Рішення

від 18.01.2021 по справі 320/11614/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2021 року м.Київ № 320/11614/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу ОСОБА_1 до Миронівської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Миронівської районної державної адміністрації Київської області, у якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Миронівської районної державної адміністрації Київської області у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, за статусом одинока матір за 2012 -2019 робочі роки, загальним терміном 80 календарних днів;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, за статусом одинока матір за 2012 - 2019 робочі роки, загальним терміном 80 календарних днів;

- зобов`язати Миронівську районну державну адміністрацію Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, за статусом одинока матір за 2012 - 2019 робочі роки, загальним терміном 80 календарних днів.

В обґрунтування позовних вимог позивачка покликається на те, що на її утриманні знаходиться дитина з моменту розлучення з чоловіком, батько дитини не приймає участі у її вихованні та утриманні, тобто у період з 2012-2020 вона мала право на соціальну відпустку як одинока матір. Проте, звернувшись в день свого звільнення до відповідача з заявою про нарахування та виплату компенсації за всі невикористані дні додаткової соціальної відпустки у кількості 80 днів, вона отримала відповідь про нарахування компенсації лише за 10 днів невикористаної додаткової соціальної відпустки за 2020 рік, оскільки саме в цьому році вона повідомила про наявність свого статусу одинокої матері та надала відповідні документи. Не погодившись з позицією відповідача, позивачка звернулась до суду за захистом свого порушеного права.

Ухвалою суду від 18.11.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач, Миронівська райдержадміністрація Київської області, не погодилась з позовними вимогами ОСОБА_1 та подала відзив на позовну заяву, у якій зазначила, що позивачка у період 2012-2019 років не надавала жодних документів, які підтверджували б її право на додаткову соціальну відпустку як одинокій матері. Відповідач у відзиві посилається на роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 30.05.2014 №193/13/123-14 "Щодо надання додаткової відпустки одинокій матері" для підтвердження права на додаткову відпустку, як одинокій матері, розлучена жінка має пред`явити роботодавцю будь який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини. Одним із документів для підтвердження того, що батько не бере участі у вихованні дитини, можуть бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав, рішення органів опіки та піклування або суду щодо участі батька у вихованні дитини, ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів, акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини. Тобто, на думку відповідача, для отримання соціальної відпустки розлучена жінка, крім заяви про надання цієї відпустки, копій свідоцтва про народження дитини та розірвання шлюбу, має надати роботодавцю один із вищезазначених або будь-який інший документ, що підтверджує відсутність участі батька у вихованні дитини. Оскільки такі документи були надані позивачкою у 2020 році, Миронівською районною державною адміністрацією було виплачено їй компенсацію за 10 днів невикористаної додаткової соціальної відпустки. У минулі роки позивачка ігнорувала необхідність повідомляти роботодавця про свій статус одинокої матері, який міг змінюватися кожного року та не надавала відповідних документів.

Позивачка, не погоджуючись з позицією відповідача, надала відповідь на відзив, у якій зазначила, що листи Міністерства соціальної політики України є службовою кореспонденцією, вони не є нормативно-правовим актом та можуть носити лише роз`яснювальний та інформаційний характер та не можуть встановлювати правових норм, які б зачіпали права, свободи й законні інтереси громадян, а тому відповідач не може ними керуватися при вирішенні питання щодо компенсації їй невикористаної додаткової відпустки. На її думку, вона надала всі необхідні документи, що підтверджують її статус одинокої матері та має право на отримання компенсації невикористаної додаткової соціальної відпустки, оскільки законодавством не передбачено строк давності, після якого працівник, що має дітей, втрачає право на додаткову соціальну відпустку. Водночас, позивачка надала копію відповіді-роз`яснення Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на своє звернення від 19.10.2020, у якій зазначено, що на думку міністерства вона має право на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової соціальної відпустки за 2012-2020 роки.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Позивачка, ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 , виданим Миронівським РВ ГУ МВС України в Київській області 02.07.2012 (а.с. 5).

З трудової книжки вбачається, що позивачка у період з 2006 по 2020 рік перебувала у трудових відносинах з Миронівською районною державною адміністрацією, що не заперечується сторонами (а.с. 6-14).

Так, розпорядженням Миронівської районної державної адміністрації від 01.12.2011 № 678 позивачку призначено на посаду начальника відділу у справах сім`ї та молоді райдержадміністрації по переводу за її згодою, як таку, що пройшла стажування.

Розпорядженням відповідача від 30.07.2013 №3-/с, позивачку з 01.02.2013 переведено на посаду головного спеціаліста служби у справах дітей та сім`ї райдержадміністрації.

