Постанова

від 21.02.2022 по справі 920/83/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 920/83/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О, Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Павліченко Л. М.,

третіх осіб - Ярусевича Д. Ю., Панченко М. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 (судді: Михальська Ю. Б. - головуючий, Скрипка І .М., Тищенко А. І.) у справі

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми

до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "СУМИГАЗ",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство оборони України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ИНЕКО",

про скасування технічних умов приєднання до газової мережі,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У січні 2021 року Квартирно-експлуатаційний відділ міста Суми (далі - КЕВ м. Суми) звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "СУМИГАЗ" (далі - АТ "СУМИГАЗ") про зобов`язання відповідача скасувати неправомірні технічні умови, надані Товариству з обмеженою відповідальністю "ИНЕКО" (далі - ТОВ "ИНЕКО") на встановлення газорегуляторного пункту (далі - ГРП) за адресою: м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 165/57.

На обґрунтування позову позивач посилався на те, що рішення AT "СУМИГАЗ" про надання технічних умов і дозволу на приєднання до газової мережі є незаконним, оскільки у ТОВ "ИНЕКО" немає документів, що підтверджують його право власності на земельну ділянку під багатоквартирними будинками № 165/57 і № 165/59 на вул. Г. Кондратьєва в м. Сумах.

1.2. AT "СУМИГАЗ" у відзиві на позовну заяву заперечило проти її задоволення, просило відмовити у позові, наголошуючи на безпідставності, необґрунтованості та недоведеності заявлених позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначив, що надані замовником послуги з приєднання документів відповідали вимогам Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2494, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1379/27824 (далі - Кодекс ГРМ) щодо порядку приєднання до газових мереж; AT "СУМИГАЗ" не було виконавцем проектних і будівельних робіт та не видавало технічних умов, наданих ТОВ "ИНЕКО" на встановлення ГРП за адресою: м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 165/57, а отже, скасувати документ, який не видавався, неможливо.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 03.06.2021 (суддя Котельницька В. Л.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 (судді: Михальська Ю. Б. - головуючий, Скрипка І .М., Тищенко А. І.), у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, визнав недоведеною позивачем наявність порушення прав позивача та акцентував увагу на тому, що позивач обрав неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки у наведеному випадку у разі задоволення заявленого позову не відбудеться нівелювання будь-яких негативних наслідків та не відновиться порушене право позивача (щодо користування спірною земельною ділянкою), на захист якого він подав позов у цій справі.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись з ухваленою у справі постановою, КЕВ м. Суми звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021.

Скаржник вважає оскаржену постанову ухваленою з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права; на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на положення пунктів 1, 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, по-перше, ухвалення судових рішень без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 стосовно того, що належним способом захисту може бути визнання відсутності права відповідача, по-друге, наявні підстави для відступу від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2021 у справі № 921/729/19, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 та застосованої судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; а по-третє, недослідження судом доказів у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, необґрунтована відмова суду апеляційної інстанції у залученні до справи доказів на стадії апеляційного провадження, необґрунтоване відхилення судом апеляційної інстанції клопотання про зупинення провадження у справі.

Зокрема, скаржник наголошує на обґрунтованості заявленого позову та наявності правових підстав для його задоволення; стверджує про незаконність надання спірних технічних умов ТОВ "ИНЕКО" з боку АТ "СУМИГАЗ", вказуючи, що спірна земельна ділянка за адресою: м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 165/57, належить до земель оборони.

3.2. Від АТ "СУМИГАЗ" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить залишити без змін постанову у справі як законну та обґрунтовану, а касаційну скаргу - без задоволення.

3.3. Від ТОВ "ИНЕКО" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу, посилаючись на те, що адвоката Панченка М. О., який підписав відзив на касаційну скаргу, було уповноважено представляти інтереси ТОВ "ИНЕКО" у цій справі лише 19.02.2022, водночас товариство просило відмовити у задоволенні касаційної скарги з огляду на її необґрунтованість.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає клопотання про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню на підставі статті 119 Господарського процесуального кодексу України.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою КЕВ м. Суми, відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу в частині підстав, передбачених у пунктах 2, 4 цієї норми, - залишити без задоволення з таких підстав.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, АТ "СУМИГАЗ" є юридичною особою (господарським товариством) за законодавством України, що створене та діє відповідно до положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про акціонерні товариства", Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", а також інших нормативно-правових актів України.

