Постанова

від 08.09.2022 по справі 910/18325/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2022 р. Справа№ 910/18325/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Пономаренка Є.Ю.

за участю представників: не викликались

розглянувши апеляційну скаргу об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай»

на рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2022

у справі №910/18325/21 (суддя Андреїшина І.О.)

за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай»

про стягнення 19 904,94 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

Позов заявлено про стягнення з відповідача заборгованості за постачання теплової енергії, а також нарахованих за її несвоєчасну сплату 3 % річних та інфляційних втрат .

Відповідач проти задоволенні позову заперечив, пославшись на те, що

- наданий позивачем розрахунок основного боргу за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року не відповідає дійсному стану розрахунків за послугу централізованого теплопостачання, оскільки некоректно відображає як об`єми наданої послуги та розміри опалювальної площі будинку, так і неправомірно застосовує тариф, відмінний від тарифу для населення;

- так, при розрахунку обсягів спожитої мешканцями будинку теплової енергії у період з січня по квітень 2016 року постачальником теплової енергії невірно визначено загальну опалювальну площу будинку - різниця між реальною опалювальною площею будинку (7 813,60 кв.м.), яка визначена у договорі про розмежування відповідальності сторін щодо надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання гарячої води № 0220053 від 04.08.2015, і опалювальною площею, яку при розрахунках застосовує постачальник теплової енергії (7 534,70 кв.м.), становить 278,90 кв.м., тобто 3,6 % від загальної опалювальної площі будинку;

- невірне визначення загальної опалювальної площі будинку призвело до того, що на 3,6 % збільшилась вартість 1 Гкал/кв.м. та, як наслідок, на 3,6% збільшилась загальна вартість послуги з централізованого теплопостачання для всіх власників квартир в будинку об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай»;

- оскільки позивач і надалі продовжує застосовувати меншу загальну опалювальну площу будинку, ніж вона є насправді, вказане призводить до виникнення переплат;

- у опалювальному сезоні 2016-2017 років постачальник теплової енергії при розрахунках обсягів спожитої мешканцями будинку теплової енергії застосовував опалювальну площу 7 571,90 кв.м., яка є на 241,7 кв.м. меншою від визначеної у договорі про розмежування відповідальності сторін щодо надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання гарячої води № 0220053 від 04.08.2015 площі;

- у опалювальному сезоні 2017-2018 років загальна опалювальна площа будинку після відключення від опалення місць загального користування становила 7 515,00 кв.м. (7 813,60-298,60), проте на адресу мешканців будинку надходили квитанції на оплату послуги з централізованого постачання, в яких вартість наданої послуги розраховувалась виходячи з площі, яка на 211 кв. м. менша за фактичну;

- вказане призвело до того, що постачальником теплової енергії незаконно отримано від мешканців будинку 9 298,18 грн. (за січень - квітень 2016 року), 28 754,05 грн. (за опалювальний сезон 2016-2017 років) та 22 452,35 грн. (за опалювальний сезон 2017-2018 років). Крім того: відповідачем було переплачено 4 547,34 грн. (за січень - квітень 2017 року), 4 682,34 грн. (за опалювальний сезон 2016-2017 років); постачальник теплової енергії не врахував здійснений відповідачем авансовий платіж у вересні 2017 року на загальну суму 5 013,29 грн.;

- викладені вище обставини свідчать про те, що опалення приміщення відповідача вже оплачене за рахунок коштів власників квартир будинку (у зв`язку з неправильним застосуванням постачальником теплової енергії загальної опалювальної площі будинку), а відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача 4 738,66 грн. є повторною оплатою;

- крім того, позивач повинен повернути відповідачу 14 242,97 грн. (4 547,34+4 682,34+5 013,29), а мешканцям будинку - 60 504,58 грн. (9 298,18+28 754,05+22 452,35) незаконно отриманих коштів;

- посилання позивача на порушення відповідачем умов договору на постачання теплової енергії № 1310262-01 від 28.01.2021 є безпідставним, так як вказаний договір між сторонами не укладено;

- позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості за договором на постачання теплової енергії № 1310262-01 від 28.01.2021.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2022, повний текст якого складений 27.04.2022, у справі № 910/18325/21 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 16 808,46 грн., 3% річних в сумі 1 015,95 грн., інфляційні втрати в сумі 1 989,11 грн. та судовий збір в сумі 2 259,57 грн., у решті позову відмовлено.

Ухвалою від 17.05.2022 у справі № 910/18325/21 Господарський суд міста Києва змінив повний текст рішення шляхом виправлення допущеної описки і постановив вважати правильною суму інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача, замість 1 989,11 грн. - 1 174,06 грн.