Розпорядженням відповідача від 06.11.2015 №48-к, позивачку було переведено на посаду начальника відділу організаційно-кадрової роботи апарату районної державної адміністрації за її згодою як таку, що успішно прийшла стажування.

Розпорядженням відповідача від 15.07.2016 №43-к позивачку з 01.05.2016 було переведено на посаду начальника відділу з питань управління персоналом та організаційної роботи апарату районної державної адміністрації.

Розпорядженням відповідача від 04.10.2016 №57-к позивачку було призначено на посаду заступника голови Миронівської районної державної адміністрації, як таку, що успішно пройшла за конкурсом.

22.09.2020 позивачка була звільнена з посади заступника голови Миронівської районної державної адміністрації Київської області за п.2 ст. 36 КЗпП України, ст.6, ст.10 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на підставі розпорядження відповідача №34-к від 22.09.2020 (а.с. 23).

Напередодні свого звільнення, 16.09.2020, позивачка звернулась до Голови Миронівської районної державної адміністрації з заявою про виплату їй компенсації за не використані нею дні додаткової відпустки у відповідності до чинного законодавства, а саме за 2012-2020 робочі роки, оскільки вона є одинокою матір`ю (а.с.16-17).

На підтвердження свого статусу позивачка відповідачеві надала: копію свідоцтва про народження дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_2 , виданого 23.12.2009; копію рішення Миронівського районного суду Київської області у справі №1017/5189/12 від 11.05.2012; довідку виконавчого комітету Миронівської міської ради №02-50/2685 від 15.09.2020 про те, що позивачка разом зі своєю дитиною проживають у м.Миронівка Київської області з 22.05.2012 по день надання відповіді; довідку Миронівського Центру розвитку дитини "Зернятко" від 15.09.2020 №94 про те, що її дитина відвідувала цей центр у період з 01.09.2011 по 31.08.2015 та у цей час батько не займався дитиною і не цікавився її успіхами, довідку Миронівського академічного ліцею ім.Т.Г.Шевченка Миронівської міської ради від 17.08.2020 №71 про те, що донька позивачки навчається у цьому закладі, мати самостійно виховує та матеріально забезпечує доньку, за період навчання батько навчанням доньки не займався і не цікавився (а.с. 18, 19, 20, 21, 22).

У відповіді на заяву позивачки, Миронівська районна державна адміністрація Київської області 06.10.2020 №б/н надала відповідь у якій зазначила, що з 2012 року ОСОБА_1 не інформувалала роботодавця та не надавала підтверджуючих документів щороку, не заявляла про наявність в неї статусу одинокої матері, у зв`язку з цим відповідачем не вівся облік невикористаних днів соціальної відпустки. Однак, оскільки, вона повідомила Миронівську районну державну адміністрацію про те, що має право на соціальну відпустку як жінка, яка виховує і утримує дитину сама у 2020 році, у зв`язку зі звільненням їй була виплачена грошова компенсація за невикористану соціальну відпустку кількістю 10 днів за 2020 рік (а.с. 24).

З довідки Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 22.09.2020 року вбачається, що станом на 22.09.2020 ОСОБА_1 - заступник голови Миронівської районної державної адміністрації Київської області має 99 календарних днів невикористаної відпустки, які складаються з 72 календарних днів щорічної основної відпустки та 17 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби (а.с. 15).

Вважаючи, що при звільненні з займаної посади відповідачем здійснено не повний розрахунок та не виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку одинокій матері, яка виховує дитину без батька, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються положеннями Закону України "Про державну службу", Закону України Про відпустки , Кодексу законів про працю України.

Приписами ст. 116 Кодексу законів про працю України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Спірні правовідносини регулюються положеннями Закону України Про відпустки від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №504).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №504 державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону №504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Положеннями статті 4 цього Закону встановлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16 1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18 1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону №504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Предметом спору даної справи є визнання протиправною відмову, бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці грошової компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки за статусом "одинока матір" за 2012-2019 роки та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити зазначену компенсацію за 80 днів невикористаної додаткової відпустки, як одинокій матері, яка виховує дитину без батька за весь період роботи з 2012 по 2019 роки в Миронівській районній державній адміністрації.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови від 06 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

При цьому зазначене роз`яснення повинно враховуватися судами при розгляді справ про звільнення за п.2 ст.36 КЗпП зазначеної категорії жінок, звільнення яких провадиться з обов`язковим працевлаштуванням.

Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька).

