Рішення

від 27.04.2022 по справі 120/360/22-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 квітня 2022 р. Справа № 120/360/22-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід О.С., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТАГРО 2000» (вул. Зодчих, 14/17, м. Вінниця, 21005)

до: Державної служби геології та надр України (вул. А. Цедіка, 16, м. Київ, 03057)

про: визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестагро 2000" (далі - позивач) з позовною заявою до Державної служби геології та надр України (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 08.11.2021 року № 844 щодо відмови у наданні позивачеві спеціального дозволу на користування надрами та зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання такого дозволу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що в жовтні 2017 року він звернувся до відповідача із заявою № 01/17 на отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення Турбівської ділянки пісків Вінницької області без проведення аукціону та з доданими документами. Однак, відповідач протягом встановленого строку не розглянув дану заяву. Позивач, в свою чергу, звернувся до суду з позовною заявою про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття у визначений законом строк рішення за наслідками розгляду вищевказаної заяви. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 року у справі № 120/1269/21-а, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття у визначений законом строк рішення за наслідками розгляду заяви від 27.10.2017 року на отримання спеціального дозволу; зобов`язано відповідача розглянути заяву позивача та прийняти за наслідками її розгляду відповідне рішення про надання чи/або відмову у наданні відповідного дозволу, з урахування висновків суду, викладених у даному рішенні. Листом від 26.11.2021 року № 21173/01/07-21 відповідач повідомив, що на виконання вищевказаного рішення суду, спірним наказом позивачеві у наданні дозволу відмовлено. Підставами для відмови у наданні дозволу зазначено невідповідність документів, поданих суб`єктом господарювання, вимогам п. 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 року № 615 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року № 124) (далі Порядок № 615). Позивач не погоджується із тим, що при розгляді заяви відповідач керувався законодавством чинним на момент такого розгляду, а не на момент звернення із заявою, адже вимоги, про які йдеться в листі від 26.11.2021 року було включено до Порядок № 615 вже після сплину встановленого строку розгляду заяви. Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 17 січня 2022 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін. Судове засідання призначено на 08.02.2022 року.

08.02.2022 року за вх. №10967 до суду від відповідача надійшов відзив, в якому він вважає позовну заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що позивачем обрано невірний спосіб захист своїх прав. Так, на думку відповідача, спір у даній справі є тотожним до спору, який розглядався у справі 120/1269/21-а, виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадій виконання судового рішення, відтак обраний позивачем спосіб захисту є одним із способів виконання рішення у вищевказаній справі. Виходячи із викладеного, даний позов слід розглядати в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), а не як окреме судове провадження. Крім того, відповідач, із посиланням на постанову Верховного Суду від 31.03.2021 року по справі № 803/1541/16 вказує, що рішення за результатами розгляду заяви позивача приймається за законодавством, що діє на час прийняття рішення про надання чи відмову у наданні дозволу, а не на час звернення із заявою. З огляду на зазначене, розглядаючи заяву позивача, відповідач використовував законодавство, чинне на момент такого розгляду. Відповідач зауважує, що діяв на підставі, межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з метою недопущення протиправних дій у сфері надрокористування просить суд відмовити в задоволені позовної заяви.

08.02.2022 року в судове засідання представник відповідача не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, представником позивача надано пояснення по суті спору та підтримано заявлені позовні вимоги. Судове засідання відкладено на 24.02.2022 року.

14.02.2022 року до суду за вх. №12735 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій заперечується проти твердження відповідача, що у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими ст. 382 КАС України пов`язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 120/1269/21-а, внаслідок чого наявний спір не підлягає розгляду в межах окремого судового провадження. Так, позивач зазначає, що прийняттям рішення у формі наказу № 844 від 08.11.2021 року про відмову у наданні спеціального дозволу, відповідачем виконано рішення у справі № 120/1269/21-а, при цьому підстави для відмови у наданні дозволу не стосувались тих обставин, щодо яких були зроблені висновки суду у вищевказаній справі. Натомість предметом судового розгляду у даній справі є не бездіяльність, а протиправність наказу відповідача № 844 від 26.11.2021 року, який оскаржується з підстав, що не були предметом судового розгляду і вперше були наведені в листі відповідача від 26.11.2021 року. Виходячи з наведеного, позивач вважає, що даний позов неможливо розглядати в порядку судового контролю у справі № 120/1269/21-а. Також, позивач вважає необґрунтованим посилання відповідача на постанови Верховного Суду, оскільки наведені в них висновки не можуть застосовуватися до обставин справи, що розглядається, адже прийняті за інших обставин.

