Рішення

від 13.04.2022 по справі 447/2293/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №2/447/11/22 Справа №447/2293/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

14.04.2022 Миколаївський районний суд Львівської області в складі судді Головатого А.П., за участю секретаря судового засідання Венгер Л.М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судовому засіданні у м. Миколаїв Львівської області справу за позовом ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу «Новороздільський професійний ліцей», третя особа: директор Державного професійно-технічного навчального закладу «Новороздільський професійний ліцей» ОСОБА_8, Департамент освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача Джуфер Б.М. ,

представник відповідача Ратич Т.М .

Процесуальні дії у справі.

01.10.2019 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного професійно-технічного навчального закладу «Новороздільський професійний ліцей», третя особа: директор Державного професійно-технічного навчального закладу «Новороздільський професійний ліцей» ОСОБА_8, про скасування наказу №79 кр від 02.09.2019 Державного професійно-технічного навчального закладу «Новороздільський професійний ліцей» про звільнення та поновлення його на посаді майстра виробничого навчання, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03.09.2019 по день поновлення на роботі. В обґрунтування позову покликався на те, що його було звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, проте, таке звільнення незаконним, таким, що суперечить вимогам чинного законодавства. Вказав, що про звільнення його не попереджували, іншу роботу не пропонували, а підстав для звільнення не було. Таким чином, позивач змушений звернутися до суду з метою захисту його порушених прав.

Ухвалою від 02.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі. Крім цього, відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач у встановлений строк відзиву не подав.

12.11.2019 третя особа директор ДПТНЗ «Новороздільський професійний ліцей» ОСОБА_8 подала пояснення, у яких просила відмовити у задоволенні позову, оскільки такий є безпідставним та необґрунтованим. Вказала, що позивача звільнено з посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Про можливе звільнення позивача його було попереджено 07.06.2019 під час засідання педагогічної ради, на якому, окрім інших, він був присутній. З 01.07.2019 позивач перебував у щорічній відпустці, а 27.06.2019 покинув робоче місце о 12:05 год., про що складено відповідний акт. Додаткове попередження про звільнення працівника такому було надіслано 27.06.2019 простою поштовою кореспонденцією, що стверджується журналом реєстрації листів. Вважає, що викладені обставини свідчать про дотримання відповідачем строку повідомлення позивача, передбаченого ст. 49-2 КЗпП України. 02.09.2019 внесено подання про звільнення відповідача до профкому та рішенням такого від 02.09.2019 дано згоду на скорочення. Вважає, що відповідачем також дотримано норму, передбачену ст. 42 КЗпП України, адже 02.09.2019 позивач у 1976 році закінчив Стрийський технікум механізації та електрифікації сільського господарства по спеціальності механізація сільського господарства. На момент попередження позивача про звільнення залишалася вакантною посада інспектора з відділу кадрів, яку було запропоновано особі з більш високою кваліфікацією.

02.12.2019 ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області до участі у справі залучено третю особу - Департамент освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації.

12.12.2019 на адресу суду надійшли пояснення третьої особи Департаменту освіти і науки ЛОДА, у яких представник такого просив відмовити у задоволенні позову. Звертав увагу суду на те, що відбулася зміна обсягу регіонального замовлення, зумовлена низьким набором учнів до закладів професійно-технічної освіти, що призвело до виникнення об`єктивних підстав для звільнення працівників.

14.01.2020 на адресу суду надійшла заява представника третьої особи Департаменту освіти і науки ЛОДА, у якій такий просив проводити розгляд справи за їх відсутності.

Вказана цивільна справа перебувала у провадженні судді ОСОБА_4 .

Згідно з розпорядженням керівника апарату Миколаївського районного суду Львівської області №71 від 18.06.2021, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_4 у відставку відповідно до рішення Вищої Ради Правосуддя №1311/0/15-21 від 10.06.2021, призначено повторний автоматизований розподіл справи №447/2293/19, провадження №2/447/22/21.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2021 судова справа №447/2293/19 надійшла у провадження судді Головатого А.П.

Ухвалою суду від 23.06.2021 справу прийнято до свого провадження, постановлено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання у справі.