Отже, рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2022, повний текст якого складений 27.04.2022, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 17.05.2022 у справі № 910/18325/21, позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 16 808,46 грн., 3% річних в сумі 1 015,95 грн., інфляційні втрати в сумі 1 174,06 грн. та судовий збір в сумі 2 259,57 грн., у решті позову відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується як факт споживання відповідачем у спірні періоди теплової енергії на заявлену позивачем до стягнення суму, так і те, що відповідачем вказані обсяги теплової енергії оплачені не були.

При цьому суд першої інстанції, визнавши обґрунтованими доводи відповідача щодо неукладеня сторонами договору на постачання теплової енергії № 1310262-01 від 28.01.2021, з огляду на те, що наданий позивачем примірник вказаного договору відповідачем не підписаний, в той час як листами вих.№39 від 25.08.2021 та вих.№42 від 30.09.2021 (з дотриманням строку, встановленого у ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги») відповідач заперечував щодо підписання договору в редакції, запропонованій позивачем, виходив з того, що відповідно до положень чинного законодавства відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє споживача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем при розрахунку 3% річних не було враховано календарну кількість днів у 2020 році - 366 днів, а також допущено помилки при розрахунку інфляційних втрат.

Заперечення відповідача проти позовних вимог суд першої інстанції відхилив з огляду на наступне:

- будинок, в якому знаходиться приміщення відповідача (хімчистка), обладнаний будинковим приладом обліку, тоді як саме приміщення, стягнення заборгованості з оплати теплової енергії в якому є предметом позову, приладом обліку не обладнаний, а відтак, нарахування спожитої відповідачем теплоенергії (наряду з іншими споживачами, які не мають приладів обліку теплоенергії) відбувається розрахунковим способом, який полягає в тому, що від загального споживання теплової енергії, визначеної за приладами обліку, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені за приладами обліку споживачів (тих, в кого встановлені прилади обліку), з урахуванням витрат теплової енергії на опалення місць загального користування, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється між споживачами, які не мають приладів обліку, пропорційно договірним навантаженням. За таких обставин, у розрахунках застосовується площа квартир та приміщень, які не мають приладів обліку, а не загальна опалювальна площа самого будинку, про неправильність застосування якої публічним акціонерним товариством «Київенерго» та позивачем вказує відповідач;

- відповідно, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами існування обставин, про які він зазначає у заявах по суті справи, зокрема, про неправильність розрахунків енергопостачальної організації та існування у зв`язку з цим переплати як у відповідача, так і у інших споживачів будинку;

- твердження відповідача відносно того, що енергопостачальною організацією не було враховано здійснені відповідачем авансові платежі, є необґрунтованими, оскільки, як вбачається з платіжних доручень №186 від 22.09.2017, №193 від 29.09.2017, №195 від 29.09.2017, №196 від 29.09.2017, №197 від 29.09.2017, №198 від 29.09.2017, №199 від 29.09.2017, у призначенні платежу відповідач вказував не реквізити договору на постачання теплової енергії № 1310262-01 від 25.03.2016, а реквізити інших договорів, укладених з публічним акціонерним товариством «Київенерго». Крім того, у наданій відповідачем копії листа вих.№19 від 29.05.2018 відповідач посилався на те, що вказані оплати були здійснені на погашення існуючої заборгованості з опалення МЗК (місць загального користування) та в якості попередньої оплати на опалення МЗК, тоді як предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості з оплати теплоенергії, яка постачалась до приміщення за адресою: м. Київ, вул. Мішуги, буд. 3, приміщення №4 (хімчистка).

При розгляді поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності до вимог за договором на постачання теплової енергії № 1310262-01 від 25.03.2016 суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду, оскільки постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями) № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та який тривав до 31.08.2021, а постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) дію вказаного карантину продовжено з 19.12.2020 до 31.05.2022, в той час як відповідно до положень п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, серед іншого, статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, 06.06.2022 об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2022 у справі №910/18325/21 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 16 808, 46 грн., 3% річних у розмірі 1 015, 95 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 989,11 грн. та судового збору у розмірі 2 259,57 грн. відмовити повністю.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції не повністю встановлено обставини, які мали значення для справи, допущено порушення норм матеріального та процесуального права та зроблено невірні висновки, які не відповідають обставинам справи, що потягло винесення незаконного та необґрунтованого рішення.

У обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме, на те, що надані позивачем розрахунки основного боргу не відповідають дійсному стану розрахунків за послугу централізованого теплопостачання, оскільки некоректно відображають розміри опалювальної площі будинку та, відповідно, загальну вартість послуги позивача з централізованого теплопостачання для всіх власників квартир в будинку об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай», що призвело до переплат останніми та відповідачем наданих послуг з теплопостачання.

Крім того, у апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що ним з адвокатом Шелефост Т.М. укладено договір про надання правової допомоги адвокатом від 26.05.2022, розмір витрат за яким становить 6 000,00 грн., та просив судові витрати, пов`язані із розглядом апеляційної скарги, покласти на позивача.

Скаржник також звернувся з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2022.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 апеляційну скаргу у справі №910/18325/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.

З огляду на те, що вказана апеляційна скарга була подана 06.06.2022 безпосередньо до суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування у суду першої інстанції матеріалів справи №910/18325/21 та відкладення вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою до надходження матеріалів даної справи з суду першої інстанції.

Листом Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 витребувано з господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18325/21.

08.06.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/18325/21.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481*100=248 100 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 248 100,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2022 об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай» поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2022 у справі №910/18325/21, відкрито апеляційне провадження у справі №910/18325/21, зупинено дію оскаржуваного рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2022 у справі №910/18325/21 до закінчення апеляційного провадження у даній справі, вирішено розгляд апеляційної скарги об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай» на рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2022 у справі №910/18325/21 здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

27.06.2022 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд першої інстанції не припустився порушень норм ні матеріального, ні процесуального права, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.03.2016 публічне акціонерне товариство «Київенерго» як енергопостачальна організація та відповідач як абонент уклали договір на постачання теплової енергії №1310262-01 (далі Договір 1) (а.с. 9-11 т. 1), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.2.1 Договору 1 енергопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до Договору 1.

Згідно з п. 2.3.1 Договору 1 споживач зобов`язується додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у Додатку № 1 до Договору 1, не допускаючи їх перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Сторонами було підписано Додаток № 1 до Договору 1 (а.с. 12 т. 1), в якому сторони погодили обсяги постачання теплової енергії, а також те, що теплова енергія постачається на опалення.

За змістом п. 2.3.4 Договору 1 абонент зобов`язаний в Додатках № 8 та № 9 до Договору 1 зазначити всі об`єкти теплоспоживання, підключені до теплових мереж абонента (найменування, теплові навантаження, обсяги теплоспоживання, займана площа тощо).

У Додатках № 8 та № 9 (а.с. 18-19 т. 1) сторони погодили, що постачання теплової енергії здійснюється до приміщення, опалювальною площею 37,19 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Мішуги, буд. 3, приміщення №4 (хімчистка).

За змістом п. 5.1 Договору 1 облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

У випадку підключення абонента без приладів обліку теплової енергії до системи опалення, обладнаної будинковим приладом обліку, - від загального споживання теплової енергії, визначеної за приладами обліку, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені за приладами обліку споживачів, з урахуванням витрат теплової енергії на опалення місць загального користування, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється абоненту пропорційно його договірним навантаженням (п. 5.5 Договору 1).

Згідно з п. 8.1 Договору 1 цей договір набуває чинності з 01.10.2015 та діє до 15.05.2016.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією з сторін (п. 8.4 Договору 1).

У Додатку № 4 до Договору 1 сторони погодили порядки розрахунків за теплову енергію:

- розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі (п. 1);

- абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у Договорі 1 кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює Договір про заставу майна, згідно Закону України «Про заставу» (п. 2);

- абонентам, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою абонентом тепловою енергією сплачується ним самостійно не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 4);

- абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у РМТ «Позняки» за адресою: вул. Драгоманова, буд. 40-8, тел. 383-76-52 облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РТМ) та акт виконаних робіт (п. 5).

В подальшому, 11.10.2018 публічне акціонерне товариство «Київенерго» як кредитор та позивач як новий кредитор уклали договір про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 (далі Договір відступлення) (а.с. 161-162 т. 1), відповідно до умов якого кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936,91 грн. станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів.

Відповідно до п. 1.2 Договору відступлення перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в Додатку №1 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами Додатку №1 до цього договору.

Згідно з п. 1.3 Договору відступлення, з укладенням цього договору кредитор відступає, а новий кредитор набуває права вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у Додатку №1 до цього договору.

В рахунок оплати за відступлене право вимоги за цим договором на суму 497 554 936,91 грн. новий кредитор прийняв 497 554 936,91 грн. боргових зобов`язань кредитора перед публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», що становить частину суми боргового зобов`язання за мировою угодою, затвердженою ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі №910/7807/18 (п. 2.1 Договору відступлення).

