Рішення

від 26.04.2022 по справі 910/18325/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.04.2022Справа № 910/18325/21Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код: 40538421)

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай» (02140, м. Київ, вул. Мішуги, буд. 3; ідентифікаційний код: 24585519)

про стягнення 19904,94 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія-небокрай» про стягнення заборгованості за договором на постачання теплової енергії № 1310262-01 від 25.03.2016 у розмірі 19 904,94 грн, з яких за період до 01.05.2018 року 4 738,66 грн основної заборгованості, інфляційних втрат у розмірі 815,05 грн та 3 % річних у розмірі 403,11 грн; за період з жовтня 2018 по квітень 2021 включно у розмірі 12 069,80 грн основної заборгованості, інфляційних втрат у розмірі 1 243,05 грн та 3 % річних у розмірі 635,27 грн.

Також, за твердженням позивача, 28.01.2021 між ним та відповідачем було укладено Договір №1310262-01 на постачання теплової енергії від 28.01.2021. Однак відповідач, споживаючи теплову енергію у період з жовтня 2018 року по квітень 2021 року, не здійснив її оплату, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 12069,80 грн. Крім того, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з оплату за спожиту теплову енергію за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 28.01.2021, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річні у розмірі 635,27 грн та інфляційні втрати у розмірі 1243,05 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2021 відкрито провадження у справі №910/18325/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

13.12.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, зазначивши, що у нього відсутня будь-яка заборгованість за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016. Зокрема, відповідач вказав на те, що ПАТ «Київенерго» неправильно було застосовано при розрахунку обсягів спожитої відповідачем теплової енергії у період з січня по квітень 2016 року, з листопада 2017 року по квітень 2018 року загальну опалювальну площу будинку, внаслідок чого ПАТ «Київенерго» було незаконно отримано від мешканців будинку 9298,18 грн (за січень - квітень 2016 року), 28754,05 грн (за листопад 2017 року - квітень 2018 року). При цьому, відповідачем було переплачено 4547,34 грн. за січень - квітень 2017 року, 4682,34 грн за листопад 2017 року - квітень 2018 року.

За твердженням відповідача, за опалення його приміщення вже оплачене за рахунок коштів власників квартир будинку (у зв`язку з неправильним застосуванням ПАТ «Київенерго» загальної опалювальної площі будинку), у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 4738,66 грн є повторною оплатою. Крім того, позивач повинен повернути відповідачу переплату у розмірі 4547,34 грн (за січень - квітень 2017 року), 4682,34 грн (за листопад 2017 року - квітень 2018 року)та компенсувати мешканцям будинку збитки у сумі 9298,18 грн. (січень - квітень 2017 року) та 28754,05 грн (за листопад 2017 року - квітень 2018 року).

При цьому позивач і надалі продовжує застосовувати меншу загальну опалювальну площу будинку, ніж вона є насправді, що призводить до виникнення переплат. Також, відповідач зауважив, що ПАТ «Київенерго» не врахувало здійснений відповідачем авансовий платіж у вересні 2017 року на загальну суму 5013,29 грн., а посилання позивача на порушення відповідачем умов Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 28.01.2021 є безпідставним, так як вказаний договір між сторонами не укладено.

10.01.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

17.01.2022 відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

24.01.2022 відповідачем подано заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016.

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.03.2016 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (енергопостачальна організація) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай» (абонент) укладено Договір №1310262-01 на постачання теплової енергії, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 2.2.1 Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 енергопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до договору.

У п. 5.1 Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 сторонами погоджено, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Відповідно до п. 5.4 Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 при відсутності приладу обліку або виходу його з ладу кількість теплової енергії, що відпущена абоненту, визначається енергопостачальною організацією, як виняток, розрахунковим способом.

У випадку підключення абонента без приладів обліку теплової енергії до системи опалення, обладнаної будинковим приладом обліку, - від загального споживання теплової енергії, визначеної за приладами обліку, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені за приладами обліку споживачів, з урахуванням витрат теплової енергії на опалення місць загального користування, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється абоненту пропорційно його договірним навантаженням (п. 5.5 Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016).