23.07.2021 позивач подав до суду уточнену позовну заяву. Повідомив, що працював у Новороздільському професійному ліцеї з 2007 року. З 03.09.2018 був переведений з посади майстра виробничого навчання з водіння на посаду майстра виробничого навчання з якої його було звільнено 02.09.2019. Вказав, що наказ не відповідає формі та змісту такого. Зазначив, що йому не було вручено повідомлення про звільнення, посилаючись на його відсутність на робочому місці, що не відповідає дійсності, іншу роботу йому не було запропоновано, попри наявність двох вільних вакансій майстра виробничого навчання з водіння та його володіння сертифікатом державної акредитації на право підготовки водіїв. Крім того, звільнення його з посади було погоджено на профспілковому комітеті 02.09.2019, від участі у якому він відмовився.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позов з підстав, викладених в уточненій позовній заяві. Вказав, що про скорочення посад у навчальному закладі його належним чином не попереджували, іншої посади не пропонували. Повідомив, що є членом профспілкового комітету, однак на засідання профспілки його не було. Трудову книжку йому було видано на другий день після звільнення.

Представник позивача адвокат Джуфер Б.М. позов підтримав та просив такий задоволити. Наголошував на тому, що позивача персонально не було повідомлено про скорочення, позивач не був присутнім під час проведення засідання профспілкового комітету, відтак, надання ним згоди на звільнення ОСОБА_1 є неправомірним. Крім цього, роботодавцем не було дотримано норм ст. 42 КЗпП України, а саме не перевірено переважне право на залишення на роботі.

Представник відповідача адвокат Ратич Т.М. у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у поясненнях третьої особи директора ДПТНЗ «Новороздільський професійний ліцей» ОСОБА_8 від 12.11.2019. Крім того, у судовому засіданні 14.04.2022 подав до суду заперечення щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу та щодо витрат на правову допомогу. Просив звернути увагу на те, що позивачем помилоково здійснено розрахунок кількості робочих днів протягом останніх двох місяців, що передували місяцю звільнення та розміру заробітної плати за два місяці. Щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу вказав, що у зв`язку із тим, що позивачем із першою заявою по суті спору не було подано попередній розрахунок такої суми, це є підставою для прийняття рішення щодо відмови у відшкодуванні суми судових витрат.

Свідок ОСОБА_5 , який працює старшим майстром ДПТНЗ «Новороздільський професійний ліцей», у судовому засіданні повідомив, що він є керівником усіх майстрів виробничого навчання, а ОСОБА_1 безпосередньо перебував у його підпорядкуванні. Вказав, що 27.06.2019 позивач перебував на робочому місці.

Свідок ОСОБА_6 , який працює заступником директора з навчально-виробничої роботи ДПТНЗ «Новороздільський професійний ліцей», вказав у судовому засіданні, що позивач ОСОБА_1 відповідав зайнятій посаді, у 2018 році було проведено атестацію цього працівника. Зазначив, що 07.06.2019 був на засіданні педагогічної ради, того дня не було письмово попереджено ОСОБА_1 про його майбутнє звільнення, лише було повідомлено, що у випадку недостатнього набору студентів у групи конкретного виду професій можуть бути звільнені майстри виробничого навчання.

Свідок ОСОБА_7 , яка працює заступником директора ДПТНЗ «Новороздільський професійний ліцей» з навчально-виховної роботи, вказала, що 07.06.2019 на педагогічній раді директором ОСОБА_8 оголошено присутнім, що у випадку недобору учнів будуть здійснюватися скорочення. Крім цього, директор доручила працівнику відділу кадрів вручити письмові повідомлення про таке можливе скорочення. 27.06.2019 прийшовши у майстерню, вони не виявили там позивача ОСОБА_1 та склали акт про відсутність його на роботі. 02.09.2019 директор ОСОБА_8 на педагогічній раді зачитала лист про погодження звільнення ОСОБА_1 . Сам ОСОБА_1 на засіданні профспілки не був, перебував біля кабінету, де проводилося засідання, однак на пропозицію увійти не погодився.

Свідок ОСОБА_9 , яка працює секретарем директора ДПТНЗ «Новороздільський професійний ліцей», вказала, що 27.06.2019 реєструвала лист про можливе скорочення ОСОБА_1 , який принесла ОСОБА_10 . Зміст листа був про те, що у майбутньому можливе розірвання трудового договору з ОСОБА_1 . Вказаний лист надсилався простою кореспонденцією, що було нею зареєстровано у відповідному журналі. Про те чи отримав вказаний лист адресат та чи був повторно повідомлений про звільнення ОСОБА_1 свідку невідомо.