Тобто, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримування дитини без участі батька. Одержання жінкою аліментів від батька дитини, ведення з ним спільного господарства позбавляє статусу одинокої матері.

Підставою для отримання статусу одинокої матері є відсутність запису про укладення шлюбу або наявність свідоцтва про розірвання шлюбу. Втім, свідоцтва недостатньо, необхідно також підтвердити факт того, що батько справді не бере участі у вихованні дитини.

Як свідчать матеріали справи, і це не заперечується сторонами, розрядженням від 22.09.2020 за №34-к позивачку звільнено з посади на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України, на виконання розпорядження було зобов`язано відділ фінансового забезпечення та управління персоналом апарату Миронівської районної державної адміністрації Київської області провести повний розрахунок відповідно до чинного законодавства.

Судом встановлено, що позивачкою 16.09.2020 було подано заяву відповідачеві про нарахування та виплату компенсації за невикористані дні соціальної відпустки як одинокій матері за період з 2012 по 2019 роки.

На підтвердження доводів про те, що позивачка є одинокою матір`ю, яка виховує дитину без батька, нею були надані: свідоцтво про народження дитини (а.с.18), рішення Миронівського районного суду Київської області від 11.05.2012 у справі №1017/5189/12 про розірвання шлюбу (а.с.19), довідки з Миронівського Центру розвитку дитини "Зернятко" від 15.09.2020 № 94 та з Миронівського академічного ліцею ім. Т.Г.Шевченка Миронівської міської ради від 17.08.2020 №71, згідно змісту якого батько дитини за період навчання дитини у садочку та школі успіхами у школі не цікавився, батьківські збори не відвідував (а.с.21, 22).

Також позивачкою долучено до справи довідку про склад сім`ї, відповідно до якої за адресою позивачки по АДРЕСА_1 , склад зареєстрованих осіб становить 2 особи: ОСОБА_1 , 1983 р.н. та ОСОБА_2 (а.с.20).

Однак, суд враховує, що чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред`явити матері, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

Тому для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Таким чином, обов`язок оформлення таких документів полягає на працівника, а не на роботодавця.

Зазначений висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеної в постанові ВС від 21.12.2020 у справі №520/2226/19.

Проте, жодного документу для підтвердження свого статусу одинокої матері позивачка під час перебування у трудових відносинах з Миронівською районною державною адміністрацією Київської області, у період з 2012 по 2019 роки, не надавала, із заявою про надання такої відпустки не зверталася.

Також в матеріалах справи не міститься доказів того, що позивачка, при затвердженні графіків відпусток на 2012-2019 роки, подавала роботодавцю документи на підтвердження статусу одинокої матері, яка виховує сама дитину.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Миронівського районного суду Київської області від 11.05.2012 про розірвання шлюбу, було одночасно й вирішено питання про стягнення аліментів з батька дитини на користь позивачки на утримання дитини у розмірі 1/4 частини всіх заробітку щомісяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку з 11.04.2012 до досягнення дитиною повноліття. (а.с. 19).

З копій щорічних декларацій, поданих позивачкою як державним службовцем згідно з ст.45 Закону України "Про запобігання корупції", перевірених та оприлюднених на офіційному сайті Національного агентства з питань запобігання корупції за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки вбачається, що позивачка отримувала аліменти від батька дитини на утримання неповнолітньої дитини у зазначені роки.

З урахуванням положень постанови Пленуму ВСУ "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 №9, суд зазначає, що одержання жінкою аліментів від батька дитини позбавляє статусу одинокої матері.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання сторін на роз`яснення Міністерства соціальної політики та лист-відповідь Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, оскільки ці листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, носять лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер та не містять нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не надано беззаперечних, однозначних та достовірних доказів наявності у період з 2012 по 2019 статусу одинокої матері, та відповідно протиправності відмови й бездіяльності відповідача у нарахуванні та виплаті їй грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки за статусом "одинока матір" за 2012-2019 роки, загальним терміном 80 календарних днів.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Миронівську районну державну адміністрацію Київської області нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, суд зазначає, що дана вимога є похідною від вимог позивачки про визнання протиправною відмови й бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, тобто задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). А тому, також не підлягає задоволенню.

Відповідно до положень першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що доводи позивача є необґрунтованими з одночасним повним та належним доказуванням відповідачем правомірності прийняття оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір не підлягає відшкодуванню, оскільки в задоволенні позову було відмовлено.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адмінінстративного позову ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Миронівської районної державної адмінінстрації Київської області (код ЄДРПОУ - 23579267, Київська область, м.Миронівка, вул.Соборності, 58) про визнання протиправними відмову, бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.