Згідно з п. 8.1 Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 цей договір набуває чинності з 01.10.2015 та діє до 15.05.2016.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією з сторін.

Відповідно до п. 4 Додатку №4 до Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 абонентам, що не мають приладів обліку кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою абонентом тепловою енергією сплачується ним самостійно не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

У Додатку №8 до Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 вказано, що постачання теплової енергії здійснюється до приміщення, опалювальною площею 37,19 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Киї, вул. Мішуги, буд. 3, приміщення №4 (хімчистка).

11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (новий кредитор) укладено Договір №601-18 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) на загальну суму 497554936,91 грн станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів.

Відповідно до п. 1.2 Договору №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в Додатку №1 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами Додатку №1 до цього договору.

Згідно з п. 1.3 Договору №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 з укладенням цього договору кредитор відступає, а новий кредитор набуває права вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у Додатку №1 до цього договору.

В рахунок оплати за відступлене право вимоги за цим договором на суму 497554936,91 грн новий кредитор прийняв 497554936,91 грн боргових зобов`язань кредитора перед ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», що становить частину суми боргового зобов`язання за мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі №910/7807/18 (п. 2.1 Договору №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018).

Як вбачається з Додатку №1 до Договору №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 (Перелік споживачів теплової енергії та зобов`язань, право вимоги яких відступається) новому кредитору (Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго») були передані права вимоги до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай» (номер договору (особового рахунку) 1310262-01) на суму 4738,66 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 в частині оплати спожитої у період з листопада 2015 року по квітень 2018 року теплової енергії, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 4738,66 грн., право на стягнення якої до позивача перейшло на підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018. Крім того, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з оплату за спожиту теплову енергію за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річні у розмірі 403,11 грн та інфляційні втрати у розмірі 815,05 грн.

Також, за твердженням позивача, 28.01.2021 між ним та відповідачем було укладено Договір №1310262-01 на постачання теплової енергії від 28.01.2021. Однак, відповідач, споживаючи теплову енергію у період з жовтня 2018 року по квітень 2021 року, не здійснив її оплату, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 12069,80 грн. Крім того, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з оплату за спожиту теплову енергію за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 28.01.2021, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річні у розмірі 635,27 грн та інфляційні втрати у розмірі 1243,05 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на те, що у нього відсутня будь-яка заборгованість за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016. Зокрема, відповідач зазначив, що ПАТ «Київенерго» неправильно було застосовано при розрахунку обсягів спожитої відповідачем теплової енергії у період з січня по квітень 2016 року, з листопада 2017 року по квітень 2018 року загальну опалювальну площу будинку, внаслідок чого ПАТ «Київенерго» було незаконно отримано від мешканців будинку 9298,18 грн (за січень - квітень 2016 року), 28754,05 грн (за листопад 2017 року - квітень 2018 року). При цьому, відповідачем було переплачено 4547,34 грн. за січень - квітень 2017 року, 4682,34 грн за листопад 2017 року - квітень 2018 року.

За твердженням відповідача, послуги опалення його приміщення вже оплачені за рахунок коштів власників квартир будинку (у зв`язку з неправильним застосуванням ПАТ «Київенерго» загальної опалювальної площі будинку), у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 4738,66 грн є повторною оплатою приміщення. Крім того, позивач повинен повернути відповідачу переплату у розмірі 4547,34 грн (за січень - квітень 2017 року), 4682,34 грн (за листопад 2017 року - квітень 2018 року)та компенсувати мешканцям будинку збитки у сумі 9298,18 грн. (січень - квітень 2017 року) та 28754,05 грн (за листопад 2017 року - квітень 2018 року).