Свідок ОСОБА_11 , яка була головою профспілки, вказала, що 07.06.2019 було засідання педагогічної ради на якому директор ОСОБА_8 повідомила про можливе скорочення серед працівників. 27.06.2019 було повідомлено список працівників, які можуть бути звільнені, а також до профкому було подано лист про таке можливе звільнення. 02.09.2019 у зв`язку з недобором учнів на педагогічній раді постало питання скорочення посад трьох майстрів виробничого навчання. Після наради того ж дня було проведено засідання профкому, де і було надано згоду на звільнення працівників. Свідок повідомила, що ОСОБА_1 не був присутній на засіданні профкому, проте, його було запрошено туди на педраді, на якій він був присутнім. Вказала, що після закінчення педради вона особисто його усно повідомила про те, що на засіданні профкому буде розглядатися питання про його звільнення. Крім цього, свідок повідомила суд, що через його неявку засідання профкому відкладене не було.

Свідок ОСОБА_12 , яка є членом профспілки, у судовому засіданні повідомила, що вона була присутня 07.06.2019 на засіданні педради під час якої було зазначено, що у випадку недобору учнів можливі звільнення працівників, прізвище позивача фігурувало на засіданні. 27.06.2019 на засіданні профкому було надано згоду на попередження про можливе звільнення працівників. 02.09.2019 на педагогічній раді було оголошено кількість зарахованих студентів, а після проведення такої на засіданні профкому було надано згоду на звільнення. Крім цього, свідок повідомила, що 02.09.2019 вона бачила як голова профкому ОСОБА_11 запрошувала ОСОБА_1 на засідання профкому, на що позивач відповів, щоб вони розбиралися без нього. Засідання профкому було лише одне, про таке було повідомлено всіх усно.

Суд встановив:

Згідно копії наказу від 03.09.2018 №76/2-кр «Про перевід», з 03.09.2018 ОСОБА_1 переведено з посади майстра виробничого навчання з водіння на посаду майстра виробничого навчання (а.с. 4, 158).

Відповідно до копії витягу з наказу від 02.09.2019 №79 кр «Про припинення трудового договору (контракту)», з 02.09.2019 ОСОБА_1 звільнено з посади майстра виробничого навчання у зв`язку із скороченням чисельності працівників згідно ст. 40 ч. 1 КЗпП України (а.с. 5, 159).

Згідно відповіді ДПТНЗ «Новороздільський професійний ліцей» на запит ОСОБА_1 , 07.06.2019 на засіданні педагогічної ради працівників ліцею було повідомлено про можливе скорочення у разі невиконання набору учнів 2019-2020 навчальних років, про що за два місяці 27.06.2019 отримано повідомлення. Вручити ОСОБА_1 таке повідомлення особисто не було можливості, оскільки позивач був відсутній на робочому місці без поважної причини, про що було складено відповідний акт (а.с. 15, 50, 64), таке повідомлення було відправлено 27.06.2019 листом, інша робота не була запропонована у зв`язку з відсутністю вакансій, а звільнення позивача з роботи було погоджено 02.09.2019 на засіданні профспілкового комітету, від участі у якому позивач відмовився (а.с. 14, 63, 162).

Водночас, згідно копії табелю обліку робочого часу з червень 2019 року, ОСОБА_1 перебував на робочому місці згідно встановленої норми робочого часу (а.с. 65).

Відповідно до копії витягу з протоколу засідання педагогічної ради №7 від 07.06.2019, директором ОСОБА_8 було повідомлено, що у разі невиконання плану набору учнів на 2019/2020 навчальні роки, викладачі можуть працювати з неповним педагогічним навантаженням (на що повинні дати письмову згоду), а з майстрами виробничого навчання може бути розірвано трудову угоду у зв`язку із скороченням штату (а.с. 51, 53).

Згідно копії листа директора Департаменту освіти і науки ЛОДА від 25.06.2019 вих. №05-09/11-42 «Щодо оптимізації з 01.09.2019 штатних розписів і тарифікаційних списків викладачів та керівників гуртків на 2019/2020 навчальний рік», директорів закладів професійної (професійно-технічної) освіти зобов`язано за погодженням із профспілковими комітетами попередити працівників про можливе скорочення штату з 01.09.2019 (а.с. 52).