Зазначене товариство створене на підставі наказу Державного комітету по нафті і газу від 14.03.1994 № 112 шляхом перетворення Державного підприємства по газопостачанню та газифікації "СУМИГАЗ" у Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "СУМИГАЗ" на підставі Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15.06.1993 № 210/93. Товариство є правонаступником всіх прав та обов`язків Державного підприємства по газопостачанню та газифікації "СУМИГАЗ", Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "СУМИГАЗ", Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "СУМИГАЗ" (пункти 1.1.2, 1.2.1 статуту AT "СУМИГАЗ").

Відповідач є оператором газорозподільних систем (оператор ГРМ) та здійснює діяльність з розподілу природного газу в межах території міста Суми, Сумської області та села Мойка Краснокутського району Харківської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації на підставі ліцензії на розподіл природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ, виданої за рішенням НКРЕКП від 19.06.2017 № 814 у редакції постанови НКРЕКП від 31.05.2019 № 913.

На території Сумської області та села Мойка Краснокутського району Харківської області ліцензію на розподіл природного, нафтового газу має лише AT "СУМИГАЗ". Здійснюючи відповідну діяльність щодо розподілу природного газу, товариство зобов`язано забезпечувати безперебійне та безаварійне надання послуг, утримувати газові мережі, споруди на них, систему газопостачання та газифікації в належному стані.

23.10.2018 ТОВ "ИНЕКО" як замовник послуги приєднання звернувся до відповідача із заявою про приєднання об`єкта газифікації до ГРМ: багатоквартирних житлових будинків за адресами: м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 165/57 і 165/59. У заяві ТОВ "ИНЕКО" зазначило про надання копій документів, якими визначено право власності замовника на об`єкт газифікації (приміщення), декларації про початок виконання будівельних робіт та ситуаційні плани розміщення земельної ділянки замовника із визначенням її меж.

23.10.2018 AT "СУМИГАЗ" видало замовнику приєднання (ТОВ "ИНЕКО") технічні умови приєднання до газорозподільної системи за № Sm022-TYn-217-1018 на багатоквартирні житлові будинки за адресами: м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 165/57 і 165/59.

4.3. Як установили суди та свідчать матеріали справи, яка розглядається судом касаційної інстанції, предметом позову у ній є вимоги КЕВ м. Суми про зобов`язання AT "СУМИГАЗ" скасувати неправомірні технічні умови, надані ТОВ "ИНЕКО" на встановлення ГРП за адресою: м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 165/57. На обґрунтування позову позивач посилався на те, що зазначені технічні умови приєднання до газорозподільної системи порушують права позивача щодо користування, володіння та розпорядження земельною ділянкою військового містечка № 1, за адресою: м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 165; скасування спірних технічних умов буде підставою для відновлення порушених прав КЕВ м. Суми щодо землекористування, а також звернення до суду стосовно вирішення питання про демонтаж неправомірно встановленого ГРП з боку ТОВ "ИНЕКО" на земельній ділянці, яка перебуває у власності Міністерства оборони України.

4.4. Переглядаючи справу в апеляційному порядку на підставі положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення цього позову.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що спір у цій справі виник у зв`язку з отриманням ТОВ "ИНЕКО" технічних умов приєднання, внаслідок чого, на думку позивача, порушено його право користування земельною ділянкою за адресою м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 165, а отже, об`єктом захисту у цій справі позивачем визначено його право на земельну ділянку за вказаною адресою, тому суд під час вирішення цього спору повинен з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу позивача та можливість його поновлення/захисту в обраний ним спосіб.