При цьому позивач і надалі продовжує застосовувати меншу загальну опалювальну площу будинку, ніж вона є насправді, що призводить до виникнення переплат. Також, відповідач зауважив, що ПАТ «Київенерго» не врахувало здійснений відповідачем авансовий платіж у вересні 2017 року на загальну суму 5013,29 грн., а посилання позивача на порушення відповідачем умов Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 28.01.2021 є безпідставним, так як вказаний договір між сторонами не укладено.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної а гарячої води і водовідведення» № 630 від 21.07.2005 централізоване опалення - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

Як вбачається з розрахунку основного боргу за теплову енергію, долученого позивачем до позовної заяви, заборгованість відповідача за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 у сумі 4738,66 грн виникла у період з листопада 2017 року по квітень 2018 року (за листопад 2017 року відповідачу було нараховано ПАТ «Київенерго» вартість послуг теплопостачання на суму 1170,02 грн; за грудень 2017 року - 724,99 грн; за січень 2018 року - 1028,34 грн; за лютий 2018 року - 877,03 грн; за березень 2018 року - 883,33 грн та за квітень 2018 року - 54,95 грн).

Саме цю суму боргу було відступлено ПАТ «Київенерго» на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» за договором цесії.

При цьому, теплову енергію, спожиту з листопада 2015 року по квітень 2017 року, відповідачем було оплачено у повному обсязі (відповідно до інформації, викладеної позивачем у розрахунку заборгованості).

Обсяг спожитої відповідачем теплової енергії у вказаний спірний період (з листопада 2017 року по квітень 2018 року) та її вартість відображені в облікових картках та довідках про нарахування за теплову енергію.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги надання позивачем на підтвердження своїх позовних вимог облікових карток, довідок про нарахування за теплову енергію, відомостей обліку споживання теплової енергії, які приймаються судом як належні та допустимі докази, суд дійшов висновку, що позивачем доведено споживання відповідачем у період з листопада 2017 року по квітень 2018 року відповідно до умов Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 теплової енергії на загальну суму 4738,66 грн (за листопад 2017 року відповідачу було нараховано ПАТ «Київенерго» вартість послуг теплопостачання на суму 1170,02 грн; за грудень 2017 року - 724,99 грн; за січень 2018 року - 1028,34 грн; за лютий 2018 року - 877,03 грн; за березень 2018 року - 883,33 грн та за квітень 2018 року - 54,95 грн).

Що стосується доводів відповідача, викладених у заявах по суті справи, суд вважає їх такими, що не спростовують встановлені судом вище обставини та не підтверджують тверджень відповідача про те, що ПАТ «Київенерго» неправильно розраховувало вартість спожитої теплової енергії відповідачем з огляду на наступне.

Так, у п. 5.1 Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 сторонами погоджено, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Відповідно до п. 5.4 Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 при відсутності приладу обліку або виходу його з ладу кількість теплової енергії, що відпущена абоненту, визначається енергопостачальною організацією, як виняток, розрахунковим способом.

У випадку підключення абонента без приладів обліку теплової енергії до системи опалення, обладнаної будинковим приладом обліку, - від загального споживання теплової енергії, визначеної за приладами обліку, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені за приладами обліку споживачів, з урахуванням витрат теплової енергії на опалення місць загального користування, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється абоненту пропорційно його договірним навантаженням (п. 5.5 Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016).

Як вбачається з матеріалів справи, будинок, в якому знаходиться приміщення відповідача (хімчистка), обладнаний будинковим приладом обліку, тоді як саме приміщення, стягнення заборгованості з оплати теплової енергії в якому є предметом позову, приладом обліку не обладнаний.

Таким чином, нарахування спожитої відповідачем теплоенергії (наряду з іншими споживачами, які не мають приладів обліку теплоенергії) відбувається розрахунковим способом, який полягає в тому, що від загального споживання теплової енергії, визначеної за приладами обліку, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені за приладами обліку споживачів (тих, в кого встановлені прилади обліку), з урахуванням витрат теплової енергії на опалення місць загального користування, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється між споживачами, які не мають приладів обліку, пропорційно договірним навантаженням.

За таких обставин, у розрахунках застосовується площа квартир та приміщень, які не мають приладів обліку, а не загальна опалювальна площа самого будинку, про неправильність застосування якої ПАТ «Київенерго» та позивачем вказує відповідач.

Відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами існування обставин, про які він зазначає у заявах по суті справи, зокрема, про неправильність розрахунків енергопостачальної організації та існування у зв`язку з цим переплати як у відповідача , так і в інших споживачів будинку.

Що стосується тверджень відповідача відносно того, що енергопостачальною організацією не було враховано здійснені відповідачем авансові платежі, суд вважає такі твердження необґрунтованими, оскільки як вбачається з платіжних доручень №186 від 22.09.2017, №193 від 29.09.2017, №195 від 29.09.2017, №196 від 29.09.2017, №197 від 29.09.2017, №198 від 29.09.2017, №199 від 29.09.2017 (копії долучені відповідачем до відзиву на позовну заяву), у призначенні платежу відповідач вказував не реквізити Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016, а реквізити інших договорів, укладених з ПАТ «Київенерго».

Більш того, відповідач долучив до відзиву на позовну заяву копію листа вих. №19 від 29.05.2018, в якому він пояснив ПАТ «Київенерго», що вказані оплати були здійснені на погашення існуючої заборгованості з опалення МЗК та в якості попередньої оплати на опалення МЗК (місць загального користування), тоді як предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості з оплати теплоенергії, яка постачалась до приміщення за адресою: м. Київ, вул. Мішуги, буд. 3, приміщення №4 (хімчистка).

Доказів здійснення відповідачем попередньої оплати за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 2 Додатку №4 до Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 зазначено, що вартість заявлених в договорі обсягів теплоенергії сплачується абонентом до початку розрахункового періоду (місяця).

Відповідно до п. 4 Додатку №4 до Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 абонентам, що не мають приладів обліку кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою абонентом тепловою енергією сплачується ним самостійно не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Таким чином, відповідач в будь-якому випадку повинен був оплатити вартість теплоенергії за листопад 2017 року до 15 грудня 2017 року; за грудень 2017 року - до 15 січня 2018 року; за січень 2018 року - до 15 лютого 2018 року; за лютий 2018 року - до 15 березня 2018 року; за березень 2018 року - до 15 квітня 2018 року; за квітень 2018 року - до 15 травня 2018 року.

Доказів сплати відповідачем на користь ПАТ «Київенерго» вартості спожитої теплової енергії за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 у розмірі 4738,66 грн (за листопад 2017 року - 1170,02 грн; за грудень 2017 року - 724,99 грн; за січень 2018 року - 1028,34 грн; за лютий 2018 року - 877,03 грн; за березень 2018 року - 883,33 грн та за квітень 2018 року - 54,95 грн) відповідачем суду не надано.

Як встановлено судом, 11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (новий кредитор) укладено Договір №601-18 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого позивач у даній справі набув право вимагати від відповідача сплати боргу за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 у розмірі 4738,66 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

Таким чином, у зв`язку з укладенням між ПАТ «Київенерго» та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» Договору №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 відбулась заміна сторони у матеріальних правовідносинах (відбувся перехід прав вимоги), а саме відбулась заміна кредитора у зобов`язанні зі сплати відповідачем вартості спожитої у спірному періоді теплової енергії для потреб опалення на суму 4738,66 грн - з ПАТ «Київенерго» (кредитор) на Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (новий кредитор).

24.01.2022 відповідачем подано заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016.

Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:

1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;

2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;

3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення

від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення

від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07 грудня 2010 року у справі

«Seal v. The United Kingdom» за заявою № 50330/07), а саме:

- строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18 березня 2008 року у справі «Dacia S.R.L. v/ Moldova» за заявою № 3052/04);

- застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20 травня 2010 року у справі «Lelas v. Croatia» за заявою №55555/08);

- механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20 грудня 2007 року у справі «Phinikaridou v. Cyprus» за заявою № 23890/02).

Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Суд зазначає, що відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , прийнятої відповідно до ст.29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611 неодноразово продовжено. Постановою Кабінету Міністрів України №611 від 16.06.2021 строк дії карантину встановлено до 31.08.2021.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (зі змінами) встановлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 травня 2022 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай» з оплати за спожиту теплову енергію за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 у сумі 4738,66 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» в частині стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай» суми основного боргу у розмірі 4738,66 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача за прострочення виконання зобов`язань з оплати теплоенергії, спожитої за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016, 3% річних у розмірі 403611 грн (з 01.11.2018 по 31.08.2021) та інфляційні втрати у розмірі 815,05 грн. (з листопада 2018 року по серпень 2021 року).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, оскільки позивачем не враховано календарну кількість днів у 2020 році - 366 днів.

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок 3% річних, відповідно до якого обґрунтованим розміром 3% річних є 402,75 грн.

Таким чином, позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» в частині стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай» 3% річних у розмірі 403,11 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 402,75 грн.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» в частині стягнення з Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай» інфляційних втрат у розмірі 815,05 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість з оплати за спожиту відповідачем теплову енергію у період з жовтня 2018 року по квітень 2021 року у розмірі 12069,80 грн. (за жовтень 2018 року - 297,60 грн; за листопад 2018 року - 821,56 грн; за грудень 2018 року - 1111,14 грн; за січень 2019 року - 957,98 грн; за лютий 2019 року - 875,83 грн; за березень 2019 року - 809,81 грн; за квітень 2019 року - 132,76 грн; за листопад 2019 року - 581,46 грн; за грудень 2019 року - 5598,65 грн; за січень 2020 року - 791,22 грн; за лютий 2020 року - «мінус» 4391,50 грн (перерахунок); за березень 2020 року - 463,14 грн; за квітень 2020 року - 47,98 грн; за жовтень 2020 року - 146,66 грн; за листопад 2020 року - 568,46 грн; за грудень 2020 року - 755,35 грн; за січень 2021 року - 917,98 грн; за лютий 2021 року - 986,33 грн; за березень 2021 року - 713,10 грн; за квітень 2021 року - 152,02 грн; у серпні 2021 року здійснено перерахунок на «мінус» 267,73 грн.).

Обсяг спожитої відповідачем теплової енергії у вказаний спірний період (з жовтня 2018 року по квітень 2021 року) та її вартість відображені в облікових картках та довідках про нарахування за теплову енергію.

Доводи відповідача стосовно того, що позивач неправильно розраховує обсяги спожитої відповідачем теплової енергії (так як неправильно визначає загальну опалювальну площу будинку) спростовані судом вище.

З позовної заяви вбачається, що вказані обсяги теплоенергії були відпущені відповідачу відповідно до умов Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 28.01.2021 (за твердженням позивача).

Позивачем долучено до позовної заяви копію проекту Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 28.01.2021, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата у повному обсязі спожитої Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай» теплової енергії на умовах, передбачених цим договором.

З матеріалів справи вбачається, що вказаний проект договору направлявся на адресу відповідача для підписання супровідним листом від 17.02.2021.

Однак, відповідач не підписав проект Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 28.01.2021.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що посилання позивача на порушення відповідачем умов Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 28.01.2021 є безпідставним, так як вказаний договір між сторонами не укладено.

У ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.

Судом встановлено, що 18.02.2021 позивач направив на адресу відповідача проект Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 28.01.2021 (відповідно до фіскального чеку та накладної №0103275698362).

Однак, доказів отримання відповідачем вказаного проекту договору позивачем суду не надано.

При цьому, судом враховано, що в подальшому позивач двічі направляв відповідачу проект Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 28.01.2021 для підписання (супровідним листом від 29.07.2021 та від 08.09.2021) та вказував на відсутність укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії (на дату надсилання вказаних листів).

В свою чергу, відповідач листами від 25.08.2021 вих №39 та від 30.09.2021 вих №42 (з дотриманням строку, встановленого у ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги») заперечував щодо підписання договору в редакції, запропонованій позивачем.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що Договір №1310262-01 на постачання теплової енергії від 28.01.2021 є неукладеним між сторонами.

