Постанова

від 14.08.2022 по справі 447/2293/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 447/2293/19 Головуючий у 1 інстанції: Головатий А.П.

Провадження № 22-ц/811/1186/22 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Цяцяка Р.П.,

суддів Ванівського О.М. та Шеремети Н.О.,

за участю: секретаря Колич Х.Б.;

позивача ОСОБА_1 та його представника

адвоката Джуфера Б.М.;

адвоката Ратича Т.М. та Труш О.М. представника та директора

Державного професійно-технічного навчального закладу

«Новороздільський професійний ліцей»,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Львові цивільнусправу заапеляційною скаргоюДержавного професійно-технічногонавчального закладу«Новороздільський професійнийліцей» на рішення Миколаївського районногосуду Львівської області від 14 квітня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні2019року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного професійно-технічного навчального закладу «Новороздільський професійний ліцей» (в подальшому «Ліцей»), треті особи: директор Ліцею Труш Оксана Миколаївна та Департамент освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації, в кінцевій редакції позовних вимог якого просив суд ухвалити рішення, яким визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 02 вересня 2019 року № 79кр про звільнення позивача з роботи, поновити його на посаді майстра виробничого навчання та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 вересня 2019 року до дня поновлення на роботі, а також судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивача оскаржуваним наказом було звільнено з роботи на підставі п. 1ст. 40 КЗпП України, проте позивач таке звільнення вважає незаконним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки про наступне звільнення його не попереджали та іншу роботу не пропонували, а тому він змушений звернутися до суду з ланим позовом (том 1, а.с. 1-3, 35-36, 58-61, 149-157).

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Державного професійно-технічного навчального закладу «Новороздільський професійний ліцей» «Про припинення трудового договору (контракту)» №79 кр від 02.09.2019 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді майстра виробничого навчання Державного професійно-технічного навчального закладу «Новороздільський професійний ліцей».

Стягнуто з Державного професійно-технічного навчального закладу «Новороздільський професійний ліцей» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 132 457 гривень 77 копійок.

Допущено негайне виконання рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді майстра виробничого навчання Державного професійно-технічного навчального закладу «Новороздільський професійний ліцей» та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Стягнуто з Державного професійно-технічного навчального закладу «Новороздільський професійний ліцей» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768 гривень 40 копійок та 10 500 гривень 00 копійок понесених витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволеннірешти позовнихвимог відмовлено(а.с. 238-243).

Дане рішенняоскаржив відповідач.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

Вважає помилковим висновок суду про те, що відповідач своєчасно належним чином не повідомив позивача про наступне вивільнення, оскільки «законодавством не встановлено а ні форми, а ні порядку попередження про наступне вивільнення», а позивач попереджався про наступне вивільнення усно, що ствердили в судовому засіданні свідки, однак суд не дав цим свідченням належної оцінки.

Вважає «хибними» висновки суду про те, що профком розглядав питання про звільнення позивача з роботи у його відсутності, оскільки останній «не вважав за потрібне брати участь у таких засіданнях та вказав вирішувати за його відсутності».

Стверджує, що «на момент попередження позивача про звільнення та до такого (02.09.2019 р.) вакантною була лише одна посада 0,5 окладу інспектора відділу кадрів», яку було запропоновано «працівнику з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці».

Звертає увагу на те, що позивач не подав разом з позовною заявою попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, що вважає достатнім для відмови позивачу у відшкодуванні цих витрат (том 2, а.с. 1-6).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони позивача і його представника, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77).

У п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорів міститься роз`яснення про те, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Виходячи з предмета даного спору, а саме: встановлення законності чи незаконності звільнення позивача з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП, саме на відповідача (Ліцей) покладається обов`язок доведення суду належними та допустимими доказами факту наявності змін в організації виробництва і праці, зокрема - ліквідації, реорганізація або перепрофілювання організації, скорочення чисельності або штату її працівників; додержання організацією норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; факту відмови позивача від переведення на іншу роботу або того, що Ліцей не мав можливості перевести позивача за його згодою на іншу роботу в організації, а також того факту, що позивач не користувався переважним правом на залишення на роботі та що він попереджався за 2 місяці про наступне вивільнення.

Всіма учасниками справи (в тому числі і відповідачем/апелянтом) визнається те, що Ліцей не ліквідовувався, не реорганізовувався і не перепрофільовувався, а відтак ця обставина (у відповідності до частини 1 статті 82 ЦПК України) доказуванню не підлягає.

В матеріалах справи відсутні докази, які можна було б визнати належними та допустимими, стосовно того, що у Ліцеї мало місце скорочення чисельності або штату його працівників.