Так, апеляційний господарський суд зазначив, що відповідно до пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ приєднання до ГРМ - це сукупність організаційних і технічних заходів, у тому числі робіт, спрямованих на створення технічної можливості для надання послуги розподілу природного газу, які здійснюються у зв`язку із підключенням об`єкта будівництва чи існуючого об`єкта замовника до газорозподільної системи.

Згідно з пунктом 1 глави 1 розділу V Кодексу ГРМ власники об`єктів будівництва або існуючих об`єктів (земельних ділянок), які фізично не підключені до ГРМ, мають право на приєднання (технічний доступ) цих об`єктів до ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності або користуванні (у тому числі експлуатації) оператора ГРМ, у порядку, визначеному цим розділом. За зверненням власника об`єкта чи земельної ділянки (замовника) про приєднання його об`єкта до ГРМ оператор ГРМ зобов`язаний забезпечити приєднання об`єкта (земельної ділянки) до ГРМ, що на законних підставах перебуває в його власності або користуванні (у тому числі експлуатації), за умови дотримання власником (замовником) вимог цього Кодексу та чинного законодавства.

У пункті 4 глави 1 розділу V Кодексу ГРМ зазначено, що приєднання об`єктів (земельних ділянок) замовника до ГРМ здійснюється на підставі договору на приєднання, що укладається за формами, наведеними у додатках 11, 12 до цього Кодексу. При цьому невід`ємною частиною договору на приєднання є технічні умови приєднання (додаток 13), які визначають вихідні дані для проектування газових мереж зовнішнього газопостачання від місця забезпечення потужності до точки приєднання, які будуються оператором ГРМ, та вихідні дані для проектування та будівництва газових мереж внутрішнього газопостачання об`єкта замовника від точки приєднання до газових приладів і пристроїв замовника. Будівництво та введення в експлуатацію газових мереж внутрішнього газопостачання забезпечується замовником.

Технічні умови приєднання включають ситуаційний план (ескізне креслення) розміщення ділянки газопроводу, на якому встановлюється точка приєднання та визначається прогнозована точка вимірювання (місце встановлення вузла обліку).

Якщо на дату подання заяви про приєднання до ГРМ на об`єкті чи земельній ділянці замовника відсутній діючий газопровід (відсутня існуюча межа балансової належності), точка приєднання (запроектована межа балансової належності) визначається на межі земельної ділянки замовника або, за його згодою, на території такої земельної ділянки.

Якщо в заяві на приєднання (опитувальному листі оператора ГРМ) замовник визначає виконавцем будівельних робіт з приєднання іншого (крім оператора ГРМ) суб`єкта господарювання, то точка приєднання визначається в існуючій газорозподільній системі оператора ГРМ та збігається з місцем забезпечення потужності, від якого замовник забезпечує будівництво газових мереж внутрішнього газопостачання відповідно до вихідних даних оператора ГРМ, визначених в технічних умовах приєднання.

Згідно з пунктом 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ технічні умови приєднання - це документ, що визначає комплекс умов і вимог до інженерного забезпечення приєднання об`єкта (земельної ділянки) замовника до газорозподільної системи і містить вихідні дані для проектування газових мереж зовнішнього та внутрішнього газопостачання, що створюються для потреб об`єкта замовника.

