаки: вона і виховує дитину, і сам її утримує.

55. Дане роз`яснення було зроблено у зв`язку із змінами, внесеними до законодавства про працю, станом на 1992 рік та з метою усунення недоліків при розгляді трудових спорів, що має враховуватися судами при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 статті 36 КЗпП України зазначеної категорії жінок, звільнення яких провадиться з обов`язковим працевлаштуванням.

56. Разом з тим, 15 листопада 1996 року набрав чинності Закон України «Про відпустки» № 504/96-ВР. Відповідно до пункту 5 частини тринадцятої статті 10 указанного Закону щорічні (основна та додаткові) відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.

57. Також, відповідно до статей 181-183 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» одинокою матір`ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір`ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).

58. Таким чином, оскільки пунктом 5 частини тринадцятої статті 10 Закону № 504/96-ВР визначено одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання сплати (аліментів) значення не має.

59. Отже, право на додаткову соціальну відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька.

60. Поряд з цим, участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матері статусу одинокої, оскільки умова утримання (аліменти) для отримання додаткової соціальної відпустки не передбачена Законом № 504/96-ВР, передбачено лише виховання дитини без батька.

61. Додатково, необхідно наголосити, що виховання дитини це обов`язок обох батьків. Соціальна відпустка щодо компенсації за яку заявлено позов направлена на забезпечення можливості батьком (матір 'ю) дитини виконати свій обов 'язок по належному вихованню дитини, забезпечити від того з батьків, який займається вихованням дитини мінімальний достатній рівень уваги, який необхідний такій дитині для її гармонійного розвитку.

62. Обставина утримання дитини іншим з батьків, який не приймає участі у вихованні дитини жодним чином не компенсує дитині той необхідний рівень батьківської уваги та піклування, який необхідний такій дитині і який хоча б частково можливо реалізувати шляхом використання вказаної соціальної відпустки.

63. Відтак обставина сплати аліментів тим з батьків, який не займається вихованням дитини, жодним чином не компенсує можливості, які даються соціальною відпусткою, щодо компенсації за яку заявлено позов.

64. Участь батька або інших осіб в утриманні дитини, яка полягає лише у сплаті аліментів не позбавляє права на отримання додаткової соціальної відпустки.

65. За такого правового регулювання та обставин справи колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що у позивачки відсутнє право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, за статусом «одинока матір».

66. Підсумовуючи викладене Верховний Суд вважає, що оскільки відповідачем не надавалася позивачу додаткова соціальна відпустка як одинокій матері, то враховуючи положення частини сьомої статті 20 Закону № 504/96-ВР вказана відпустка є невикористаною і переноситься на інший період.

67. Тому, у зв`язку зі звільненням позивачки компенсація за невикористані дні додаткової соціальної відпустки підлягає виплаті, а позовні вимоги про стягнення компенсації є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

68. Доводи відповідача про те, що позивачка не зверталася із проханням надати їй соціальну відпустку як одинокій матері не впливає на вирішення даної справи по суті позовних вимог, оскільки чинне законодавство України передбачає право працівника на компенсацію невикористаної додаткової відпустки у разі звільнення працівника, яке не залежить від бажання позивача скористатися і отримати таку соціальну відпустку.

69. При цьому, судами помилково зазначено про те, що ОСОБА_1 не надано беззаперечних та достовірних доказів на підтвердження відсутності участі батька у вихованні дитини (тобто наявності статусу одинокої матері) в період з 2012 по 2019 роки.

70. Так, чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред`явити матері, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

71. Судами попередніх інстанцій установлено, що 16 вересня 2020 року, в день перебування у трудових відносинах із Миронівською районною державною адміністрацією Київської області позивачем було подану заяву та надано наступні документи на підтвердження статусу одинокої матері, а саме:

- копія свідоцтва про народження дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 ;

- копія рішення Миронівського районного суду Київської області від 11 травня 2012 у справі № 1017/5189/12 про розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_3 (батьком дитини) та стягнення аліментів;

- довідка виконавчого комітету Миронівської міської ради № 02-50/2685 від 15 вересня 2020 року про те, що ОСОБА_1 разом зі своєю дитиною ОСОБА_2 проживають у м. Миронівка Київської області з 22 травня 2012 року по день надання відповіді;