24.02.2022 року справа знята з розгляду у зв`язку із запровадженням на території України воєнного стану. Наступне судове засідання призначено на 22.03.2022 року.

В судове засідання 22.03.2022 року сторони не з`явилися, в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення про дату, час та місце судового засідання. Наступне судове засідання призначено на 05.04.2022 року.

30.03.2022 року за вх. № 19820 до суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

В судове засідання 05.04.2022 року представники сторін не з`явилися, про дату, час та місце повідомлені належним чином. Представником позивача за вх. № 20482 подано заяву про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою суду від 05.04.2022 року вирішено розгляд справи продовжувати в порядку письмового провадження.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

27.10.2021 року позивачем було направлено на адресу відповідача заяву № 01/17 про отримання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону з метою геологічного вивчення Турбівської ділянки пісків Вінницької області. У вказаній заяві позивачем зазначалися назва і місцезнаходження ділянки надр, вид корисних копалин, відомості про заявника, інформація для здійснення зв`язку із заявником (номер телефону, адреса електронної пошти), а також підстава для надання дозволу згідно з п. 8 Порядку № 615. Крім того, до вказаної заяви позивачем додано пояснювальну записку, каталог географічних координат кутових точок Турбівської ділянки піску, оглядову карту району розташування Турбівської ділянки будівельних пісків в масштабі 1: 200 000, ситуаційний план розташування Турбівської ділянки піску в масштабі 1: 25 000, оглядову геологічну карту району розташування Турбівської ділянки будівельних пісків в масштабі 1: 50 000 та геологічний розріз.

Заява № 01/17 отримана і зареєстрована відповідачем 30.10.2017 року за вх. № 18127/02/12-17. Проте, у встановлений законом строк, не була розглянута.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 року по справі № 120/1269/21-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2021 року, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття у визначений законом строк рішення за наслідками розгляду заяви позивача від 27.10.2017 року на отримання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону; зобов`язано відповідача розглянути заяву позивача та прийняти, за наслідками її розгляду, відповідне рішення про надання чи/або відмову у наданні відповідного дозволу, з урахування висновків суду, викладених у даному рішенні.

08.11.2021 року, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 року, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2021 року, керуючись п. 19 Порядку № 615 та з урахуванням рекомендацій робочої групи з питань надрокористування (протокол від 28.10.2021 року № 26-РГ/2021), відповідачем прийнятий спірний наказ № 844, яким позивачеві відмовлено у наданні дозволу на користування надрами. Підставою для відмови зазначено невідповідність документів, поданих суб`єктом господарювання, вимогам п. 8 Порядку № 615 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року № 124).

Листом від 26.11.2021 року № 211173/01/07-21 відповідач повідомив позивача про спірний наказ, а також зазначив, що за результатом опрацювання його заяви з доданими до неї документами встановлено наступне: заява та додані до неї документи не прошиті та не пронумеровані; у заяві відсутні географічні координати ділянки надр, місцезнаходження ділянки надр відповідно до адміністративно-територіального устрою України (область, район, населений пункту, прив`язка до місцевості); заява не відповідає примірній формі заяви на отримання спеціального дозволу на користування надрами, затвердженій Наказом Держгеонадр від 30.09.2019 року № 359 "Про затвердження примірних форм заяв на надання адміністративних послуг" та до заяви додані документи, які не передбачені вимогами Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами.

Не погоджуючись із спірним наказом позивач звернулося до суду з даним позовом.

Суд звертає уваги, що відповідач у відзиві наводить заперечення щодо розгляду даного позову як окремого судового провадження, оскільки обраний позивачем спосіб захисту є одним із способів виконання рішення у справі № 120/1269/21-а. Спір у справі є тотожним, виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадій виконання судового рішення. Таким чином, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими ст. 382 КАС України пов`язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Виходячи із викладеного, якщо позивач вважає, що рішенням відповідача на виконання судового рішення порушуються його права, то він повинен звернутись в порядку ст. 383 КАС України.