У розділі V глави 2 Кодексу ГРМ унормовано порядок приєднання об`єктів замовників до ГРМ. Так, за змістом частин 1, 2 цієї глави для приєднання об`єкта будівництва або існуючого об`єкта (земельної ділянки) до газорозподільної системи оператора ГРМ їх власник (замовник приєднання) має звернутися до оператора ГРМ із заявою про приєднання та одночасно із заявою про приєднання замовник має надати оператору ГРМ виключний перелік документів, а саме: 1) заповнений опитувальний лист за формою, затвердженою оператором ГРМ, в якому зазначаються технічні параметри об`єкта замовника, що має приєднатися до газорозподільної системи; 2) копії документів, якими визначено право власності чи користування замовника на об`єкт (приміщення), та/або копію документа, що підтверджує право власності чи користування на земельну ділянку (з графічним планом земельної ділянки). Якщо в документах на земельну ділянку відсутній графічний план земельної ділянки (відсутній кадастровий план), замовник має надати оператору ГРМ ситуаційний план (схему) щодо місцезнаходження земельної ділянки замовника із визначенням її меж; 3) копії документів замовника: які посвідчують фізичну особу або її представника (для фізичних осіб); які посвідчують статус юридичної особи чи фізичної особи-підприємця та її представника (для юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців); про взяття на облік або реєстрацію у Державній фіскальній службі відповідно до вимог Податкового кодексу України; 4) копію належним чином оформленої довіреності на представника замовника, уповноваженого представляти інтереси замовника під час процедури приєднання (за потреби). У документах щодо оформленої земельної ділянки мають бути враховані вимоги норм чинного законодавства щодо правового режиму земель охоронних зон об`єктів газорозподільних мереж.

Якщо дані в опитувальному листі чи поданих документах потребують уточнення або подані не в повному обсязі, та/або в ситуації, коли найближче місце забезпечення потужності знаходиться на ділянці ГРМ, яка використовується оператором ГРМ за договором з її власником та потребує узгодження з ним нових приєднань, оператор ГРМ повинен протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви про приєднання направити замовнику письмовий запит щодо уточнення цих даних.

За відсутності зауважень до поданих документів або після їх усунення оператор ГРМ протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви про приєднання (або дати усунення зауваження) на підставі даних опитувального листа, поданих документів та параметрів місця забезпечення потужності і точки приєднання визначає тип приєднання замовника та у цей самий строк надає йому (у визначений в опитувальному листі спосіб) дозвіл на приєднання, проект договору на приєднання, проект технічних умов приєднання та відповідні рахунки щодо їх оплати.

Зважаючи на наведені положення законодавства, апеляційний господарський суд зазначив, що отримання ТОВ "ИНЕКО" технічних умов приєднання є лише передумовою для розроблення замовником у подальшому проектної документації на будівництво ГРП із урахуванням вихідних даних, вказаних у них, та, відповідно, встановлення ГРП.

Водночас, проаналізувавши зміст спірних технічних умов, суд апеляційної інстанції встановив, що у розділі І технічних умов зазначені характеристики об`єкта замовника: назва - багатоквартирні житлові будинки, місце розташування об`єкта замовника: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165/57, 165/59, функціональне призначення - опалення, приготування їжі.

Відповідно до пункту 1 розділу II цих технічних умов "Розрахункові параметри приєднання" місце забезпечення потужності об`єкта замовника встановлюється на існуючому газопроводі високого II категорії тиску, підземний/сталь, який розташований на вул. Герасима Кондратьєва в м. Сумах.

У розділах ІІІ "Вихідні дані для проектування газових мереж зовнішнього газопостачання" та IV "Вихідні дані для проектування газових мереж внутрішнього газопостачання" технічних умов вказано, що проектування слід виконати спеціалізованими організаціями згідно з вимогами нормативних документів з урахуванням вимог Кодексу ГРМ, ДБН В.2.5-20-2001 "Газопостачання", ПБСГ та інших діючих нормативних документів (пункт 1.14 розділу ІІІ та пункт 1.12 розділу IV технічних умов).

Вимоги до оформлення проекту: згідно з вимогами ДБН А.2.2.-3-2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво", згідно ДБН В.2.2-20-2001 "Газопостачання" НАНБА 01.001-95 "Правила пожежної безпеки України" та Правила безпеки систем газопостачання (пункт 2 розділу ІІІ технічних умов).