02.09.2019 директор ДПТНЗ «Новороздільський професійний ліцей» ОСОБА_8 звернулася до голови профкому ОСОБА_11 щодо надання згоди на вивільнення з 02.09.2019 майстрів виробничого навчання ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 (а.с. 49).

Згідно витягу з протоколу №44 від 02.09.2019 засідання профспілкового комітету НПЛ, під час надання згоди профспілкою на звільнення позивача з займаної ним посади у зв`язку із скороченням, ОСОБА_1 не був присутній (а.с. 47).

На підтвердження своїх доводів, представником відповідача до матеріалів справи було долучено розрахунок кількості ставок майстрів (а.с. 44, 45), копію зошиту реєстрації листів, які відправляються поштою (а.с. 48), копію штатного розпису ДПТНЗ «Новороздільський професійний ліцей» на 2019 рік (а.с. 88-92).

Оцінка суду.

Відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на працю є основним конституційним правом громадян України. Згідно статті 43 Конституції України, право на працю визнається за кожною людиною і становить собою можливість заробляти на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку погоджується. Частиною шостою статті 43 Основного Закону громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Крім того, однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника визначені у статтях 40, 41 КЗпП України.

У пункті першому частини першої статті 40 КЗпП України вказано, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до норм чинного законодавства суд не може аналізувати доцільність скорочення штату, однак він повинен визначити, чи відбулася процедура звільнення позивача відповідно до закону.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Роботодавець повинен видати другий наказ про попередження за два місяці конкретних працівників про можливе їх звільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Про таке звільнення попереджають за два місяці письмово окремим письмовим повідомленням або під розписку в наказі. Дата відліку двох місяців починається не з дня видання наказу, а з дня попередження конкретної особи про її звільнення.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на підставі ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.

Отже, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 №6-491цс15. Аналогічні позиції викладені у постановах ВС від 22.05.2019 у справі №753/3889/17, від 02.12.2019 у справі №488/4844/15-ц, від 30.01.2020 у справі №466/7604/17, від 20.05.2020 у справі №560/796/17, від 06.05. 2020 року у справі №487/2191/17.

У п. 19 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказано, що розглядаючи трудові спори, пов`язані із звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, зокрема, чи дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату, чи додержано власником норм законодавства, що регулює вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу. При цьому мається на увазі, що роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільняється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичної особи.

Дані висновки, знаходять підтвердження у постановах ВС від 01.04.2015 у справі №6-40цс15, від 01.07.2015 у справі №6-491цс15, Великої Палати ВС від 18.09.2018 у справі №800/538/17.

Частиною 3 статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та частиною 3 статті 252 КЗпП України передбачено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також а також вищого виборного органу цієї професійної спілки. Подання роботодавця має розглядатися у присутності працівника, щодо якого воно подано.

Таким чином, роботодавець надає профспілці обґрунтоване подання для отримання згоди на звільнення працівника-члена профспілки на підставі п. 1 ч. ст. 40 КЗпП України.

Згідно ч. 2, 3 ст. 43 КЗпП України, у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Судом встановлено, що відповідач належним чином і своєчасно не повідомив позивача про наступне вивільнення, не виконав обов`язок щодо надання позивачу пропозицій про всі наявні у вакансії (посади), які були в навчальному закладі протягом двох місяців і які існували на день звільнення позивача, рішення про звільнення позивача на засіданні профспілки було прийнято за відсутності ОСОБА_1 , письмову згоду на проведення розгляду подання про звільнення позивач не надавав, тому суд приходить висновку, що мало місце порушення вимог ст. 49-2, 43, 252 КЗпП України, що свідчить про не виконання відповідачем належним чином вимог трудового законодавства щодо гарантування права ОСОБА_1 на працю та сприяння збереження ним роботи.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 06.05.2020 у справі №487/2191/17 та від 11.09.2019 у справі №478/2028/16-ц.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, показаннями свідків, наданих у судовому засіданні, доказами, перевірених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить висновку, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивача, про його поновлення на роботі підлягають до задоволення, оскільки досліджені докази вказують на допущення порушень стосовно порядку звільнення особи з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, відтак свідчать про незаконність звільнення позивача з посади.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позивач просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.09.2019 до дня поновлення на роботі.

Згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів від 08.02.1995 №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивача звільнено 02.09.2019.

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 , заробітна плата позивача за липень та серпень 2019 року становила 0,00 грн. та 3 573,21 грн. відповідно, при кількості робочих днів - 23 у липні 2019 року та 21 у серпні 2019 року, загалом - 44 дні (а.с. 93). Водночас, позивач у липні 2019 року перебував у відпустці. У червні 2019 року його заробітна плата складала 9 081,60 грн., що неможливо брати до уваги як розрахункову величину, оскільки до оплати праці приєднано одноразові виплати, як-то оздоровчі, відпускні. Представником відповідача у судовому засіданні було подано довідку про заробітну плату, видану директором та головним бухгалтером ДПТНЗ «Новороздільський професійний ліцей» (а.с. 235 ) Відтак, належить брати до уваги суму за червень 2019 року без урахування додаткових виплат у розмірі 5 297,60 грн., на що погодилися сторони у судовому засіданні.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 201,61 грн.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» від 08.08.2018 №78/0/206-18, кількість робочих днів у вересні становить 21 день, у жовтні - 22 дні, у листопаді та грудні - 21 день. Таким чином, у 2019 році кількість робочих днів вимушеного прогулу становить 85 днів.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» від 29.07.2019 №1133/0/206-19, кількість робочих днів у січні становить 21 день, у лютому - 20 днів, у березні та квітні - 21 день, у травні - 19 днів, у червні - 20 днів, у липні - 23 дні, у серпні - 20 днів, у вересні - 22 дні, у жовтні та листопаді - 21 день, у грудні - 22 дні. Таким чином, у 2020 році кількість робочих днів вимушеного прогулу становить 251 день.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік» від 12.08.2020 №3501-06/219, кількість робочих днів у січні становить 19 днів, у лютому - 20 днів, у березні та квітні - 22 дні, у травні - 18 днів, у червні - 20 днів, у липні - 22 дні, у серпні - 21 день, у вересні - 22 дні, у жовтні - 20 днів, у листопаді - 22 дні, у грудні - 22 дні. Таким чином, у 2021 році кількість робочих днів вимушеного прогулу становить 250 днів.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2022 рік», кількість робочих днів у січні становить 19 днів, у лютому - 20 днів, у березні - 22 дні. Кількість робочих днів у квітні 2022 року становить 10 днів, оскільки складення вступної та резолютивної частини рішення відбулося 14.04.2022.

Відтак, для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу сумарну кількість робочих днів із 02.09.2019 по 14.04.2022, що становить 657 днів, слід помножити на середньоденну заробітну плату у розмірі 201,61 грн.

Таким чином, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 132 457,77 гривень.

Згідно ч. 5 ст. 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Суд, ухвалюючи рішення, може допустити негайне його виконання у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті.

Таким чином, суд допускає негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Крім наведеного, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати, а саме витрати на правову допомогу та судовий збір.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Представником позивача в уточненій позовній заяві було вказано про сплачений позивачем судовий збір у розмірі 768,40 грн. та витрати за надання правничої допомоги, попередній розрахунок яких становить 6 000,00 грн.

12.04.2022 представником позивача у судовому засіданні було долучено договір №32/19 Ц від 11.11.2019, додатковий договір про розмір надання правової допомоги та гонорару від 11.11.2019, акт надання послуг, згідно якого витрати на правову допомогу складають 10 500 грн. (а.с. 224-227).

14.04.2022 представником відповідача подано до суду заперечення, у яких такий покликається на те, що договір про надання правової допомоги укладено після відкриття провадження. Позивачем не ставилося питання про стягнення витрат на правову допомогу при поданні позовної заяви до суду, такий не надав суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що передбачено ч. 1 ст. 134 ЦПК України. В обґрунтування наведеного покликався на правову позицію, викладену у постанові ВП ВС у справі №904/4494/18 від 12.11.2019, згідно якої, якщо позивач разом з першою заявою по суті спору не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи, то таке є підставою для відмови у відшкодуванні таких судових витрат. Також посилався на постанову ВС у справі №551/1136/17 від 22.01.2020.