З Додатку №1 до Договору відступлення «Перелік споживачів теплової енергії та зобов`язань, право вимоги до яких відступається» (а.с. 163 т. 1) позивачу, серед інших, передані права вимоги до відповідача (номер договору (особового рахунку) 1310262-01) на суму 4 738,66 грн., тобто право вимоги за Договором 1.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач просив стягнути заборгованість за надані послуги та відповідно до ст..625 ЦК України 3% річних та втрати від інфляції у зв`язку з несвоєчасною оплатою наданих послуг.

Суд першої інстанції вказані позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом положень ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (далі Закон 1) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Частиною 1 ст. 13 Закону 1 встановлено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 19 Закону 1 відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Частинами 2 та 3 ст. 19 Закону 1 встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

За змістом положень ст. 1 Закону 1:

- власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку;

- виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

- виробник - суб`єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

- споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація) (ч. 4 ст. 19 Закону 1).

Отже, у спірних правовідносинах, тобто у правовідносинах з постачання теплової енергії до приміщення, опалювальною площею 37,19 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Мішуги, буд. 3, приміщення №4 (хімчистка), публічне акціонерне товариство «Київенерго» є виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії, а відповідач є споживачем.

При цьому, той факт, що відповідач у спірний період, ймовірно, виступав споживачем у правовідносинах з постачання теплової енергії до квартир, які знаходились у будинку № 3 по вул. Мішуги у місті Києві, тобто уклав з виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії договір, предметом якого було постачання теплової енергії до всіх квартир вказаного будинку, або будь-який інший договір (щодо постачання теплової енергії до місць загального користування вказаного будинку тощо), суті спірних правовідносин не змінює.

Предметом цього спору є правовідносини сторін з постачання теплової енергії до приміщення, опалювальною площею 37,19 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Мішуги, буд. 3, приміщення №4, а відтак, при вирішенні спору сторін мають досліджуватись і встановлюватись обставини постачання теплової енергії саме до вказаного приміщення та обставини оплати такої енергії, а правомірність нарахування виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії вартості поставленої теплової енергії до інших приміщень вказаного будинку та, як наслідок, наявність або відсутність як переплат, так і заборгованостей за іншими договорами, укладеними виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії, не впливає на вирішення цього спору.

З огляду на вказані обставини, заперечення відповідача проти позову в частині наявності у мешканців будинку № 3 по вул. Мішуги у місті Києві переплати за спожиту у січні - квітні 2016 року, а також у опалювальних сезонах 2016-2017 років та 2017-2018 років теплову енергію колегією суддів до уваги не приймаються як такі, які в будь-якому випадку не можуть вплинути на правовідносин сторін за Договором 1.

При цьому колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що він, у випадку наявності відповідного договору щодо постачання теплової енергії до інших житлових або нежитлових приміщень у будинку № 3 по вул. Мішуги у місті Києві, не був позбавлений права вимагати, в тому числі в судовому порядку, проведення виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії відповідного перерахунку вартості спожитої за таким договором теплової енергії та повернення сум переплат. Такого права не були позбавлені і споживачі теплової енергії (власники житлових або нежитлових приміщень у будинку № 3 по вул. Мішуги у місті Києві) у випадку укладення саме ними з виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії договорів.

З огляду на вказані обставини посилання відповідача на те, що опалення приміщення відповідача на загальну суму 4 738,66 грн. вже оплачене за рахунок коштів власників квартир будинку (у зв`язку з неправильним застосуванням публічним акціонерним товариством «Київенерго» загальної опалювальної площі будинку), не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, оскільки наявність ймовірної переплати за будь-яким іншим договором, крім Договору 1, не може змінити стан розрахунків саме за Договором 1.

Щодо посилань відповідача на те, що публічне акціонерне товариство «Київенерго» не врахувало здійснений відповідачем авансовий платіж у вересні 2017 року на загальну суму 5 013,29 грн. колегія суддів зазначає про те, що, як вірно встановлено судом першої інстанції:

- з реквізиту «призначення платежу» платіжних доручень №186 від 22.09.2017, №193 від 29.09.2017, №195 від 29.09.2017, №196 від 29.09.2017, №197 від 29.09.2017, №198 від 29.09.2017, №199 від 29.09.2017 (а.с. 37-38 т. 2) слідує, що кошти за вказаними платіжними дорученнями відповідачем були переховані не в рахунок оплати теплової енергії, поставленої за Договором 1, а в рахунок оплати теплової енергії, поставленої за іншими договорами (№ 1310262 від 01.01.1999, № 131026110020103 від 01.08.2015);