Зокрема, у письмових Поясненнях на позовну заяву директор Ліцею, зазначаючи про те, що позивача ніби-то особисто було попереджено про «можливе звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України», не наводить правового обґрунтування такого звільнення, а саме: ці Пояснення взагалі не містять посилання на скорочення чисельності або штату Ліцею (скільки працівників підлягало вивільненню і на підставі чого, яких професій тощо).

В поданні директора Ліцею від 02.09.2019 року на ім`я голови профкому Ліцею з проханням дати згоду на вивільнення з 02.09.2019року майстрів виробничого навчання це прохання обґрунтовується «невиконанням плану набору учнів на 2019/2020 навчальний рік» (а.с. 49).

На твердження позивача в суді апеляційної інстанції, набір учнів в Ліцей (у зв`язку з невиконанням плану такого набору до початку нового навчального року, тобто до 01.09.2019 року) було продовжено до жовтня 2019 року: дане твердження представниками апелянта спростовано не було.

Вищенаведене стверджується також наявним у матеріалах справи витягом з протоколу засідання педагогічної ради Ліцею від 07.06.2019 року № 7 (на якому, на твердження відповідача, позивача ніби-то було повідомлено про майбутнє вивільнення з роботи), згідно якого на цьому засіданні директор Ліцею «наголосила про необхідність мобілізувати всі сили на проведення профорієнтаційної роботи для виконання плану регіонального замовлення», оскільки «у разіневиконання плану набору учнів на 2019/2020 н.р. …. з майстрами в/н може бутирозірвано трудову угоду у зв`язку з скороченням штату». Зокрема, на цьому ж засіданні було вирішено «не пізніше ніж за 2 місяці повідомити педагогічних працівників про можливе скорочення»,тобто на цьомузасіданні щене повідомлялося «працівниківпро можливескорочення» (а.с. 51).

Факт того, що позивачу не пропонувалася інша робота в Ліцеї, відповідачем не заперечується та визнається, а відтак доказуванню не підлягає (ч.1 ст. 82 ЦПК України).

За вищенаведених обставин в їх сукупності колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами факту наявності змін в організації виробництва і праці Ліцею, зокрема - скорочення чисельності або штату його працівників, а також належного повідомлення позивача за 2 місяці про наступне вивільнення; того, що позивач не користувався переважним правом на залишення на роботі, а відтак не доведено факту додержання Ліцеєм норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив оскаржуване рішення в частині поновлення позивача на роботі з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування в цій частині відсутні.

Пунктом 9 частини 3 статті 175 ЦПК України встановлено, що позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат може бути підставою для відмови у відшкодування відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Вищенаведена правовапозиція знайшласвоє відображенняу постановіВеликої ПалатиВерховного Судувід 12листопада 2019року усправі №904/4494/18 (том 2, а.с. 38) і в силу положень частини 4 статті 263 ЦПК України є обов`язковою для судів першої та апеляційної інстанцій.

Первинна редакція позовної заяви (датована 01.10.2019 року) не містила попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (а.с. 1-3), що позивач пояснює тим, що на цьому етапі він був позбавлений професійної правничої допомоги.

28.10.2019року позивач уклав з адвокатом Джуфером Б.М. Договір про надання правничої допомоги (том 1, а.с. 22-25) і вже 01.11.2019року ним було подано до суду Заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій він зазначає, що у зв`язку з розглядом даної справи очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000грн. (том 1, а.с. 35-36).

А в Договорі про надання правничої допомоги, датованому 11.11.2019 року, розмір витрат на професійну правничу допомогу вже зазначено в сумі 10000 грн. (том 1, а.с. 224-226), однак цей Договір …, датований 11.11.2019 року, позивачем було подано до суду лише 12.04.2022року за 2 (два) дня до завершення розгляду справи судом. Стороною позивача не надано суду пояснень з приводу того, чому саме цей Договір, який передбачає значне збільшення суми судових витрат, було подано до суду лише через 17місяців після його укладення.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про те, що Договір про надання правничої допомоги від 11.11.2019 року, який було подано до суду лише 12.04.2022 року, не може слугувати доказом подання позивачем попереднього розрахунку суми судових витрат у розмірі саме 10000 грн., а відтак приходить до висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає до стягнення з Ліцею на користьпозивача,з 10500грн.до 2000грн.,тобто суми,зазначеноїу Заяві про збільшення розміру позовних вимог, поданій до суду 28.10.2019 року.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п. 3 і 4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргуДержавного професійно-технічногонавчального закладу«Новороздільський професійнийліцей» частково задовольнити.

Зменшити розмірвитрат напрофесійну правничудопомогу,який підлягаєдо стягненняз Державногопрофесійно-технічногонавчального закладу«Новороздільський професійнийліцей» на користь ОСОБА_1 , з 10500 грн. до 2000 грн.

В решті рішення Миколаївського районногосуду Львівської області від 14 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 19 серпня 2022 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Шеремета Н.О.