Згідно ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Таким чином, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того чи їх фактично сплачено стороною.

У постанові ВП ВС у справі № 755/9215/15-ц від 19.02.2020, сформовано правову позицію, згідно якої при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування таких витрат одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до договору про надання правової допомоги №32/19 Ц, додатковий договір про розмір надання правової допомоги та гонорару від 11.11.2019, акт надання послуг, позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 500 гривень 00 копійок.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові у справі №201/14495/16-ц від 30.09.2020, провадження №61-22962св19, зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19).

Суд бере до уваги те, що позивач звернувся із позовом до суду 01.10.2019 не залучивши представника для надання правової допомоги, зазначив, що є звільненим від сплати судового збору, тому витрат не планує понести. Водночас, представником відповідача 17.10.2019 подано заяву про залишення позовної заяви без руху. У судовому засіданні 17.10.2019 позивачу було надано строк для усунення недоліків. Після чого позивач і звернувся за правовою допомогою. 28.10.2019 після залучення позивачем представника - адвоката Джуфера Б.М. останній останнім було подано до суду підтвердження своїх повноважень та заяву про ознайомлення із матеріалами справи.

23.07.2021 представником позивача було подано до суду уточнену позовну заяву, у якій дотримано вимоги ч. 1 ст. 134 ЦПК України щодо зазначення попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат.

Таким чином, на момент подання до суду позовної заяви, позивач не мав представника, міг бути необізнаним щодо вимог процесуального законодавства, після надання строку для усунення недоліків позовної заяви, позивач звернувся за правовою допомогою, що є його суб`єктивним правом, яким він може скористатися протягом усього часу розгляду справи. Посилання представника відповідача на постанову ВП ВС у справі №904/4494/18 від 12.11.2019 є недоречним, оскільки для правильного розуміння викладеної позиції слід враховувати підставу та предмет позову, суб`єктний склад учасників судового процесу.

Отже, за результатами дослідження та оцінки наданих сторонами доказів у їх сукупності, беручи до уваги, що представником позивача були обґрунтовані вимоги з приводу стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, надано докази, які підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу у зазначеному у акті надання послуг розмірі, дії адвоката відповідають умовам договору про надання правової допомоги, час, витрачений на надання такої є обґрунтованим. Таким чином, з огляду на викладене та матеріали справи, суд знаходить підстави для стягнення з відповідача у користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500,00 гривень.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що позов підлягає до задоволення сплачений позивачем судовий збір у розмірі 768,40 грн. слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 40, 43, 49-2, 252, 235 КЗпП України, ст. 4, 12, 76-80, 89, 137, 141, 259, 264, 265, 430 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов задоволити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державного професійно-технічного навчального закладу «Новороздільський професійний ліцей» «Про припинення трудового договору (контракту)» №79 кр від 02.09.2019.

Поновити ОСОБА_1 на посаді майстра виробничого навчання Державного професійно-технічного навчального закладу «Новороздільський професійний ліцей».

Стягнути з Державного професійно-технічного навчального закладу «Новороздільський професійний ліцей» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 132 457 (сто тридцять дві тисячі чотириста п`ятдесят сім) гривень 77 копійок.

Допустити негайне виконання рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді майстра виробничого навчання Державного професійно-технічного навчального закладу «Новороздільський професійний ліцей» та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути з Державного професійно-технічного навчального закладу «Новороздільський професійний ліцей» судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок на користь ОСОБА_1 .

Стягнути з Державного професійно-технічного навчального закладу «Новороздільський професійний ліцей» на користь ОСОБА_1 10 500 (десять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок понесених витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач - Державний професійно-технічний навчальний заклад «Новороздільський професійний ліцей», місцезнаходження: вул. Чорновола, 11, м. Новий Розділ, Львівська область, 81652, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02545732.

Треті особи:

- директор Державного професійно-технічного навчального закладу «Новороздільський професійний ліцей» ОСОБА_8, місцезнаходження: вул. Чорновола, 11, м. Новий Розділ, Львівська область, 81652;

- Департамент освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації, місцезнаходження: вул. Просвіти, 4-а, м. Львів, 79008, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 38557639.

Повний текст рішення складено 25.04.2022.

Суддя Головатий А.П.