- з наданого відповідачем листа вих. № 19 від 29.05.2018 (а.с. 43-44 т. 2) слідує, що платіжними дорученнями №193 від 29.09.2017, №195 від 29.09.2017, №196 від 29.09.2017, №197 від 29.09.2017, №198 від 29.09.2017, №199 від 29.09.2017 він перераховував кошти в рахунок погашення заборгованості та здійснення передоплати за опалення місць загального користування;

- вказане свідчить про те, що кошти, які були перераховані відповідачем за вказаними платіжними дорученнями, не можуть бути зараховані в рахунок оплати наданих за Договором 1 послуг з постачання теплової енергії до приміщення, опалювальною площею 37,19 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Мішуги, буд. 3, приміщення №4.

Щодо посилань відповідача на те, що публічне акціонерне товариство «Київенерго» неправильно розраховувало вартість спожитої теплової енергії за Договором 1 через невірне визначення загальної опалювальної площі будинку слід зазначити, що, як вірно встановлено судом першої інстанції:

- виходячи зі змісту Договору 1 у випадку підключення абонента без приладів обліку теплової енергії до системи опалення, обладнаної будинковим приладом обліку, - від загального споживання теплової енергії, визначеної за приладами обліку, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені за приладами обліку споживачів, з урахуванням витрат теплової енергії на опалення місць загального користування, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється абоненту пропорційно його договірним навантаженням (п. 5.5 Договору 1);

- будинок, в якому знаходиться приміщення відповідача (хімчистка), обладнаний будинковим приладом обліку, тоді як саме приміщення, стягнення заборгованості з оплати теплової енергії в якому є предметом позову, приладом обліку не обладнаний;

- отже нарахування спожитої відповідачем теплоенергії (наряду з іншими споживачами, які не мають приладів обліку теплоенергії) відбувається розрахунковим способом, який полягає в тому, що від загального споживання теплової енергії, визначеної за приладами обліку, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені за приладами обліку споживачів (тих, в кого встановлені прилади обліку), з урахуванням витрат теплової енергії на опалення місць загального користування (в свою чергу матеріали справи містять докази того, що на відшкодування витрат з опалення МЗК укладено окремий договір - примітка суду), а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється між споживачами, які не мають приладів обліку, пропорційно договірним навантаженням;

- вказане свідчить про те, що у розрахунках застосовується площа квартир та приміщень, які не мають приладів обліку, а не загальна опалювальна площа самого будинку, про неправильність застосування якої публічним акціонерним товариством «Київенерго» та позивачем вказує відповідач.

Крім того, колегія суддів зазначає про те, що всі доводи відповідача щодо невірного визначення позивачем загальної опалювальної площі будинку зводяться саме до збільшення вартості теплової енергії, яка постачалась мешканцям спірного будинку (у відзиві на позов та в апеляційній скарзі відповідачем здійснено відповідні розрахунки для квартири № 76 - примітка суду), проте жодних розрахунків, проведених щодо спірного нежитлового приміщення, відповідачем наведено не було, що виключає можливість їх перевірки судом.

Отже, посилання відповідача на те, що при розрахунку позивач невірно визначає загальну опалювальну площу будинку, не відповідають дійсним обставинам справи.

З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, на які він послався, заперечуючи проти вимог про стягнення 4 738,66 грн. боргу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 32 Закону 1 плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством (ч. 2 ст. 32 Закону 1).

З наданого позивачем розрахунку основного боргу за теплову енергію (а.с. 7 т. 1) слідує, що заборгованість відповідача за Договором 1 у сумі 4 738,66 грн. виникла у період з листопада 2017 року по квітень 2018 року (за листопад 2017 року відповідачу нараховано вартість послуг теплопостачання на суму 1 170,02 грн., за грудень 2017 року - 724,99 грн., за січень 2018 року - 1 028,34 грн., за лютий 2018 року - 877,03 грн., за березень 2018 року - 883,33 грн., за квітень 2018 року - 54,95 грн.).

Факт надання послуг на вказану суму підтверджується доданими позивачем до позовної заяви обліковими картками, відомостями обліку споживання теплової енергії, журналами-відомостями обліку параметрів теплоносія, журналами-відомостями обліку теплової енергії, а також актами про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи та актами прийняття теплового вузла обліку (а.с. 37-159 т. 1).