- довідка Миронівського Центру розвитку дитини «Зернятко» від 15 вересня 2020 року №94 про те, що дитина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відвідувала Миронівський Центр розвитку дитини «Зернятко» у період з 01 вересня 2011 року по 31 серпня 2015 року та у цей час батько не займався дитиною і не цікавився її успіхами;

- довідка Миронівського академічного ліцею ім. Т.Г.Шевченка Миронівської міської ради від 17 серпня 2020 року №71 про те, що донька ОСОБА_1 - ОСОБА_2 навчається у цьому закладі, мати самостійно виховую доньку та матеріально забезпечує доньку, за період навчання батько навчанням доньки не займався і не цікавився, батьківські збори не відвідує.

72. На підставі наданих позивачем документів відповідачем було визначено, що позивач має право на соціальну відпустку як жінка, яка виховує і утримує дитину сама та у зв`язку із звільненням їй було виплачено компенсацію за невикористану соціальну відпустку кількістю 10 днів за 2020 рік.

73. Водночас, оскільки указані документи охоплюють період з 2012 по 2020 роки, то вони підтверджують відсутність участі батька у вихованні дитини і з 2012 по 2019 роки.

74. Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, за статусом «одинока матір» за 2012- 2019 робочі роки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

75. Щодо посилання скаржника на відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі №520/2226/19 та застосованого судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

76. При вирішенні питання щодо можливості застосування правових позицій Верховного Суду необхідно враховувати, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених фактичних обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

77. Так, у справі № 520/2226/19 Верховний Суд погодився із висновками суду першої та апеляційної інстанції, що надані позивачкою свідоцтво про народження та судове рішення про розірвання шлюбу не свідчать достовірно про те, що батько дитини не брав участі у вихованні дитини, а тому не можуть однозначно підтверджувати наявність у позивачки статусу одинокої матері. Відтак суди не вбачали підстав для стягнення з відповідача грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, як одинокій матері яка виховує дитину без батька, оскільки позивачка не надала беззаперечних, однозначних та достовірних доказів наявності на час звільнення статусу одинокої матері. У підсумку, рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні даного позову Верховним Судом було залишено без змін.

78. Отже, аналіз висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі та у справі № 520/2226/19 свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи.

79. Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справи, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази.

80. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що підстави для відступленні від висновку у справі № 520/2226/19 відсутні.

81. Не є подібними до цієї справи правовідносини у справі № 818/779/16, на яку послався апеляційний суд при вирішені спору, адже правовідносини у цій справі стосуються компенсації додаткової соціальної відпустки, а справа №818/779/16, в якій викладено та застосовано правовий висновок апеляційним судом, - визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та зобов`язати поновити позивача на посаді.

82. Спірні правовідносини хоч і є трудовими, проте до них по різному застосовуються правові норми.

83. На наведені обставини суди попередніх інстанцій уваги не звернули, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

84. Таким чином, доводи касаційної скарги спростовують висновки судів попередніх інстанцій та приймаються Верховним Судом у якості належних.

85. Стаття 351 КАС України визначає підстави для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

86. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

87. За таких обставин, з огляду на приписи статті 351 КАС України, касаційну скаргу позивача необхідно задовольнити, скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року і прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

VІІ. СУДОВІ ВИТРАТИ

88. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року у справі № 320/11614/20 скасувати.

Прийняти у справі № 320/11614/20 нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Обухівської районної державної адміністрації Київської області виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні соціальної додаткової відпустки як «одинокій матері» за 2012- 2019 робочі роки;

Визнати протиправною бездіяльність Обухівської районної державної адміністрації Київської області щодо нездійснення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, за статусом «одинока матір» за 2012- 2019 робочі роки, загальним терміном 80 календарних днів;

Зобов`язати Обухівську районну державну адміністрацію Київської області (адреса знаходження: Україна, 08700, Київська область, місто Обухів, вулиця Малишка, будинок 10, код ЄДРПОУ: 04054725) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як «одинокій матері» за 2012- 2019 робочі роки, загальним терміном 80 календарних днів.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

О.В. Калашнікова ,

Н.М. Мартинюк,

Судді Верховного Суду