Однак, суд зазначає, що відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: - забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; - купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; - поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; - інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

У п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено обов`язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з ч.. 2 ст. 275 Господарського кодексу України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила), якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно до п. 44 Правил за самовільне підключення системи теплоспоживання без укладення договору споживач сплачує штраф згідно із законодавством.

З аналізу положень Правил, зокрема пункту 44, вбачається, що термін «споживач» застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.

При цьому, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє споживача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, поставі Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17, постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 29.11.2019 у справі №910/12034/18 зазначено, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, проте необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг.

З урахуванням встановлених судом обставин стосовно того, що у спірний період (з листопада жовтня 2015 року по квітень 2021 року) відповідач займав спірні нежитлові приміщення (що не заперечувалось відповідачем), зважаючи на подані позивачем докази (облікові картки), які містять інформацію про обсяги та вартість спожитої відповідачем теплової енергії для потреб опалення, та корінці нарядів на підключення/відключення теплової енергії до будинку за адресою: м. Київ, вул. Мішуги, буд. 3, оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт споживання відповідачем у спірному періоді теплової енергії на загальну суму 12069,80 грн., з огляду на що відповідач повинен її оплатити.

При цьому, оскільки що в даному випадку між сторонами (споживачем та постачальником) склалися фактичні договірні відносини щодо постачання та споживання теплової енергії, позов про стягнення вартості спожитої теплової енергії підлягає задоволенню на підставі частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України та пункту 1 частини першої статті 174 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17.

Суд зазначає, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи позивача щодо фактичного споживання відповідачем теплової енергії у період з жовтня 2018 року по квітень 2021 року.

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

Згідно із частиною 1 статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

На відміну від викладеного, правове обґрунтування позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 18 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» від 21.07.2005 № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Таким чином, з огляду на те, що у спірний період відповідач фактично споживав житлово-комунальні послуги (централізоване опалення) без укладення письмового договору про надання житлово-комунальних послуг, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був здійснювати оплату за спожиті послуги не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяця (у строки, визначені законом).

Доказів сплати відповідачем грошових коштів у розмірі 12069,80 грн (вартість спожитої теплової енергії у період з жовтня 2018 року - квітня 2019 року; листопада 2019 року - квітня 2020 року; жовтня 2020 року - квітня 2021 року) матеріали справи не містять.

Наявність та розмір заборгованості Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай» з оплати за фактично спожиту теплову енергію за період з жовтня 2018 року по квітень 2021 року у сумі 12069,80 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» в частині стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай» суми основного боргу у розмірі 12069,80 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 635,27 грн за період з 01.11.2018 по 31.08.2021.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, оскільки позивачем не враховано календарну кількість днів у 2020 році - 366 днів.

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок 3% річних, відповідно до якого обґрунтованим розміром 3% річних є 613,20 грн.

Таким чином, позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» в частині стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай» 3% річних у розмірі 635,27 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 613,20 грн.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1243,05 грн за період з листопада 2018 року по серпень 2021 року.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо його помилковості, у зв`язку з чим здійснив власний розрахунок інфляційних втрат, відповідно до якого обґрунтованим розміром інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача, є 1174,06 грн.

Таким чином, позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» в частині стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай» інфляційних втрат у розмірі 1243,05 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 1174,06 грн.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай» (02140, м. Київ, вул. Мішуги, буд. 3; ідентифікаційний код: 24585519) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код: 40538421) суму основного боргу у розмірі 16808 (шістнадцять тисяч вісімсот вісім) грн 46 коп., 3% річних у розмірі 1015 (одна тисяча п`ятнадцять) грн 95 коп., інфляційні втрати у розмірі 1989 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят дев`ять) грн. 11 коп. та судовий збір у розмірі 2259 (дві тисячі двісті п`ятдесят дев`ять) грн 57 коп.

3. У решті позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 27.04.2022

Суддя І.О. Андреїшина