В контексті наведеного, суд вказує, відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Ч. 1 ст. 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 року у справі № 806/2143/15 дійшов висновку, що підставами застосування вказаних норм є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Підставами для їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи позивача та обставини, що свідчать про протиправність, зокрема, рішення суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із невиконання судового рішення у цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

З огляду на викладене, суд зауважує, що предметом розгляду у справі № 120/1269/21-а була бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви позивача від 27.10.2017 року. Рішенням суду в даній справі відповідача зобов`язано прийняти рішення з урахуванням висновків суду. При цьому судом вказано, що відповідач повинен прийняти відповідне рішення, за результатом розгляду заяви позивача, про надання чи/або відмову у наданні відповідного дозволу.

Крім цього, як вбачається з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» судом у справі № 120/1269/21-а 19.11.2021 року видано виконавчі листи, тобто, відповідачем навіть у добровільному порядку було виконано рішення суду та прийнято одне із вказаних рішень шляхом прийняття спірного наказу, який є предметом розгляду по цій справі.

Відтак, оскільки, рішення у справі № 120/1269/21-а виконано, відсутні підстави вважати, що предметом позову, який розглядається по цій справі, є спонукання відповідача саме до виконання судового рішення, а тому здійснення судового контролю виключається. Також, суд звертає увагу на те, що наказ № 844 від 08.11.2021 року оскаржується з підстав, які не були предметом розгляду у справі № 120/1269/21-а і які вперше були наведені в листі відповідача від 26.11.2021 № 21173/01/07-21 щодо проінформування позивача про його прийняття.

Суд зазначає, що посилання відповідача на те, що спір у даній справі є тотожним до спору, який розглядався у справі № 120/1269/21-а, виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадій виконання судового рішення, є необґрунтованими.

За таких обставин, позовна заява щодо оскарження спірного наказу № 844 від 08.11.2021 року підлягає розгляду в межах окремого позовного провадження.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до ч. 1 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Кодексу України про надра (далі - Кодекс) надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

В ч. 1 ст. 11 Кодексу визначено, що державне управління у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

Державна служба геології та надр України є центральним органом виконавчої влади, який наділений функціями для забезпечення реалізації державної політики у сфері надрокористування та діє відповідно до Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 року № 1174 (далі - Положення № 1174).

Пп. 9, 10 п. 4 Положення № 1174 визначено, що Держгеонадра України, відповідно до покладених на неї завдань, видає в установленому порядку спеціальні дозволи на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами), зупиняє та анулює в установленому порядку дію спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами), поновлює їх дію у разі зупинення.

Згідно з п. 2 Порядку № 615, в редакції станом на час звернення позивача із заявою, дозволи надаються Держгеонадрами переможцям аукціонів з їх продажу та без проведення аукціонів у випадках, передбачених пунктом 8 цього Порядку, органом з питань надання дозволу, крім корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим, дозволи на видобування яких надаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим згідно із цим Порядком.

Відповідно до п.п. 3 п. 8 Порядку № 615 без проведення аукціону дозвіл надається у разі, зокрема, геологічного вивчення та видобування корисних копалин місцевого значення.

Для отримання дозволу без проведення аукціону заявник подає органові з питань надання дозволу заяву разом з документами, зазначеними у додатку 1, зокрема: копію паспорта та реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи підприємця (фізичні особи, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті, замість зазначеного реєстраційного номера подають копію паспорта із серією, номером та відміткою); пояснювальну записку з обґрунтуванням необхідності проведення геологорозвідувальних робіт на ділянці надр із зазначенням мети її геологічного вивчення, потужності підприємства; каталог географічних координат кутових точок ділянки надр (похибка - менш як 1 секунда) із зазначенням її площі, а для геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки підземних вод, - каталог географічних координат водозабірних споруд; оглядову карту (масштаб 1:200000); ситуаційний план з нанесеними межами площі геологічного вивчення та географічними координатами її кутових точок (похибка - менш як 1 секунда) у масштабі, який дає змогу перевірити правильність визначення координат, а для геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки підземних вод; ситуаційний план з нанесеними водозабірними спорудами та їх географічними координатами; оглядову геологічну карту (масштаб 1:200000 - 1:50000) з лініями проектних геологічних розрізів; гідрогеологічну карту (для родовищ підземних вод); геологічні розрізи.