При цьому окремо слід зауважити на тому, що відповідач фактично не заперечує як проти факту надання публічним акціонерним товариством «Київенерго» послуг з постачання теплової енергії за Договором 1, так і проти вартості таких послуг, оскільки всі його заперечення полягають у тому, що такі послуги вже бути оплачені мешканцями квартир з огляду не невірне визначення публічним акціонерним товариством «Київенерго» вартості наданих таким особам послуг, що, як встановлено судом, матеріалами справи не підтверджується.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем доведено споживання відповідачем у період з листопада 2017 року по квітень 2018 року відповідно до умов Договору 1 теплової енергії на загальну суму 4 738,66 грн.

Доказів оплати вказаної теплової енергії відповідачем не надано.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За умовами Додатку № 4 до Договору 1: вартість заявлених в договорі обсягів теплоенергії сплачується абонентом до початку розрахункового періоду (місяця); абонентам, що не мають приладів обліку кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді; різниця між заявленою та фактично спожитою абонентом тепловою енергією сплачується ним самостійно не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Отже, відповідач повинен був оплатити вартість теплоенергії за листопад 2017 року до 15.12.2017, за грудень 2017 року до 15.01.2018, за січень 2018 року до 15.02.2018, за лютий 2018 року до 15.03.2018, за березень 2018 року до 15.04.2018, а за квітень 2018 року до 15.05.2018, проте, як встановлено судом, доказів сплати відповідачем спожитої у вказані періоди теплової енергії матеріали справи не містять, а сам відповідач не заперечує того факту, що ним вартість такої теплової енергії оплачена не була.

Вказане свідчить про наявність заборгованості відповідача за Договором 1 у загальній сумі 4 738,66 грн.

В свою чергу позивач набув право вимагати від відповідача сплати боргу за Договором 1 у розмірі 4 738,66 грн. за укладеним з публічним акціонерним товариством «Київенерго» Договором відступлення від 11.10.2018.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За приписами ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Таким чином, до позивача перейшло право вимоги до відповідача 1 за Договором 1 щодо сплати спірної заборгованості в сумі 4 738,66 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості за Договором 1 в сумі 4 738,66 грн., сплатити яку, з огляду на положення Договору відступлення, відповідач має позивачу.

Щодо поданої відповідачем до суду першої інстанції заяви про застосування строків позовної давності (а.с. 79-81 т. 1), в якій відповідач просить застосувати строк позовної давності до вимог за Договором 1 та відмовити в їх задоволенні, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, за грошовими зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За змістом положень п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, серед іншого, статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду, оскільки постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями) № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та який тривав до 31.08.2021, а постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) дію вказаного карантину продовжено з 19.12.2020 до 31.05.2022, .

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу за Договором 1 в сумі 4 738,66 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу за спожиту у період з жовтня 2018 року по квітень 2021 року включно за укладеним між позивачем та відповідачем договором на постачання теплової енергії № 1310262-01 від 28.01.2021 теплову енергію в сумі 12 069,80 грн. колегія суддів зазначає таке.

З наданого позивачем розрахунку основного боргу за теплову енергію (а.с. 7 т. 1) слідує, що вказана заборгованість становить вартість послуг з постачання теплової енергії у період з жовтня 2018 по квітень 2021 року. Так, позивачем відповідачу нараховано: за жовтень 2018 року - 297,60 грн.; за листопад 2018 року - 821,56 грн.; за грудень 2018 року - 1 111,14 грн.; за січень 2019 року - 957,98 грн.; за лютий 2019 року - 875,83 грн.; за березень 2019 року - 809,81 грн.; за квітень 2019 року - 132,76 грн.; за листопад 2019 року - 581,46 грн.; за грудень 2019 року - 5 598,65 грн.; за січень 2020 року - 791,22 грн.; за лютий 2020 року - «мінус» 4391,50 грн. (перерахунок); за березень 2020 року - 463,14 грн.; за квітень 2020 року - 47,98 грн.; за жовтень 2020 року - 146,66 грн.; за листопад 2020 року - 568,46 грн.; за грудень 2020 року - 755,35 грн.; за січень 2021 року - 917,98 грн.; за лютий 2021 року - 986,33 грн.; за березень 2021 року - 713,10 грн.; за квітень 2021 року - 152,02 грн; у серпні 2021 року здійснено перерахунок на «мінус» 267,73 грн.

Факт надання послуг на вказану суму підтверджується доданими позивачем до позовної заяви обліковими картками, відомостями обліку споживання теплової енергії, журналами-відомостями обліку параметрів теплоносія, журналами-відомостями обліку теплової енергії, а також актами про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи та актами прийняття теплового вузла обліку (а.с. 37-159 т. 1).