У розділі V технічних умов наведені вимоги до комерційного вузла обліку природного газу", а у розділі VI технічних умов - термін дії та порядок внесення змін, згідно з пунктами 1, 2 якого якщо протягом року з дати видачі технічних умов замовник відповідно до умов договору на приєднання не надасть АТ "СУМИГАЗ" на погодження проект зовнішнього газопостачання (якщо замовник був визначених розробником проекту) та/або проект внутрішнього газопостачання (якщо проект мав передбачати приєднання третіх осіб та/або організацію вузла обліку в точці вимірювання), якщо продовження строку щодо їх надання не було погоджене з боку АТ "СУМИГАЗ", АТ "СУМИГАЗ" залишає за собою право не враховувати зарезервовану технічну (пропускну) потужність за об`єктом. Якщо протягом року після погодження АТ "СУМИГАЗ" проектної документації не було введено в експлуатацію систему газопостачання об`єкта, проект підлягає повторному погодженню з урахуванням діючих на поточну дату вимог нормативних документів.

У додатку до технічних умов наведено ситуаційний план (ескізне креслення) розміщення ділянки газопроводу, на якому встановлюється точка приєднання та визначається прогнозована точка вимірювання (місце встановлення вузла обліку).

Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, зміст спірних технічних умов свідчить, що вони лише містять вихідні інженерні дані для проектування газових мереж зовнішнього та внутрішнього газопостачання. При цьому АТ "СУМИГАЗ" згідно з вказаними технічними умовами не є виконавцем проектних та будівельних робіт на встановлення ГРП.

Водночас суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що матеріалами справи підтверджується та учасниками справи не заперечується факт розробки із використанням вказаних технічних умов проектної документації та встановлення ГРП для підключення до існуючого газопроводу, розташованого на вул. Герасима Кондратьєва у м. Сумах, об`єктів замовника - багатоквартирних житлових будинків на вул. Герасима Кондратьєва, 165/57 та 165/59 у м. Суми, а отже, як наголосив апеляційний господарський суд, спірні технічні умови вичерпали свою дію внаслідок їх виконання шляхом розробки проектної документації.

Разом із цим суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з положеннями частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 Цивільного кодексу України).

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

Беручи до уваги викладене, а також зважаючи на підстави та зміст позову, встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції установив, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення його прав (задоволення вимоги про скасування технічних умов жодним чином не призведе до захисту або відновлення порушеного речового права позивача на земельну ділянку (у разі його наявності і порушення), оскільки є неефективним та потребуватиме вжиття додаткових засобів захисту, про що зазначає і сам позивач у позовній заяві, вказуючи, що скасування технічних умов приєднання буде підставою для подальшого звернення до суду стосовно вирішення питання про демонтаж встановленого ГРП з боку ТОВ "ИНЕКО". Оскільки позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту своїх прав, то суд апеляційної інстанції не розглядав доводів учасників справи щодо наявності або відсутності у позивача речових прав на земельну ділянку за адресою: м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 165, акцентувавши увагу на тому, що дослідження та оцінка таких обставин має бути зроблена у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду із застосуванням належного та ефективного способу захисту його порушених прав та інтересів.

4.5. Як уже зазначалося, позивач оскаржив постанову суду апеляційної інстанції у цій справі до суду касаційної інстанції, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження пунктами 1, 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом наведеної норми підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 2, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); наявні підстави для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 2); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу (пункт 4).

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної позивачем постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

4.6. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, а саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, оскільки правовідносини у зазначеній справі виникли у зв`язку з припиненням договору оренди та відмовою відповідача прийняти приміщення за актом приймання-передачі; у вказаній постанові у справі № 905/2260/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту - зобов`язати відповідача прийняти нежитлове приміщення за актом прийому-передачі, не передбачено законом, оскільки він не підпадає під примусове виконання обов`язку в натурі, передбачене пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України; також статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору. Наведене свідчить про те, що ця справа, в якій подано касаційну скаргу, та справа № 905/2260/17 відрізняються за змістом їх правовідносин, а також за обраними позивачами способами захисту.