Разом із заявою подаються дві копії заяви та доданих до неї документів. У заяві зазначаються назва і місцезнаходження ділянки надр, вид корисних копалин, відомості про заявника (найменування, місцезнаходження, код згідно з ЄДРПОУ юридичної особи або прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи - підприємця чи серія та номер паспорта такої особи (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган ДФС і мають відмітку у паспорті), інформація для здійснення зв`язку із заявником (номер телефону, адреса електронної пошти), а також підстава для надання дозволу згідно з пунктом 8 цього Порядку.

Заява реєструється організатором аукціону в журналі обліку з присвоєнням їй номера і зазначенням дати і часу подання. Підтвердженням реєстрації є відмітка організатора, що проставляється на копії заяви та повертається заявнику, або відмітка на описі вкладення у цінний лист про прийняття заяви на відправлення поштовим зв`язком.

Документи, що не відповідають вимогам цього Порядку, повертаються заявникові. Інформація про повернення документів протягом трьох робочих днів з моменту прийняття рішення про повернення розміщується на офіційному веб-сайті органу з питань надання дозволу.

Рішення про надання дозволу без проведення аукціону приймається протягом 30 днів після отримання всіх погоджень, передбачених пунктом 9 цього Порядку.

Надання дозволів у випадках, передбачених підпунктами 1-14 цього пункту, здійснюється за рішенням органу з питань надання дозволу.

У відповідності до вимог п. 9 Порядку № 615 у разі ненадання органами, зазначеними в абзацах другому і третьому цього пункту, позитивної або негативної відповіді щодо погодження за результатами розгляду на найближчій сесії (але у будь-якому разі не пізніше ніж через 90 календарних днів з дати отримання документів від органу з питань надання дозволу) вважається, що надання дозволу ними погоджено.

Системний аналіз наведених норм доводить, що без проведення аукціону дозвіл надається для геологічного вивчення та видобування корисних копалин місцевого значення, для отримання вказаного дозволу особа повинна надати документи згідно наведеного переліку, дозвіл надається протягом 30 днів після отримання всіх погоджень, у разі ненадання відповідними органами відповіді щодо погодження, але не пізніше ніж через 90 календарних днів, з дати отримання документів від відповідача, вважається, що надання дозволу ними погоджено.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідачеві надана заява від 27.10.2017 року, із зазначенням усіх відомостей та з додаванням усіх, передбачених п. 8 Порядку № 615, документів. Вказана заява отримана відповідачем 30.10.2017 року.

В свою чергу, відповідач, протягом встановленого законом строку, не розглянув вищевказану заяву. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 року по справі № 120/1269/21-а, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття у визначений законом строк рішення за наслідками розгляду вказаної заяви позивача; зобов`язано відповідача розглянути заяву та прийняти, за наслідками її розгляду, відповідне рішення про надання чи/або відмову у наданні відповідного дозволу, з урахування висновків суду, викладених у даному рішенні.

Відповідач виконав рішення суду шляхом прийняття спірного наказу та відмовив позивачеві у наданні спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону з метою геологічного вивчення Турбівської ділянки піску у зв`язку із невідповідністю поданих документів вимогам п. 8 Порядку № 615, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року № 124.

Суд звертає увагу на те, що у спірному наказі не вказано, яким саме чином подані документи не відповідають вимогам п. 8 Порядку № 615, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року № 124.

Чітке визначення невідповідності поданих позивачем документів вже вказано відповідачем саме у листі від 26.11.2021 року, яким позивача повідомлено про спірний наказ.

