Рішення

від 24.04.2022 по справі 711/6091/20

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/6091/20

Номер провадження2/711/939/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2022 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді Демчика Р.В.

при секретарі Кофановій А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 20 грудня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 21000,0 доларів США, що на момент отримання відповідачем коштів, відповідно до офіційного курсу НБУ 1 дол. США - 27.8843грн., становить 585 570,30грн.

Факт отримання ОСОБА_2 вказаної суми коштів підтверджується написаною ним власноручно розпискою від 20 грудня 2017 року.

Відповідно до умов розписки відповідач зобов`язаний був повернути ОСОБА_1 чи її чоловіку - ОСОБА_3 кошти в повному обсязі 20.12.2018р.

13 березня 2018 року, між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 3000,0 доларів США, що на момент отримання відповідачем коштів, відповідно до офіційного курсу НБУ 1 долар США - 25,9246грн., становить 77773,80грн.

Факт отримання ОСОБА_2 вказаної суми підтверджується написаною ним власноручно розпискою від 13 березня 2018 року. Відповідно до умов розписки, відповідач зобов`язаний був повернути ОСОБА_1 чи її чоловіку - ОСОБА_3 гроші в повному обсязі 13.06.2018р.

Відповідно до наведеного, загальна сума боргових зобов`язань ОСОБА_2 становить 24000,0 доларів США.

Станом на 20 серпня 2020 борг відповідача перед позивачем становить в загальній сумі в сумі 24000,0грн. доларів США, що є еквівалентом 653512,80грн. (курс валюти НБУ станом на 20.08.2020 становить 1 дол. США - 27,2297 грн.).

Посилаючись на положення ст. ст. 1048, 1049, 625 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача на її користь борг в сумі 24000,0 доларів США, проценти за користування грошовими коштами на рівні подвійної облікової ставки НБУ, що становить 529405,20грн. та три відсотки річних від простроченої суми, що становить 52593,04грн.

Тому позивач звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 25 вересня 2020 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження з повідомлення сторін.

13.11.2020 представником відповідача подано відзив на позовну заяву. З даного відзиву вбачається, що відповідач позовні вимоги не визнає в повному обсязі з огляду на те, що в порушення вимого закону договір про позику між сторонами не було укладено у письмовій формі, а розписки складені від імені ОСОБА_2 не були ним підписані.

Ухвалою суду від 12.05.2021 за клопотанням представника відповідача у справі було призначено судову почеркознавчу експертизу. Зупинено провадження у справі.

20.08.2021 листом Черкаської відділення КНДІСЕ від 17.08.2021 за вих.№793/21-23 матеріали даної цивільної справи були поверненні до Придніпровського районного суду м. Черкаси буз виконання ухвали суду від 12.05.2021 у зв`язку із несплатою рахунку за проведення призначеної експертизи.

Ухвалою суду від 26.08.2021 провадження у справі відновлено. Призначено підготовче засідання з розгляду даної справи.

Ухвалою суду від 09 грудня 2021 року закрито підготовче провадження.

В судове засідання позивач та її представник не з`явились. Проте від представника позивача - адвоката Солонько М.Ф. на адресу суду надійшла письмова заява, в якій просили проводити розгляд даної справи без участі сторони позивача. Також зазначили, що позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились. Причину неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.(ч.3 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною п`ятою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (параграф 32 рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Хірвісаарі проти Фінляндії»)).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» («Суомінен проти Фінляндії») від 1 липня 2003 року, № 37801/97, пункт 36).

Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Гірвісаарі проти Фінляндії») від 27 вересня 2001 року). Залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням загальної вимоги про справедливість розгляду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 3 ЦПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, в процесі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 20 грудня 2017 року ОСОБА_2 була складена розписка, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав в позику безпосередньо від ОСОБА_3 та його дружини ОСОБА_1 кошти в розмірі 585000,0грн., що в еквіваленті станом на момент складання даної розписки по НБУ становить 21000,0 доларів США. Вказані кошти в сумі еквівалентній 21000,0 доларів США по банківському курсу на день повернення займа зобов`язується повернути ОСОБА_3 чи його дружині ОСОБА_1 20.12.2018р. Вказана розписка написана ОСОБА_2 власноручно, добровільно та за власної волі, без будь-якого примусу, обману, насилля та тиску. В чому і розписався. (а.с. 10, 109).

Крім того, 13 березня 2018 року ОСОБА_2 була складена розписка, відповідно до якої ОСОБА_2 13.03.2018 отримав на руки в позику безпосередньо від ОСОБА_3 та його дружини ОСОБА_1 кошти в розмірі 79200,0грн., що в еквіваленті станом на момент складання даної розписки по НБУ становить 3000,0 доларів США. Вказані кошти в сумі еквівалентній 3000,0 доларів США по банківському курсу на день повернення займа зобов`язується повернути ОСОБА_3 чи його дружині ОСОБА_1 13.06.2018р. Вказана розписка написана ОСОБА_2 власноручно, добровільно та за власної волі, без будь-якого примусу, обману, насилля та тиску. В чому і розписався. (а.с. 11, 110).

Відповідно до положень статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів та інших правочинів (ч.2 ст. 509 ЦК).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Адвокатом позивача надано суду для огляду оригінали письмових розписок від 20.12.2017 та 13.03.2018. Зі змісту представлених письмових розписок убачається, що в них зазначені: сторони зобов`язання (позикодавець та позичальник), грошова сума, яка передана та отримана у власність саме за договором позики, мета отримання грошових коштів та зобов`язання їх повернути в конкретний строк і в установленому порядку. У наявності у тексті розписки є особистий підпис позичальника ОСОБА_2 . Крім того, вказані розписки складені власноручно ОСОБА_2 .

Окремо слід зазначити, що стороною відповідача не спростовано зазначеної обставини, з огляду на те, що відповідачем не було сплачено за проведення судової почеркознавчої експертизи призначеної судом за клопотанням відповідача задля спростування факту написання ним вказаних розписок.

Отже, надання адвокатом позивача суду оригіналів боргових розписок свідчить про існування між сторонами боргових зобов`язань.

Стаття 204 ЦК України передбачає презумпцію правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до норм чинного цивільного законодавства договір позики відноситься до реальних договорів, тому передача грошей або речей є не тільки виконання договору, але й його укладення.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 мав зобов`язання перед позивачем повернути борг в сумі 21000,0 доларів США 20.12.2018р., та борг в сумі 3000,0 доларів США 13.03.2018р.

Однак у визначений розписками строк свої грошові зобов`язання перед позивачем не виконав.

Тому позивачем на адресу відповідача ОСОБА_2 було направлено претензію від 31.07.2020 року щодо повернення позивачу загального боргу в розмірі 24000,0 доларів США на протязі трьох банківських днів, а в разі невиконання вказаної претензії попередили про намір звернення до суду з відповідною позовною заявою щодо стягнення боргу, штрафних санкцій та 3 відсотків річних за користування кредитними коштами (а.с. 7-8).

Як вбачається з рекомендованого повідомлення 1802806520660, вказана претензія була отримана ОСОБА_2 10.08.2020 (а.с. 9), проте проігнорована.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Апеляційний суд враховує наведений нижче висновок, викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

У постанові № 127/15672/16-ц від 08 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Звертаючись з позовом до суду ОСОБА_1 зазначала, що загальна заборгованість ОСОБА_2 за договором позики на день подання позову складає 24000 доларів США, що станом на 20.08.2020 (день складання позовної заяви) становить 653512,80грн..

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривні за офіційним курсом НБУ.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Із зазначеного випливає, що валюта платежу визначається на день фактичного виконання грошового зобов`язання (яке може бути як добровільне так і примусове, як одноразове так і часткове), а відтак, у випадку виконання зобов`язання в іноземній валюті конвертацію вказаної суми заборгованості в національну валюту, при необхідності, належить провести на день здійснення платежу.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що між ОСОБА_2 та позивачем були укладені договори позики, відповідач взяті на себе зобов`язання не виконує, будь-яких доказів на спростування вказаних обставин суду надано не було, в зв`язку з чим, суд вважає, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума боргу за договорами позики від 20.12.2017 в розмірі 21000 доларів США та від 13.03.2018 в розмірі 3000 доларів США, а всього 24000,0 доларів США.