Заперечуючи проти позовних вимог у цій частині, апелянт посилається на те, що позивач неправильно розраховує обсяги спожитої відповідачем теплової енергії (оскільки неправильно визначає загальну опалювальну площу будинку), проте вказані обставини досліджені судом при вирішенні спору в цій справі в частині вимог про стягнення 4 738,66 грн. і визнані такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

З позовної заяви слідує, що позивач посилається на те, що вказані обсяги теплоенергії були відпущені відповідачу відповідно до умов договору на постачання теплової енергії №1310262-01 від 28.01.2021 (а.с. 23-25 т.1), проте відповідач заперечив факт укладення ним такого договору.

Щодо вказаних обставин слід зазначити таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

З матеріалів справи слідує, що надана позивачем копія договору на постачання теплової енергії №1310262-01 від 28.01.2021 відповідачем не підписана.

За змістом положень ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII (далі Закон 2) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст.. 6 Закону 2).

Згідно з положеннями ст. 1 Закону 2:

- управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб;

- індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;

- колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги;

- колективний договір про надання комунальних послуг (далі - колективний договір) - договір про надання комунальних послуг, який укладається з виконавцем комунальних послуг за рішенням співвласників (на умовах, визначених у рішенні співвласників (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону 2 надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

За змістом статті 13 Закону 2, яка регулює порядок укладання, зміни і припинення договорів про надання комунальних послуг:

- договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку (ч. 1);

- з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або внесення змін до нього може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором. Якщо протягом 30 днів після отримання проекту договору (змін до нього) виконавець комунальної послуги, який одержав проект договору (змін до договору) від споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), не повідомив про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього і при цьому не припинив надання комунальної послуги цьому споживачу (або в інший спосіб засвідчив свою волю до надання відповідної комунальної послуги споживачу), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій споживачем (іншою особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), якщо інше не передбачено цим Законом. Якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом. Необґрунтована відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає договір в інтересах споживача) від укладання договору є підставою для припинення в односторонньому порядку виконавцем надання відповідної комунальної послуги такому споживачу. Відмова будь-якої із сторін від укладання запропонованого другою стороною договору не позбавляє її права звернутися з повторною пропозицією про укладання договору в порядку, визначеному цією частиною (ч. 4).

До позовної заяви позивачем доданий лист вих. № 30/5/3/2427 від 17.02.2021 (а.с. 35 т. 1), з яким позивач направив відповідачу для підписання проект договору на постачання теплової енергії №1310262-01 від 28.01.2021.

На доказ направлення вказаного листа позивачем до матеріалів справи долучені копії фіскального чеку та накладної № 0103275698362 (а.с. 36 т. 1), проте вказані документи на дають можливість встановити як факт, так і дату отримання відповідачем листа вих.№ 30/5/3/2427 від 17.02.2021.

При цьому зміст також наданої позивачем на підтвердження вказаних обставин копії опису вкладення, яка фактично є копією правої частини опису вкладення (а.с. 36 т. 1), не дає суду можливості встановити як опис документів, які були направлені, так і адресата. Так, зміст копії свідчить про те, що найменування адресата або адреси містить в собі наступний текст «..ександра», що не співпадає ані з найменуванням відповідача, ані з його адресою, та про те, що було направлено 8 документів оголошеною цінністю по 1 грн. кожний, що також не співпадає з кількістю документів, які мали бути направлені відповідачу з листом вих.№ 30/5/3/2427 від 17.02.2021 (лист та два проекти договору - примітка суду).

Згідно з положеннями ст. 13 Закону 2, для встановлення факту укладення договору про надання комунальних послуг необхідно встановити дату отримання його проекту споживачем для визначення періоду, у якій останній має надати/не надати заперечення або протокол розбіжностей. Надані позивачем докази не дають можливості встановити вказані обставини.

У свою чергу наданими відповідачем документами підтверджується, що:

- в подальшому позивач двічі направляв відповідачу проект договору на постачання теплової енергії №1310262-01 від 28.01.2021 для підписання (супровідні листи вих. № 30/5/3/11234 від 29.07.2021 та вих.№ 30/5/3/14109 від 08.09.2021 (а.с. 54, 56 т. 2) та вказував на відсутність укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії;

- відповідач, з дотриманням строку, встановленого у ст. 13 Закону 2, листами вих.№39 від 25.08.2021 та вих.№42 від 30.09.2021 (а.с. 55, 57 т. 2) заперечував щодо підписання договору в редакції, запропонованій позивачем.

