Рішення

від 08.12.2021 по справі 160/16197/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2021 року Справа № 160/16197/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

10.09.2021 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за формою «Ф» від 21.04.2020 №23719-5140-0462.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №23719-5140-0462 від 21.04.2020, винесене Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, є протиправними. Вказує, що приймаючи дане податкове повідомлення-рішення, контролюючим органом було неправильно визначено суму грошового зобов`язання, оскільки останній не звернув увагу на той факт, що обов`язок щодо сплати орендної плати за землю у позивача припинився 20.07.2016. Так, 20.07.2016 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазур Я.В. від імені ОСОБА_1 було посвідчено договір відчуження нерухомого майна, а саме нежилого приміщення у підвалі та на першому поверсі №№ 4,5 - магазин продовольчих і непродовольчих товарів; на другому поверсі № НОМЕР_1 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, позивачу неправомірно нараховано податкові зобов`язання по сплаті орендної плати з фізичних осіб за 2020 рік, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.09.2021 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, у зв`язку з невідповідністю останньої вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України.

На виконання вимог ухвали суду, 08.10.2021 позивачем були усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 відкрито провадження у справі № 160/16197/21 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

15.11.2021 на адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував посилаючись на те, що між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі від 27.05.2014. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, строк дії права оренди земельної ділянки за Договором оренди землі від 27.05.2014, серія та номер 1627 27.05.2024, з правом пролонгації. Виходячи з вищенаведеного, позивач є платником орендної плати з фізичних осіб (код платежу 18010900) за земельну ділянку площею 0,0709 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2021 замінено відповідача у справі №160/16197/21 з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на належного відповідача - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658).

Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 27.05.2014 між Дніпропетровською міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) було укладено договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. за р.№ 1627, відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку за фактичним розміщенням нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В пункті 1.1 договору зазначено, що підставою для укладання даного договору оренди земельної ділянки є рішення міської ради від 30.10.2013 №157/42.

Згідно з пунктом 2 договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,2701 га, площа частки, за яку справляється орендна плата, становить 26,24% або 0,0709 га.

Відповідно до п. 8 строк дії договору складає 10 років.

Пунктом 9 договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі.

Згідно з пунктом 11 договору, орендна плата вноситься у строки, визначені чинним законодавством.

Відповідно до пункту 15 договору, земельна ділянка передається в оренду по фактичному розміщенню нежилого приміщення.

Пунктом 41 договору визначено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

21.04.2020 ГУ ДПС у Дніпропетровській області прийнято та направлено позивачу податкове повідомлення-рішення №23719-5140-0462 з орендної плати з фізичних осіб на суму 135 985,70 грн. за 2020 рік.

Позивачем оскаржено податкове повідомлення-рішення від 21.04.2020 №23719-5140-0462 в адміністративному порядку до Державної податкової служби України, рішенням якого від 11.09.2020 №27744/6/99-00-06-02-04-06, податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом.

В силу ч.1 ст.2 та 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України), суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За змістом Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» користування землею в Україні є платним.

Відповідно до пп.269.1.2 п.269.1. ст.269 ПК України платниками податку є землекористувачі.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (пп.286.1 статті 286 ПК України).

Відповідно до п.288.1 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (стаття 17 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з частинами першою і другою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Положення статті 120 ЗК кореспондують з положеннями статті 377 Цивільного кодексу України, з яких вбачається, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

При цьому з огляду на пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, недотримання норм земельного, цивільного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок (припинення цього права) не впливає на права та обов`язки платників у сфері оподаткування.

Згідно із ст. ст.125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 27.05.2014 ОСОБА_1 укладено договір оренди землі № 1627. Відповідно до пункту 35 даного договору, дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено, придбання орендарем земельної ділянки у власність, викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 38 договору, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Судом встановлено, що 20.07.2016 ОСОБА_1 було укладено договір дарування нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення у підвалі та на першому поверсі №№4,5-магазин продовольчих і непродовольчих товарів, на другому поверсі №6, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно умов оренди землі від 27.05.2014 року вказане є підставою для зміни умов або розірвання договору (пункт 38).

Проте, суду не доведено, що позивач ініціювала розірвання умов договору у зв`язку з передачею права власності на об`єкт нерухомості, розташований на орендованій земельній ділянці.

Заходів щодо державної реєстрації припинення права оренди землі позивачем проведено не було, у зв`язку з чим у 2020 році позивач входила до переліку орендарів, з якими укладено договір оренди землі комунальної власності з Дніпропетровською міською радою.

Вказаний перелік органами місцевої влади надається до податкового органу. На підставі вказаного позивачу сформовано податкове повідомлення-рішення від 21.04.2020 №23719-5140-0462 щодо визначення ОСОБА_1 суми податкових зобов`язань з орендної плати за землю у 2020 році в розмірі 135 985,70 грн.

Угоду про розірвання договору оренди землі позивачем у 2020 році не укладено.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.

Можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.

Разом з тим якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом України «Про оренду землі», який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №322/1178/17.

Отже, права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації.

Тобто, факт припинення права оренди землі відбувається та пов`язаний з моменту проведення державної реєстрації у відповідному державному реєстрі згідно вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Як вбачається з матеріалів справи, додаткова угода про розірвання договору оренди землі не була укладена в 2020 році.

Отже, на протязі 2020 року договір оренди землі від 27.05.2014, укладений між позивачем та Дніпровською міською радою, був чинним, а тому позивач в розумінні норм Податкового кодексу України була платником орендної плати за землю.

За таких обставин податковим органом правомірно сформоване податкове повідомлення-рішення від 21.04.2020 №23719-5140-0462 щодо визначення ОСОБА_1 суми податкових зобов`язань з орендної плати за землю у 2020 році.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на викладене суд дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв у межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому оскаржуване рішення є правомірним та скасуванню не підлягає.

Отже, в задоволенні позову належить відмовити.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст. ст. 241-246, 250 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А. Ю. Рищенко