Оскільки ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду з вимогою про стягнення 3% річних за користування коштами в розмірі 21000,0 доларів США з 20 грудня 2017 року по 20.08.2020 та за користування коштами в розмірі 3000,0 доларів США в період з 13.03.2018 по 20.08.2020, то суд, з урахуванням наведеного вище, доходить висновку, що цю вимогу необхідно задовольнити частково, провівши розрахунок 3% річних із суми 21000,0 доларів США з 21 грудня 2018 року (дата виникнення в позивача права вимоги) і до зазначеної в розрахунку позивача дати, а саме до 20 серпня 2020 року включно (тобто в межах заявлених позовних вимог), що становить 610 днів та у визначеній в розписці валюті - доларах США. Також провести розрахунок 3% річних із суми 3000,0 доларів США з 14 червня 2018 року (дата виникнення в позивача права вимоги) і до зазначеної в розрахунку позивача дати, а саме до 20 серпня 2020 року включно (тобто в межах заявлених позовних вимог), що становить 799 днів та у визначеній в розписці валюті - доларах США.

Отже, 3 % річних щодо боргу в розмірі 21000 доларів США розраховуються множенням цієї суми на кількість днів прострочення - 610, помноженої на 3, поділеної на 100 та поділеної на 365 (днів у році).

Тобто 21000 доларів США х 610 день х 3 : 100 : 365 = 1 052 долари 88 центів.

3 % річних щодо боргу в розмірі 3000 доларів США розраховуються множенням цієї суми на кількість днів прострочення - 799, помноженої на 3, поділеної на 100 та поділеної на 365 (днів у році).

Тобто 3000 доларів США х 799 день х 3 : 100 : 365 = 197 доларів 01 цент.

ОСОБА_1 також просила стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у сумі 529405,20грн.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, суд керується таким.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника таких, що ґрунтуються на законі, невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 1 статті 546 ЦК України визначає види забезпечення виконання зобов`язання, а неустойку, поруку, гарантію, заставу, притримання, завдаток, право довірчої власності.

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК).

Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»).

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому ст. 4 зазначеного Закону встановлено, що розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Суд враховує, що в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв`язку з положеннями статей 1, 3 цього Закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов`язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб`єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності (підприємці).

Як встановлено із матеріалів справи за виконання зобов`язання в самих розписках від 20.12.2017 року та від 13.03.2018 року розмір пені не визначався.

За наведених обставин, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у сумі 529405,20грн.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Крім того, суд враховує, що відповідно до п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір, позивач звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви до суду. Зазначене підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 виданого 31.01.2006 Управлінням ПФУ в Придніпровському районі м. Черкаси та Довідкою до акта огляду МСЕК серія 5ЧК №092625 від 04.07.2006.

Ціна позовних вимог становить 24000 доларів США, що є еквівалентом 659421,60грн. з урахування курсу долара НБУ станом на день подання позовної заяви (31.08.2020) та 581998,24грн., а всього 1 241 419,84 грн.

Відповідно до пп.1 п.1 ч.2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою справляється у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ст. 7 ЗУ «Про державний бюджет» станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2102грн.

За таких обставин, з урахуванням викладеного, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в розмірі 10510грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 78, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 509, 610, 629, 1046-1049 Цивільного кодексу України суд,-

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 20.12.2017 у розмірі 21 000 доларів США - та за договором позики від 13.03.2018 у розмірі 3000 доларів США, а всього 24000 (двадцять чотири тисячі) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три відсотки річних за порушення виконання зобов`язання за ст. 625 ЦК України за договором позики від 20.12.2017 за період з 21.12.2018 по 20.08.2020 в розмірі 1052,88 доларів США та три відсотки річних за порушення виконання зобов`язання за ст.. 625 ЦК України за договором позики від 13.03.2018 за період з 14.06.2018 по 20.08.2020 в розмірі 197,01 доларів США, а всього 1249 (одна тисяча двісті сорок дев`ять) доларів США 89 центів.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 10510 грн.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Р. В. Демчик