Водночас колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 16.01.2012 у справі № 6-57цс11, оскільки вона не визначена скаржником у касаційній скарзі як така, що містить висновки, не враховані судами при ухваленні оскаржуваних рішень у цій справі відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, спір у вказаній справі стосується усунення перешкод у користуванні жилим будинком шляхом зобов`язання особи і її малолітньої доньки знятися з реєстрації в указаному жилому будинку, а також зобов`язання відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Комсомольського МВ ГУ МВС України в Полтавській області зняти зазначених осіб із реєстрації в жилому будинку і правовідносини у зазначеній справі та справі, в якій подано касаційну скаргу, за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями не є подібними, різним є і їх нормативно-правове регулювання.

З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.7. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

Як уже зазначалося, КЕВ м. Суми, звертаючись із касаційною скаргою, як на підставу касаційного оскарження також посилався на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначав про необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 921/729/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 щодо ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права та повноти судового захисту і його відповідності принципу процесуальної економії.

Проте колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від зазначених правових висновків, які носять загальний (універсальний) характер та не залежать від суті спірних правовідносин, з огляду на таке.

При касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування щодо необхідності відступлення від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення, чого, проте КЕВ м. Суми належним чином у поданій касаційній скарзі зазначено не було. Касаційна скарга позивача фактично обмежується його незгодою із судовими рішеннями - зазначеними постановами Верховного Суду та оскарженою постановою суду апеляційної інстанції у справі, яка розглядається.

Водночас колегія судів зазначає, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Основним завданням Верховного Суду відповідно до положень частини 1 статті 36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.

Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Колегія суддів зазначає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

З викладеного убачається, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення або підходи застосовані в цих рішеннях мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ; існування невідповідності критерію "якість закону" законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.

Отже, для необхідності відступу від правових позицій Верховного Суду мають бути тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

Наявності зазначених умов Судом не встановлено та скаржником не доведено, тому правових підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 921/729/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, немає.

4.8. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

Як уже зазначалося, скаржник у касаційній скарзі посилався на недослідження судом апеляційної інстанції доказів у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи; необґрунтовану відмову суду у задоволенні клопотання про залучення до справи доказів; необґрунтоване відхилення клопотання про зупинення провадження у справі.

Стосовно посилань скаржника у касаційній скарзі на недослідження судом зібраних у справі доказів, то колегія суддів зазначає, що у розумінні пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження є, зокрема, визначене пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу процесуальне порушення, яке полягає у недослідженні судом зібраних у справі доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Проте, як уже зазначалося, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі (пункти 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), у цьому випадку не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження.

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Твердження скаржника стосовно того, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про залучення до справи доказів на стадії апеляційного розгляду справи, колегія суддів відхиляє як необґрунтоване, оскільки відповідно до частин 1 та 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14).

При цьому за імперативним приписом частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Розглянувши клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи доказів та наведені у ньому доводи щодо причин неподання відповідних доказів суду першої інстанції, апеляційний господарський суд (ухвала від 26.10.2021) не установив існування виняткового випадку, за умов наявності якого вважатиметься доведеною об`єктивна неможливість подання учасником справи доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від такого учасника справи, що за змістом статті 269 Господарського процесуального кодексу України є необхідною умовою для прийняття судом апеляційної інстанції на стадії апеляційного розгляду справи доказів у справі, які не були подані до суду першої інстанції.

Крім того, суд апеляційної інстанції, зважаючи на положення процесуального законодавства, згідно з ухвалою від 26.10.2021 залишив без розгляду клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до отримання результатів проведення комплексної судової експертизи у справі № 920/315/20, оскільки його було подано із пропуском строку, встановленого законом та судом, у зв`язку з чим колегія суддів суду касаційної інстанції не бере до уваги відповідні доводи скаржника про необґрунтоване, на його думку, незадоволення такого клопотання.

Отже, зважаючи на викладене, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції і з такої підстави.

Окрім того, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), оскільки скаржник не зазначив будь-якої конкретної норми матеріального або процесуального права, щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, натомість у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/800/19).

5. Висновки Верховного Суду та розподіл судових витрат

5.1. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. Ураховуючи, що Верховний Суд з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстав, визначених у пунктах 2, 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження у справі № 920/83/21 за касаційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021, відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 у справі № 920/83/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак