Постанова

від 14.06.2022 по справі 120/360/22-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/360/22-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід О.С.

Суддя-доповідач - Курко О. П.

15 червня 2022 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Шидловського В.Б. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТАГРО 2000" до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

в січні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТАГРО 2000"звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року позов задоволено, а саме:

- визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби геології та надр України від 08.11.2021 року № 844 щодо відмови у наданні Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестагро 2000» спеціального дозволу на користування надрами;

- зобов`язано Державну службу геології та надр України прийняти рішення про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестагро 2000» спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення Турбівської ділянки пісків;

- стягнуто з Державної служби геології та надр України за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестагро 2000» судовий збір у сумі 2 270 грн. 00 коп.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Відповідач вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захист своїх прав. Так, на думку апелянта, спір у даній справі є тотожним до спору, який розглядався у справі 120/1269/21-а, виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення, відтак обраний позивачем спосіб захисту є одним із способів виконання рішення у вищевказаній справі. Крім того, відповідач, із посиланням на постанову Верховного Суду від 31.03.2021 року по справі № 803/1541/16 вказує, що рішення за результатами розгляду заяви позивача приймається за законодавством, що діє на час прийняття рішення про надання чи відмову у наданні дозволу, а не на час звернення із заявою. З огляду на зазначене, розглядаючи заяву позивача, відповідач використовував законодавство, чинне на момент такого розгляду.

Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 27.10.2021 року позивачем було направлено на адресу відповідача заяву № 01/17 про отримання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону з метою геологічного вивчення Турбівської ділянки пісків Вінницької області. У вказаній заяві позивачем зазначалися назва і місцезнаходження ділянки надр, вид корисних копалин, відомості про заявника, інформація для здійснення зв`язку із заявником (номер телефону, адреса електронної пошти), а також підстава для надання дозволу згідно з п. 8 Порядку № 615. Крім того, до вказаної заяви позивачем додано пояснювальну записку, каталог географічних координат кутових точок Турбівської ділянки піску, оглядову карту району розташування Турбівської ділянки будівельних пісків в масштабі 1: 200 000, ситуаційний план розташування Турбівської ділянки піску в масштабі 1: 25 000, оглядову геологічну карту району розташування Турбівської ділянки будівельних пісків в масштабі 1: 50 000 та геологічний розріз.

Заява № 01/17 отримана і зареєстрована відповідачем 30.10.2017 року за вх. № 18127/02/12-17. Проте, у встановлений законом строк, не була розглянута.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 року по справі № 120/1269/21-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2021 року, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття у визначений законом строк рішення за наслідками розгляду заяви позивача від 27.10.2017 року на отримання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону; зобов`язано відповідача розглянути заяву позивача та прийняти, за наслідками її розгляду, відповідне рішення про надання чи/або відмову у наданні відповідного дозволу, з урахування висновків суду, викладених у даному рішенні.

08.11.2021 року, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 року, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2021 року, керуючись п. 19 Порядку № 615 та з урахуванням рекомендацій робочої групи з питань надрокористування (протокол від 28.10.2021 року № 26-РГ/2021), відповідачем прийнятий спірний наказ № 844, яким позивачеві відмовлено у наданні дозволу на користування надрами. Підставою для відмови зазначено невідповідність документів, поданих суб`єктом господарювання, вимогам п. 8 Порядку № 615 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року № 124).

Листом від 26.11.2021 року № 211173/01/07-21 відповідач повідомив позивача про спірний наказ, а також зазначив, що за результатом опрацювання його заяви з доданими до неї документами встановлено наступне: заява та додані до неї документи не прошиті та не пронумеровані; у заяві відсутні географічні координати ділянки надр, місцезнаходження ділянки надр відповідно до адміністративно-територіального устрою України (область, район, населений пункту, прив`язка до місцевості); заява не відповідає примірній формі заяви на отримання спеціального дозволу на користування надрами, затвердженій Наказом Держгеонадр від 30.09.2019 року № 359 "Про затвердження примірних форм заяв на надання адміністративних послуг" та до заяви додані документи, які не передбачені вимогами Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами.

Не погоджуючись із спірним наказом позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач без законних підстав відмовив позивачу у наданні спеціального дозволу на користування надрами та жодним чином не вмотивував своє рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Кодексу України про надра (далі - Кодекс) надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

В ч. 1 ст. 11 Кодексу визначено, що державне управління у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

Державна служба геології та надр України є центральним органом виконавчої влади, який наділений функціями для забезпечення реалізації державної політики у сфері надрокористування та діє відповідно до Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 року № 1174 (далі - Положення № 1174).

Пп. 9, 10 п. 4 Положення № 1174 визначено, що Держгеонадра України, відповідно до покладених на неї завдань, видає в установленому порядку спеціальні дозволи на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами), зупиняє та анулює в установленому порядку дію спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами), поновлює їх дію у разі зупинення.

Згідно з п. 2 Порядку № 615, в редакції станом на час звернення позивача із заявою, дозволи надаються Держгеонадрами переможцям аукціонів з їх продажу та без проведення аукціонів у випадках, передбачених пунктом 8 цього Порядку, органом з питань надання дозволу, крім корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим, дозволи на видобування яких надаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим згідно із цим Порядком.

Відповідно до п.п. 3 п. 8 Порядку № 615 без проведення аукціону дозвіл надається у разі, зокрема, геологічного вивчення та видобування корисних копалин місцевого значення.

Для отримання дозволу без проведення аукціону заявник подає органові з питань надання дозволу заяву разом з документами, зазначеними у додатку 1, зокрема: копію паспорта та реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи підприємця (фізичні особи, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті, замість зазначеного реєстраційного номера подають копію паспорта із серією, номером та відміткою); пояснювальну записку з обґрунтуванням необхідності проведення геологорозвідувальних робіт на ділянці надр із зазначенням мети її геологічного вивчення, потужності підприємства; каталог географічних координат кутових точок ділянки надр (похибка - менш як 1 секунда) із зазначенням її площі, а для геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки підземних вод, - каталог географічних координат водозабірних споруд; оглядову карту (масштаб 1:200000); ситуаційний план з нанесеними межами площі геологічного вивчення та географічними координатами її кутових точок (похибка - менш як 1 секунда) у масштабі, який дає змогу перевірити правильність визначення координат, а для геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки підземних вод; ситуаційний план з нанесеними водозабірними спорудами та їх географічними координатами; оглядову геологічну карту (масштаб 1:200000 - 1:50000) з лініями проектних геологічних розрізів; гідрогеологічну карту (для родовищ підземних вод); геологічні розрізи.

Разом із заявою подаються дві копії заяви та доданих до неї документів. У заяві зазначаються назва і місцезнаходження ділянки надр, вид корисних копалин, відомості про заявника (найменування, місцезнаходження, код згідно з ЄДРПОУ юридичної особи або прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи - підприємця чи серія та номер паспорта такої особи (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган ДФС і мають відмітку у паспорті), інформація для здійснення зв`язку із заявником (номер телефону, адреса електронної пошти), а також підстава для надання дозволу згідно з пунктом 8 цього Порядку.

Заява реєструється організатором аукціону в журналі обліку з присвоєнням їй номера і зазначенням дати і часу подання. Підтвердженням реєстрації є відмітка організатора, що проставляється на копії заяви та повертається заявнику, або відмітка на описі вкладення у цінний лист про прийняття заяви на відправлення поштовим зв`язком.

Документи, що не відповідають вимогам цього Порядку, повертаються заявникові. Інформація про повернення документів протягом трьох робочих днів з моменту прийняття рішення про повернення розміщується на офіційному веб-сайті органу з питань надання дозволу.

Рішення про надання дозволу без проведення аукціону приймається протягом 30 днів після отримання всіх погоджень, передбачених пунктом 9 цього Порядку.

Надання дозволів у випадках, передбачених підпунктами 1-14 цього пункту, здійснюється за рішенням органу з питань надання дозволу.

У відповідності до вимог п. 9 Порядку № 615 у разі ненадання органами, зазначеними в абзацах другому і третьому цього пункту, позитивної або негативної відповіді щодо погодження за результатами розгляду на найближчій сесії (але у будь-якому разі не пізніше ніж через 90 календарних днів з дати отримання документів від органу з питань надання дозволу) вважається, що надання дозволу ними погоджено.

Отже, без проведення аукціону дозвіл надається для геологічного вивчення та видобування корисних копалин місцевого значення, для отримання вказаного дозволу особа повинна надати документи згідно наведеного переліку, дозвіл надається протягом 30 днів після отримання всіх погоджень, у разі ненадання відповідними органами відповіді щодо погодження, але не пізніше ніж через 90 календарних днів, з дати отримання документів від відповідача, вважається, що надання дозволу ними погоджено.

Судом встановлено, що позивачем відповідачеві надана заява від 27.10.2017 року, із зазначенням усіх відомостей та з додаванням усіх, передбачених п. 8 Порядку № 615, документів. Вказана заява отримана відповідачем 30.10.2017 року.

В свою чергу, відповідач, протягом встановленого законом строку, не розглянув вищевказану заяву. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 року по справі № 120/1269/21-а, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття у визначений законом строк рішення за наслідками розгляду вказаної заяви позивача; зобов`язано відповідача розглянути заяву та прийняти, за наслідками її розгляду, відповідне рішення про надання чи/або відмову у наданні відповідного дозволу, з урахування висновків суду, викладених у даному рішенні.

Відповідач виконав рішення суду шляхом прийняття спірного наказу та відмовив позивачеві у наданні спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону з метою геологічного вивчення Турбівської ділянки піску у зв`язку із невідповідністю поданих документів вимогам п. 8 Порядку № 615, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року № 124.

Суд звертає увагу на те, що у спірному наказі не вказано, яким саме чином подані документи не відповідають вимогам п. 8 Порядку № 615, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року № 124.

Чітке визначення невідповідності поданих позивачем документів вже вказано відповідачем саме у листі від 26.11.2021 року, яким позивача повідомлено про спірний наказ.

При цьому, відповідач зазначає, що при прийнятті спірного наказу він керувався законодавством, що діяло на час його прийняття, а не на час звернення позивача із заявою. Так, за результатами опрацювання заяви позивача, відповідач встановив, що заява та додані до неї документи не прошиті; у заяві відсутні географічні координати ділянки надр, місцезнаходження надр відповідно до адміністративно-територіального устрою України (область, район, населений пункт, прив`язка до місцевості); заява не відповідає примірній формі заяви на отримання спеціального дозволу, затвердженій Наказом Держгеонадр від 30.09.2019 року № 359 «Про затвердження спеціальних форм заяв на надання адміністративних послуг», та до заяви додано, серед іншого, документи, що не передбачені вимогами Порядку № 615.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 31.03.2021 року у справі № 803/1541/16 та від 09.09.2020 року у справі № 826/10971/16, в яких суд дійшов висновку, що рішення за результатами розгляду заяви про надання спеціального дозволу на користування надрами приймається за законодавством, що діє на час прийняття рішення про надання чи відмову у наданні дозволу, а не на час звернення з заявою.

Водночас, колегія суддів не приймає до уваги наведену судову практику, оскільки обставини, за яких виник спір, що розглядається в межах даної справи, є принципово відмінним від обставин, за яких Верховний Суд дійшов процитованих вище висновків. Так, застосування при розгляді заяв, законодавства, що діє на час прийняття відповідного рішення, можливе при триваючих правовідносинах.

В контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу, що правовідносини між сторонами щодо видачі спеціального дозволу виникли 30.10.2017 року, з моменту звернення з відповідною заявою. Рішення за заявою мало бути прийнято відповідачем протягом 30-ти днів, з дня отримання погоджень. Виходячи з матеріалів справи та з урахуванням строків на отримання погоджень, відповідач повинен був прийняти рішення не пізніше 07.04.2018 року. Упродовж саме цього строку ці правовідносини є триваючими.

Вказані обставини також підтверджені судовим рішенням по справі № 120/1269/21-а. У вказаному рішенні судом зазначено, що у порушення п. 8,9 Порядку № 615 відповідач протягом тривалого часу не вирішував питання щодо надання чи відмову у наданні позивачеві спеціального дозволу, що свідчить про допущену з його боку тривалу бездіяльність щодо вирішення спірного питання. І така тривала бездіяльність відповідача щодо не прийняття у визначений законом строк відповідного рішення була визнана судом протиправною.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловився, що за змістом ч. 1 ст. 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Однак, у даній справі, строк прийняття відповідного рішення завершився (до 07.04.2018 року) до того, як були внесені зміни до п.8 Порядку № 615 Постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року № 124 в контексті вимог до заяви та затверджено Наказ Держгеонадр від 30.09.2019 року № 359 «Про затвердження спеціальних форм заяв на надання адміністративних послуг», відтак відносини між позивачем та відповідачем не були триваючими.

Після граничної дати вирішення питання щодо надання позивачеві вказаного дозволу та прийняття відповідного рішення, відповідач не мав правових підстав щодо вирішення спірного питання з урахуванням законодавства, яке діяло на момент прийняття спірного наказу.

Суд також звертає увагу на те, що застосування вказаних висновків Верховного Суду можливо лише у випадках, коли суб`єкт владних повноважень протягом усього тривалого часу вирішення питання надання дозволу діяв правомірно та з урахуванням вимог п. 8,9 Порядку № 615. У випадках ж, коли такий суб`єкт діяв неправомірно, що підтверджується рішенням суду від 14.06.2021 року, він не повинен порушувати права суб`єкта господарювання та діяти всупереч його інтересам.

Крім цього, у вказаних постановах Верховного Суду зазначено, що суб`єкт владних повноважень діяв саме в межах визначеного строку, питання щодо надання дозволу суб`єкту господарювання вирішувалося по суті і саме за результатом фактичного розгляду пакету документів, який був наданий. У даній справі ж, відповідач фактично не розглядав надані документи по суті, а відмовив у надані дозволу з формальних підстав.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що при розгляді заяви позивача, відповідачеві необхідно було керуватися законодавством, що діяло станом на 30.10.2017 року, тобто на момент звернення позивача із такою заявою.

Відповідно до п. 19 Порядку № 615 підстави для прийняття рішення про відмову в наданні дозволу залишилися незмінними на момент прийняття спірного наказу. Серед таких підстав, зокрема, невідповідність документів, поданих заявником, вимогам п. 8 цього Порядку. Але, як вже зазначалось, змінився п. 8 Порядку № 615, а на момент звернення документи, надані позивачем, відповідали вимогам вказаної норми.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з доводами суду першої інстанції, що спірний наказ відповідача № 844 від 08.11.2021 року про відмову у наданні спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону є необґрунтованим, прийнятий відповідачем необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття; недобросовісно; нерозсудливо; без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; несвоєчасно, тобто за межами розумного строку.

Щодо доводів апелянта стосовно того, що обраний позивачем спосіб захисту є одним із способів виконання рішення у справі № 120/1269/21-а, суд зазначає наступне.

В контексті наведеного, суд вказує, відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Ч. 1 ст. 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 року у справі № 806/2143/15 дійшов висновку, що підставами застосування вказаних норм є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Підставами для їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи позивача та обставини, що свідчать про протиправність, зокрема, рішення суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із невиконання судового рішення у цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

З огляду на викладене, суд зауважує, що предметом розгляду у справі № 120/1269/21-а була бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви позивача від 27.10.2017 року. Рішенням суду в даній справі відповідача зобов`язано прийняти рішення з урахуванням висновків суду. При цьому судом вказано, що відповідач повинен прийняти відповідне рішення, за результатом розгляду заяви позивача, про надання чи/або відмову у наданні відповідного дозволу.

Крім цього, як вбачається з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» судом у справі № 120/1269/21-а 19.11.2021 року видано виконавчі листи, тобто, відповідачем навіть у добровільному порядку було виконано рішення суду та прийнято одне із вказаних рішень шляхом прийняття спірного наказу, який є предметом розгляду по цій справі.

Відтак, оскільки, рішення у справі № 120/1269/21-а виконано, відсутні підстави вважати, що предметом позову, який розглядається по цій справі, є спонукання відповідача саме до виконання судового рішення, а тому здійснення судового контролю виключається. Також, суд звертає увагу на те, що наказ № 844 від 08.11.2021 року оскаржується з підстав, які не були предметом розгляду у справі № 120/1269/21-а і які вперше були наведені в листі відповідача від 26.11.2021 № 21173/01/07-21 щодо проінформування позивача про його прийняття.

А тому, посилання відповідача на те, що спір у даній справі є тотожним до спору, який розглядався у справі № 120/1269/21-а, виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадій виконання судового рішення, є необґрунтованими.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачеві спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення Турбівської ділянки пісків, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів п. 8 Порядку № 615 рішення про надання дозволу без проведення аукціону приймається органом з питань надання дозволу відповідно до даних, зазначених у заяві про отримання дозволу, та документів, зазначених у додатку 1, протягом 30 календарних днів після отримання всіх погоджень, передбачених пунктом 9 цього Порядку.

Отже, відповідач, як компетентний орган наділений повноваженнями щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що Порядком № 615 чітко передбачено як підстави, порядок, строки, процедуру надання відповідачем дозволу на користування надрами, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Водночас, суд звертає увагу, що згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 818/960/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 460/3064/18, від 31 липня 2019 року у справі № 826/23816/15 та ряду інших.

В свою чергу, оскаржуваний наказ прийнятий на підставі приписів п. 8 Порядку № 615, у редакції, яка набрала чинності після виникнення спірних правовідносин, що свідчить про відсутність наміру у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства.

Більш того, судом встановлено, що підстави для відмови у наданні спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону, що визначені п. 19 Порядку № 615, відсутні.

Суд також наголошує на тому, що відповідачем протягом тривалого часу (більше ніж 4 роки) порушувались права позивача та не вирішувалось питання щодо надання відповідного дозволу.

В контексті наведеного, суду звертає увагу на тому, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови,що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення вправах (абз. 10 п. 9).

Варто наголосити, що саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З наведеного випливає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права. Тобто, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

Відтак, оскільки відповідач без законних підстав відмовив позивачу у наданні спеціального дозволу на користування надрами, жодним чином не вмотивував своє рішення, суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не суперечить вимогам закону та не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Відтак, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача надати відповідний дозвіл.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 15 червня 2022 року.

Головуючий Курко О. П. Судді Шидловський В.Б. Боровицький О. А.