За обставин, що склалися, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що договір на постачання теплової енергії №1310262-01 від 28.01.2021 є неукладеним.

Водночас колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості спожитої у період з жовтня 2018 року по квітень 2021 року включно теплової енергії в сумі 12 069,80 грн. з огляду на наступне.

Згідно ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Статтею 4 ЦК України встановлено, що:

- основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

- основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

- актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу

- цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

За змістом ч. 2 ст. 7 Закону 2 індивідуальний споживач, серед іншого, зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Частина 5 ст. 13 Закону 2 встановлює, що відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов`язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.

Обов`язок оплачувати щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію встановлений і ст. 19 Закону України «Про теплопостачання».

Отже, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє споживача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 29.11.2019 у справі №910/12034/18 зазначено, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, проте необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено, що у спірний період (з жовтня 2018 року по квітень 2021 року) відповідач займав спірні нежитлові приміщення, що ним не заперечувалось, а наданими позивачем доказами підтверджено факт надання протягом вказаного період послуг з постачання теплової енергії на загальну суму 12 069,80 грн., суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач повинен оплатити надані позивачем послуги.

Відповідно до п. 18 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» від 21.07.2005 № 630 розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

З огляду на те, що у спірний період відповідач фактично споживав житлово-комунальні послуги (централізоване опалення) без укладення письмового договору про надання житлово-комунальних послуг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач повинен був здійснювати оплату за спожиті послуги не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяця (у строки, визначені законом).

Доказів оплати відповідачем вказаних послуг матеріали справи не містять, а відповідачем фактично не заперечується те, що такі послуги ним оплачені не були.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на наступному.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Якщо сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) .

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Незважаючи на те, що вимоги в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 12 069,80 грн. позивач ґрунтував умовами договору, який укладено не було, і відповідними правовими нормами, враховуючи однак, що в даному випадку між сторонами (споживачем та постачальником) склалися фактичні договірні відносини щодо постачання та споживання теплової енергії, суд першої інстанції цілком вірно при вирішенні спору в частині стягнення з відповідача вартості спожитої у період з жовтня 2018 року по квітень 2021 року теплової енергії в сумі 12 069,80 грн. застосував приписи ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України та п. 1 ч. 1 ст. 174 ГК України та задовольнив вказані позовні вимоги. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 815,05 грн. та 3 % річних у розмірі 403,11 грн., нарахованих на суму основного боргу 4 738,66 грн., а також вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 1 243,05 грн. та 3 % річних в сумі 635,27 грн., нарахованих на суму основного боргу 12 069,80 грн., слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати поставленої у спірні періоди теплової енергії, позивач відповідно до положень ст. 625 ЦК України має право нарахувати на прострочені суми грошових зобов`язань інфляційні втрати та 3 % річних та звернутися за їх стягненням до суду.

Колегія суддів погоджується судом першої інстанції, який, встановивши під час перевірки розрахунків позивача щодо нарахування 3 % річних за вказані позивачем періоди прострочення, що позивачем при розрахунку 3 % річних не враховано календарну кількість днів у 2020 році - 366 днів, здійснив власний розрахунок 3 % річних, відповідно до якого обґрунтованим розміром 3 % річних, що підлягають стягненню з відповідача, є 402,75 грн. (щодо основного боргу в сумі 4 738,66 грн.) та 613,20 грн. (щодо основного боргу в сумі 12 069,80 грн.).

При перевірці розрахунків позивача щодо нарахування інфляційних втрат: вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 815,05 грн. (щодо основного боргу в сумі 4 738,66 грн.) судом першої інстанції визнані обґрунтованими і задоволені в повному обсязі; щодо вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 243,05 грн., нарахованих на суму основного боргу 12 069,80 грн., - суд першої інстанції встановив, що вказаний розрахунок є частково невірним, з огляду на що здійснив власний розрахунок, відповідно до якого обґрунтованим розміром інфляційних втрат на суму основного боргу 12 069,80 грн. є 1 174,06 грн.

Колегія суддів з вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за розрахунком суду в сумі 1 015,95 грн. (402,75+613,20) та 1 989,11 грн. (815,05+1 174,06) відповідно.

Інших підстав для скасування рішення у апеляційній скарзі не наведено.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2022 у справі №910/18325/21, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою, а також витрати відповідача на правничу допомогу покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-небокрай» на рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2022 у справі №910/18325/21 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2022 у справі №910/18325/21 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2022 у справі №910/18325/21

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Матеріали справи №910/18325/21 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287,288 ГПК України

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Л.В. Кропивна

Є.Ю. Пономаренко