При цьому, відповідач зазначає, що при прийнятті спірного наказу він керувався законодавством, що діяло на час його прийняття, а не на час звернення позивача із заявою. Так, за результатами опрацювання заяви позивача, відповідач встановив, що заява та додані до неї документи не прошиті; у заяві відсутні географічні координати ділянки надр, місцезнаходження надр відповідно до адміністративно-територіального устрою України (область, район, населений пункт, прив`язка до місцевості); заява не відповідає примірній формі заяви на отримання спеціального дозволу, затвердженій Наказом Держгеонадр від 30.09.2019 року № 359 «Про затвердження спеціальних форм заяв на надання адміністративних послуг», та до заяви додано, серед іншого, документи, що не передбачені вимогами Порядку № 615.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 31.03.2021 року у справі № 803/1541/16 та від 09.09.2020 року у справі № 826/10971/16, в яких суд дійшов висновку, що рішення за результатами розгляду заяви про надання спеціального дозволу на користування надрами приймається за законодавством, що діє на час прийняття рішення про надання чи відмову у наданні дозволу, а не на час звернення з заявою.

Суд критично оцінює посилання відповідача на наведену судову практику, оскільки обставини, за яких виник спір, що розглядається в межах даної справи, є принципово відмінними від обставин, за яких Верховний Суд дійшов процитованих вище висновків. Так, застосування при розгляді заяв, законодавства, що діє на час прийняття відповідного рішення, можливе при триваючих правовідносинах.

В контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу, що правовідносини між сторонами щодо видачі спеціального дозволу виникли 30.10.2017 року, з моменту звернення з відповідною заявою. Рішення за заявою мало бути прийнято відповідачем протягом 30-ти днів, з дня отримання погоджень. Виходячи з матеріалів справи та з урахуванням строків на отримання погоджень, відповідач повинен був прийняти рішення не пізніше 07.04.2018 року. Упродовж саме цього строку ці правовідносини є триваючими.

Вказані обставини також підтверджені судовим рішенням по справі № 120/1269/21-а. У вказаному рішенні судом зазначено, що у порушення п. 8,9 Порядку № 615 відповідач протягом тривалого часу не вирішував питання щодо надання чи відмову у наданні позивачеві спеціального дозволу, що свідчить про допущену з його боку тривалу бездіяльність щодо вирішення спірного питання. І така тривала бездіяльність відповідача щодо не прийняття у визначений законом строк відповідного рішення була визнана судом протиправною.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловився, що за змістом ч. 1 ст. 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Однак, у даній справі, строк прийняття відповідного рішення завершився (до 07.04.2018 року) до того, як були внесені зміни до п.8 Порядку № 615 Постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року № 124 в контексті вимог до заяви та затверджено Наказ Держгеонадр від 30.09.2019 року № 359 «Про затвердження спеціальних форм заяв на надання адміністративних послуг», відтак відносини між позивачем та відповідачем не були триваючими.

Після граничної дати вирішення питання щодо надання позивачеві вказаного дозволу та прийняття відповідного рішення, відповідач не мав правових підстав щодо вирішення спірного питання з урахуванням законодавства, яке діяло на момент прийняття спірного наказу.

Суд також звертає увагу на те, що застосування вказаних висновків Верховного Суду можливо лише у випадках, коли суб`єкт владних повноважень протягом усього тривалого часу вирішення питання надання дозволу діяв правомірно та з урахуванням вимог п. 8,9 Порядку № 615. У випадках ж, коли такий суб`єкт діяв неправомірно, що підтверджується рішенням суду від 14.06.2021 року, він не повинен порушувати права суб`єкта господарювання та діяти всупереч його інтересам.

Крім цього, у вказаних постановах Верховного Суду зазначено, що суб`єкт владних повноважень діяв саме в межах визначеного строку, питання щодо надання дозволу суб`єкту господарювання вирішувалося по суті і саме за результатом фактичного розгляду пакету документів, який був наданий. У даній справі ж, відповідач фактично не розглядав надані документи по суті, а відмовив у надані дозволу з формальних підстав.

Окрім наведеного, ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у справі "Рисовський проти України" № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Виходячи із обставин, встановлених у цій справі, відповідач принципу належного урядування не дотримався, оскільки при розгляді заяви позивача, відповідачеві необхідно було керуватися законодавством, що діяло станом на 30.10.2017 року, тобто на момент звернення позивача із такою заявою.

Відповідно до п. 19 Порядку № 615 підстави для прийняття рішення про відмову в наданні дозволу залишилися незмінними на момент прийняття спірного наказу. Серед таких підстав, зокрема, невідповідність документів, поданих заявником, вимогам п. 8 цього Порядку. Але, як вже зазначалось, змінився п. 8 Порядку № 615, а на момент звернення документи, надані позивачем, відповідали вимогам вказаної норми.

У відповідності до вимог ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд доходить висновку, що спірний наказ відповідача № 844 від 08.11.2021 року про відмову у наданні спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону є необґрунтованим, прийнятий відповідачем необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття; недобросовісно; нерозсудливо; без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; несвоєчасно, тобто за межами розумного строку.

За таким обставин, спірний наказ не відповідає вимогам ст. 2 КАС України, відповідно позовні вимоги про визнання його протиправним та скасування є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачеві спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення Турбівської ділянки пісків, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів п. 8 Порядку № 615 рішення про надання дозволу без проведення аукціону приймається органом з питань надання дозволу відповідно до даних, зазначених у заяві про отримання дозволу, та документів, зазначених у додатку 1, протягом 30 календарних днів після отримання всіх погоджень, передбачених пунктом 9 цього Порядку.

Отже, відповідач, як компетентний орган наділений повноваженнями щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що Порядком № 615 чітко передбачено як підстави, порядок, строки, процедуру надання відповідачем дозволу на користування надрами, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Водночас, суд звертає увагу, що згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 818/960/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 460/3064/18, від 31 липня 2019 року у справі № 826/23816/15 та ряду інших.

В свою чергу, оскаржуваний наказ прийнятий на підставі приписів п. 8 Порядку № 615, у редакції, яка набрала чинності після виникнення спірних правовідносин, що свідчить про відсутність наміру у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства.

Більш того, судом встановлено, що підстави для відмови у наданні спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону, що визначені п. 19 Порядку № 615, відсутні.

Суд також наголошує на тому, що відповідачем протягом тривалого часу (більше ніж 4 роки) порушувались права позивача та не вирішувалось питання щодо надання відповідного дозволу.

В контексті наведеного, суду звертає увагу на тому, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

Варто наголосити, що саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Саме зміст адміністративної юстиції - ефективний судовий захист від порушень у публічно-правових відносинах.

З наведеного випливає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права. Тобто, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Крім того, слід врахувати, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, оскільки відповідач без законних підстав відмовив позивачу у наданні спеціального дозволу на користування надрами, жодним чином не вмотивував своє рішення, суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не суперечить вимогам закону та не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Виходячи з вищенаведеного, на переконання суду, належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача надати відповідний дозвіл.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності відмови у наданні відповідного дозволу, та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 2 270 грн. 00 коп.

За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2 270 грн.00 коп.

Щодо судових витрат на правничу допомогу, суд вказує на те, що відповідно до ч. 3 ст. 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Суд наголошує на тому, що, оскільки дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження та судові дебати в ній не проводяться, представником позивача заява про вирішення судових витрат із наданням відповідних доказів повинна була бути зазначена у позовній заяві або подана до винесення рішення по справі.

Вказана заява у порядку ст. 143 КАС України не була вказана у позовній заяві, а також не була подана до винесення судом рішення по суті спірних правовідносин.

За таких обставин, суд доходить висновку про відсутнісь правових підстав для вирішення питання про розподіл вказаних судових витрат, відповідно для присудження позивачу витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись Конституцією України, Кодексом України про надра, Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 року № 615 та ст. 73- 77, 90, 94, 139,143, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестагро 2000" до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України від 08.11.2021 року № 844 щодо відмови у наданні Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестагро 2000» спеціального дозволу на користування надрами.

Зобов`язати Державну службу геології та надр України прийняти рішення про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестагро 2000» спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення Турбівської ділянки пісків.

Стягнути з Державної служби геології та надр України за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестагро 2000» судовий збір у сумі 2 270 грн. 00 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестагро 2000" (вул. Зодчих, 14/17, м. Вінниця, 21005)

Відповідач - Державна служба геології та надр України (вул. А. Цедіка, 16, м. Київ, 03057)

Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 28.04.2022 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна